Ісландський мох

Ісландський мох – відома лікарська рослина, яка застосовується в народній медицині та для приготування деяких аптечних ліків. Він є живим організмом – симбіозом зелених водоростей і грибів. Зовні виглядає як невисокий кущик до 15 см. Надземна частина має зеленувате або коричневе забарвлення. Розмноження рослини відбувається за допомогою пересадки в живильний грунт, але зростає вона досить повільно.

Ісландський мох: Лікувальні властивості, користь, показання, опис, застосування в медицині

Склад

Цетрарія ісландська містить велику кількість корисних компонентів, таких як полісахариди, органічні кислоти, мікроелементи, вітаміни, ліхеїн та ін.

Фармакологічна дія

Комплексний склад ісландського моху визначає імуномодулюючу, протизапальну, протиалергічну, тонізуючу, відхаркувальну, антимікробну дію.

Зміст

• Особливості збору
• Заготівля сировини
• Ботанічні характеристики
• Застосування
• Цетрарія ісландська від кашлю
• Ісландський лишайник при туберкульозі
• Цетрарія ісландська для потенції
• Ісландський мох для схуднення
• Цетрарія ісландська для дітей
• Лікувальні властивості
• Користь
• Протипоказання

Особливості збору

З цетрарії формуються суцільні зарості, вона нерідко «поселяється» поруч з іншими лишайниками. І оскільки ріст дуже повільний, а чутливість до екології висока, збирати рослинну сировину потрібно вкрай акуратно. Процес планують на осінь чи літо. Приступають тільки в суху погоду, оскільки вологу рослину вкрай важко просушити.

Заготівля сировини

Перед сушінням зібраний мох очищають від ґрунту, домішок листя, сухої трави. Потім розкладають на рівній поверхні, бажано просто неба (можна зробити навіс). Якщо на вулиці підвищена вологість, краще створити належні умови для сушіння в приміщенні.

Після висушування рослинну сировину розкладають у полотняні мішечки і прибирають в темне сухе місце. Можна зберігати мох ісландський протягом двох років. Не допускати потрапляння до його складу сторонніх рослин або комах, оскільки це здатне відбитися на ефективності лікування.

Ісландський мох: ботанічні характеристики

Рослина не вважається мохом як таким. Це симбіоз 2-х рослинних форм – гриба і водорості. Властивості кожного з цих організмів протилежні. Водорості мають здатність синтезувати органічні речовини, яких потребує гриб для повноцінного харчування. Гриб, у свою чергу, забезпечує водорості корисними мікроелементами.

Навколишнє середовище ісландського моху – тундра, болота, соснові бори. Виростає рослина до 15 сантиметрів, маючи листову слань з жолобчатими лопатями. Відтінок їх буває різним: бурим, коричневим, оливково-зеленим. Все визначається кліматичними умовами і ареалом зростання рослини.

Примітно, що ісландський мох сильно реагує на забруднену воду, грунт, повітря. Його можна вважати індикатором екологічної чистоти. Якщо екосистема порушена, рослина поступово вимирає.

Застосування ісландського моху

Існують різні способи приготування лікарських засобів з використанням сушеної цетрарії:

1. Водний настій. Потрібно взяти 20 г сухої сировини, залити водою і закип’ятити. Після цього слід витримати розчин до охолодження і процідити.
2. Відвар. На 2 столові ложки моху береться 1 л води. Цю суміш слід варити на повільному вогні. Далі процідити, залишити під кришкою до повного охолодження. Якщо все зроблено правильно, розчин набуде слизової консистенції та зберігатиме свої властивості протягом 2 днів. Зберігати його слід у холодильнику.
3. Спиртова настоянка. На 250 мл спирту беруться 3 столові ложки подрібненого моху. Все це заливається і настоюється протягом тижня в прохолодному темному місці. Приймати можна у вигляді крапель.

Різні види лікарських засобів допомагають при численних проблемах і захворюваннях.

Цетрарія ісландська від кашлю

Ісландський мох допомагає швидко впоратися з нападами кашлю. У складі присутні протеїни, ліпіди та інші компоненти, які забезпечують аналгетичний, відхаркувальний і заспокійливий ефект. А за рахунок пом’якшувальної дії зменшується ураження носоглотки і дихальних шляхів.

Ісландський лишайник при туберкульозі

У випадку з таким захворюванням рекомендується готувати настій і приймати його по 1 столовій ложці перед їдою. Тривалість лікування в середньому становить 30 днів, після чого потрібна перерва на тиждень. Ісландський мох не застосовується в якості основної терапії, тому паралельно необхідно приймати інші призначені лікарем препарати.

Цетрарія ісландська для потенції

Пацієнтам із простатитом бактеріального характеру теж рекомендований прийом цетрарії. Вона допомагає відновити нормальну потенцію. Уснінова кислота у складі пригнічує розвиток патогенних мікроорганізмів, надає ранозагоювальну дію і забезпечує більш швидке відновлення.

Ісландський мох для схуднення

Якщо надлишкова маса тіла викликана ендокринними порушеннями, теж можна приймати ісландський мох. Він нормалізує роботу щитовидної залози і тим самим налагоджує обмін речовин. Зрозуміло, максимальну результативність варто очікувати при грамотній комбінації прийому лікувальної рослини з харчуванням і фізичними навантаженнями.

Цетрарія ісландська для дітей

Важлива перевага ісландського моху полягає у його повній безпеці, відсутності токсичного впливу на організм. За рахунок цього дозволяється застосовувати засіб для лікування дітей. Зазвичай його призначають при дитячих респіраторних захворюваннях, нежиті, кашлі.

Ісландський мох: лікувальні властивості

Цетрарія характеризується всебічним впливом на організм. Вона:

• стимулює роботу імунної системи;
• надає онкопротекторну дію;
• усуває патогенну флору;
• прискорює регенерацію тканин;
• зупиняє кровотечі;
• полегшує відходження мокротиння;
• заспокоює нервову систему;
• покращує роботу шлунка;
• нормалізує апетит.

Хоча офіційно медицина визнала лікувальні властивості моху недавно, сьогодні його активно застосовують при різних проблемах і захворюваннях. Це хвороби ШКТ, блювота при отруєнні, ангіна, запалення ротової порожнини, дерматити і вугри, опіки, рани на шкірі. Засіб також показує відмінні результати при лікуванні депресії, ожиріння, запалень кон’юнктиви очей.

Ісландський мох: користь

Цетрарію можна використовувати як профілактичний засіб різних захворювань, для зміцнення та оздоровлення організму, покращення імунітету і самопочуття в цілому. Компоненти рослини надають м’яку заспокійливу дію, допомагають боротися з безсонням і стресами. Після проходження курсу підвищується життєвий тонус і енергія.

Ефективне застосування моху при лікуванні ран інфекційного походження. Він пригнічує ріст патогенних мікроорганізмів і вірусних агентів.

Ісландський мох: протипоказання

Рослинну речовину небажано застосовувати при аутоімунних захворюваннях, а також непереносимості компонентів. Протипоказань до прийому вагітними, годуючими матерями, дітьми немає, але попередньо потрібно проконсультуватися з лікарем.

У будь-якому випадку розглядати ісландський мох в якості монотерапії не рекомендується, особливо при складних і загрозливих для життя станах.

Дата публікації: 30.08.2021

Мох: дивовижна маленька рослина

Мох – невелика безквіткова рослина, що росте у вигляді щільних зелених килимків у вологих тінистих місцях. У нього є листя і стебла, але немає справжніх коренів. Ці примітивні рослини були виявлені навіть зі скам’янілостей, яким майже 66 млн. років. Наразі відомо понад 20 тисяч видів моху, які ростуть у найрізноманітніших куточках світу.

Загальна характеристика моху

Мох відноситься до вищих несудинних рослин під назвою Мохоподібні (Bryophyta). Листя у нього зазвичай мають товщину в одну клітину. Вони прикріплені до стебла, яке може бути як розгалуженим, так і нерозгалуженим.

На відміну від судинних рослин, провідна система мохів розвинена слабо. Поживні речовини та воду вони отримують безпосередньо через листя, а не через стебла, бо не мають коріння.

Мох – одна з найпримітивніших форм рослин у світі. Унікальність його в тому, що його первісна структура та склад майже не змінилися протягом останніх багатьох тисяч і, можливо, мільйонів років.

Мох не дає насіння і є спорофітом. Ці рослини ніколи не бувають високими. Зазвичай їхня висота становить від 2 мм до 10 см. Проте деякі види моху досить великі і можуть сягати 50 см заввишки.

Мох є основною складовою торфу, а також використовується в декоративних цілях у садах і квітниках. Наприклад, мохові газони є невід’ємною частиною японських садів.

Зовні мох трохи схожий на лишайники, проте ці рослини ніяк не пов’язані між собою. Також його нерідко плутають з печіночниками та ріголистниками. Ці рослини також є несудинними, і раніше їх об’єднували з мохами, проте наразі вони відокремлені.

Типи моху

Всі існуючи мохи мають однакові загальні риси. Проте за типовою класифікацією ці рослини поділяються на 2 класи – акрокарпні та плеврокарпні.

Акрокарпний мох

Мох цього класу зазвичай росте вертикально. Він прямостоячий та нерозгалужений, утворює горбисту колонію. Крім того, клітини в листках зазвичай мають квадратну форму. Їхні спорові частини (спорофіти) виникають на кінці стебла.

Акрокарпний мох не відновлюється зі своїх фрагментів так швидко, як плеврокарпний. Тому він росте значно повільніше. Фрагменту або спорі акрокарпного моху може знадобитися до 2-х років, щоб утворити моховий килим.

Акрокарпний мох може переносити постійну вологість протягом 2-3 місяців. Проте при постійному впливі вологи він гниє та гине. Щоб вижити, акрокарпним мохам потрібно періодично висихати. Через періодичне пересихання вони ростуть досить повільно.

Плеврокарпний мох

Мохи цього типу ростуть в розпростертому положенні та утворюють розлогі щільні килимки на землі. Вони довільно галузяться в хаотичному порядку та швидко ростуть. Їхні клітини зазвичай дуже довгі порівняно з акрокарпним мохом. Спорофіти у них виникають з боку стебла, а не на кінці.

Цей тип моху легко відновлюється зі своїх фрагментів та швидко кріпиться до каміння. Ця особливість разом із швидким темпом росту роблять його кращим варіантом для колонізації твердих субстратів.

Плеврокарпний мох може переносити постійну вологість. Деякі його різновиди навіть зустрічаються під водою. Цей тип моху швидко росте, а його постійне розгалуження змушує його поширюватися на новій території. Він може розростись удвічі більше всього за півроку.

Де росте мох?

Мох – одна з перших наземних рослин, що змогла поширитися по всій земній кулі. Зараз він зустрічається на всіх континентах, включаючи Антарктиду. Мох росте у різних середовищах – від холодних засніжених гір до гарячих пустель.

Ці маленькі рослини з легкістю заселяють нові території. Вони можуть рости на скелястих виступах, схилах гір, цегляних стінах, у щілинах тротуарів, тощо. Різні види моху пристосувалися виживати в екстремальних умовах. Деякі з них пристосувалися до умов слабкого освітлення і ростуть навіть у печерах.

Найнижча температура, при якій мох може фотосинтезувати, становить приблизно –15°С, а найвища – приблизно +40°С. Коли він висихає, то здатен переносити спеку набагато краще, ніж у вологому стані. Відомо навіть, що деякі мохи витримують високі температури у +100°С і низькі до –272°С, коли висихають.

Зазвичай мох завжди зустрічається там, де є вологість, оскільки він відносно легко висихає. Він також полюбляє рости на поганому субстраті, тому його можна побачити на відкритих скелях або зруйнованому ґрунті. Найчастіше мох зустрічається в прохолодних і вологих середовищах (наприклад, у тропічних лісах, поблизу проточної води).

Цікавий факт! В Україні росте близько 580 видів моху, з них 368 – на Поліссі.

Види моху

Зозулин льон або політрих (Polytrichum commune)

Цей мох найчастіше зустрічається у вологих регіонах із великою кількістю опадів. Найбільш поширений він у холодних та помірних областях планети. В Україні зустрічаються 8 видів політриха. Найбільш розповсюджений зозулин льон звичайний – типовий представник цього роду моху.

Зозулин льон – один із найвищих видів моху. Його пряме нерозгалужене стебло сягає 15-40 см (іноді – до 70 см).

Цей мох має темно-зелене забарвлення, яке з віком набуває коричневого відтінку. Кожна його стеблина нагадує сосну у мініатюрі.

Довжина листя зозулиного льону становить 6-8 мм, проте іноді може сягати 12 мм. Коли воно сухе, то пряме, а як вологе, то має загнуті кінчики.

Дикранелла різнонаправлена або шовковистий мох (Dicranella heteromalla)

Цей мох зазвичай росте в лісах, на берегах, біля канав та на пнях. Листя у нього довге та вузьке, зелено-жовтого кольору. Усі листки скручуються в одному напрямку, утворюючи грудки, які виростають заввишки приблизно до 3-х см.

Кожен листочок має довжину у межах 3-3,5 мм. Листя цього моху залишається вигнутим як у вологих, так і в сухих умовах.

Чебрецевий мох (Mnium hornum)

Це один із найпоширеніших видів моху. Найчастіше він росте на гнилій деревині, основі дерев, виступах скель і торфі. Цей мох дуже часто зустрічається у Сполученому Королівстві та є рідним для Європи та сходу Північної Америки. Його нерідко можна відшукати вздовж берегів струмків.

Стебла у цього виду моху прямі, темно-зелені. Листя схоже на папороть та сягає у довжині до 4-8 мм. Росте воно прямо, до кінчика пагона. Нижня частина стебла має листя меншого розміру, вузькотрикутної форми.

Туідіум тамарископодібний (Thuidium tamariscinum)

Цей мох утворює товсті килимки або туфи переважно у тінистих місцях з важким ґрунтом. Найчастіше його можна знайти в лісах, на гниючій деревині та деревах. Цей вид моху поширений у Європі, але також зустрічається в Північній Америці та Японії.

Він має ніжні маленькі мереживні листочки яскраво-жовто-зеленого кольору. Кожен з них схожий на пірамідальне віяло. Цей мох гіллястий. Його гілки виходять з протилежних сторін на жорсткому стеблі та стають меншими ближче догори. Зовнішньо цей мох більше нагадує папороть.

Гілокоміум блискучий (Hylocomium splendens)

Цей мох утворює широко поширені килими в соснових та мішаних лісах, на болотах та вересах. Зазвичай він росте у тінистих місцях на гнилій деревині. Також гілокоміум блискучий утворює килимки на старих, мертвих чи відмираючих частинах іншого моху.

Гілокоміум блискучий широко поширений в помірних та бореальних лісах Північній півкулі. Найчастіше він зустрічається в прохолодніших кліматичних регіонах (Шотландії, Канаді, тощо). Він також відомий як «гірський папоротеподібний мох».

Листя у нього оливково-зелене, жовтувате або червонувате блискуче, яке блищить при певному освітленні. Стебла мають глянцево-червоне забарвлення. Довжина пагонів може сягати 10-20 см. Найкраще цей мох росте на кислому ґрунті.

Ритидіадельфус відістовбурчений (Rhytidiadelphus squarrosus)

Цей вид також відомий як «весняний дерновий мох». Зазвичай він росте у вологих місцях: на болотах, у лісах біля струмків, а також у штучних середовищах (на газонах та полях для гольфу). Цей вид моху зустрічається як у Північній, так і в Південній півкулі. Зазвичай він поширений у помірній зоні.

Цей мох утворює веретеноподібний килимок із гіллястих стебел червоного кольору. Довжина гілок у нього досягає 15 см, а листя – у межах 2-2,5 мм. Блідо-зелені листочки різко згинаються під прямим кутом і поширюються назовні від стебла.

Ритидіадельфус тригранний (Rhytidiadelphus triquetrus)

Через неохайний пухнастий вигляд він ще відомий як «великий кудлатий мох» або «мох наелектризованого котячого хвоста». Він поширений у помірній зоні Північної півкулі. Досить розповсюджений в лісах північних регіонів Європи та на північно-східному узбережжі Тихого океану.

Цей мох росте широкими пухкими килимками, забарвлення яких варіюється від жовто- до темно-зеленого. Довжина червонувато-коричневих гілочок становить 10-20 см.

Вони можуть бути як прямими, так і лежачими. Довжина листя становить 5-7 мм. Зазвичай такі мохові килимки зустрічаються біля основи дерев, на скелях та камінні.

Сфагнум або торфовик звичайний (Sphagnum centrale)

Це один з багатьох видів моху сфагнум. Росте він виключно на болотах і добре почувається на бідному кислому ґрунті. Зустрічається на півночі США, Канади та Європи. Торф’яним цей мох йменують, бо він росте у болотистих і вологих місцях, і саме з нього утворюється високоякісний торф.

Сфагнові мохи утворюють губчасті килими на ґрунті вересків і боліт, відіграючи важливу роль у створенні торфовищ.

Сфагнум звичайний може утворювати болотяний килимок, який плаває на поверхні води. Коріння у цього моху дуже неглибоке. Цей вид моху добре утримує вологу і широко використовується в садівництві або в тераріумах.

Листя дрібне і зубчасте, росте близько до стебла, яке не вище 10 см. Зазвичай воно світло-зелене, проте у деяких видів сфагнуму може бути коричневе, темно-червоне, жовте або рожеве. При висиханні стає гарним золотисто-коричневим.

Цікавий факт! Рід Сфагнум налічує 320 видів, які також відомі як білі або торф’яні мохи. Вони відомі своєю здатністю утримувати воду в 12-16 разів більшу, ніж їхня власна вага.

Сфагнум Варнсторфа (Sphagnum warnstorfii)

Один із найцікавіших видів моху сфагнум. Відмінна його риса – здатність змінювати колір залежно від кількості отриманого сонячного світла. На сонці він має темно-пурпурово-червоний або навіть малиновий відтінок, а у затінку – зеленуватий.

Цей вид віддає перевагу багатим мінералами середовищам існування. Він зустрічається на болотах та вологих луках у тундрі та тайзі Північної півкулі, а також на Кавказі, у Японії та у північно-західному Китаї.

Зірчастий мох (Campylopus introflexus)

Цей вид моху походить з помірної зони Південної Америки. Він також поширений в Африці та Австралії. Крім того, цей вид моху був інтродукований до Європи та на захід Північної Америки.

Для нього характерні темно-червоно-коричневі стебла з сріблястими кінчиками та яскраво-зелене листя, яке з віком чорніє. Росте він на гнилій деревині, гонтових і солом’яних дахах і навіть на родовищах шахт.

Зазвичай ці мохи зустрічаються на болотах та дюнах. Вони широко поширюються, створюючи щільні килимки, які швидко ростуть.

Плагіомній гострокінчастий (Plagiomnium cuspidatum)

Цей мох зустрічається в листяних та мішаних лісах Північній Америці, Африці та Азії. Зазвичай він росте на ґрунті при основі дерев, рідше – на гнилій деревині.

Ці мохи мають високі коричнево-помаранчеві стебла та світло-зелене листя. Вони нерідко використовуються при створенні бонсай, але не дуже підходять для газону в саду.

Левкобріум сизий (Leucobryum glaucum)

Цей багаторічний мох ще відомий як подушковидний. Росте він у вигляді великих куполів, і ці кургани виглядають як подушечки для шпильок, які використовують кравчині.

Поширений подушковидний мох в східній частині Північній Америки та в Європі. Він має гладке та пір’ясте листя сіро-зеленого кольору та темно-коричневі стебла. Цей вид моху більш посухостійкий, ніж інші.

Дикран мітлоподібний або віничний (Dicranum scoparium)

Цей мох походить із Північної Америки. Також він росте в Європі, Азії, Австралії та Новій Зеландії. Для нього характерні блискучі пучки темно-зеленого листя та шерстисті стебла такого ж кольору.

Цей вид моху ще відомий як скельний. Він утворює щільно зібрані пучки листя, які сильно загнуті в одну сторону. Заввишки цей мох виростає до 8 см.

Птиліум гребінчастий (Ptilium crista-castrensis)

Цей вид ще також відомий як «мох страусове перо». Пов’язано це з тим, що він створює м’які, схожі на пір’я структури. Цей вид моху має світло-зелене листя та помаранчеві стебла. Через яскравий вигляд його найчастіше використовують як декоративну рослину.

Зазвичай цей вид моху зустрічається в тайзі Канади та у лісах Північної Європи. Він добре росте у частковій або повній тіні, на ділянці з вологим кислим ґрунтом. Зазвичай птиліум гребінчастий утворює щільний килимок на лісовій підстилці.

Авлакомній болотний (Aulacomnium palustre)

Цей вид також відомий як болотяний мох. Зазвичай він росте на болотистих та заболочених ґрунтах у Північній Америці (особливо в Канаді), Євразії, Новій Зеландії. Його можна зустріти на болотах та вологих луках, у вологих хвойних лісах, іноді – на скелях, валунах та гниючій деревині.

Цей вид моху має жовто-зелене або бурувате листя, яке сяє при певному освітленні, тому він ще відомий як «сяючий». Прості прямі стебла сягають 3-7 см заввишки (іноді – до 12 см) та звужуються ближче до кінчиків. Вони мають помаранчево-коричневий колір. Листя сухе, частіше за все – скручене.

Зозулин льон ялівцевий (Polytrichum juniperinum)

Це один з найвідоміших видів зелених мохів. Він зустрічається на всіх континентах, включаючи навіть Антарктиду. Зозулин льон ялівцевий росте на альпійських луках, у тундрі, хвойних та листяних лісах. Він має прямі червонуваті стебла, схожі на дерева у мініатюрі, і сіро-зелене листя з червоно-коричневим кінчиком.

Сухий ґрунт або ґрунт з дуже перемінливим рівнем вологості – типове місце його зростання. На відміну від інших видів мох він не любить вологе середовище. Саме цей різновид зазвичай використовують у ландшафтному дизайні при створенні мохових газонів.

Атрих хвилястий (Atrichum undulatum)

Цей вид моху також відомий як «великий зірчастий». Пов’язано це з його листям, яке виглядає як зірки, якщо на нього дивитися зверху. Воно має яскраво-зелене забарвлення, проте нижні листочки червонуваті.

Цей мох створює пухкі килимки темно-сіро-зеленого кольору з сріблястим блиском. Стебла у нього прості, зіркоподібні, височіють на 3-8 см. Верхнє листя за відсутності вологи кучеряві, а у вологому стані – хвилясте. Довжина листочків сягає 5-9 мм.

Цей вид моху розповсюджений по всій Європі, у Північній Африці, Малій Азії, на Далекому Сході та у Північній Америці. Зазвичай він росте у лісах та лісостепу.

Туідіум ніжний (Thuidium delicatulum)

Цей вид моху також відомий як звичайний папоротеподібний. Він має листя, яке трохи схоже на папороті. Забарвлення у нього поєднує яскраво-зелений та світло-коричневий кольори.

Туідіум ніжний зазвичай зустрічається в Північній і Південній Америці та Європі. Також це один із найпоширеніших видів моху, який можна побачити в магазинах. Саме його у висушеному вигляді найчастіше використовують у квіткових композиціях.

Ракомітріум сивуватий або сивий мох (Racomitrium canescens)

Цей вид моху ще відомий як сивий або «піщана красуня». На відміну від інших різновидів, він неймовірно посухостійкий. Цей мох має тьмяно-зелене листя, яке після висихання набуває сірувато-коричневого відтінку. Довжина стебла сягає 3-6 см, а листя – 1,5-2,5 мм.

Цей вид моху досить розповсюджений по світу. Він зустрічається від Арктики до тайгової зони, а також в горах Середньої Азії, Туреччини, Китаю.

Одиничні екземпляри зустрічаються на пісках у сухих борах. Зазвичай цей мох росте на скелях та кам’янистих розсипах. Він утворює щільні килимки з прямостоячими зіркоподібними стеблами.

Гіпнум кипарисовий (Hypnum cupressiforme​)

Цей вид моху зустрічається на всіх континентах, крім Антарктиди. Він може рости у найрізноманітніших місцях та кліматичних зонах.

Гіпнум кипарисовий можна побачити на мертвій деревині, гілках дерев або безпосередньо на ґрунті. Він створює м’які пучки листю всюди, де росте.

Вогняний мох (Ceratodon purpureus)

Цей вид моху поширений на всіх континентах, включаючи Антарктиду. Найкраще він росте на сухому піщаному ґрунті. Зазвичай він зустрічається в міських і промислових середовищах, які зазнали забруднення.

Свою назву цей вид моху отримав через те, що є однією з перших рослин, які з’являються на згарищах. Крім того, він має яскраво-червоні стебла, які мерехтять, наче вогники. Через це вогняний мох також відомий як червоний (іноді – пурпуровий). Забарвлення листя варіюється від жовтувато-зеленого до червоного.

Цікавий факт! Зразки вогняного моху, які подорожували на борту космічного човника, робили щось дивне: вони оберталися по спіралі. Усі інші рослини росли хаотично, але нитки моху утворювали спіраль, демонструючи відмінну реакцію на силу тяжіння. Вчені вважають, що це ключ до фундаментальної внутрішньої роботи клітин рослин.

Тортула сільська (Tortula ruralis)

Цей вид моху також відомий як зоряний, бо має зіркоподібні стебла. Він досить поширений у Північній Америці та Європі. Також він зустрічається у Австралії, Південній Америці, Азії, на Ближньому Сході, у Північній та Південній Африці.

Цей вид моху має забарвлення від темно-зеленого до жовто-зеленого. Його зазвичай використовують у тераріумах і віваріях, оскільки він відносно легко вирощується.

Схистостега периста (Schistostega pennata)

Цей вид ще відомий як «Золото дракона» або мох, що світиться. Він росте у печерах і при цьому сяє смарагдово-зеленим кольором. До того ж цей мох має пристосування, які дозволяють йому справлятися з нестачею світла.

Він має протонеми – ниткоподібні структури, що ростуть із спори. Усередині них хлоропласти збираються разом, щоб отримати максимальну кількість доступного світла, а клітини у формі лінзи допомагають сфокусувати світло.

Відбиття світла від цих хлоропластів є причиною зеленого світіння. На японському Хоккайдо навіть є природна пам’ятка цьому дивовижному моху, де можна побачити, як він росте в печері.

Мохи-самозванці

Існує багато мохових «самозванців». Ці рослини зовні схожі на мох, але насправді є зовсім іншими рослинами або грибами.

Печіночник і ріголистник – інші типи мохоподібних, але вони не є справжніми мохами. Однак вони тісно пов’язані між собою. Подібно до моху, вони не мають судинної системи та розмножуються спорами.

Плаунові зовні також схожі на мох. Проте вони навіть не є мохоподібними. На відміну від моху ці примітивні рослини мають судинну систему.

Іспанський мох (Tillandsia usneoides) – ще один моховий самозванець. Це зовсім не спорова рослина. Фактично, це вид квіткової рослини з тієї ж родини Бромелієві, що й ананаси.

Лишайники нерідко помилково приймають за мох. Кладонія оленяча або оленячий мох насправді є кущистим лишайником. Він утворює пухкі світло-зелені килимки, подібні до моху.

Чому мох корисний?

Мох важливий в екологічному плані як один із перших колонізаторів голої землі. Завдяки яскраво-зеленому кольору і м’якій структурі, він дуже привабливий для очей і на дотик. Тому мох використовується як матеріал для озеленення протягом сотень років.

Мох надзвичайно добре працює як засіб задля боротьби з бур’янами. Він також використовується у вологих місцях і добре працює як засіб для чищення, оскільки має здатність поглинати токсини.

Мох – екологічно чистий засіб очищення навколишнього середовища. Його легко вирощувати, він не потребує багато зусиль і грошей, може рости в затінених садах та ефективний проти ерозії ґрунту.

Всупереч поширеній думці, мох не паразитує. Він отримує поживні речовини в основному з повітря та сонця, тому зазвичай не турбує рослини, до яких прикріплений.

Навпаки, торф’яний мох фактично використовується садівниками для підтримки рослин і ґрунту, яким мало корисним речовин. Здатний зберігати поживні речовини та воду, він підтримує землю навколо себе насиченою та зволоженою.

Цікавий факт! В канадській провінції Онтаріо плямисті черепахи проводять зиму, ховаючись під мохом сфагнум, який захищає їх від переохолодження під час снігопадів.

Мох може впливати на температуру ґрунту, як нагріваючи, так і охолоджуючи залежно від середовища. У спекотні місяці він може захистити коріння дерев, затіняючи та ізолюючи ґрунт від впливу високих температур.

В Арктиці мохи мають протилежний вплив на температурні показники. Вони можуть перешкоджати сонячному теплу досягати землі та зменшувати швидкість танення льоду, зберігаючи його довше прохолодним.

Березень 2024

Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30	31