Бакинські комісари

«Бакинські комісари» ( «26 бакинських комісарів») – революційні діячі Бакинської комуни, розстріляні 20 вересня 1918 року на території сучасного Туркменістану, на 207-й версті між станціями Ахча-Куйма і Перевал.

1. Діяльність в Баку

Рада народних комісарів (РНК), в якому були представлені більшовики і ліві есери, прийшов до влади в Баку після березневих подій 1918 року. Він був утворений 25 квітня 1918 року на засіданні Бакинської ради. Головою РНК став Степан Шаумян, що був до того головою Бакинської ради і надзвичайним комісаром у справах Кавказу. РНК намагався організувати оборону міста [1] від турецьких і азербайджанських військ, шляхом створення Кавказької армії. Однак в кінці червня війська Раднаркому зазнали поразки під Гёйчаем і через три тижні турки були вже під Баку. 19 липня в Баку з Царицина прибув добре озброєний загін Г. Петрова в складі ескадрону кінноти, роти матросів, команди кінних розвідників (30-40 чоловік) і однієї батареї шестіорудійного складу [2]. 25 липня було скликано розширене засідання Бакинського Ради, на якому комісари пропонували здати місто німцям (щоб уникнути заняття міста турками), а дашнаки, меншовики та есери – закликати англійців і продовжувати оборону. Ця резолюція пройшла 258 голосами проти 236 за резолюцію Шаумяна. Більшовики протестували, заявляючи, що це суперечить умовам Брестського миру і революціонери не можуть спиратися на допомогу «англійських імперіалістів». 31 липня Бакинський Раднарком заявив про складання своїх повноважень і прийняв рішення евакуювати військові сили і державне майно Радянської Росії в Астрахань. Влада в Баку взяла «Диктатура Центрокаспія» – орган, складений в основному з есерів і дашнаков. Диктатура негайно послала запрошення англійцям.

В той же день, 31 липня, комісари разом з більшовицькими збройними загонами і наявним в їхньому розпорядженні озброєнням занурилися на пароплави і вийшли в море. Однак послані диктатури військові судна примусили їх повернутися, і втікачі (35 осіб) було арештовано і поміщено в Баиловских в’язницю, і проти них було порушено кримінальну справу за звинуваченням «в спробі втечі без здачі звіту про витрачання народних грошей, у вивезенні військового майна і в зраді ». Завершивши наслідок, ЧК зрадив заарештованих військово-польового суду. Напередодні входу в Баку турецьких і азербайджанських військ Анастас Мікоян, колишній депутатом Бакинського Ради (призначений керувати бакинським більшовицьким підпіллям), домігся у глави Диктатури есера Велунца дозволу на евакуацію комісарів. Однак вони не встигли на пароплав з більшовицькою командою «Севан» і занурилися на останній відходив з Баку пароплав «Туркмен», в основному з дашнаками під командою Татевоса Амірова. Через нестачу палива (а за іншими версіями, на вимогу дашнаков і двох англійських офіцерів) пароплав причалив не в Астрахані, а в Красноводську. Красноводськ підкорявся ашхабадський Закаспійська тимчасовому уряду, який складався із есерів на чолі з машиністом Федором Фунтікова; безпосередньо в Красноводську влада належала комітету на чолі з есером В. Куном. Згодом члени Закаспійського уряду і глава англійської військової місії в Закаспіі генерал У. Маллесон перекладати відповідальність за розстріл комісарів один на одного, причому Маллесон в своїх мемуарах стверджував, що мав намір лише вислати комісарів в Індію. Однак Маллесон визнає, що він, як і закаспійци, дуже боявся перевезення настільки відомих більшовицьких агітаторів в Ашхабад, боячись, що вони распропагандіруют основну опору Закаспійського уряду – робітників:

Фактично, в цьому питанні існувала єдність поглядів між англійцями і закаспійцамі; 19 вересня група закаспійських лідерів на чолі з Фунтікова приїхала особливим поїздом в Красноводськ і там, разом з англійцями і Красноводськ владою, обговорила подробиці розстрілу. Роль розстрільного списку зіграв відібраний у Корганова (колишнього старости камери) список, за яким він розподіляв сухарі; цей список прийняли за список керівництва Бакинського Ради – саме цим пояснюється те, що з 35 заарештованих було розстріляно 26 чоловік, обраних досить випадково (там виявилися охоронці і діловод Мишне, і не було наприклад Мікояна і ще цілого ряду видатних діячів Бакинської Ради). Уникнув розстрілу і комісар Мирон Кандиба, який перед розстрілом був засуджений і відправлений на заслання. До списку, що містив 25 прізвищ, додали також Татевоса Амірова, звинуваченого в дезертирство і намір евакуювати комісарів.

У ніч на 20 вересня було оголошено, що комісарів нібито вивозять до Індії; їх посадили в особливий потяг і вивезли на 207-ю версту Закаспійській залізниці, де і розстріляли.

У 1920 році останки бакинських комісарів були урочисто перепоховані в Баку. У число комісарів включили всіх 26 розстріляних, хоча серед них були і особи, що не були комісарами, наприклад особисті охоронці.

Шанування пам’яті бакинських комісарів почалося в другій половині 50-х. Згідно зі спогадами Д. Шепілова, І. В. Сталін давав їм таку характеристику:

З іншого боку, видатний есер В. Н. Чайкін писав:

З початком 90-х в азербайджанській періодиці та науковій пресі з подачі академіка Зії Буніятова діяльність «26-ти Бакинських комісарів» стала розглядатися як змова вірменських націоналістів та їхніх прибічників проти Азербайджанської Демократичної Республіки. [5]

4. Список розстріляних комісарів

1. Авакян, Багдасар Айрапетович – комендант міста Баку (за іншими даними Авекян).

2. Азізбеков, Мешаді Азім-бек-огли – бакинський губернський комісар.

3. Аміров, Татевос Мінасовіч – член партії «Дашнакцутюн», командир кавалерійського загону [6].

4. Амірян, Арсен Мінаевіч – редактор газети «Бакинський робітник»

5. Басін, Меєр Вельковіч – член Військово-революційного комітету Кавказької армії.

6. Берг, Ейжен Августович – матрос, начальник зв’язку радянських військ в Баку.

7. Богданов, Анатолій Абрамович – службовець.

8. Богданов, Соломон Абрамович – член Військово-революційного комітету

9. Борьян, Арменак Артемович – журналіст.

10. Везіров, Мир-Гасан Кязім огли – народний комісар землеробства.

11. Габішев, Іван Якович – комісар бригади

12. Джапарідзе, Прокіп Апрасіоновіч – голова Бакинського Ради робітничих, селянських, солдатських і матроських депутатів.

13. Зевін, Яків Давидович – народний комісар праці.

14. Коганов, Марк Романович – член Військово-революційного комітету.

15. Корганов, Григорій Миколайович – народний комісар з військово-морських справ.

16. Костандян, Арам Мартіросовіч – заступник народного комісара продовольства.

17. Малигін, Іван Васильович – заступник голови Військово-революційного комітету Кавказької армії, член колегії Народного комісаріату по військово-морських справ.

18. Метакса, Іраклій Панаітовіч – особистий охоронець Шаумяна.

19. Мишне, Ісай Абрамович – діловод Військово-революційного комітету.

20. Ніколайшвілі, Іван Михайлович – особистий охоронець Джапарідзе.

21. Осепян, Сурен Григорович – редактор газети «Известия Бакинського Ради»

22. Петров, Григорій Костянтинович – військовий комісар Бакинського району, командир червоногвардійського загону.

23. Полухін, Володимир Федорович – член колегії комісаріату по військово-морських справ Української РСР.

24. Солнцев, Федір Федорович – військовий працівник, комісар військово-інструкторської школи.

25. Фіолет, Іван Тимофійович – голова Ради народного господарства.

26. Шаумян, Степан Георгійович – надзвичайний комісар Кавказу, голова Бакинського Ради народних комісарів.

У Москві в 50-у річницю від дня загибелі названа вулиця 26 Бакинських Комісарів. В її початку знаходиться пам’ятник комісарам (1971 р скульптор І. Зейналов). Вулиця з такою ж назвою є в Гагаріна (Гжатск), Луганську, Новочеркаську, Красноярську і була в Махачкалі (нині Ярагского).

Сергій Єсенін написав в честь Бакинських комісарів «Баладу про двадцяти шести».

У 1958 році в Баку на місці поховання бакинських комісарів був встановлений пам’ятник. У 1968 році споруджений пантеон. 12 січня 2009 року був початий його демонтаж [7], завершений до кінця місяця. На місці пам’ятника споруджений фонтан [8].

При проведенні робіт з перепоховання останків, були виявлені останки лише 23 осіб (тобто останки трьох осіб виявлені не були). Зокрема, серед 23 бирок, якими були позначені останки, відсутня бирка з ім’ям голови Бакинського СНК Степана Шаумяна. Внучка Тетяна Шаумян відмовилися вірити в відсутність праху діда і запропонувала провести ДНК тест для прояснення ситуації проте він не був проведений з огляду на те, що про відсутність останків Шаумяна було заявлено в день перепоховання. Відповідно до неї ж в архівах є кінохроніка похорону 26 останків, крім того, на похоронах були присутні близькі родичі революціонера. Говорячи про можливе зникнення останків, внучка головного комісара зазначила, що з останками могло щось статися під час загострення вірмено-азербайджанського конфлікту [9]. Глава компартії Вірменії Рубен Товмосян коментуючи відсутність останків назвав даний акт проявом вандалізму і фальсифікацій.

Згідно судово-медичних досліджень скелетних кісток, проведеним 24-26 січня за участю вчених Національної Академії наук Азербайджану і фахівців Об’єднання судово-медичної експертизи і патологічної анатомії Міністерства охорони здоров’я Азербайджану, вік 11 осіб, яким належать скелети, знаходиться в інтервалі 20-29, вік 10 – в інтервалі 30-39, а вік 2 – старше 40 років. Виявлені на скелети численні ушкодження вказують на те, що ці особи були вбиті вогнепальною зброєю двох типів [10] [11].

26 січня 2009 останки комісарів були перепоховані на Говсанском кладовищі за участю мусульманських, християнських та іудейських релігійних діячів і з відправленням відповідних релігійних обрядів [12].

На честь Бакинських комісарів була названа одна із станцій тбіліського метрополітену (нині «Авлабарі»), а також одна зі станцій бакинського метрополітену (нині «Сахил»). Обидві станції були відкриті в 1967 році і перейменовані в 1990-х роках.

У Казані є вулиця Габішева, названа на честь Івана Яковича Габішева – бригадного комісара, який був родом з Казані. У Санкт-Петербурзі існує проспект Шаумяна.

У Красноярську є вулиця ім. 26-ти Бакинських комісарів.

У Рязані є площа ім. 26-ти Бакинських комісарів (в 1960-1980-х рр. В Рязані також була вулиця 26-ти Бакинських комісарів, перейменована в другій половині 1980-х рр. В вулицю Скоморошенскую – по своєї колишньої назви).

На Україні в місті Донецьку є площа ім. 26 Бакинських комісарів.

В Єревані за радянських часів цілий адміністративний район називався «район 26 комісарів». На початку 90-х рр. XX століття район був перейменований в «Арабкір» (найменування населення в історичній Західної Вірменії).

У період з 1938 по 1991 населений в той час переважно вірменами азербайджанський селище міського типу Нижній Хандзадзор називався Ашаги-Агджакенд в честь Степана Шаумяна. Дана назва раніше використовується в Вірменії і Карабаху оскільки селище є частиною невизнаної НКР.

У Радянському районі Волгограда є вулиці носять імена кожного з 26 Бакинських комісарів

1.Одрі Альтштадт. «Азербайджанські тюрки». Hoover Press, Стенфорд, 1992; с. 32

2. Кадішев А. Б. Інтервенція і громадянська війна в Закавказзі. – М., 1960, с. 120-121

3. Вілфрід Маллесон. Двадцять шість комісарів

4. Д. Т. Шепілов. ПРИЛУЧИЛИСЯ. Спогади. М., Видавництво «Вагриус», 2001.

5. К. В. Юматов // Дискусії з проблеми Нагірного Карабаху в науковій та періодичній пресі Вірменії та Азербайджану в 1987-1991 рр. [1] // Загально періодичний журнал «Вісник Томського Державного Університету» № 330 Січень 2010 р стор 95-100

6. «Російський історичний журнал». Розстріл бакинських комісарів: 80 років по тому

7. В Азербайджані почався демонтаж пам’ятника 26 бакинським комісарам // Газета. – 12 грудень 2009

8. На місці пам’ятника 26 Бакинським комісарам в Азербайджані встановлено фонтан // ФактNews. – 12 травня 2009

9. інформаційне агентство «Lenta.ru»

10. Day.Az – Під час розкопок могили 26 бакинських комісарів в Баку не були виявлені останки трьох людей

11. Комерсант – Бакинці недорахувалися комісарів

12. Новини NEWSru.com: В Азербайджані недорахувалися бакинських комісарів: в їхній могилі знайшли останки лише 23-х, а не 26-ти осіб

Кем были «26 бакинских комиссаров»?

Старшее поколение, наверное, еще что-то помнит о бакинских комиссарах. О них рассказывали на уроках истории в школе: герои революции, которых казнили английские интервенты. Младшее поколение тоже что-то слышало, но в основном те, кто интересовался названием улиц «26-ти бакинских комиссаров», которые есть во многих городах России. Но уверенно сегодня знают, кто они, комиссары, и за что были расстреляны в ночь на 20 сентября 1918 года, только единицы. А ведь было время, когда для приема в комсомол, надо было знать их всех поименно. Поэт Сергей Есенин еще в 1925 году говорил, что тема гибели 26 комиссаров его очень волнует. В память о том трагическом событии и была им написана «Баллада о двадцати шести».

Революция шагает по стране

После падения Временного правительства в Петрограде большевиками было заявлено о триумфальном шествии советской власти. Действительно, Советы рабочих, крестьянских и солдатских депутатов стали создаваться во многих городах России. 15 ноября 1917 года такой совет был сформирован в Баку (Баксовет). Этот совет возглавил Степан Шаумян. В апреле 1918 года, после кровопролитных боев, Бакинский совет утвердил свою власть в Баку. Сразу был образован Бакинский Совнарком, в который вошли и большевики, и левые эсеры. Во главе Совнаркома стал большевик С. Г. Шаумян.

С первых дней своей деятельности Бакинский Совнарком приступил к социально-экономическим преобразованиям. Был принят Декрет о ликвидации частной собственности на недвижимость, в результате которого жилье получили рабочие, не имевшие жилья. Были национализированы нефтяная промышленность и торговый флот. На предприятиях вводился 8-часовой рабочий день, и зарплата рабочих при этом повышена. Были приняты меры по народному образованию. Помещичьи земли передавались крестьянам.

Ситуацию осложняло то, что к городу приближались турецкие и азербайджанские войска. Противопоставить агрессору новая власть могла только что созданную Кавказскую армию. Но в июле 1918 года войска Совнаркома был разбиты под Гёйчаем, и враг подошел к городу. Положение должен был спасти вооруженный отряд Г. К. Петрова, прибывший из Царицына. В составе отряда была рота матросов, эскадрон конницы и артиллерийская батарея. Но этих сил было явно недостаточно, чтобы сдерживать Кавказскую исламскую армию. В правительстве все громче звучали голоса за приглашение английских войск. 25 июля на чрезвычайном заседании Бакинского совета была предложена и принята резолюция о приглашении в Баку англичан. Это случилось из-за того, что большая часть большевистской фракции была на фронте. Депутаты очень опасались, что с приходом турок и азербайджанцев начнется уничтожение немусульманского населения города. В этой ситуации всем казалось, что англичане – наименьшее зло. Правда, самих англичан больше интересовали нефтяные промыслы, чем игры разных политических партий.

Не дожидаясь захвата города, 31 июля Бакинский Совнарком сложил свои полномочия и решил бежать в Астрахань, где еще была советская власть. Без большевиков власть сразу перешла в руки Временной диктатуры Центрокаспия, сформированной блоком правых социалистов. Большевистские газеты были закрыты.

Кто виноват?

К середине августа английские войска прибыли в Баку. Понимая, что теперь им здесь не место, руководители Бакинской коммуны вместе с отрядом Петрова попытались отправиться в Астрахань. Диктатура Центрокаспия отправила за ними погоню и вернула. Возвращенных комиссаров, всего 35 человек, отправили в тюрьму. Обвинения были очень интересными: им инкриминировали бегство без сдачи отчета о расходовании народных денег, вывоз военного имущества и измену. Красноармейцев разоружили и отправили в Астрахань, командира Петрова добавили к арестованным. 7 сентября специальная следственная комиссия привлекла их к ответственности за то, что они бросили бакинский пролетариат «в минуты смертельной опасности» и призывали народ «к ниспровержению власти». Все дела передали военному суду. Пока осуществлялись эти судебные перипетии, ситуация в Баку кардинально изменилась. 13 сентября английские войска ушли из города, а на следующий день ушло и правительство Диктатуры Центрокаспия. Но накануне было принято решение об эвакуации комиссаров. Решение не было выполнено, и комиссары были выпущены из тюрьмы. По другим сведениям, им просто удалось бежать в суматохе. Но дальше им просто не повезло, они не попали на пароход с большевистской командой и сели на последний отходивший из Баку пароход «Туркмен», где расположились дашнаки. По какой-то причине пароход причалил не в Астрахани, а в Красноводске. Здесь командовали эсеры во главе с В. Куном.

При обыске у старосты Корганова был изъят список, по которому он в бакинской тюрьме распределял продукты. В этом списке было 25 человек из 36. Власти Красноводска не очень озаботились проверкой и приняли его за список руководителей Бакинской коммуны. На самом деле в списке не все таковыми были, зато было много тех, кто не сидел в тюрьме. Думать было некогда, к списку добавили и командира партизанского отряда дашнака Татевоса Амирова, и стало их 26. В этом списке были и случайные люди, по недоразумению арестованные в Баку. Комиссарам предъявили обвинения в сдаче Баку азербайджанским войскам и приговорили к смертной казни. 20 сентября двадцать шесть человек посадили в поезд и повезли в сторону Ашхабада. Расстрел произошел на 207-й версте между станциями Перевал и Ахча-Куйма. Эксгумация, которая была произведена в 2009 году, подтвердила место казни. Убийцы попытались скрыть правду о том, что произошло, и беспощадно расправлялись со свидетелями и даже распускали слухи, что комиссары были увезены в Индию.

Во время следствия было выяснено, что расстрел был произведен по предварительному соглашению с главой английской миссии в Ашхабаде Тиг-Джонсоном. Все, кто в той или иной мере принимал участие в расправе над комиссарами, были позднее задержаны и тоже получили по заслугам.