Як відбувається рецидив генітального герпесу

0 Comments

Зміст:

Герпес

З герпесом так чи інакше стикалося більшість населення планети. Одного разу потрапивши в організм, вірус герпесу залишиться тут назавжди, проявляючись час від часу на тлі загального зниження імунітету.

Герпес вражає слизові оболонки, шкірні покриви, нервові клітини і навіть внутрішні органи і геніталії (генітальний герпес). Клінічна форма перебігу герпетичної інфекції та її локалізація залежить від бар’єрних функцій організму людини.

Як можна заразитися герпесом?

  • повітряно-крапельним шляхом;
  • статевий шлях інфікування;
  • побутові контакти (через спільний посуд, предмети особистої гігієни та ін.);
  • від матері до дитини під час вагітності і безпосередньо при пологах;
  • при трансплантації органів і переливання крові.

Окрему увагу необхідно приділити оперізувальному герпесу, збудником якого є той же вірус, що і вітрянки.

Справа в тому, що після інфікування вітрянкою вірус залишається в нервових клітинах на все життя і здатний активізуватися в якості оперізуючого лишаю при сильних емоційних потрясіннях або імунодефіциті.

Таким чином ще однією причиною рецидиву герпесу є всілякі чинники, що знижують бар’єрні функції організму: стрес, недосипання, неправильне харчування, безладне статеве життя тощо.

Симптоми герпесу

Симптоматика герпесу, в тому числі генітального та оперізувального, схожа між собою і ідентична для чоловіків і жінок. При інкубаційному періоді в 26 днів перші симптоми з’являються в середньому за 12 днів у вигляді:

  1. водянистих пухирців на шкірі або слизовій;
  2. млявості;
  3. швидкої стомлюваності;
  4. підвищеної температури;
  5. набряку в місці локалізації герпесу;
  6. пекучих і сверблячих відчуттів на шкірі або слизовій оболонці.

Якщо ніякого лікування в цей час не справити, виникнуть бульбашки з прозорою рідиною всередині. Потім вони лопнуть, на їх місці утворюються невеликі ранки, покриті скоринкою. Герпетичний висип зникне через 4-6 днів, але епізод інфекції триватиме близько 12 тижнів.

Після цього вірус герпесу може проникнути в нервові волокна і перебувати там тривалий час в сплячому стані з періодичними рецидивами, причиною яких є зниження імунітету, переохолодження, дестабілізація емоційного стану.

Для діагностування герпесу лікарю достатньо одних тільки симптомів. В особливо складних випадках можливе вірусологічне дослідження рідини з бульбашок або аналіз крові на виявлення антитіл до герпетичної інфекції.

Як лікувати герпес?

Незважаючи на те, що існує безліч медичних препаратів, що дозволяють полегшити прояви герпесу, ми наполегливо радимо звертатися до лікаря за точною діагностикою і схемою лікування.

Обов’язковою є медична допомога при герпесі у вагітних, оскільки вірус може становити небезпеку для плода. Лікар призначить лікування залежно від виду герпесу (генітального та ін.), локалізації, поширеності та тяжкості процесу, а також стану імунної системи. Зазвичай терапія включає прийом противірусних препаратів та місцеве лікування.

Лікувати герпес потрібно обов’язково, адже це сигнал збою у вашій імунній системі. Зміцнення захисних сил організму блокує активність вірусу герпесу і знизить число рецидивів хвороби. Кращою ж профілактикою генітального герпесу є помірковане і захищене статеве життя.

Генітальний герпес: причини, симптоми, як виявити і лікувати в домашніх умовах

Генітальний герпес — вірусне і найбільш часто діагностоване захворювання у сексуально активних людей. Збудником генітального герпесу є вірус ВПГ другого типу, який передається під час статевого контакту. ВПГ-2 зустрічається в середньому у 20-25% людей, які ведуть активне сексуальне життя. Особливу небезпеку генітальний герпес представляє для вагітних жінок, оскільки вірус здатний передаватися дитині і спровокувати різні ускладнення. Давайте розберемося, що ж собою являє генітальний герпес, як його виявити і ефективно лікувати.

Генітальний герпес і його причини

Генітальний герпес — одне з захворювань, що передаються статевим шляхом, тригером якого є вірус герпесу 2 типу (ВПГ-2). Ворота інфекції — невеликі садна і ранки на слизових оболонках або шкірі, в основному навколо уретри, ануса, піхви і шийки матки. Потрапляючи в ранки, вірус розмножується у верхніх шарах шкіри, викликаючи запалення і руйнуючи здорові клітини.

Також читайте

Папіломавірус: навіщо потрібне щеплення

Проблема в тому, що симптоми генітального герпесу виникають не у кожної інфікованої людини, а безсимптомний перебіг захворювання сприяє його подальшому передаванню.

Після потрапляння в організм вірус, незалежно від свого типу, живе в нервовій системі — тип 1 переміщається в ганглії трійчастого нерва, а тип 2 — в ганглії поперекового відділу.

Діагноз генітального герпесу ставиться на підставі характерних симптомів, історії хвороби та обстеження, проведеного в кабінеті лікаря. Визначення інфекції герпесу також може бути виконано за допомогою серологічних тестів для виявлення специфічних антитіл. У разі тяжкого перебігу захворювання можуть знадобитися додаткові аналізи або госпіталізація. У разі інфікування ВПГ-2 важливо якомога швидше надати професійну допомогу, щоб запобігти небезпечним для нервової системи ускладнення.

Симптоми генітального герпесу — як виявляється підступна хвороба:

біль в зоні статевих органів;

свербіж і печіння інтимних зон;

пухирі (висип) в зоні промежини і статевих органів.

Появі змін передує печіння, свербіж і відчуття напруженості в зоні статевих органів, які зберігаються протягом декількох днів. У чоловіків ураження розташовуються в основному на статевому члені, особливо на голівці, іноді покривають уретру, що ускладнює або робить неможливим сечовипускання. У жінок везикули і ураження епідермісу, які мокнуть, розташовуються на внутрішньому боці стегон, промежини, статевих губ і навіть на шийці матки. У випадках важкого захворювання виникає лихоманка, сильний біль в уражених ділянках, нетримання сечі, болісно збільшені пахові лімфатичні вузли і загальні симптоми, такі як головний біль, біль у м’язах, у суглобах, нездужання.

Через кілька днів після зараження на шкірі з’являються серозні бульбашки, що утворюють хворобливі шкірні виразки, ерозії і струпи.

Також читайте

Гінекологічне обстеження: навіщо потрібно і що може показати

Первинна інфекція особливо небезпечна для вагітних жінок. На цьому етапі в організмі матері ще не вироблені антитіла, що захищають плід від шкоди. Герпетична інфекція може сприяти передчасним пологам і мати значний вплив на розвиток дитини. Найбільш частими ураженнями шкіри у інфікованого новонародженого є ураження рогівки ока, стоматит і навіть менінгіт. У разі розвитку генітального герпесу під час вагітності розглядається можливість кесаревого розтину.

Після зникнення симптомів герпесу вірус ВПГ залишається в гангліях крижової зони хребта. Якщо висипання з’являються знову, вони можуть бути в тих самих місцях, що і під час первинної інфекції.

Діагностика генітального герпесу

Виникнення підозрілих змін в зоні статевих органів — перший сигнал якомога швидше звернутися до гінеколога або уролога. Рання діагностика вірусу і проведення відповідного лікування запобігають його поширення по організму. Крім того, у вагітних зводиться до мінімуму ризик інфікування плода.

Після відвідин гінеколога або уролога фахівець оцінює зовнішній стан шкірних симптомів і за необхідності призначає різні діагностичні процедури. Так, можуть знадобитися такі аналізи:

виділення вірусу герпесу в культурі клітин;

проба Цанка — дослідження мазків, взятих із бульбашок висипу, розташованих на слизових оболонках статевих органів;

імунофлуоресцентний тест для перевірки наявності специфічних антитіл;

Але в більшості випадків лікаря досить візуального огляду для встановлення діагнозу і призначення потрібного лікування.

Лікування генітального герпесу таблетками і в домашніх умовах

Генітальний герпес не піддається повному лікуванню — досі немає ефективних ліків від нього. Вірус назавжди залишається бездіяльним в організмі. Дослідження нових ліків все ще тривають, особливо вакцин і препаратів, що стимулюють імунну систему і працюють проти вірусу герпесу.

Також читайте

Вагітність і трихомоніаз: вплив інфекції на маму і новонародженого

В основі терапії лежить приймання противірусних препаратів, як для зовнішнього, так і для перорального застосування. Головне їхнє завдання — придушити перебігання вірусу, повернути його в “сплячу” форму і усунути симптоми захворювання. Чим раніше починається приймання ліків (протягом 48 годин з моменту появи висипу), тим вони ефективніші.

Для якнайшвидшого загоєння висипань, лікарі рекомендують дотримуватися таких правил:

тримати хворі місця сухими і чистими;

носити бавовняну вільну білизну;

домашнє лікування герпесу в інтимних місцях включає використання сидячих ванн із додаванням відвару ромашки, календули або череди. Вони мають заспокійливий і загоювальний ефектам. Однак, зверніть увагу, що подібне домашнє лікування не виключає приймання медикаментозних препаратів.

На жаль, навіть пройшовши повний курс приймання противірусних препаратів, існує високий ризик розвитку рецидиву. Набагато частіше повторні епізоди інфекції зустрічаються у людей з дефіцитом вітамінів групи В і які живуть в постійній емоційній напруженості. Рецидиву генітального герпесу сприяють:

Також читайте

Топ-5 статевих інфекцій, на які потрібно перевіритися всім

Що стосується інфекції в період вагітності, то в цьому випадку також потрібне лікування. Відповідно до останніх рекомендацій ВООЗ, лікування ВПГ-інфекції у вагітних жінок, незалежно від локалізації герпесу (генітального і губного), проводиться за допомогою препаратів на основі ацикловіру.

Пам’ятайте! Правильна дієта, здоровий спосіб життя і регулярні фізичні вправи підвищують імунітет, що, своєю чергою, знижує ризик зараження вірусом герпесу.

Читайте також: Гарднерельоз або бактеріальний вагіноз: фактори ризику, симптоми і лікування інфекції

Генітальний герпес: європейські рекомендації з діагностики та лікування

Первинне інфікування вірусом простого герпесу 1-го (herpes simplex virus — HSV-1) або 2-го типу (HSV-2) може мати безсимптомний перебіг або призводити до клінічних проявів. Тільки третина хворих мають клінічну маніфестацію інфікування. У клінічній практиці виділяють такі варіанти перебігу герпетичної інфекції, зумовленої HSV-1/2: герпетичне ураження слизових оболонок, ока, шкіри (наприклад герпетична екзема), генітальний герпес, ураження центральної нервової системи, вісцеральні форми ураження та генералізований герпес. HSV-1 прийнято називати «лабіальний герпес», HSV-2 — «генітальний герпес», однак 10–15% випадків генітального герпесу зумовлено HSV-1.

Ризик передачі найвищий в період висипань на шкірі або слизових оболонках. Також не виключається можливість передачі вірусу з секретом зі статевих шляхів при субклінічній формі хвороби. Ефективність використання презервативів для запобігання статевому шляху передачі офіційно не підтверджено.

Особливості клінічної та лабораторної діагностики генітального герпесу

Клінічна діагностика: діагноз підтверджується на основі наявності типових везикульозних уражень, які можуть локалізуватися на статевих губах, кліторі, в зоні задньої спайки, навколо анального отвору і в прямій кишці.

1. Лабораторне підтвердження рекомендується у всіх пацієнтів з підозрою на генітальний герпес, використовуючи методи, які безпосередньо демонструють наявність вірусу в статевих органах (урогенітальний (у/г) зіскрібок) (Ib, A).

2. Безсимптомним пацієнтам не рекомендується проводити у/г зіскрібок, оскільки він навряд чи підтвердить статус носія (Ib, A).

3. Виявлення ДНК HSV вважається золотим стандартом діагностики (Ib, A).

4. Методи виявлення вірусного антигену, такі як прямий імунофлуоресцентний та імуноферментний аналіз, як правило, не рекомендуються (Ib, A).

5. Безсимптомним пацієнтам не рекомендується серологічна діагностика, але вона може бути корисною у таких груп пацієнтів (IV, C):

  • історія повторних або атипових захворювань статевих органів, коли прямі методи виявлення вірусів були негативними (III, B; наявність негативного тесту на виявлення IgG HSV-2 та позитивного на IgG HSV-1 не підтверджує роль HSV-1 як етіологічного фактора рецидивуючого атипового захворювання статевих органів);
  • перший епізод генітального герпесу, коли проводиться диференційна діагностика між первинним інфікуванням і безсимптомним перебігом (при первинному інфікуванні відсутні IgG HSV, сероконверсія спостерігається через 90 днів);
  • сексуальні партнери хворих на генітальний герпес, які занепокоєні щодо інфікування. Серодискордантним парам можна порадити стратегії зниження ризику інфікування (Ib, A);
  • рекомендовано пройти обстеження безсимптомним вагітним, якщо є історія генітального герпесу у партнера (IIb, B). Серонегативні HSV-1/2 жінки повинні бути проконсультовані щодо стратегій запобігання інфекції під час вагітності;
  • тестування IgM до HSV-1/2 не рекомендується в рутинній клінічній практиці.

Обмежені дані свідчать про підвищений ризик перинатальної передачі вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) серед HSV-2-серопозитивних ВІЛ-інфікованих жінок. Однак тестування ВІЛ-інфікованих вагітних не є рутинним (IV, C).

Для підтвердження наявності герпесвірусної інфекції в цьому випадку слід використовувати серологічні аналізи: виявлення антитіл проти антигенно унікальних глікопротеїнів gG1 і gG2. Тести на виявлення неспецифічних HSV-антитіл не підтверджують наявність генітального герпесу.

Вестерн-блот є діагностичним золотим стандартом, чутливість цього методу становить >97%, специфічність — більше 98%, але він не є комерційно доступним.

Практичні рекомендації з менеджменту генітального герпесу

Перший епізод генітального герпесу часто пов’язаний з тривалою хворобою. Терапія може бути високоефективною і повинна бути розпочата якомога раніше, базуючись лише на клінічних даних.

1. Противірусні пероральні препарати. Пацієнтам, у яких дебютували клінічні прояви або тривають протягом 5 днів, або все ще формуються нові елементи висипу, слід призначати пероральні противірусні препарати. Слід пам’ятати, що жодна терапія не змінює стадійність генітальної герпесвірусної інфекції.

На період 5–10 днів призначають один з наведених препаратів:

  • ацикловір 400 мг тричі на добу;
  • ацикловір 200 мг п’ять разів на добу;
  • фамцикловір 250 мг тричі на добу;
  • валацикловір 500 мг два рази на добу (Ib, A).

2. Топічні препарати не рекомендуються, оскільки вони менш ефективні, ніж пероральні препарати, і до них легко розвивається резистентність (IV, C).

3. Єдиним показанням до застосування внутрішньовенної терапії є неможливість ковтання або виникнення блювання у пацієнта.

4. Безпечне застосування місцевих анестетиків (лідокаїн) можливе в ділянці статевих органів у вигляді гелю або мазі. Бензокаїн, однак, є потужним сенсибілізатором, і його не слід використовувати (IV, C). У жінок з тяжкою дизурією занурення у воду або фізіологічний розчин може полегшити симптоми.

5. Госпіталізація може знадобитися при затримці сечі, менінгізмі, серйозних суб’єктивних симптомах або несприятливих соціальних обставинах. Якщо необхідна катетеризація, має бути розглянуте питання про доцільність надлобкової катетеризації. Суперінфекція є рідкісною, але може ускладнити процес під час 2-го тижня захворювання.

Рецидивуючий генітальний герпес

1. Епізодична противірусна терапія. Пероральний ацикловір, валацикловір і фамцикловір ефективні для зменшення тривалості клінічних проявів на 1–2 дні (Ib, A) і зниження тяжкості рецидивуючого генітального герпесу. Найбільш ефективним є лікування, розпочате протягом 24 год.

Короткий курс терапії повинен бути впроваджений в першу чергу, наприклад:

  • ацикловір 800 мг 3 рази на добу протягом двох днів;
  • фамцикловір 1 г 2 рази на добу протягом одного дня;
  • валацикловір 500 мг 2 рази на добу протягом трьох днів (Ib, A).

Альтернативний п’ятиденний курс передбачає:

  • ацикловір 400 мг 3 рази на добу протягом 3–5 днів;
  • ацикловір 200 мг 5 разів на добу;
  • валацикловір 500 мг 2 рази на добу;
  • фамцикловір 125 мг 2 рази на добу.

2. Супресивна терапія (табл. 1, 2). Частота рецидивів, при яких варто почати супресивну терапію, є суб’єктивним питанням. Усі пацієнти, ймовірно, відчують значне зниження частоти рецидивів. Однак у більшості пацієнтів все одно виникатимуть спонтанні рецидиви. Досвід застосування супресивної противірусної терапії найбільш широкий стосовно ацикловіру (Ib, A). Тривале використання не призводить до накопичення токсичності або пошкодження органів. Коригування дози потрібно лише при важких захворюваннях нирок. Регулярний аналіз крові не рекомендується. При прийомі валацикловіру іноді можливий легкий головний біль або нудота.

№ з/пПрепаратПримітки
1Ацикловір 400 мг двічі на добу (при будь-якій частоті рецидив захворювання)Супресивна терапія ацикловіром становить 800 мг; 200 мг 4 рази на добу незначно перевершують ефективність прийому 400 мг 2 рази на добу (р <0,02) (IIb, B)
2Валацикловір 500 мг на добу (якщо

Жодних серйозних клінічно значущих відмінностей між супресивною терапією валацикловіром (500 мг/добу) та фамцикловіром (250 мг 2 рази на добу) не виявлено (IV, C)
№ з/пПрепарат
1Ацикловір 400 мг 3 рази на добу
2Ацикловір 200 мг 4 рази на добу
3Валацикловір 250 мг 2 рази на добу
4Валацикловір 500 мг 2 рази на добу

Управління первинним епізодом HSV-інфекції в імунокомпрометованих і ВІЛ-позитивних пацієнтів

Існує епідеміологічна синергія між HSV та ВІЛ-інфекцією. Вірус простого герпесу активує реплікацію ВІЛ і може сприяти подальшій передачі ВІЛ статевим партнерам. Супресивна терапія інфекції HSV-2 валацикловіром знижує генітальне ВІЛ-інфікування жінок. Рекомендовано швидке ініціювання терапії (табл. 3).

Таблиця 3. Рекомендовані початкові дози у всіх ВІЛ-позитивних пацієнтів

№ з/пПрепаратПримітки
1Ацикловір 400 мг п’ять разів на добу протягом 7–10 днів (IV, C)Лікування слід проводити протягом принаймні 10 днів або до тих пір, поки всі елементи не будуть повторно епітелізовані.

Управління рецидивуючою HSV-інфекцією в імунокомпрометованих і ВІЛ-позитивних пацієнтів

Як клінічна, так і субклінічна реактивація генітального герпесу частіше трапляються у людей з ВІЛ і можуть призвести до стійкого і прогресивного аногенітального ураження слизової оболонки, особливо при кількості клітин CD4

1. Епізодична противірусна терапія

Цілком імовірно, що 5 днів терапії будуть достатніми для більшості пацієнтів. При поширеному захворюванні може знадобитися подвоєння стандартної дози і продовження терапії понад 5 днів (1b, B).

2. Супресивна терапія

Супресивна противірусна терапія є менш ефективною у людей з ВІЛ, ніж у ВІЛ-негативних осіб, але залишається добре переносимою. Однак терапія може бути призначена пацієнтам з адекватним гальмуванням реплікації ВІЛ та збільшенням кількості CD4-клітин (табл. 4).

Таблиця 4. Рекомендовані схеми супресивної терапії у ВІЛ-інфікованих пацієнтів

№ з/пПрепаратПримітки
1Ацикловір 400 мг перорально 2–3 рази на добуЯкщо ці варіанти неадекватно контролюють захворювання, то першим варіантом має бути подвоєння дози.

Пригнічення HSV для обмеження прогресування ВІЛ

Супресивна противірусна терапія ацикловіром або валацикловіром продемонструвала зниження рівнів віремії ВІЛ. Така стратегія впливу на прогресування ВІЛ може бути корисною для пацієнтів з рівнем CD4-клітин >250/мм 3 , яким недоступна ВААРТ. Стандарт супресивної дози противірусної терапії (ацикловір 400 мг двічі на добу) підтримуватиме кількість CD4-клітин >250/мм 3 .

Лікування вагітних з першим епізодом генітального герпесу

I та II триместр. Лікування пацієнток має базуватися на клінічній картині. Рекомендовано призначення перорального ацикловіру у звичайних дозах. За умови, що пологи не відбуваються, вагінальне розродження має очікуватися до терміну запланованих пологів (IV, C).

З 36-го тижня вагітності для запобігання інфікуванню призначають ацикловір по 400 мг 3 рази на добу (Ib, B). Кесарів розтин слід розглядати для всіх жінок, у котрих протягом 6 тиж до пологів були наявні симптоми герпесвірусної інфекції, оскільки ризик проникнення вірусу до немовля під час пологів дуже високий (Ib, B).

Лікування вагітних із рецидивуючим генітальним герпесом (III, B)

Ризик інфікування при рецидивуючому генітальному герпесі дуже низький.

Ранні терміни вагітності

Безперервна або епізодична терапія не рекомендується на ранніх термінах вагітності і її слід уникати.

Пізні терміни вагітності

Симптоматичні рецидиви генітального герпесу під час III триместру, як правило, короткочасні; вагінальне розродження є доречним, якщо на період пологів немає висипань.

Якщо жінка має симптоматичне ураження HSV у терміні від 36 тиж або на початку пологів, необхідно призначити ацикловір по 400 мг 3 рази на добу; така тактика може зменшити термін клінічних проявів HSV-інфекції та необхідність розродження шляхом кесаревого розтину (Ia, A). Якщо при пологах не прогнозується пошкоджень статевих органів, немає показань до кесаревого розтину.

Резистентність до противірусних препаратів

Резистентність до ацикловіру підтверджується, якщо ізоляти потребують концентрації ацикловіру >1–3 мг/л для інгібування. Подібний стан найчастіше пов’язаний з мутацією в гені, що кодує тимі­динкіназу HSV, яка є відповідальною за початкове фосфорилювання ацикловіру до його активної форми, в результаті чого тимідинкіназа або зменшує афінність до ацикловіру, або не синтезується.

Інфекцію частково стійкими штамами іноді можна успішно пролікувати високими дозами ацикловіру та інших нуклеозидів (валацикловір, ганцикловір, фамцикловір), але повністю резистентні до ацикловіру віруси не відповідають на терапію.

Штами з дефіцитом тимідинкінази чутливі до фоскарнету і цидофовіру, які інгібують вірусну ДНК-полімеразу.

Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.

  • Patel R., Kennedy O.J., Clarke E. et al. (2017) European guidelines for the management of genital herpes. Int. J. STD. AIDS, 28(14): 1366–1379.

Маргарита Марчук