Чому розпався Радянський Союз? П’ять причин, які досі важливі

Наступного дня, 26 грудня, парламент країни – Верховна Рада СРСР – офіційно визнав незалежність 15 нових держав та припинив існування Радянського Союзу. Над Кремлем приспустили червоний прапор із серпом і молотом, що колись був символом однієї з наймогутніших країн світу.

Горбачов прийшов до влади у 1985 році, йому було лише 54 роки. Він почав низку реформ, щоб вдихнути нове життя у країну, яка була у стані стагнації.

Багато хто стверджує, що ці реформи, відомі як перебудова (відновлення та реструктуризація) та гласність (відкритість і свобода слова), призвели до занепаду країни. Інші кажуть, що Радянський Союз не можна було врятувати з огляду на його жорстку структуру.

Якими були основні причини колапсу, що вплинув на те, як Росія бачить себе сьогодні та взаємодіє з рештою світу?

1. Економіка

Крах економіки був найбільшою з усіх проблем Радянського Союзу. Країна мала централізовану планову економіку, на відміну від ринкової економіки більшості інших країн.

В СРСР держава вирішувала, скільки виробляти машин, пар взуття чи буханців хліба.

Вона ж вирішував, скільки цих речей потрібно кожному окремому громадянину, скільки все має коштувати та скільки людям потрібно платити.

Автор фото, Getty Images

В останні роки Радянського Союзу товари першої необхідності були дефіцитом, а черги в магазинах – звичним явищем

Теоретично ця система була ефективною і справедливою, але на ділі вона не могла нормально функціонувати.

Пропозиція завжди відставала від попиту, а гроші часто не мали значення.

Багато людей у Радянському Союзі не були бідними, але вони просто не могли придбати основні товари, тому що їх постійно не вистачало.

Щоб купити машину, треба було стояти у черзі роками. Щоб придбати пальто чи зимові черевики, доводилося стояти в черзі годинами, а потім виявлялося, що потрібний розмір вже продали.

У Радянському Союзі говорили не про те, щоб щось купити, а про те, щоб щось дістати.

Становище погіршували витрати на освоєння космосу та перегони озброєнь між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, що розпочалися наприкінці 1950-х років.

СРСР був першою країною у світі, яка відправила людину на космічну орбіту, він також мав арсенал ядерної зброї й високотехнологічних балістичних ракет, але все це коштувало дуже дорого.

Радянський Союз покладався на свої природні ресурси (нафту й газ), щоб фінансувати ці перегони, але на початку 1980-х років ціни на нафту впали, і це дуже вдарило по нестійкій економіці.

Горбачовська “перебудова” принесла деякі ринкові принципи, але гігантська радянська економіка була надто громіздкою, щоб її можна було швидко реформувати.

Споживчих товарів, як і раніше, не вистачало, а інфляція росла.

У 1990 році влада здійснила грошову реформу, яка знищила навіть мізерні заощадження мільйонів людей.

Розчарування діями уряду зростало.

Чому це важливо сьогодні?

Дефіцит товарів надовго позначився на ментальності пострадянського суспільства.

Навіть зараз – через покоління – є страх залишитись без предметів першої необхідності.

Це сильна емоція, якою легко маніпулювати під час виборчих кампаній.

2. Ідеологія

Горбачовська гласність була спрямована на збільшення свободи слова в країні, яка десятиліттями існувала в умовах репресивного режиму, де люди були надто налякані, щоб говорити те, що вони думають, ставити запитання чи скаржитись.

Він почав відкривати історичні архіви, показуючи справжні масштаби сталінських репресій, внаслідок яких загинули мільйони людей.

Він закликав до дискусії щодо майбутнього Радянського Союзу та його владних структур про те, як їх треба реформувати країну, щоб рухатись вперед.

Він навіть завів мову про багатопартійність, кидаючи виклик пануванню комуністичної партії.

Автор фото, Getty Images

Михайла Горбачова дуже поважали на міжнародній арені, але в рідній країні його популярність падала

Ці кроки змусили багатьох в СРСР зрозуміти те, що система, керована комуністичною партією, за якої всіх посадовців або призначали, або обирали на безальтернативних виборах, була неефективною, репресивною та відкритою для корупції.

Уряд Горбачова спробував внести до виборчого процесу елементи свободи і справедливості, але було надто пізно.

Чому це важливо сьогодні?

Президент Росії Володимир Путін рано усвідомив важливість сильної національної ідеї, особливо для уряду, який не є повністю прозорим і демократичним.

Він використав мотиви з різних епох російського і радянського минулого, щоб створити національний ідеал свого президентства: багатство і гламур Імперської Росії, героїзм і жертви перемоги у Другій світовій війні та спокійну стабільність радянської доби 1970-х років поєднали, щоб вселити гордість і патріотизм (і не звертати уваги на численні проблеми сучасної Росії).

3. Націоналізм

Радянський Союз був багатонаціональною державою, правонаступником Російської Імперії.

Він складався з 15 республік, що теоретично мали однакові права як братні народи.

Насправді ж Росія була найбільшою і наймогутнішою, а російська мова і культура домінували в багатьох сферах.

Гласність змусила багатьох людей в інших республіках усвідомити етнічне гноблення, зокрема український Голодомор 1930-х років, захоплення країн Балтії та Західної України відповідно до пакту про дружбу між СРСР та нацистами, а також насильницькі депортації численних етнічних груп під час Другої світової війни.

Автор фото, Getty Images

На початку 1990-х в СРСР зростали націоналістичні настрої

Ці та багато інших подій викликали сплеск націоналізму й прагнення до національного самовизначення.

Ідея Радянського Союзу як щасливої сім’ї націй була фатально підірвана, а спроби реформувати його, запропонувавши більше автономії республікам, були надто незначними й запізніми.

Чому це важливо сьогодні?

Напружені відносини між Москвою, країнами Балтії, Грузією і зовсім недавно – з катастрофічними наслідками – Україною продовжують формувати геополітичний ландшафт Європи і за її межами.

4. Моральна поразка

Багато років радянським людям казали, що Захід “гниє”, а його люди страждають у злиднях і деградації.

Ця ідея все частіше викликала сумніви з кінця 1980-х років, коли почастішали подорожі радянських громадян за кордон та контакти між звичайними людьми.

Радянські громадяни побачили, що в багатьох інших країнах рівень життя, особиста свобода й добробут значно перевищували те, що вони бачили у своїй країні.

Автор фото, Getty Images

Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов та президент США Рональд Рейган під час зустрічі у Женеві, 1985 рік

Вони також побачили те, що їхня влада намагалася приховати від них протягом багатьох років, забороняючи міжнародні поїздки, заглушаючи іноземні радіостанції (наприклад, ВВС) та цензуруючи будь-яку іноземну літературу й фільми.

Горбачову приписують припинення “холодної війни” й загрози ядерної конфронтації шляхом покращення відносин із Заходом, але результатом цього покращення стало те, що радянські люди усвідомили, наскільки їхнє життя гірше, ніж в інших країнах.

Михайла Горбачова дуже поважали за кордоном, але в рідній країні його популярність падала.

Чому це важливо сьогодні?

Російський уряд навчився маніпулювати повідомленнями ЗМІ у своїх інтересах.

Щоб уникнути несприятливих порівнянь з рештою світу, Росію часто представляють як унікальну у культурному та історичному плані – як воїна-одинака в оточенні ворогів.

Наукові досягнення, перемогу у Другій світовій війні та культурну спадщину постійно використовують у засобах масової інформації, щоб донести до людей ідею національної унікальності та відвернути увагу росіян від повсякденних проблем.

5. Лідерство

Горбачов знав, що потрібні радикальні зміни, щоб зупинити погіршення радянської економіки та суспільної моралі, але його баченню, як цього досягти, можливо, не вистачало ясності.

Завершивши “холодну війну”, він став героєм для зовнішнього світу, але вдома його критикували реформатори, які вважали, що він не перехоплює ініціативу, і консерватори, які вважали, що він заходить надто далеко.

В результаті він налаштував проти себе обидва табори.

У серпні 1991 року консерватори здійснили невдалий державний переворот, намагаючись усунути Горбачова від влади.

Автор фото, Getty Images

Наступного дня після відставки Горбачов провів прощальний вечір у готелі “Москва”, 26 грудня 1991 року

Це не врятувало СРСР, а лише прискорило його розпад. Менш ніж за три дні лідери державного перевороту спробували втекти з країни, а Горбачова повернули до влади, але ненадовго.

Борис Єльцин у Росії та лідери інших республік СРСР вийшли на передній план.

У наступні місяці багато республік провели референдуми про незалежність, і до грудня долю наддержави було вирішено.

Чому це важливо сьогодні?

Володимир Путін є одним з лідерів, що править Росією найдовше.

Одним із секретів його політичного довголіття є ідея поставити Росію на перше місце або принаймні зробити так, щоб це так виглядало.

У той час, як Михайла Горбачова критикували за односторонню відмову від багатьох позицій впливу Радянського Союзу, наприклад, за виведення радянських військ зі Східної Німеччини, Володимир Путін щосили бореться за те, що він сам вважає російськими інтересами.

Путін був офіцером КДБ у Східній Німеччині, коли впала Берлінська стіна, і на власні очі став свідком хаосу виведення радянських військ.

30 років по тому він категорично виступає проти наближення НАТО до російських кордонів і готовий підкріпити це силою, про що свідчить нещодавнє нарощування російських військ біля України.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Вторгнення до Радянського Союзу, червень 1941 року

22 червня 1941 року нацистська Німеччина раптово напала на Радянський Союз, свого союзника у війні проти Польщі. До кінця року німецькі війська пройшли сотні кілометрів і наблизилися до околиць Москви. Невдовзі після вторгнення оперативні каральні загони почали здійснювати масові вбивства радянських євреїв. Німецька військова та окупаційна політика призвела до смерті мільйонів радянських військовополонених і мирних жителів.

• 1 Довгостроковими цілями Гітлера й нацистської партії були знищення комуністичного Радянського Союзу та завоювання «життєвого простору» в Східній Європі.
• 2 Вторгнення Німеччини до Радянського Союзу, відоме як операція «Барбаросса», вважається однією з найбільших військових операцій в сучасній історії. Для нападу Німеччина та її союзники зібрали війська чисельністю понад 3 500 000 солдатів.
• 3 Напад Німеччини на Радянський Союз став поворотною точкою в історії Другої світової війни та Голокосту.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

22 червня 1941 року нацистська Німеччина вторглася до Радянського Союзу в рамках операції під кодовою назвою «Барбаросса». Це була найбільша німецька військова операція під час Другої світової війни.

Цілі вторгнення

Ще в 1920-х роках нацистській рух встановив основні цілі своєї політики:

• знищення Радянського Союзу військовим шляхом;
• остаточне усунення очікуваної комуністичної загрози для Німеччини;
• захоплення земель в межах кордону радянської держави, тобто Lebensraum («життєвого простору») з метою довготривалого заселення німцями.

Тому Адольф Гітлер завжди вважав німецько-радянський пакт про ненапад (відомий широкому загалу як пакт Молотова-Ріббентропа), підписаний 23 серпня 1939 року, лише тимчасовим тактичним кроком. В липні 1940 року, лише через кілька тижнів після завоювання Франції та країн Бенілюксу (Нідерланди, Бельгія, Люксембург), Гітлер вирішив протягом наступного року напасти на Радянський Союз. 18 грудня 1940 року він підписав Директиву 21 (операція під кодовою назвою «Барбаросса»). Це було перше оперативне розпорядження про вторгнення до Радянського Союзу.

Із самого початку оперативного планування німецька армія та поліцейські органи збиралися розв’язати війну на знищення проти «єврейсько-більшовицького» комуністичного уряду Радянського Союзу та його громадян, особливо євреїв. Протягом зими та весни 1941 року представники вищого командування армії ( Oberkommando des Heeres, OKH ) та головного управління безпеки райху ( Reichssicherheitshauptamt, RSHA ) обговорили принципи розгортання айнзатцгруп за лінією фронту. Айнзатцгрупи повинні були здійснювати масові розстріли євреїв, комуністів й інших осіб, які вважались небезпечними для встановлення довготривалого німецького панування на радянській території. Їх часто називали оперативними каральними загонами, а насправді це були спеціальні підрозділи поліції безпеки та служби безпеки ( Sicherheitsdienst-SD ). Крім того, німецькі військові планували заморити голодом десятки мільйонів радянських громадян внаслідок застосування окупаційної політики.

Вторгнення

22 червня 1941 року німецькі війська вторглися до Радянського Союзу, маючи 134 дивізії в повній бойовій готовності та ще 73 дивізії для розгортання за лінією фронту. Вторгнення відбулося лише через два роки після підписання німецько-радянського пакту про ненапад. Напад на Радянський Союз широким фронтом здійснювали три групи армій. Чисельність особового складу цих армій перевищувала три мільйони. Їх підтримували війська німецьких союзників (Фінляндія та Румунія) чисельністю 650 000 солдатів. Пізніше до цих військ приєдналися підрозділи з Італії, Хорватії, Словаччини та Угорщини. Фронт простягнувся від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні.

Місяцями радянське керівництво не зважало на попередження країн Заходу про нарощування чисельності німецьких військ біля західного кордону СРСР. Тож Німеччина та її партнери з країн Осі домоглися майже повної тактичної раптовості. Більшу частину наявних радянських військово-повітряних сил було знищено на землі. Радянські армії були розбиті на самому початку військових дій. В оточення німецьких підрозділів потрапили мільйони радянських солдатів. Відрізаним від постачання та підкріплення радянським солдатам практично не залишалось вибору, окрім як здаватися.

По мірі просування німецької армії вглиб радянської території за ними з’являлись підрозділи СС та поліції. Першими прибували айнзатцгрупи. Головне управління безпеки рейху ставило перед ними наступні завдання:

• виявлення та знищення осіб, які здатні організувати та здійснювати опір німецьким окупаційним військам;
• виявлення та збір груп людей, які несли потенційну загрозу німецькому пануванню на Сході;
• створення розвідувальних мереж;
• забезпечення охорони ключової документації та об’єктів.

Масові вбивства

Айнзатцгрупи розпочали операції з масових розстрілів. Першочерговими цілями цих масових розстрілів були чоловіки єврейської національності, члени керівництва комуністичної партії, радянські чиновники та роми. Створювались ґетто й інші об’єкти для утримання великої кількість радянських євреїв. Часто в цих заходах брали участь німецькі військові.

В кінці липня до Радянського Союзу прибули представники Генріха Гіммлера (вище керівництво СС та поліції). СС та поліція за підтримки місцевих допоміжних підрозділів почали розстрілювати цілі єврейські громади. 15 жовтня 1941 року Гітлер вирішив депортувати німецьких євреїв на окуповані території Радянського Союзу. Прийняттю цього рішення сприяли швидкий наступ на військовому фронті та вбивства радянських євреїв. Це рішення започаткувало політику, відому під назвою «Остаточне розв’язання». «Остаточне розв’язання» передбачало фізичне знищення євреїв не лише на окупованому Сході, але й в Європі.

Військові наступи

Радянський Союз поніс катастрофічні військові втрати протягом перших шести місяців німецького наступу. Але він вистояв всупереч прогнозам нацистської верхівки та командного складу німецької армії. В середині серпня 1941 року радянський опір посилився. Через це було зірвано плани Німеччини щодо перемоги у війні до осені 1941 року. Тим не менш, в кінці вересня 1941 року німецькі війська впритул підійшли до російського міста Ленінград (нині Санкт-Петербург) на півночі країни. Вони також захопили Смоленськ — російське місто, що знаходиться за 300 км від Москви у південно-західному напрямку, а також Дніпропетровськ (нині Дніпро) — українське місто, що знаходиться за 300 км від Києва в південно-східному напрямку. На півдні німецькі війська увірвались на Кримський півострів. На початку грудня вони наблизилися до околиць Москви.

Але після декількох місяців наступальної кампанії німецька армія була виснажена. В розрахунку на швидкий розгром радянських військ німецькі планувальники не підготувати армію до ведення бойових дій взимку. Вони не забезпечили належну кількість продуктів харчування та медикаментів, бо розраховували, що особовий склад житиме на окупованій території Радянського Союзу за рахунок місцевого населення. Як наслідок, німецькі війська, розтягнуті на 1600 км вздовж Східного фронту, були вразливими до радянських контратак.

6 грудня 1941 року Радянський Союз розпочав широкомасштабний наступ на центральному фронті. Це змусило німців у паніці відступити від Москви. Німцям знадобились тижні, щоб стабілізувати фронт на схід від Смоленська. Влітку 1942 р. Німеччина відновила масований наступ у південному та південно-східному напрямку на місто Сталінград (Волгоград) на Волзі та нафтові родовища Кавказу. У вересні 1942 року німці дійшли до околиць Сталінграда та наблизилися до Грозного на Кавказі, приблизно за 200 км від берегів Каспійського моря. Це найвіддаленіша географічна точка, що свідчила про панування німців у Європі під час Другої світової війни.