Скільки звуків у слові комірчині

0 Comments

Скільки звуків у слові комірчині

II. Повторення та закріплення матеріалу

1. Вступне слово
— Сьогодні до нас на урок завітав гість, а хто — ви скажете, послухавши про нього вірш.

Він звірят усіх лікує,
Від халеп різних рятує,
І зайчат, і мавпенят,
Бегемотів, тигренят.
Вилікує він за мить
Все, що в звірів заболить.

Учні називають гостя і записують словосполучення на дошці.
— Назвіть слово, що означає професію.
— Про які професії ми говорили на минулому уроці?

2. Гра «Знайди помилку»

Хліб пече перукар.
Обід готує фотограф.
Робить зачіски й перуки кухар.
Нас фотографує пекар.

— Пригадайте, яку букву вивчали на уроці читання, який звук вона позначає?
— У назві якої професії є звук [ф]? Вкажіть його позицію.

III. Мотивація навчальної діяльності

1. Відгадування загадки-добавлянки

• Є чарівник у школі в нас,
Ану, впізнайте, хто він?
Озветься — тиша йде у клас.
Озветься ще раз — гомін.
Щоб не спізнитись на урок,
Нам голос подає… (дзвінок).

2. Утворення словосполучення
Дзвінок (який?)…, ….

3. Складання речення зі словом дзвінок

IV. Повідомлення теми та завдань
— Сьогодні ви будете вчитися вимовляти нові звуки, дізнаєтеся ще про один із секретів нашої рідної мови. А також дізнаєтесь, наскільки важливо бути уважними, спостережливими, щоб помічати красу рідної природи.

V. Вивчення нового матеріалу. Ознайомлення з новим звуком

1. Виділення звука [дз] у слові дзвінок

2. Артикуляція звуків [дз], [дз’], віднесення їх до приголосних, позначення фішкою. Звуки вимовляються злито

3. Аналітико-синтетичні вправи
1) Гра «Утвори склад».
Учитель називає звуки, учні утворюють склади.
2) Гра «Назви звуки».
Учитель називає склади, учні називають звуки, що його утворюють.

4. Гра «Впіймай слово і назви позицію звуків [дз], [дз’]
Дзьоб, зірка, кукурудза, дзеркало, дрізд, зебра, дзвінкий, зелений, ґедзь, дзиґа.

VI. Ознайомлення з буквосполученням [дз], [дз’]
— Звук [дз] — складний, він злитий з двох звуків [д] і [з], тому на письмі ці звуки позначаються двома буквами — «де» і «зе».

— Читання променеподібної таблиці

1. Читання пірамід слів

2. Друкування буквосполучень Дз, дз у зошитах

3. Повторення правил сидіння за партою, вимог щодо того, як тримати ручку й розміщувати зошит під час письма

4. Читання складів з вивченим буквосполученням, друкування їх у зошиті
На дошці — малюнок сонечка, в середині — буквосполучення дз, на промінцях — а, о, і, и, у, е. Під керівництвом учителя діти читають прямі та обернені склади.

VII. Робота за Букварем

1. Розглядання малюнків
— Кого ви бачите на малюнку?
— Яку пташку, як і нашого гостя, називають «лікарем»? Чому?

Відгадайте, діти, хто
Має носик-долото?
Ним комах з нори виймає
Про здоров’я лісу дбає. (Дятел)

— А як називають носик дятла?

2. Звуко-буквений аналіз слова дзьоб

3. Гра «Чий дзьоб?»

4. Робота над словами у стовпчиках
1) Читання мовчки, хором, «ланцюжком».
2) Вибіркове читання.
— Прочитайте слова зі звуками [дз], [дз’].
— Прочитайте слова з буквосполучення дз на початку слова.
— Прочитайте слова, що називають дію.
— Прочитайте слова, що відповідають на запитання які

5. Гра «Хвостики»
Учитель починає читати слово, а учні його закінчують.

VIII. Підсумок
— З яким новим буквосполученням ви ознайомилися на уроці?
— Які звуки воно позначає на письмі?
— Встановіть межі речення. Унасзадзвенівтелефон.
— У якому слові не співпадає кількість звуків і букв? Чому?
— Пригадайте гру «Чий дзьоб» і назвіть птахів, яких ми можемо зустріти в нашому краї.

Звуки [дз], [дз’]. Позначення їх буквосполученнями Дз, дз, навчання грамоти

Повернутися на сторінку Навчання грамоти

Звуковий аналіз слова дзьоб

Звуковий аналіз слова дзьоб в українській мові:

1 * – букви.
2 * – звуки, транскрипція слова дзьоб.
3 * – звукова схема (звукова модель) слова дзьоб – дошкільнятам, 1 – 4 клас

4 * – правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова дзьоб (знаходяться нижче на сторінці).

Повний фонетичний, звуко-буквений розбір слова дзьоб дивись далі!

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова дзьоб:

  1. 1. Дзьоб
  2. 2. По складам: дзьоб (1 склад; наголос на 1-му складі).
  3. 3. [ дз ’ о ́ б ]

дз [ дз ’ ] – приголосний, дзвінкий парний, м’який парний (правило GD2 )

б [ б ] – приголосний, дзвінкий парний, твердий непарний (правило E )

Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

Голосні звуки:

  • На початку слова
  • У середині та в кінці слова після голосного звука
  • Після апострофа
  • Після м’якого знака

Приголосні звуки:

  • [й]завжди м’який;
  • [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
  • Уподібнення за м’якістю:
    • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
    • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
    • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
    • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
      НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
    • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
    • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз]якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
    • завжди позначає два звуки [шч]
    • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
    • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
      Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
      • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
      • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
      • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
      • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
      • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
      • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
      • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
      • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
      • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
      • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
      • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
      • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
      • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
      • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
      • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
      • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
      • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
      • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
        т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
      • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
      • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
        легко – [лехко],
        вогко – [вохко],
        нігті – [н’іхт’і],
        кігті – [к’іхт’і],
        дігтяр – [д’іхт’ар],
        дьогтю – [д’охт’у],
        бігцем – [б’іхцем].
        Ці слова потрібно запам’ятати.
      • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

      Правила поділу слова на склади в українській мові*

        Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
      1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
      2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
      3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
      4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
      5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
      6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
      7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
      8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.