Верба на городі

0 Comments

Вірші-пісні Марусі Чурай

На цій сторінці нашого сайту пропонуємо пісні Марусі Чурай. Відома талановата авторка віршів мало залишила про себе фактів, але її творчість люблять і сьогодні. Всі пісні написані простою мовою, а теми зачіпають душу кожного, хто виконує поезію.

Пісні Марусі Чурай – душа України, яка бере свій початок на Полтавщині. Вірші письменниця створювала на подіях із особистого життя. До образу поетеси зверталися багато українських письменників у своїх творах.

Пісні Марусі Чурай

Віють вітри, віють буйні

Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються.

Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде…

Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?

Грицю, Грицю, до роботи

Грицю, Грицю, до роботи!
В Гриця порвані чоботи…
Грицю, Грицю, до телят!
В Гриця ніженьки болять…

Грицю, Грицю, молотити!
Гриць нездужає робити…
Грицю, Грицю, врубай дров!
Кахи-кахи! Нездоров…

Грицю, Грицю, роби хліб!
Кахи-кахи! Щось охрип…
Грицю, Грицю, до Марусі!
«Зараз, зараз уберуся!»

Грицю, Грицю, хоч жениться?
«Не можу одговориться!»
Грицю, Грицю, кого взяти?
«Краще Галі не зіскати!

Галю, серденько моє,
Чи підеш ти за мене?»
«Стидкий, бридкий, не люблю
І за тебе не піду!»

Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!

— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…

Ой не ходи, Грицю

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці!
Котра дівчина чорні брови має,
То тая дівчина усі чари знає.

У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок пополоскала.
Прийшов вівторок – зіллячко зварила,
А в середу рано Гриця отруїла.

Як прийшов четвер – та вже Гриць помер
Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била:
“Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

“Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій землі!”

“Оце ж тобі, Грицю, я так ізробила,
Що через тебе мене мати била!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата –
Із чотирьох дощок дубовая хата!”

Летить галка через балку

Летить галка через балку,
Літаючи, кряче…
Молодая дівчинонька
Ходить гаєм, плаче.

“Не пускає мене мати
Вранці до криниці,
Ні жита жать, ні льону брать,
Ні на вечорниці.

Пусти ж мене, моя мати,
В ліски по горішки,
Чи не найду щастя-долі
Я собі хоч трішки!”

“Не пущу ж я, дитя моє,
В ліски по горішки,
Бо вже мені надоїли
Хлоп’ячі насмішки!”

Вчора звечора пізненько,
Як мати заснула,
Вийшла слухать соловейка,
Мов зроду не чула.

Вийшла, стала над річкою
Та й дивлюся в воду…
Тяжко, мати, важко, мати!
Нащо дала вроду?

Змалювала біле личко
І чорнії брови,
Та не дала мені, мати,
Ні щастя, ні долі.

Було б тобі, моя мати,
Цих брів не давати,
Лучче б тобі, моя мати,
Щастя й долю дати!

Ой ти ж мені обіцявся

Ой ти ж мені обіцявся
Любити, як душу,
Тепер мене покидаєш,
Я плакати мушу.

Будь щасливий із тією,
Котру ти кохаєш,
А над мене вірнішої
На світі не знайдеш.

Буду Бога я просити,
Щоб ти був щасливий
Чи зі мною, чи з другою —
Повік мені милий.

Як не хочеш, моє серце,
Дружиною бути,
То дай мені таке зілля,
Щоб тебе забути.

— Ой є в мене таке зілля
Близько перелазу.
Як дам тобі напитися,
Забудеш відразу.

— Буду пити через силу,
Каплі не упущу
Тоді я тебе забуду,
Як очі заплющу.

Буду пити, буду пити,
Хоч би через силу,
Тоді я тебе забуду,
Як ляжу в могилі.

Стелися, стелися, зелений горшку

Стелися, стелися, зелений горшку!
Гей, ви не тіштеся, мої вороженьки, моїй пригоді!
Бо моя пригода, бо моя пригода, як літня роса,
Як вітер повіє, як сонце пригріє, спаде вона вся.
Гей ти молоденький, голубе сивенький, не в правді жиєш.
Минеш мою хату і мої ворота, а до іншой йдеш.
До іншой ідучи, до іншой ідучи, пісеньку пієш.
Мені молоденькій, голубе сивенькій, жалю завдаєш.

Прилетіла зозуленька

Прилетіла зозуленька
З темного лісочку;
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.

Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
“Скажи мені, зозуленько,
Чи довго буду в батька?”

“Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора”.

“Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала”.

На городі верба рясна

На городі верба рясна,
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й вродлива,
В неї доля нещаслива.

В неї доля нещаслива,
Нема того, що любила.

Ой немає та й не буде,
Розраяли чужі люде.

Розраяли, розлучили,
Щоб ми в парі не ходили.

На городі верба рясна,
Там стояла дівка красна.

В огороді хмелинонька
Грядки устилає;
Промеж людьми дівчинонька
О, горько ридає.

Що ж хмелина зелененька,
Що не в’ється вгору?
Що ж дівчина молоденька
Проклинає долю?

Як хмелині вгору виться —
Тичини немає!
Як дівчині не журиться —
Козак покидає!

В кінці греблі шумлять верби

В кінці греблі шумлять верби
Що я насадила…
Нема того козаченька,
Що я полюбила.

Ой немає козаченька, —
Поїхав за Десну;
Рости, рости, дівчинонько,
На другую весну!

Росла, росла дівчинонька,
Та на порі стала;
Ждала, ждала козаченька,
Та й плакати стала.

Ой не плачте, карі очі, —
Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При місяці стоя!

Зелененькі огірочки,
Жовтенькі цвіточки…
Нема мого миленького,
Плачуть карі очки!

Верба на городі

На городі верба рясна,
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й вродлива,
В неї доля нещаслива.

В неї доля нещаслива,
Нема того, що любила.

Ой немає та й не буде,
Розраяли чужі люде.

Розраяли, розлучили,
Щоб ми в парі не ходили.

На городі верба рясна,
Там стояла дівка красна.

Перший рядок кожного куплету повторюється двічі.

Рекламне оголошення

Українська народна пісня