Дикий польовий щур

0 Comments

Вісник Львівського університету. Серія біологічна

Розглянуто давній український зоонім «щур», який здавна вживали на по-значення різних істот, проте найбільш часто – на позначення великорозмірних норових гризунів, що представлені в аборигенній фауні України родом Arvicola. Одночасно цю назву також застосовують як синонім до слова «криса». У такому розумінні часто ототожнюють з родом Rattus (пацюк) для позначення різноманітних великорозмірних гризунів із дальніх країв за принципом «малі = миші, великі = криси». Через це назву «щур» нерідко вважають неоднозначною, а тому вартою або забуття, або використання лише на позначення чужорідних видів тварин. Розглянуто етимологічні гіпотези, з яких найвідповіднішою до зоологічних особливостей є та, що пояснює зв’язок із норами, землею, ніччю. Такий комплекс ознак формує загальний екоморфологічний тип – підземні довгохвості великорозмірні мишоподібні гризуни з виразною нічною активністю і помітним рівнем шкодочинності й небажаністю їхньої появи в людських господарствах. Проаналізовано історію вжитку назви «щур» у спеціальній літературі, насамперед у зоологічних оглядах та інших зоологічних публікаціях, що охоплюють період від 1874 до 2020 років. Показано широке вживання номена для позначення різних груп тварин, а надто гризунів екоморфологічного типу «великих мишей», до яких належать представники родів Arvicola та Rattus. Аналіз давніх джерел показав, що назва «щур» первинно вживалась як спільна «родова» назва для всіх видів і окремих внутрішньовидових форм цих двох родів, а відмінності різних «щурів» відбивалися у видових означеннях – щури водяні, земляні, мандрівні, підвальні, чорні, корабельні, млинарські тощо. Однозначна фіксація українських родових номенів як відповідників родових наукових назв потребувала типіфікації назв. Така типіфікація відбулася в українській науковій номенклатурі наприкінці XIX – на початку XX ст. Як результат, назву «щур» запропоновано закріпити за родом Arvicola, а для роду Rattus фіксувати як український відповідник номен «пацюк». Наведено аргументи на визнання давності зооніма «щур» і тому на визнання його важливості для позначення саме аборигенних видів гризунів, а надто «водяних щурів» (Arvicola amphibius) і загалом щурів як роду Arvicola. Практика традиційного позначення «щурами» лабораторних пацюків, як і використання назви «щур» з відповідними характеристиками для позначення інших родів – ондатр (мускусний щур, або мускусний пацюк), нутрій (болотяний щур, або болотяна криса) та різноманітних представників віддалених фаун (бамбукові, або голчасті щурі тощо) в українській зооніміці має відійти в минуле.

Ключові слова

зоологічна термінологія; українська зооніміка; назви гризунів; таксономія ссавців; фауна України

Повний текст:

Посилання

Антонець Н. Таксономічне багатство ссавців Дніпровсько-Орільського природного заповідника // Праці Теріологічної школи. 2014. Т. 12. С. 17-21. https://doi.org/10.15407/ptt2014.12.017

Болдирєв Р. В. та ін. (укл.). Етимологічний словник української мови : у 7 т.: т. 4 (Н‑П) / ред. В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко К.: Наукова думка, 2003. С. 1-656. ISBN 966-00-0590-3.

Булахов В. Л., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Ссавці (Mammalia). Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2006. С. 1-356. https://doi.org/10.15421/510701

Верхратський І. Зоольоґія на низші кляси середних шкіл. Після четвертого видання переробив Микола Мельник. Львів: Українська книгарня і антикварня, 1922. С. 1-189.

Волох А. М. Ссавці Придунав’я і особливості менеджменту їх ресурсів // Заповідна справа в Україні. 2000. Т. 6 (1-2). С. 28-34.

Гайдай Е. А., Гайдай Д. С. Генетическое разнообразие экспериментальных мышей и крыс: история возникновения, способы получения и контроля // Лабораторные животные для научных исследований. 2019. Т. 4. Online: https://doi.org/10.29296/2618723X-2019-04-09

Грінченко Б. Словарь української мови: в 4-х т. К., 1909 (1907-1909). Т. 2 (3-Н). С. I-VI + 1-574 + I-VIII.

Делеган І. В., Делеган І. І., Делеган І. І. Біологія лісових птахів і звірів. Львів: Поллі, 2005. С. 1-600. ISBN 5-7763-1487-9.

Делеган І. В. Практичні заходи з активної охорони рідкісних і зникаючих видів хребетних у лісах Закарпаття // Науковий вісник НЛТУ України. 2007. Т. 17 (1). С. 34-41.

Желеховский Є., Недїльский С. Малоруско-нїмецкий словар. Т. 2. Львів, 1886. С. 591-1118. https://bit.ly/3kursTI

Загороднюк I. Природна історія пацюка чорного (Rattus rattus) в Україні // Урбанізоване навколишнє середовище: охорона природи та здоров’я людини / під ред. В. Костюшина (Матеріали Укр. респ. наради, Київ, грудень 1995). К., 1996. С. 228-231.

Загороднюк І., Покиньчереда В. Таксономія ссавців східнокарпатського регіону // Теріофауна Карпатського біосферного заповідника / за ред. І. Г. Ємельянова. К.: Ін-т зоол. НАНУ, 1997. С. 16-23. (Додаток 5 до журналу «Вестник зоологии»).

Загороднюк І. Контрольний список теріофауни України // Ссавці України під охороною Бернської конвенції. К., 1999. С. 202-210. (Праці Теріологічної школи; Вип. 2).

Загороднюк І. Роди звірів східноєвропейської фауни та їх українські назви. Частина 1. Загальні положення. Комахоїдні, кажани та хижі // Вісн. Нац. наук.-природнич. музею. 2001а. [Т. 1]. С. 113-131.

Загороднюк И. В. Номенклатура и система рода Arvicola // Водяная полевка. Образ вида / под ред. П. А. Пантелеева. М.: Наука, 2001б. С. 174-192. (Серия «Виды фауны России и сопредельных стран»).

Загороднюк І. Польовий визначник дрібних ссавців України. К.: Нац. наук.- природнич. музей НАН України, 2002. С. 1-60. (Праці Теріологічної школи; Вип. 5).

Загороднюк І. Адвентивна теріофауна України і значення інвазій в історичних змінах фауни та угруповань // Фауна в антропогенному середовищі. Луганськ, 2006. С. 18-47. (Праці Теріологічної школи; Вип. 8).

Загороднюк І. Українські назви ссавців, поширених на території України (ухвалено IX Теріошколою як основа списку теріофауни) // Novitates Theriologicae. 2007. Pars 7. С. 28-36.

Загороднюк І., Харчук С. Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців Європи // Вісн. НУБіП України. Сер. лісівництво та декоративне садівництво. 2011. Т. 164 (3). С. 124-135.

Загороднюк І., Затушевський А. Поширення видів-двійників щура (Arvicola) в зоні контакту їхніх ареалів на заході України // Стан і біорізноманіття екосистем Шацького національного природного парку: Матеріали наук. конф. (Шацьк, 6-9 вересня 2012 р.). Львів: СПОЛОМ, 2012. С. 15-19. ISBN 978-966-665-736-0.

Загороднюк І. В., Ємельянов І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісн. Нац. наук.-природнич. музею. 2012. Т. 10. С. 5-30.

Загороднюк І., Дикий І. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2012. Вип. 58. С. 21-44.

Загороднюк І., Пірхал А. Ссавці Поділля: таксономія та зміни складу фауни за останнє століття // Наук. зап. Держ. природозн. музею (Львів). 2013. Т. 29. С. 189-202.

Загороднюк І., Харчук С. Історична, етимологічна та біогеографічна розвідки щодо українських назв ссавців роду Spermophilus (Mammalia) // Theriologia Ukrainica. 2020. Т. 19. С. 71-94. https://doi.org/10.15407/TU1908

Зубаровський М. Водяна криса і промисел її в УСРР // Зб. праць зоол. музею. 1935. Т. 14. С. 91-119.

Козир М. С. Екомережа заплави річки Сейм (Сумська та Чернігівська області, Україна) // Чорномор. ботан. журнал. 2015. Т. 11 (2). С. 239-252. doi:10.14255/2308-9628/15.112/10 https://doi.org/10.14255/2308-9628/15.112/10

Крижов П. А. Географічне поширення шкідливих гризунів УСРР // Зб. праць зоол. музею. 1936. Т. 16 (1935). С. 33-91.

Константинов В. М., Лебедев И. Г., Масовичко Л. В. Птицы в фольклоре, в мифах, легендах, народных названиях. Ставрополь: Изд-во Ставропольск. гос. ун-та, 2000. С. 1-124.

Куйбіда В. В. Народні природничі назви: монографія. Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2017. С. 1-906.

Леженіна І. П., Васильєва Ю. В., Шаруда Г. І. Практикум з родентології. Харків: Харків. нац. аграр. ун-т, 2013. С. 1-101.

Макушенко М. О., Шнаревич І. Д. До поширення та екології деяких видів промислових звірів Чернівецької області // Наук. зап. Львів. наук. природозн. музею. 1954. Т. 3. С. 77-90.

Маркевич О. П., Татарко К. І. Номенклатура. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. К.: Наукова думка, 1983. С. 144-274.

Марковська О. Мікротеріофауна основних типів екосистем в районі Донецької біостанції (Україна) // Theriologia Ukrainica. 2019. Т. 17. С. 36-42. https://doi.org/10.15407/pts2019.17.036

Мерзлікін І. Еколого-фауністичні дослідження ссавців природного заповідника «Михайлівська цілина» (Сумська область) // Праці Теріологічної Школи. 2014. Т. 12. С. 26-37. https://doi.org/10.15407/ptt2014.12.026

МКЗН. Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури. Вид. 4-те / переклад Ю. П. Некрутенка. К.: Бібліотека офіційних видань, 2003. С. I-XLIII + 1-175.

Мигулін О. О. Звірі УРСР (матеріали до фауни). К.: Вид-во АН УРСР, 1938. С. 1-426.

Мигулін О. О. Зоогеографічне районування УРСР на підставі поширення ссавців // Зб. праць зоол. музею. 1956. Т. 27. С. 14-37.

Наконечний І. В. Спонтанні кола циркуляції сальмонел, як багатокомпонентний комплекс моногостальних осередків // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. Сер. біол. 2008. Т. 22. С. 130-135.

Никольский А. М. Позвоночные животные Крыма. Записки Императорской Академии Наук. 1891. Приложение к т. 68. С. 3-45.

Паночіні С. Практичний словник біологічної термінології. ВУАН, НДІМ, Відділ термінології та номенклятури. Харків: Рад. школа, 1931. С. 1-90. (Серія практичних словників «Матеріяли до української термінології та номенклятури»; Т. 4).

Півторак Г. П., Пономарів О. Д., Стоянов І. А., Ткаченко О. Б., Шамова А. М. (уклад.). Етимологічний словник української мови. К.: Наукова думка, 2012. Т. 6. С. 1-568.

Підоплічка І. До біології хом’яка (Cricetus cricetus L.) // Вісн. природознавства. 1928. № 1. С. 23-36.

Підоплічка I. Г. Підсумки дослідження погадок за 1924-1935 рр. // Зб. праць зоол. музею. (Київ). 1937. Т. 19. С. 101-170.

Поляньскій М. [Перевъвъ на рускій языкъ:] Покорный А. Зоологія съ образками для низшихъ клясъ середнихъ шкôлъ. Прага: Книгопечатня Богеміи, 1874. С. 1-163. https://bit.ly/38EoRoc

Пономаренко О. Л. Порівняльний аналіз живлення яструба великого (Accipiter gentilis (L.)) та канюка звичайного (Buteo buteo (L.)) в умовах Присамар’я (Дніпропетровська область) // Новітні дослідження соколоподібних та сов: Матеріали III Міжнар. наук. конф. Кривий Ріг, 2008. С. 319-325.

Попова Л., Крочак М., Крохмаль О., Циж Є. Середньоплейстоценова мікротеріофауна печерного місцезнаходження Віняви (Львівська область) // Вісн. Київ. ун-ту. Геологія. 2019. (2). С. 23-27. https://doi.org/10.17721/1728-2713.85.03

Преображенский А. Этимологический словарь русского языка. Т. 2. (П-С). М.: Изд-во Академии наук СССР, 1949. С. 1-716. [перевидання з 1914 р.]

Роженко М. Живлення деяких хижих ссавців у антропогенному ландшафті Причорномор’я // Фауна в антропогенному середовищі / за ред. І. Загороднюка. Луганськ, 2006. С. 191-200. (Праці Теріологічної школи; Вип. 8).

Скільський І. В., Смірнов Н. А., Мелещук Л. І. Іван Данилович Шнаревич як теріолог (до 95-річчя від дня народження) // Біол. системи. 2013. Т. 5 (1). С. 143-146.

Скільський І. В., Л Мелещук. І. Теріофауна Хотинської височини (Чернівецька область) // Регіональні аспекти флористичних і фауністичних досліджень. Чернівці: Друк Арт, 2016. С. 203-217.

Скільський І. В., Зеленчук Я. І., Киселюк О. І. Раритетна фауна Національного природного парку «Верховинський» // Регіональні аспекти флористичних і фауністичних досліджень. Чернівці: Друк Арт, 2016. С. 128-146.

Сокур І. Т. Ссавці фауни України та їх господарське значення. К.: Держучпедвидав, 1960. С. 1-211.

Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. Т. 3. (Т-Я). СПб., 1893. С. 909-1684. https://bit.ly/3pTeLFZ

Стецула Н. О., Обух А. П. Таксономічна структура теріофауни Національного природного парку «Сколівські Бескиди» // Наук. вісн. Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України. Сер. лісівництво та декоративне садівництво. 2011. Т. 164 (3). С. 123-131.

СУМ 1980. Щур. Словник української мови: в 11 т. / за ред. І.К. Білодіда

АН УРСР. К.: Інститут мовознавства, 1980. Т. 11. С. 611.

Татаринов К. А., Опалатенко Л. К. Екологія та господарське значення водяного щура у верхів’ях басейну Дністра // Наук. зап. Львів. наук. природозн. музею АН УРСР. Т. 3. С. 52-76. https://bit.ly/2K009UV

Татаринов К. А. Звірі західних областей України (матеріали до вивчення фауни Української РСР). К.: Вид-во АН УРСР, 1956. С. 1-188.

Фесенко Г. В. Назви родів у вітчизняному іменуванні птахів світу. Ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Частина 1 // Proceedings of the National Museum of Natural History. 2015. Т. 13. С. 35-68.

Харчук Л., Харчук С. Дикі ссавці Чернігівського району Запорізької області: до складу фауни та значення видів у культурному житті // Дослідження ссавців степових регіонів. К.: Нац. наук.-природнич. музей НАН України, 2015. С. 64-73. (Серія: Novitates Theriologicae, Pars 9).

Харчук С., Загороднюк І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio. 2019. Т. 17. С. 85-115. https://doi.org/10.15407/gb.2019.17.085

Хоєцький П. Б. До аналізу списку мисливських звірів України // Наук. вісн. НЛТУ України. 2010. Т. 20.9. С. 30-39.

Храневич В. Ссавці Поділля. Огляд систематичний. Вінниця: Віндерждрук ім. Леніна, 1925. С. 1-31.

Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка: в 2 т. 9-е изд., стереотипное. М.: Русский язык Медиа, Дрофа, 2009. С. 1-559.

Шарлемань М. Звірі України. Короткий порадник до визначання, збірання і спостерігання ссавців (Mammalia) України. К.: Всеукр. кооп. видавн. союз, 1920. С. 1-83.

Шарлемань М. Назви птахів (проєкт). К.: Держ. вид-во України, 1927а. С. 1-63. (Словник зоологичної номенклатури; Част. 1).

Шарлемань М. Ссавці. Плазуни. Земноводяні // Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин. К.: Держ. вид-во України, 1927б. С. 9-67. (Словник зоологичної номенклатури; Част. 2).

Шевченко С. М., Тищенко В. М., Давиденко І. В. Фондова колекція Музею лісових звірів і птахів ім. професора О.О. Салганського (Київ). Вісн. Нац. наук.-природнич. музею. 2015. Т. 13. С. 111-118.

Blair D., Collins P. (ed.). English in Australia. John Benjamins Publishing, 2001. P. 1-366. https://doi.org/10.1075/veaw.g26.02col

Cichocki W., Ważna A., Cichocki J. et al. Polskie nazewnictwo ssaków świata. Warszawa: Muzeum i Instytut Zoologii PAN, 2015. P. 279-280. ISBN 978-83-88147-15-9.

Pietruski S. K. Historia naturalna zwierząt ssących dzikich galicyjskich [etc.]. Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imenia Ossolińskich, 1853. P. 1-100. https://goo.gl/5PCY5i

Pucek Z. (red.). Klucz do oznaczania ssaków Polski. Państw. Warszawa: Wyd-wo Nauk., 1984. P. 1-388.

Schermäuse. Schermäuse. Lexikon der Biologie. Heidelberg: Spektrum Akademischer Verlag, 1999. Online: https://bit.ly/2UTB2oP

Wilson D. E., Reeder D.-A. M. (eds). Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed). Johns Hopkins University Press, 2005. P. 1-2142.

Zawadzki A. Saugetiere. Mammalia. Sssace // Zawadzki, A. Fauna der Galizisch Bukowi­nischen Wirbethiere. Stuttgart: Schmeizerbarts Verlag, 1840. S. 13-35.

Посилання

Птица щур, или обыкновенный щур (лат. Pinicola enucleator)

В густой растительности холодной таежной зоны гнездится и живет маленькая птичка щур. Этот лесной обитатель относится к семейству вьюрковых, обладает скрытным, но доверчивым характером, чудным вокальным талантом, пропитание ищет на ягодных кустах и хвойных деревьях.

Содержание статьи:

  • Описание щура
  • Ареал, среда обитания
  • Рацион щура
  • Размножение и потомство
  • Естественные враги
  • Популяция, статус вида
  • Видео про щура

Описание щура

Как только на землю опускаются первые заморозки, а деревья лишаются листвы, в Россию прилетают маленькие яркие птички – щуры. Свое название они получили благодаря характерному издаваемому звуку «щу-у-у-ррр». Голос птицы слышен как в лесной тиши, так и в городском шуме. Песни громкие и заливистые. При этом поют только самцы, самки не издают певчих звуков, чем (кроме цвета оперения) и отличаются от самцов.

Размер птицы сравнительно небольшой, но при этом телосложение достаточно плотное, сбитое. Среди сородичей ее выделяет коротковатый, широкий у основания, слегка загнутый вниз клюв и непропорционально длинный хвост.

Оперение щура обыкновенного красочное, яркое, по густоте пера и композиции оттенков самца напоминает снегирей.

Внешний вид

Окраска обыкновенного щура, как уже говорилось ранее, схожа с птицей снегирь. Голова и грудь его окрашены в яркий, малиновый цвет. Спинка тоже малиновая, хвост и крылья – буро коричневые, они имеют горизонтальные черно-белые полосы, перья на брюшке серого цвета. Встретив эту птицу в лесу на ветви дерева, невозможно оторвать взгляд от яркого, пестрого пятнышка, заметно выделяющегося на фоне морозной, черно-белой, спящей в густом снегу, природы. Как и у большинства пернатых, самка, в отличие от пестрых и приметных самцов, выглядит довольно скромно. «Девочки» щура, вместо малинового броского оттенка, окрашены в желто-коричневые тона.

Размеры птицы

Яркий представитель группы воробьиных семейства зябликовых, обыкновенный щур – намного крупнее зеленушки, зяблика и снегиря, хотя они принадлежат к одному и тому же семейству птиц. Также щур, благодаря своей вызывающей внешности, может называться «финский петух» и «финский попугай».

Щур обыкновенный – достаточно небольшая птичка. Размер взрослой особи едва достигает 26 сантиметров в длину. Размах крыльев составляет около 35-38 сантиметров. При этом вес колеблется в рамках всего лишь 50-60 граммов.

Образ жизни, поведение

Щур – некрупная птица из отряда воробьиных. Обитает преимущественно в лесистых местностях Азии, Америки и Европы. При этом заселяет птица традиционно их наиболее крайние северные регионы. Птица редко встречается в заселенных человеком местностях, села и мегаполисы, их практически невозможно встретить в садах или городских парках. Несмотря на столь старательное удаление от человеческих поселений, встретив человека в глухом лесу поведет себя весьма доверчиво, даже подпустит на расстояние пары шагов. Также преимущественным аспектом выбора жилья для щура является наличие поблизости водоема.

По характеру и образу жизни щур обыкновенный похож на птиц клеста или снегиря. Как уже говорилось, не взирая на нелюбовь к шумным местам, пернатый сам по себе довольно доверчивый. Он с легкостью подпускает к себе человека на расстояние нескольких метров, давая вдоволь насладиться своей красотой и пением.

Также стоит упомянуть и экологическую важность этой птицы. Благодаря щуру плодовые кусты и деревья могут расселяться на дальних и ближних территориях. Несмотря на морозы и заснеженные берега, излюбленным развлечением щуров считается купание в водоемах.

Невзирая на столь большой размах крыльев эти пернатые с легкостью перемещаются внутри кроны высоких деревьев можжевельника, рябины и прочих высоких плодоносящих кустах. Иногда в процессе перемещения можно заметить даже сложные акробатические па. Но не смотря на это, как только щур оказывается на земле, грация и уверенность птицы куда-то улетучиваются, малиновый пернатый выглядит неуклюжим, смешным и неумелым.

Сколько живет щур

Сходство птицы щура со снегирем позволяет провести параллель и с их продолжительностью жизни. В среднем птица живет около 10-12 лет, при условии содержания в дикой природе.

Но при этом щура можно содержать в условиях неволи. При грамотном содержании, соблюдении температурного режима, регулярной замене емкостей с водой и организации места для купания, щур может прожить намного дольше и даже давать плодовитое потомство. Но благополучие исхода ситуации зависит от каждого конкретного случая. Одна птица этого вида может с легкостью прижиться, а благодаря собственной доверчивости, буквально, стать ручным домашним животным. Другая – погибнуть от изменения среды обитания, так и не смирившись с заточением в клетке.

Также при желании завести дома такую чудную зверушку стоит знать, что со временем, а тепличных условиях самцы щура обыкновенного теряют свою яркую малиновую окраску, превращаясь в менее броскую, серовато-желтую птицу.

Половой диморфизм

Самка и самец обыкновенного щура заметно отличаются друг от друга. У самца, как и у большинства представителей птиц мужского пола, окраска гораздо привлекательнее и ярче. Перья его имеют ярко-малиновый и алый оттенок, самочки же, как и птицы-молодняк, окрашены в коричнево-желтоватый. Их оперение выглядит менее броско. Есть разница и в телосложении. Самцы более сбитые и чуть крупнее.

Также особей мужского пола можно определить на слух. Только самцы щура способны издавать поющие трели. Таким образом они во время сезона размножения сигнализируют представительницам женского пола о своем местонахождении и готовности к спариванию.

Ареал, места обитания

Обыкновенный щур – обитатель смешанных и хвойных лесов Европы, Северной Америки, также их небольшая популяция проживает и гнездится в таежных лесах Азии. При этом обживается для рождения потомства щур только в хвойных лесах. Шуры обыкновенные ведут как миграционный, так и оседлый образ жизни.

Иногда их путают со снегирями, но даже на фото видно, что при более осведомленном осмотре эти птицы заметно отличаются друг от друга.

Рацион щура

Птица щур считается санитаром леса. Питаясь семенами, птицы щура в отработанном помете распределяют в полете остатки семян на продолжительные территории, обеспечивая появление новых побегов. Также птички помогают уже выросшим деревьям, доставая из-под коры мелких вредителей – червей, жучков и их личинок. Хотя большинство пчеловодов могут с этим яростно спорить. Ведь щуры могут служить серьезной угрозой для пчелиных роев. Невзирая на столь печальный факт, щур официально относится к яростному любителю зерен, рацион составляют преимущественно семена хвойных и лиственных деревьев и кустов. Также в меню могут входить молодые побеги, ягоды и созревающие почки.

Несмотря на основное растительное питание, при недостатке растительной пищи щур обыкновенный может время от времени подкрепляться насекомыми. Среди них бабочки в анабиозе, мелкие жучки и их личинки. Также с большой долей животной пищи организовывается рацион молодых птенцов. Еду им доставляют родители.

Размножение и потомство

Поздней весной у щура обыкновенного начинается сезон размножения. В редких случаях аномалий погодных условий, а именно слишком теплой весны, этот период может начинаться ранее, а именно в марте.

Самец щура – весьма галантный кавалер, так как старается постоянно находиться рядом с выбранной дамой. Он практически все время летает вокруг самки. При этом особь мужского пола непрерывно поет, трели щура ничуть не уступают соловьиным, их даже можно сравнить с мелодией, играющей на флейте.

Как только самка повержена и произошло спаривание, самец перестает участвовать в ее дальнейшей судьбе, а будущая мать берется за активное строительство гнезда. Причем именно самка не дает возможности будущему отцу участвовать в строительстве жилища и дальнейшем воспитании птенцов. Период обустройства приходится на начало лета или конец весны. Жилье возводится на очень большой высоте, разместить его самка старается как можно дальше от ствола дерева.

Гнездо щура очень уютное. Несмотря на небольшой размер самой птицы – жилище строится внушительных размеров и имеет чашеобразную форму. В качестве строительного материала используются мелкие веточки и всевозможные травинки. Дно выстилается мягкой подушкой из мха, найденных на просторах пуха, перьев и шерсти.

Как только гнездо готово, наступает время очередной кладки. В одной кладке, как правило, размещается до 6 красивых, серо-голубоватых, некрупных яиц. На поверхности скорлупы при внимательном рассмотрении можно увидеть темноватые вкрапления.

Спустя пару недель после откладывания птенцы начинают появляться на свет. Высиживанием которых, естественно, занимается только самка. При этом самец начинает выполнять вторую половину своих обязанностей после спаривания – продовольственную. Он обеспечивает питанием будущую мать, после появления малышей на свет работает и над их снабжением, так как чрезмерно заботливая самка не покидает гнезда с птенцами.

Тело молодняка сразу после рождения покрыто сероватым пухом. И уже с самого первого момента жизни малыши отличаются отменным аппетитом, постоянно требуя взрослую еду. Спустя 3 недели отменной кормежки птенцы начинают пробовать себя в полетах, а уже к полутора месяцам жизни могут покидать гнездо, в поисках самостоятельной жизни.

Естественные враги

Относительно крупный размер птицы щура и его броская окраска делают его издалека заметной жертвой. Но столь высотный образ жизни позволяет увеличить шансы на выживание. К природным недоброжелателям можно отнести таких хищников, как куницы, совы, хищные кошки.

Популяция и статус вида

Птица щур – довольно редко встречающееся животное, однако как вид, находящийся под угрозой исчезновения по данным МСОП не значится.

Найбільші щури в світі: домашні і дикі

Щури – одні з найпоширеніших і найбільш древніх гризунів на планеті. Стандартна довжина тіла цих тварин становить 15-20 см. Але серед них зустрічаються особини, розміри яких в кілька разів більше, ніж звичайно.

Розберемося, які домашні і дикі щури вважаються найбільшими на планеті.

Найбільша щур в світі

Найбільша щур був знайдений зовсім випадково в 2009 році на острові Папуа – Нова Гвінея. Її виявили кореспонденти і дослідники знімальної групи BBC, яка робила репортаж про місцеве вулкані. Спійманий ними величезний гризун отримав тимчасову назву «шерстистого щур Босаві». Довжина його тіла разом з хвостом досягає 82 см, а маса складає 1,5 кг. Будовою морди і кольором шубки він нагадує звичайного пасюка.

Найбільший гризун в світі живе в тропічних лісах, далеко від цивілізації. Гігант має миролюбний характер, не відчуває страху перед людьми, легко йде на контакт і спокійно дозволяє себе погладити.

6 найбільших щурів у світі

Тваринний світ дуже багатий і різноманітний. Тому не дивно, що крім гризунів стандартних розмірів існують і ті, чиї габарити в кілька разів перевищують середньостатистичні.

До числа таких гігантів належать такі види:

  • туркестанська;
  • сіра (Пасюк);
  • Поторій;
  • руда кенгуровий;
  • велика очеретяна;
  • гамбійських сумчастий (Хомякова).

Туркестанская

Цей вид гризунів воліє прохолодний вологий клімат і часто зустрічається в лісах і горах Центральної Азії. Довжина щури-гіганта досягає 25 см, а розмір її хвоста становить 21 см.

Харчується дикий гризун травами, фруктами, абрикосовими кісточками і горіхами. А тверду шкаралупу велика щур використовує як точило для зубів.

Сіра (Пасюк)

Ці великі щури широко поширені не тільки в України, але і на всіх континентах. Великі гризуни виростають до 40 см, а довжина їх хвоста може досягати 20 см.

Пасюк годуються рослинною і тваринною їжею. У літню пору сірі гігантських щурів мешкають в дикій місцевості. А з настанням холодів Пасюк переселяються ближче до людського житла. Найчастіше ці великі щури перечікують зиму в коморах з продуктовими запасами.

Поторій

Ці величезні щури населяють лісисті і степові зони Австралії. Великі гризуни досягають 41 см в довжину і більше нагадують мініатюрних кенгуру. Поторій ведуть нічний спосіб життя, пересуваються стрибками на задніх лапах і годуються рослинами, грибами або дрібними комахами.

руда кенгуровий

Ця дика велика щур дуже схожа з кенгуру. Вона переміщається стрибками і навіть має сумку для виношування потомства. Максимальний розмір її тіла становить 40 см, а довжина хвоста може досягати 30-35 см.

Вага рудої кенгурові варіюється в межах 1,2-1,6 кг. Живуть величезні гризуни в трав’яних гніздах або норах, а ночами виходять на пошуки їжі.

Важливо! Людська діяльність призвела до істотного скорочення популяції рудих кенгурових. Тому ці великі щури взяті під захист природоохоронних організацій Австралії.

Велика очеретяна

Ця гігантська щур мешкає в південній, східній і центральній частині Африки. Вона відмінно плаває і вважає за краще селитися на заболочених ділянках, густо зарослих очеретом, через що і стала називатися очеретяної.

Цей великий гризун зовні нагадує нутрію і може важити до 9 кг. Довжина тіла великий кенгурові разом з хвостом варіюється в межах 65-85 см.

Гамбійських сумчастий (Хомякова)

Хоча ці великі щури називаються сумчастих, сумки у них немає. Замість цього у великих гризунів є щоки, куди вони складають їжу. Найбільшу вагу гамбійських сумчастих досягає 1,5 кг. Довжина тіла разом з хвостом становить близько 90 см.

Гамбії сумчасті вважають за краще вести нічний спосіб життя. Днем великі щури ховаються в лісових хащах, а з настанням темряви виходять на полювання. Харчуються великі гризуни равликами, термітами, фруктами і овочами.

На замітку. У місцях широкого поширення гамбійських сумчастих існують ферми, на яких цих великих гризунів вирощують «на м’ясо». Також великі щури успішно використовуються для пошуку протипіхотних мін.

Великі домашні щури

Крім диких гризунів, бувають і ті, що придатні для домашнього утримання. Найбільшими різновидами, яких часто заводять в якості вихованців, вважаються:

  1. Стандарт – великі декоративні щури, саме вони користуються особливою популярністю. Довжина їх тіла може досягати 30 см при масі 300-500 г. Ці домашні гризуни дуже доброзичливі по відношенню до людей і ніколи не пускають в хід зуби. Великі щури легко приручаються і люблять забиратися на хазяйські плечі. Середня тривалість життя декоративних гризунів породи стандарт становить 2-4 роки. Ці великі щури харчуються зерновими і потребують щотижневої чищення клітини.
  2. Дамбо – цей великий домашній гризун відрізняється від своїх родичів поставом вух і будовою корпусу. Його велике тіло візуально нагадує грушу, а широкі округлі вуха відстовбурчені в сторони і розташовані нижче, ніж у представників інших видів. У довжину дамбо можуть досягати 18-20 см при вазі 250-500 р Симпатичні великі пацюки мають ласкавим характером і непоганий пам’яттю. Харчуються ці великі гризуни зернами, зеленню, овочами, сиром, рибою і курячим м’ясом. Живуть щури з відстовбурченими вухами в середньому 2-3 роки. Але при сприятливих умовах дамбо буде радувати власників своєю присутністю на пару років довше.
  3. Великі коричневі – невибагливі і всеїдні декоративні гризуни довжиною до 20 см і вагою до 100-150 г. Вони живуть всього 2-3 роки і люблять прогулянки.

Великі декоративні щури

Великі коричневі щури

Велика коричнева пацюк

Щури-гіганти – міф чи реальність?

У жовтій пресі часто з’являються розповіді про агресивні величезних гризунах, що мешкають в метро і на закинутих армійських об’єктах. Але всі вони є нічим не підтвердженими вигадками, за допомогою яких видавці підвищують попит на свої газети.

В реальності найбільша щур на території рф – це звичайний сірий Пасюк. Типовий амбарний-підвальний житель не є кровожерливим мутантом і не нападає на людей.

Деякі великі щури мають дійсно вражаючі габарити. Але навіть найбільші з них все одно будуть менше, ніж стандартна кішка або невелика собака. Тому не варто беззастережно довіряти страшним історіям про гігантських гризунах-мутантів з фільмів жахів.