Що входить до обсягу наукової статті

0 Comments

Зразок та правила написання якісної наукової статті

Написання наукової статті – процес, безумовно, творчій! Він потребує багато зусиль та копіткої праці. Автор наукової роботи має ретельно вивчити та проаналізувати доступні інформаційні джерела. Зробити висновки, додати наукової новизни та викласти статтю в доступному і правильному форматі, аби зацікавити читача.

Тож як правильно написати наукову статтю? Як правильно поділитися своїми «стиглими» спостереженнями та ідеями? На що звернути увагу при оформленні? Серія практичних порад уже чекає на вас!

Зразок та правила написання якісної наукової статті

Перш ніж почати писати наукову статтю, дайте відповідь на запитання «Яку проблему допоможе розв’язати моя праця? Яка від неї користь?». Пам’ятайте перше правило написання якісної статті: якщо тема «занадто вивчена», залиште цю ідею.

Найпоширеніша помилка автора-початківця – продублювати результати та висновки колег, навіть якщо вони втратили актуальність і практичну значущість.

Інша нездорова протилежність – новизна, що не підкріплена науковим підґрунтям. Інколи буває, що вчений стає одним із небагатьох дослідників тієї чи іншої теми. Так, це дуже цікаво, відповідально та захопливо! Але якісна стаття має будуватися на належному науково-теоретичному базисі та на перевірених даних із авторитетних джерел! Критичний перегляд власного науково-дослідного підходу істотно покращить результат праці!

На що варто особливо звернути увагу під час написання наукової статті?

Деталі – це те, на що треба звернути увагу в першу чергу. Перед тим, як розпочинати письмове оформлення наукової праці, пообіцяйте собі дотримуватися таких настанов:

  1. Грамотність. На перший погляд це банально та всім зрозуміло. Але практика доводить, що не всім. Низький рівень грамотності може обкрадати увагою сам зміст, навіть якщо він викладається блискуче.
  2. Унікальність. Наведемо непередбачувану статистику: найчастіше науковець копіює не чужі роботи, а власні! Автор справедливо вважає, що запозичення власних думок – не плагіат. Так, він цілком правий, але дублювання ключового матеріалу в різних публікаціях не дає можливості кожній зі статей претендувати на унікальність.
  3. Оформлення. Далі ми детально розглянемо структуру наукової статті, а поки зазначимо стандартні правила технічного оформлення. Попереджений – значить не треба буде переробляти. Крім обов’язкових компонентів, що формують каркас статті, слід дотримуватися таких правил: вирівнювання полів 3*2*2*1,5 см, шрифт Times New Roman, кегль 14, міжрядковий інтервал 1,5.

Враховуйте, що різні видання висувають різні вимоги до оформлення статті на публікацію. Важливим компонентом оформлення є вказівка УДК статті (універсальний десятковий класифікатор). Унікальний номер УДК зашифровує ключові слова з назви статті. Це потрібно, щоб знайти її в океані інших наукових праць.

Правила написання крок за кроком

Незалежно від тематики статті, алгоритм роботи з якісними науковими працями досить повторюваний та схожий. Тож які кроки слід пройти, щоби дійти до кінцевого пункту призначення – наукової статті, яка корисна та цікава людям?

  1. Перший крок: Ідея, яка запалює.
    Часто інтерес до певної теми народжується ще до виваженого рішення написати наукову статтю. Тож пригадайте свої захоплення! Можливо, ви вивчали цікаву тему та сформулювали власне бачення проблеми, зробили неочікувані висновки. Було таке?
    Чи раптом помітили закономірність у деяких процесах, статистичних даних чи текстах, і вам просто необхідно донести своє відкриття до інших, адже це має знати громадськість! Або ж навпаки, побачили хибні висновки та твердження, і категорично не згодні з думкою автора якоїсь праці. Ви маєте право говорити та доводити власну думку! Звісно, за допомогою наукових аргументів та результатів критичного мислення.
    Коли відчуєте спалах ідеї, яка так і прагне перетворитися у наукову статтю, пам’ятайте просте правило: тема має бути якомога вужчою. Якщо ви ще тільки науковець-дослідник, занурюйтеся у певний сегмент цікавого напрямку, опрацюйте його ретельно та якісно, надайте глибокий аналіз. Глобальні дослідження широких тем обов’язково чекають вас попереду. Почніть з основ!
  2. Другий крок: Власні дослідження.
    Кожна наукова стаття має базуватися на ретельному дослідженні та вивченні теми. Дослідження має проводити автор праці, серйозна робота передбачає серйозну підготовку. Резюмувати надбання попередників, перелічувати нові ідеї чи зауваження – це не рівень відповідального науковця. Навіть якщо це ваша перша праця, дослідження та аналіз необхідні.
    Звертайтеся до вчителя чи наукового керівника, разом з ним обирайте шляхи дослідження, які найбільш точно розкриють проблемне питання наукової статті. Викладач порекомендує ефективні практичні методи дослідження: експеримент, інтерв’ю чи анкетування, а також порадить корисну літературу.
    Залучайте однодумців – людей, які захоплюються цією ж темою. Не соромтеся звертатися за порадою, ви можете стати корисними одне одному та спільній справі!
  3. Третій крок: Фундамент із тез.
    Цей крок передбачає аналіз усього матеріалу, який ви вивчили, дослідили та зібрали власноруч. Ваше завдання – сформулювати місткі тези, на яких будуватиметься подальша стаття.
    Проаналізуйте всі ідеї та твердження, випишіть їх. Не переймайтеся, якщо деякі з них суперечать одна одній, так навіть цікавіше. Може статися, що первісний задум та свіжі думки різняться між собою та ви не знаєте, в якому напрямку рухатися далі. Слухайте себе, наукового керівника та авторитетні дослідження. Саме зараз ви закладаєте фундамент наукової праці. Використовуйте найякісніші матеріали!
  4. Четвертий крок: Переконливі аргументи.
    Сильні та логічні аргументи – обов’язковий компонент наукової статті. Тези, доповнені аргументами формують цілісну картину праці. Що голосніше заява (типу «на Марсі є солона вода»), то переконливішими мають бути аргументи.
    Найкраща аргументація – власноруч проведені експерименти: опитування, анкетування, будь-який емпіричний метод. Звісно, у випадку з Марсом завдання ускладнюється. Тут можна посилатися на висновки інших учених та сучасні авторитетні праці, це не страшно.

Наприклад, редакція журналу «Сталий розвиток економіки» (який випускає Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) дбає про збереження високого наукового рівня видання. Фахівці цього журналу радять дотримуватися таких правил:«Якщо Ваша стаття має характер огляду чинних наукових досліджень та передбачає компіляцію вже наявних результатів наукових досліджень інших авторів для формування Ваших особистих висновків щодо існування не вирішених раніше проблем, БУДЬ ЛАСКА, РОБІТЬ ПОСИЛАННЯ У ТЕКСТІ, ВЖИВАЙТЕ СИМВОЛ «ЛАПКИ». Або намагайтеся ВЛАСНИМИ СЛОВАМИ донести основну ідею роботи іншого автора, вказуючи яке саме відношення ця ідея має до Вашого дослідження, а наприкінці речення або абзацу ставити посилання. Якщо Ви використовуєте відомі формули, економіко-математичні моделі, рисунки, таблиці, розроблені іншими авторами, БУДЬ ЛАСКА, РОБІТЬ ПОСИЛАННЯ У ТЕКСТІ! Вказуйте чому саме Ви наводите цю формулу, а не іншу! Підкресліть її переваги або недоліки у контексті вирішуваної Вами проблеми. ВСЕ ЦЕ У ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ ПРИНИЗИТЬ УНІКАЛЬНІСТЬ ТА ЦІННІСТЬ ВАШОЇ РОБОТИ!

Зразок якісної наукової статті

Бібліотека освітнього проєкту «На урок» містить багато зразків якісних наукових статей, які ви можете використати у якості прикладу:

Найпоширеніші запитання щодо написання наукової статті

1. Який загальний план наукової статті?

  • анотація;
  • вступна частина (де висвітлюється предмет дослідження, визначаються завдання, цілі);
  • основна частина (викладаються факти, результати вивчення проблеми);
  • висновки (щодо спростування або доказів правдивості питань, які розглядалися раніше, шляхів вирішення);
  • посилання;
  • список літератури.

2. У якому стилі слід писати наукову статтю з предметів психології, філософії чи мистецтва?

Звісно, в науковому. Але мова такої праці повинна бути зрозуміла не тільки фахівцям, а й широкому колу читачів. Категорично не можна застосовувати особистісну оцінку без доведених фактів. Важливо зберегти цілісність кожного розділу та дотримуватися логічної послідовності.

3. Як подавати інформацію про автора статті?

Обов’язково зазначте коротку інформацію про автора, хоч він учень, студент чи науковий співробітник:

  • адресу електронної пошти;
  • контактні телефони;
  • звання;
  • науковий ступінь (якщо є);
  • посаду;
  • місце роботи;
  • шифр спеціальності.

Якщо автор не має наукових ступенів, підготуйте рецензію наукового керівника.

4. Скільки співавторів може бути в статті?

Кількість людей необмежена. Серед співавторів мають бути всі, хто брав участь в дослідженні та зробив достатній внесок в наукову складову. Кількість співавторів в статті не може бути обмежена якимись іншими чинниками.

5. Якою має бути наукова новизна в статті?

Наукова праця не має бути описом фактів, відомих науковому товариству з підручників, довідників тощо, вона обов’язково має містити висновок автора.

Тут мають бути показані результати дослідження. Треба акцентувати на частині тексту, що містить наукову новизну – виділити результати дослідження такими мовними зворотами: «Автор запропонував. », «Результат дослідження полягає в тому, що . » тощо.

Сподіваєсо, тепер у вас не виникатиме питань щодо того, як написати наукову статтю. Насправді це не так складно, як може здатися на перший погляд. Головне – почати!

Наукова стаття і правила її написання

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

на тему: «Наукова стаття і правила її написання»

Студент 31 групи

Факультету міжнародних відносин

Наукову статтю без перебільшення можна назвати одним із основним джерел науково-технічної інформації. За довгу історію наукового пізнання наукова стаття, як завершена наукова праця, набула певних ознак стандартизації.

Процес оформлення результатів наукової праці передбачає дотримання певних стандартів. Наукова стаття має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. У наукових статтях слід стисло, логічно і доступно відображати результати дослідження і писати державною мовою. Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.

Текст рукопису доцільно поділяти на абзаци, тобто на частини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає самостійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях.

У рукописі слід уникати повторень, не допускати переходу до нової думки, поки перша не отримала повного закінченого вираження. Не можна розтягнуті фрази з накопиченням придаткових речень, вступних слів і фраз, писати за можливістю короткими і зрозумілими реченнями. Текст краще сприймається, якщо в ньому виключені тавтології, часте повторення тих самих слів і виразів, сполучення в одній фразі кількох свистячих і шиплячих літер.

Виклад має містити критичну оцінку існуючих точок зору, висловлених у літературі з даного питання, навіть якщо факти не на користь автора. У тексті бажано менше робити посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюватись в третій особі: автор думає, на нашу думку тощо.

Не рекомендується перевантажувати статтю цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту. Однак не слід і відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні.

При написанні наукової статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу.

СТРУКТУРА НАУКОВОЇ СТАТТІ

Сучасна наукова стаття має регламентовану структуру, що суттєво спрощує як пошук необхідної інформації, так і сам процес формування ідеології та створення друкованого науково-технічного продукту – наукової статті.

Головними структурно-інформаційними підрозділами наукової статті є:

  1. передмова
  2. заголовок наукової статті;
  3. інформація про автора;
  4. анотація і ключові слова;
  5. прийняті позначення;
  6. вступ;
  7. основна частина, яка включає внутрішню систему рубрикації;
  8. висновки;
  9. подяки колегам та установам;
  10. додатки;
  11. бібліографія;
  12. післямова;
  13. перелік посилань.

Автори статті використовують цей інформаційний блок не завжди, а у разі необхідності, коли існує ймовірність неоднозначного трактування певних термінів і понять. Тому наводиться термін з його конкретним визначенням або поясненням та коментарями авторів. В цьому розділі також подаються скорочення.

У короткому вступі автор інформує читача про суть проблем, визначає основне питання дослідження, щоб підготувати його до кращого сприйняття викладеного матеріалу. У вступі обґрунтовується значення проблеми, її актуальність, мета і завдання, поставлені автором при написанні наукової праці; стан проблеми на даний момент. Не слід при цьому торкатися фактів і висновків, що викладаються в наступних розділах наукової праці. Також у вступі часто згадуються імена різних учених, робляться посилання на раніше опубліковані праці, які наводяться в бібліографії, висвітлюються та аналізуються результати, отримані іншими дослідниками.

Розділ Вступ в наукових статтях містить інформацію про:

– адміністративне, географічне положення досліджуваної території, геоморфологічну та геоструктурну належність;

– посилання на основні попередні дослідження, що проводилися в даному регіоні, із зазначенням результатів, авторів або організацій;

– завдання, яке ставилося перед авторами даної статті та обраний метод наукових досліджень.

Основна частина наукової статті

Основною частиною наукової статті називають її підрозділи, що розташовані між Вступом і Висновками. Основній частині належить «левова частка» загального обсягу статті. Крім того, вона може бути насичена формулами і графічним матеріалом.

Найбільш поширеними логічними підрозділами основної частини наукової статті є постановка питання, обґрунтування і викладення ходу вирішення поставленої проблеми та аналіз отриманих результатів. Залежно від тематичного спрямування матеріалу, який подається в основній частині наукової статті, автор може розвивати свою ідею в хронологічному, логічному або просторовому аспектах.

Не варто забувати про такий рівень організації текстового матеріалу наукової статті, як абзац, який визначається як логічно завершений підрозділ тексту, що починається з нового рядка і в якому розвивається якась одна конкретна ідея. Для потреб формалізованого аналізу наукового тексту всі речення, що входять до складу абзацу, поділяють на чотири групи:

  • Вступні речення, котрі визначають тематику абзацу в цілому, готують читача до сприйняття головної ідеї абзацу і формують цю ідею.
  • Речення, що розвивають головну ідею абзацу, в яких формулюються підтримуючі ідеї, наводяться міркування, що обгрунтовують думки, сформовані у вступних реченнях.
  • Перехідні речення, які забезпечують плавний і логічно обумовлений перехід від однієї підтримуючої ідеї до іншої.
  • Фінальні речення логічно виправданим способом завершують розгляд головної ідеї абзацу з тим, щоб у особи, котра отримала повідомлення, склалося уявлення про завершеність розгляду даної ідеї (чи сукупності ідей) і про можливість переходу до наступного абзацу.

  1. розташовувати джерела посилань за алфавітним принципом;
  2. при повторенні статей одного й того ж автора дотримуватися хронологічного порядку;
  3. до списку використаної літератури включати лише ті статті, на які є посилання в тексті.

3. формулювання цілей статті (постановка завдання); вказаний розділ вельми важливий, бо з нього читач визначає корисність для себе пропонованої статті; мета статті випливає з постановки загальної проблеми і огляду раніше виконаних досліджень, тобто дана стаття має на меті ліквідувати “білі плями” у загальній проблемі (обсяг цієї частини статті 5-10 рядків);

4. виклад власне матеріалу дослідження (від 5-6 сторінок тексту). Невеликий обсяг потребує виділення головного у матеріалах дослідження; іноді можна обмежитися тільки формулюванням мети дослідження, короткою згадкою про метод вирішення задачі і викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статті не має суворих обмежень, то доцільно описати методику дослідження повніше;

5. у закінченні наводяться висновки з даного дослідження і стисло подаються перспективи подальших розвідок у цьому напрямку.

Електронний варіант статті виконується в редакторі Word for Windows 6.0 і вище, шрифтом Times New Roman, розмір 14. Розмір полів:

інтервал – 1,5, формат А4

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ЦИТУВАННЯ ТА ПОСИЛАННЯ НА ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

При написанні статті автор повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати які наводяться в тексті. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання.

Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками.

Якщо в тексті необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”.

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні слід давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо виявляється ставлення автора статті до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор статті, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора статті, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки.

Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Джерела можна розмішувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.

У статті обов’язково мають бути посилання та список використаних джерел у кінці тексту.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках наукової статті, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках). В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера, наприклад: «Таблиця 1».

Якщо в статті одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл. 1».

Номери формул пишуть біля правою берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках.

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Якщо є одна примітка, то її не нумерують, а просто ставлять крапку.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елемента:

  • найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. »;
  • порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;
  • тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;
  • експлікацію, в якій деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять в тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали; неоднорідні – посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на іншу сторінку назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку – боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил.

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмішують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символа і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (•) і ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вмішують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і звернене в сторону номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Отже, наукова стаття безперечно являється одним із основним джерел науково-технічної інформації, яка за довгу історію розвитку науки набула певних ознак стандартизації, а саме, до основних елементів відносять: 1)передмова; 2)заголовок наукової статті; 3)інформація про автора; 4)анотація і ключові слова; 5)прийняті позначення; 6)вступ; 7)основна частина, яка включає внутрішню систему рубрикації; 8)висновки; 9)подяки колегам та установам; 10)додатки; 11)бібліографія; 12)післямова; 13)перелік посилань.

Кожен з цих підрозділів наукової статті має своє призначення і виконує певні функції, а також є носієм якоїсь певної інформації.

Наукова стаття характеризується не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. У наукових статтях стисло, логічно і доступно відображаються результати різноманітних досліджень. Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.

Текст наукової статті поділяють на абзаци – частини, що починаються з нового рядка, правильна розбивка яких полегшує читання і засвоєння змісту тексту.

У статті слід уникати повторень (тавтологій), не допускати вираження незакінченої думки. Також у тексті бажано робити менше посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюватись в третій особі.

Не рекомендується перевантажувати статтю цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту. Однак не слід і зовсім відмовлятися від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні.

При написанні наукової статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу.

При оформленні наукової праці слід приділяти значну увагу мові і стилю викладу. Культура мови – один із найважливіших показників культури науковця. Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, наявність обґрунтувань, доведень істини і основних висновків.

Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник – К.: АБУ, 2002.

Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальн. посібн. – К. Кондор, 2003.

Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Метология научного изследования: Учебн. пособие. – К.: МАУП, 2002.

Крисоватий А.І., Панасюк В.М., Гавришко Н.В. Методологія, методика і організація наукових досліджень: Навч. посібник – Тернпіль: ТОВ «Лілея», 2005.

Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е.І. Наукове дослідження: організація, метологія, інформаційне забезпечення: Навч. посібник. – Київ: Лібра, 2004.

Ковальчук В.В., Моїсєєв Л.В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

Григоров В.Б. Как работать с научной статьей: Пособие по англ. яз. М.: Высш. шк., 1991.