Хто власник товариства

0 Comments

Акціонерне товариство: поняття, правовий статус, порядок створення, акції товариства

Ця форма має суттєві особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на підставі Закону України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства”, який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов’язки їхніх засновників та учасників.

Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.

Поняття та юридичний статус акціонерного товариства

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб’єктів права (не товариств), є об’єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство становить собою об’єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та/або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).

Статутні товариства мають й інші ознаки суб’єкта права типу підприємства, які визначені ст.1 Закону України “Про підприємства в Україні”. Підприємства, які стали учасниками товариств, не ліквідовуються як юридичні особи.

Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства. Згідно з першим критерієм Закон України “Про господарські товариства” розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства (класичний поділ: товариства капіталів – акціонерні товариства, особові – інші). Відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства:

  • з обмеженою відповідальністю:
  • з додатковою відповідальністю;
  • повні;
  • командитні.

Три перших види товариств (акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це, статутні господарюючі суб’єкти – підприємства колективної власності. Повне і командитне товариства діють на підставі установчих договорів.

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб’єктів типу товариств включає в себе загальні ознаки для всіх видів товариств і особливі ознаки окремих їхніх видів, які відповідним чином закріплені в Законі України “Про господарські товариства”.

Акціонерне товариство – це так зване товариство капіталів.

Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам.

По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій).

Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов’язується своєчасно виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов’язки акціонерів визначені статтями 10, 11 Закону України «Про господарські товариства», статтями 4, 5, 8. 9 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше – несуть ризик відповідальності) за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об’єднань (участі в існуючих об’єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку і товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.

Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (статті 6-8 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», ст. 30 Закону України «Про господарські товариства»). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі.

Засновники закритих акціонерних товариств до дня скликання установчих зборів повинні внести не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Засновники, учасники та порядок створення акціонерного товариства

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно зі ст. 2 Закону України «Про підприємництво» та іншими законодавчими актами можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. Стосовно акціонерних товариств їх коло визначене статтями 3 і 26 Закону України «Про господарські товариства». Ст. 26 спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників.

Засновниками є особи, які виконують передбачені законом дії щодо заснування товариства. Основна особливість їхнього правового статусу полягає в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації товариства.

Учасники – це особи, які виконують обов’язки підписчиків на акції перед товариством засновників та акціонерів перед акціонерним товариством. Громадяни України можуть бути засновниками та учасниками акціонерних товариств згідно з правилом «крім випадків, передбачених законодавчими актами України», тобто, якщо вони не мають обмежень підприємницької правосуб’єктності згідно зі ст. 2 Закону України «Про підприємництво», статтею 16 Закону України «Про державну службу» та ін.

Згідно із зазначеним правилом засновниками та учасниками акціонерних товариств можуть бути особи без громадянства; стосовно іноземних громадян діє Закон України «Про режим іноземного інвестування» та інше законодавство про іноземні інвестиції.

Недержавні юридичні особи можуть бути засновниками акціонерних товариств практично без обмежень, якщо їхніми статутами (положеннями) не встановлено заборони займатися підприємницькою діяльністю.

Державні юридичні особи (установи, організації) можуть бути засновниками й учасниками акціонерних товариств за принципом «кому дозволено» («дозвільний принцип»). Засновниками акціонерних товариств, по-перше, дозволено бути підвідомчим Кабінету Міністрів України міністерствам, державним комітетам, іншим центральним органам державної виконавчої влади, які уповноважені управляти майном загальнодержавної власності. По-друге, це обласні державні адміністрації, які можуть бути засновниками акціонерних товариств (з боку власника) на базі комунальної власності. По-третє, держателями акцій, які є державною власністю, визначено органи приватизації – Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Державні підприємства відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України під 31 грудня 1992 р. «Про впорядкування діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств» безпосередньо не можуть бути засновниками акціонерних товариств (крім банків).

Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з українськими юридичними особами (відповідно до законодавства про іноземні інвестиції).

Створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв’язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію (статті 26, ЗО, ЗІ, 35 Закону України «Про господарські

товариства»). Процес створення акціонерного товариства – це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

Перша стадія передбачає заснування фізичними та/або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб’єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонерного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов’язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед передплатниками на акції і третіми особами. У договорі доцільно визначити кількість акцій, яку купує кожний засновник (відповідно до закону засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду строком не менше двох років). У цьому разі відповідальність засновника визначається пропорційно кількості його акцій. За зобов’язаннями, що виникають до реєстрації товариства, засновники відповідають солідарно, тобто незалежно від того, як їх відповідальність врегульована договором.

Другою стадією є реєстрація випуску цінних паперів (акцій) та інформації про їх емісію і опублікування засновниками акціонерного товариства (емітентами) відповідно до вимог чинного законодавства інформації про випуск акцій. Зміст та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Зокрема, відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій підприємств та інформації про їх емісію, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210 (в редакції від 12 лютого 1998 р), в інформації мають бути зазначені:

  • характеристика емітента;
  • баланс, звіт про фінансові результати та їх використання (для банків – звіт про прибутки та збитки);
  • дані про членів виконавчого органу, голову ради (спостережної ради) товариства, голову ревізійної комісії та головного бухгалтера;
  • можливі фактори ризику в діловій діяльності емітента;
  • опис ділової діяльності емітента;
  • дані про емісію цінних паперів;
  • перелік і результати попередніх емісій цінних паперів;
  • кількість акцій, що знаходяться у власності членів виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному фонді перевищують 5%;
  • відомості про реєстратора;
  • відомості про депозитарій цінних паперів;
  • дані про відповідальних за інформацію про емісію цінних паперів осіб;
  • дані про юридичних осіб, котрі гарантують надходження коштів емітенту від розміщення акцій (у разі наявності такої гарантії);
  • відомості про будь-які обмеження щодо права володіння цінними паперами.

Певні особливості має ця стадія у разі створення відкритих акціонерних товариств у процесі корпоратизації та приватизації, що знайшло відображення в Положенні про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 14 квітня 2000 р. № 39.Відповідно до пункту 2 цього Положення при випуску акцій у зв’язку зі створенням відкритого акціонерного товариства із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації відкритий продаж акцій не здійснюється, інформація про випуск акцій обов’язковій реєстрації та публікації не підлягає (проте ДКЦПФР здійснює реєстрацію першого випуску таких відкритих акціонерних товариств).

Порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами регулюється Положенням про порядок реєстрації випуску акцій закритих акціонерних товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 11 червня 2002 р. № 167.

Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яка організовується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено ст. ЗО Закону України «Про господарські товариства», статтями 6 та 7 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше ніж через 30 днів. За невиконання цього зобов’язання засновники несуть солідарну відповідальність.

У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку.

Якщо товариство закрите, акції розповсюджуються між засновниками.

Четвертою стадією є установчі збори, які повинні провести засновники не пізніше двох місяців з моменту закінчення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до не створення товариства, і особа, яка підписалася на акції, має право після цього строку вимагати повернення сплаченої нею частини вартості акцій.

Установчі збори – це орган, до компетенції якого входить створення товариства. Тому вони мають бути правомочними. Такими визнаються збори за участю осіб, які підписалися більш ніж на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні збори, але знову ж таки для заснування товариства і на них має бути кворум. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.

Правомочні установчі збори здійснюють юридичні акти щодо створення товариства шляхом голосування за принципом: одна акція – один голос. Це такі дії, як прийняття рішення про створення акціонерного товариства; затвердження статуту товариства; обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради),виконавчого (правління) та контролюючого (ревізійна комісія) органів: прийняття рішення про створення дочірніх підприємств, філій, представництв. Рішення з цих питань, а також щодо надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті кваліфікованою (3/4) більшістю голосів.

Установчі збори вирішують також інші, пов’язані із засновництвом, питання: приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку; зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана в повідомленні; затверджують оцінки вкладів у натуральній формі; вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства тощо. Інші питання компетенції установчих зборів визначають установчі документи.

П’ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства, яка здійснюється за процедурою, встановленою для державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Майно та майнові права в акціонерному товаристві

Акціонерне товариство як суб’єкт і об’єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою та фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить собою врегульовані правом відносини щодо об’єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом урегульовані Законом України «Про власність», який визначає товариство суб’єктом права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права зазначеної колективної власності. Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема, в ст. 24 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої товариство «несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства».

Поняття «майно товариства» узагальнює всі види майна і майнових прав цього суб’єкта права. Зміст його необхідно визначати згідно з правилами ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні». Під майном маються на увазі всі активи і пасиви товариства. За ознакою функціонального призначення окремих видів майна це: основні фонди, оборотні кошти, інші матеріальні цінності товариства.

Майно товариства юридично відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб’єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності.

Юридично-технічною формою, яка постійно відображає майновий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його активи і пасиви. Грошові кошти товариства відображені на його поточному та інших рахунках в установах банків.

Закон України «Про власність» визначає дві основні юридичні підстави виникнення колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств є добровільне об’єднання майна засновників та учасників для створення і діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення права колективної власності є умови відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери – на умовах договорів купівлі-продажу акцій). Право колективної власності виникає також в результаті перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію і приватизацію. Державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваженого державного органу про випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статутний фонд акціонерного товариства (ст.25 Закону України «Про власність»). Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випадках виникає право колективної власності, єдиним суб’єктом якого стає товариство як юридична особа.

Об’єкти права власності акціонерного товариства різні. Товариство визнається власником, по-перше, майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників та учасників З економічної точки зору вклади – це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділено статутний фонд.

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до статутного фонду. В акціонерному товаристві це може бути майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), грошові кошти в національній та іноземній валюті. Такий висновок випливає зі ст. 8 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно з якою акції оплачуються в гривнях, а у випадках. передбачених статутом акціонерного товариства, також в іноземній валюті або шляхом передачі майна.

Вклади у статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях).

За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Ці правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акціонерів.

Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативно врегульованому порядку – згідно з Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України 12 жовтня 2000 р. № 1554, Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації та інших .випадках діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної методики.

Крім вкладів, товариство виступає власником і іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена в процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвувань тощо.

Фонди акціонерного товариства – це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Статутний фонд. Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду акціонерного товариства. Виходячи зі змісту статей 1З та 24 Закону України «Про господарські товариства», статутний фонд акціонерного товариства можна визначити як колективну власність акціонерів у майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб’єкта права.

Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією мстою ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій різної номінальної вартості.

Оскільки статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон імперативно регулює порядок його зміни – збільшення або зменшення.

Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зокрема, шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій.

Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного (фонду не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на акції.

Збільшення статутного фонду – це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори «з питання зміни статутного фонду товариства» (ст. 40 Закону України «Про господарські товариства»).

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Зменшення статутного фонду неможливе за наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається й такому ж порядку, як і про збільшення.

Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов’язане відшкодувати власнику акцій збитки у зв’язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або арбітражним судом.

Для покриття витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний фонд. Це фонд визначеного законодавством розміру. Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду товариства. Формується резервний фонд за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відрахування 5 відсотків прибутку до отримання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються па спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначення, тому його кошти на інші цілі не використовуються.

Обов’язковим фондом у товаристві є також фонд сплати дивідендів. Це майновий фонд, який теж формується з чистого прибутку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд, страховий фонд тощо).

Майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію, акціонер відчужує своє майно до статутного фонду товариства. За це майно акціонер одержує специфічне право – право участі в акціонерному товаристві. Зміст цього права визначено законами України «Про господарські товариства» (статті 10, 11, 26, 29, 30 33, 35, 36. 38) та «Про цінні папери і фондову біржу» (статті 4, 5, 8, 9).

Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До нього входять як майнові права та обов’язки акціонера так і членські (управлінські) права та обов’язки. До майнових прав акціонера належать такі права:

  • брати участь у розподілі прибутків товариства;
  • отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;
  • отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру;
  • розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;
  • заповідати акції у спадщину;
  • купувати додатково випущені акції товариства.

Акціонер несе майнові обов’язки стосовно товариства. Він зобов’язаний оплачувати основні та додаткові акції у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами товариства. Акціонер зобов’язаний сплатити повну вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства. У разі несплати в установлений строк акціонер сплачує за час прострочення 10 відсотків річних від суми простроченого платежу, які до статут товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті платежів по акціях протягом трьох місяців після встановленого строку платежу товариство має право реалізувати ці акції в порядку, передбаченому статутом.

До членських (управлінських) та інших прав і обов’язків акціонерів належать такі права та обов’язки:

  • входити у товариство і виходити з нього;
  • брати участь у загальних зборах акціонерів;
  • обирати і бути обраними до органів товариства: спостережної ради, правління, ревізійної комісії;
  • брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному статутом товариства і законодавством;
  • отримувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов’язане надавати йому річні баланси, звіти, протоколи зборів.

Акціонери зобов’язані: додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та установчими документами.

Правовий режим акцій та дивідендів

Правовий режим акцій регулює Закон України «Про цінні папери і фондову біржу». Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті 4-9).

Акція – це вид цінного наперу. Її юридична природа обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд товариства.

Статутні фонди неакціонерних товариств як колективну власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою формою часток неакціонерних товариств є свідоцтва, які визначають розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних фондах.

Акція на відміну від свідоцтва регулює частки у статутних фондах і права акціонерів більш уніфіковано.

Статутний фонд акціонерного товариства як колективну власність прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, тобто акція є індивідуальним, але уніфікованим регулятором статутного фонду і прав участі акціонера у ньому.

З економічної точки зору акція – це нематеріалізований майновий інтерес у майні товариства, з правової – обіговий документ (правовий акт встановленої форми), який виражає цей інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні договору часткової участі акціонера в статутному фонді товариства. Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом зазначеною договору є умови про дивіденди, про частину виручки від реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості права часткової участі. Правовою формою договору є акція.

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визначені законом реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу – «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються, термін виплати дивідендів, підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

Крім права участі, акція посвідчує членські права акціонера.

Класи (види) акцій. Стаття 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їхнім власникам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві. За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт) розрізняють також іменні акції та акції на пред’явника (пред’явницькі).

Простими іменними закон визначає акції: з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов’язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є як правило, громадяни.

Статус іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов’язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента; інформацію про реєстратора; інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр; інформацію про власників іменних цінних паперів, зареєстрованих у системі реєстру; інформацію про номінальних утримувачів; інформацію про власників іменних цінних паперів – клієнтів номінальних утримувачів; інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону України «ІІро Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документальній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. У цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін у реєстр, крім передавального доручення, є такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.

Акції на пред ‘явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред’явницьких акцій.

Привілейовані акції – це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких прав міститься в статуті товариства.

Привілеями є насамперед переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується у процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власникові у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію.

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке припиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом, привілейовані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Правовий режим дивідендів можна визначити як урегульований правом колективної («акціонерної») власності порядок визначення розміру, оголошення та виплати акціонерам доходів по акціях з чистого прибутку акціонерного товариства. Він має законодавчу основу. Це ст. 4 «Основні характеристики акцій», «Виплата доходу по акціях» Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» і ст. 15 «Прибуток товариствам Закону України «Про господарські товариства». Статгя10 останнього Закону визначає право акціонера на дивіденди, а ст. 41 відносить порядок розподілу прибутку (отже, і визначення дивідендів) до компетенції вищого органу (загальних – зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавства про товариства деталізують правовий режим дивідендів.

Термін «дивіденд» латинського походження (quodo dividendum est – те, що розподіляється). Закон коротко визначає цим терміном частину прибутку акціонерного товариства, яку має право отримати власник акції (статті 4, 5, У Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Теорія права дає більш широке визначення: дивіденд – це частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка підлягає розподілу привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій: це також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну акцію. Інакше кажучи, це і частка відділення фонду сплати дивідендів на кількість акцій, власники (держателі) яких мають право на дивіденди. В юридичному аспекті оголошений вищим органом товариства дивіденд є саме майновим правом акціонера, тобто правом майнової вимоги до товариства. Це право, яке захищається судом (господарським судом) у позовному порядку.

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших виплат (дистрибуцій) товариства, зокрема від процента (доходу) на облігації. З юридичної точки зору процент завжди є боргом товариства облігаціонеру, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом.

Дивіденд же стає боргом товариства акціонеру лише після його оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку.

Майно товариства стосовно якого визначаються і з якого сплачуються дивіденди акціонерам, закон називає в імперативній формі. Основний принцип акціонерного права полягає в даному разі в тому, що діюче акціонерне товариство не має права сплачувати дивіденди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (принцип недоторканності статутного фонду діючого товариства). Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чистого прибутку товариства тобто прибутку, «що залишається у розпорядженні товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит» (ст. 9 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» та ст. 15 Закону України «Про господарські товариства»).

Виходячи з такого визначення, джерела формування дивідендів, статути конкретних товариств, а згідно з ними – проспекти емісій акцій детально регулюють правовий режим дивідендів. У статутах товариств визначаються такі елементи правового режиму дивідендів (окремі пункти):

  • розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства на пропозицію правління);
  • строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюється один раз на рік протягом терміну, встановленого загальними зборами, після прийняття ними рішення про виплату дивідендів);
  • форма виплати дивідендів (готівкою, банківським або поштовим переказом тощо). У разі відсутності повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства. Проценти на неодержані дивіденди не нараховуються. Акціонери зобов’язані у визначений строк повідомляти про зміну адреси і/або банківського рахунка. Інакше товариство не відповідає за несвоєчасність сплати дивідендів;
  • початок нарахування (дивіденди нараховуються з моменту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, причому пропорційно внесеній за акції сумі);
  • розмір дивідендів (не може бути вище рекомендованого правлінням. Загальні збори можуть знизити розмір дивідендів);
  • порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий період виплачуються акціонеру, зареєстрованому в товаристві на момент виплати дивідендів).

Юридичною підставою одержання дивідендів акціонерами за загальним правилом визначено купонні листи на виплату дивідендів (ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Купон є правовим актом, що може додаватися до акції і посвідчує права акціонера на одержання дивідендів. Реквізитами купона визначено порядковий номер купона, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Список використаної літератури:

  • Конституція України.-К.,1996.
  • Закон України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства»,
  • Закон України «Про підприємства в Україні».// ВВР України.-1991.-№24
  • Закон України «Про цінні папери і фондову біржу». ВВР України.-1991.-№38
  • Закон України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».
  • Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60.
  • Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. №740
  • Цивільне право – К., – 1996. Ч.1, 2.
  • Луняк М.О. Господарське право України – Ніжин:Вид-во НДПУ ім. М.Гоголя, 2003.
  • Щербіна В.С. Господарське право – К.: Юрінком Інтер, 2003.

Органи управління акціонерного товариства за новим Законом: загальні збори та рада директорів

Продовжуємо готуватися до змін корпоративного законодавства, зокрема зупинимося на таких органах управління акціонерного товариства як загальні збори акціонерів та рада директорів за новим Законом «Про акціонерні товариства», який набере чинності 01.01.2023р.

1. Структура управління акціонерним товариством

Новий Закон надає можливість акціонерам обрати однорівневу чи дворівневу структуру управління товариством.

За однорівневою структурою органами управління АТ є (1) загальні збори акціонерів (2) колегіальний виконавчий орган – рада директорів, яка має поєднати функції і контролю і управління діяльністю АТ.

За дворівневою структурою органами управління АТ, як і наразі, залишаються (1) загальні збори акціонерів (2) наглядова рада, яка здійснює представництво інтересів акціонерів та нагляд за діяльністю виконавчого органу в період між зборами акціонерів (3) виконавчий орган, який може бути як одноосібним, так і колегіальним.

Структура управління АТ визначається статутом акціонерного товариства, проте, стаття 4 (ч.4-6) Закону містить певні застереження щодо структури:

  • вимоги до застосування однорівневої або дворівневої структури управління АТ встановлюються спеціальним законом.
  • АТ створене із дворівневою структурою управління, має право прийняти рішення про перехід на однорівневу структуру – крім випадків, передбачених відповідним спеціальним законом.
  • АТ створене з однорівневою структурою управління, має право прийняти рішення про перехід на дворівневу структуру управління, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи «швидкість» прийняття законодавчих актів, за наслідками удосконалення законодавства, відсутність закону щодо дворівневої структури управління, а також обов’язок для АТ привести свої статутні документи у відповідність до вимог нового закону до кінця 2023 року – з легкістю можемо передбачити вже зараз – друга половина 2023 року обіцяє цікавий квест.

2. Загальні збори акціонерів

Загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори акціонерів можуть бути річними або позачерговими. Усі збори, крім річних, вважаються позачерговими.Річні збори, як і в чинній редакції Закону, мають бути проведені до 30 квітня наступного року. Отже, ці умови змін не зазнали.

Проте, Закон запроваджує види голосування на зборах (1) очне (2) електронне (3) опитування. Відповідно, за типом голосування загальні збори поділяються – на очні, електронні та дистанційні загальні збори, що має бути відображено в протоколі зборів. Детальніше про це можна дізнатися в нашому блозі про Новації Закону України «Про акціонерні товариства».

Кворум зборів вважається дотриманим за умови реєстрації акціонерів, які сукупно є власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій.

Змінено вимоги до строків складання переліку акціонерів для участі у зборах – з 01.01.2023р. перелік складатиметься станом на 23 годину робочого дня за два робочі дні до дня проведення зборів,за чинною редакцією – станом на 24 годину за три робочі дні.

Участь у зборах можуть приймати акціонери, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники.

Право участі у зборах мають також інші особи, але Закон не уточнює хто саме до них відноситься. Нагадуємо – за чинним законом, крім акціонерів та (їх представників) приймати участь у зборах можуть лише незалежний аудитор, посадові особи АТ, представник трудового колективу.

Представниками акціонера на зборах може бути також депозитарна установа, що обслуговує рахунок акціонера в цінних паперах.

3. Рада директорів

За новим Законом при однорівневій структурі управління рада директорів є колегіальним виконавчим органом АТ, що одночасно здійснює управління АТ та забезпечує контроль за діяльністю виконавчих директорів. При цьому рада директорів (далі – РД) підзвітна загальним зборам акціонерів та самостійно організовує виконання своїх рішень.

рада директорів вирішує всі питання діяльності АТ, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів.

Мінімальний кількісний склад РД – три особи, максимальний кількісний склад – не обмежений. До складу РД можуть входити виключно фізичні особи.

Для забезпечення виконання двох функцій органу – виконавчої та контрольної, новим Законом врегулювано, що до складу РД обираються виконавчі та невиконавчі директори. (У ПрАТ з кількістю акціонерів до 10 осіб – можуть бути лише виконавчі директори). Невиконавчі директори можуть бути незалежними.

Невиконавчий член ради директорів (невиконавчий директор) – член РД який здійснює функції нагляду, управління ризиками та контролю за діяльністю АТ та виконавчих директорів.

Незалежний член ради директорів (незалежний невиконавчий директор) – член РД який, за умовами п.14. ст. 2 Закону має відповідати вимогам, встановленим статтею 69 цього Закону. При цьому ст. 69 не встановлює прямих вимог до невиконавчих директорів, а визначає порядок створення наглядової ради. Стаття 73 нового Закону наводить вимоги до «незалежного директора», як члена наглядової ради.

Закон визначає, що критерії, яким має відповідати виконавчий, невиконавчий або незалежний директор, мають бути визначені в статуті або положенні про раду директорів. Проте, враховуючи що має бути ще спеціальний закон щодо встановлення критеріїв для обрання однорівневої чи дворівневої структури управління, цей закон також може запровадити вимоги до директорів.

Крім того, Закон виокремлює в РД дві посадові особи – Голову ради директорів та Головного виконавчого директора.

І голова ради і головний виконавчий директор обирається членами ради – якщо інше не передбачено статутом АТ, відповідно, – такі повноваження акціонери, за необхідності, можуть залишити за собою.

Голова ради директорів організовує її роботу, скликає та проводить засідання ради директорів, головує на них, здійснює інші повноваження, передбачені статутом та положенням про раду директорів. Голова ради директорів – якщо це відображено в статуті, – має право вирішального голосу при прийнятті РД рішень.

Головний виконавчий директор – представляє інтереси АТ, без довіреності діє від імені АТ відповідно до рішення РД, у тому числі, вчиняє правочини, видає накази та розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками. Обсяг та межі повноважень Головного виконавчого директора (обмеження щодо розпорядження активами, обов’язковість другого підпису тощо) мають визначатися виключно статутом.

Повноваження «інших виконавчих директорів», закон також зобов’язує визначити у статуті.

Закон встановлює можливість визначення статутом кваліфікаційної більшості для прийняття РД певних питань.

На головного виконавчого директора покладено обов’язок – скликати засідання ради директорів – для прийняття рішень з питань, що належать до його компетенції, але виходять за межі звичайної щоденної діяльності товариства. Не дуже вдала правова конструкція, як на наш погляд, оскільки надає можливість зловживань як з одної, так і з другої сторони, тож це питання також доцільно детально врегулювати в статуті чи положення про раду директорів.

Комітети. Для забезпечення своєї діяльності рада директорів АТ може утворювати постійні чи тимчасові комітети з числа її членів та інших осіб для попереднього вивчення і підготовки до розгляду на засіданні питань, що належать до її компетенції. У публічних АТ створення комітетів – з питань призначень, з винагород, з питань аудиту – є обов’язковим.

Порядок організації та проведення засідань, складання, зберігання та надання доступу до матеріалів засідань ради директорів визначається статутом.

Може бути передбачена можливість проведення засідання ради директорів та/або прийняття нею рішень шляхом опитування або шляхом проведення аудіо- чи відеоконференції, а також визначатися порядок проведення таких засідань.

За рішенням РД може здійснюватися фіксація засідань або окремих питань з використанням технічних засобів. У будь-якому випадку на засіданні ведеться протокол, який має бути оформлений протягом п’яти днів. Протокол може бути складено у формі електронного документа, на який має бути накладено КЕП голови ради директорів та секретаря такого засідання.

Припинення повноважень РД. Без рішення загальних зборів повноваження члена РД припиняються: 1) за його бажанням (має бути повідомлення за два тижні); 2) у разі набрання законної сили вироком/рішенням суду, яким заборонено займати певні посади або особу визнано винною у вчиненні дій/бездіяльності в порушення інтересів АТ; 4) у разі смерті, обмеження дієздатності; 5) у випадку, передбаченому частиною третьою статті 88 цього Закону; 6) у разі відчуження акціонером (акціонерами), представником якого (яких) є член ради директорів, всіх належних йому (їм) акцій товариства.

Невиконавчий директор повинен самостійно скласти свої повноваження якщо перестає відповідати вимогам, які висунуті до невиконавчого директора – тобто втратив можливість виконувати функції нагляду, управління ризиками та контролю (п. 12. ч.1 ст. 12 Закону) або перестав відповідати вимогам, визначеним статтею 73 Закону.

Статутом АТ можуть бути передбачені додаткові підстави для припинення повноважень члена ради директорів, тож до нової редакції Статуту товариства акціонерам варто підходити дуже виважено.