Що було у 945 році

0 Comments

Що було у 945 році

Ігор Рюрикович (?—945)

На долю князя Ігоря випало бурхливе життя, сповнене війн, походів, боротьби з непокірливими племенами, політичних інтриг і дипломатичних маневрів.

Він зійшов на престол у 912 році, почавши з утихомирення повсталих проти його влади слов’янських племен і установлення відносин із печенігами. Головною метою Ігоря стало збереження єдності Давньоруської держави, і завдання це виявилося нелегким. При цьому князь підтримував широкі торговельні та культурні зв’язки з Візантією, що аж ніяк не заважало йому час від часу навідуватися з військом до стіни Константинополя і демонструвати військову міць слов’ян.

Починаючи з 941 року Ігор здійснив ряд військових походів на Візантію, у результаті чого отримав великий викуп, а в 945 році було укладено мирний договір між двома державами. Цей договір і нині служить зразком вдалого сполучення положень міжнародного права та руських народних звичаїв. Із тексту цього договору історики дізналися, що володіння Русі за часів князя Ігоря пролягали аж до Кавказу і Степового Криму.

У тому ж 945 році спалахнуло повстання слов’янського племені древлян проти київського князя. Воно увійшло в історію як один із найдраматичніших епізодів суперництва двох східнослов’янських племінних спілок — полян і древлян. Причиною невдоволення древлян проти Києва став грабіжницький збір данини — протягом одного року її збирали тричі. Зрештою древляни захопили князя Ігоря у полон, і долю його було вирішено на вічі, що проходило у священному лісі біля міста Іскоростеня.

Древляни стратили князя, принісши його в жертву своїм язичницьким божествам.

Княгиня київська Ольга

Ольга (нар. близько 910 — 11 липня 969) — руська княгиня із династії Рюриковичів. Дружина і кузина київського князя Ігоря, по загибелі якого (осінь 944) зійшла на київський стіл (Княгиня київська з 945 по 964). Мати Святослава Ігоровича. Ліквідувала древлянське племінне княжіння, упорядкувала збирання данини, організувавши по всій країні князівські погости і осередки судочинства. У зовнішній політиці підтримувала дружні стосунки із Візантією, 946 або 957 відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним і прийняла християнство. У 964 році передала владу синові. Похована за християнським звичаєм.

Хрещене ім’я — Олена. Канонізована католицькою і православною церквами як свята Ольга. Інші імена — Вольга, сканд. Гельґа, Алогія.

У сучасній українській традиції очолює перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

«Свята велика княгиня Ольга» Микола Бруні

Походження

Народження

Місце і дата народження Ольги достеменно невідомі. Літописець «видав» її заміж 903 року. Деякі вчені (напр., російські історики Татищев і Карамзін), ґрунтуючись на тому, що зазвичай на Русі дівчат одружували у 13–16 років, припустили, що вона могла народитися наприкінці 880-х. Така версія не збігається з віком сина Ольги, Святослава, який, на думку сучасних істориків народився пізніше — близько 936-938: Леонтій Войтович вважає, що в 938 році, Михайло Брайчевський датував народження князя 935 роком. У такому випадку виходить, що Ольга стала матір’ю у віці 50 років, що навряд чи можливо. Та й сама Ольга в літописних джерелах за 940-і-950-і роки описана зовсім не старою енергійною жінкою.

Тому, ймовірно, варто припустити, що Ольга була молодшою, ніж на це вказують літописи, а її шлюб під 903 роком — всього лише невдале обчислення літописця. Сучасний історик Микола Котляр вважає, що княгиня Ольга народилася близько 910 року, а російський учений Олексій Карпов припускає, що народження княгині могло відбутися приблизно у 920 році.

Версії походження

1. Київська версія. Походження Ольги залишається загадковим. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена у Псков. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці р. Росі (нині — с. Плисків Погребищенського р-ну, Вінницької обл., приблизно 170 км від Києва).
2. Галицька версія. За нею, майбутня правителька Русі народилась у Пліснеську (нині — с. Підгірці, Золочівського р-ну, Львівської обл.). Її батьками були Олег і Гельґі, відповідно онук данського правителя Гельґи і дочка східнослов’янського князя Будимира.

3. Болгарська версія. Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 році, полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже, Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського царя Симеона I Великого, народженою бл. 896 р. у Плисці. Інша, більш детально аргументована версія, що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса I, дочкою його сина Володимира I, попередника на болгарському престолі і брата Симеона.
4. Псковська версія. Невідома хронологія її життя, безперечною можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. «Повість временних літ» відносить шлюб Ольги й Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «… Неци же глаголють, яко Ольгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. «Кроник псковский», що зберігся в списку 1689 р., представляє Ольгу не уродженкою, а лише засновницею Пскова.

Архонтісса Ольга. Малюнок зі старої книги

Етимологія імені

Слов’янська версія

  • Відомі слов’янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «в’ольготний».
  • У слов’янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 г.), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.
  • Скандинавські саги називають Ольгу «матір’ю» (а не бабусею) «Вальдамара»-Володимира (як і «Вартилафа»-Брячислава називали сином Володимира, а не онуком) і не Хельгою, а беззмістовним звуконаслідуванням «Аллог’я», яке ніде за межами цієї саги не зустрічалося і жодного сенсу в скандинавських мовах не мала.

Балтська версія

  • У Литві є ріка Олег і деякі імена, що схожі на той же корінь: Ольгерд, Ольгимунт.
  • Відоме балтське слово «algas» — винагорода.

Норманська версія

За норманською версією ім’я Ольга — це слов’янізована ужіночнена форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi).

Родина

  • Ігор Рюрикович (878 — 945) — чоловік, Князь київський (912 — 945). Шлюб 913 року:
    • Святослав Хоробрий (937 — 972) — син, Великий князь київський (945 — 972):
      • Ярополк Святославич (955 — 978) — онук, Великий князь київський (972 — 978), правитель Київської Русі;
      • Олег Святославич (956 — 976) — онук, Князь древлянський (970 — 977);
      • Володимир Святославич (960/963 — 15 липня 1015) — онук, Великий князь київський (979 — 1015), князь новгородський (970 — 988).

      Ймовірно, що крім Святослава Ольга мала інших дітей. В угоді 944 року названі два слов’янські імені — Предслава і Володислав. Не виключено, що ці імена могли належати іншим дітям Ольги та Ігоря. Так само як не виключено, що насправді це були діти Ігоря від іншої дружини.

      Княжіння

      Шлюб та початок правління

      За «Повістю временних літ» Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, на Ользі у 903 році, тобто коли їй вже виповнилося 12 років. Дата ця піддається сумнівам, оскільки згідно з Іпатіївським списком тієї ж «Повісті», їхній син Святослав народився тільки в 942 році. Можливо, щоб вирішити це протиріччя, пізні Устюжський літопис та Новгородський літопис за списком П. П. Дубровського повідомляють про десятирічний вік Ольги на момент весілля. Самі ранні літописці не мали відомостей про дату весілля. Цілком ймовірно, що 903 рік у тексті «Повісті временних літ» виник більш пізнього часу, коли чернець Нестор намагався привести початкову історію до хронологічного порядку. Після весілля ім’я Ольги згадується чергового разу тільки через 40 років, у договорі із Візантією 944 року.

      Перша зустріч князя Ігоря з Ольгою
      (Василь Сазонов. Третьяковська галерея)

      Згідно з літописом, у 945 році князь Ігор гине від рук древлян після кількаразового стягування з них данини. Спадкоємцю престолу Святославу тоді було лише три роки, тому фактичним правителем Русі у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представником законного спадкоємця престолу. Рішучий образ дій княгині щодо древлян також міг схилити дружинників в її користь.

      «Княгиня Ольга зустрічає тіло князя Ігоря». Ескіз, Василь Суріков, 1915

      Помста деревлянам

      Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря I). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів.

      «Помста Ольги проти ідолів древлянських». Гравюра, Федір Бруні, 1839 Друга помста Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивілівського літопису

      Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста. Четверта помста приходиться на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив’язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.

      Четверта помста Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивілівського літопису

      Гострий розум

      Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, десь близько пів року, протримали не допускаючи до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з княгинею імператор помітив її красу і вирішив одружитись з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, імператор відпустив Ольгу додому багато обдарувавши. Однак хоч ця легенда красива, але дуже сумнівна. Тим більше, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з пів року перш ніж допустити до княгині Ольги.

      Хрещення

      Дослідники наявних джерел (давньоруських, візантійських та німецьких) мають розбіжності у трактуванні місця та дати хрещення Ольги. Якщо всі давньоруські джерела одноголосно називають місцем хрещення княгині Константинополь, то Є. Голубинський припускає місцем хрещення Київ, після поїздки до Константинополя (посилання на «Пам’ять і похвалу Володимиру»). Версію про київське хрещення підтримує французький історик Ж. П. Аріньйон. Розбіжності також існують і у даті проведення обряду.

      Д. Гордієнко у своїй роботі «Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета в зовнішній політиці Візантії (912—959 роках.)» вперше в історіографії намагається встановити точну дату хрещення княгині Ольги — ніч з 17 на 18 жовтня 957 році у Константинополі, результатом чого стала активізація Києва у південно-східному напрямку з метою підкорення східнослов’янських територій Києвом та налагодження контактів з Германією Оттона.

      Хрещення в Царграді. Мініатюра з Радзивілівського літопису

      Місії Оттона

      Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священників, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. З перебуванням місії Оттона у Києві пов’язують ротонду Х століття, рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия». Посольство 962 року зазнало невдачі. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

      Втрата влади

      Як повідомляє «Продовження хроніки Реґінона», Ольга втратила владу у 962 році, хоча саме джерело відкрито про це не заявляє.

      У 961/962 році Ольжина спроба християнізувати Русь зірвалася. Очевидно, це і була причина її відходу від державних справ. Юрій Диба вважає, що це пов’язано з приходом її сина Святослава до влади.

      У грудні 961 року молодий 23-25-річний Святослав Ігоревич, усвідомив, що Ольга узурпувала владу. Більше того, Святослав був ревним язичником. Тому скориставшись підтримкою язичницької знаті, серед яких головні ролі очолювалися древніми слов’янськими і варязькими родами на чолі зі Свенельдом, князь прогнав місіонерів і усунув старіючу матір від влади. З цим можна пов’язати початок його військової діяльності близько 963-965 років.

      Костянтин VII Порфірогенет і княгиня Ольга в 955 році на константинопольському іподромі. Фреска київського Софійського собору. XI століття.

      Вшанування пам’яті у Києві

      У топонімії

      У Києві є Ольгинська вулиця.

      У скульптурі

      Київський пам’ятник — композиція з трьох мармурових скульптур на гранітному постаменті — княгиня Ольга, святий апостол Андрій Первозваний та просвітителі Кирило і Мефодій — розташований на Михайлівській площі поруч із Михайлівським Золотоверхим собором. Пам’ятник роботи скульпторів Івана Кавалерідзе, Петра Сниткіна та архітектора Валеріяна Рикова було освячено та відкрито 4 (17) вересня 1911 року. Пам’ятник зазнав вандалізму у 1919 році, а до 1935-го був остаточно демонтований. Відновлення сталося у 1996 році (автори реконструкції — скульптори Віталій Сівко, Микола Білик та Віталій Шишов).

      Пам’ятник княгині Ользі, Св. Апостолу Андрію Первозваному та рівноапостольним Кирилу і Мефодію в Києві (1911, поновлення — 1996)

      Канонізація

      Після смерті Ольги, онук княгині — святий рівноапостольний Володимир, переніс її мощі в знамениту Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, перший кам’яний храм Давньоруської держави. Тоді ж, в період правління святого рівноапостольного князя Володимира, ще до офіційної канонізації, Ольгу стали вшановувати як святу. Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована у лику рівноапостольної в 1547 році з визначенням дня пам’яті 24 липня. Її пам’ять вшановується і православною, і католицькою церквами.

      «Свята Ольга». Ескіз до мозаїки, Микола Реріх, 1915

      Іконографія

      Іконографія великої княгині Ольги — традиційна для всіх рівноапостольних святих. Рівноапостольну Ольгу традиційно зображають на іконах стоячи. У правій руці зображують хрест, символ проповіді Христової, яку вели всі рівноапостольні святі. У лівій руці — символічне зображення храму.

      Ще один традиційний образ святої Ольги — разом з рівноапостольним князем Володимиром.

      Княгиня Ольга, Васнєцов Стилізований лубочний портрет Ольги у російських традиціях роботи Михайла Нестерова (1892 рік).

      Княгиня Ольга (бл. 890-969)

      Дружина князя Ігоря та мати князя Святослава. Була княгинею-регентом після вбивства чоловіка (з 945 по 962 роки). Відома через свою криваву помсту древлянам за князя Ігоря та як княгиня, що прийняла християнство та намагалася зробити його державною релігією Русі.

      Після вбивства Ігоря древляни надіслали до Києва посольство з пропозицією до князівської вдови вийти заміж за їхнього князя Мала. Ольга спокійно прийняла послів, прохаючи трохи часу, по закінченні якого вони були закопані живцем поблизу князівського двору. Надалі, за наказами Ольги, було спалено у лазні найкращих мужів древлянських, яких княгиня запросила до Києва, щоб засвідчили повагу до неї, та перебито древлянське військо на підпитку, яке було запорошене на тризну за Ігорем. Ці факти здаються не досить правдивими, адже древляни не раз і не два потрапляли у підступні і, головне, смертельні пастки княгині, керовані жагою шлюбу їхнього князя зі вдовою князя київського. Тобто доволі-таки незавуальовано давні джерела підкреслюють як древлянську наївність на межі з дурістю, так і Ольжину криваву підступність задля помсти. Найбільш відомий останній акорд винищення княгинею древлян. Взявши в облогу їх головне місто Іскоростень (сучасний Коростень Житомирської області), Ольга запросила у якості данини по три голуба та горобця з кожного двору. Містяни з радістю погодились на такі легкі умови. Княгиня ж, отримавши птахів, звеліла до кожного з них прив’язати палаюче лахміття. Птахи, налякані вогнем, полетіли у свої двори, враз підпалюючи усе місто. Іскоростень був суттєво зруйнований, а древляни ніколи більше не були вагомою силою у Русі.

      Щодо князя Мала, його доля після кривавого і безуспішного сватання невідома. Проте з його нащадками пов’язують досить багато видатних особистостей. Наприклад, воєвода київського князя Володимира Святославовича Добриня вважається сином Мала. У той же час Добриня є дядьком Володимиру, адже сестра Добрині Малуша була ключницею Ольги та дружиною Святослава, від якого народила сина Володимира. Отже, Мал є батьком легендарного Добрині Микитовича та дідом усесвітньо відомого Володимира Хрестителя. Досить непогано для місцевого князька, що вбив князя київського і залицявся до його вдови.

      Ольга вважається першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство. Звісно, Аскольд також був християнином, проте некоректно вважати Аскольдiв Київ центром усiєї Русi, на вiдмiну вiд Києва за правлiння Ольги. Вона досить цілеспрямовано готувалася до введення християнства на Русі як державної релігії, проте це доробить її онук. Детальнiше про «пригоди» Ольги на шляху до нової релiгiї – поговоримо трохи згодом.

      Княгиня Ольга була не лише жорстокою (що було нормою Середньовіччя), але й мудрою. Помстившись за чоловіка, вона почала вирішувати проблему, яка стала причиною його смерті,— систему збору данини. Основою реформи стала чітка регламентація зборів за планом «хто, коли і скільки має сплатити». У 945 році було встановлено, що полюддя (щорічний об’їзд князем з дружиною своїх земель для збору данини) відбувається з листопада по квітень. Люди з чітко зазначених територій збиралися на спеціально визначених місцях – погостах і становищах.

      Керував усім князівський намісник – тіун. Данина іноді називалася оброком; частіше за все віддавалася натурою (медом, хутром та ін.). Розміри були встановлені чітко і різнилися від багатства землі, з якої данина збиралася. Наприклад, з північних регіонів, багатих на хутрових звірів, данина була більшою, ніж із хліборобських земель. По суті, був введений у дію податковий кодекс, з урахуванням майнового розшарування суспільства.

      На початку 960-х років нарешті і де-факто влада перейшла до Святослава Ігоровича, а Ольга лишалася таким собі мудрим порадником і помічником. Так, наприклад, у 968 році Ольга керувала обороною Києва від печенігів, бо Святослав перебував у своїй болгарській резиденції. І хоча син не поділяв релігійних поглядів своєї матері, княгиня Ольга була похована за християнським звичаєм 24 липня 969 року.

      Що спонукало Ольгу до масштабної кари древлян?Ольга мстилася за свого чоловіка – Ігоря Рюриковича, якого древляни жорстоко вбили.на землі древлян претендували північніші племена дреговичів, яким Ольга воліла допомогти.ніяких особливих причин не було, просто Ольга була жорстокою і кровожерливою правителькою.древляни збиралися у похід на Київ, а Ольга нанесла попереджувальний удар

      Головне місто древлянКиївІскоростеньВручийЖитомир

      Скількома способами Ольга помстилася древлянам?1234Ольга вбила древляських послів-сватів, перебила військо древлян та спалила їх головне місто – Іскоростень

      Last updated 5 years ago