Альберт Ейнштейн

Альбе́рт Ейнште́йн (також А́льберт А́йнштайн [10] [11] [12] , нім. Albert Einstein [ˈalbɐt ˈaɪ̯nʃtaɪ̯n], англ. Albert Einstein [‘ælbət ˈʌɪnstʌɪn] [13] ; 14 березня 1879, Ульм, королівство Вюртемберг, Німецька імперія — 18 квітня 1955, Принстон, штат Нью-Джерсі, США) — американський, німецький та швейцарський фізик-теоретик єврейського походження, лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 року. Один із найвизначніших фізиків та науковців XX століття. Людина ХХ століття згідно з версією журналу Тайм [14] .

Коротка інформація Альберт Ейнштейн, нім. Albert Einstein .

Barnard Medal for Meritorious Service to Science d ( 1920 )

Почесний доктор Женевського університету d

почесний доктор Єврейського університету в Єрусалимі [d ] ( 1949 )

почесний доктор Принстонського університету d

Почесний доктор Мадридського університету Комплутенсе d ( 1923 )

іноземний член Лондонського королівського товариства [d ] ( 5 травня 1921 )

Член Національної академії наук Сполучених Штатів d ( 1942 )

Great Immigrants Award d ( 2009 )

Народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульм, королівство Вюртемберг, у єврейській родині. Мешкав у Швейцарії (з 1893), Німеччині (з 1914) і США (з 1933). Створив спеціальну (1905) і загальну (1907–1916) теорії відносності; обґрунтував у рамках теорії відносності закон взаємозв’язку маси та енергії (див. E=mc²). Автор основоположних праць із квантової теорії: запровадив поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе—Ейнштейна. З 1933 року працював над проблемами космології та єдиної теорії поля.

У 1930-ті роки емігрував з Німеччини до США і згодом на знак протесту проти націонал-соціалізму відмовився від німецького громадянства і вийшов зі складу Прусської і Баварської академії наук. Виступав також проти війни, у 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 році підписав лист президентові США про небезпеку створення ядерної зброї в Німеччині. Палко підтримував ідею створення єврейської держави.

Біографія

Ранні роки

Альберт [15] Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульмі в незаможній єврейській сім’ї Германа і Пауліни Ейнштейнів. Герман Ейнштейн (1847—1902), маючи непересічні математичні здібності, володів невеликим підприємством, але постійно стояв на межі банкрутства. Мати, Пауліна (уродж. Кох, 1858—1920), походила з сім’ї забезпеченого торговця кукурудзою Юліуса Дерцбахера (у 1842 році змінив прізвище на Кох) і Єтти Бернгаймер [16] . У Ейнштейна була молодша сестра Марія (Мая, 1881—1951). Будинок, у якому народився Альберт, був зруйнований під час бомбардувань 1944 року і не був відновлений. Збереглася міська реєстраційна книга, у якій записано: «До чиновника міського реєстраційного бюро, що підписався нижче, сьогодні з’явився знайомий йому в обличчя комерсант Герман Ейнштейн, юдейського віросповідання, що проживає в Ульмі на Бронгофштрассе, 135».

Як дитина нерелігійних батьків Альберт Ейнштейн відвідував католицьку початкову школу в Мюнхені та до 12 років був досить глибоко віруючим підлітком, хоч і не розмежовував християнського і юдейського віровчень [17] . Однак читання науково-популярних книг незабаром зробило його вільнодумцем і назавжди породило в ньому недовіру до авторитетів [18] .

Хлопчик зростав замкнутим і нетовариським і не демонстрував яких-небудь значних успіхів в школі. Поширеною є думка, що в дитинстві Альберт Ейнштейн був не здібний до навчання. Як докази наводяться низькі показники, які він демонстрував у школі, а також той факт, що майбутній геній вельми пізно почав ходити й говорити. Проте таку точку зору заперечують багато дослідників біографії Альберта Ейнштейна. Справді, вчителі критикували Ейнштейна за повільність і погану успішність, проте пояснення низької успішності й труднощів у навчанні Ейнштейна слід шукати не в лінощах або поганих здібностях учня, а в елементарній скромності, несприйнятті застарілих педагогічних методів, що застосовувалися в німецьких школах кінця XIX — початку XX століть, можливій дислексії або специфічній структурі мозку Ейнштейна.

Коли Альберту було 5 років, його батько вперше показав йому компас. Це перше враження від знайомства з технікою в Ейнштейна збереглося на все життя і, як він сам визнавав, визначило його захоплення всілякими механізмами і наукою. У 1889 році знайомий студент-медик познайомив Ейнштейна з класичною філософією, зокрема з «Критикою чистого розуму» Іммануїла Канта. Твори Канта також значною мірою спонукали майбутнього науковця до вивчення математики, фізики і філософії. Крім того, в дитинстві під тиском матері він з шести років почав займатися грою на скрипці. Захоплення музикою також зберігалося в Ейнштейна впродовж усього життя, і у 1908 році він навіть виступав у квінтеті музикантів-аматорів (спільно з математиком, поліцейським, юристом і палітурником). Вже перебуваючи в США у Принстоні, 1934 року Альберт Ейнштейн дав доброчинний концерт Моцарта для скрипки на користь учених і діячів культури, що емігрували з нацистської Німеччини.

Навчаючись в Луїтпольській гімназії, Альберт Ейнштейн вперше зайнявся самоосвітою: у 12-річному віці 1891 року він почав самостійно вивчати математику за допомогою шкільного підручника з геометрії. Хоча часто стверджується, ніби Ейнштейн був некомпетентним у математиці, але це також не відповідає дійсності. У гімназії він уже був у числі перших учнів з точних наук, проте укорінена система механічного заучування матеріалу, яка, як він сам вважав, завдає шкоди самому духу навчання і творчому мисленню, як і відносно тиранічне ставлення вчителів до учнів, викликало в Альберта Ейнштейна несприйняття, тому він часто сперечався зі своїми викладачами, що продовжували вважати його безперспективним учнем.

Після остаточного розорення батька родини в 1894 році Ейнштейни переїхали з Мюнхена до Італії в Павію поблизу Мілана. Сам Альберт залишався в Мюнхені ще деякий час, щоб закінчити всі шість класів гімназії. Не отримавши атестата зрілості, в 1895 році він приєднався до своєї сім’ї в Мілані. Восени 1895 року Альберт Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити у Вище технічне училище (eidgenössische Technische Hochschule) в Цюриху і стати викладачем фізики. Блискуче проявивши себе на екзамені з математики, він водночас провалив іспити з ботаніки і французької мови, що не дозволило йому вступити до Цюрихського Політехнікуму. Проте директор училища порадив молодій людині вступити до випускного класу школи в Аарау (Швейцарія), щоб отримати атестат і повторити вступ.

Атестат Альберта Ейнштейна в Аарау (оцінки за шестибальною шкалою)

В Аарау Альберт Ейнштейн присвячував свій вільний час вивченню електромагнітної теорії Максвелла. У вересні 1896 року він вельми успішно склав всі, за винятком екзамену з французької мови, випускні іспити в кантональній школі Аарау і отримав атестат, а в жовтні 1896 року його прийняли до Вищого технічного училища (так званий Політехнікум; нім. eidgenössische Technische Hochschule) в Цюриху на педагогічний факультет. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, сербською студенткою факультету медицини Мільовою Маріч. Того ж року Ейнштейн відмовився від свого громадянства і став апатридом. Щоб отримати швейцарське громадянство, йому потрібно було сплатити 1 000 швейцарських франків, проте важке матеріальне становище сім’ї не дало йому змоги зробити це під час навчання.

Стиль і методика викладання в Політехнікумі мали істотні відмінності із закостенілою і авторитарною прусською школою, тому подальше навчання давалося Альберту куди простіше. Проте певні труднощі все ж виникали. Зокрема, за роки навчання в Цюриху в Ейнштейна вкрай ускладнилися стосунки з завідувачем кафедри фізики професором В. Г. Вебером (тезкою знаменитого фізика Вільгельма Едуарда Вебера). Вебер, цікавий лектор і обдарований експериментатор, все ж був занадто консервативним у своєму неприйнятті нових теорій в електротехніці. Зокрема, Вебер негативно ставився до теорії поля Максвелла, будучи прибічником концепції дальнодії, і щодо цього у нього виникали розбіжності з молодим учнем, який цікавився працями Майкельсона і незалежно, не знаючи про досліди Майкельсона, запропонував власну інтерференційну методику, але через незгоду викладача так і не зміг провести задумані ним досліди.

Початок наукової діяльності

У 1900 році Ейнштейн закінчив політехнікум, отримавши диплом викладача математики і фізики. Хоча його успішність не була зразковою, проте він серйозно зацікавився цілою низкою наук, у тому числі геологією, біологією, історією культури, літературознавством, політичною економією. Хоча наступного, 1901 року, Ейнштейн отримав громадянство Швейцарії, але аж до весни 1902 року не міг знайти постійне місце праці, лише підробляв, заміняючи вчителя у Вінтерурі. В армію його не брали через плоскостопість і розширення вен. Унаслідок відсутності заробітку Альберт Ейнштейн буквально голодував, інколи не їв декілька днів поспіль. Згодом це стало причиною хвороби печінки, що нагадувала про себе до кінця життя.

Незважаючи на проблеми, що переслідували його в 1900—1902 роках, Ейнштейн знаходив час для подальшого вивчення фізики. У 1901 році берлінські «Аннали фізики» опублікували його першу статтю «Наслідки з явища капілярності» (Folgerungen aus den Capillaritatserscheinungen), присвячену аналізу сил притягання між атомами рідин, проведеному на основі вивчення капілярного ефекту.

На деякий час Ейнштейнові вдалося влаштуватися вчителем математики і фізики в Шафхаузені в пансіонаті для іноземців, що поступали у вищі навчальні заклади Швейцарії. Один з друзів Ейнштейна, математик Марсель Гроссманн, що був водночас і батьком одного з його учнів, рекомендував Ейнштейна на посаду експерта третього класу у федеральне Бюро патентування винаходів з окладом 3 500 франків на рік. Працював у Бюро патентів Швейцарії з липня 1902 до жовтня 1909 року, займаючись переважно патентуванням винаходів, пов’язаних з електромагнетизмом. З 1903 він був постійним працівником Бюро. Характер роботи давав змогу Ейнштейнові присвячувати вільний час дослідженням в області теоретичної фізики.

6 січня 1903 року Ейнштейн одружився з 27-річною Мілевою Марич. Вплив Мілеви Маріч, дипломованого математика, на праці її чоловіка досі залишається нез’ясованим питанням. Проте їхній шлюб був радше інтелектуальним союзом, і сам Альберт Ейнштейн називав свою дружину «творінням, рівним мені, настільки сильним і незалежним, як і я». Між Ейнштейном і Марич завжди існувала певна відстань, бо великий учений часто мав потребу бути насамоті для здійснення своїх досліджень. Цікаво, що радянський фізик Абрам Федорович Йоффе, особисто знайомий з Ейнштейном, назвав його в некролозі Ейнштейном-Маричем, і цей факт часто подають як доказ спільності наукової діяльності видатного фізика і його дружини. Проте висловлюються припущення, що Йоффе додав до прізвища Ейнштейна прізвище його дружини лише тому, що вважав це традицією, прийнятою в Швейцарії.

«Рік чудес». Спеціальна теорія відносності

1904 року «Аннали фізики» отримали від Альберта Ейнштейна низку статей, присвячених вивченню питань статистичної механіки й молекулярної фізики. Вони були опубліковані 1905 року, відкривши так званий «Рік чудес» (лат. annus Mirabilis), коли чотири статті Ейнштейна зробили революцію в теоретичній фізиці, поклавши початок теорії відносності, в якій Ейнштейн замінив розгляд частинок розглядом подій і перевернув уявлення про фотоефект і броунівський рух. Фізичне співтовариство в цілому погоджується з тим, що три з цих робіт заслуговували на Нобелівську премію, яка врешті-решт дісталася Ейнштейнові лише за роботу з фотоефекту — досить дивний факт, коли врахувати, що науковець відомий саме завдяки теорії відносності. Це можна пояснити відсутністю наочного експериментального підтвердження спеціальної теорії відносності, через що тогочасне наукове товариство її сприймало неоднозначно. Наприклад такі науковці як Дж. Томпсон та Г. Лоренц ще довго виступали з критикою СТВ. Тому для консенсусу було визнано доцільним нагородити Ейнштейна премією за пояснення явища фотоефекту, наукова цінність якого була беззаперечною вже тоді. На той час Ейнштейну не вдалося узгодити положення СТВ з квантовою механікою.

Загальна теорія відносності

Опублікована в 1915 році загальна теорія відносності розширила область застосування постулатів спеціальної теорії відносності на неінерційні системи відліку, включивши в себе також теорію гравітації. Загальна теорія відносності ґрунтується на принципі еквівалентності й розглядає викривлення в просторі-часі. Теорія відкрила шлях до побудови теорії Всесвіту — космології.

Статистика Бозе — Ейнштейна

У 1924 році молодий індійський фізик Шатьєндранат Бозе в короткому листі звернувся до Ейнштейна з проханням допомогти в публікації статті, в якій висував припущення про те, що кванти світла суттєво нерозрізнимі, а, отже, підкоряються іншій статистиці, ніж класичні частинки. Ейнштейн прийшов до висновку, що цю ж статистику можна використовувати також щодо атомів і молекул. У 1925 році Ейнштейн опублікував статтю німецькою, в якій викладав модель Бозе, застосовну до систем тотожних часток з цілим спіном, званих бозонами. На підставі даної квантової статистики, відомої нині як статистика Бозе — Ейнштейна, двоє фізиків ще в середині 20-х років теоретично обґрунтували існування принципово нового агрегатного стану речовини — конденсату Бозе — Ейнштейна.

Суть «конденсату» Бозе—Ейнштейна полягає в переході великого числа часток ідеального бозе-газу в стан з нульовим імпульсом при температурах, що наближаються до абсолютного нуля, коли довжина хвилі де Бройля теплового руху часток і середня відстань між цими частками зводяться до одного порядку. Починаючи з 1995 року, коли перший подібний конденсат був отриманий в університеті Колорадо, учені експериментально підтвердили можливість існування конденсатів Бозе—Ейнштейна для систем із водню, літію, натрію, рубідію і гелію. Автентичні начерки даної теорії, виконані Ейнштейном, були виявлені в бібліотеці Лейденського університету в серпні 2005 року.

Займаючись розробкою статистики Бозе-Ейнштейна, Альберт Ейнштейн одночасно сприяв Ервіну Шредінгеру в розробці теорії, яка пояснювала властивості хвиль де Бройля з позицій класичної механіки, що відповідало статистиці Больцмана. У той же час, Ейнштейн вважав, що дослідження в даному напрямі поєднання класичної і квантової моделей ідеального газу менш перспективні, ніж подальший розвиток статистики Бозе—Ейнштейна, тому відмовився від співавторства.

Еміграція

У міру наростання економічної кризи у Веймарській Німеччині посилювалася політична нестабільність, що сприяла посиленню радикально-націоналістичних та антисемітських настроїв. Почастішали образи та погрози на адресу Ейнштейна, в одній із листівок навіть пропонувалася велика нагорода (50 000 марок) за його голову. Після приходу до влади нацистів усі праці Ейнштейна були або приписані «арійським» фізикам, або оголошені перекручуванням справжньої науки. Ленард, який очолив групу « Німецька фізика », проголошував [19] : «Найважливіший приклад небезпечного впливу єврейських кіл на вивчення природи представляє Ейнштейн зі своїми теоріями і математичною балаканиною, складеною зі старих відомостей і довільних добавок… Ми маємо зрозуміти, що негідно німця бути духовним послідовником єврея». У всіх наукових колах Німеччини розгорнулася безкомпромісна расова чистка.

У 1933 Ейнштейну довелося покинути Німеччину, до якої він був дуже прив’язаний, назавжди. Разом із сім’єю він виїхав до Сполучених Штатів Америки за гостьовими візами. Незабаром на знак протесту проти злочинів нацизму він відмовився від німецького громадянства і членства в Прусській і Баварській академіях наук і припинив спілкування з ученими, що залишилися в Німеччині — зокрема, з Максом Планком, патріотизм якого зачіпали різкі антинацистські заяви Ейнштейна [20] .

Після переїзду до США Альберт Ейнштейн отримав посаду професора фізики в нещодавно створеному Інституті перспективних досліджень у Принстоні, штат Нью-Джерсі.

У США Ейнштейн миттєво перетворився на одного з найвідоміших і найшанованіших людей країни, отримавши репутацію найгеніальнішого вченого в історії, а також уособлення образу «розсіяного професора» та інтелектуальних можливостей людини взагалі. У січні 1934 року він був запрошений до Білого дому до президента Франкліна Рузвельта, мав з ним сердечну бесіду і навіть провів там ніч. Щодня Ейнштейн отримував сотні листів різноманітного змісту, на які (навіть на дитячі) намагався відповісти. Попри славу, він залишався доступною, скромною, невибагливою і привітною людиною.

У грудні 1936 року від хвороби серця померла друга дружина Ейнштейна, Ельза. Трьома місяцями раніше у Цюріху помер Марсель Гроссман. Самотність Ейнштейна розраджували сестра Майя, падчерка Марго (дочка Ельзи від першого шлюбу), секретарка Еллен Дюкас, кіт Тигр і білий тер’єр Чико [21] . На великий подив американців, Ейнштейн так і не завів собі автомобіль і телевізор. Майя після інсульту в 1946 році була частково паралізована, і щовечора Ейнштейн читав своїй сестрі книги.

Альберт Ейнштейн помер 18 квітня 1955 року о 1 годині 25 хв. у Принстоні від аневризми аорти. Не сприймаючи жодних форм культу особи, він заборонив пишне поховання з гучними церемоніями, для чого побажав, щоб місце і час поховання не розголошувалися. 19 квітня 1955 року без широкого розголосу відбулися похорони великого науковця, на яких були присутніми всього 12 найближчих друзів. Його прах був спалений у крематорії Юїнг-Симтері, а попіл розвіяний за вітром.

Переконання

Альберт Ейнштейн був переконаним демократичним соціалістом, гуманістом, пацифістом і антифашистом. Авторитет Ейнштейна, досягнутий завдяки його революційним відкриттям у фізиці, дозволяв ученому активно впливати на суспільно-політичні перетворення в світі.

У есе під назвою «Чому соціалізм?» («Навіщо потрібний соціалізм?», «Why Socialism?»), виданому як стаття в найбільшому марксистському журналі США «Щомісячний огляд» [22] (Monthly Review) в травні 1949 року, Альберт Ейнштейн виклав своє бачення соціалістичних перетворень. Зокрема, фізик обґрунтовував нежиттєздатність економічної анархії капіталістичних відносин, що є причиною соціальної несправедливості, а головним недоліком капіталізму називав «зневагу людської особи». Засуджуючи відчуження людини при капіталізмі, прагнення до наживи і користолюбства, Ейнштейн відзначав, що демократичне суспільство само по собі не може обмежити свавілля капіталістичної олігархії, і забезпечення прав людини стає можливим лише в умовах планової економіки. Слід зазначити, що стаття була написана в розпал маккартистського «полювання на відьом» на прохання марксистського економіста Пола Суїзі .

Альберт Ейнштейн виступав за побудову демократичного соціалізму, який з’єднав би соціальний захист населення і планування економіки з демократичним режимом і правами людини. Він не схвалював тоталітарні методи побудови соціалістичного суспільства, що спостерігалися в сталінському СРСР, проте завжди залишався другом Радянського Союзу і противником конфронтації західних демократій і соціалістичного табору. Одночасно він відкидав націоналізм в будь-яких його проявах і називав його «кором людства».

Ейнштейн не підтримував насильницькі засоби боротьби за права народних мас, особливо відзначаючи заслуги Махатми Ґанді: «Я вважаю переконання Ганді найвидатнішими зі всіх політиків-наших сучасників. Ми повинні прагнути здійснювати вчинки в цьому дусі: не використовувати насильство для боротьби за наші права». Він був одним із співзасновників ліволіберальної Німецької демократичної партії і членом пов’язаною з Американською федерацією праці Американської федерації вчителів. Також він активно сприяв боротьбі темношкірого населення США за громадянські права, будучи впродовж двох десятиліть близьким другом темношкірого співця і актора Поля Робсона. Так, Альберт Ейнштейн і Поль Робсон були співголовами «Хрестового походу за скасування лінчування» (American Crusade to End Lynching).

Через свої політичні переконання і національне походження Ейнштейн брав активну участь в боротьбі з фашизмом і нацизмом, а його племінник Карл Ейнштейн , що був анархо-синдикалістом, воював на стороні республіканців на фронтах Громадянської війни в Іспанії. У відповідь на антифашистську діяльність Ейнштейна, що емігрував в 1933 році, в гітлерівській Німеччині теорія відносності офіційно вважалася частиною вигаданої «єврейської змови у фізиці».

З причини своєї «лівизни» найбільший учений часто піддавався нападкам з боку правоконсервативних кіл в США. Під час розгулу маккартизму ФБР мало в своєму розпорядженні особисту справу «неблагонадійного» Ейнштейна, що складалася з 1427 сторінок. Зокрема, він був звинувачений у тому, що «проповідує доктрину, направлену на встановлення анархії». Архіви ФБР також свідчать про те, що фізик був об’єктом пильної уваги з боку спецслужб, бо впродовж 1937—1954 років Ейнштейн «був членом або спонсором і почесним членом в 34 комуністичних фронтах», а також був почесним головою трьох подібних організацій.

Альберт Ейнштейн також відомий як прибічник створення єврейської держави. Будучи прибічником лівого сіонізму, він сприяв організації Єврейського університету в Єрусалимі у 1925 році й держави Ізраїль в 1947 році. У 1952 році до нього навіть поступила пропозиція стати президентом Ізраїлю, від якої учений відмовився.

Боротьба за мир

Значним є і вклад Альберта Ейнштейна в боротьбу за мир. Використовуючи свою популярність у всіх країнах світу, фізик закликав народи світу до опору агресивним устремлінням нацистської Німеччини і її союзників у Другій світовій війні. Боячись можливості створення ядерної зброї в Німеччині, Альберт Ейнштейн був серед науковців і суспільних діячів, що підписалися під написаним фізиком-емігрантом з Угорщини Лео Сілардом зверненням до президента США Франкліна Делано Рузвельту. Звернення волало про необхідність запобігти розробці атомної зброї гітлерівською Німеччиною шляхом прискорення ядерної програми самих США, відзначаючи, що руйнівний потенціал урану і похідних радіоактивних елементів може привести до створення зброї небаченої досі руйнівної сили.

Пізніше Альберт Ейнштейн жалкував про підписаний ним лист, розуміючи, що для нового керівника США Гарі Трумена ядерна енергія служить інструментом залякування і шантажу інших держав. Надалі він критикував всі розробки ядерної зброї, особливо, випробування його на атолі Бікіні, а свою причетність до прискорення робіт над американською ядерною програмою вважав найбільшою трагедією свого життя. Широку популярність здобуло звернення ученого до президента США Гаррі Трумена з приводу загрози ядерної війни: «Я не знаю, якою зброєю вестиметься третя світова війна, але четверта — палицями і камінням» (інколи наводиться такий варіант: «Я не знаю, чи буде третя світова війна, але четвертої — не буде»).

Ейнштейн був одним із засновників Пагвоського руху вчених за мир. Хоча його перша конференція проводилася вже після смерті Ейнштейна, в 1957 році, але ініціатива скликання такого руху була викладена в тому, що здобув широку популярність Маніфест Рассела — Ейнштейна (написаному спільно з Бертраном Расселом), який попереджував також про небезпеку створення і використання водневої бомби. У рамках цього руху Ейнштейн, що був його головою, спільно з Альбертом Швейцером, Бертраном Расселом, Фредеріком Жоліо-Кюрі і іншими всесвітньо відомими діячами науки, вів боротьбу проти перегонів озброєнь, створення ядерної і термоядерної зброї. Після смерті Ейнштейна керівництво рухом узяв на себе Рассел.

Вегетаріанство

Альберт Ейнштейн, хоча сам і не був суворим вегетаріанцем, завжди стверджував, що відмова від тваринної їжі — важливий етап еволюції людської раси.

Я вважаю, що вегетаріанська дієта, хоча б завдяки її суто фізичному впливу на людський темперамент, повинна найвищою мірою сприятливо позначитися на долі людства. Ніщо не принесе такої користі людському здоров’ю і не збільшить шанси збереження життя на Землі, як поширення вегетаріанства [23] . (А. Ейнштейн)

Ейнштейна доволі часто згадують в числі вегетаріанців [24] [25] . Хоча він протягом багатьох років підтримував цей рух, суворої вегетаріанської дієти він почав дотримуватись лише в 1954 році, приблизно за рік до своєї смерті [26] [27] .

І ось, я живу без жирів, м’яса і риби, але я почуваю себе досить добре. Мені завжди здавалося, що людина народилася не для того, щоб бути хижаком, — Альберт Ейнштейн [28] .

Релігійні погляди

Ставлення Ейнштейна до віри і релігії змінювалося протягом його життя. Загалом він вірив у «вищий розум», «безмежно великий дух», «вищу мислячу силу» і «таємничу силу, яка переміщує сузір’я».

У 1921 році Ейнштейн отримав телеграму від нью-йоркського рабина Герберта Гольдштейна: «Чи вірите ви в Бога крпк оплачена відповідь 50 слів». Ейнштейн уклався в 24 слова: «Я вірю в Бога Спінози, який проявляє себе в закономірній гармонії буття, але зовсім не в Бога, який клопоче про долі і справи людей» [29] .

Незважаючи на те, що Ейнштейн звертав увагу на пантеїзм Спінози, сам він насправді категорично заперечував, що є атеїстом або пантеїстом: «Я не атеїст і не думаю, що можу називати себе пантеїстом. Ми перебуваємо у становищі маленької дитини, яка потрапила у велику бібліотеку, наповнену книжками багатьма мовами. Дитина знає, що хтось, мабуть, написав ці книжки. Вона не знає як. Вона не розуміє мови, якою їх написано. Дитина невиразно підозрює про наявність таємничого порядку в розташуванні книжок, але не знає, який він є. У цьому полягає, як мені здається, позиція навіть найбільш розумної людини по відношенню до Бога. Ми бачимо, що Всесвіт є дивно впорядкований і підпорядковується певним законам, але ми лише невиразно розуміємо ці закони. Наш обмежений розум усвідомлює наявність таємничої сили, яка переміщує сузір’я» [30] .

У 1934 році Ейнштейн став почесним членом Асоціації преси раціоналіста, також він працював у комісії експертів Першого гуманістичного товариства Нью-Йорка .

У 1940 році він описав свої погляди в журналі «Nature» у статті під назвою «Наука і релігія» [31] . Там він пише: «На мою думку, релігійно освічена людина — це той, хто максимально можливою для нього мірою звільнив себе від пут егоїстичних бажань і поглинений думками, відчуттями і прагненнями, яких він дотримується зважаючи на їхній надособистісний характер безвідносно до того, чи робиться спроба пов’язати це з божественною істотою, бо інакше не можна було б вважати Будду або Спінозу релігійними особами. Релігійність такої людини полягає в тому, що у неї немає сумнівів у значущості і величі цих надособистісних цілей, які не можуть бути раціонально обґрунтовані, але в цьому і не мають потреби. У цьому сенсі релігія — давнє прагнення людства ясно і повністю усвідомити ці цінності й цілі і підсилювати і розширювати їхній вплив». Він стверджує, що всі конфлікти між наукою і релігією «відбувалися в результаті фатальних помилок», у результаті нерозуміння того, що «сфери релігії і науки самі по собі ясно розмежовані». У той же час «між ними існує сильний взаємозв’язок і взаємозалежність». «Наука без релігії кульгава, релігія без науки сліпа. Справжнього конфлікту між релігією і наукою не може бути».

У той же час, він стверджує, що «не існує ні панування людини, ні панування божества як незалежних причин явищ природи. Звичайно, доктрина Бога як особи, що втручається в природні явища, ніколи не може бути в буквальному розумінні спростована наукою, бо ця доктрина може завжди знайти притулок в тих областях, куди наукове знання ще не здатне проникнути. Але я переконаний, що така поведінка частини представників релігії не лише негідна, але і фатальна».

Ейнштейн схвалював роботу психолога Пола Діля [32] , що пропонував біологічні і фізіологічні основи для моральності замість теологічних або соціологічних [33] .

У 1950 році, в листі М.Берковіцу Ейнштейн писав: «Щодо Бога я агностик. Я переконаний, що для виразного розуміння першорядної ваги етичних принципів у справі поліпшення і облагороджування життя не потрібне поняття законодавця, особливо — законодавця, що працює за принципом винагороди і покарання» [34] .

Ейнштейн описав свої релігійні погляди, відповідаючи тим, хто приписував йому віру в Бога: «Те, що ви читали про мої релігійні переконання — зрозуміло, брехня, яка систематично повторюється. Я не вірю в персоніфікованого бога, і я ніколи не заперечував цього, але виразив це чітко. Якщо в мені є щось, що можна назвати релігійним, то це лише безмежне захоплення влаштуванням світу, наскільки наша наука здатна його осягнути» [35] [36] .

У 1954 році, за півтора року до своєї смерті, Ейнштейн так охарактеризував своє ставлення до релігії: «Слово „Бог“ для мене всього лише прояв і продукт людських слабкостей, а Біблія — зведення поважних, але все-таки примітивних легенд, які, проте, є досить наївними. Жодна навіть найвитонченіша інтерпретація не зможе це (для мене) змінити». [37]

Найповніший огляд релігійних поглядів Ейнштейна опублікував його друг, Макс Джеммер, у книзі 1999 року «Ейнштейн і релігія» [38] . Джеммер, наприклад, зазначає, що “Ейнштейн завжди протестував проти того, щоб його відносили до атеїстів. У бесіді з принцом Хубертус цу Лёвенштейном, наприклад, він заявив: “Що мене дійсно дратує, так це те, що вони [люди, які стверджують, що Бога немає] цитують мене для підтримки своїх переконань.«Ейнштейн відкидав атеїзм, оскільки він ніколи не розглядав своє заперечення персоніфікованого Бога як заперечення Бога як такого» [39] .

«Підбиваючи підсумок, — пише на закінчення Джеммер, — Ейнштейн, подібно Маймоніда і Спінози, категорично заперечує всякий антропоморфізм в релігійній думці», але на відміну від Спінози, який в ототожненні Бога з природою бачив лише логічний результат заперечення персоніфікованого Бога, Ейнштейн стверджував, що Бог проявляє себе «в законах Всесвіту як духу, який безмірно перевершує людину і перед особою якого ми з нашими скромними можливостями повинні змиритися». Ейнштейн був згоден зі Спінозою в тому, що той, хто знає закони природи, знає Бога, але не тому що природа — це Бог, а тому що наукові пошуки в природі яку бачимо призводять до віри в Бога. [40]

Віра у вищий розум

Ейнштейн виразно вірив в надприродне джерело розумно влаштованого світу і називав його по-різному: «вищий розум», «безмежно великий дух», «вища мисляча сила» і «таємнича сила, яка переміщує сузір’я». Це стає очевидним на прикладі деяких його висловлювань: «Кожен, хто досягав дійсно значного прогресу в цій сфері [в науці], був рухомий глибокою повагою перед втіленою в реальність раціональністю … перед величчю розуму, який став реальністю» [41] . «Безперечним є той факт, що переконання в розумності і продуманості світу, яке лежить в основі всіх наукових робіт вищого рівня, має схожість з релігійним почуттям … Ця тверда і тісно пов’язана з якимось глибоким почуттям переконаність в існування вищого розуму, який відкриває себе через світовий досвід, є моєю ідеєю Бога» [42] . «Кожен, хто з головою занурювався в науку, переконувався в тому, що закони природи підтверджують існування духу, який безмірно перевершує людину і перед лицем якого ми з нашими скромними можливостями повинні змиритися». [43] «Однак я не можу підібрати кращого епітета, ніж „релігійна“, для цієї віри в раціональну природу реальності, принаймні тієї її частини, яка доступна людському розуму. Там, де відсутня така віра, наука вироджується в безплідну емпірію. Якого біса мені турбуватися, що попи наживають капітал, зловживаючи цією вірою? Від цього нікуди не дітися». [44] «Моя надмірна релігійність полягає в смиреннім захопленні перед безмежно великим духом, який відкриває себе в простих деталях, які нам вдається виявити при допомозі нашого слабкого і незначного розуму. Це глибоке емоційне переконання в існування вищої мислячої сили, яка розкриває себе в незбагненнім Всесвіті і формує мою ідею Бога». [45]

Культурний вплив

Особа Альберта Ейнштейна зробила відчутний вплив на популярну культуру, зробивши його ім’я синонімом геніальності. Альберт Ейнштейн перетворився на героя ряду художніх романів, фільмів і театральних постановок. Зокрема, він виступає як дійова особа у фільмі Ніколаса Роги «Insignificance», комедії Фреда Шепізі «I.Q.» (у якій його грає Волтер Метгау), фільмі 2023 року «Оппенгеймер» (грає Том Конті), комічній п’єсі Стіва Мартіна, романах Жана-Клода Карр’єра «Будь ласка, мосьє Ейнштейн» (Einstein S’il Vous Plait) і Алана Лайтмена «Сни Ейнштейна» (Einstein’s Dreams). Гумористична складова особи великого фізика фігурує в постановці Еда Метцгера «Альберт Ейнштейн: Практична Богемія». «Професор Ейнштейн», що створює хроносферу і запобігає приходові до влади Гітлера, є одним з ключових персонажів створеного ним альтернативного Всесвіту в серії комп’ютерних стратегій реального часу Command & Conquer.

Зовнішнього вигляду Альберта Ейнштейна, в зрілому віці що зазвичай з’являвся в простому светрі з розпатланим волоссям, набраний за основу в зображенні «безумних учених» і «забудькуватих професорів» в популярній культурі. Крім того, в ній активно експлуатується і мотив забудькуватості й непрактичності великого фізика, переносимий на збірний образ його колег. «Тайм» навіть назвав Ейнштейна мрією мультиплікатора, що «збулася».

Широку популярність придбали фотографії Альберта Ейнштейна. Одна з найзнаменитіших була зроблена 11 лютого 1949 року канадським фотографом вірменського походження Юсуфом Каршем. Проте її популярність була перевершена фотографією з 72-ого дня народження фізика в 1952 році. Фотограф Артур Сасс попросив Ейнштейна посміхнутися для камери. Фізик був настільки втомлений та розлючений нахабністю журналістів, що просто скорчив карикатурну гримасу та висолопив язика, а спритний фотограф зафіксував цей момент. [46] Це зображення стало іконою сучасної популярної культури, представляючи портрет одночасно і генія, і життєрадісної живої людини.

Популярність Ейнштейна в сучасному світі настільки велика, що виникають спірні моменти в широкому використанні імені й зовнішності ученого в рекламі й торговельних марках. Оскільки Ейнштейн заповідав своє майно (у тому числі використання його зображень) Єврейському університету в Єрусалимі, бренд «Альберт Ейнштейн» був зареєстрований як торгова марка. Відповідно, при використанні імені Ейнштейна з комерційною метою слід додавати до нього символ ™.

Відзнаки і вшанування пам’яті

Нобелівська премія

У архівах Нобелівського комітету збереглося близько 60 номінацій Ейнштейна у зв’язку з формулюванням теорії відносності, проте премія була присуджена лише в результаті номінації шведського фізика Карла Вільгельма Озеєна, у зв’язку з поясненням фотоелектричного ефекту. Озеєн особливо підкреслював, що цього разу він номінує Ейнштейна не у зв’язку з теорією, яка представлялася спірною членам Нобелівського комітету, а у зв’язку з поясненням природного явища, поза сумнівом спостережуваного в експерименті. У результаті цієї номінації Ейнштейн отримав премію за 1921 рік заднім числом одночасно з Нільсом Бором восени 1922 року.

Інші відзнаки

Ейнштейн був також закордонним членом Наукового товариства імені Шевченка від 1929 року [47] [48] , документи про його обрання підписав Кирило Студинський [49] .

Посмертно Альберт Ейнштейн був нагороджений цілим рядом відзнак:

• У 1992 році він був названий № 10 в підготовленому Майклом Хартом списку найвпливовіших осіб в історії.
• У 1999 році журнал «Тайм» назвав Ейнштейна «Особистістю століття».
• У 1999 році Gallup Poll навів Ейнштейна під № 4 в списку найшанованіших у XX столітті людей.
• 2005 рік був оголошений ЮНЕСКО роком фізики з нагоди століття «року чудес», що увінчався відкриттям спеціальної теорії відносності Ейнштейном.

На честь Ейнштейна названі

• Ейнштейн — одиниця енергії, вживана у фотохімії
• Хімічний елемент Ейнштейній (№ 99 в періодичної системи елементів Менделєєва)
• Астероїд2001 Ейнштейн
• Кратер на Місяці
• КвазарХрест Ейнштейна
• Міжнародна Золота медаль ЮНЕСКО імені Альберта Ейнштейна[50]
• Медаль Альберта Ейнштейна[51]
• Премія Альберта Ейнштейна (англ.The «Albert Einstein» World Award of Science), яку присуджує Світова Культурна Рада [en][52]
• Коледж медицини ім. Альберта Ейнштейна при університеті Йешива
• Центр медицини ім. Альберта Ейнштейна в Філадельфії
• Будинок-музей Альберта Ейнштейна на Крамгассі Берн
• Супутник-обсерваторія «Ейнштейн» [en] (англ.The Einstein Observatory (High Energy Astrophysical Observatories, HEAO-2))
• космічний рентгенівський телескоп, створений Китайською академією наук та Інститутом позаземної фізики Макса Планка (Німеччина) [53]
• Численні вулиці, проспекти, бульвари багатьох міст світу
• Кільця Ейнштейна

Публікації

5 грудня 2014 року Принстонський університет спільно з цифровою видавничою платформою Tizra [54] , Єрусалимським гебрейським університетом та Каліфорнійським технологічним інститутом анонсували запуск сайту з цифровими документами Ейнштейна. Мета проєкту — вільний доступ до усіх наявних і зібраних по усьому світові документів Альберта Ейнштейна. Документи публікуються мовою оригіналу з поглибленим анотуванням та перекладом англійською мовою. На момент відкриття сайту, починаючи з 1986 року, підготовлено 13 паперових томів із запланованих 30. Цифровий відкритий доступ буде надаватися після двох років від паперового видання документів [55] [56] .

Ейнштейн і Україна

Дружні стосунки з українським фізиком Іваном Пулюєм

Український науковець Іван Пулюй у 1892 році першим опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені, але у 1901 році Нобелівську премію за винайдення Х-променів було присуджено Вільгельму Рентгену. Альберт Ейнштейн, який був давнім приятелем Пулюя, нібито так прокоментував цю подію у своєму листі до нього:

Процес Шварцбарда

На процесі Самуїла Шварцбарда, який убив Симона Петлюру, Альберт Ейнштейн заступався за Шварцбарда і був на його боці.

Бібліографія

• Эйнштейн А. Принстонские лекции. — Ижевск : ИКИ, 2002. — 220 с.
• Эйнштейн А. Принцип относительности. О специальной и общей теории относительности. Общедоступное изложение. — М. : Госиздат, 1922. — 128 с.
• Эйнштейн А. Собрание научных трудов. — М. : Наука, 1965-1967. — 700+878+632+600 с.
• Эйнштейн А. Сущность теории относительности. — М. : ИЛ, 1955. — 160 с.
• Эйнштейн А. Физика и реальность. — М. : Наука, 1965. — 360 с.
• Эйнштейн А., Инфельд Л. Эволюция физики. Развитие идей от первоначальных понятий до теории относительности и квантов. — М. : Наука, 1965. — 328 с.

• The Collected Papers of Albert Einstein [ Зібрання документів Альберта Ейнштейна ] . http://einsteinpapers.press.princeton.edu/ (сайт з відкритим доступом) (мовою оригіналу, переклад та анотації – англ.). The Tizra Digital Publishing Platform: Princeton University Press (у співдружності з Hebrew University of Jerusalem, California Institute of Technology). 5 грудня 2014. Архів оригіналу за 19 січня 2018 . Процитовано 8.12.2014 . «I have no special talents. I am only passionately curious — Albert Einstein»

Див. також

Таємниця, трагедія та успіх: непроста доля дітей Альберта Ейнштейна

Едуард, або “Тете”, як його називали, був наймолодшою ​​дитиною Альберта Ейнштейна.

Коли він був малим, сім’я була стурбована його фізичним здоров’ям. Психологічні проблеми з’являться у нього вже у зрілому віці.

“Він мав дуже трагічне життя”, – говорить пан Розенкранц BBC.

У Альберта Ейнштейна та його першої дружини, Мілеви Маріч, було троє дітей: доля їхньої старшої дочки Лізерль оповита таємницею; Ганс Альберт (їхня середня дитина) свого часу став відомим вченим, хоча слави свого батька так і не досяг.

“На мою думку, надзвичайним мого батька робила та завзятість, з якою він намагався вирішити деякі питання, навіть після кількох неправильних рішень. Він завжди продовжував робити нові спроби, знову і знову”, – казав Ганс Альберт.

“Можливо, єдиною проблемою, від вирішення якої він будь-коли відмовлявся, є я. Він намагався дати мені пораду, але незабаром зрозумів, що я занадто впертий, і це було гаянням його часу”, – додав він.

Перша дитина Лізерль

Автор фото, Getty Images

З дружиною Мілевою Маріч у 1905 році

Першою дитиною Мілеви Маріч та Альберта Ейнштейна, народженою поза шлюбом у 1902 році, була дівчинка на ім’я Лізерль.

“Ми насправді не знаємо, що з нею сталося після дворічного віку, – каже Зеєв Розенкранц, – вона загубилася в історії”.

Пан Розенкранц із колегами у рамках проєкту “Документи Ейнштейна” збирали, переклали та опублікували тисячі статей Нобелівського лауреата. Це була ініціатива Каліфорнійського технологічного інституту, яку фінансував Принстонський університет у США та Єврейський університет в Єрусалимі.

Листи та документи фізика дозволили побачити його іншим, більш людяним.

Саме завдяки цим листам ми знаємо про існування Лізерль.

“Чи здорова вона? І чи правильно вона плаче? Які у неї очі? На кого з нас вона більше схожа? Хто дає їй молоко? Вона голодна? Вона, мабуть, зовсім лиса. Я її ще не знаю, і я вже так сильно її люблю”, – писав Ейнштейн зі Швейцарії, де пара жила на той час, Мілеві, яка поїхала народжувати до рідної Сербії.

Автор фото, Getty Images

З сином та онуком у 1936 році

Але чому вона поїхала зі Швейцарії, щоб народити дитину?

“Його мати була рішуче проти його союзу з Мілевою”, – розповідає ВВС Ганох Гутфройнд, співавтор нещодавно опублікованої книги “Ейнштейн про Ейнштейна: автобіографічні та наукові роздуми”.

Пан Гутфройнд каже, що мати Ейнштейна відчувала, що її син зруйнує своє майбутнє: “Вона навіть попередила його, що якщо вона завагітніє, це буде катастрофою. У ті часи вагітність до шлюбу була величезним скандалом”.

“Моя відданість тобі”

Автор фото, Getty Images

Правда в тому, що ці двоє були дуже закохані, каже пан Гутфройнд. Вважають, що їхні стосунки розпочалися, коли йому було 19, а їй 23.

Двоє фізиків разом вчилися у Цюрихському політехнічному інституті, де Мілева на той час була єдиною жінкою-студенткою і лише другою жінкою, яка закінчила повну програму на кафедрі математики та фізики.

Волтер Ісааксон, автор книги “Ейнштейн: його життя і всесвіт”, каже, що через листи Ейнштейна ми дізнаємося про його почуття до Мілеви і про те, що його матері наречена була не до вподоби.

В одному з таких листів написано: “Мої батьки оплакують мене, ніби я помер. Знову і знову вони скаржаться, що я зганьбив себе своєю відданістю тобі. Вони думають, що ти не здорова”.

Але Ейнштейн пішов за покликом свого серця. Під час вагітності він писав Мілеві й обіцяв, що буде хорошим чоловіком: “Єдина проблема, яку нам залишається вирішити – як залишити собі Лізерль. Я не хотів би відмовлятися від неї”.

Ейнштейн знав, як важко мати “позашлюбну дитину” у тому суспільстві і тим паче для того, хто прагнув стати поважним держслужбовцем.

Тривале мовчання

Автор фото, Getty Images

Нобелівський лауреат зберігав існування своєї дочки у таємниці

Здається, Ейнштейн так ніколи і не побачив Лізерль: коли Мілеві настав час повертатися до Швейцарії, вона залишила її у родичів у Сербії.

Пан Ісааксон каже, що у листах був “загадковий натяк” на те, що хтось із близьких друзів Мілеви міг би піклуватися про Лізерль, але впевненості у цьому немає.

“Все, що ми знаємо про їхню доньку, – це те, що було написано у їхніх любовних листах, – зазначає пан Гутфройнд. – Але в певний момент про неї перестають згадувати”.

“Були історики та журналісти, які їздили до Сербії та намагалися знайти її сліди, шукали документи, записи в архівах та сховищах, але безуспішно”, – додає пан Розенкранц.

“Остання згадка про неї – коли їй було близько двох років, вона захворіла на скарлатину. Ми не знаємо, чи пережила вона хворобу”, – говорить експерт.

Цей факт призвів до багатьох припущень: “Можливо, її віддали на усиновлення, або вона померла. Ми не знаємо”, – додає Розенкранц.

Вважають, що Ейнштейн, який помер у 1955 році, нікому не розповідав про свою дочку.

Команда проєкту дізналася про існування цієї дитини у 1986 році, коли знайшла його листування з Мілевою.

Власний дім

Автор фото, Getty Images

Будинок Ейнштейна у Берні наразі є музеєм

У 1903 році Ейнштейн уже мав стабільну роботу в Берні, Мілева повернулася із Сербії, і вони побралися.

Наступного року у них народилася друга дитина – хлопчик, якого назвали Ганс Альберт. Їхня третя і остання дитина, ще один хлопчик на ім’я Едуард, народився у 1910 році після того, як сім’я знову переїхала до Цюриха.

“Коли моя мама була зайнята домашніми справами, батько відкладав свою роботу і годинами глядів нас, ми сиділи у нього на колінах. Я пам’ятаю, як він розповідав нам історії і часто грав на скрипці, намагаючись нас заспокоїти”, – переповідає спомини Ганса Альберта пан Ісааксон.

Едуард: фізичні та психічні хвороби

Раннє дитинство Едуарда було важким: стан його здоров’я був поганим, він часто хворів і довгі тижні проводив у ліжку.

Одного разу в 1917 році, коли він мав запалення легенів, Ейнштейн написав другові: “Стан мого маленького хлопчика мене дуже пригнічує”.

Попри це, “він став відмінником і особливо цікавився мистецтвом, писав вірші та грав на фортепіано”, як ідеться у книзі “Енциклопедія Ейнштейна” (Калаприс, Кеннефікк і Шульманн).

Едуард активно дискутував із батьком про музику та філософію, що, за словами Ейнштейна, засвідчило, що його син “багато думав про важливі речі в житті”.

Кінець кохання

Автор фото, Getty Images

Романтичні стосунки зі своєю кузиною Ельзою видатний вчений розпочав, коли ще був одружений з Мілевою

Мірою того, як фізик заглиблювався у свої наукові роботи, його стосунки з Мілевою різко погіршувались. Ще більше ситуацію ускладнило те, що він завів роман зі своєю кузиною Ельзою.

До 1914 року сім’я жила в Берліні, але проблеми у шлюбі, багато в чому спричинені зневажливим ставленням Ейнштейна до Мілеви, змусили її повернутися з дітьми до Швейцарії.

Вони розлучилися у 1919 році, але, за словами пана Гутфройнда, розлучитися з дітьми Ейнштейну було важко, тому він докладав зусиль, щоб підтримувати близькі стосунки з обома хлопцями.

“Він був дуже люблячим батьком”, – зазначає пан Розенкранц.

Під час Першої світової війни, коли він мав таку можливість, Ейнштейн відвідував їх; він брав їх на канікули, а коли вони подорослішали, то запрошував їх до Берліна, щоб проводити разом час.

Автор фото, Getty Images

“Він багато листувався з ними обома, особливо з молодшим, коли той був підлітком”, – додає пан Розенкранц.

За словами експерта, листування з Едуардом було частим і високоінтелектуальним, вони навіть відкрито критикували одне одного з питань, щодо яких їхні погляди розходились.

У 1930 році Ейнштейн написав йому: “Життя – це як їзда на велосипеді. Щоб утримати рівновагу, ти маєш продовжувати рухатися”.

Стосунки Ейнштейна зі старшим сином Гансом Альбертом були, можливо, не такими насиченими. Він, за словами пана Розенкранца, був більш “приземленою” людиною.

“Він був схильний до практичного, до винаходів, до технічного”, і це знаходило відображення у його взаєминах із батьком.

Пізніше Ейнштейн писав йому не лише про свою теорію та спроби її довести, але й давав поради, як влаштуватися на роботу.

Діагноз

Автор фото, Getty Images

Під кінець життя вчений жив у США

Едуард Ейнштейн мріяв стати психіатром і цікавився теоріями Зигмунда Фройда.

Він вивчав медицину, але у 1932 році його довелося госпіталізувати до психіатричної клініки в Швейцарії. У 1933 році, у віці 22 років, у нього діагностували шизофренію.

“Це завдало Ейнштейну сильного болю”, – каже пан Гутфройнд.

“Найбільш витонченого з моїх синів, того, кого я вважав справді схожим на себе, вразила невиліковна психічна хвороба”, – йдеться в одному з листів Ейнштейна.

У 1933 році, через дедалі більшу загрозу поширення нацизму в Німеччині, вчений був змушений виїхав з країни до США.

Незадовго до свого від’їзду Ейнштейн востаннє відвідав Едуарда. Батько і син більше ніколи не бачилися.

Сумний кінець

Автор фото, Getty Images

Мілева була головною опікункою Едуарда, але коли його симптоми погіршувались або коли вона серйозно хворіла, йому доводилося перебувати у психіатричному закладі.

Після її смерті у 1948 році Ейнштейн призначив і оплатив йому законного опікуна.

“Я не думаю, що в ті роки існувало якесь листування (між батьком і сином. – Ред.)”, – говорить пан Розенкранц.

За словами пана Ісааксона, Едуарду не дозволили емігрувати до США через проблеми з психічним здоров’ям.

Останні роки він провів у психіатричній клініці, де помер від інсульту у 1965 році у віці 55 років.

Піонер Ганс Альберт

Автор фото, Google

Ганс Альберт, друга дитина Ейнштейна, вивчав цивільне будівництво у Швейцарському федеральному технологічному інституті в Цюриху.

“Мій Альберт став людиною здібною та доброчесною”, – пише гордий Ейнштейн у 1924 році.

Ганс Альберт закінчив університет у 1926 році, а у 1936 році вже був доктором технічних наук.

У 1938 році за порадою батька емігрував до США і продовжив навчання.

У книзі “Ганс Альберт Ейнштейн: життя інженера-піонера” Роберт Еттема та Корнелія Мютель розповідають про “його прагнення зрозуміти та розкрити складну сутність річок”.

Його дослідження заклали основу для нашого сучасного розуміння того, як проточна вода транспортує відклади, і у 1988 році Американське товариство інженерів-будівельників (ASCE) створило премію Ганса Альберта Ейнштейна, щоб відзначити його внесок.

Шанований професор

Автор фото, Getty Images

Зі старшим сином у Нью-Йорку в 1937 році

У США Ганс Альберт працював на дослідній сільськогосподарській станції у Південній Кароліні, потім – у Департаменті сільського господарства і, врешті-решт, викладачем з гідротехніки в Каліфорнійському університеті в Берклі.

“Він мав рідкісне поєднання якостей – висококваліфікованого вченого-дослідника, чудового інженера-практика та прекрасного викладача”, – кажуть університетські джерела.

У листі 1954 року Альберт Ейнштейн хвалить свого сина і каже, що він успадкував “головну рису моєї власної особистості: здатність піднятися вище простого існування, наполегливо докладаючи усіх можливих зусиль, щоб досягти знеособленої мети”.

Виборатися можна навіть із чорної діри. Так стверджував Стівен Гокінг.

Розбіжності

Автор фото, Getty Images

Разом з другою дружиною Ельзою

У стосунках Альберта Ейнштейна з дітьми були злети і падіння: в одних листах він був ласкавим, а в інших видавався холодним та осудливим.

“Як і в будь-якій родині, у них були важкі періоди, але були й хороші, – говорить пан Розенкранц. – У нього були певні конфлікти з Гансом Альбертом”.

У підлітковому віці Ганс Альберт сказав батькові, що він вирішив вивчати інженерію, і фізик цьому не зрадів.

Пізніше з’явилися й інші розбіжності: “Спочатку Ейнштейну не сподобалася жінка, з якою він хотів одружитися”.

У цьому питанні Мілева підтримала Альберта. Але Ганс Альберт кинув їм виклик, і у 1927 році побрався з філологинею Фрідою Кнехт.

З часом Ейнштейн змирився з рішенням свого сина і привітав Фріду, яка подарувала йому трьох онуків, у родині.

За словами пана Гутфройнда, хоча вони відвідували одне одного і залишалися на зв’язку, вони мали відокремлені життя: Ганс Альберт жив на Західному узбережжі, а Ейнштейн у Принстоні, на Східному узбережжі.

“Крім того, Ейнштейн вже створив свою другу родину (з Ельзою та двома її дочками від попереднього шлюбу. – Ред.)”, – говорить експерт.

Після смерті Фріди у 1958 році Ганс Альберт одружився з біохіміком Елізабет Робоз, з якою прожив до 1973 року, коли помер внаслідок серцевого нападу у віці 69 років.

Як це – бути сином Альберта Ейнштейна

Автор фото, Getty Images

Одного разу Ейнштейн сказав Мілеві, що “його двоє дітей були найкращою частиною його внутрішнього життя, спадщиною, яка житиме після того, як зупиниться його власний годинник”, говорить пан Ісааксон.

Але бути дитиною відомого генія не могло бути легко.

Сам Едуард писав: “Іноді важко мати такого важливого батька, тому що сам почуваєшся таким неважливим”.

Ганса Альберта, який народився за рік до того, як його батько опублікував Спеціальну теорію відносності, одного разу запитали, як це – бути сином такого відомого вченого.

“Це було б безнадійно, якби я з дитинства не навчився сміятися із роздратування”, – відповів він.

З роками фізик визнав відданість Мілеви своїм дітям і те, наскільки добре вона їх виховувала.

“Я не думаю, що він вважав себе чудовим чоловіком. Я думаю, він відчував, що був кращим батьком, аніж чоловіком”, – розмірковує пан Розенкранц.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber