Ішла нафтозаводською мене

0 Comments

Ішла нафтозаводською мене

Ішло дівча лучками,
Лучками,
Несло фартух з грушками,
З грушками.

Стрітив його парубок,
Парубок:
– Покаж, дівча, заробок,
Заробок.

Дівча собов потрясло,
Потрясло,
Показало, що несло,
Що несло.

– Несу грушки і ябка,
І ябка –
Для парубків забавка,
Забавка.

Кого люблю трушечку,
Трушечку,
Дам йому я грушечку,
Грушечку.

Кого люблю сердушком,
Сердушком,
Дам йому я з фартушком,
З фартушком.

– Ой дівчино, чия ти,
Чия ти?
Ходи зі мнов гуляти,
Гуляти.

– Не питай ня, чия я,
Чия я,
Вийдеш ти та й вийду я,
Вийду я.

Ішло дівча лучками,
Лучками,
Несло фартух з грушками,
З грушками.

Другий і четвертий рядки кожного куплету повторюються тричі.

Рекламне оголошення

Драма-феєрія ЛІСОВА ПІСНЯ – Леся УКРАЇНКА (1871-1913) – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА кінця XIX – початку XX ст.

У «Лісовій пісні» дитячі враження авторки поєдналися з пізнішими філософськими роздумами. У листі до матері Леся Українка писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами.

✵ Лісова пісня. Леся Українка (Олег Щупляк, 2011)

Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш — у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».

Перший варіант «Лісової пісні» Леся Українка завершила влітку 1911 року в грузинському місті Кутаїсі. У листі до сестри Ольги вона зізналася: «Писала я її дуже недовго, 10—12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті». Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання. ».

Драма вийшла в 1912 році в журналі «Літературно-науковий вісник» із численними друкарськими помилками. Пізніше поетеса виправила текст, додала до нього список дійових осіб. Виправлений варіант «Лісової пісні» був виданий окремою книжкою вже після смерті авторки, у січні 1914 року.

Письменниця визначила «Лісову пісню» як драму-феєрію. Основними властивостями цього жанру є фантастичний сюжет, казкова умовність персонажів, поглиблений ліризм, широке залучення фольклорної образності.

Жанр драми-феєрії тісно пов’язаний із таким напрямом, як неоромантизм. «Лісова пісня» зазнала ще й відчутного впливу «нової драми», що виявилось у внутрішньому конфлікті, філософському підтексті та в особливій ролі ремарок.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Як сама Леся Українка прокоментувала задум «Лісової пісні»?

2. Коли вона написала перший варіант твору?

3. Де й коли з’явилася перша публікація «Лісової пісні»?

4. Коли було видано виправлений варіант твору?

5. Як авторка визначила жанр своєї п’єси? Назвіть характерні ознаки цього жанру.

6. Які риси «нової драми» наявні в «Лісовій пісні»?

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте драму-феєрію Лесі Українки «Лісова пісня». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

Порада. Драма-феєрія «Лісова пісня» складається з «Прологу» і трьох дій. Прочитавши кожну із цих частин твору, робіть у зошиті нотатки: де відбуваються події, хто є їх учасником, які проблеми порушуються в діалогах, монологах. Оберіть таку форму запису, яка допоможе вам якнайшвидше й найточніше відтворити в пам’яті твір.

Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, ви знайдете в рубриці «Читацький практикум».

В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Тема і проблеми, художня організація

На думку М. Драй-Хмари, у «Лісовій пісні» змальовано «трагедію високої душі, що заблудилась серед болота буденного життя». Душевна краса і приземлений практицизм піднесені в драмі до рівня символічних узагальнень, що спонукають до роздумів про справжнє покликання людини.

Основні проблеми твору мають переважно філософський характер. Вони стосуються сенсу життя, духовної свободи, матеріального й духовного чинників особистості. Це також проблеми таланту, людської гідності, впливу справжнього кохання на людську душу.

Особливу роль у творі відіграє питання гармонійного співжиття людини і природи. Яскравим вираженням пориву до гармонії є душа Лукаша, яка озивається «виразно-щиро голосом сопілки. ». Усвідомлення, що він не зміг «. своїм життям до себе дорівнятись», виявляє чи не найбільшу драматичну суперечність людської натури.

«Лісова пісня» складається з прологу і трьох дій. У пролозі знайомство з міфічними істотами налаштовує на умовний, символічний характер сприйняття твору. Перша дія розповідає про зародження й розвиток кохання Мавки й Лукаша, увиразнює тему гармонійного співіснування людини і природи. У другій дії загострюється конфлікт між мрією й буденністю. Третя дія розкриває драматизм непоправної втрати та розповідає про запізніле духовне прозріння головного героя.

Важливу роль у драмі відіграють образи природи, особливо при зіставленні душевних змін героїв із природними явищами. Зародження почуттів Лукаша й Мавки припало на час весняного оновлення світу, пробудження довкілля, пізнє літо приносить розчарування й сумніви, а завершальні події твору відбуваються пізньої осені. У фіналі на мить — як мрія про втрачене щастя — немов у казці, поновлюється весняна природа й замість зимового дня настає місячна весняна ніч, квітнуть дерева, а їхній білий цвіт огортає закохану пару та перетворюється зрештою на густий сніг, що накриває нерухому самотню постать Лукаша.

Твір Лесі Українки має розгорнуті ремарки. Вони виконують не лише допоміжну, службову функцію, а й органічно взаємодіють із розвитком діалогів і сценічної дії, сприяють вираженню підтексту. Уся художня організація драми підпорядкована філософському задуму. Етнографічна конкретика й соціальні деталі відсуваються на задній план, а персонажі та образи природи відчутно символізуються й узгоджуються з неоромантичним протистоянням мрії і буденності.

Виявляємо літературну компетентність

1. Якою є тема «Лісової пісні»?

2. До яких філософських проблем звернулась авторка?

3. У зручній для вас формі запишіть відомості про художню організацію твору.

У казковому світі «Лісової пісні» природу представляють різні фантастичні персонажі. Деякі з них («Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить») вигадані, решта постала на основі авторського сприйняття й переосмислення народної демонології.

✵ Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» (Софія Караффа-Корбут, 1994)

Мавка у фольклорі — це лісова русалка, яка має вигляд вродливої дівчини. Вважалося, що вона вороже налаштована до світу людей. Зовнішність та деякі інші риси своєї героїні Леся Українка запозичила з фольклору, однак переосмислила її вдачу, наділила розвиненою індивідуальністю.

Лісовик — дух, який оберігає лісові скарби. У драмі він «малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці». Кожної пори року Лісовик вбирається в інші шати: пізнього літа він уже «у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю», а в наближенні зими — «у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра». Леся Українка зобразила його мудрим і справедливим приятелем дядька Лева. Лісовик виступає за мирне співжиття з людьми. Але водночас саме він застерігає Мавку: «Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно».

Перелесник у народній уяві поставав як злий дух, котрий відвідував людей, прибираючи подобу когось із родичів. Письменниця відійшла від негативної оцінки цього персонажа. Він молодий і привабливий: «З гущавини лісу вилітає Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима». Перелеснику подобається Мавка, він не раз її підтримував і захищав.

Водяник і Русалка — ворожі до людей духи озера. Водяник мало не втопив дядька Лева, а Русалка підмовила потерчат завести Лукаша до болота. Ось зовнішність Водяника: «Він древній сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок». Русалка дружить із Мавкою, але вона зовсім іншої вдачі, лиха й підступна. Зовні відповідає народним уявленням: «Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок».

«Той, що греблі рве» — вигаданий Лесею Українкою дух води, але не тихої озерної, а поривчастої, стрімкої, як у струмках та річках навесні. Недарма Водяник вважає цього грайливого духа води чужинцем, не дозволяє пустувати у своїх володіннях, залицятися до своєї дочки.

«Той, що в скалі сидить», або Марище — теж створений уявою поетеси персонаж. Це страшний демон забуття, який забирає зневірену Мавку. У творі з ним асоціюються такі почуття, як страх («Раптом з-під землі з’являється темне, широке, страшне Марище»), відчай і невблаганність.

Потерчата (діти, що померли нехрещеними й обернулися на злих істот), чортик Куць, Злидні (злі духи, які приносять людям нещастя), Пропасниця — образи, які авторка створила цілком у дусі народної демонології.

Виявляємо літературну компетентність

1. Які міфологічні образи авторка запозичила з фольклору?

2. Як вона їх переосмислила?

3. Які образи створені уявою авторки? Що вони позначають?

Мати Лукаша й Килина сповідують переважно практичні цінності. Краса довкілля, якою захоплюється мудрий дядько Лев, не викликає жодного відгуку в душах цих жінок. Обидві свого часу овдовіли, тож необхідність дбати про родинний добробут ще більше обмежила коло їхніх інтересів дрібними щоденними турботами.

Мати не схвалює поетичної жилки в натурі Лукаша, натомість нав’язує йому своє прагматичне, приземлене сприйняття світу. Вважаючи прийнятним шлюб із розрахунку, вирішує, хто саме буде синові кращою парою: «Там є одна вдовиця — моторненька,— / сама припитувалась через люди, / то я сказала, що аби Лукаш /був не від того. ». Мавка — лише «відьма», «нездарисько» й «ледащо», а от практична Килина дуже приваблює матір Лукаша як майбутня невістка.

Ось вони разом прямують до хати на лісовій галявині: «Від озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею».

Килина випромінює здоров’я та енергію, рішучість і готовність до дій. Видно, що прийшла вона з певним наміром, який давно узгодила з матір’ю Лукаша. Це своєрідні «оглядини», знайомство перед одруженням із розрахунку. Килина намагається представити себе у якомога вигіднішому світлі, тож і розповідає про те, що, на її думку, може привабити майбутню свекруху: «Та в мене молока, вже ніде й діти! / Коб ярмарок хутчій — куплю начиння. Корова в мене турського заводу. ». Бажаючи справити враження, вона одразу ж хапається жати нивку. Мати «вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом». Її недобру натуру одразу ж розпізнає прониклива Мавка: «. нехай ся жінка більше не приходить, — / я не люблю її: вона лукава, / як видра». І це передчуття справджується. Після смерті дядька Лева Килина легко руйнує усталену рівновагу в стосунках з лісовими мешканцями, бо заради вигоди готова на все: «Та я б і цілий ліс продати рада / або протеребити, — був би ґрунт,/ яку людей, не ся чортівська пуща».

Ось це «як у людей» дуже добре характеризує й Килину, і матір Лукаша. Бути як усі, не виділятися, забути духовні цінності, натомість плекати усереднений, спрощений погляд на життя та нав’язувати його іншим як єдино правильний. Авторка не приймає такої обивательської моралі, що нівелює людську індивідуальність у її пориваннях до духовності й краси.

В образі дядька Лева авторка втілила ідею злагодженого співіснування людини і природи. Він звичайний селянин, проста й мудра людина. «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі. ». У лісі поводиться обережно, намагаючись не порушити природного ритму. Навіть Лісовик заспокоює Русалку, коли дізнається, хто саме будуватиме на лісовій галявині хату: «То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі, / а він нам приятель».

Дядько Лев оберігає від лісорубів окрасу всього лісу — могутній столітній дуб. За це й полюбив його Лісовик: «Та дядько Лев заклявся на життя, / що дуба він повік не дасть рубати. / Тоді ж і я на бороду заклявся, / що дядько Лев і вся його рідня / повік безпечні будуть в сьому лісі».

Добре серце старого здатне на глибоке співчуття. Уболівання за рідне довкілля він прагне передати й матері Лукаша: «Що лісове, то не погане, сестро,— / усякі скарби з ліса йдуть». Він переконує, що Мавка може стати гарною парою її синові: «. то й в лісовичку може уступити / душа така саміська, як і наша».

Про смерть дядька Лева згадано в ремарці на початку третьої, найбільш «дисгармонійної» дії: «Коли розвидняється, на галяві стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столітній дуб, а недалечко від нього недавно насипану, ще не порослу моріжком могилу». Без дядька Лева порушується рівновага у взаєминах лісових мешканців і поселенців. Мавка гірко оплакує втрату цієї мудрої людини: «Ой як же плаче серце по тобі, / єдиний друже мій!». Образи дядька Лева й Мавки багато в чому споріднені — вони уособлюють духовну й душевну красу, прагнення до гармонії.

Виявляємо літературну компетентність

1. Які цінності сповідують мати й Килина? Чим споріднені ці образи?

2. Як мати Лукаша ставиться до Мавки?

3. Яким мати й Килина бажають бачити Лукаша?

4. Що символізують образи Килини й матері?

5. Яку ідею втілила авторка в образі дядька Лева?

6. За що дядька Лева поважає Лісовик?

7. Як дядько Лев ставиться до Мавки?

8. Що відбулося в лісі після смерті дядька Лева?

9. Що споріднює образи дядька Лева й Мавки?

На початку Мавка — лісовичка: «З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах». Звуки сопілки звільняють її від зимового сну. Вона боронить від ножа березу — кидається до Лукаша й утримує його руку. А ось такою її вперше бачить сам Лукаш: «Що ж, ти зовсім така, / як дівчина. ба ні, хутчій як панна, / бо й руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не понаськи. ».

✵ Постер до анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня»

Мавку захопила весняна мелодія — вона співає, і музика Лукаша та її спів разом одивнюють усе довкола, перетворюють на казку. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти. Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз. ».

Почуття змінило Мавку і змусило знехтувати пораду Лісовика «минати людські стежки». У зв’язку із цим В. Петров писав: «Мавка покохала Лукаша, і тепер вона прагне не «ніжного кохання берези», не Перелесникового пригортання, а «ніжності на віки», людського вічного кохання. Мавка покохала Лукаша, чи, власне, не Лукаша, а Лукашеву пісню, музику людської душі, те в Лукашеві, чого й він сам в собі не розуміє, про що «душа співає голосом сопілки».

У другій дії Мавка знову змінюється. Це і внутрішні, і зовнішні зміни: «Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови».

Щоб зберегти кохання, вона змінюється. За це їй і докоряє Лісовик: мовляв, із лісової царівни обернулась на служебку, «окрайчик щастя хтіла заробить». Кохання викликало в Мавці докорінну внутрішню метаморфозу: «У мене мов зродилось друге серце, / як я його пізнала».

Зневажена коханим, Мавка опиняється під владою Марища, однак сила справжнього почуття зрештою змушує її пробудитись від сну-забуття й повернути Лукашу людську подобу. До її метаморфоз додається наступне перетворення на вербу, а потім її голос промовляє вже в чарівній грі сопілки.

У фіналі Мавка говорить до Лукаша: «. ти душу дав мені, як гострий ніж / дає вербовій тихій гілці голос». Це символічний момент, який залучає казкове переживання вічності й безсмертя. Саме про це сказано в останній репліці Мавки, яка передбачає майбутню метаморфозу («. стане початком тоді мій кінець»): «Будуть приходити люди, / вбогі й багаті, веселі й сумні, / радощі й тугу нестимуть мені, / їм промовляти душа моя буде».

Характеризуючи Мавку, не слід забувати про роль підтексту.

Героїня казкового твору, яскравої драми-феєрії не вичерпується якимось чітким і однозначним буквалістським сприйняттям та простим поясненням. У драмі вона виступає ще й складним символом — гармонії та душевної краси, туги за ідеалом, пориву людини до далекої мрії.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яким є образ мавки в народній демонології? Які риси народного образу зберегла авторка?

2. Від чого застерігав Мавку Лісовик?

3. За що Мавка покохала Лукаша?

4. Як змінюється Мавка в другій дії? Як вона ставиться до Килини?

5. Що символізує образ Мавки?

На початку драми Лукаш наївний і «дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче. ». Його сопілка оживляє рослинність після зимового сну. Талант музики зачарував Мавку, та вона мало не одразу зауважила його роздвоєну натуру. Лісовичка вдивляється в обличчя Лукаша й здивовано відзначає: «У тебе голос чистий, як струмок, / а очі — непрозорі».

Лукаш дуже залежить від приземлених людських уявлень. «Не зневажай душі своєї цвіту, / бо з нього виросло кохання наше!» — промовляє Мавка. А він лише сміється у відповідь.

Внутрішня роздвоєність Лукаша дуже болить Мавці: «Бач, я тебе за те люблю найбільше, / чого ти сам в собі не розумієш, /хоча душа твоя про те співає / виразно-щиро голосом сопілки. ». Не знаючи ціни коханню, він, хай і під впливом матері, здійснює непоправне: відштовхує Мавку й тим самим зрікається найкращого у своїй особистості. Подальше існування Лукаша в образі вовкулаки можна розглядати ще і як символічну метаморфозу — трагічний наслідок зради самому собі: «Тепер він вовкулака дикий!/Хай скавучить, нехай голосить, виє. ». До Лукаша запізно приходить усвідомлення втраченого щастя. Мавка глибоко співчуває коханому, поділяє його біль: «Він в подобі людській /упав мені до ніг, мов ясень втятий. / І з долу вгору він до мене звів / такий болючий погляд, повний туги / і каяття палкого, без надії. ».

Зустріч Лукаша зі своєю долею розкриває трагедію людини, котра переживає муки прозріння й непоправної втрати. Заспокоєння він знаходить у символічній спробі хоча б у звуках музики й хоч ненадовго відродити ілюзію колишнього щастя: «Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця. ».

Образ Лукаша у своєму символічному вимірі відсилає до роздумів над сенсом життя й ціною щастя, що часто пізнається лише з його втратою. Цей образ також навіює думки про душевну гармонію й реальний вплив високих духовних цінностей на щоденне людське існування.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яким Лукаш зображений на початку твору?

2. У чому виявилася роздвоєність його натури?

3. На кого Лісовик перетворив Лукаша?

4. Хто повернув Лукашеві людську подобу?

5. Як змінюється Лукаш у фіналі твору?

Прочитайте уривки твору. Виконайте завдання.

Драма-феєрія в 3-х діях

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місті в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилися з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині.

Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси.

Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду.

В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа па йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшися з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається.

Виявляємо літературну компетентність

1. Ви прочитали першу авторську ремарку драми «Лісова пісня». Яке враження вона справила на вас? Які емоції викликала? Що читачі з неї дізнаються?

2. Як відомо, драма — твір для сценічного втілення. Поміркуйте, чи можна відтворити на сцені описаний авторкою пейзаж. Аргументуйте свою думку.

3. Порівняйте ремарки у творі І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і в «Лісовій пісні». Чим вони відрізняються?

4. На вашу думку, чому в «Пролозі» поетеса подає картину провесни?

5. Пригадайте, які події відбуваються в «Пролозі» далі.

6. Яке враження справляє «Той, що греблі рве»? З якою метою він хвилює сонну воду в озері?

7. Якою постає Русалка?

8. Як Водяник ставиться до своєї дочки, чому він цурається «Того, що греблі рве»?

9. Визначте роль «Прологу» в драмі-феєрії «Лісова пісня».

Та сама містина, тільки весна далі поступила; узлісся паче повите ніжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянім вінку.

З лісу па прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса па ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) па широкому ремені. Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче;убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити вій не має; на голові бриль; па поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.

Дійшовши до берега озера, Лукаш зупинився.

Виявляємо літературну компетентність

1. Якими деталями авторка змальовує поступ весни?

2. Яке враження справляють на читачів дядько Лев і Лукаш?

3. Пригадайте, з якою метою дядько Лев привів Лукаша на цю галявину. Як Лукаш відреагував, коли дізнався про намір дядька ставити на галявині хату? Чому дядько Лев не боявся «непевного місця»?

4. Русалка підслухала розмову дядька Лева й Лукаша та закликала Лісовика. Чому Лісовика не стурбувала Русалчина новина? Який доказ того, що дядько Лев «нам приятель», наводить Лісовик?

<. >Лісовик, щось воркочучи, закурює люльку, сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки[мелодії № 1, 2, 3, 4], ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала.

На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки па лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки.

З-за стовбура старої розщепленої верби півусохлої виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Ох, як я довго спала!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

в червоні черевички убереться

і людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавають

на чистім плесі каченятка дикі.

А хто мене збудив?

Весна ще так ніколи не співала,

як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає [мелодія №5].

Ні. стій. Ба! Чуєш. То весна співає?

Лукаш грає мелодію №5, тільки ближче.

Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Який? Невже се «Той, що греблі рве»?

От я не сподівалася від нього!

Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж,

Лукаш на ймення.

Бо він уперше тута. Він здалека,

не з сих лісів, а з тих борів соснових,

де наша баба любить зимувати;

осиротів він з матір’ю-вдовою,

то дядько Лев прийняв обох до себе.

Хотіла б я побачити його.

Та нащо він тобі?

Він, певне, гарний!

Не задивляйся ти на хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно.

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

я не держу тебе. То Водяник

в драговині цупкій привик одвіку

усе живе засмоктувати. Я

звик волю шанувати. Грайся з вітром,

жартуй із Перелесником, як хочеш,

всю силу лісову і водяну,

гірську й повітряну приваб до себе,

але минай людські стежки, дитино,

бо там не ходить воля, — там жура

тягар свій носить. Обминай їх, доню:

раз тільки ступиш — і пропала воля!

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою.

Лісовик і Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його руку.

Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Березу ти сестрою називаєш?

Я — Мавка лісова.

Лукаш (не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Чому ж би ні. Що ж, — ти зовсім така,

як дівчина. ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи.

А чом же в тебе очі не зелені?

Та ні, тепер зелені. а були,

як небо, сині. О! Тепер вже сиві,

як тая хмара. ні, здається, чорні,

чи, може, карі. Ти таки дивна!

Чи гарна ж я тобі?

А хто ж те знає?

Лукаш (зовсім засоромлений)

Мавка (щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

А ясень їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!»

А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав — дерево німе, та й годі.

Німого в лісі в нас нема нічого.

Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Я зроду не виходила ще з нього.

А ти давно живеш на світі?

Справді,ніколи я не думала про те.

Мені здається, що жила я завжди.

І все така була, як от тепер?

Здається, все така.

А хто ж твій рід?

Чи ти його зовсім не маєш?

Є Лісовик, я зву його: «дідусю»,

а він мене: «дитинко» або «доню».

✵ Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» (Софія Караффа-Корбут, 1994)

То хто ж він — дід чи батько?

Я не знаю. Хіба не все одно?

Ну, та й чудні ви

отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,

чи баба, чи вже як у вас зовуть?

Мені здається часом, що верба,

ота стара, сухенька, то — матуся.

Вона мене на зиму прийняла

і порохном м’якеньким устелила

Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цілу зиму?

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: «Засни, засни. »

І снилися мені все білі сни:

на сріблі сяли ясні самоцвіти,

стелилися незнані трави, квіти,

блискучі, білі. Тихі, ніжні зорі

спадали з неба — білі, непрозорі —

і клалися в намети. Біло, чисто

попід наметами. Ясне намисто

з кришталю грає і ряхтить усюди.

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки

легенькі гаптували мережки,

і мрії ткались золото-блакитні,

спокійні, тихі, не такі, як літні.

Чи тобі так добре?

(Лукаш потакує головою.)

Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені, а я поколишуся.

Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього й гойдається тихо, мов у колисці.

Лукаш грає соло мелодії № 6, 7 і 8, прихилившись до дуба, і не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії № 8, і Лукаш їй приграє вдруге мелодію № 8. Спів і гра в унісон.

Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає білі груди,

На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти.

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга аж до сліз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Ти плачеш, дівчино?

(Проводить рукою по очах.)

А справді. Ніб-о! То роса вечірня.

Заходить сонце. Бач, уже встає

Ти б не хотів, щоб день уже скінчився?

Лукаш хитає головою, що не хотів би.

Бо дядько до села покличуть.

А ти зо мною хочеш бути?

(Лукаш киває, потакуючи.)

і ти немов той ясень розмовляєш.

Та треба по-тутешньому навчитись,

бо маю ж тута літувати.

Ми взавтра й будуватися почнемо.

Ні, може, хижку, а може, й цілу хату.

клопочетесь, будуєте кубельця,

щоб потім кинути.

Ні, ми будуєм навіки.

Як навіки? Ти ж казав,

що тільки літувати будеш тута.

Та я не знаю. Дядько Лев казали,

що тут мені дадуть ґрунтець і хату,

бо восени хотять мене женити.

Мавка (з тривогою)

Я не знаю. Дядько не казали,

а може, ще й не напитали дівки.

Хіба ти сам не знайдеш пари?

Лукаш (поглядаючи на неї)

Я, може б, і знайшов, та.

(Пограває у сопілку стиха щось дуже жалібненьке [мелодія №9], потім спускає руку з сопілкою і замислюється.)

Чи у людей паруються надовго?

Се так, як голуби.

Я часом заздрила на їх: так ніжно

вони кохаються. А я не знаю

нічого ніжного, окрім берези,

за те ж її й сестрицею взиваю;

але вона занадто вже смутна,

така бліда, похила та журлива, —

я часто плачу, дивлячись на неї.

От вільхи не люблю — вона шорстка.

Осика все мене чогось лякає;

вона й сама боїться — все тремтить.

Дуби поважні надто. Дика рожа

задирлива, так само й глід, і терен.

А ясень, клен і явір — гордовиті.

Калина так хизується красою,

що байдуже їй до всього на світі.

Така, здається, й я була торік,

але тепер мені чомусь те прикро.

Як добре зважити, то я у лісі

Таж ти її матусею назвала.

Верба. Та що ж. в їй добре зимувати,

а літом. бач, вона така суха,

і все рипить, все згадує про зиму.

Ні, я таки зовсім, зовсім самотня.

У лісі ж не самії дерева, —

таж тут багато різної є сили.

Вже не прибіднюйся, бо й ми чували

про ваші танці, жарти та зальоти!

То все таке, як той раптовий вихор, —

от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, — навіки!

Лукаш (приступаючи ближче)

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас ця сцена? Яким настроєм вона сповнена?

2. Від чого прокинулася Мавка? Чому її зацікавив Лукаш?

3. Чим Мавка зацікавила Лукаша? Чим вона йому сподобалася?

4. Лукаш розповідає Мавці, що має намір «назавжди залишитися» в цій містині, бо дядько обіцяв йому «дати ґрунт», а «восени женити». Як ви гадаєте, перед таким важливим кроком, як «паруватися навік», чи замислювався Лукаш про кохання? Обґрунтуйте свою думку, спираючись на текст твору.

5. Чи розмірковувала про кохання Мавка? Аргументуйте свої міркування прикладами з тексту.

6. Ви пам’ятаєте, що ця розмова переривається, бо Лукаш іде на поклик дядька Лева: Водяник, перекинувши човна, мало не втопив старого. З гущавини лісу вилітає Перелесник й увивається коло Мавки, але дівчина ухиляється від його залицянь і ховається в хащах. Перелесник — за нею. На галявину виходять дядько Лев і Лукаш. Старий дорікає небожу, що той забарився з допомогою. Лукаш іде збирати хмиз, щоб розпалити вогонь. З озера насувається Пропасниця-Трясавиця, та досвідчений дядько Лев відганяє її зіллям і замовляннями. Лукаш повертається й розпалює вогонь. Невдовзі дядько Лев засинає. З лісу на галявину до Лукаша вибігає Мавка: вона втомилася тікати від Перелесника, притулилася до берізки.

Як ти тремтиш! Я чую, як береза

стинається і листом шелестить.

Мавка (відхиляється від берези)

Ой лихо! Я боюся притулятись,

Притулись до мене.

Я дужий, — здержу, ще й обороню.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелиться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.

Мавка (скрикує з болем щастя)

Ох. Зірка в серце впала!

(З сміхом і плеском кидається в озеро.)

Не бійся, то Русалка.

Ми подруги, — вона нас не зачепить.

Вона свавільна, любить глузувати,

але мені дарма. Мені дарма

про все на світі!

Ні, ти сам для мене світ, миліший, кращий,

ніж той, що досі знала я, а й той

покращав, відколи ми поєднались.

То ми вже поєднались?

як солов’ї весільним співом дзвонять?

Я чую. Се вони вже не щебечуть,

не тьохкають, як завжди, а співають:

«Цілуй! Цілуй! Цілуй!»

(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.)

Я зацілую тебе на смерть!

Зривається вихор, білий цвіт

метелицею в’ється по галяві.

Ні, я не можу вмерти.

Що ти кажеш? Я не хочу!

Навіщо я сказав?!

Ні, се так добре —

умерти, як летюча зірка.

Не хочу про таке! Не говори!

Не говори нічого. Ні, кажи!

Чудна у тебе мова, але якось

так добре слухати. Що ж ти мовчиш?

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.)

Нащо так? Аж страшно,

як ти очима в душу зазираєш.

Я так не можу! Говори, жартуй,

питай мене, кажи, що любиш, смійся.

У тебе голос чистий, як струмок,

а очі — непрозорі.

Може, місяць неясно світить.

(Схиляється головою йому до серця і замирає.)

Цить! Хай говорить серце. Невиразно

воно говорить, як весняна нічка.

Чого там прислухатися? Не треба!

Не треба, кажеш? То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя,

не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити моє кохання!

Ти звик до пестощів?

ні з ким ще зроду. Я того й не знав,

що любощі такі солодкі!

Мавка пристрасно пестить його,

він скрикує з мукою втіхи.

Ти з мене душу виймеш!

Візьму собі твою співочу душу,

а серденько словами зачарую.

Я цілуватиму вустонька гожі,

наче ті квітоньки з дикої рожі!

Я буду вабити очі блакитні,

хай вони грають,

хай розсипають вогні самоцвітні!

Виявляємо літературну компетентність

1. Ви перечитали одну з найромантичніших сцен світової літератури. Яке враження вона справила на вас?

2. Прочитайте рядки, що розповідають, як Мавка вдивляється в очі юнака, дослухається до його серця. Що вона бачить, що говорить Мавці серце Лукаша? Як це характеризує Лукаша та його кохання?

3. Поміркуйте, чому Мавка не зважила на ті прикмети, що вже віщували їй біду.

4. Як ви думаєте, яку сцену — першої чи другої зустрічі Мавки й Лукаша — можна вважати зав’язкою драми? Обґрунтуйте свою думку.

Пізнє літо. На темнім матовім листі в гаю де-не-де видніє осіння прозолоть. Озеро змаліло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом.

На галяві вже збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця,па другій — жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, па кущах стримлять горщики, гладишки. Трава па галяві чисто викошена, під дубом зложений стіжок. По лісі калатають клокічки — десь пасеться товар. Недалечко чутно сопілку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодію [мелодії № 11, 12, 13].

Виявляємо літературну компетентність

1. Ви прочитали першу ремарку другої дії. Яке враження справляє створена авторкою картина? Порівняйте опис галявини на початку першої і другої дій. Що змінилося?

2. Пригадайте, як починається друга дія. За що мати докоряє синові? Як Лукаш сприймає ті докори? Захищаючи Мавку, він нагадує матері, як лісовичка допомогла їм у господарстві: носила дерева на хату, садила город і засівала нивку («Так, як сей рік, хіба коли родило?»), тепер пасе з Лукашем худобу («Самі ж казали, / що як вона глядить корів, то більше / дають набілу»), а ще дівчина так «умаїла квітками» хату, що любо подивитися. Яку відповідь має на це Лукашева мати?

3. Як і чому змінилося ставлення Лукаша до Мавки? Чому йому здається, що Мавка ніколи не зможе збагнути «людські клопоти»? Прочитайте наступний діалог. Які риси героїв у ньому розкриваються?

Ти розкажи мені, я зрозумію,

бо я ж тебе люблю. Я ж пойняла

усі пісні сопілоньки твоєї.

Пісні! То ще наука невелика!

Не зневажай душі своєї цвіту,

бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший —

він скарби творить, а не відкриває.

У мене мов зродилось друге серце,

як я його пізнала. В ту хвилину

огнисте диво сталось.

Та справді, якось наче смішно стало.

Убрана по-буденному, а править

таке, немов на свято орацію!

Мавка (шарпає на собі одежу)

Щоб мати гірше гризли?

Та що ж, як я тобі у цій одежі

Тепер уже почнеться дорікання.

Ні, любий, я тобі не дорікаю,

а тільки — смутно, що не можеш ти

своїм життям до себе дорівнятись.

Я щось не розберу, що ти говориш.

Бач, я тебе за те люблю найбільше,

чого ти сам в собі не розумієш,

хоча душа твоя про те співає

виразно-щиро голосом сопілки.

А що ж воно таке?

ніж вся твоя хороша, люба врода,

та висловить його і я не можу.

(Смутно-закохано дивиться на нього і мовчить хвилинку.)

Заграй мені, коханий, у сопілку,

нехай вона все лихо зачарує!

Ей, не пора мені тепера грати!

Мати (виходить із-за хати)

Се так ти жнеш? А ти се так городиш?

Лукаш поспішно поволік дерево за хату.

Коли ти, дівонько, не хочеш жати,

то я ж тебе не силую. Вже якось

сама управлюся, а там на вісень,

дасть біг, знайду собі невістку в поміч.

Там є одна вдовиця — моторненька, —

сама припитувалась через люди,

то я сказала, що аби Лукаш

був не від того. Ну, давай вже, любко,

мені серпочка — другого ж немає.

Я жатиму. Ідіть до конопель.

Виявляємо літературну компетентність

1. Поміркуйте, що ховається за тим стриманим «Я жатиму». Чому Мавка кориться Лукашевій матері?

2. Що сталося, коли Мавка наважилася жати? Як учинок Мавки її характеризує? Як мати Лукаша відреагувала на поранення Мавки?

3. Яке враження справляє Килина? Як виявляється авторське ставлення до персонажів у такій ремарці: [мати] «Вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом»?

4. Як ставиться до Килини Лукаш? Чому він віддає їй перевагу перед Мавкою?

5. Пригадайте, чому дядько Лев на зиму збирається перебратися в село. Чому з ним не може піти й Мавка?

6. У розмові Мавки з її подружкою Русалкою подальшого розвитку набуває тема кохання. Пригадайте цю розмову. Які два погляди на кохання уособлюють Мавка та Русалка?

7. Як ставляться лісові мешканці до кохання Мавки? Пригадайте розмову Мавки й Лісовика.

Лісовик виходить з гущавини. Він у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю.

як тяжко ти караєшся за зраду.

Мавка (підводить голову)

Покинула високе верховіття

і низько на дрібні стежки спустилась.

До кого ти подібна? До служебки,

зарібниці, що працею гіркою

окрайчик щастя хтіла заробити

і не змогла, та ще останній сором

їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту ніч,

коли твоє кохання розцвілося:

була ти наче лісова царівна

у зорянім вінку на темних косах, —

тоді жадібно руки простягало

до тебе щастя і несло дари!

Так що ж мені робить, коли всі зорі

погасли і в вінку, і в серці в мене?

✵ Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» (Софія Караффа-Корбут, 1994)

давно готові шати для царівни,

але вона десь бавилась, химерна,

убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає па ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком, — вій накидає їй срібний серпанок па голову.

Тепер я вже за тебе не боюся.

(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину і зникає.)

З лісу вибігає Перелесник.

Не бійся, не до тебе. Хтів я

одвідати Русалоньку, що в житі,

та бачу, вже вона заснула. Шкода.

А ти змарніла щось.

Та ти не сердься, — що ж,

коли я помилився. Слухай, Мавко,

давай лиш побратаємось.

А чом же ні? Тепер ми восени,

тепер, бач, навіть сонце прохололо,

і в нас простигла кров. Таж ми з тобою

колись були товариші, а потім

чи грались, чи кохались — трудно зважить,—

тепер настав братерства час. Дай руку.

Мавка трохи нерішуче подає йому руку.

Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде.

(Мавка одхиляється, він все-таки її цілує.)

на личеньку одразу зацвіли! —

цнотливії, незапашні, осінні.

(Раптом пориває її в танець.)

Прудко вирує танець. Срібний серпанок на Мавці звився угору мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника.

Танець робиться шаленим.

Годі. пусти мене. Млію. вмираю.

(Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу.)

Раптом з-під землі з’являється темне, широке, страшне Марище.

Віддай мені моє. Пусти її.

Перелесник (спиняється і випускає Мавку з рук, вона безвладно спускається на траву)

Чи ти мене не знаєш? —

«Той, що в скалі сидить».

Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі. Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.

Не хочу я до тебе! Я жива!

«Той, що в скалі сидить»

Я поведу тебе в далекий край,

незнаний край, де тихі, темні води

спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі,

мовчазні скелі там стоять над ними

німими свідками подій, що вмерли.

Тебе візьму я. Ти туди належиш:

ти бліднеш від огню, від руху млієш,

для тебе щастя — тінь, ти нежива.

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Почім ти знаєш те?

свою люблю і їй даю життя.

Коли б могла я тільки захотіти

її забути, я пішла б з тобою,

але ніяка сила в цілім світі

не дасть мені бажання забуття.

В лісі чується шелест людської ходи.

Ось той іде, що дав мені ту муку!

Зникай, Маро! Іде моя надія!

«Той, що в скалі сидить» відступається в темпі хащі і там притаюється.

З лісу виходить Лукаш.

Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, паче щось у ній обривається.

Лукаш (побачивши її)

Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?

(Поспішає до хати, стукає в двері, мати відчиняє, не виходячи, Лукаш до матері на порозі.)

Готуйте, мамо, хліб для старостів, —

Я взавтра засилаюсь до Килини!

(Іде в хату, двері зачиняються.)

«Той, що в скалі сидить» виходить і подається до Мавки.

Мавка (зриває з себе багряницю)

Бери мене! Я хочу забуття!

«Той, що в скалі сидить» торкається до Мавки; вона, крикнувши, падає йому на руки, він закидає на неї свою чорну кирею. Обоє западаються в землю.

Хмарна, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття.

Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша.

Починається хворе світання пізньої осені. Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний морок. Лукашева хата починає біліти стінами; при одній стіні чорніє якась постать, що знеможена прихилилась до одвірка, в пій ледве можна пізнати Мавку; вона в чорній одежі, в сивому непрозорому серпанку, тільки па грудях красіє маленький калиновий пучечок.

Коли розвидняється, на галяві стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столітній дуб, а недалечко від нього недавно насипану, ще не порослу моріжком могилу. З лісу виходить Лісовик, у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справляє цей пейзаж? Які зорові образи створює авторка? Які звукові образи доповнюють картину? Зверніть увагу на кольорову палітру цього уривка. Що може символізувати пучечок калини на грудях Мавки?

2. З подальшого діалогу Лісовика й Мавки читачі здогадуються, хто виє «сумним вовчим виттям». Чому Лісовик перетворив Лукаша на вовкулаку?

3. Прочитайте наступний фрагмент. Поясніть, що допомогло Мавці звільнитися від Марища.

О, коли б ти знав,

коли б ти знав, як страшно то було.

Я спала сном камінним у печері

глибокій, чорній, вогкій та холодній,

коли спотворений пробився голос

крізь неприступні скелі, і виття

протягле, дике сумно розіслалось

по темних, мертвих водах і збудило

між скелями луну давно померлу.

І я прокинулась. Вогнем підземним

мій жаль палкий зірвав печерний склеп,

і вирвалась я знов на світ. І слово

уста мої німії оживило,

і я вчинила диво. Я збагнула,

що забуття не суджено мені.

Де ж він тепер? Чому він не з тобою?

Чи то й його невдячність невмируща

так, як твоє кохання?

якби ти бачив. Він в подобі людській

упав мені до ніг, мов ясень втятий.

І з долу вгору він до мене звів

такий болючий погляд, повний туги

і каяття палкого, без надії.

Людина тільки може так дивитись.

Я ще до мови не прийшла, як він

схопивсь на рівні ноги, і від мене

тремтячими руками заслонився,

і кинувся, не мовлячи ні слова,

в байрак терновий, там і зник з очей.

Виявляємо літературну компетентність

1. Чому Мавка повернула Лукашеві людську подобу? Як Лукаш сприйняв цей подарунок долі?

2. Пригадайте розмову Мавки з Куцем. Що дізнається Мавка про долю дядька Лева? Яку характеристику чортеня Куць дає покійному?

3. Говорячи про теперішній стан відносин між лісовими мешканцями та людьми, що в лісі оселилися, Куць зауважує: «От сі баби зовсім не вміють жити / як слід із нами, — цапа продали, / зрубали дуба. Зрушили умову. / Ну й я ж віддячив їм!» Пригадайте, як Куць «віддячив». Як склалися стосунки між Лукашевою матір’ю та Килиною?

4. У наступному фрагменті відбувається перетворення Мавки на вербу. Прочитайте уважно цей уривок твору. Поміркуйте, чи є вмотивованим перетворення Мавки.

Килипа з відром у руках шпарко пробігає до лісового потоку, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стіні знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.

(спиняється і становить відро долі)

А се ж яка. Гей, слухай, чи ти п’яна,

чи, може, змерзла?

(Термосить Мавку за плече.)

Мавка (насилу, мов борючися з тяжкою зморою)

Сон мене змагає.

До кого ти прийшла? Його нема.

Я знаю, ти до нього! Признавайся —

він твій коханок?

Колись був ранок

ясний, веселий, не той, що тепер.

Вільна я, вільна.

Килина (сіпає її за руку)

Геть! не мороч мене! Чого стоїш?

Мавка (притомніше, відступаючи од дверей)

Стою та дивлюся, які ви щасливі.

А щоб ти стояла у чуді та в диві!

Мавка зміняється раптом у вербу

з сухим листом та плакучим гіллям.

Килина (оговтавшись від здуміння, ворожо)

Чи ба! Я в добрий час тобі сказала!

Ну-ну, тепер недовго настоїшся.

✵ Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» (Софія Караффа-Корбут, 1994)

Виявляємо літературну компетентність

1. Килинин хлопчик зрізав гілку з верби і зробив сопілку. Якого символічного значення набуває цей епізод?

2. Перекажіть епізод повернення Лукаша додому. Хто і як його зустрічає? Чи почувається Лукаш затишно серед рідних людей, чи відчуває він щастя від того, що знову став людиною? Чому Лукаш знову зважився зіграти на сопілці?

(Починає грати [мелодія №14] спершу тихенько, далі голосніше; зводить згодом на ту веснянку [мелодія № 8], що колись грав Мавці. Голос сопілки [при повторенні гри на сопілці мелодії № 8] починає промовляти словами.)

«Як солодко грає, як глибоко крає,

розтинає мені груди, серденько виймає. »

Лукаш (випускає з рук сопілку)

Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари!

Хлопчик, злякавшись крику, втік до хати.

Кажи, чаклунко, що то за верба?

(Хапає Килиму за плече.)

Та відчепися, відки маю знати?

Я з кодлом лісовим не накладаю

так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш,

хіба я бороню? Ось на й сокиру.

(Витягає йому з сіней сокиру.)

Лукаш (узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся удруге і спустив руки)

Ні, руки не здіймаються, не можу. чогось за серце стисло.

(Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу.)

В сю мить з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу.

Я визволю тебе, моя кохана!

Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату. Мати Лукашева і Килинині діти вибігають з хати з криком: «Горить! Горить! Рятуйте! Ой пожежа. » Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогшо, що тільки можна вихопити, і па клунках та мішках виносять скулених Злиднів, що потім ховаються у ті мішки. Діти бігають з коновками до води, заливають вогонь, але він іще дужче розгоряється.

Чого стоїш? Рятуй своє добро!

Лукаш (втупивши очі в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цвітом)

Добро? А може, там згорить і лихо.

Лукашуню, ходімо на село!

Я з лісу не піду. Я в лісі буду.

Та що ж ти тут робитимеш?

все щось робити?

Як же маєм жити?

Виявляємо літературну компетентність

1. Пригадайте, кого бачить Лукаш, коли залишається сам у лісі. Якого символічного значення набуває цей образ?

2. Прочитайте уважно останні сторінки драми Лесі Українки.

Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Заграй, заграй, дай голос мому серцю!

Воно ж одно лишилося від мене.

Се ти. Ти упирицею прийшла,

щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

Живи моєю кров’ю! Так і треба,

бо я тебе занапастив.

ти душу дав мені, як гострий ніж

дає вербовій тихій гілці голос.

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

(3 невимовною тугою дивиться на неї.)

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю,—

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю.

Грай же, коханий, благаю!

Лукаш починає грати. Спочатку гра його [мелодії № 15 і 16] сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання [мелодія № 10, тільки звучить голосніше, жагливіше, ніж у першій дії] покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну піч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ущухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу па вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Яке враження справив на вас фінал драми? Які почуття, думки він викликав?

2. Звернувшись до тексту, простежте, як образи природи допомагають уявити розвиток почуттів Лукаша й Мавки. Підготуйте усне повідомлення.

3. Підготуйте мультимедійну презентацію за темою «Міфологічні образи в «Лісовій пісні».

Ділимося думками і враженнями, виявляємо екологічну компетентність

4. Як у творі представлена проблема взаємин людини і природи? Чи актуальне це питання в наш час?

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності

5. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відео-лекцію про «Лісову пісню» Лесі Українки. Що нового ви дізналися із цієї лекції? Які тези авторки вас найбільше зацікавили?

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Писання/Дума іли пісня

Всі покою щире прагнуть,
А не в єден гуж всі тягнуть:
Той направо, той наліво,
А все, браття, тото диво!
Не маш любви, не маш згоди
Од Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоєвали.

„Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І річами керовати.
На кора́бель поглядімо,
Много людей полічімо;
Однак стирник сам керує,
Весь кора́бель управує.

Пчулка бідна матку має
І оної послухає”.

Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини!

Єден живе із погани,
Кличе: „Сюда, Атамани!
Ідім Матки ратовати,
Не даймо єй погибати!”

Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраїні і той тужить:
„Мати моя старенькая!
Чом ти велми слабенькая?
Розно тебе розшарпали,
Гди аж по Дніпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж вкінець сил не міла!”

Третій Москві тож голдує
І єй вірне услугує.
Той на Матку нарікає,
І недолю проклинає:
„Ліпше було не родити,

Нежли в таких бідах жити!”

Од всіх сторон ворогують,
Огнем-мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
Ані слушной учтивости:
Мужиками називають,
А подданством дорікають.

„Чом ти братов не учила,
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбивати!”

Я сам бідний не здолаю,
Хиба тілько заволаю:

„Ей, Панове Єнерали,
Чому ж єсьте так оспалі!
І ви, Панство Полковни́ки,
Без жадної політи́ки,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки
Матці своєй болш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!

Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!”

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.

  • Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала в суспільному надбанні в Україні
  • Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
  • Автор помер у 1709 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 100 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.