Як називається рідина яка у складі крові відіграє роль міжклітинної речовини

0 Comments

§ 17. Внутрішнє середовище організму людини. Кров, її склад та функції

Роль внутрішнього середовища в життєдіяльності організму. Внутрішнє середовище організму утворюють його рідини — кров, лімфа і тканинна рідина. Ці рідини взаємопов’язані та можуть взаємно перетворюватися, що створює цілісне рідке середовище всередині організму. Значення рідин дуже важливе, оскільки більшість речовин бере участь у біохімічних реакціях у розчиненому стані. Саме за допомогою рідин внутрішнього середовища до клітин надходять поживні речовини та кисень і видаляються шкідливі продукти життєдіяльності.

Кров — непрозора, солонувата на смак рідина червоного кольору, що циркулює по замкненій кровоносній системі. Пригадайте, якими органами утворена кровоносна система людини. Об’єм крові в дорослої людини становить 4-6 л (7-8 % маси тіла). Вам відомо, що основною функцією крові є транспортна, яка полягає в перенесенні:

  • дихальних газів — кисню від легень до тканин організму, а вуглекислого газу від тканин до легень (дихальна функція);
  • органічних речовин, мінеральних солей до всіх тканин організму (трофічна функція);
  • кінцевих продуктів обміну речовин від усіх тканин до органів виділення (видільна функція);
  • гормонів та інших біологічно активних речовин до клітин усіх органів і тканин організму (регуляторна функція).

Лімфа — прозора рідина, що рухається по судинах лімфатичної системи. Пригадайте, якими органами утворена лімфатична система людини.

Лімфи в організмі утворюється близько 2 л на добу. Її основу становить вода, у якій розчинені органічні (білки, жирні кислоти, гліцерин) й неорганічні (мінеральні солі) речовини. Вам відомо, що по лімфатичних судинах також транспортуються поживні речовини та кінцеві продукти обміну речовин.

Кров і лімфа безпосереднього контакту з клітинами тканин не мають, він забезпечується через тканинну рідину.

Тканинна (міжклітинна) рідина омиває всі клітини організму. Вона є проміжним середовищем, через яке здійснюється обмін речовин (вода, мінеральні солі, органічні речовини, гази тощо) між кров’ю та клітинами інших тканин. Цей обмін здійснюється завдяки явищам дифузії та фільтрації.

Тканинна рідина утворюється з рідкої частини крові — плазми, що відфільтровується через стінки кровоносних капілярів, а також з кінцевих продуктів обміну речовин, які постійно надходять із клітин. За добу утворюється близько 20 л тканинної рідини.

Кисень і поживні речовини з артеріальних капілярів надходять спочатку в тканинну рідину, а вже з неї — у клітини. У свою чергу, вуглекислий газ, вода й інші продукти обміну, що утворюються в клітинах, виділяються спочатку в тканинну рідину, а потім надходять у венозні капіляри. Тут відбувається всмоктування (абсорбція) тканинної рідини. У кровоносне русло повертається до 90 % тканинної рідини, а її 10 % всмоктується в лімфатичні капіляри — утворюється лімфа. Вона повільно тече по лімфатичних судинах і надходить у кровоносну систему. Склад лімфи залежить від особливостей обмінних процесів тканин, від яких вона відтікає (іл. 44).

Кров, лімфа та тканинна рідина перебувають у тісному взаємозв’язку, підтримуючи на постійному рівні вміст у клітинах органічних та неорганічних речовин, кров’яний тиск, температуру тіла тощо, створюючи тим самим оптимальні умови для нормальної життєдіяльності всіх клітин і тканин організму.

Склад крові. Серед рідин внутрішнього середовища пріоритетна роль належить крові. Окрім транспортної функції, вона виконує не менш важливі захисні функції.

Кров забезпечує імунітет організму. Вона володіє фізіологічними механізмами, завдяки яким кров, що циркулює у кровоносній системі, зберігається в рідкому стані. За порушення цілісності кровоносних судин утворюється кров’яний тромб, що перешкоджає витіканню крові з ушкодженої судини. Усі функції крові взаємопов’язані та забезпечуються її складом (іл. 45). 55-60 % об’єму крові становить рідка її частина — плазма; 40-45 % — формені елементи: еритроцити, лейкоцити, тромбоцити.

Кількість і співвідношення клітин крові є різним, що зумовлено функціями, які вони виконують. В 1 мм 3 крові дорослої людини в нормі (за міжнародним стандартом якості) міститься 4,1-5,9 млн еритроцитів, 4,4-11,3 тис. лейкоцитів і 150-400 тис. тромбоцитів. Кількість формених елементів крові в одиниці об’єму — це відносно сталий показник, який залежить від віку, статі та стану здоров’я людини. Під час захворювань кількісні показники клітин крові в людини змінюються. Отримати ці показники, установити причини їх відхилень, а відповідно й діагноз можна, зробивши аналізи крові.

Іл. 44. Взаємозв’язок компонентів внутрішнього середовища

ЕРИТРОЦИТИ (від грец. erythros [еритрос] — червоний; cytos [цитос] — клітина) — червоні кров’яні тільця.

ЛЕЙКОЦИТИ (від грец. leucos [лейкос] — білий; cytos [цитос] — клітина) — білі кров’яні тільця.

ТРОМБОЦИТИ (від грец thrombos [тромбос] — грудка, згусток; cytos [цитос] — клітина) — кров’яні пластинки.

Усі клітини крові беруть участь у транспортуванні різноманітних речовин, виконують захисні функції. Крім того, кожна з клітин крові виконує специфічні функції. Детальніше про них дізнаємося в наступних параграфах.

У процесі функціонування формені елементи крові старіють і руйнуються. Так, еритроцити «живуть» 100-120 діб, тромбоцити — 8-12 діб, а лейкоцити — від кількох годин до кількох років (залежно від виду).

Руйнуються всі клітини крові в печінці та селезінці, а також у місцях протікання запальних процесів (лейкоцити) та пошкодження кровоносних судин (тромбоцити). На заміну відмерлим форменим елементам утворюються нові. Руйнування та утворення формених елементів крові передбачають підтримання їх оптимальної концентрації.

Лабораторна робота

Тема. Мікроскопічна будова крові людини.

Мета: з’ясувати особливості мікроскопічної будови крові людини; порівняти будову еритроцитів крові людини та крові жаби; обґрунтувати залежність ефективності перенесення кисню від особливостей будови еритроцитів крові людини та крові жаби.

Обладнання та матеріали: мікроскопи, мікропрепарати крові людини та крові жаби.

Хід роботи

1. Підготуйте мікроскоп до роботи.

Мікроскопічна будова крові: а — людини; б — жаби

2. Розгляньте за малого збільшення мікроскопа постійний мікропрепарат крові людини. Знайдіть формені елементи крові.

Зіставте побачене з наведеною ілюстрацією та підпишіть позначені цифрами формені елементи крові людини.

Чим відрізняються формені елементи крові людини?

3. Розгляньте за великого збільшення мікроскопа почергово постійні мікроскопічні препарати крові людини та крові жаби. Зверніть увагу на кількість еритроцитів у полі зору мікроскопа (приблизно), їхню форму, колір, розміри, наявність ядра.

4. Результати спостережень занесіть до таблиці.

Еритроцити/Ознаки

Кількість у полі зору

Форма

Колір

Розміри

Фізіологія системи крові: функції, кількість, склад крові. Реферат

Будь-який організм потребує певних умов існування. Ці умови забезпечує організму те середовище, до якого він пристосувався в ході еволюційного розвитку.

Внутрішнім середовищем для клітин і органів людини є кров, лімфа і тканинна рідина.

Окремі клітини і групи клітин людського організму надзвичайно чутливі до змін навколишнього середовища. Межі змін середовища, які може переносити цілий організм, значно ширші, ніж в окремих клітин.

В організмі є спеціальні пристосування для забезпечення сталості середовища перебування їхніх клітин. Підтримання сталості умов життя у внутрішньому середовищі називають гомеостазом. В організмі на відносно постійному рівні підтримуються артеріальний тиск, температура тіла, осмотичний тиск крові і тканинної рідини, вміст у них білків і цукру, іонів натрію, калію, кальцію, хлору та ін.

Найважливіша роль у підтриманні гомеостазу належить нервовій системі. Доведено участь у реакціях підтримання гомеостазу автономної нервової системи, системи гіпофіз — надниркові залози, підзгір’я та інших утворень нервової і ендокринної систем. Сталість внутрішнього середовища підтримується безперервною роботою органів дихання, кровообігу, травлення, виділення.

У вищих тварин і людини величина активної реакції крові (рН) не виходить за межі 7,32. 7,35, хоч в організмі утворюються молочна, фосфорна, піровиноградна та інші кислоти, які можуть змінити величину рН. Як же регулюється величина активної реакції крові? При надмірному надходженні в кров кислих продуктів обміну насамперед включаються буферні системи крові (карбонатна система, білки крові, гемоглобін). Суміші речовин, які підтримують сталість величини рН, називають буферними системами. Найважливіша

3 них карбонатна система, яка складається із вугільної кислоти і гідрокарбонату. Молочна кислота, яка утворюється у значній кількості при м’язовій роботі, надходить із клітин у кров, витісняє іони натрію і калію із гідрокарбонатів, в результаті утворюються солі молочної кислоти та вільна вугільна кислота, надлишок якої виводиться через легені назовні.

Під впливом імпульсів з хеморецепторів змінюються діяльність дихальної системи, органів виділення, швидкість течії крові тощо. В результаті надлишок кислих продуктів обміну виводиться з організму і величина рН практично залишається-сталою.

При посиленій фізичній роботі відбувається розширення кровоносних судин працюючих органів, із депо надходить в кровообіг додаткова кількість крові, збільшується вихід із печінки необхідної для працюючих органів глюкози.

Гомеостатичні реакції, проте, мають певні межі. При значних відхиленнях від них можуть розвиватися тяжкі захворювання, а-інколи настає загибель організму.

Функції, кількість, склад крові

Справжнім внутрішнім середовищем для клітин є тканинна рідина; вона обмиває клітини. Кров міститься в кровоносних судинах і не стикається безпосередньо з більшістю клітин організму. Проте, перебуваючи в безперервному русі, вона забезпечує сталість складу тканинної рідини.

Кров приносить для клітин кисень і забирає від них вуглекислий газ. Збагачення крові киснем відбувається в легенях через найтонші стінки епітеліальних клітин капілярів; там же кров віддає вуглекислий газ, який потім виділяється в навколишнє середовище з повітрям, що видихається. Протікаючи через капіляри різних тканин і органів, кров віддає їм кисень і поглинає вуглекислий газ.

У процесі травлення відбувається розщеплення харчових продуктів і утворення з них речовин, які можуть засвоюватися організмом. Ці речовини надходять у кров і розносяться нею по організму.

Кров виносить із організму продукти розпаду. В процесі-обміну речовин у клітинах-постійно утворюються речовини, які вже не можуть бути використані для потреб організму, а часто виявляються і шкідливими для нього. Із клітин ці речовини надходять у тканинну рідину, а потім у кров. За допомогою крові ці продукти надходять до нирок, потових залоз, легень і виводяться з організму.

Кров виконує захисну функцію. В організм можуть потрапляти отруйні речовини або мікроби. Вони зазнають руйнуванню і знищення деякими клітинами крові або склеюються і знешкоджуються особливими захисними речовинами.

Кров бере участь в регуляції діяльності організму. Хімічно активні речовини, які виробляються в організмі, надходять в кров. Ці речовини, переносячись кров’ю, можуть впливати на діяльність інших органів. Разом з нервовою системою кров встановлює зв’язок між окремими органами, завдяки чому організм функціонує як єдине ціле.

У дорослої людини кількість крові становить приблизно 7. 8% маси її тіла. У дітей крові відносно маси тіла більше, ніж у дорослих. У новонароджених кількість крові становить 14,7% маси, у дітей одного року— 10,9%, у дітей 14 років — 7%. Це пов’язано з більш інтенсивним обміном речовин у дитячому організмі. У дорослих людей масою 60. 70 кг загальна кількість крові 5. 5,5 л.

Звичайно не вся кров циркулює в кровоносних судинах. Деяка її частина міститься в кров’яних депо. Роль депо крові виконують судини селезінки, шкіри, печінки і легенів. При посиленій м’язовій роботі, при втраті великої кількості крові при пораненнях та хірургічних операціях, деяких захворюваннях запаси крові з депо надходять у загальну течію крові. Депо крові беруть участь в підтриманні постійної кількості циркулюючої крові.

Свіжовипущена кров являє собою червону непрозору рідину. Якщо вжити заходів, які б запобігали зсіданню крові, то при відстоюванні, а ще краще при центрифугуванні вона виразно розділяється на два шари. Верхній шар — трохи жовтувата рідина — плазма і нижній — осад темно-червоного. кольору. На межі між осадом і плазмою — тонка світла плівка. Осад разом із плівкою складається з формених елементів крові— еритроцитів, лейкоцитів і кров’яних пластинок — тромбоцитів. Всі клітини крові живуть визначений час, після чого руйнуються. В кровотворних органах (кістковому мозкові, лімфатичних вузлах, селезінці) відбувається безперервне утворення нових клітин крові.

У здорових людей співвідношення між плазмою і форменими елементами коливається незначно (55% плазми і 45% формених елементів). У дітей раннього віку процентний вміст формених елементів трохи вищий.

Склад плазми крові

Склад плазми крові. В 100 мл плазми крові здорової людини міститься близько 93 г води. Решту плазми становлять мінеральні речовини, білки (в тому числі ферменти), вуглеводи, жири, гормони, вітаміни, амінокислоти.

Осмотичний тиск плазми. Сумарна концентрація солей, білків, глюкози, сечовини та інших речовин, розчинених у плазмі, створює осмотичний тиск. Осмотичний тиск плазми в основному створюється неорганічними солями, бо концентрація цукру, білків, сечовини та інших органічних речовин у плазмі невелика. Він забезпечує в організмі обмін води між кров’ю і тканинами.

Сталість осмотичного тиску крові має важливе значення для життєдіяльності організму. Мембранам багатьох клітин, у тому числі й клітин крові, властива вибірна проникність. Тому при вміщенні клітин крові в розчини з різною концентрацією солей, а отже із різним осмотичним тиском, в клітинах крові можуть статися серйозні зміни.

Оскільки розчинник завжди рухається в бік вищого осмотичного тиску, то при зануренні еритроцитів у розчин, осмотичний тиск якого нижчий, ніж плазми крові (гіпотонічний розчин), за законами осмоса вода інтенсивно починає проникати всередину еритроцитів. Еритроцити набрякають, руйнуються, їхній вміст потрапляє в розчин. Відбувається гемоліз. Кров, в якій еритроцити зазнали гемолізу, стає прозорою, або, як інколи говорять, лаковою. У людини гемоліз починається при вміщенні

Еритроцитів у 0,44. 0,48%-ий розчин НаСІ. Здатність еритроцитів не зазнавати руйнування в гіпотонічних розчинах називають осмотичною стійкістю еритроцитів, або резистентністю. Вона значно вища у новонароджених і немовлят, ніж у дорослих. Осмотичний тиск плазми крові відповідає 0,9%-му розчинові N301. Максимальна стійкість еритроцитів у немовлят перебуває в межах від 0,3 до 0,4% НаСІ, мінімальна — в межах від 0,48% до 0,52% НаСІ.

Розчини, які за своїм якісним складом і концентрацією солей відповідають складові плазми, називають фізіологічними розчинами. Вони ізотонічні. Такі рідини використовують як замінники крові при крововтратах.

Незважаючи на те що в кров може надходити різна кількість води і мінеральних солей, осмотичний тиск крові підтримується на постійному рівні діяльністю нирок, потових залоз, через які з організму видаляються вода, солі та інші продукти обміну речовин.

Реакція крові. Плазма крові має не тільки сталий осмотичний тиск і визначений якісний склад солей, в ній підтримується сталість реакції. Практично реакція середовища визначається концентрацією водневих іонів. Для характеристики реакції середовища користуються водневим показником, (рН). (Водневий показник— логарифм концентрації водневих іонів із зворотним знаком). Для дистильованої води величина рН становить 7,07, кисле середовище характеризується рН менше 7,07, а лужне — більше 7,07. Кров людини при температурі тіла 37° С має рН 7,36. Активна реакція крові слабколужна.

Сталість реакції крові підтримується буферними речовинами (гемоглобін, кислі солі вугільної кислоти, солі фосфорної кислоти та білки крові), які містяться в ній, а також діяльністю легень, через якГ із організму видаляється вуглекислий газ; через нирки і потові залози виводиться надлишок речовин, що мають кислу або лужну реакцію.

Білки плазми крові. Із органічних речовин плазми крові найбільше значення мають білки. Більша частина їх синтезується в печінці.

Білки плазми впливають на водний обмін між кров’ю і тканинною рідиною, підтримують водно-сольову рівновагу в організмі. Цю роль виконують білки альбуміни. Білки беруть участь в утворенні захисних імунних тіл, зв’язують і знешкоджують отруйні речовини, що проникають в організм. Всі антитіла-білки належать до групи глобулінів. Це в основному гамма-глобуліни. Тому гамма-глобуліни тепер широко застосовуються як лікувальні препарати, що зміцнюють захисні сили організму.

Білок плазми фібриноген — основний фактор зсідання крові. Його легко виділити із плазми в осад. Плазму, позбавлену фібриногену, називають сироваткою крові. Сироватка, на відміну від плазми, не зсідається. /

Білки надають крові необхідної в’язкості, що важливо для підтримання тиску крові на постійному рівні.

Зсідання крові. Поки кров тече по непошкоджених кровоносних судинах, вона залишається рідкою. Але варто поранити судину, як досить швидко утворюється згусток. Кров’яний згусток (тромб), ніби пробка, закупорює ранку, кровотеча припиняється, і ранка поступово загоюється. Якби кров не зсідалася, людина могла б загинути від найменшої подряпини.

Кров людини, випущена із кровоносної судини, зсідається протягом 3. 4 хв.

Зсідання крові — важлива захисна реакція організму, яка запобігає крововтраті й таким чином зберігає сталість об’єму циркулюючої крові.

В основі зсідання крові лежить зміна фізико-хімічного стану розчиненого в плазмі крові білка фібриногену. Фібриноген у процесі зсідання крові перетворюється на нерозчинний фібрин. Фібрин випадає у вигляді тонких ниток. Нитки фібрину утворюють густу дрібновічкову сітку, в якій затримуються формені елементи. Утворюється згусток, або тромб. Поступово відбувається ущільнення кров’яного згустка. Ущільнюючись, він стягує краї рани і цим сприяє її загоюванню. При ущільненні згустка в нього видавлюється прозора жовтувата рідина — сироватка.

В ущільненні зтустка важлива роль належить тромбоцитам, в яких міститься речовина, що сприяє стисненню згустка. Цей процес нагадує зсідання молока, де білком, який зсідається, є казеїн; при утворенні сиру, як відомо, теж відділяється сироватка. В міру загоювання рани згусток фібрину розчиняється і розсмоктується.

В 1861 р. професор Юр’ївського (тепер Тартуського) університету А. А. Шмідт встановив, що процес зсідання крові є ферментативний.

Перетворення розчиненого в плазмі крові білка фібриногену. в нерозчинний білок фібрин відбувається під впливом ферменту тромбіну. В крові постійно міститься неактивна форма тромбіну — протромбін, який утворюється в печінці. Протромбін перетворюється в активний тромбін під впливом тромбопластину в присутності солей кальцію. Солі кальцію е в плазмі крові,. а тромбопластину в циркулюючій крові нема. Він утворюється при руйнуванні тромбоцитів або при пошкодженні інших клітин тіла. Утворення тромбопластину також складний процес.

Крім тромбоцитів, в утворенні тромбопластину беруть участь ще деякі білки плазми крові. Відсутність у крові деяких білків різко позначається на процесі зсідання крові. Якщо в плазмі крові відсутній один із глобулінів (великомолекулярних білків), то настає захворювання гемофілія, або кровоточивість., У людей, які страждають на гемофілію, різко знижена здатність крові зсідатися. Навіть невеликі поранення можуть спричинити у них небезпечну кровотечу. За останні 30 років наука про зсідання крові збагатилася багатьма даними. Відкрито ряд факторів, які беруть участь у зсіданні крові.

Процес зсідання крові регулюється нервовою системою і гормонами залоз внутрішньої секреції. Він може, як і кожний ферментативний процес, прискорюватися і уповільнюватися. Якщо при кровотечах велике значення має здатність крові зсідатися, то не менш важливо, щоб вона, циркулюючи в кров’яному руслі, залишалася рідкою. Патологічні стани, які ведуть до внутрішньо судинного зсідання крові і утворення там тромбів, не менше небезпечні для хворого, ніж кровоточивість. Загальновідомі такі захворювання, як тромбоз вінцевих судин серця (інфаркт міокарда), тромбози мозкових судин, легеневої артерії тощо.

В організмі утворюються речовини, які запобігають зсіданню крові. Такі властивості є у гепарину, що міститься в клітинах легень і печінки. В сироватці крові виявлено білок фібринолізин — фермент, який розчиняє фібрин, що утворився в крові. § крові, отже, одночасно є дві системи: одна зумовлює зсідання, друга діє проти зсідання. При певній рівновазі цих систем кров всередині судин не зсідається. При пораненнях і деяких захворюваннях рівновага порушується, що й приводить до зсідання крові. Гальмують зсідання крові солі лимонної і щавлевої кислот, осаджуючи необхідні для зсідання солі кальцію. В шийних залозах медичних п’явок утворюється гірудин, який дуже діє проти зсідання. Речовини, які діють проти зсідання, широко застосовуються в медицині.

Зсідання крові у дітей у перші дні після народження уповільнене, особливо це помітно на другий день життя дитини. З третього по сьомий день життя зсідання крові прискорюється і наближається до норми дорослих.

У дітей дошкільного і шкільного віку час зсідання крові має широкі індивідуальні коливання. В середньому початок зсідання настає через 1. 2 хв, кінець зсідання — через 3. 4 хв.

Список використаної літератури

  1. Антипчук Ю. П., Вожик Й. Б., Лебедєва Н. С., Луніна Н. В. Анатомія і фізіологія дитини (з основами шкільної гігієни). Практикум. – К.: Вища школа, 1984.
  2. Белецкая В. И. и др. Школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1983.
  3. Гуминский А. А., Леонтьева И. И., Тупицина Л. П. Руководство к выполнению лабораторных занятий по возрастной физиологии. – М.: МГПИ, 1984.
  4. Даценко І. І. Гігієна і екологія людини. – Львів: Афіша, 2000.
  5. Ермолаев Ю. А. Возрастная физиология. – М.: Высшая школа, 1985.
  6. Литвинова Г. О., Ванханен В. Д. Гігієна. – К.: Здоров’я, 1994.
  7. Подоляк-Шумило Н. Г., Познанський С. С. Шкільна гігієна. – К.: Вища школа, 1981.
  8. Хрипкова А. Г. Вікова фізіологія. – К.: Вища школа, 1982.
  9. Хрипкова А. Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1990.