Гірчиця біла як цвіте

0 Comments

Гірчиця біла

Sinapis alba —
однорічна трав’яниста шорстка волосиста рослина родини капустяних (хрестоцвітих). Стебло прямостояче, вгорі галузисте, 30—60 см заввишки. Листки з черешками, перисто розсіченими, з надрізаними зубчастими боковими частками і більшою верхньою часткою, що нерідко зливається з боковими. Квітки правильні, двостатеві, 4-пелюсткові, жовті, зібрані в китиці. Плоди — стручки з шаблевидним носиком, лінійні, циліндричні, хвилясті горбочкуваті, відходять від стебла під прямим кутом. Цвіте у червні — липні.

Поширення

Росте як бур’ян уздовж доріг, на полях і городах по всій території України. Інколи вирощують як олійну рослину.

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків використовують насіння (Semina Sinapis). Збирають, коли дозрівають нижні й серединні стручки. Рослина в цей час набуває жовтого кольору, а нижні листки опадають. Зрізані рослини досушують у снопиках, слідкуючи за тим, щоб не пересохли і щоб не висипалося насіння, а потім обмолочують і просівають на решето. Зберігають у сухих приміщеннях з доброю вентиляцією.

Хімічний склад

Насіння містить жирну олію, білки, слиз і глікозид синігрин, який під впливом ферменту мирозину в присутності води розкладається на сульфат калію, глюкозу й гірчичну ефірну олію, яка є сильним подразником шкіри. До складу жирної олії входять гліцериди ерукової, олеїнової, лінолевої, міристинової та бегенової кислоти.

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор

Гірчиця біла як цвіте

Строки цвітіння медоносних рослин в Лісостепу України За даними Української науково-дослідної станції бджільництва Де ви знаходитесь?
Захід Центр Схід

Гірчиця біла

лат. Sinapis alba , рос. Горчица белая, горчица английская
Період цвітіння: 20.05.202412.06.2024 (тривалість цвітіння: 24 днів(я))
Цінність для бджільництва: основний медонос.
Медопродуктивність: 40 кг/Га.

Гірчиця біла (Sinapis alba) — вид однорічних трав’янистих рослин. Видовий епітет «біла» походить від кольору насіння.

Однорічна рослина заввишки 25-100 см. Стебла в неї жорстковолосисті, іноді майже голі, прямостоячі, вгорі розгалужені. Нижнє листя ліроподібне, верхня лопать широкоовальна, складається з трьох часток, бічних лопатей — 2-3 пари. Верхні листки з меншим числом лопатей і з більш гострими їх обрисами.

Квітки блідо-жовті або білі, зібрані в багатоквіткове (25-100 квіток) кистеподібне суцвіття. Квітконіжки при плоді горизонтально відхилені, рідше висхідні, 0,8-1,3 см завдовжки. Гірчиця біла запилюється комахами.

Плід — стручок, заповнений дрібним, круглим насінням світло-жовтого кольору. Стручки прямі або зігнуті, грубі, горбкуваті, зазвичай покриті жорсткими відстовбурченими волосками, 2-4 см завдовжки, з плоским мечовидним носиком.

Цвіте у червні — липні. Плоди дозрівають в серпні.

Батьківщина гірчиці білої — Середземномор’я, звідки вона поширилася майже по всій Європі, Америці і потрапила в Індію, Японію. Зараз у дикому вигляді зустрічається в Південній Європі (Греція, включаючи Крит; Італія, включаючи Сицилію і Сардинію; Франція, включаючи Корсику; Португалія, Іспанія), в Україні (Крим), в Західній Азії (Кіпр, Іран, Ірак, Ізраїль , Йорданія, Ліван, Сирія, Туреччина), на півночі Пакистану, в Північній Африці (Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Туніс). В Україні зустрічається розосереджено, частіше в районах Полісся та лісостепу.

Гірчиця біла полюбляє рости на полях, вздовж доріг.

Культивується заради олії, яка в ній міститься.

Гірчиця біла є найважливішою медоносною рослиною, дає нектар і пилок. Мед блідо-жовтого кольору, а зацукрований — кремового, має пікантний смак і приємний аромат, але для зимівлі бджіл непридатний, оскільки він швидко кристалізується. В нектарі міститься до 18% цукру. Загальна медопродуктивність до 40 кг з гектара посівів.

У молодому і свіжому вигляді може використовуватися як корм худобі, також висівається на зелений корм. Крім цього, гірчиця біла є шкідливим польовим бур’яном.

На півночі Індії гірчиця біла вирощується як садова культура, а молоде листя вживають як овочі в зимовий період.

Зелені рятівники ґрунтів: біла гірчиця

В історії землеробства зелене добриво відоме більш як 3 тис. років. У перекладі з латинської мови «сидерація» тлумачиться як «променевий», тобто добриво, яке можна одержати шляхом перетворення сонячної енергії зеленими рослинами. Це санітар ґрунту.

Під його впливом знижує­ться кислотність ґрунтового розчину, зменшується вміст рухомого алюмінію, змінює­ться видовий склад ґрунтової мікрофлори з переважанням корисних амоніфікуючих, нітрофікуючих і целюлозорозкладаючих мікроорганізмів, а також актиноміцетів. Крім того, з кожною тонною абсолютно сухої біомаси сидерату додатково надходить у ґрунт 15–30 кг азоту, 6–7 кг фосфору та 46–96 кг калію.

Гірчиця як сидеральна культура підходить не для усіх типів ґрунтів, краще її висаджувати на пухких, а не на щільних і глинистих, на останніх процес її розкладання сильно уповільнений.

Як культуру-сидерат використовують саме гірчицю білу — однорічну, що належить до родини капустяних. Максимальна висота рослини близько 70 см, вона обростає потужною листовою масою, із листям пір’ястого типу. Гірчиця біла вельми активно цвіте і дає стручки, в одному з них може бути до півтора десятка насіння, кожне з яких не більше 1,5 мм у діаметрі.

Користь білої гірчиці величезна, особливо для бідних (але не надмірно виснажених) ґрунтів, вона їх відроджує, формує достатню кількість органічних речовин, коли вже через місяць або трохи більше після посіву насіння ця сидеральна культура закладається (обов’язково до цвітіння) у ґрунт, збагачуючи ґрунт доступним фосфором і азотом.

Біла гірчиця, що вирощується як сидеральна культура, може легко поглинути всі важкорозчинні мінеральні сполуки і перевести їх у форми, легко доступні рослинам.

У періоди затяжних дощів або на ділянках, де надто промочений ґрунт, біла гірчиця загальмує, а деколи і зупинить вимивання цінних поживних речовин у недоступні для культурних рослин шари ґрунту.

Сіяти білу гірчицю можна в будь-який період, починаючи з березня (якщо ґрунт відтанув) і по вересень. У південних регіонах культура готова до посіву вже в кінці лютого.

Для максимального ефекту від застосування білої гірчиці як сидерату її висівають приблизно за 30 днів до посіву головної культури на цій ділянці. Ніколи не варто поспішати висаджувати основну культуру після закладання гірчиці в ґрунт, адже повинно пройти мінімум 15–17 днів, інакше залишки її можуть, навпаки, загальмувати розвиток рослин.

Бажано посіяти восени білу гірчицю відразу, після того як основний урожай зібрано, інакше почнеться активне зростання бур’янів.

Під час розкладання гірчиця біла наповнює ґрунт усіма необхідними елементами, зокрема: на кожен квадратний метр надходить по 11–12 г азотних сполук, 12–15 г калію і до 1,9 г фосфору. Всі елементи знаходяться у легкодоступній для рослин формі

Важливо скосити її до появи квіток, до цього часу вона може досягти висоти 15–20 см. Якщо запізнитися, і рослини зацвітуть, то стебла сильно загрубіють, черешки у листях стануть істотно жорсткими. Крім того, в період цвітіння гірчиця споживає із ґрунту досить багато поживних речовин і витрачає їх уже на себе, тим самим, перестає бути сидератною культурою. Якщо допустити самосів, то взагалі біла гірчиця із сидератної культури перетвориться у досить небезпечний і складний бур’ян.

У суху погоду, щоб зелена маса гірчиці максимально швидко розклалася у ґрунті, раз у тиждень необхідно проводити поливи, виливаючи на квадратний метр по кілька відер води.

Ефірні олії та інші біологічно активні сполуки, що виділяю­ться рослиною, знезаражують землю. Особливо ефективно гірчиця пригнічує збудників фітофторозу, парші, кореневої гнилі, фузаріозу, чорної ніжки та ризоктоніозу.

Врахуйте, що тільки лише посів і закладення білої гірчиці в ґрунт не вирішить усіх ґрунтових проблем відразу і не допоможе замінити всі необхідні заходи для поліпшення ґрунтової структури, які обов’язково повинні проводитися щорічно.

Варто звернути увагу на те, що процеси розкладання залишків рослин, гуміфікації проходять тільки за наявності вологи в ґрунті (а гірчиця — сидерат вологолюбний), тому для посушливих регіонів сидерація ефективна тільки у разі зрошення, а для регіонів, де посухи мають періодичний характер, поливи потрібні весь час.

Основна користь білої гірчиці як сидерату полягає у тому, що:

  • насіння проростає швидко, і культура нарощує велику біомасу;
  • захист ґрунту від ерозії;
  • попередження вимивання азоту з ґрунту;
  • збагачення ґрунту фосфором, калієм і азотом під час розкладання зеленої маси і підземної частини гірчиці;
  • швидкий ріст рослини перешкоджає розвитку бур’янів, пригнічуючи їх;
  • ефірні олії у рослині попереджають розвиток багатьох хвороботворних бактерій і грибів, а також знижують кількість шкідників;
  • стрижневий корінь, що проникає на глибину до 3 м, підвищує вентиляцію ґрунту і робить його більш пухким;
  • містить величезний відсоток корисних речовин;
  • поглинає поживні мікроелементи, які важкодоступні для інших культур і переводить їх у форму, що легко засвоюється;
  • захищає від вимерзання і покращує якість ґрунту;
  • після заморозків перетворюється на мульчувальне укриття, захищаючи ґрунт від вимерзання, і, відповідно, зберігаючи в ньому до весни більше вологи;
  • посів можна проводити восени, навесні, влітку.

Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН