Які слова є матом за законом

0 Comments

Хто має право на відстрочку за новим законом? Пояснення адвокатки

Раніше могла бути ситуація, коли, наприклад, жінка з II-ю групою інвалідності має військовозобов’язаних 5-ро синів, 5-ро зятів, чоловіка і всі 11-ро одержували відстрочку. Саме так могло трапитися відповідно до закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Однак 28 червня нинішнього року Верховна Рада внесла зміни до статті 23-ї цього закону і тепер не всі вищеназвані 11-ро мають право на відстрочку, а лише один. Це констатувала адвокатка Дар’я Тарасенко в ефірі Українського Радіо. За її словами, однозначно має право на відстрочку чоловік дружини з інвалідністю, якщо у них немає повнолітніх дітей. Або син матері чи батька з інвалідністю I/II групи, якщо у цих батьків немає інших повнолітніх дітей. І якщо чоловік або дружина цих матері чи батька є непрацездатними. Щодо інших випадків – безліч питань, зазначає Дар’я Тарасенко.

Ілюстративне фото: видання БУГ

— Що таке право на відстрочку? Як це визначає закон?

— Є право на відстрочку, а є спроба ухилитися від призову. Законодавством визначено перелік випадків, коли особа не підлягає призову на військову службу без її бажання. Це ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Якщо військовозобов’язаний відповідає тим ознакам, які написані в цій статті закону, він має право оформити відстрочку і не бути призваним на військову службу. Або, якщо він має право на відстрочку, але бажає служити, він повідомляє до територіального центру комплектування, що він таке бажання має, і його все одно призивають, але з певними обмеженнями, зокрема щодо місця служби. Багато людей бажають скористатися правом на відстрочку. Це не є спробою ухилення від призову. Наприклад, у нас держава дозволила певним категоріям на період дії воєнного стану не сплачувати податки. Хтось сплачував податки і далі, а хтось цим правом скористався. Хтось вирішив, що він все одно піде служити, хоча він право на відстрочку має, а хтось вирішив скористатися правом на відстрочку. І це є абсолютно законним. Людині надали можливість вибору і вона добросовісно цим правом користується. Це не є ухиленням від призову. Ухиленням від призову є незаконні методи, коли людина може бути призвана, а вона вчиняє дії, щоб уникнути цього. Якщо якісь із підстав для відстрочки здаються несправедливими, тоді всі питання до Верховної Ради. Бо саме вона вирішує, кого можна призивати, а кого ні?

Тут йдеться про відстрочку від призову тих чоловіків, у яких дружина або один із батьків чи батьків дружини має інвалідність. Раніше могла бути така ситуація: жінка має II групу інвалідності, вона має 5 синів, 5 зятів і чоловіка. Всі 11 не могли бути призвані на службу, бо так було написано в законі. А зараз не всі 11, а хтось один залишиться. В законі написано так: “Не підлягають призову на військову службу військовозобов’язані, які мають дружину/чоловіка із числа осіб з інвалідністю та/або одного зі своїх батьків чи батьків дружини/чоловіка із числа осіб з інвалідністю I чи II групи” і додали “за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб зобов’язаних, відповідно до закону їх утримувати”.

— Давайте тепер пояснимо популярно оцю другу частину.

— Якщо є ще “хтось”, цей “хтось” нехай і допомагає батькам чи дружині, а всі інші йдуть служити. Але із практичною реалізацією цієї норми саме в такому вигляді, в якому її ухвалили, є багато питань: а хто ці люди, які за законом зобов’язані утримувати? Якщо це одна людина, то вона користується правом на відстрочку. А якщо це більше, ніж одна, то неможливо скористатися цим правом.

— Хто однозначно має право на відстрочку за цією нормою?

— Однозначно має право на відстрочку чоловік дружини з інвалідністю, якщо у них немає повнолітніх дітей. Або син матері чи батька з інвалідністю I чи II групи, якщо у цих батьків немає інших повнолітніх дітей. І якщо подружжя, тобто чоловік чи дружина цієї особи з інвалідністю є непрацездатними. Щодо інших випадків є багато питань.

1. Здійснення постійного стороннього догляду — коли хвора людина потребує, щоб поруч з нею постійно перебувала інша особа 24 години на добу. Це, наприклад, лежачий хворий, який не може встати, за такою особою постійно треба доглядати. Особа може пересуватися, наприклад, але має когнітивні порушення: може вийти з дому і не повернутися, включити газ. Буває просто не постійний сторонній догляд, коли не потрібно, щоб поруч постійно хтось був: людина літнього віку не може піти сама в поліклініку, за продуктами, треба, щоби хтось періодично провідував її.

2. Опікунство — це відносини між двома особами. Опікуна призначає суд винятково тоді, коли визнав особу недієздатною (стан здоров’я, коли особа не розуміє значення своїх дій або не може ними керувати).

3. Утримання — тут мова йде винятково про гроші, фінансова допомога цій людині. Оскільки в законі написано про утримання, ми говоримо зараз виключно про гроші. Обов’язок утримувати передбачений Сімейним кодексом.

— Тобто, хто може утримувати…

— У законі написано не “може”, в законі написано “зобов’язаний”. Тому ми дивимося, а хто по закону зобов’язаний утримувати. В Сімейному кодексі написано про дуже багато випадків, коли виникає обов’язок утримання. Але чи потребує ця особа матеріальної допомоги чи ні? Якщо жінка з інвалідністю отримує пенсію і її вистачає на покриття базових витрат, ніхто не зобов’язаний її утримувати.

— А як же тоді те, що ви сказали, що один син у родині, а вони себе базово можуть забезпечити…

— Коли один син, то немає інших осіб, які зобов’язані утримувати. І тут питань немає.

Щодо формулювання особи, які зобов’язані утримувати: а хто буде визначати, хто зобов’язаний утримувати? Доки не було змін до закону, питання вирішення кола осіб, які зобов’язували утримувати, виникали в єдиному випадку: коли особа вважала, що вона потребує матеріальної допомоги, а син її не надає. Тоді особа зверталася до суду з вимогою, щоби суд зобов’язав сина виплачувати аліменти своїй непрацездатній матері. І вона в судовому порядку доводила, що потребує її. І суд далі розбирався і вирішував, чи син зобов’язаний утримувати її.

— Якщо цю ситуацію спроєктувати на військовозобов’язаного?

— Це питання немає відповіді… Хто буде визначати, чи ця особа потребує матеріальної допомоги?

— ТЦК викликають військовозобов’язаного і той, хто зобов’язаний утримувати дружину чи батька, яким чином вони це мають довести?

— Теорія дуже розходиться із практикою. Щойно вийшли ці зміни, нерозуміння, що з цим робити було навіть у ТЦК та СП. І вони чекали, що їм дадуть якісь розпорядження. Їм на сьогодні дали інструкцію, як діяти. Там немає жодного слова про потребу в матеріальній допомозі. Цей факт просто ігнорується. Перелік осіб, зобовязаних утримувати, визначається серед дітей та подружжя. Цим станом на сьогодні скористатися неможливо. ТЦК виходить з того, що діти зобов’язані утримувати своїх батьків. Якщо особа потребує матеріальної допомоги, хто зобов’язаний утримувати? В Сімейному кодексі щодо переліку родичів є певні вимоги. Повнолітні діти повинні утримувати своїх батьків, які потребують матеріальної допомоги у будь-якому випадку. А от чоловік або батьки зобов’язані утримувати тільки, якщо вони можуть собі це дозволити. Наприклад: коли дитина досягла повноліття, але навчається у ВНЗ, то батьки, які можуть дозволити собі утримувати цю повнолітню дитину, зобов’язані утримувати її до 23 років. У батьків 20-річний син-студент. Вони його утримують і оплачують його навчання. А з точки зору ТЦК та СП син зобов’язаний утримувати своїх батьків.

— Тому що він уже працездатний…

— Так. Замкнене коло. Хто кого зобов’язаний утримувати? Тут суд мав би розбиратися. Поки відповідної судової практики немає.

— У цій ситуації військовозобов’язаний, наприклад, чоловік і батько цього хлопця…

— Право на відстрочку мав би чоловік, якби так розбиралися в ситуації. Але, на превеликий жаль, не з’ясовується оцей момент потреби у матеріальній допомозі.

Дар’я Тарасенко. Фото: ФБ-сторінка “Адвокат Дар’я Тарасенко”

Який підхід є у ТЦК та СП? Яким чином вони визначають? Чоловік, у якого є дружина з інвалідністю, незалежно від групи, має право на відстрочку, якщо відсутні інші особи, які за законом зобов’язані утримувати. А якщо є повнолітні діти, вони зобов’язані утримувати матір. Стосовно чоловіка є інші особи, які зобов’язані утримувати, і чоловік не має права на відстрочку. І дитина теж не має права на відстрочку, оскільки є чоловік у мами, якщо він є працездатним і не досяг пенсійного віку.

— За цими нормами виходить, що жоден не має права на відстрочку…

— Якщо читати дослідно, то саме так. За словами депутатів хтось мав бути один, але виходить, що ні. Немає можливості обрати.

— А чому?

— Не передбачено ані законодавством, ані тією інструкцією, яку вони отримали. Зараз можливості обрати когось одного не передбачено. Можливо на практиці ТЦК та СП будуть людяно ставитися до такої ситуації, але законом це не передбачено.

— Чи є практика, як зараз діють ТЦК?

— ТЦК діють по-різному. Треба, щоби минуло більше часу.

— Якщо є двоє синів…

— У перелік осіб, які зобов’язані утримувати, включають всіх повнолітніх дітей. Якщо у жінки з інвалідністю II групи є працездатний чоловік, який не досягнув пенсійного віку, то жоден із синів не матиме права на відстрочку за визначенням. У переліку документів для синів чи зятів з’явився такий документ, як акт встановлення факту здійснення догляду. Треба підтвердити, що вони здійснюють догляд за особою з інвалідністю. Але в законі йде мова винятково про утримання і жодного слова не сказано про догляд. Це є грубе порушення законодавства.

— Отже, про документи на відстрочку.

— Процедура оформлення відстрочки законодавством не передбачена. Це питання держава зараз має вирішити. Це своєрідна лотерея. Треба дописати алгоритм щодо подання документів.

— Уніфікованого переліку немає?

— Для оформлення відстрочки треба документально підтвердити ті обставини, які є підставою для відстрочки. Якщо є його власна інвалідність, то треба підтвердити його власну інвалідність. Якщо є дружина з інвалідністю, тоді треба підтвердити і всі ці обставини: що у нього є дружина, має інвалідність, і документально підтвердити відсутність інших осіб, які за законом зобов’язані її утримувати.

— Яким документом?

— Довідки, що насправді відсутні інші особи, які зобов’язані утримувати, не існує. В інструкції ТЦК та СП написано (зачитаю): “має бути поданий витяг із реєстру актів цивільного стану щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю”. Такого витягу, передбаченого законодавством, не існує. І люди викручуються, як можуть. Як я зараз раджу виходити з цієї проблеми на практиці. Але ще рано казати, що це – однозначно правильний шлях. Станом на сьогодні ці поради. Або робити від цієї особи з інвалідністю нотаріально посвідчену заяву, що я така-то й така-то підтверджую, що дійсно не маю повнолітніх дітей. Або маю тільки таких дітей, й інших дітей не маю. Нотаріально посвідчувати цю обставину і подавати її з пакетом документів для оформлення відстрочки. Або звертатися до РАЦСів із заявою-проханням підтвердити певні відомості. Вони бачать інформацію і можуть у довільній формі це викласти.

— Це довідка якась?

Відповідь на звернення, на запит. Такі відповіді на практиці мої колеги вже отримували. Хоча гарантії, що це (таке звернення до РАЦСів – ред.) стовідсотково спрацює, немає.

— Я бачила в мережі багато запитань щодо встановлення факту постійного догляду. Люди пишуть: “військкомат вимагає від сина довідку про догляд”. Це пише вдовець із інвалідністю I групи, котрий має єдиного сина, прописаного з ним на одній площі. Не мають права цю довідку вимагати?

— Законодавством передбачено дві дуже схожі, але різні підстави для відстрочки:

► Одна підстава: наявність дружини з інвалідністю, або одного із батьків з інвалідністю, або батьків дружини з інвалідністю – про що ми сьогодні говорили вище.

► Інша підстава: здійснення постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю або особою, яка потребує такого постійного стороннього догляду за висновками ЛКК. Це інша вимога. Син має право на відстрочку саме за цією підставою, він повинен підтвердити, що батько потребує постійного догляду, догляд здійснює саме цей син, тут не матиме значення, чи є якісь інші особи, які зобов’язані утримувати. Ось тут потрібна довідка.

— Що казати тоді у військкоматі, якщо вимагають?

— Якщо ви впевнені у своєму праві на відстрочку, а там кажуть, що “ми не оформимо”, тоді треба звертатися письмово з проханням оформити відстрочку і офіційно подавати необхідні документи. Та просити письмову відповідь. Тоді письмова відповідь дасть можливість її оскаржувати.

— Є двоє дітей: донька і син. Хто утримуватиме?

— Донька перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Вона не заробляє, у неї немає доходів. Але вона зобов’язана утримувати, тому брат не матиме права на відстрочку.

— Якщо ця донька за кордоном?

— У законі зазначені працездатні особи, які проживають на території України. Ми не можемо вважати тих, хто за кордоном, непрацездатними. Також ТЦК по-різному ухвалюють це рішення: 50 на 50. Половина ТЦК каже, що “добре, у брата є право на відстрочку”. А інша половина: “вона має зобов’язання утримувати матір і син не має права на відстрочку”.

Отака ситуація: військовозобов’язаний чоловік, у якого є сестра з інвалідністю (тобто вона непрацездатна) та обидва батьки з інвалідністю (тобто вони обидва непрацездатні). Син залишається єдиною особою, яка є працездатною і зобов’язана утримувати. І він точно матиме право на відстрочку.

А щодо інвалідності бабусі й дідуся, то вона не може бути підставою для відстрочки онука. Ніколи. Підставою для відстрочки може бути здійснення постійного стороннього догляду за ними, якщо онук за ними доглядає. Якщо інвалідність у матері III ступеню, то син не матиме відстрочки. Якщо у матері інвалідність I і II групи, і при цьому є чоловік, працездатний, не пенсійного віку, то син також не має права на відстрочку. А чоловік не зможе, тому що є син. Немає опцій, за якими можна обрати когось одного.

— Звільнитися зі служби за такими ж підставами можна.

— … у нас є три сфери, які дуже схожі: виїзд за кордон, відстрочка від призову та звільнення з військової служби. Норми повинні бути дзеркальними — обмеження у виїзді за кордон тих, хто потенційно може бути призваним і звільнення від служби. Розглянемо такий приклад: два брати у матері, яка має II групу інвалідності. Тепер жоден із них не має права на відстрочку, його мобілізують. Але ж у нього є підстава на звільнення: наявність матері з інвалідністю. Він звільняється і його тут же знову мобілізують.

— Якщо отримали відстрочку за попередніми правилами?

— Відстрочка оформлюється. ТЦК та СП не мають повноважень, не мають права надати відстрочку, вони мають право лише прийняти документи, які підтверджують підстави для відстрочки, і внести їх у систему. Право на відстрочку існує протягом всього періоду, доки існує відповідна обставина. Наприклад, чоловік має дружину з інвалідністю, сьогодні він приніс документи, а післязавтра розлучився. І підстави для відстрочки не стало. Або теща з інвалідністю, перепрошую, помре, також відстрочки не стало. Не можна спрогнозувати, скільки існуватиме ця підстава. На практиці здебільшого вимагають підтвердження через 6 місяців про наявність цієї підстави. Підтвердження, що за цей час ви не розлучилися, що теща жива тощо (для нашого прикладу). Тобто некоректно казати, що “ТЦК та СП надав відстрочку на 6 місяців”. Він нічого не надавав, тому що у ТЦК та СП немає таких повноважень. Вони мають повноваження прийняти необхідні документи і підтвердити право на відстрочку. І ТЦК та СП можуть перевірити наявність підстави для надання відстрочки через певний час. Через 6 місяців перевірити, або й раніше. Адже змінився відповідний закон.

Філолог Світлана Соколова про українську лайку: Мат дає готові кліше, а оригінальне емоційне мовлення вимагає творчості

Доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту української мови Національної академії наук України Світлана Соколова в інтерв’ю УНІАН розповіла, чим нині живе українська лайка та чому вона є мовним скарбом.

Важко уявити будь-яку мову, аби у ній не було специфічного міцного слівця чи вислову. Вважається, що часте вживання таких слів, а переважно – узагалі їх вживання – є непристойним, грубим і неввічливим. Не так давно за такі слова в Україні навіть пропонували ввести покарання для публічних осіб. Але лайка продовжує звучати: і у Верховній Раді, і просто на вулиці під час суперечки. То що це – табу чи “родзинка” мови? УНІАН намагався розібратися разом з доктором філологічних наук, професором, провідним науковим співробітником Інституту української мови Національної академії наук України Світланою Соколовою.

Часто можна почути, що мало не всі українські нецензурні слова начебто пішли з російської мови, а власних ми не маємо. Чи дійсно це так?

Щоб коректно відповісти на це запитання, треба спочатку розібратися, про що саме йдеться – лайку загалом чи саме те, що називають нецензурною (обсценною, непристойною) лексикою, тобто власне мат.

Власна лайка в українців, звичайно, є, й вона досить виразна, нерідко образлива, а часом і пов’язана з непристойними реаліями, як і мат. Така лексика є в будь-якій повнофункціональній мові, вона є ознакою того, що мова жива і справді обслуговує всі потреби суспільства, зокрема й потребу виражати сильні емоції, висловлювати своє ставлення до неприємних фактів і осіб.

У різних мовах лайлива лексика пов’язана з різними реаліями, зокрема й з різними органами і функціями організму людини, які не прийнято демонструвати публічно: чоловічими і жіночими статевими органами, процесом злягання (зокрема й неприродним шляхом) та його учасниками (жінка легкої поведінки, гомосексуаліст; образливу назву має й дитина доступної жінки), органами випорожнення і відповідним процесом тощо.

Часто лайка апелює до нечистої сили та інших міфологічних істот, які можуть завдати шкоди людині, до хвороб та інших пошестей – тобто пов’язана з прокльонами, або порівнює людину з тваринами, які в різних народів можуть втілювати різні негативні риси. Дослідники лайливої лексики зазначають, що в різних народів кожен із цих напрямків може бути представлений різною мірою, зокрема російська брудна лайка частіше пов’язана з сексуальною сферою, а українська – з органами та процесом виділення.

Які є чисто українські матюки?

Учені вважають, що навіть у російській мові власне матом можна вважати лише кілька слів та їхні похідні. Я не хочу їх називати, посилання на це є у книзі Ставицької “Українська мова без табу” (сторінка 21). Вони вживані і в українському мовному просторі. Свого часу, ще за життя Лесі Олексіївни, її книгу і попередній словник жаргону жваво обговорювали, авторку запрошували на інтерв’ю, інколи провокуючи відтворювати публічно зафіксовані нею в словнику обсценізми.

Книги Лесі Ставицької «Українська мова без табу» / фото УНІАН, Олександр Синиця

Але у вступній частині до свого словника (це понад 80 сторінок наукового тексту!), вона сама зауважила, що видання не легітимізує обсценну лексику, воно фіксує певний зріз мови (те, що в ній є): “Як лінгвістові мені цікаво вивчати цю мову, як обивателя вона мене неймовірно дратує й обурює в існуючих нині масштабах”.

Особливістю власної української лайки є її “копроорієнтованість” – надзвичайне поширення лайливих слів, пов’язаних із сідницями, дефекацією, відходженням газів та сечовипусканням: срака, дупа, гепа, мандрика, гузно, гімно, бздун, сцикун і багато інших.

Ще одна особливість – безліч лайок-прокльонів – побажань усіляких негараздів. Саме вони найбільш поширені у народному мовленні. Згадаймо, як смачно сварить Енея Дідона в поемі Котляревського:

“Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам ляща тобі я в пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба,

Трясешся, мов зимою хорт!

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побрав вас всіх гульвіс,

Що ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли,

Щоб не оставсь ні чоловік;

Щоб доброї не знали долі,

Були щоб з вами злиї болі,

Щоб ви шаталися повік”.

Чи є якісь нецензурні слова, які інші мови запозичили з української?

Мова зазвичай запозичує слова, у яких є потреба, наприклад, у зв’язку із виникненням нового явища. Для обсценної лексики таку ситуацію важко собі уявити. Масове проникнення лайки одного народу в мову іншого можливе лише за їх близького контакту, при цьому мова-донор має бути домінантною в суспільстві.

Так і сталося з російським матом за часів СРСР. Російська мова панувала в армії, в адміністрації, у в’язницях і таборах, де мат і був найбільше поширений. Звідти його “розвозили” по всій країні і вживали представники усіх національностей.

В української лайки такої можливості звісно не було. Навіть якщо хтось, приїхавши в Україну, “запозичував” у місцевих якесь гарне міцне слівце, воно залишалося лише особливістю його власного мовлення і не ставало надбанням мови. До того ж, слід зауважити, що в національній культурі українців, попри існування сороміцьких пісень, існувало певне табу на лайку, наприклад, у хаті “Не можна, бо в хаті піч!”. Загалом же в багатьох народів є паралельні вислови, в основі яких лежать ті самі явища (згадування нечистої сили, випорожнень, статевого акту і подібне).

Яке найчастіше вживане нецензурне слово чи вираз в українській мові?

Таких досліджень ніхто не проводив. Єдине відоме соціолінгвістичне опитування у цій сфері здійснила свого часу пані Леся Ставицька, запитавши респондентів, яке слово з наведеного списку з семи слів (так званого “ядерного лексикону”) вони вважають найнепристойнішим.

Частково цієї теми ми торкнулися в загальному соціолінгвістичному опитуванні 2017 року, де серед інших ситуацій, для яких треба було визначити мову спілкування (варіанти: переважно українська, українська і російська рівною мірою, переважно російська), було й запитання “Якою мовою Ви зазвичай лаєтесь?”.

Відповідь “переважно російською” траплялася частіше, ніж стосовно багатьох інших ситуацій, зокрема й в респондентів, які зазвичай послуговуються українською в побуті. Наприклад, у західному регіоні України, де в більшості ситуацій понад 90% респондентів послуговуються українською мовою, лаються нею лише 78%, решта застосовують і українську, і російську (14%) або тільки російську (8%).

В інтернеті є жартівливі таблички з замінниками дуже грубих нецензурних висловів красивими й літературними, наприклад, “Я ох*їв” – “Я був дуже вражений”. А в українському кінодубляжі є шикарний вислів “Йосип драний!”. Така словозаміна збагачує нашу мову? Це допомагає бути, так би мовити “культурним”, коли дуже хочеться матюкатися?

Стилістично нейтральні вирази є менш емоційними, тому заміна нецензурних висловів має бути дуже продуманою, особливо під час дубляжу, який має передати не лише зміст, але й настрій тексту. Саме тут варто залучати народні скарби. Мат дає готові кліше, а оригінальне емоційне мовлення вимагає творчості.

У минулому скликанні парламенту було зареєстровано законопроект про дематюкацію мови. Він стосувався публічних осіб та ЗМІ і передбачав штрафи. Що ви думаєте про подібні ініціативи та чи варто карати політиків за нецензурні висловлювання?

Важко уявити процедуру імплементації такого закону. Я прочитала законопроект, там пропонують, щоб список матюків затвердив Кабмін. Уявляю собі публікацію цього списку в “Урядовому кур’єрі”! Це буде першим порушенням цього закону.

Якщо серйозно, то матюки публічних осіб – в одному ряду з публічними бійками. Допоки в нашому суспільстві елітарність буде вимірюватися грошима, а не рівнем інтелекту, мерчендайзер заробляти більше, ніж кандидат наук, ніякий закон про дематюкацію не допоможе.

Автори законопроекту про дематюкацію пропонують, щоб список матюків затвердив Кабмін / фото УНІАН

Нецензурні слова завжди, в першу чергу, вважають невіглаством. А чи не є це також способом самовираження, а часом навіть тим, що швидше може допомогти людям знайти спільну мову?

На жаль, мат нерідко є не лише способом самовираження, а єдиним способом вираження, точніше, засобом зв’язного мовлення. Багато хто вживає його “для зв’язування слів” або замість паузи хезитації (коли підшукує повнозначне слово). До речі, власне українська лайка для такої цілі не годиться, вона у вигуки не перетворюється. Це ще одна її відмінність від російського мату.

Як змінився український мат за останні, наприклад, десять років?

Змінився не мат, в багатьох змінилося ставлення до нього. Правда, це не за десять, а більше років. У 90-ті роки, коли зникло багато заборон, брудна лайка поширилася там, де її раніше бути не могло – у публічному спілкуванні, літературі, ЗМІ. Зникло поняття “вислів не для друку”.

Зараз, мені здається, ця хвиля трохи почала стихати, але не внаслідок відновлення цензури, а внаслідок насичення. Останніми роками, у зв’язку з розширенням функцій української мови, у суспільстві (особливо в молоді) з’явився інтерес і до власне української лайки, принаймні в Інтернеті можна знайти багато порад, як лаятися саме українською.

Чи варто взагалі залишати мову без обсценної лексики, чи вона все ж збагачує мову, є елементом того, що відрізняє її від інших мов?

Обсценна лексика і фразеологія є таким самим мовним скарбом, як і інші лексичні й фразеологічні одиниці. Саме у стійких виразах, зокрема й лайливих, зберігаються слова, значення яких зрозумілі зараз лише саме з цих виразів:

Шляк (‘удар’) у виразі “Шляк би тя трафив!”;

Грець (‘параліч’) – “Хай тобі (йому) грець!”;

Трясця (‘лихоманка’) – “Трясця твоїй матері”;

Ковінька (‘палиця’) – “Матері твоєї ковінька”, “Бісова ковінька”;

Пелька (‘рот, глотка’) – “Стули пельку!”.

У лайливій фразеології (як у фразеології загалом) відображені особливості мовної картини світу українців, їхнє образне мислення, тому цей мовний матеріал потребує такого самого наукового осмислення, як і інший.