Кого називають Мефістофелем

0 Comments

Фауст і Мефістофель – ОБРАЗ ФАУСТА ЯК УТІЛЕННЯ ДИНАМІЗМУ НОВОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ПРОВІДНІ ОБРАЗИ ТРАГЕДІЇ – ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО

Сам Гете сприймав образи Фауста і Мефістофеля в нерозривній єдності. Він зазначав, що не тільки «невгамовні сумніви головного героя, а й тонка іронія Мефістофеля» разом становлять суть його «власного єства». Але така єдність особлива — це єдність і постійна боротьба різних начал у людині, що визначають її духовний рух і моральну стійкість.

Поява Мефістофеля в кабінеті Фауста, а не Вагнера не є випадковою. Адже Мефістофель — диявол, утілення зла, дух заперечення. Його функція у творі — моральне випробування людини. Вагнера навіть не варто випробовувати, бо він і так перебуває у полоні темних сил. На відміну від нього, Фауст — людина, яка шукає смисл життя і себе у світі, є цікавим об’‎єктом для диявольських «експериментів». Ключовою фразою до образу Мефістофеля є його слова: «Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Як їх розуміти? Мефістофель приходить на землю, щоб виявляти приховані тваринні інстинкти, таємні темні бажання смертних. Урешті-врешт він показує людині саму себе і жахливий світ навколо неї — у цьому й полягає «добро», яке робить дух зла. Але чи вдасться Мефістофелю підкорити собі особистість і людство, «бажаючи лиш злого»? Саме це питання розв’‎язується автором протягом усієї трагедії.

Мефістофель усвідомлює складність завдання, яке він поставив перед собою: людей не так легко знищити.

За всякі способи я брався,

А все удачі не діждався:

Проти пожеж, потопів, бур

Земля стоїть собі, як мур!

Людське й звірине кодло теж набридло:

Як можна так поводитися підло?

Вже я їх бив, губив — і знов,

Дивись, шумує свіжа кров.

І скрізь таке, хоч бийся в груди.

В землі, в воді, в повітрі — всюди

Мільйони родяться життів.

Визнаючи неможливість знищити людський рід, Мефістофель поставив собі за мету взяти в полон душу людини. Він спокушає Фауста, котрий давно б’‎ється у безвиході, надією на пізнання життя і щастя:

«Покинь нікчемні заняття,—

Узнаєш, що таке життя».

Мефістофель кличе героя з темного кабінету на широкий простір, у вільний світ. Так укладається угода між людиною і дияволом.

Але Мефістофелю не вдалося підкорити собі душу людини й довести її «мерзенну» суть. Фауст не перестав шукати істину, не зупинився в процесі пізнання, не втратив людське єство, хоча й припускався помилок. Це доводять сцени першої частини трагедії.

У сцені «Авербахів склеп у Лейпцигу» показано, що люди нерідко піддаються тваринному задоволенню, звірячим інстинктам:

Прелюдожерно гарно нам,

Мов всім на світі кабанам.

Мефістофель прагне довести «нутро скотиняче» людей. Але Фауста не задовольняють ниці інстинкти. Пияцтво — не та воля, про яку він мріяв: «Вони мені уже обридли всі». Він прагне втамувати духовну, а не тілесну спрагу.

У сцені «Відьмина кухня» Фауст, прагнучи повернути молодість, звертається до послуг відьми, а та намагається своїм чаклунством спокусити душу Фауста. Однак його не задовольняє буденне, бездуховне існування: «Не по мені вузьке життя». Ворожба відьми йому також не до вподоби: «А може, годі?» Хоча Фауст і випив чарівний еліксир відьми, аби помолодіти, він не втратив своєї людської сутності.

Гюстав Доре. Відьмина кухня. 1870-і pp .

У сценах з Маргаритою автор випробовує героя коханням. Мефістофель намагався довести, що людина не знає справжньої любові, а шукає лише плотських утіх. Він підштовхує Фауста до брехні, спричиняє трагедію Маргарити, але, попри драматичну розв’‎язку любовної колізії, кохання виявляється сильнішим за диявольський розрахунок. Фауст покохав по-справжньому. Кохання збудило в його душі незнані сили, відкрило йому весь світ.

Високий духу, дав мені ти все,

Усе, чого просив я.

Мені явив ти лик свій пломенистий.

Природу дивну дав мені в уділ,

Дав силу — почувать,— зажить її,

Не подивлять споглядачем холодним.

Фауст став причиною щастя і страждань Маргарити, він сам картає себе за горе, яке приніс дівчині. Але кохання духовно очистило їх обох. Тому в кінці першої частини у відповідь на слова Мефістофеля: «Вона рокована!» — лунає голос з неба: «Врятована!» Господь дарує духовне спасіння Маргариті й Фаусту за їхнє щире кохання. Мефістофелю не вдалося довести, що любов — «лише пусті слова». А Фауст і в щасливу мить, і в розпачі не зраджує себе і не піддається диявольским хитрощам.

Сцени «Вальпургієва ніч» і «Сон у Вальпургієву ніч» — це випробування Фауста розвагами й забуттям. Мефістофель намагається відволікти його від духовних проблем, забрати в полон до темних сил. Проте Фауст відмовляється від солодкого забуття, не може забути Маргариту й того, що скоїв. Герой залишається самим собою — це головний результат його мандрівок із Мефістофелем у першій частині твору.

Отже, попри всі спокуси, дияволу не вдалося заволодіти душею людини. Фауст не спинився у пошуках істини та пізнанні смислу життя.

У другій частині трагедії герой продовжує свій суперечливий шлях і намагається осмислити всю духовну культуру людства й знайти той абсолют, якого одвічно прагнули люди. Сам Фауст утрачає індивідуальні риси і стає виразником волі, розуму, уяви, нічим не обмеженого у своїх пориваннях людського духу.

Арі Шеффер. Фауст — і Маргарита у саду. 1846 р. –

Ідеалом гармонії і краси для нього стає Єлена Прекрасна, але Фаусту належить пройти довгий шлях до неї. Він має усвідомити всі стадії міфологічної свідомості, потім долучитися до надбань людської думки, пізнати всі фази передісторії людства.

Союз Фауста з Єленою — символ єднання бентежного духу з античною красою, втілення думки автора про гармонізацію суспільства за допомогою античності. Але цей союз міг існувати лише у вигаданому, уявному світі. Прекрасний Евфоріон, дитя Фауста і Єлени, гине, слідом за ним зникає й Єлена. Отже, пошуки Фауста завершилися поразкою, хоча наближення до античної краси збагатило його духовно й спонукало продовжувати свій шлях до високої мети.

У четвертому й п’‎ятому актах другої частини Фауст знаходить себе у праці на благо людей, у боротьбі за життя і волю:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’‎ється день у день за них!

Проте, на думку автора, остаточну істину відшукати неможливо. Фауст осліп, і стукіт лопат лемурів, що копають йому могилу, він приймає за будівельні роботи. Диявол оголошує зупинку життєвого часу. Формально він переміг, але духовна перемога лишилася за Фаустом. Адже він не припинив своїх пошуків сенсу буття. Його Я підноситься на новий щабель, наближаючись до жаданого абсолюту. Біля небесної брами він знаходить Маргариту, яка постає перед ним утіленням любові, вірності й милосердя. Попри трагедію героя, останні сцени «Фауста» звучать як натхненний гімн на честь людини. Завершальні рядки «Містичного хору» виражають одвічний потяг людства до нових вершин, до істини, краси, ідеалу.

Яви минущого Нам ніби сняться;

То — символ сущого,

Де сни здійсняться,

Де все урочеє Діє й живе;

Вічно жіночеє Нас туди зве.

Видатний український перекладач Г. Кочур писав: ««Містичний хор”, що завершує трагедію, співає про стихію вічно жіночого як артерію життя, що нею всі яви минущого пливуть до своєї сутності».

Суперечці між Богом і Мефістофелем, про яку йшлося в «Пролозі на небі», остаточно покладено край у фіналі «Фауста», де божественне бере верх над диявольським. Гете відправляє душу Фауста на небо, а не в пекло, отже, Мефістофель так і не заволодів нею. Звільнена від земної оболонки душа героя лине до Бога, світла, до «щирої любові», «джерела святого», «блаженного життя».

Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

Суть протистояння Фауста і Мефістофеля у трагедії Й. В. Гете “Фауст”

Творчість Йоганна Вольфганга Гете — найвище досягнення світової літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено “віком розуму”, а “Фауст” — найвище досягнення самого письменника. Його часто називають поетичним заповітом письменника людству.

В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але Гете суттєво переробляє сюжет, ставить питання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена Ще в пролозі: це одвічні філософські питання “що таке людина”, “в чому її суть”. Фауст покликаний вирішити спір між Господом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти відповіді на одвічні філософські питання.

Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини головне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У цьому протистоянні Гете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал.

Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину, Мефістофель забирає його душу. Пошуки істини Фауст робить метою свого життя, вони протікають у постійних суперечках із Мефістофелем, адже в героїв принципово різні точки зору на людину.

Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить забути про високий обов’язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покохали один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: “Зупинись, миттєвість!” Доля Маргарита трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її.

Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сторінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позбавили Маргариту розуму. Коли Фауст з’являється в темниці, де перебуває . приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякається кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Мефістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори виправляє Мефістофеля: “Врятована”. Образ Маргарити з’являється у поемі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах.

Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення моральних законів призводить до трагедії.

Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які пропонує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста.

Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесилений, герой мріє, що “вільний народ буде жити на вільній землі”, але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста.

На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до спасіння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, людина повинна іти ним попри всі спокуси “мефістофелів”.

Інші варіанти цього твору:

До вивчення трагедії «ФАУСТ» 1

Історія створення. Над головним твором свого життя Ґете працював приблизно 60 років. Письменник задумав його ще в 70-і роки XVIII століття, коли навчався у Страсбурзі. Його увагу привернула народна легенда про доктора Фауста, яка виникла ще в XVI столітті. Йоганн Фауст був магом, який продав душу дияволу, щоб задовольняти свій потяг до знань і насолоди. Цікаво, що Фауст — історична особистість, він справді жив наприкінці XV — у XVI столітті, — будучи вченим, займався магією. Слід зазначити, що в ті часи магія теж вважалась наукою. У 1587 році у Франкфурті вийшла так звана народна книга «Історія про доктора Йоганна Фауста, знаменитого чарівника і чорнокнижника», видана Йоганном Шпісом. А в 1588 році знаменитий британський драматург, сучасник Шекспіра, Крістофер Марло написав драму «Трагічна історія доктора Фауста». У Німеччині ця п’єса йшла у виконанні мандрівного лялькового театру, її переглядав і Ґете. Перші сцени трагедії написані в 1773-1775 роках, літературознавці назвали їх «Прафауст». Надалі цей варіант у 1790 році було опубліковано в скороченому вигляді під назвою «Фауст. Фрагмент». У повному обсязі трагедія була завершена лише в 1831 році. Уперше твір побачив світ уже після смерті письменника в 1832 році.

1 Уривки з трагедії, рекомендовані до вивчення, ви можете прочитати в електронній хрестоматії, що розміщена на сайті УОВЦ «Оріон».

Сюжет і композиція. Трагедія «Фауст» складається з п’яти частин: «Присвята», «Пролог у театрі», «Пролог на небі», «Перша частина», «Друга частина». Кожний із прологів готує нас до сприймання тексту трагедії. Завдяки «Прологу в театрі» читач немов потрапляє за театральні лаштунки й чує розмову директора театру, поета й актора-коміка. Репліки кожного із цих персонажів репрезентують три різних розуміння завдань театру. Директор насамперед думає про матеріальну вигоду, йому потрібні розважальні спектаклі, які заманюють у театр якомога більше глядачів. Поет зовсім інакше бачить призначення театру. Він переконаний, що творець не має опускатися до запитів натовпу, його покликання — прагнути до вершин мистецтва. Комічний актор обстоює серединну позицію. Він, як людина, яка постійно спілкується з глядачем, переконаний, що успіх приходить до того, хто поєднує талант і прагнення задовольнити публіку. Як підсумовують літературознавці, поет — прихильник романтичного в мистецтві, актор — реалістичного. У трагедії Ґете обидві ці тенденції переплітаються.

Особливу роль відіграє «Пролог на небі», який має символічний філософський зміст. У центрі цієї частини твору — суперечка Бога і Мефістофеля (таким ім’ям називають диявола). Господь символізує добро, Мефістофель — зло. «Пролог» починається зі співів трьох архангелів. Захоплюючись досконалістю Всесвіту, вони співають хвалу «величним всім ділам Творця». У їхні співи раптово вривається голос Мефістофеля, він насміхається з головного творіння Бога — людини, яка, на його думку, не варта жодних похвал:

Сонця й світи залишу я в спокої —

Я свідок лиш мізерності людської.

Смішний божок землі не зміниться ніяк, —

Як спервовіку був, так і тепер дивак.

Погано він живе! Не треба

Було б йому давать і крихти світла з неба.

Тим розумом владає він,

Щоб жити, як тварина із тварин.

Переклад із німецької Миколи Лукаша 1

1 Тут і далі трагедія цитується в перекладі Миколи Лукаша.

Так постає проблема «Що ж таке людина?», навколо якої розвиваються подальші події. У відповідь на слова Мефістофеля Господь називає ім’я Фауста, вбачаючи в ньому людину, гідну захоплення. Диявол же готовий посперечатися, що й цей представник роду людського не витримає випробувань і виявить себе як ница істота. Бог дозволяє Мефістофелю в особі Фауста перевірити сили людини, у яких він повністю переконаний. Чим же завершиться ця суперечка? Про це і йдеться у двох частинах трагедії.

Події першої частини починаються в старовинній кімнаті з високим готичним склепінням. Перед читачем головний герой — навчений досвідом середньовічний учений, з одного боку, він багато чого досяг у різних науках, з іншого — розчарувався в житті. Його дратує самовпевнений помічник Вагнер, у якому втілено тип кабінетного вченого, відірваного від життя. На відміну від Фауста, він лише починає свій науковий шлях і горить жагою до знань. Фауст і Вагнер є втіленням двох типів учених — творчого, якого не задовольняють книжні знання і який прагне шукати істину не в кабінеті, а в самому вирі життя, і традиційного, тобто налаштованого на сприймання догм 2 . Якось вони виходять на прогулянку, і до них прибивається чорний пудель, якого Фауст приводить додому. Розташувавшись у своєму кабінеті, учений починає перекладати Новий Заповіт. Однак від роботи його відволікає «несподіваний гість» — той самий чорний пес, який на очах у доктора перетворюється на мандрівного студента. Виявляється, що в цьому вигляді вперше перед Фаустом постає Мефістофель. Невдовзі відбувся його другий візит. Він пропонує Фаусту розважити його, показати йому радощі життя. Мефістофель готовий не лише задовольнити жагу вченого до пізнання світу, а й виконувати будь-які його бажання. Якщо ж доктор настільки захопиться «подарунком» диявола, що вигукне: «Спинися, мить! Прекрасна ти!», то Фауст назавжди стане його рабом. Вони скріплюють договір кров’ю й вирушають на пошуки насолод.

2 Догма — учення або положення, що приймається як незаперечна, вічна, незмінна істина для всіх часів й історичних умов.

Мефістофель повертає Фаусту молодість і пробуджує в ньому жагу кохання. Випадково зустрівши на вулиці прекрасну Маргариту (Гретхен), Фауст настільки захоплюється нею, що просить свого супутника допомогти йому підкорити серце дівчини. Змолоділий доктор і юна красуня закохуються одне в одного. Але історія кохання обертається трагедією. Якось брат Маргарити Валентин, чатуючи під її дверима, помічає Фауста й Мефістофеля. Він нападає на залицяльників і під час сутички гине від руки доктора. Фауст, змушений ховатися від правосуддя, залишає Маргариту. Самотня, без усілякої підтримки, дівчина в пориві глибокого відчаю вчиняє страшний злочин — убиває свою новонароджену дитину. Маргариту ув’язнюють й засуджують до страти. Дізнавшись про це, Фауст прагне врятувати її. З допомогою Мефістофеля він пробирається до дівчини, щоб влаштувати втечу. Але Маргарита остаточно зломлена, не переживши докорів сумління від заподіяного зла, вона божеволіє. Навіть у рідкісні моменти просвітлення дівчина відчуває себе приреченою на смерть і зовсім не думає про втечу. Її душу розшарпують спогади про колишнє кохання і страшне гріхопадіння. Маргарита відмовляється йти з Фаустом. «Вона рокована!» 1 — говорить Мефістофель. Однак одразу ж після цієї репліки звучить голос із неба: «Врятована!». Чому ж їй, страшній грішниці, даровано прощення? Прочитавши уривки з трагедії, ви зможете наблизитися до відповіді на це запитання.

1 Тобто приречена на загибель.

На початку другої частини трагедії перед читачем постає Фауст, який «лежить серед квітучого лугу, зморений, сон його не бере». Доктор змучений страшними потрясіннями, що випали на його долю. Але малята-духи, що кружляють над ним, окроплюють Фауста росою забуття, «щоб він спочив і тілом, і душею, набрався сил до нового життя». У Фаусті прокидається жага діяльного життя. Цього разу Мефістофель підготував йому спокусу не лише жіночою красою, а й мистецтвом, владою, славою. Пройшовши крізь ці випробування, Фауст осягає сенс життя:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільному краю,

Тоді гукнув би до хвилини:

Постій, хвилино, гарна ти!

Ніяка вічність не поглине

Мої діла, мої труди!

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя.

Почувши з вуст Фауста фатальну фразу, Мефістофель перериває його життя. Але чи вдалося перемогти дияволові? Адже життєві перипетії не поставили Фауста на службу злу. З них він виніс те, на що зовсім не розраховував Мефістофель, — високі прагнення до добрих діянь. Після смерті Фауст, згідно з підписаним ним договором, мав потрапити до пекла. Однак ангели підносять його душу в небо, сповіщаючи тим самим про виправдання героя. У небесній сфері його зустрічає душа Маргарити.

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО.

«Присвята», «Пролог на небі»

  • 1. Якими думками й почуттями пронизано «Присвяту»?
  • 2. Чи можна висловлювання архангелів назвати гімном Творцю Всесвіту? Обґрунтуйте відповідь.
  • 3. Порівняйте, як ставляться до людей Мефістофель і Господь. Наведіть цитати.
  • 4. Прочитайте характеристику Фауста, виголошену Мефістофелем. Чи виділяє він цю людину з-поміж інших землян?
  • 5. Поясніть, у чому полягає сутність суперечки між Мефістофелем і Всевишнім.

Сцена «Ніч»

  • 1. Виразно прочитайте перший монолог Фауста. Які думки й почуття бентежать його розум і душу?
  • 2. Чому він вдається до ворожіння?
  • 3. Прочитайте в особах діалог Фауста й Вагнера.
  • 4. Чи можна стверджувати, що названі персонажі представляють два типи вчених? Обґрунтуйте свою думку. Кому з них, на ваш погляд, симпатизує автор?
  • 5. Кого має на увазі Фауст, говорячи Вагнеру:

Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,

Та й ті провидці, серцем необачні,

Несли свої думки юрбі невдячній;

За те й палили, й розпинали їх. ?

Наведіть приклади з історії, які є ілюстрацією до цих слів.

  • 6. Прочитайте, як Фауст характеризує Вагнера до розмови з ним і після неї. Чи згодні ви з такою оцінкою?

Сцена «За міською брамою»

  • 1. Простежте, якими засобами автор створює картину багатоголосої юрби людей.
  • 2. Визначте, як Фауст ставиться до народу.
  • 3. Які факти свідчать про те, що він є улюбленцем простого люду?
  • 4. Обґрунтуйте, чим викликані такі слова Фауста:

Хвала юрби звучить мені як глум.

  • 5. Як у цій сцені розкриваються характери Фауста й Вагнера? Аргументуйте відповідь.
  • 6. Користуючись наданим зразком, продовжте в зошиті таблицю, яка відображатиме відмінності характерів і поглядів на життя Фауста й Вагнера.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАУСТА Й ВАГНЕРА

ФАУСТ

ВАГНЕР

Ставлення до народу

Сцени «Кабінет Фауста» (1), «Кабінет Фауста» (2)

  • 1. Поміркуйте, чому, перекладаючи Новий Заповіт, Фауст змінює сутність речення. Як це його характеризує?
  • 2. Виразно прочитайте в особах діалог Мефістофеля й Фауста.
  • 3. Зверніть увагу на слова Мефістофеля, якими він представляє себе. Як ви розумієте їх?
  • 4. У чому полягає сутність угоди між Фаустом і Мефістофелем? Відповідаючи, використовуйте цитати.

Сцени «На вулиці» (1), «На вулиці» (2), «Сад», «Кімната Гретхен»

  • 1. Розкажіть про знайомство Фауста й Маргарити.
  • 2. Як Мефістофель реагує на захоплення доктора? Чому, говорячи з Мартою про закоханих Фауста й Маргариту, він промовляє: «Діло світове!»?
  • 3. Яку роль у композиції твору відіграє сцена «Кімната Гретхен»? Чи можна монолог героїні назвати ліричним? Обґрунтуйте відповідь.

Сцени «Похмурий день. Поле», «В’язниця»; останній монолог Фауста (частина ІІ)

  • 1. Як розкривається характер Фауста у прочитаних сценах?
  • 2. Яку страшну ціну він заплатив за спокусу?
  • 3. Прокоментуйте фінал І частини. Як ви думаєте, чому Маргариті було даровано прощення?
  • 4. Виразно прочитайте і прокоментуйте останній монолог Фауста.
  • 5. Поміркуйте, чи вдалося Мефістофелю заволодіти душею Фауста.

У творчій майстерні письменника

СУТЬ УГОДИ МЕФІСТОФЕЛЯ І ФАУСТА, ПРОБЛЕМАТИКА ТРАГЕДІЇ

Умова диявола спирається на розуміння «миті щастя» як чогось утилітарного — тобто такого, що приносить реальну вигоду, є практично корисним для людини. «Егоїстична мораль Мефістофеля не передбачає, що щастя може полягати в ідеальних мотивах, зокрема в самозреченні (про що свідчить остання дія твору)» 1 . Саме тому Мефістофель від самого початку прагнув викликати у Фауста стани сильного емоційного збудження, щоб впливати на нього через чуттєві задоволення. Диявол дав повну свободу Фаусту в задоволенні його будь-яких утилітарних потреб. Однак Фауст виявився сильнішим цих спокус. Щастя він знаходить зовсім в іншому: у прагненні до високої мети, самовдосконалення, пізнання істини, у боротьбі за життя і волю, у невтомній праці, добрих справах, які роблять навколишній світ кращим.

1 Шалагінов Б. Шлях Ґете: Життя. Філософія. Творчість. — Харків, 2008.

Рафал Олбінскі. Постер опери «Фауст»

Ґете у своєму творі порушує важливі філософські проблеми: духовна сутність людини; пошуки сенсу людського існування; боротьба добра і зла як у душі самої людини, так і в глобальному вимірі; розуміння щастя; природа і людина; роль науки і культури в поступі людства тощо. Так, уже в «Пролозі на небі» постають питання «Що ж таке людина? Яка її сутність? До чого вона прагне? Яке її місце у світобудові?», які пронизують увесь твір. Літературознавець О. Анікст зазначає, говорячи про три головні образи «Фауста»: «У них утілено найзагальніші життєві прагнення: у Фаусті — бажання пізнати сенс життя, у Мефістофелі — повне заперечення всіх життєвих цінностей, у Гретхен — кохання. Навколо цього й побудовано дію трагедії, у ході якої виникають інші питання, і це розширює коло проблем, створюючи в нас відчуття незвичайної значущості того, що нам показано, і того, про що тільки говориться». Читаючи трагедію, ми замислюємося над тим, як уявляли щастя Фауст і Маргарита до зустрічі одне з одним, що стало на заваді їхнього щасливого життя, чому головний герой на схилі літ дійшов саме до такого розуміння щастя. Ми спостерігаємо, як у душі Фауста борються два начала — світле і темне, і міркуємо над тим, що є добро і зло, як людина може розвивати в собі добрі нахили й протистояти навколишньому злу. Отже, сила трагедії Ґете полягає в тому, що вона стимулює наші власні пошуки відповідей на численні питання, які поставив письменник.

Михайло Врубель. «Фауст» (триптих) (1896)

До таємниць мистецтва слова

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ «ФАУСТА»

Ґете назвав «Фауста» трагедією, наголосивши, що у творі зображено гострий життєвий конфлікт, який призвів до загибелі персонажа. Як ви знаєте, саме така особливість характерна для драматичних творів цього різновиду. Оскільки трагедія Ґете спрямована на глибоке філософське осмислення світу, сенсу людського життя, її називають філософською.

Обкладинка манґи «Фауст» (2014)

Однак, аналізуючи жанрову природу «Фауста», сучасні вчені відзначають, що цьому твору притаманні риси різних жанрів. За багатьма показниками він є близьким до драматичної поеми — віршованого твору, у якому поєднуються драматичне, епічне та ліричне начала. В основі драматичної поеми — внутрішній динамічний сюжет, який відображає розвиток конфлікту світоглядних і моральних принципів. У творі Ґете такого типу конфлікт яскраво втілено в протистоянні двох головних героїв. Водночас у «Фаусті» відчутний сильний ліричний струмінь. Наприклад, як своєрідний ліричний етюд написано сцену появи Фауста в кімнаті Маргарити.

  • 1. Чому «Фауста» називають філософською трагедією? Аргументуйте відповідь.
  • 2. Доведіть, що «Фаусту» притаманні риси драматичної поеми.

Заглиблюючись у царину гуманітарних наук

Надзвичайно важливою в розумінні характеру Фауста є сцена перекладу Євангелія:

Написано: «Було в почині Слово!».

А може, переклав я зразу помилково?

Зависоко так слово цінувать!

Інакше треба зміркувать,

Так внутрішнє чуття мені говорить.

Написано: «Була в почині Мисль!».

Цей перший вірш як слід осмисль,

Бо ще перо біди тобі натворить.

Хіба ж то мисль і світ і нас створила?

А може, так: «Була в почині Сила!».

Пишу — і сумнів душу огорнув:

Я, мабуть, знову суті не збагнув.

Та світ свінув — не зрадила надія,

І я пишу: «Була в почині Дія!».

Geschrieben steht: «Im Anfang war das Wort!»

Hier stock ich schon! Wer hilft mir weiter fort?

Ich kann das Wort so hoch unmöglich schatzen,

Ich muß es anders übersetzen,

Wenn ich vom Geiste recht erleuchtet bin.

Geschrieben steht: Im Anfang war der Sinn.

Bedenke wohl die erste Zeile,

Daß deine Feder sich nicht übereile!

Ist es der Sinn, der alles wirkt und schafft?

Es sollte stehen: Im Anfang war die Kraft!

Doch, auch indem ich dieses niederschreibe,

Schon warnt mich was, daß ich dabei nicht bleibe.

Mir hilft der Geist! Auf einmal seh ich Rat

Und schreibe getrost: Im Anfang war die Tat.

Як відомо, у Середні віки пропагувався буквальний переклад тексту. Перекладачу не дозволялося змінювати в оригіналі жодного слова. Чому ж Фауст не дотримується цієї традиції? Він — людина, яка випереджає свій час. Його перекладацьке рішення — це своєрідний виклик схоластиці, що панувала в епоху Середньовіччя й проголошувала єрессю пошук глибокого сенсу слів. Як відзначає український дослідник творчості Ґете Борис Шалагінов, настановою Фауста стає відмова від буквального розуміння книжної мудрості. «. В “таїні” закорінена суперечка; Фауст вступає у вільний інтелектуальний діалог зі Святим Письмом. Він прагне знайти в Євангелії відповіді на питання життя, що мучить його».

• Якщо ви вивчаєте німецьку мову, порівняйте оригінал і переклад сцени роботи Фауста над Євангелієм.

Мистецькі передзвони

Трагедія «Фауст» стала джерелом багатьох музичних творів. Найвідоміші — опери француза Шарля Гуно «Фауст» й італійця Арріто Бойто «Мефістофель», а також композиція німця Роберта Шумана до окремих сцен трагедії. Твір Ґете ілюстрували такі видатні художники, як Рембрандт, Ежен Делакруа, Михайло Врубель, Сальвадор Далі.

Сальвадор Далі. Фауст (1969)

Ежен Делакруа. Фауст у своєму кабінеті (1828)

Йоганн Петр Крафт. Фауст пасхальним ранком (1825)

Томас Баркер. Маргарита в соборі (1842)

Рей Лаго. Мефістофель спокушає Фауста (середина ХХ ст.)

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

. Драму можна назвати найліпшим представником думок, поглядів і змагань мислячого покоління епохи революційної в Німеччині.

Іван Франко, український письменник, літературознавець і перекладач

Ґете зберігає критичну дистанцію щодо свого героя, він бачить не тільки його подвижництво, а і його помилки та провини, те, що мовою християнства називають гріхом. За його концепцією, Фауст чинив як добрі, так і лихі справи (правда, не завжди з власної волі), але він гідний виправдання, оскільки головним мотивом його дій був пошук істини, прагнення знайти своє місце й призначення в світоукладі.

В доґетівських творах Мефістофель — чорт, посланець сатани, одне слово зло, абсолютно протиставлене добру. згубне для людини. І за угоду з ним доводиться платити найстрашнішу ціну. У Ґете ж Мефістофель, поставши перед Фаустом, дає собі самоатестацію: «Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Отже, зло тут виступає складовою частиною діалектичної двоєдності, що рухає життя і сприяє також творенню добрих справ. В згаданій діалектичній двоєдності Мефістофель — дух заперечення, критики, руйнування, що поширюється на все суще. Але ж заперечення у філософському трактуванні Ґете — необхідний супутник і передумова творення, поступу, до чого великою мірою і зводиться роль «духа зла» при Фаусті. В усьому цьому проступає світлий філософсько-історичний оптимізм, притаманний добі Просвітництва й самому Ґете.

Дмитро Наливайко, український літературознавець

Описуючи у першій частині «Фауста» нібито тривіальний любовний роман, Ґете намагається дошукатися глибоких філософських істин. Фауст постає перед нами як окрема людина зі своєю долею і як символ людини взагалі, в якій читач упізнає власні духовні пошуки. Ми разом з Фаустом шукаємо істину, що прояснить нам і наше власне існування.

Дорожча не та істина, що сприймається на віру, а та, що здобута власним досвідом. Цим висновком Ґете і весь вік Розуму завдали удару по догматизму, що панував у попередні епохи.

Зворушливий, високопоетичний образ Маргарити — це не просто «портрет з натури». Він утілив складні філософські роздуми німецьких мислителів кінця XVIII ст. про природу людини. Так, Фрідріх Шиллер вважав, що сучасна людина втратила простоту, поетичність мислення і сердечність характеру і перетворилася на відбиток однобічної міської цивілізації. Ґете підхоплює цю думку: і наука також віддалилася від живої людини, перестала відповідати її насущним душевним запитам, оскільки перетворилася на суху й абстрактну догму. Маргарита — це образ людини, яка живе серцем і почуттями і виконує заповіданий самою природою обов’язок сумлінної щоденної праці. А отже, вона відчуває себе в гармонії із собою й оточенням, тобто щасливою.

Борис Шалагінов, український літературознавець

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Частково трагедію «Фауст» у різні часи перекладали Михайло Старицький, Іван Франко, Павло Грабовський та інші. У 1955 році Микола Лукаш здійснив перший повний український переклад «Фауста», який супроводив цінними коментарями, що допомагають читачеві краще зрозуміти твір. Опера Гуно «Фауст» іде на багатьох театральних сценах України.

«Фауст» на сцені Національної опери України (фото К. Панченка)

ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Арію Мефістофеля з опери Гуно блискуче виконував усесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер і воїн, Герой України Василь СЛІПАК (1974-2016). Зробивши серйозну сольну кар’єру в Європі, він повернувся на Батьківщину в складний для неї час. Співак героїчно загинув у бою від кулі снайпера. Роль Мефістофеля була його улюбленою. Навіть обираючи собі позивний, Василь Сліпак вирішив називатися «Міф» — скорочено від Мефістофель.

Постер фільму «Міф» (режисер Леонід Кантер) і фото Василя Сліпака на фронті

Підсумовуємо вивчене

  • 1. Узагальніть, які проблеми порушує Й.-В. Ґете в трагедії «Фауст». У чому полягає її головний конфлікт?
  • 2. Поясніть, чому «Пролог на небі» називають ключем до всього твору.
  • 3. Складіть план порівняльної характеристики Фауста й Вагнера.
  • 4. Розкрийте, що символізують образи Фауста, Мефістофеля та Маргарити.
  • 5. Поміркуйте, чому образ Фауста став вічним.
  • 6. Які дві лінії можна виділити в композиції І частини?
  • 7. Розгляньте й проаналізуйте підсумковий плакат 1 до теми. Які факти з життєпису та творчості Ґете на ньому відображено? Підготуйте за плакатом запитання до класу.

1 У підсумковому плакаті використано репродукції картин Арі Шефера «Фауст і Маргарита в саду», Генріха Фюгера «Прометей несе вогонь людям», листівки Едмунда Боюнінга «Вільшаний король».

  • 8. Поясніть, чому твір «Фауст» називають драматичною поемою або філософською трагедією.
  • 9. Підготуйте повідомлення на одну з тем: «Роль ремарок у творі»; «Біблійні мотиви у творі».
  • 10. Порівняйте народну легенду про доктора Фауста з трагедією Й.-В. Ґете.
  • 11. Як ви думаєте, чому трагедію «Фауст» вважають вершиною світової літератури?
  • 12. Що ви знаєте про життя твору в театральному, музичному й образотворчому мистецтвах?
  • 13. Розгляньте постер Рафала Олбінскі до опери Ш. Гуно «Фауст» (с. 21). Як ви думаєте, що в ньому хотів увиразнити автор?
  • 14. Сам Ґете зазначав, що трагедію задумано так, щоб у ній «усе разом являло відверту загадку, яка знову й знову буде непокоїти людей і давати їм поживу для роздумів». А що саме видалося загадковим вам? На які роздуми вас наштовхнула історія Фауста?

ПІДСУМОВУЄМО ВИВЧЕНЕ В РОЗДІЛІ

  • 1. Яку роль у літературному розвитку Європи відіграло німецьке Просвітництво?
  • 2. Кого з німецьких просвітників вважають найяскравішими представниками цього періоду?
  • 3. Складіть на вибір синквейн або асоціативне гроно на тему «Йоганн Вольфганг Ґете».
  • 4. Установіть відповідність між двома колонками.

А Фауст

Б Мефістофель

В Вагнер

1 «Я тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. »

2 «Я щирий до наук — і знаю вже багато.

Але хотів би знати все. »

3 «У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов. »

  • 5. Усно продовжте одне з таких речень: «Особисто для мене цей твір виявився . ». «Ця трагедія стимулювала мене замислитися над . ».
  • 6. Яка з розміщених у підручнику ілюстрацій до трагедії «Фауст» вам сподобалась найбільше? Чому?
  • 7. Використовуючи матеріали підручника, а також додаткову інформацію, підготуйте повідомлення на тему «Українські стежини творів Ґете».
  • 8. Напишіть твір на одну з тем:
  1. «Я і Фауст: діалог крізь століття»;
  2. «Трагедія “Фауст” — вершина світової літератури»;
  3. «Фауст: переможець чи переможений?».
  • 9. За допомогою комп’ютерних засобів змакетуйте театральну афішу до трагедії «Фауст».
  • 10. Розробіть на вибір кроссенс за твором «Фауст» або плакат чи буктрейлер, мета якого — зацікавити творчістю Ґете.
  • 11. Прокоментуйте назву розділу й епіграфи до нього (див. с. 11).