Відмінювання за відмінками

Відмінювання за відмінками, яке називається також деклінацією.
В українській мові налічують сім відмінків. Легко зв’язати це з кількістю днів тижня. У багатьох мовах відмінків взагалі немає. Наприклад, англійська.
В інших мовах зустрічаються різні кількості відмінків. Змінюються за відмінками ті частини мови, що прийнято звати іменами — іменники, прикметники, числівники, а також дієприкметники і займенники.
Не відмінюються зате, наприклад прийменники, сполучники, частки тощо. Відмінки відповідають на конкретні питання. Обговоримо послідовно всі 7 відмінків української мови.

1. Називний

Називний відмінок, або номінатив (лат. casus nominativus, від nomino – «називаю», «іменую») відповідає на запитання «хто?», «що?». Умовно вважається основним відмінком, від якого утворюють інші. Зазвичай він виконує функцію підмета та позначає суб’єкт, який творить дію (агенс).
Він також називається прямим відмінком, оскільки протистоїть усім іншим непрямим відмінкам (напр. Петро знає багато мов. Землю вкрив пухнастий сніг.)

2. Родовий

Родовий відмінок, або генетив, генітив (лат. casus genetivus, casus genitīvus, від gigno — «народжую») відповідає на питання «кого?», «чого?». (напр.
Дім Петра, зона комфорту, Петро не купив книги), виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини
з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень

3. Давальний

Давальний відмінок, або датив (лат. dativus, від do — «даю») відповідає на запитання «кому?», «чому?». Позначає роль отримувача чого-небудь внаслідок дії суб’єкта. напр.: Андрієві прислав листа його тато. Викладач роздав нове завдання студентам).

Давальний відмінок вживається:

– для позначення особи, до якої направлена певна дія:

Він дарує квіти своїй сестрі. – Кому він дарує квіти? Чиїй сестрі він дарує квіти?

– для визначення віку:

Цьому студентові(-у) двадцять років. – Кому 20 років? Якому студенту 20 років?

– у безособових реченнях:

Мені тут холодно. – Кому холодно?

– із словами, що виражають необхідність: (не) треба, (не) потрібно, необхідно:

Йому потрібно купити новий одяг. – Кому потрібно купити новий одяг?

– із словами, що означають дозвіл: (не)можна:

Мені можна пити каву. – Кому можна пити каву?

Найпоширеніші закінчення іменника це: у давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення: -ові, -еві, -єві або -у, -ю. ;
У жіночому роді: -і (-ам) подрузі (подругам) дочці (дочкам), -і (-ям) Каті (Катям), -ії (-ям) армії (арміям). У прикметниках чоловічого роду, зазвичай закінченнями є: -ому(-им) хворому (хворим), -ьому(-ім), літньому (літнім); для жіночого: -ій(-им) хворій (хворим), -ій(-ім) літній (літнім)

4. Знахідний

Знахідний відмінок, або акузатив (лат. accusativus; від accuso – «звинувачую») відповідає на запитання «кого?», «що?».

Виражає об’єкт, що зазнає прямої дії з боку суб’єкта, напр.: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму.

У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м’якої -ю: книжку, машину; перемогу, ручу, межу, сім’ю, статтю. У знахідному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини, причому:

– іменники — назви осіб та істот мають форму, однакову з формою родового відмінка множини: ведмедиць, вовчиць, листонош, молодиць, робітниць, українок. ;

– іменники, що не означають істот, уживаються у формі, однаковій із формою називного відмінка множини: книжки, машини, фабрики; вулиці, друкарні, мрії, сім’ї; кручі, межі, площі.

Також прийменники про, через уживаються тільки зі знахідним відмінком.

5. Орудний

Орудний відмінок, або інструментал (лат. instrumentalis, від instrumentum — «знаряддя») відповідає на запитання «ким?», «чим?», означає засіб, інструмент, яким виконують дію. Частіше за все виражає обставину: часову (днями, ночами, часом), просторову (шляхом, морем, вулицею), образу дії (рукою, працею). Рідше слугує для вираження іменного присудка (він став моряком).

Чим? (ручкою, молотком, фломастером, викруткою, олівцем), може також відповідати на питання, хто ми (інформатиком, письменником, велосипедистом, муляром), але також використовується для визначення виду транспорту (трамваєм, автомобілем, велосипедом, літаком) також може використовуватися для показу того, чим ми зацікавлені (велоспортом, футболом, баскетболом, живописом, літературою).

В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

В орудному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми.

6. Місцевий

Місцевий відмінок або локатив (лат. locativus, від locus – «місце») – відмінок, чиїм основним значенням є вираження місця дії. Відповідає
на питання «На/у кому?», «На/у чому?». Висловлює місце або час дії, Напр.: сидить, як чорт у болоті; У хаті тепло й затишно.

Закінчення в однині: -у (-ю) або -і залежить від наголосу – на бокУ – на бОці,
у краЮ – у краЇ, або прийменника – на вікні – по вікну, на подвір’ї – по подвір’ю. Із прийменником по – паралельні форми незалежно від наголосу:
по Дніпру – по Дніпрі, по лісу – по лісі, по місту – по місті, по селу – по селі, по тілу – по тілі

Закінчення в множині: -ах (-ях), форми з «-ам (-ям)» є ненормативними!
– по полях, селах, містах; на воротах (воротях), штанах (штанях); у чоботах (чоботях), а НЕ «по полям, селам, містам» тощо.

7. Кличний

Кличний або звертальний відмінок чи вокатив (лат. casus vocativus, від voco — «кличу», «зову») позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Кличний відмінок (не має свого питання) слугує для звертання. Окремі форми кличного мають іменники чоловічого і жіночого роду однини (за винятком слова мати), в іменників середнього роду, а також у множині для звертання вживається форма називного відмінка. Для слова пан існує форма кличного відмінка множини — панове, що походить від архаїчної форми множини називного.

Кличний відмінок властивий тільки іменникам, адже закінчення кличного відмінку іменника залежить від закінчення цього ж іменника в називному відмінку. Всі іменники кличного відмінка незалежно від їхнього лексичного значення можуть закінчуватися всього на 5 (!) різних літер: е, є, о, у, ю.

Ми маємо використовувати кличний відмінок під час звертання до будь-якої особи або навіть неживої істоти. в кличному відмінку вживаються не тільки імена, прізвища та по батькові. При звертанні ви також можете вказувати на посаду, особистий статус чи наукове звання людини. Також допускається використання загальних звертань, залежно від ситуації: жінко, чоловіче, хлопче, студенте та інші.

Винятки

Існує також багато винятків при відмінюванні частин мови за відмінками
в українському правописі. Наприклад: іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини мають закінчення -а, -я чи -у, -ю.
У ряді іменників вибір закінчення суттєво впливає на значення слова.
У той же час правила чинного правопису, що регламентують вибір правильного закінчення (їх наведено нижче), є доволі складними, заплутаними та розмитими. Нерідко мовці та, насамперед, літературні редактори мусять звіряти правильне написання таких слів у родовому відмінку з орфографічним словником.

Іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини приймають закінчення -а(я) (залежно від групи іменника), коли вони мають значення напр.: Назви осіб, власні імена та прізвища, а також персоніфіковані предмети та явища, приклади: козака (особа), промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Франка, Дорошенка;

Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -у(ю) (залежно від групи), коли вони мають значення напр.: Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо, а також їх зменшені форми на -к, приклади: рову, ручаю, світу, уривку, яру Винятки: горба, хутора тощо; ліска, майданчика, ставка, ярка

Існує також багато іменників прикметникового походження, до них належать: загальні назви, що означають істот (приїжджий, трудящий, молодий, старий, черговий, вартовий, дню вальний) і неістот (минуле, май бутнє, сучасне, пальне), слова, які є прізвищами, псевдонімами, географічними назвами (3арудний, Мудрий, Сміла, Тальне, Київ, Львів, Миколаїв, Проскурів, Яготин, Кам’янець-Подільський, Переяслав-Хмельницький). Усі іменники прикметникового по ходження (не з присвійних) відмінюються, як прикметники твердої чи м’якої групи тощо.

Відмінювання за відмінками онлайн

Пряме посилання на відмінювання за відмінками:
http://aztekium.pl/vidminki, однак ви можете відмінювати слова, запам’ятавши лише початок адреси сторінки та додаючи слово, яке ви хочете змінити наприкінці.
Наприклад, якщо ми хочемо змінити слово “мама”, ми вводимо:
http://aztekium.pl/vidminki/мама
якщо ми хочемо змінити слово табурет, ми використовуємо адресу:
http://aztekium.pl/vidminki/табурет

Щоб Відмінювання слово за відмінками, просто введіть його нижче в місці де вказує стрілка і натисніть кнопку пошук. Відмінювання відбудеться автоматично.

Що таке іменник, рід і відміни іменників

Британські вчені довели: щоби вивчити іменник, гумор украй необхідний. А ще необхідно знайти бодай одну статтю, де зібрали все-все про цю частину мови. Хороша новина: таку статтю ви знайшли! Тож звільніть трохи часу, прочитайте наш матеріал і намотайте інформацію на вуса (якщо вони у вас є!).

Що таке іменник

Що таке іменник? Іменник – це самостійна частина мови, яку використовують для позначення предметів, істот, речовин тощо. Тобто всього, що спадає на думку та відповідає на запитання: «хто? що?».

Для чого іменник? Для того, щоби позначити улюбленця всіх вчителів, двієчника за останньою партою та навіть сусідського песика. Іменник як частина мови однаково застосовується для позначення найприємніших та найсумніших речей у світі: дванадцятки та перескладання, мами та ЗНО.

Загальне граматичне значення

Що таке загальне граматичне значення? Це поняття, що вказує на граматичні ознаки частини мови. Іменник, наприклад, вказує на значення предмета. А з погляду граматики, предмет – усе, що відповідає на запитання «хто? що?».

Часто лексичне й граматичне значення іменника плутають. Втім, тут все просто: лексичне значення індивідуальне, притаманне лише іменнику, що розглядається. Натомість граматичне значення притаманне розділам і класам слів.

Наприклад, візьмемо слово «Школа»:

• За лексичним значенням, школа – місце, де діти сумують від двійок та радіють перерві у 20 хвилин.
• За граматичним, школа – це іменник жіночого роду в називному відмінку однини.

Морфологічні ознаки

Морфологія – наука про слово, його будову та форму.

Морфологічні ознаки іменника:

Морфологічний розбір іменника «Школа» у реченні: «Було б круто, якби ми вчилися у школі 2 дні на тиждень».

Це іменник жіночого роду, однини, Місцевого відмінка, першої відміни.

Рід іменника

Рід – граматична категорія, яка полягає у поділі слів за двома або трьома класами, що традиційно співвідносяться з ознакою чоловічої, жіночої статі або їхньою відсутністю. Відтак існує три роди іменників: чоловічий, жіночий та середній.

1. Якщо іменник можна співвіднести із займенником «він», то це слово чоловічого роду.
2. Якщо із займенником «вона», то іменник має жіночий рід.
3. Якщо із займенником «воно», то іменник середнього роду.

• рід можна визначити лише в іменниках однини;
• редакція 2019 р. Правопису рекомендує вживати фемінітиви: групу слів жіночого роду, альтернативу
• іменникам чоловічого роду, для позначення осіб жіночої статі (учениця, випускниця, психологиня);
• критерії розподілу іменників за родами вкрай розмиті;
• розмиті критерії поділу за родами призвели до виникнення спільного роду (ябеда, базікало);
• рід іменників, назв неістот, не ґрунтується на різниці за статтю (біль – ч.р., казка – ж.р., зло – с.р.);
• деякі іменники можуть вживатися як у чоловічому, так і в жіночому роді (зала – зал, жирафа – жираф).

Зверніть увагу! Існують тонкощі визначення роду в назвах істот і неістот.

Як визначити рід у назвах істот? Потрібно звернути увагу на:

• основу іменника (сестра – брат);
• закінчення (тренерка, плавець);
• зв’язок з іншими словами (майбутня контрольна, смішний жарт);
• суфікс (дослідниця, співак);
• морфологічну будову, якщо це назви птахів та тварин (ч.р. – хом’як, рись, лев, ж.р. – сова, ластівка).

Як визначити рід у назвах неістот? За їхнім закінченням.

1. Чоловічий рід: часто мають нульове закінчення (кіт, лід, стіл).
2. Жіночий: нульове закінчення або закінчення «а, я» (щастя, зима, дзиґа).
3. Середній: закінчення «о, е» або «я» (плем’я, сонце, озеро).

Число іменника

Число – це ознака, яка вказує на кількість. Вона виявляється у протиставленні однини і множини.

За цією ознакою іменники діляться на три види:

1. Ті, які можна вживати як в однині, так і в множині.
2. Ті, які вживаємо лише в однині.
3. Ті, які вживаємо лише в множині.

Зверніть увагу! Більшість іменників можна вживати в однині та множині. У множині іменники не мають роду (рослини, песики, козаки).

Лише в однині вживаються наступні іменники:

• Абстрактні (ненависть, відповідальність, дружба, магія).
• Власні назви (Харків, Дунай).
• Збірні (керівництво, сестринство, дрібнота).
• З речовинним значенням (золото, вапно, мука).

Лише в множині вживаються наступні іменники:

• Конкретні предмети із парною або симетричною будовою (ножиці, шкарпетки).
• Предмети, які сприймаються як сукупність та збірність (гроші, чари).
• Речовинні іменники або ті, що позначають масу та залишки чогось (вершки, ліки).
• Дії, процеси та стани (вибори, піжмурки).
• Часові поняття (сутінки, вихідні).
• Деякі географічні назви (Карпати, Черкаси).

Відмінки іменників

Відмінок – граматична категорія, що виражає синтаксичне відношення іменника до інших слів у реченні. Вона притаманна не лише іменнику, але й іншим частинам мови. Відмінювання іменників необхідне, щоби поєднувати їх з іншими словами у реченні.

Як визначити відмінки іменників?

1. Встановлюємо зв’язок слів у реченні: визначаємо головні члени речення.
2. Ставимо запитання від підмета чи присудка до іменника.
3. Відмінок визначається відповідно до того, яке запитання ми ставимо.

Існує 7 відмінків:

Розгляньмо кожен відмінок і те, що він позначає.

• суб’єкт (школяр втомився),
• властивість (наша школа – ліцей),
• предмет чи явище (Школа. Сум).

• приналежність об’єкта (дерево сусідки),
• носій певної ознаки (блискучість снігу),
• об’єкт, на який спрямовуємо певну дію (читання підручника),
• особа, яка діє (прихід учительки),
• частина цілого (стакан соку).

• особа, якій адресуємо дію (подарунок учительці),
• суб’єкт дії або стану (учням не снилося).

• об’єкт, на який спрямовуємо дію (читати підручник),
• міра часу, довжини або простору (пройти шість кілометрів),

• робота або певна зайнятість (працювати редактором),
• суб’єкт дії в пасивних конструкціях (задача розв’язана відмінниками),
• об’єкт дії (радіти успіху),
• інструмент або знаряддя дії (писати ручкою),
• місце дії (йти містом);
• спосіб дії (працювати командою);
• міра часу або кількість (товаришувати роками).

• об’єкт дії (говорити про переможця олімпіади);
• місце дії або стан (говорити на задній парті);
• час після завершення будь-які дії (після контрольної).

• звертання до суб’єкта чи об’єкта дії (Маріє Іванівно, ви не праві; я переможу тебе, супернику).

Які іменники не змінюються за відмінками?

• Іншомовні слова, що закінчуються голосною літерою: кава, меню (втім, пальто, пальта).
• Жіночі прізвища із закінченнями -о та приголосною буквою: Поліщук, Козленко.
• Російські прізвища, які закінчуються на -ово, -аго, -их: Терово, Черних.

Відміни іменників

Відміни іменників – це граматичні категорії, які ділять іменники на чотири групи за характером основ і відмінкових закінчень.

До жодної відміни не належать:

• незмінювані іменники: табу, кіно, таксі, кенгуру;
• іменники, що вживаються лише у множині: радощі, Карпати, сутінки;
• іменники, що мають прикметникове походження: минуле;
• жіночі прізвища із закінченням на приголосний та -о: Гірус, Любченко.

Лексичне значення іменника

Лексичне значення – це зміст слова, що закріплений у свідомості людей. Зв’язок певного звучання з певним явищем, поняттям, дією.

1. Загальні назви – Власні назви
2. Назви істот – Назви неістот
3. Конкретні – Абстрактні
4. Збірні – Речовинні

Загальні та власні іменники

Загальні – позначають предмети в цілому: мем, соцмережа, ціль, серіал.

Власні – позначають окремі предмети або окремих осіб індивідуально: ЗНО, На Урок, Марічка.

Зверніть увагу! Ми щодня вживаємо власні назви в розмові. А на письмі вони мають свої особливості! Тож, щоби не припуститися помилок, варто запам’ятати кілька простих правил.

Розгляньмо особливості власних назв:

• Пишемо з великої букви (Київ, Танчинець).
• можуть складатися з одного або кількох слів (Чернівці, Марія Іванівна, Східносибірське море).
• беремо у лапки назви книг, фільмів, кораблів, літаків тощо (літак «Мрія», книга «Кобзар»).
• іноді власні назви переходять у загальні, і навпаки (кобзар як український народний співак та «Кобзар» як назва твору Шевченка; вельвет як бавовняна тканина та Вельвет як ім’я сусідського котика).

Істоти та неістоти

Неістоти відповідають на запитання «Що?»: мем, соцмережа, ціль, серіал.

Істоти відповідають на запитання «Хто?»: королева, Марія Іванівна, Гаррі Поттер.

Конкретні й абстрактні іменники

Конкретні назви можна пізнати органами чуття: Марія Іванівна, мем, телефон.

Абстрактні назви не можна пізнати органами чуття: знання, справедливість, капіталізм.

Цікаво знати! Абстрактні іменники часто мають суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.

Збірні та речовинні іменники

Збірні іменники позначають сукупність ідентичних або схожих предметів, які можуть сприйматися як одне ціле. Наприклад, учнівство, сестринство, зілля.

Речовинні назви позначають однорідну речовину та мають лише форму однини (золото, срібло), або лише множини (гроші, парфуми).

Keep calm, відвідуйте цікаві онлайн-курси з української мови та зберігайте статтю!