Коли захопили Ржева

0 Comments

Зміст:

Ржевская битва — новая старая страница истории Великой Отечественной войны

Во всей Второй мировой войне не найдется сражения масштабнее, чем кровопролитная Ржевская битва. В ожесточенных боях полегло столько людей, что споры о количестве жертв ведутся до сих пор. О том, что предшествовало столкновению, как развивались основные события, к чему привели и как оцениваются сегодня, — в материале 24СМИ.

Несколько слов об истории и взгляде на события прошлого

Официальная советская историография, описывающая Великую Отечественную войну, не выделяла события 1942–1943 годов подо Ржевом в отдельную схватку. О них говорили, как об элементах иных операций: Московской битвы, Ржевско-Вяземской, Ржевско-Сычевской. К тому же на первый план выходили сражения в Сталинграде, на Курской дуге или взятие Берлина.

Есть мнение, что власти намеренно не хотели акцентировать внимание на Ржевской битве, сделав ее, по сути, засекреченной. Но на самом деле об этом тяжелом периоде не то чтобы старались помалкивать, просто не заостряли на нем внимание. Дело в том, что войска понесли тогда громадные потери, но сражения в конечном счете не рассматривались в качестве ключевых, к тому же не завершились никаким ощутимым успехом.

Только после распада СССР в 1990-х стали чаще звучать воспоминания ветеранов о той поре. Также публиковались первые мнения журналистов и историков, что Ржевская битва заслуживает повышенного внимания.

В числе тех, кто первым обратил свой взор на сражение, стал участник событий Петр Михин. Ему же принадлежит и сам термин «Ржевская битва». Потом независимые историки Олег Кондратьев и Светлана Герасимова внесли это выражение в историографию, а уже после оно закрепилось на официальном уровне.

Ржевская битва на карте / Фото: wikimedia.org

Обстановка к началу 1942 года

К началу 1942 года большинство европейских территорий Советского Союза оказались оккупированными нацистами. На этих землях немцы ввели новые порядки: распространили тотальный контроль населения, занимались грабежами, насилием, массовыми убийствами. Захватчики принялись угонять трудоспособных жителей в Германию на принудительные работы.

Столь жесткие меры привели к волне массового протеста среди народа. Люди уходили в подполье, примыкали к партизанским отрядам, устраивали фашистам диверсии.

Битва за Москву вселила в советский народ и в умы правительственных кругов надежду на разгром врага. Иосиф Сталин поручил главным военачальникам в кратчайшие сроки перейти в контрнаступление.

Планировалось одновременно пойти на запад по всем направлениям. Кстати, идею главнокомандующего многие не поддержали, в том числе Георгий Жуков. Мотивировали это тем, что пока нет достаточного количества материальных средств и человеческих резервов. Но Сталин считал, что вот-вот немцы попытаются вторично взять столицу, поэтому медлить нельзя.

Советские солдаты подо Ржевом / Фото: кадр из видео youtube.com

Предпосылки и цели сражения

После успеха под Москвой Ржев вышел на первый план потому, что в результате сражений на линии фронта образовался Ржевский выступ. Его видно на карте. Для немецкого командования он представлял собой «ключ к Москве».

Сталин предполагал верно, отсюда врагу было удобно развивать новые атаки на столицу, до которой оставалось до 150 км. Возникла необходимость ликвидировать плацдарм и уничтожить неприятельские силы.

Силы сторон

В Красной армии насчитывалось до 1,1 млн бойцов, тогда как у немцев числилось свыше 1,7 млн. Русская сторона располагала минометами и орудиями в количестве чуть более 7,5 тыс. единиц, а у неприятеля такого оснащения набиралось до 13,5 тыс. шт. Против 774 советских танков выступало 1,17 тыс. немецких. Только по авиации СССР выигрывал: 1000 самолетов против 716 у врага.

При сложившемся положении важно понимать, что у советских воинов боевой дух был высоким, их подогревало желание защитить Москву и разбить оккупантов. Тем временем среди немцев распространился кризис из-за рухнувших надежд о быстрой победе, к тому же в войну вступил «генерал Мороз».

С советской стороны командующими фронтами выступили Иван Конев, Георгий Жуков, Максим Пуркаев, Василий Соколовский. Войсками вермахта командовали Вальтер Модель, Гюнтер фон Клюге.

Начало сражения

Войска Германии растянулись по линии фронта длиной до 1 тыс. км. При этом у них в тылу не осталось достаточных резервов и подготовленной оборонительной линии. Разведка выяснила, что немецкие ресурсы на исходе, что стало одним из главных толчков к принятию решения о наступлении.

8 января 1942 года советские войска начали развивать наступление в соответствии с директивой Ставки. Приступили к охватывающим ударам по нескольким направлениям: на Калининском фронте, на Западном и пр. Главная цель сводилась к уничтожению группы армий «Центр».

Немцы, в свою очередь, прекрасно понимая выгоду текущего положения, стали ожесточенно оборонять позиции. Гитлер приказал стоять на месте до последнего. В итоге начавшиеся бои приняли затяжной, кровопролитный и тяжелый характер.

Основные этапы Ржевской битвы

Ржевская битва — продолжительные сражения, длившиеся в течение 14 месяцев. За это время советские войска одну за другой провели череду наступательных операций. Немцы при этом старались всеми силами удержать рубежи.

Ржевско-Вяземская операция

События начались 8 января и продолжались до 20 апреля 1942 года. Перед Красной армией стояла задача разгромить группу армий «Центр». Операция по итогу осталась незавершенной, но для общего наступления имела важное значение.

При Ржевско-Вяземской операции удалось отбросить врага в сторону запада на расстояние от 100 до 250 км. Освободили Московскую и Тульскую области, а также очистили от противника ряд регионов Смоленской и Калининской.

1-я Ржевско-Сычевская операция

Иначе события, длившиеся с 30 июля до 1 октября 1942-го, называют 2-м сражением за Ржев. Бои начались с 2-часовой артподготовки по всему фронту длиной в 20 км.

Цель заключалась в разгроме фашистской армии на Ржевском выступе. Также исследователи военной истории говорят, что к операции приступили, чтобы не дать немцам перебросить резервы к Сталинграду.

На этот раз удалось продвинуться вперед на 40–45 км, выгнать оккупантов из ряда райцентров. Красноармейцы отвлекли внимание немцев от Сталинграда и нанесли им немалый урон. Но главной цели по уничтожению вражеской армии вновь не достигли.

2-я Ржевско-Сычевская операция

Операции, развернувшейся 25 ноября и завершившейся 20 декабря, дали второе название — «Марс». Ее замысел возник еще во время окончания предыдущих боев — все еще требовалось разбить немецкую армию и перехватить инициативу в войне.

Решили действовать, наступая по 3 направлениям в тех местах, где крупных стычек еще не случалось. Но атаки Калининского и Западного фронтов провалились — удалось отбить лишь незначительные территории. Однако силы вермахта в итоге значительно истощились, резервы иссякли — уже не осталось ресурсов для освобождения блокированной армии Фридриха Паулюса.

Освобождение Ржева

Состоялась окончательная победа в Сталинградской битве, теперь стратегический перелом наступил в пользу Красной армии. К зиме 1943 года армии Моделя пришлось оставить Ржевский выступ. Когда советские войска перешли в очередное наступление, оказалось, что город уже пуст. Остался только небольшой немецкий арьергард.

Фашистов так и не удалось окружить, но зато их выгнали с большой территории, которая находилась под вражеским контролем с начала войны. Ржев освободили, как и Вязьму и еще ряд городов.

Отголоски Ржевской битвы / Фото: кадр из видео youtube.com

Итоги и последствия

Несмотря на название, Ржевская битва не была сражением только за этот город. Первоочередная задача заключалась в уничтожении крупной фашистской группировки недалеко от Москвы. И этого достигли. В результате силы группы армий «Центр» надолго оставались скованными и обескровленными, нацистам пришлось медленно стягивать резервы для восстановления, а часть их запланированных операций оказались сорванными.

Но факт в том, что чрезмерные жертвы и громадные усилия не привели именно к уничтожению неприятельского плацдарма — враг сам ушел с занятой территории.

Старинный город, как и ряд близлежащих населенных пунктов, остались лежать в руинах. В советских источниках винили в этом немцев. Сегодня говорят, что это постаралась советская авиация и артиллерия в процессе многократных попыток отбить Ржев.

Точное количество жертв не установлено по сей день. По приблизительным подсчетам, в Ржевской битве погибло без малого 400 тыс. человек, а вместе с пропавшими без вести и плененными это число превышает 1 млн. Что касается неприятельской стороны, вермахт в ходе боев потерял убитыми свыше 160 тыс. солдат, 35 тыс. с лишним пропали, а ранеными числятся почти 470 тыс. человек.

Историческое значение событий подо Ржевом

«Ржевская битва» — понятие, возникшее после того, как рухнуло идеологическое давление Советского Союза. Предположительно, именно из-за непомерных потерь власти не спешили говорить об этом периоде войны. Вдобавок есть свидетельства, что русские ветераны называли те бои «мясорубкой», а немецкие сравнивали с бойней в Вердене.

Сегодня считается, что после битвы подо Ржевом произошел коренной перелом во всей ВОВ. Немцы навсегда лишились удобного плацдарма для атаки на Москву, а оставшиеся 2 года им только и приходилось обороняться и отступать.

Кровопролитные события нашли отражение в искусстве. Первым на ум приходит стихотворение «Я убит подо Ржевом» — проникновенные строки принадлежат перу Александра Твардовского. Другой литератор и фронтовик, Виктор Астафьев, придерживался критического мнения о событиях 1942–1943 годов, утверждая, что советская сторона «залила врага кровью».

В России стараются чтить павших героев тех сражений. В 2007 году Ржеву присвоили звание Города воинской славы. Там еще с 1963-го установлен обелиск в честь освободителей. А в 2018-м на месте кровопролитных схваток установили новый памятник — постмодернистский мемориал посвящен погибшим солдатам.

Во Ржеве действует музей, гордость которого — диорама битвы, не оставляющая никого из посетителей равнодушными.

Обелиск освободителям Ржева / Фото: maxpixel.net

Интересные факты

До сих пор в районе ожесточенных боевых действий работают организованные группы поисковиков и не перестают обнаруживать новые отголоски бойни. Иногда находки вызывают оцепенение, например, как останки советского и немецкого солдат, в один миг погибших при рукопашной схватке.

В 2009 году вышел фильм «Ржев. Неизвестная битва Георгия Жукова». Ленту посвятили сражениям на Ржевском выступе. Мнения о ее содержании разделились. Многие поддержали главный посыл создателей, который сводился к уколу в сторону бестолкового советского командования, кровожадности Жукова и остальных военачальников, пославших на верную смерть тысячи людей.

Но другие оценщики заявили, что события подо Ржевом отражены в фильме с искажениями. Ряд моментов умышленно или случайно опустили, а об иных столкновениях того же периода упомянули лишь вскользь.

Другое отражение битвы в кинематографе — драма 2019 года «Ржев». Картина преподносилась как напоминание о незаслуженно забытых боях. Но критики не приняли и это творение. Притом что фильм собрал немало положительных отзывов, о нем говорят как о сборище киноштампов. Но главная причина критики в том, что и на этот раз идеологический упор сделали на бездарное советское командование и неоправданные человеческие жертвы.

Ржевская битва, пусть о ней до сих пор не каждый имеет верное представление, из народной памяти никуда не пропадала. Помнить надо о том, что это в первую очередь человеческая трагедия без срока давности. А вот чего не стоит делать — это спекулировать на теме скудоумия советских властей и командования.

Від Тузли до анексії. Чому Росії вдалося захопити Крим у 2014-му?

20 лютого 2014 року розпочалась збройна окупація Криму. Саме цю дату Верховна Рада визнала офіційно початком тимчасової окупації Кримського півострова. На сьому річницю початку окупації редакція Крим.Реалії розпитала військових – чому вона стала можливою? Чому ще у 2006 році Росія була загрозою для України, а вже в 2010-му воєнну доктрину країни переписали? Що доповідала розвідка? Чому не розгледіли загарбницькі апетити Путіна?

На Тузлі відреагували, а у 2014-му – ні

Довга і повзуча анексія Криму почалася задовго до 2014 року. Росія готувалась до цього кроку з 1992 року. Тоді Верховна рада Росії визнала указ президії Верховної ради СРСР 1954 року, яким Крим було включено до складу Української РСР, таким, що не має юридичної сили.

«Ця денонсація – це був виклик на державному політичному рівні Російської Федерації до України. На жаль, на нього відреагували не так, як було потрібно. І потім, ви пам’ятаєте, як розвивалися події, починаючи від так званої «мєшковщини», потім потренувалися на зриві навчань «Сі Бриз», потім Тузла, потім Грузія. На моє переконання, те що відбулося в Криму у лютому-березні 2014 року, – це кінцева фаза, активна фаза операції, яка тривала фактично з моменту незалежності України», – розповів в інтерв’ю Крим.Реалії віцеадмірал Сергій Гайдук, командувач ВМС України з 7 березня 2014-го по 2016 рік.

Конфлікт навколо острова Тузла у 2003 році. Вже тоді Росія зазіхає на територіальну цілісність України і перевіряє, як реагуватимуть сусіди, впевнений Ігор Воронченко. Тоді він був командиром полку окремого 32-го армійського корпусу, який дислокувався в Керчі. З сумом він каже, що, на відміну від 2014-го, тоді, у 2003 році, реакція української влади була швидкою і рішучою.

Ігор Воронченко – у 2003 році командир полку окремого 32-го армійського корпусу, який дислокувався в Керчі

З тієї сторони дамби були такі ж самі «казаки», які кричали «ми браття на віки»

«Я впевнений, що це був їхній крок для того, щоб подивитися і розхитати ту ж саму ситуацію. З тієї сторони дамби були такі ж самі «казаки», які кричали «ми браття на віки». З тієї сторони готувалася 7-а повітряно-десантна дивізія, проводились тактичні навчання. З нашого боку були і морська піхота, і авіація, і армійська, і авіація повітряних сил. Також тоді до складу полку входив реактивний дивізіон на «Градах». І ми демонстративно поставили дивізіон на позиції», – згадує Ігор Воронченко, адмірал Військово-морських сил ЗСУ, у 2014-му заступник командувача флоту з берегової оборони.

Після Помаранчевої революції у 2004 році Росія посилює ідеологічний фронт у Криму, усіляко підживлює проросійські настрої місцевого населення.

На території Криму з’явилось дуже багато організацій, які несли російську ідеологію – «русский мир»

«Росія почала впроваджувати такий елемент, як «м’яка сила». Саме тоді на території Криму з’явилось дуже багато об’єднань, організацій, політичних партій, які несли російську ідеологію – «русский мир» на територію Криму, і, відповідно, це впливало й на місцеве населення», – розповідає Вадим Скібіцький, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

З 2005-го Україна готується до війни з Росією

У 2005 році були внесені зміни у воєнну доктрину України, і одне із положень нової редакції передбачало поступову інтеграцію України в євроатлантичну спільноту, і насамперед це стосувалось блоку НАТО. Тоді, вперше в історії країни, стратегічний політичний курс був відображений і в документах планування застосування Збройних сил.

За словами генерал-майора ЗСУ Віктора Назарова, тоді, у 2005–2006-му, процес оперативного планування був наближений до стандартів НАТО.

«Був розроблений документ «Стратегічний замисел застосування ЗС» і був затверджений президентом. А у 2006 році уже був розроблений стратегічний план застосування ЗСУ та інших військових формувань, які передбачали певні ситуації. Там було сім ситуацій: ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, участь у міжнародних миротворчих операціях, антитерористичні операції, збройні конфлікти, інспіровані в країні, збройні конфлікти, принесені ззовні, і уже агресія як така: локальна та широкомасштабна збройна агресія, відповідно, війна. І були варіанти, які безпосередньо стосувалися загрози з боку Росії», – розповідає Віктор Назаров, генерал-майор ЗСУ.

2006 рік, до окупації Криму ще вісім років. Політики і військові в Україні готуються до того, що Росія – це загроза для України. Проводять відповідну бойову та оперативну підготовку.

Віктор Муженко – головнокомандувач Збройних сил України (2014–2019)

А якщо буде війна з Росією? – запитали у генерала армії України Віктора Муженка ще у 2008-му. Він досі пам’ятає цю розмову на зустрічі одногрупників Ленінградського вищого загальновійськового командного училища.

«А если будет война с Россией, ты будешь воевать?» Я кажу: будемо

«Мій командир батальйону, який мене вчив, підійшов і каже: «А если будет война с Россией, ты будешь воевать?». Я кажу: будемо. Ми присягу давали Радянському Союзові, цієї країни вже не існує, ми склали присягу на вірність Україні, і ми будемо її захищати. Він каже: «Ну, ты же меня не подведёшь? Я же вас учил». Я був тоді настільки здивований, настільки воно мені запало в душу, я пам’ятаю ці слова по сьогоднішній день», – згадує Віктор Муженко.

Це був травень 2008 року, а вже у серпні Росія введе свої війська в Грузію. Наступним конфліктом може бути Україна, а точніше Крим, Севастополь, бо там є військово-морська база Росії – так напряму запитав Володимира Путіна журналіст німецького телеканалу ARD.

«Вы сказали «следующей целью». У нас не было и здесь (у Грузії – ред.) никакой цели. Поэтому считаю, что говорить о какой-то следующей цели некорректно. Крым не является никакой спорной территорией. Там не было никакого этнического конфликта. В отличие от конфликта между Южной Осетией и Грузией. И Россия давно признала границы сегодняшней Украины», – відповів президент Росії у 2008 році.

Вадим Скібіцький – представник Головного управління розвідки МО України

Актуальною і загрозливою воєнною ситуацією для України є постійна присутність російського військового угруповання на території Криму – це Чорноморський флот. На таку воєнну загрозу вказувало Головне управління розвідки Міністерства оборони.

«Саме це було загрозою, тому що у будь-який момент це угруповання могло розпочати більш широкомасштабні дії проти нашої держави. Якщо скласти всі ці свідчення, розвідувальні ознаки – вони чітко проявилися саме в 2013 році, тоді вже необхідно було вживати контрзаходів для того, щоб не допустити розвитку такої ситуації», – каже Вадим Скібіцький, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

У 2008-му українська розвідка не передбачає конфліктів у середньостроковій перспективі. Армію реформують за натівською моделлю.

У середньостроковій перспективі внутрішнього конфлікту будь-якої інтенсивності не передбачається

«Програма розвитку 2006–2011-го була найбільш вдала. Чітко був напрямок руху до натівської моделі. І органи управління, і розділення функцій генерування і управління, і оптимальний склад Збройних сил. Тоді пропонувалося 110 тисяч. Зовнішня розвідка нам під час опрацювання цих планів – «у середньостроковій перспективі внутрішнього конфлікту будь-якої інтенсивності не передбачається!» – згадує Ігор Воронченко, адмірал Військово-морських сил ЗСУ.

За угодами 1997 року про розподіл Чорноморського флоту Росія без дозволу України не могла змінити чи оновити своє озброєння у Криму. Але у 2010-му ситуація кардинально змінюється, і Росія посилює свої військові угруповання на півострові.

Дмитро Медвєдєв і Віктор Янукович під час переговорів у Харкові, що завершилися «Харківськими угодами», 21 квітня 2010 року

21 квітня 2010-го – у Харкові президенти Росії Дмитро Медведєв і України Віктор Янукович підписали угоду про базування Чорноморського флоту Росії в Севастополі до 2042 року. За словами Вадима Скібіцького, після «харківських угод» Росія починає приховано привозити модернізовану або відремонтовану техніку на територію Криму, щоб посилити свої військові угруповання.

«Війна з Росією? Ви з глузду з’їхали?»

З 2010-го, за президентства Віктора Януковича, політичний курс країни змінюється. Реформу Збройних сил України поступово згортають. У руйнації армії Ігор Воронченко звинувачує тодішнього міністра оборони України Михайла Єжеля.

«У 2010 році було ухвалене рішення РНБО стосовно нарощування силового компоненту в Криму. Але воно не було виконане, тому що в 2010 році вже була зміна курсу, вектора розвитку України. Єжель це і зробив. Мабуть, вказівку з Москви отримав. Це 100%, тому що він до призначення, мабуть, в Москві був. Спочатку флот валив, потім поліз валити Міністерство оборони», – каже Ігор Воронченко, адмірал Військово-морських сил ЗСУ.

Михайло Єжель був міністром оборони з березня 2010-го по лютий 2012-го. Обвинувачений в Україні у зловживанні владою і службовим становищем. Отримав статус біженця в Білорусі. Радіо Свобода готове надати Михайлові Єжелю можливість висловитися.

У 2010-му воєнну доктрину переписують, і військовим дають інший сигнал – Росія вже не ворог для України. Тоді і почалася руйнація Збройних сил, переконаний генерал-майор Віктор Назаров.

Президент Росії Дмитро Медвєдєв і президент України Віктор Янукович, 17 травня 2010 року

«Коли в 2010 році вже був інший президент, ті цифри і напрями, які були прописані в доктрині, були вилучені, і нова редакція взагалі вийшла не як воєнна доктрина України, а як декларація про наміри. З боку адміністрації президента, кажуть люди, з якими спілкувались, там була однозначна установка: Росія не може розглядатися нами як ворог. І тоді пішли руйнівні процеси для ЗСУ. По-перше, було дуже обмежене фінансування. І ті навіть кошти, які виділялись, не дозволяли забезпечити боєздатність і боєготовність ЗСУ», – розповідає Віктор Назаров, генерал-майор ЗСУ.

810-а бригада морської піхоти армії Росії, Севастополь, 2011 рік

У 2011-12 роках стається багато інцидентів, коли Росія самовільно захоплює українське навігаційне обладнання. І це були перші ознаки, що Росія може силовим шляхом забрати об’єкти, які належать Україні. Головне управління розвідки фіксує, що на території Криму йде підготовка воєнізованих груп. А 810-а бригада морської піхоти на своїх полігонах відпрацьовує питання підготовки, оснащення незаконних збройних формувань на території Криму.

З 2012 року у Криму Росія посилено готує чотири бригади. Укомплектовані контрактниками, переозброєнні новими зразками техніки. За інформацією Ігоря Воронченка, яку він отримав від ГУР, у січні 2014-го ці бригади починають інтенсивну підготовку.

Генштаб доповідає про загрозу з боку Росії, але міністр оборони Павло Лебедєв не хоче цього навіть чути. І каже, що про таке він доповідати Януковичу не буде.

Як ви можете планувати війну з нашим стратегічним партнером, сусідом? Ви що, всі з глузду з’їхали?!

«У 2012 році ми доповідали свої пропозиції по застосуванню, ті, які на той час були в нас підстави так вважати, міністр оборони був стурбований і здивований. Каже: «Як так?! Як ви можете планувати війну з нашим стратегічним партнером, сусідом? Ви що, всі з глузду з’їхали?! Таке не можна робити. Я цього навіть ніколи не буду показувати президенту». Мав на увазі, Януковичу. «Давайте все це переробляйте». І переробляли, дійсно», – розповідає Віктор Назаров, генерал-майор ЗСУ.

Чи міг міністр Павло Лебедєв ухвалювати адекватні рішення, якщо був агентом впливу Росії? – запитує Вадим Скібіцький, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

В Україні ексміністр – підозрюваний у кримінальній справі про розстріли мітингувальників на Майдані в лютому 2014 року. Павло Лебедєв живе в анексованому Криму, займається будівельним бізнесом. Радіо Свобода готове надати Павлові Лебедєву можливість висловитися.

Володимир Путін і Олександр Лукашенко з сином на військових навчаннях «Захід-2013»

2013 рік – на території сусідньої держави безлад, намагаються захопити владу, створюються незаконні збройні формування. Росія і Білорусь як країни-сусіди заходять і наводять порядок. Це легенда спільних російсько-білоруських навчань менше ніж за рік до окупації Криму.

Потім саме такий сценарій був повторений у 2014 році проти нас, уже з окупацією Донбасу

«Але, коли ми в подальшому вже почали аналізувати і побачили розміщення першого, другого ешелону, резервів, ту конфігурацію військ, яка відпрацьовувалася саме на цьому навчанні, то потім саме такий сценарій був повторений у 2014 році проти нас, уже з окупацією Донбасу», – розповідає Вадим Скібіцький, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Після навчань «Захід-2013» частина російських Збройних сил не повертається до пунктів постійної дислокації. 37 тисяч військових залишаються біля кордонів України і використовуватимуться під час окупації Кримського півострова.

Чому не було ніяких контрзаходів із боку України? Віктор Назаров критикує розвідку, яка тоді, на його думку, не побачила плану Росії захопити Крим.

Розвідники нас запевняли: «Та ні, не було в росіян ніяких планів»

«А потім вже, коли всі ці події почались, наприкінці 2013-го, на початку 2014 року, ті ж розвідники нас запевняли: «Та ні, не було в росіян ніяких планів, тим паче, в нас з ними договір, ми не ведемо один щодо одного розвідувальну діяльність». Я кажу: «Ви, може, й не ведете, а вони точно це роблять і вас не питають навіть». І кажу, що вся ця операція в Криму, це захоплення, гібридне, як потім казали, це було все з коліс, вони просто подивились, що в нас такий розвал, і випадково все це зробили. Ну це вже була спроба стрілки трохи відвести від себе, чого так трапилось», – розповідає Віктор Назаров, генерал-майор ЗСУ.

Російський розвідувальний буй влітку 2013-го піднімають у територіальних водах України у Чорному морі. Тоді навіть флот України привели в бойову готовність.

«Це був один із тих заходів розвідувального характеру, який проводився на території України в інтересах Збройних сил, взагалі, в інтересах Російської Федерації. З якою метою кабель зв’язку і таке інше? Якщо кабель зв’язку в межах територіального моря України, то, значить, повинні були погодити з українською стороною», – згадує Віктор Муженко, генерал армії України.

Це була надсекретна спецоперація, врешті водолази-підводники знайшли тільки кабелі від розвідувального буя. Дивіться спецпроєкт Крим.Реалії про цю шпигунську історію.

Безпосередня підготовка до анексії Криму почалася восени 2013 року, впевнений Ігор Воронченко. В листопаді на російську базу в Гвардійському завозять 45 цистерн авіаційного гасу замість звичайних 12. Це пальне для «Іл»-ів, які прилетять на півострів у лютому 2014-го.

Олімпіада 2014-го в Сочі. Під цією легендою створюється дуже потужне угруповання «з метою дотримання заходів безпеки і боротьби з тероризмом». Під цим прикриттям до Краснодарського краю перекидають 31-у окрему десантно-штурмову бригаду з Ульяновська, 98-му повітрянодесантну дивізію з Іванова.

«У 2013 році було створено російське угруповання, яке «забезпечувало проведення зимових Олімпійських ігор». Використовуючи цю легенду, російські військові відпрацьовують блокування морської акваторії, блокування повітряного простору, проведення різноманітних розвідувальних операцій. Використовують розвідувальну авіацію, літаки дальнього радіолокаційного виявлення. Також здійснюють агресивні розвідувальні дії щодо України», – розповідає Вадим Скібіцький, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Всю цю аналітичну розвідувальну інформацію Віктор Муженко як заступник начальника Генштабу не отримує. І згадує, що у них були на той час лише припущення, що Росія до чогось готується.

Іще один заступник начальника Генштабу, Віктор Назаров, стверджує, що розвіддані передавались вищому політичному керівництву, але жодної зворотної реакції тоді не було.

До Криму перекидають підрозділи російських мобільних десантно-штурмових військ із досвідом Чеченської та Грузинської війн.

Cлайд ГУ розвідки МО України щодо перекидання до Криму 382-го і 334-го батальйонів армії Росії

Розвідка фіксує, що повітряно-десантні війська з Тули, Рязані, Кубинки повітряним шляхом перекидали в Анапу, Ростов-на-Дону. На першому етапі приховано ці підрозділи до Криму перевозили великими десантними кораблями Чорноморського флоту Росії «Азов» і «Фільченков».

20 лютого 2014-го українська розвідка фіксує агресивні дії Росії у Криму, 22 лютого черговий бригади морської піхоти у Севастополі і черговий батальйону морської піхоти у місті Темрюк отримують команду – повна бойова готовність.

Слайд ГУ розвідки МО України щодо перекидання до Анапи, а далі до Криму підрозділів армії Росії

23 лютого 2014-го – початок широкомасштабної окупації Кримського півострова.

Анексію Криму не визнали Україна, Генеральна асамблея ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також більшість держав світу, включаючи США і країни ЄС. Міжнародна спільнота вважає анексію Криму порушенням міжнародних угод, зокрема, Хельсінкського акту від 1975 року про непорушність сформованих у Європі кордонів, Будапештського меморандуму від 1994 року про гарантії безпеки Україні, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією від 1997 року, Договору між Україною і Російською Федерацією про російсько-український державний кордон від 2003 року.

Анжеліка Руденко

Редактор телепроєкту «Крим.Реалії» (проєкт Радіо Свобода) з 2017 року. Автор документального фільму «Балух», серії інтерв’ю. Автор ідей документальних фільмів для Радіо Свобода. Працювала креативним продюсером ток-шоу «Говорить Україна» (IVORYFilm, телеканал «Україна»). На телебаченні працювала випусковим редактором новин на телеканалах ТВі, «Перший національний», «Інтер», «К1», «5-й канал». У 2002 році працювала продюсером, редактором, журналістом на «Громадському радіо», яке очолював Олександр Кривенко. Була ведучою та кореспондентом на радіо «Континент» та радіо «Столиця». Працювала над соціальними ток-шоу в Internews Ukraina. Закінчила Інститут журналістики. Пройшла навчання в Internews Ukraina, закінчила курси Thomson Foundation (Велика Британія).

Дмитро Євчин

Починав роботу спортивним кореспондентом у 2006 році. Після 2014-го став журналістом-міжнародником. Від 2018-го працюю у редакції телевізійного проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії», зараз – ведучий телепроєкту.

Алексіна Дорогань

Журналістка телепроєкту «Крим.Реалії» з 2017 року. Кримчанка, працювала журналісткою, випусковою редакторкою та ведучою служби новин «Волна» («Чорноморська телерадіокомпанія»), власною кореспонденткою інформаційної програми «Факти» (телеканал ICTV).

Взятие Ржева в октябре 1941 года. Первое сражение

2 октября 1941 года группа армий “Центр” фельдмаршала фон Бока совместно с тремя армиями (2, 4, 9) и тремя танковыми группами (2, 4, 3) при поддержке воздушных сил приступила к решительному наступлению в направлении Москвы; на левом фланге – 9-я армия вместе с 3-й танковой группой. Двумя ударами на Брянск и Вязьму противник был разгромлен к 13 октября. В донесении Вермахта сообщалось, что русские потеряли 67 стрелковых, 6 кавалерийских, 7 танковых дивизий, 663000 пленных, 1242 танка, 5412 орудий.

Далее последовал удар на Москву, при этом 9-я армия под командованием генерал-полковника Штрауса – на Ржев. 13 октября 206-я пехотная дивизия на правом фланге XXIII-го корпуса выдвинулась севернее железной дороги Оленино-Ржев, впереди шел усиленный разведывательный отряд 206-й пехотной дивизии под командованием ротмистра Вайткуната. Вражеское сопротивление у Лаптева было сломлено и противник, находящийся на подходе к подготовленным позициям, отброшен. Тяжелое оружие отряда очень эффективно поддерживало бой и враг был вынужден отступить. Русские, наносившие еще контрудары, в большинстве своем уничтожены. Два грузовика с установленными на них счетверенными пулеметами пытались изменить положение, но были захвачены, третий подорвался на собственной (русской) мине. После того как позиция в районе Быкова была захвачена, зенитный взвод рассеял идущий в походной колонне саперный русский батальон. Но дальнейшее продвижение затем остановилось из-за темноты и заминирования. С большим отрывом, далеко позади разведотряда следовала дивизия, задержанная заминированием дорог и широкими противотанковыми рвами.

Вечером воздушная разведка установила, что выходящие из Вяземского “котла” спешат длинными колоннами перейти через волжский мост в Ржеве. Главной задачей 206-й дивизии было перекрыть им отход. Уже в 2 часа, еще в темноте, передовой 312-й полк 206-й дивизии достиг деревни Лаптево. В это время с воодушевлением вступивший в бой разведывательный отряд под руководством своего храброго командира прорвался сквозь полыхающую округу к Муравьеву. Здесь, на хорошо обустроенных позициях, он встретил далеко превосходящего в силах врага, который в контратаке начал оттеснять его назад. После наступления рассвета противник приступил к настоящей контратаке, превосходящей оборонные возможности отряда. Были понесены значительные потери. Ротмистр Вайткунат ранен. Идущий с востока грохот кононады постоянно сопровождал 312-й полк. В центре боев южнее дороги Оленино-Ржев полк натолкнулся на вражеское наступление, которое противник вел превосходящими силами, особенно в артиллерии. Снежные бураны препятствовали корректировке артиллерийского огня. Новые вражеские силы выдвинулись против левого фланга полка и вынудили его к обороне. Сразу после обеда (в 14.10) 413-й полк с двумя батареями все же достиг поля сражения и напал южнее железной дороги. Он должен был сильно продвинуться на юг, где русские постоянно атаковали из леса. Вражеское фронтальное наступление и заминированная местность позволили полку пройти только до Толстикова. 15 октября обстановка изменилась. Сопротивление русских было сломлено. Оба полка – 413-й и 312-й – продолжили свое наступление, пройдя без существенного сопротивления глубоко вперед и овладели, одновременно с подошедшим с юга разведывательным отрядом 26-й пехотной дивизии, больше уже не сопротивлявшимся Ржевом.

Приказ по корпусу от 16 октября констатировал: “Никогда не ослабевающее наступление 206-й пехотной дивизии заставило врага пожертвовать городом Ржевом”.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.

Продолжение на ЛитРес

Читайте также

ЗАГАДОЧНЫЙ НОЧНОЙ БОЙ, ИЛИ КТО ПЫТАЛСЯ ЗАХВАТИТЬ «ВОЛЖСКИЙ КРЕЙСЕР» В ОКТЯБРЕ 1941 ГОДА?

ЗАГАДОЧНЫЙ НОЧНОЙ БОЙ, ИЛИ КТО ПЫТАЛСЯ ЗАХВАТИТЬ «ВОЛЖСКИЙ КРЕЙСЕР» В ОКТЯБРЕ 1941 ГОДА? (Материал А. Скупченко)Много еще белых пятен хранит история XX века. Не является исключением и Великая Отечественная война. Одной из подобных загадок для меня оставалось пребывание И.В.

Миф № 42. Как Верховный Главнокомандующий Сталин планировал сдать Москву гитлеровцам и удрать из столицы в октябре 1941 года

Миф № 42. Как Верховный Главнокомандующий Сталин планировал сдать Москву гитлеровцам и удрать из столицы в октябре 1941 года Один из наиболее гнусных и коварных антисталинских мифов. В отличие от иных мифов запускался в оборот исподволь, без прямых обвинений Сталина.

Взятие Ржева в октябре 1941 года

Взятие Ржева в октябре 1941 года 2 октября 1941 года группа армий «Центр» фельдмаршала фон Бока совместно с тремя армиями (2, 4, 9) и тремя танковыми группами (2, 4, 3) при поддержке воздушных армий приступила к решительному наступлению на противника в направлении Москвы. На левом

Оборонительное сражение 9-й армии (5–8 ноября 1941 года)

Оборонительное сражение 9-й армии (5–8 ноября 1941 года) С оперативным замыслом германского командования можно ознакомиться, изучая приказ 16-й танковой дивизии от 3 ноября, попавший в руки Красной армии. Согласно этому документу, главный удар должен был наносить 14-й

Танковая битва на Юго-Западном фронте Сражение «Броды — Дубно» (22–30 июня 1941 года)

Танковая битва на Юго-Западном фронте Сражение «Броды — Дубно» (22–30 июня 1941 года) Данная книга повествует о драматических событиях, произошедших на Западной Украине в первые недели боевых действий на советско-германском фронте. С 22 по 30 июня 1941 года в полосе

5. ПОКИДАЛ ЛИ СТАЛИН МОСКВУ В ОКТЯБРЕ 1941 года?

5. ПОКИДАЛ ЛИ СТАЛИН МОСКВУ В ОКТЯБРЕ 1941 года? В октябре 1941 года, в один из самых напряженных дней московской обороны, в кабинете Сталина раздался телефонный звонок. Сталин, не торопясь, подошел к аппарату. При разговоре он никогда не прикладывал трубку к уху, а держал ее на

ЗАГАДОЧНЫЙ НОЧНОЙ БОЙ, ИЛИ КТО ПЫТАЛСЯ ЗАХВАТИТЬ «ВОЛЖСКИЙ КРЕЙСЕР» В ОКТЯБРЕ 1941 ГОДА?[21]

ЗАГАДОЧНЫЙ НОЧНОЙ БОЙ, ИЛИ КТО ПЫТАЛСЯ ЗАХВАТИТЬ «ВОЛЖСКИЙ КРЕЙСЕР» В ОКТЯБРЕ 1941 ГОДА?[21] Много еще белых пятен хранит история XX века. Не является исключением и Великая Отечественная война. Одной из подобных загадок для меня оставалось пребывание И. В. Сталина в октябре

Первое сражение

Первое сражение В следующие недели между сторонами имели место небольшие стычки, а в это время франкские корабли продолжали привозить все новых крестоносцев. К среде 4 октября франков стало уже так много, что они решили перейти в наступление и организовали нападение на

Летнее сражение за Ржев. Четвертое сражение. конец июля – середина октября 1942 года

Летнее сражение за Ржев. Четвертое сражение. конец июля – середина октября 1942 года (Карта [7]) (Карта [10])Благодаря успешной организации операции “Зейдлиц” 9-я армия освободила свой тыл и устранила опасную угрозу со стороны прорвавшихся зимой русских армий. Но времени для

Зимнее сражение вокруг блока 9-й армии (Пятое сражение с 25 ноября по 15 декабря 1942 года)

Зимнее сражение вокруг блока 9-й армии (Пятое сражение с 25 ноября по 15 декабря 1942 года) (Карта [2]), (Карта [8]), (Карта [10]), (Карта [11])Начиная со времени последних летних боев и до середины октября 1942 года немецкая авиация следила за скоплением мощных русских сил севернее и

Отход от Ржева. Шестое сражение в марте 1943 года

Отход от Ржева. Шестое сражение в марте 1943 года 1942 год, принесший по всему Восточному фронту многочисленные наступательные бои с введением огромного количества русских подразделений, “съел” немецкие резервы. К тому же разразилась катастрофа под Сталинградом. Для того,

КАРТА 1. Взятие Ржева в октябре 1941 года.

КАРТА 1. Взятие Ржева в октябре 1941 года.

КАРТА 9. Передвижение войск по плану “Бюффель” из района Ржева. Март 1943 года.

КАРТА 9. Передвижение войск по плану “Бюффель” из района Ржева. Март 1943

Смоленское сражение (10 июля — 10 сентября 1941 года)

Смоленское сражение (10 июля — 10 сентября 1941 года) Смоленское сражение представляло собой комплекс оборонительных и наступательных операций, проведенных Красной Армией с целью не допустить прорыва немецких войск на московском стратегическом направлении. В ходе

Глава 7 ПЕРВОЕ ВТОРЖЕНИЕ МОНГОЛОВ В ЯПОНИЮ. СРАЖЕНИЕ НА ОСТРОВЕ КЮСЮ (19 ноября 1274 года)

Глава 7 ПЕРВОЕ ВТОРЖЕНИЕ МОНГОЛОВ В ЯПОНИЮ. СРАЖЕНИЕ НА ОСТРОВЕ КЮСЮ (19 ноября 1274 года) ИСТОРИЧЕСКИЙ И СТРАТЕГИЧЕСКИЙ КОНТЕКСТ В XIII веке многие народы мира трепетали перед грозным противником – кочевниками из Монголии. За короткий срок они смогли создать громадную