Turkestan

Turkestan or Turkistan (Kazakh: Түркістан Türkistan) is a small but ancient city in the Kazakh Desert. There are many historical sights in this relatively well preserved, 1600-year-old city.

Understand edit

In the 11th century CE, the great Sufi sheikh Khoja Ahmed Yasawi lived and preached here. At the end of the 14th century, Emir Timur ordered the creation of a large mausoleum, mosque and madrassah on the site of his grave. Later, it became the capital of the Kazakh Khanate, and a large number of Kazakh khans, batyrs, generals, and well-known statesmen of the Kazakh Khanate were buried here. Now this place has become a tourist attraction and a UNESCO World Heritage Site.

Although historically part of the Kazakh Khanate, Turkestan used to have a majority population of Uzbeks, who constitute a large minority. Turkestan was the seat of the Kazakh khans up to the occupation of Kazakhstan by the Russian Empire. Archaeological excavations often take place in the city and in the suburbs. If you are lucky in the summer, you can witness these excavations by archaeological expeditions.

Due to Khoja Ahmad Yasavi’s highly revered status among Turkic Muslims and the Soviet-era restrictions on international travel, Muslims of Central Asia have for long considered the city “the Second Mecca of the East”, and traditionally have believed that a visit to Yasavi’s mausoleum is equal to the Hajj to Mecca. In line with this tradition, the Turkic Council, an international organization of Turkic-speaking countries, proclaimed the city “the spiritual capital of the Turkic world” in 2021.

Get in edit

By plane edit

• Hazrat Sultan International Airport HSIAIATA ( Kazakh: Халықаралық Әзірет Сұлтан Әуежайы ). FlyArystan airline flies from Almaty. Qazaq airline flies from Aktobe. There are also flights from Astana Uralsk, Istanbul, and Kuwait City. ( updated Oct 2023 )
• Alternatively, you can fly to Shymkent, from where you can take quite frequent minibuses (costing about US$2), trains or taxis.

By rail edit

There are also train connections available from Almaty and the Uzbek capital of Tashkent. The border crossing and customs inspection on the latter line takes place around midnight, and Russian communicating with customs officials might be inconvenient.

By minivan edit

From Shymkent city, Tauke Khan str., take bus #26 to Bekzhan Bazaar (Бекжан). Marshrutkas 87 and 47 also run there. With the blue/orange Bazaar building to your right, go past a yurt. Go through a car park and a building with parking underneath. You can also use the smell of samsa to help guide you. The minivans are parked across from the Toyota and Hyundai dealership.There should be men yelling out their destinations as they stand next to their vans. Drivers go when the van is full. There will also be signs on the van with its destination on the windshield. The trip will take about 2 hours and will drop you off at Merey (мерей) bus station in Turkestan. It’s also possible to be dropped off near the Yasawi mausoleum. The cost to Turkestan is 800 tenge from Shymkent in a 20-passenger minivan (Apr 2019).

From Shymkent city, Tauke Khan str., you can also take bus #93 to Samal Bazaar. Walk across Samal Bazaar to Samal bus station, there are minibus to Turkestan. The cost is 800 tenge if you take the minibus from Samal Bazaar to Turkestan (Sep 2017).

Get around edit

Public transport in Turkestan is by minibus or taxi. Minibus 1 or 1A go from Mausoleum to Merey bus station. The cost is 50 tenge (Sep 2019). A taxi from the train station to the Mausoleum should cost about 600-1,000 tenge.

See edit

• 43.292653 68.27374 1 Mausoleum of Khoja Ahmed Yasawi ( Мавзолей Ходжи Ахмеда Ясави ). Commissioned in 1389 for the 12th-century Sufi poet and mystic Khoja Ahmed Yasawi, but never finished. This mausoleum is nevertheless a major destinations for pilgrimages from across Central Asia and has come to epitomize the Kazakh national identity. Since this is a religious place dress accordingly. Men should not wear shorts and cover your shoulders. Headscarves are handed out at the entrance of the mausoleum for free. 500 tenge .

• The ancient city ruins of Sauran and Otrar. Sauran is about 70 km north-west of the city and Otrar 70 km south. The line mini buses to both leave from the main bus station Merey (Avtovokzal Merey). Ask around, the line mini buses often aren’t named. For Otrar, ask for Talapty village, as this is closer to the main ruins. The line mini buses may not run back to the city late in the afternoon; you might have to hitch-hike or look for a taxi. Alternatively, hotels should be able to book you a taxi there for around 15,000 tenge return (Sep 2023).

Do edit

The area around the Yasavi Mausoleum has a number of historical buildings and a large mosque. It’s a nice park to walk around if not only for the monuments. There isn’t a huge amount to do in Turkestan outside of the centre.

Buy edit

The main bazaar is on the road to Merey bus station (Avtovokzal Merey) from the Mausoleum. The local kurt (hard, salty balls of dried sour cream that taste a little like parmesan) is very good; there are lots of villages just outside the city where it is made. Otherwise, the usual market fare is offered; fresh fruits and vegetables, hot snacks like samsa, dairy, and electronics. The market is not very touristy and does not sell many nicknacks rather what locals need in their day to day lives.

Eat edit

• 43.302374 68.232041 1 Al-Fatih Restaurant ( Әл-Фатих ), ☏ +7 708 585 3244 . 11:00–23:00 daily . Large restaurant with many different types of food: fruits, crackers and traditional Kazakh bread. There is also an entrance for wheelchairs. ( updated Dec 2021 )
• 43.302067 68.245669 2 Karavan Saray ( Караван сарай ), Tauke Khan Ave , ☏ +7 702 902 3727 . 10:00–23:00 daily . Another large restaurant with traditional Kazakh architecture. It serves organic food, fast food and children’s food. ( updated Dec 2021 )
• 43.300807 68.262535 3 Bayterek Restaurant , Tauke Khan Ave ( near the Atf Bank and Forte Bank ), ☏ +7 707 312 4158 . 08:00–00:00 daily . ( updated Dec 2021 )

Drink edit

Turkestan is much more Muslim than the rest of the country, meaning that many venues do not serve alcohol, and most minimarkets do not stock alcohol. It is possible to find alcohol only in big supermarkets. Areas such as the Caravan Saray do not serve alcohol, despite being touristy in other regards.

• Edem Bar (Эдем), Kozhanov St, +7 702 000 9066, open until 23:00 and serves alcohol.
• 43.301375 68.260459 1 Dastan Coffee Shop ( Кафе ” Дастан ” ), Tauke Khan Ave ( 179 m northeast of Bayterek ), ☏ +7 701 248 0105 . 11:30–22:30 daily . ( updated Dec 2021 )
• 43.297209 68.223983 2 Khalal Shashlyk Ortalygy , ☏ +7 701 617 3235 . 11:00–23:59 daily . A small coffee shop. ( updated Dec 2021 )
• 43.295662 68.274795 3 Global Coffee Shop ( about 384 m southeast of the Yasavi Mausoleum ). 09:00–21:00 daily . ( updated Dec 2021 )
• 43.30236 68.243241 4Impul’s Lounge ( Импульс Лаунж ), 186 S. Yerubayeva Street , ☏ +7 747 880 1645 . 13:00–01:00 daily . Serves a wide variety of beers and wines. ( updated Dec 2021 )
• 43.299806 68.277514 5 Arbat Bar , ☏ +7 747 880 8039 . ( updated Dec 2021 )

Sleep edit

There is a string of relatively smart hotels between the Mausoleum and Merey bus station (Avtovokzal Merey). Asking around should yield a local or two with a spare room.

Connect edit

Some western-style cafes around offer Wi-Fi, but not many. In a pinch, ask at any large hotel and offer 100 tenge or so for an hour’s use.

Go next edit

Shymkent – The line mini buses cartels going to Shymkent have a sort of monopoly and it’s more expensive from Turkestan than the opposite. Even locals all seem to pay 1,000 tenge (Apr 2019) rather than the 800 tenge coming into the city. The hustlers are ridiculous and might try to charge you 10,000 tenge. Just scoff “nyet” at them and tell them what you paid to get there; they’ll fold quickly.

Arrival at Samal station but it is also possible to be dropped at Bekzhan bazaar, where the majority of long-distance buses leave from. Takes about 2 hours. There aren’t many buses going further east than Shymkent so you might have to change there and catch a second one.

Древний город Туркестан

Туркестан — один из исторических, культурных центров и древних городов Казахстана. Это место окружено бесценной архитектурой прошлого и является популярным направлением среди любителей исторических мест и паломнического туризма.

Музей-заповедник «Азрет-Султан» – это сочетание архитектурных и археологических памятников созданных в 1978 г. и находится в составе музея-заповедника архитектуры Ходжи Ахмеда Яссави.

Самая популярная часть музея – это мавзолей Ходжи Ахмеда Яссави, являющимся самым ранним историческим памятником и входит в список исторических объектов наследия ЮНЕСКО.

Мавзолей был возведен в честь великого суфиста и распространителя Исламской религии Ходжи Ахмеда Яссави на месте его погребения.

В дополнение к мавзолею в окружении комплекса состоит несколько музеев, среди которых: Кольтобе, мечеть Хума, мечети выстроенные под землей Аулие Кумшык ата и Хильвет, ритуальное комплекс Шильдехана, восточная баня, средневековая цитадель и шахристан, фрагменты крепости и руины мавзолеев Алходжа ата и Гаухар ана, мавзолеи Рабиги Султан Бегим, Есим-хана, Абылай-хана, Жолбарыса, Касым-хана, Жанибек-батыра, Казыбек бия и другие.

В копилке музея-заповедника насчитывается свыше 100 памятников истории и археологии, около 25000 письменных, архитектурных и нумизматических экспонатов.

«Азрет-Султан» — это древний город музеев и духовный центр всех тюркоязычных народов. Музей-заповедник является самым посещаемым туристическим комплексом региона и важнейшей достопримечательностью всей страны, ежегодно он принимает более 350 тысяч посетителей.

Аналіз роману «Місто» В. Підмогильного

Історія написання. У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулася в міста, щоб завоювати й зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Твір не був подібний до традиційної народницької прози XIX ст., бо автор орієнтувався на європейський роман XIX — початку XX ст., засвоївши традицію романістики Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса, Джека Лондона, а також вітчизняну — Агатангела Кримського, Володимира Винниченка.

Історія публікацій. Роман завершений письменником у 1927 р., опублікований уперше в Харкові в 1928 р. У 1929 р. Книгоспілка перевидала роман, а Б. Єлисаветський переклав його російською мовою — у 1930 р. роман виходить у серії «Творчество народов СССР». Після масових репресій інтелігенції 1930-х років, під які потрапив також і Валер’ян Підмогильний, роман «Місто», як й інші твори письменника, був заборонений до 1989 р.

Оцінка критики. Після публікації роман викликав значний інтерес у громадськості. Його обговорювали на читацьких конференціях, у пресі з’явилися рецензії літературознавців. Одні критики захоплювалися твором, у якому відбилася філософія життєствердження епохи, інші тлумачили роман у дусі соціологізму, називаючи книжку «антирадянською», бо в ній не показано «змички робітників і селян». Деякі критики вважали роман автобіографічним, головного героя ототожнювали з автором, проти чого Валер’ян Підмогильний у пресі застерігав читачів.

Роздуми стосовно розуму й почуттів письменник укладає в уста поетові Виговському. Дослідники творчості Валер’яна Підмогиль- ного вважають, що прототипом цього образу був відомий поет і прозаїк, автор роману з екзистенціальними рисами «Недуга», друг Підмогильного Євген Плужник.

Особливості сюжетної лінії. Валер’ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє». Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, неможлива».

Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного закладу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами — ще жодного ґрунту, тільки хистка й непевна вода. Але не забуваймо: апостол Андрій також прийшов на київські гори цим шляхом. Завоювання потребує часу, який можемо виміряти в сторінках, рядках чи словах або підрахувати за тривалістю романної розповіді.

Степан оселяється в передмісті, де життя мало чим відрізняється від сільського. Йому сусідять хазяйські корови. Згодом він пересувається все ближче до центру, винаймає окреме помешкання, а в самому фіналі твору нарешті споглядає місто «згори» поглядом володаря: «Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальці». Спочатку Київ був для Степана лише мрією, великою, але майже невизначеною. «Київ! Це те велике місто, куди він іде учитись і жити. Це те нове, що він мусить у нього ввійти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрію». Місто чуже й вороже. Степан намагається вирватися на Дніпро, але навіть, вода тут слизька й відразна. Його тішить однак, кволість міських мешканців і його класна непричетність до них: «От вони, ці горожані. Все це — старий порох, що треба стерти. І він до нього покликаний». Проте… Саме тут місто йде в наступ: «Він озирнувся — і вперше побачив місто вночі. Він навіть спинився. Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном, людської хвилі… на цій широкій вулиці; він здибався з містом віч-на-віч». Одне слово імпресіонізм — із фрагментів речей, людей і звуків автор складає портрет міста, у міру освоєння Степана в Києві змінюється і його сприйняття.

Місто бачиться зсередини, хоча не перестає лякати, а далі — усе ясніше, чіткіше вимальовуються його риси. Пересування в пролетарі міста супроводжується також перевдяганнями. На початку твору секретар лекторського бюро радить Радченкові змінити одяг: «Всі лиха українців в тім, що вони кепсько одягаються». Перед крамницею з модним і дорогим одягом Степана не полишає переконання, що варто йому лише змінити свій вигляд — і він зможе створити щось надзвичайне. Переселяючись до нового помешкання, Степан спалює своє старе вбрання й викидає на смітник чоботи. Протягом твору ми спостерігаємо, як Степан піднімається щаблями міського життя. Саме в Києві юнака захоплює література, він починає писати, стає відомим письменником і залишає навчання. Він був певен, що вирушає «завойовувати» місто, що місту потрібна «свіжа кров села», яка змінить «його вигляд і істоту. А він — один із цієї зміни, якій за долею призначено перемогти». Але, вгрузаючи поступово в нове життя, стає його апологетом, і думки про повернення остаточно зникають.

В. Підмогильний не ставить собі за мету зробити документальний опис письменницького середовища, він показує народження Автора, його успіхи й невдачі, його мандри різними світами роману. Степан переходять через світ студентства, так і не закінчивши вищої освіти, зазирає до робітничого середовища друкарні. Солідний шматок часу довелося йому витратити на життя у світі міської богеми — театральної публіки, тих, хто вечорами виходить на прогулянки та блукає вулицями й вуличками міста, переважно тільки тому, що насправді не має власного затишного куточка. Письменник показує «засідателів» видавництв, гральних залів та дешевих підвальчиків. Нарешті, він заводить свого героя й читача в ще один світ — помешкання типової міської сім’ї, зразкових міщан Бориса Вікторовича (колишнього доброго знайомого) та Надії Семенівни (першого Степанового кохання).

Наприкінці роману Підмогильний «змушує» Степана Радченка ще раз обійти знайомі йому місця: щось залишилося незмінним, щось стало зовсім іншим, можливо, саме через Степанове втручання. Але, відбувши такі «оглядини», Степан остаточно переконується, що все це для нього чуже, далеке або й ненависне. Якщо він і любить своє минуле, то не за те, що воно було, а саме за те, що воно минуло. Таким залишається Степан Радченко — складним, суперечливим, неоднозначним. Але можемо бути впевнені в одному: ця людина напише книгу.

В. Підмогильний розповів про перше Степанове оповідання «Бритва», про піднесення й занепади творчості, про довгі й важкі пошуки тем і натхнення. Він показав, як народився Автор — і навіть отримав нове хрещення, обравши псевдонім. Той, хто був Степаном, став Стефаном. Письменник залишає свого героя тоді, коли той сідає писати твір власного життя.

Останнє речення роману закінчується там, де має розпочатися повість Степана Радченка: «Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей».

Характеристика образу. Образ Степана Радченка складний, суперечливий, далеко не однозначний. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро із злом, які інколи заради особистого утвердження здатні піти навіть на злочин, не страждатиме він і від людських жертв, і разом — це неординарна особистість, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ. У творі автор не робить ніяких ідеологічних акцентів, не підносить і не виправдовує свого героя, не нав’язує читачеві своїх висновків, а змушує його замислитися над людською природою, що є невід’ємною складовою її дійсності.

Роль жіночих образів, як один із аспектів характеристики головного героя. Надійна, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.

Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті).

Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).

Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Пав- личко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання».