Чим відрізняється бурундук від ховраха

0 Comments

Бурундук: милий смугастий гризун – фото, опис, цікаві факти

Бурундук – невеликий смугастий гризун, який є близьким родичем вивірки та ховраха. Більшість різновидів цих тварин мешкає на теренах Північної Америки. У дикій природі України бурундук не зустрічається, але його нерідко плутають із сонею лісовою – іншим гризуном, доволі поширеним на українських теренах.

Бурундук – класифікація та наукова назва

Бурундуки – ссавці, що належать до ряду гризунів, підряду Вивірковиді. Вони є представниками великої родини Вивіркові (Sciuridae).

Вважається, що бурундуки фактично відокремилися від щурів та мишей приблизно 70 млн років тому. Проте науковці вважають, що ці гризуни незалежно еволюціонували, отримавши в процесі пристосування до середовища існування свої смужки на тілі.

Всі види бурундуків належать до однойменного роду Бурундук (Tamias). Останній нерідко поділяють на 3 підроди: Tamias, Eutamias та Neotamias.

За цією класифікацією, підрід Tamias має лише 1 вид – східний, тоді як підрід Neotamias об’єднує усі інші північноамериканські види. До підроду Eutamias належить лише 1 вид – азійський або сибірський бурундук.

Наукова назва «Tamias» перекладається із латинської мови як «накопичувач». Вона підкреслює характерну рису способу життя цих гризунів, які роблять значні запаси їжі до зими.

Наукова назва східного бурундука – Tamias striatus. Друга складова означає «смуги», що пов’язано зі смужками на спині у цих тварин.

Американська назва бурундука – «chipmunk» пов’язана із поведінкою тварини. Вона походить від характерного звуку, який видають ці гризуни під час споживання їжі.

Цікавий факт! Бурундуків іноді називають «смугастими вивірками» або «маленькими лісовими тиграми», що пов’язано з наявністю смуг на їхньому тілі.

Як виглядає бурундук? Опис тварини

Бурундуки – невеликі гризуни, яких легко впізнати за їхнім характерним смугастим забарвленням. Довжина тіла цих маленьких ссавців може варіюватися залежно від виду у межах 16-30 см, з яких приблизно 9-15 см приходиться на пухнастий хвіст. Вага варіюється у межах від 30 до 140 г. Загалом бурундуки є найменшими представниками родини Вивіркові.

Забарвлення бурундука може бути рудим, світло-сірим або піщаним. При цьому характерною рисою для будь-якого виду цих тварин є наявність п’яти поздовжніх темних смуг, що розділені білими або сірими смужками.

Середня смуга проходить зі спини до потилиці. Саме за її наявністю бурундуків можна відрізнити від американських ховрахів (ксерусів). На мордочці також можуть бути темні відмітини. Також характерною рисою цих тварин є великі передні зуби. Хутро у бурундуків гладке, але хвіст пухнастий.

До уваги! Бурундук має маленькі вуха, що стирчать на голові, тоді як у ховраха вони лежать рівно. Крім того, ховрахи населяють поля та трав’янисті ділянки, тоді як бурундуки мешкають у лісистих районах.

ТОП-5 види бурундуків з фото та описом

Сибірський або азійський (Tamias/Eutamias sibircus)

Цей вид бурундуків поширений у Північній та Східній Європі, а також на Далекому Сході. Він є єдиним різновидом, що зустрічається поза межами Північної Америки.

Завдовжки сибірський бурундук сягає 18-25 см. Третина з цієї довжини припадає на пухнастий хвіст. Вага може змінюватися залежно від пори року, але загалом сягає 50-150 г.

Малий бурундук (Tamias/Neotamias minimus)

Цей вид є типовим для північноамериканських лісів. Він доволі поширений на лісових теренах Канади та Сполучених Штатів. Представники цього виду можуть зустрічатися не лише у хвойних чи листяних лісах, але й у лісистій місцевості у прибережній зоні, а подекуди – навіть в альпійській тундрі.

Довжина тіла у малого бурундука становить лише 10-13 см і ще 8-10 см припадає на хвіст. Важить цій дрібний гризун у межах 35-55 г. Боки у малого бурундука червоно-коричневі, а низ – сірувато-білий. На мордочці помітні 3 темні та 2 світлі смуги.

Східні або східноамериканські бурундуки (Tamias striatus)

Цей вид зустрічається на сході Сполучених Штатів та у північно-східній частині Канади. Зазвичай він населяє листяні ліси, проте також може бути поміченим у парках, серед заростів чагарників та навіть між каміння.

Завдовжки східний бурундук сягає 14-19 см, тоді як довжина хвоста у нього становить 8-11 см. Вага представників цього виду варіюється у межах 70-140 г.

Східні бурундуки мають рудувато-буре забарвлення, тоді як спина у них рудувато-сіра з 5 темними смужками. На боках помітні 2 світлі смужки.

Бурундук сосновий (Tamias/Neotamias amoenus)

Цей бурундук є типовим північноамериканським видом. Він зустрічається у Канаді та Сполучених Штатах, переважно у хвойних лісах. Також його можна побачити серед заростів чагарників та на луках на висоті до 3000 м.

Самиці соснових бурундуків приблизно на 5% більші за самців. Завдовжки представники цього виду сягають 19-23 см, тоді як хвіст становить 6,6-11 см.

Забарвлення варіюється від рудого до рожево-коричнуватого. На спині помітні 5 чорних смужок, розділені 4 білими або сірими смугами. Боки та нижня частина тіла у цих бурундуків сіро-жовтуваті, а вуха спереду чорні, а позаду білуваті.

Бурундуки Таунсенда (Tamias/Neotamias townsendii)

Цей вид бурундуків – типовий для теренів Північної Америки. Він зустрічається у канадській Британській Колумбії та американських штатах Вашингтон та Орегон. Зазвичай ці гризуни населяють ліси, де ростуть дерева з пишною кроною та густі чагарники.

Самиці трохи більші за самців. Довжина тіла у цих бурундуків сягає 23-28 см, а хвоста – 10-13 см. Вага варіюється у межах 65-89 г.

Забарвлення спини світло- або темно-коричневе з 5 темними смугами, які розмежовані помаранчевими смужками. Черевце та горло мають білий або кремовий колір.

Поведінка та спосіб життя бурундуків

Ці тварини зустрічаються переважно у помірному кліматі. Якщо бурундуки живуть у регіоні з дуже холодними зимами, то вони впадають у сплячку на зимівлю.

Проте час від часу ці гризуни прокидаються взимку, щоб поїсти горіхи та насіння, яке зібрали протягом теплих місяців. Зазвичай бурундуки впадають у сплячку наприкінці жовтня, а виходять з неї у березні або квітні.

Бурундуки використовують свої ніжні кігтики, щоб рити нори та лазити по деревах. Крім того, у цих гризунів на щоках є мішечки, які вони наповнюють горіхами, фруктами, насінням тощо.

Це дозволяє бурундукам брати велику кількість їжі додому після того, як вони провели чимало часу у її пошуках. Інколи ці гризуни мігрують, коли їм потрібно знайти місце з кращим доступом до води.

Бурундуки – поодинокі тварини. Разом вони збираються лише у період розмноження. Більшість часу ці гризуни ховаються від інших. Проте, хоча бурундуки можуть не жити поруч один з одним, вони спілкуються з іншими родичами на одній території.

Ці тварини видають різні звуки для спілкування між собою. Наприклад, деякими звуками, що нагадають цвірінькання, бурундуки сповіщають інших родичів про наявність хижака. Іншим цвіріньканням самці конкурують один з одним за увагу самиці.

Бурундуки намагаються триматися якнайдалі від людей. Через свої крихітні розміри вони бояться практично всього. Проте знайдене дитинча бурундука можна виростити як домашнього улюбленця, і він, скоріш за все, буде доброзичливим до людей.

Де живе бурундук та яке його середовище існування?

Бурундуки поширені майже по всій Північній Америці – від Полярного кола до центральної частини Мексики. З усіх наявних видів лише один – сибірський бурундук зустрічається на теренах Євразії.

Ліси та тайга – типове середовище цих маленьких гризунів. Східний бурундук населяє переважно листяні ліси Нової Англії, тоді як сибірський – тайгу Сибіру, а малий – субарктичні хвойні ліси Канади.

Подібно до вивірки, ці гризуни є деревними мешканцями. Вони також можуть жити у повалених колодах та у норах під будинками. Чимало видів бурундуків мешкає у тунелях, розташованих на глибині до 1 м під землею.

Темне забарвлення хутра бурундуків дозволяє їм зливатися з лісовим середовищем існування. Бігають ці гризуни зі швидкістю 33 км/год, що дозволяє їм швидко втікати від хижаків до свого підземного житла.

Що їдять бурундуки?

Ці тварини всеїдні. Вони харчуються всім, що переважає у їхньому середовищі існування: як різноманітною рослинністю, так і дрібними тваринами.

Зазвичай бурундуки їдять фрукти, горіхи, ягоди, лишайники, насіння, гриби, комах, равликів, пташині яйця та жаб. Проте насіння – найулюбленіша їжа цих гризунів.

Деякі північноамериканські види цих тварин можуть споживати їжу з пташиних годівниць на подвір’ї або у садах. Все, що бурундук не з’їдає, він запхає у защічні мішечки та повертається зі здобиччю до своєї домівки, щоб зробити запаси на зиму. Ці гризуни запасають на зимівлю до 5 кг насіння.

Розмноження бурундуків

Зазвичай бурундуки розмножуються навесні, через 2-3 тижні після того, як прокинуться із зимової сплячки. Самці виділяють запах, коли готові спаровуватися. Інколи вони б’ються один з одним, конкуруючи за самиць. Один самець може спаровуватися з кількома самицями.

Самиця бурундука виношує потомство приблизно 1 місяць. На світ з’являються від 2-х до 6 малюків, проте інколи може бути до 9 дитинчат. Новонароджені бурундуки голі, сліпі та важать приблизно 3 г. Перша шерсть у них з’являється наприкінці другого тижня життя, а очі відкриваються лише наприкінці першого місяця.

У віці 6-7 тижнів малюки починають вилазити із нори разом з матір’ю та навчатися добувати їжу. До цього вони знаходяться під землею та харчуються винятково материнським молоком.

Повноцінне доросле хутро малюки мають приблизно у віці 8 тижнів, і у цей час вони вже стають самостійними. Тривалість життя бурундука у дикій природі становить лише 2-3 роки, проте деякі окремі види та особини можуть жити до 4-7 років.

Хижаки та загрози для бурундуків

Ці дрібні гризуни є важливим джерелом їжі для багатьох тварин. Тому список хижаків у бурундуків доволі довгий. На них полюють яструби, ракуни, щури, ласки, сови та койоти, дикі та домашні кішки. Змії можуть переслідувати цих гризунів, слідуючи за ним у підземний тунель.

Також бурундуки нерідко гинуть, потрапляючи під автівки, коли перебігають дорогу. Деякі люди вважають цих гризунів шкідниками та ставлять на них пастки.

Попри все це, бурундуки – тварини, що викликають найменше занепокоєння. Їхня популяція залишається стабільною. За оцінками, залежно від території, на 1 акр припадає від 1 до 15 східних бурундуків.

Березень 2024

ПнВтСрЧтПтСбНд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Ховрах тварина. Спосіб життя і середовище проживання ховраха

На земній кулі 280 видів родини білячих. Ховрахи належать до класу ссавців роду гризунів родини білячих, розмір їх тіла в чотири рази більше звичайної білки. Відомо більше сорока видів цих гризунів.

Вага ховраха від двохсот грамів до півтора кілограмів, в довжину його тіло близько п’ятнадцяти сантиметрів. Більшість ховрахів мають сіро-коричневий окрас, що дуже підходить для маскування. На мордочці стирчать зуби за допомогою яких, гризун риє нори не ковтаючи землю.

Для цієї ж мети у них добре розвинені гострі кігті, по п’ять на кожній передній лапі. Очі і вуха маленькі, але очі забезпечені збільшеними слізними залозами, імовірно, для забезпечення рідини, щоб змивати пил і бруд.

Тримати ховраха як домашня тварина не прийнято, але в деяких місцях можна зустріти такого звірка на продаж. Тварина ховрах купити можна в зоомагазинах, його експортують як екзотичного вихованця.

При бажанні їх можна навчити гуляти на повідку і виконувати команди. Якщо гризун був куплений маленьким він не буде кусатися, тільки коли відчує небезпеку. Вони прив’язуються до людей і досить ласкаві.

Особливості та середовище ховраха

Живуть ховрахи групою тварин, невеликими колоніями від двадцяти і більше особин в основному це самотні мами з дитинчатами, готові прийти на виручку один одному. Живуть ховрахи в норах довжиною від метра, які викопують самі, входи в усі нори знаходяться близько один від одного.

Нори позначаються невеликими насипами. Такі тунелі можуть проходити навіть під річками і озерами. Всередині житла побудована гніздова камера, послана сухою соломою. У такому гнізді ховрах спить всю зиму і більшу частину літа, витрачаючи уві сні накопичений під час неспання жир.