Спільний парад Вермахту та Червоної Армії: чим насправді закінчилось падіння твердині в Бресті

Засвідчили свою дружбу з Вермахтом урочистим маршем. Про оборону Бреста – читайте далі.

Російська пропаганда щодо оборони Бреста

Один з улюблених епізодів Другої світової війни для радянської, а тепер російської пропаганди – оборона Бреста в 1941 році. Цілих 29 днів червоноармійці в меншості відчайдушно захищали фортецю – розповідає нам радянська міфологія.

Фортеця в Бресті / Фото Toursoyuz.by

Майже 2 тисячі солдатів загинули й ще 7 тисяч потрапили в німецький полон. Половину з них гітлерівці потім стратили.

Росія відверто спекулює згадками про цю трагічну подію. Про неї штампують пафосні фільми, пишуть книги й зі сльозами на очах згадують під час парадів на “День победы”.

Дивіться повністю відео програми “Конфлікти” на 24 каналі:

Однак мовчать у Кремлі про те, як у 1939 році, тобто за 2 роки до того Радянська армія допомагала військам Вермахту штурмувати Брестську цитадель. Про відрізок Другої світової з 1939 по 1941 росіяни згадувати не люблять, щоби не пояснювати факт співпраці Сталіна з Гітлером.

Довідка. Зараз Брест – це Білорусь. Місто із населенням 400 тисяч, розташоване на південному заході країни. Але на порозі Другої Світової війни Брест входило до складу Польщі.

Фортеця в Бресті

Саму фортецю закінчили будувати в XIX столітті. Тоді місто перебувало в руках росіян і твердиня мала бути головним бастіоном імперської влади в разі спалаху польських патріотичних повстань.

Цікаво, що в Бресті до середини вересня 1939 року в ув’язненні перебував і очільник Організації українських націоналістів Степан Бандера.

На той час вона була оснащена за останнім словом техніки й належала до фортець першого розряду. Могла вмістити 12-тисячний гарнізон.

Старий план фортеці / Фото Wikiway

Навколо укріплень були вириті рови, наповнені водою із річки Мухавець. На озброєнні – потужна артилерія. Перша Світова помилувала Брестську фортецю. Бойові дії не зачепили її. Оборонні мури Бреста, як і саме місто, перейшли в руки Речі Посполитої.

Як виглядала фортеця / Solnechny.by

Початок війни та захоплення Бресту

Першого вересня 1939 року Німеччина вдерлася на територію Польщі. Уже через 3 дні поляки почали евакуйовувати державні установи з Варшави. Танкові ударні групи Вермахту успішно реалізували бліцкриг.

Гайнц Гудеріан отримав наказ захопити Брест – одну із точок на карті Польщі на кордоні з Радянським союзом. Але чесно кажучи, від такої задачі був не в захваті, розуміючи, що стара цитадель у місті може бути проблемною ціллю й не виконуючи ніякої стратегічної ролі

Опір війська польського вигасав. Брест був фактично на задвірках. Разом із тим наказ є наказ і на штурм фортеці Гудеріан вислав 5 тисяч солдатів із 47-тисячного корпусу.

З військової точки зору захищати фортецю було недоцільно. Оскільки її спокійно обходили німецькі армії з двох боків. Єдине, про що думали польські офіцери – це затягнути час,
– пояснив кандидат історичних наук Руслан Сіромський.

Поляки до останнього сподівалися на союзників, чекали що Великобританія та Франція, які оголосили війну Німеччині, вдарять по німцях і трохи розвантажать наступ на польські позиції.

Окрім того, Брест став проміжним пунктом під час евакуації золотовалютного запасу Польщі. Однак після того, як Вермахт прорвав оборону на річці Нарва і форсував Західний Буг, стало зрозумілим, що наступною точкою нападу буде Брест.

Тож поляки поспіхом транспортували золото на територію сучасної Івано-Франківської області. Орудувати обороною фортеці залишили генерала у відставці Костянтина Плісовського. За різними підрахунками, під його рукою перебувало від 2,5 до 4 тисяч солдатів.

Костянтин Плісовський / Was.imgix

Гарнізон складався здебільшого з резервістів-призовників, яких ще не встигли добре вишколити. Чимало з них були вихідцями з Поліського воєводства. Від 30 до 50% захисників Бреста були українцями й білорусами.

Гарнізон фортеці / Фото Twierdza

Німці підійшли впритул до Бреста 13 вересня. Головна сила німецького генерала Вільгельма Гудеріана – танки. Вони, звісно, не призначені для штурму бастіонів, але він планував захопити укріплення, поєднуючи тиск своїх панцерних монстрів, піхоти й можливості артилерії на вузьких ділянках.

Танк у воротах / Фото Was.imgix

Сили німців у танках і в піхоті переважали вдвічі. В артилерії – в 16 разів. Та попри плачевне становище, генерал Плісовський зумів дуже грамотно підготуватися й побудувати оборону.

Він розумів, що не може забезпечити захист усього комплексу укріплень, тож зосередився лише на цитаделі. Підходи до неї поляки замінували. По периметру встановили опорні пункти – укриття, де зосередили гармати й кулеметні гнізда.

Стареньким танкам знайшли оригінальне застосування – їх просто вкопали в землю перед брамами, які вели до цитаделі. Перетворивши техніку, яка віджила своє, на заваду для німців.

У штурмі Брестської фортеці, окрім піхоти й танків, брали участь літаки Люфтваффе. Брест німці почали поливати з неба вогнем ще другого вересня. Під час цього бомбування зруйнували й так званий Білий палац.

Втрати під час оборони

За 4 дні загинуло половину оборонців фортеці. Сам генерал Плісовський теж отримав осколкове поранення в спину. Але й нападники були приголомшені своїми втратами в кілька сотень людей. І це на самому початку війни.

Втрати серед поляків / Фото Was.imgix

Полякам вдалося відбити 7 атак. На той час більша частина Другої Речі Посполитої була окупована. Столицю оточили. Тож гітлерівський генерал був впевнений, що моральний дух захисників фортеці давно зламаний, проте він помилився.

Відчайдухи капітана Радзішевського

Однак у ніч на 17 вересня стало очевидним, що боронити твердиню немає сенсу. Генерал Плісовський дав своїм людям наказ відступати.

Але у форті номер 5 залишилися кілька десятків відчайдухів під керівництвом капітана Вацлава Радзішевського – досвідченого вояка, учасника радянсько-польської війни 1919 – 1921 років та кавалера найбільшої військової нагороди Польщі Virtuti Militari.

Вацлав Радзішевський / Фото Blogpost

Напад Радянського союзу

Водночас до Бреста підбиралася ще одна загроза. 17 вересня на Польщу напав Радянський Союз, який уже не приховував своїх намірів щодо військової інвазії. Послові Гжибовському в Москві вручили ноту радянського уряду.

У ній мовилося про те, що польська держава і її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свої дії договори, укладені між Польщею і СРСР.

Парад нацистсько-радянської дружби

• Тож 22 вересня до Бреста увійшла 29-та танкова бригада під керівництвом Семена Кривошеїна. Гудеріан урочисто передав місто в руки радянського комбрига.
• Два тоталітарних режими з різними назвами та однаковими обличчями радо браталися, тиснули одне одному руки і влаштували гучний парад нацистсько-радянської дружби, від якого досі намагається відхреститися Москва.
• Полякам вистачало мужності, уже не маючи шансів на допомогу, продовжувати безсенсовний бій, адже вони були оточені німецькими окупантами з одного боку, радянськими – з іншого.

• До 26 вересня тривали жорстокі бої проти людей Радзішевського. Але й червоноармійцям довелося заплатити високу ціну за форт номер 5.
• У ніч на 27 вересня останні захисники покинули фортецю.
• Через 2 роки Вермахт знову штурмував Брестську фортецю. Упродовж місяця дії радянського командування погубили 5,5 тисяч людських життів.

Скільки цивільних українців загинуло за час повномасштабної війни

Повномасштабна війна путіна проти України, зокрема невиборчі бомбардування міст та геноцид на окупованих територіях, вже призвела до загибелі понад 8 тисяч цивільних. Цифра, яку подає ООН, є дуже приблизною: до неї включені лише підтверджені втрати і немає даних з окупованих територій. Досі невідомо, скільки українців загинули у практично зруйнованих Сєвєродонецьку, Лисичанську, Попасній та інших населених пунктах. Окрема історія – Маріуполь: у місті, яке росіяни зрівнювали із землею минулої весни, за найобережнішою оцінкою могли загинути близько 20 тисяч осіб. На інфографіці «Слово і діло» – динаміка втрат серед цивільних українців із 24 лютого 2022-го.

На сьогоднішній день, за даними ООН, в ході великої війни загинуло 8 тисяч 173 цивільних українців і 13 тисяч 620 було поранено.

Серед загиблих – 3,6 тисячі чоловіків і 2,1 тисячі жінок, а також майже 500 дітей.

Причиною загибелі більшості цивільних (94%) стала вибухова зброя з великою зоною ураження. Ще 6% загинули через міни та вибухонебезпечні предмети.

За перші чотири дні повномасштабної війни в Україні загинуло 358 цивільних та 464 було поранено.

Найкривавішим місяцем був березень – ООН зафіксувала щонайменше 3 тисячі 951 загиблого та майже 3 тисячі поранених.

Далі кількість загиблих цивільних пішла на спад: квітень – 760 осіб, травень – 509, червень – 422, липень – 378, серпень – 332, вересень – 386, жовтень – 305, листопад – 184, грудень – 205.

У січні цього року загинули, за підтвердженими даними, 198 людей та 539 було поранено. У лютому кількість убитих та поранених цивільних становила 138 та 451 осіб відповідно. За кілька днів березня загинули 47 людей і майже сотня було поранено (станом на 5 березня).

Протягом минулого року загинуло більше цивільних українців, аніж за всі дев’ять років війни. За перший рік російської агресії було вбито 2 тисячі 84 цивільних, у 2015 році – 955, у 2016 році – 112, у 2017 році – 117, у 2018 році – 58, у 2019 році – 27, у 2020 році – 26, в 2021 році – 25.

На інфографіці «Слово і діло» – найкривавіші теракти росії під час повномасштабної війни.

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ

та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»

Скільки ж українців загинуло під час Другої світової?

Навіть через 70 років після закінчення Другої світової війни Україна не може поставити фінальну крапку в підрахунку людських втрат. Існує дуже приблизна цифра – 3 млн осіб – загиблих українців, що перебували в Червоній армії. Втрати зі складу народного ополчення, партизанів, підпільників і мирного населення невідомі.

Робота щодо встановлення точної кількості ускладнюється ще й тим, що основні архіви є на території Російської Федерації. А також тим, що у військах був відсутній чіткий облік втрат, солдати не мали медальйонів з персональною інформацією.

Розбіжності у 30 мільйонів

Відповідальний Секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій Ярослав Жилкін нагадав, що в 1946 році Сталін назвав цифру в 7 млн загиблих громадян СРСР у Другій Світовій війні. “Хрущовська “відлига” збільшила цю страшну статистику до 20 млн, Перебудова, що відкрила засекречені фонди архівів, “довела” кількість втрат до 26,6 млн. На сьогоднішній день, за науково обгрунтованими оцінками військових істориків, загальні втрати населення СРСР у 1941-1945 рр.. становлять не менше 38,5 млн осіб. Як бачимо, на об’єктивність оцінки впливала політична кон’юнктура”, – сказав Жилкін.

Як зазначають дослідники та історики, в Російській Федерації дотримуються певних стереотипів в оцінці подій Другої світової. Зокрема, там немає статистики за такими категоріями загиблих, як учасники визвольного руху, мобілізовані польовими військкоматами після звільнення окупованих територій, контингент виправно-трудових установ, де перебувала значна частина розкуркулених українців, яким відбування терміну замінили відправкою у штрафні роти.

Головна проблема – відсутність методології

Щоб уникнути повторення помилок минулого, роботу зі встановлення кількості жертв серед українців слід продовжувати.

Професор Сергій Сидоров вважає головною проблемою, що породжує недостовірну статистику, відсутність методології. “Моя пропозиція – створити електронний реєстр пошуку та впорядкування поховань жертв. Документи і звіти, які зберігаються в музеях не завжди вірні”.

Почесний президент студентського парламенту Київського Національного університету імені Шевченка Андрій Гаджаман пропонує створити програму “Карта пам’яті місць бойових дій героїв Другої світової війни”, яка надаватиме точну інформацію про кількість жертв, місце загиблих та воєнні дії.

“Ті пам’ятні місця які є зараз, їх або ніхто не знає, або вони у жахливому стані. Це ставлення держави до історичної пам’ятки. Ми повинні об’єднатися і не повторити ще одного 22 червня”, – зазначив він.

Водночас, завідувач науково-дослідницького відділу “Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» Людмила Рибченко стверджує, що електронна база вже працює.

“У нашому музеї за останні роки був зібраний унікальний фонд документальних матеріалів з обліку людських військових втрат України у роки Великої Вітчизняної війни. Це похоронки, списки зниклих безвісти, листування з пошуку загиблих, книги обліку втрат та інше. Всього понад 8,5 тис. архівних справ, у яких близько 3 млн персональних свідоцтв про загиблих і зниклих безвісти воїнів, призваних з території України. Матеріали систематизуються, вивчаються, реставруються і скануються”, – розповіла вона.

Експерти не можуть точно сказати, коли завершиться ця робота. Але те, що вона розпочалась і триває, вселяє надію на те, що ми таки дізнаємося правду про кількість українців, загиблих у Другій світовій.

Можливо, наше суспільство не до кінця усвідомило масштабність трагедії України в тій війні. Але ми завжди повинні пам’ятали про ті страшні дні, аби не допустити ще однієї війни сьогодні.

Наталія Тидень, Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.