Гра в яку грали свині й фермери Скотоферма

Написаний у 1943 р., твір побачив світ у 1945 р. Його відмовилися друкувати в Англії та Америці (у ньому чітко простежувалася сатира на сталінізм).
Якось у селі Джордж Орвел побачив хлопчика, що гнав дорогою коня, б’ючи його лозиною щоразу, як той намагався звернути вбік. «Мене вразила думка, — згадував він, — що, якби лише тварини усвідомили свою силу, ми не змогли б панувати над ними. І що люди експлуатують тварин майже так само, як багаті експлуатують пролетаріат». У картині із сільського життя максималіст та ідеаліст Джордж Орвел побачив гостру сатиру на «казармений комунізм», сталінщину. У своєму творі він, не ховаючись за метафорами, оповідає про новітню брехню, що прагне заволодіти світом і Людиною, про брехню, замасковану під величну правду.
Домашні тварини, усвідомивши власну силу і те, що людина їх нещадно експлуатує, проганяють хазяїна з ферми і починають нове життя — вільне і справедливе. З кожним днем вони відчувають, як щоразу щось змінюється. Вони навіть не можуть сказати що, адже наче вчора на стіні було сім заповідей нового життя, а сьогодні вже стало шість. Однак чи було це насправді, чи лише здалося простому роботязі — коню Боксерові? Чи правда, що гасло «Тварини не мають уживати спиртного надмір» колись звучало коротше? Хто знає. Звільнившись від людської кабали, наївні та прості тварини потрапляють у ярмо ще небезпечніше, болючіше і незрозуміліше, бо це ярмо своїх над своїми. Коли на війні солдат знищує чужинців, це ще можна зрозуміти. Та чим виправдати систему, в якій людину нищить і зраджує вчорашній друг? І не заради високої мети, а мішка гнилих яблук чи відра молока. Сьома заповідь «Усі тварини рівні» поступово і непомітно набуває значення: «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших».
За сатирою на несправедливу сучасність проступає відчай автора. Він ненавидів імперіалізм, йому був противний фашизм, проти якого боровся зі зброєю в руках. Письменник розумів лицемірство «лівих»; його надії, спрямовані на Схід, також розбилися об реальність. І все-таки пафос «Ферми тварин» вселяє усвідомлення безсмертя, тому що людство ніколи не відмовиться від боротьби за щастя і справедливість. А той, хто спробує узурпувати право на безконтрольне керівництво, «монопольну істину», асоціюватиметься зі свиньми з орвелівської казки. Аналіз твору Джорджа Орвела «Скотоферма» («Ферма тварин»)

У цьому творі багато запитань — прямих і риторичних. Відповіді на них, що начебто ховаються за алегоричними образами, прості і зрозумілі. Кожен знає ці відповіді, але не кожен може собі в цьому зізнатися. Чому створений тваринами на фермі ідилічний устрій, коли «кожен на фермі віддавав справі все, що міг» і «ніхто не крав, не сперечався через зайвий шматок, а суперечки, бійки і взаємні заздрощі, звичні у старі часи, майже зникли», зазнав краху? Чому свині, яких автор називає найрозумнішими на фермі, починають жорстоку тиранію щодо таких, як і вони, свиней? Чому кнур Наполеон, плекаючи переворот, добирає найкращих представників із свинської молоді і сам починає займатися їхнім вихованням? І чому страшно стає не від опису жорстокої розправи над молодими поросятами, нібито «ворогами народу» і прибічниками Сніжка (головного ворога диктатора Наполеона), яких «убили тут-таки на місці» (хоча на фермі після вигнання господаря не вбивали навіть пацюків), а від страшної метаморфози шостої заповіді, що первісно гласила: «Тварини не мають убивати собі подібних», а потім була переформульована: «Тварини не мають убивати собі подібних безпричинно»? Очевидно, тому, що причину можна завжди знайти. Аналіз твору Джорджа Орвела «Скотоферма» («Ферма тварин»)
«Скотоферма» («Ферма тварин») пропонує відповіді на ці питання. Цей твір важко назвати алегоричним, хоч формально основним використаним у ньому прийомом є алегорія. Вона настільки прозора і недвозначна, що не дає підстав зарахувати твір до жанру казки, адже він подає страшну правду сучасності, розкриває глибинну сутність людини, яка намагаєтсья сховатися під маскою благочинності й добропорядності.
Цим твором Джордж Орвел наголошує, що в людській природі є щось тваринне. Однак є в ній і людське єство — те, що робить людину Людиною навіть на останній межі найвищого розпачу і найтяжчого болю, коли смерть видається жаданим щастям порівняно із життям. Людина стає свинею внаслідок власного вибору.

Дійови особи твору Джорджа Орвела «Скотоферма»

Основними героями «Скотний двір» є свині.

Пророком повстання тварин, під яким автор мав на увазі В. Леніна, є борів Старий Майор. На відміну від інших свиней мрією Майора була свобода тварин, що робить його скоріше позитивним персонажем. Переказаний їм сон про загальну рівність тварин без людей з’явився приводом до повстання тварин.

Наполеон є одним з головних героїв повісті. На початку він – герой, лідер повстання, один з основоположників філософії тварин Анімалізму. Після революції він захоплює одноосібну владу, використовує власний репресивний апарат в особі лютих собак, страчує тварин, на яких падає звинувачення в інакомисленні. Агресивний Наполеон, без сумніву, є копією І. Сталіна, під час правління якого створювався аналогічний культ.

Ще один з лідерів повстання – це кабан Сніжок. До захоплення Наполеоном влади Сніжок постійно сперечається з ним і користується довірою тварин. Сніжок є автором ідеї будівництва вітряка на фермі, який полегшить важку працю тварин на фермі. Необхідно відзначити, що даний проект є аналогом індустріалізації в СРСР в 20-х роках 20 століття. Після узурпації влади Наполеоном Сніжок виганяється з ферми. У повісті Сніжок є відсиланням до Троцького, що програв політичну боротьбу Сталіну.

Серед свиней також вартий згадки Верескун. Верескун відповідальний за пропаганду на фермі, він постійно вихваляє «наймудріші» дії Наполеона: «Дехто говорив про верескунів, що він здатний перетворити біле в чорне і навпаки». Щоб виправдати деякі дії Наполеона, що суперечать принципам Анімалізму, Верескун час від часу виправляє, а пізніше і викреслює деякі з заповідей тварин.

Люди в повісті «Скотний двір» є другорядними персонажами, вони символізують цілі країни.

Містер Джонс, старий господар ферми, уособлює Російську Імперію. Саме занепад Імперії, який автор зобразив у вигляді пияцтва Джонса, послужив поштовхом для повстання.

Скотоферма (Ферма тварин)

Я отримав прохання написати передмову для перекладу “Animal Farm” на українську мову. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене.

Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як появився мій “Колгосп Тварин”. Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, що крізь них я дійшов до моїх політичних поглядів.

Народився я в Індії у 1903 році. Мій батько був урядовцем англійського адміністративного апарату в Індії, а моя родина, була звичайною собі родиною з тих, що становлять середню верству, себто ту верству, що її членами е військові, священники, урядовці, вчителі, правники, лікарі, тощо. Освіту одержав у Eton, в найкоштовнішій та найбільш снобістичній з англійських public schooly. (Це не прилюдні “народні школи”, а якраз щось протилежне: закриті дорогі середні школи з інтернатами, розташовані далеко від міст. До недавнього часу туди приймали майже виключно синів багатих шляхетських родин. Мрією свіжо розбагатілих банкирів 19 ст. було пропхати своїх синків у public school. У школах тих кладуть в великій мірі натиск на спорт, що, мовляв, виробляє панівну, тверду та джентльменську поставу. Між цими школами Eton — особливо славиться. Велінґтон буцімто, сказав, що перемога під Ватерлоо виборена на крікетових грищах Eton. Недавно ще — величезний відсоток людей, що так чи інакше керували Англією, — були вихованці public schools. — пр. перекл.) Проте, я попав туди тільки тому, що був стипендистом. Інакше мої батьки не змогли б мене вчити у школі цього типу.

Швидко після закінчення школи (мені не було ще тоді повних двадцяти років) я виїхав у Бурму і вступив у лави Імперіяльної Поліції в Індії. Це була озброєна поліція чи пак жандармерія, щось дуже подібна на еспанську Guardia Civil чи Guarde Mobile у Франції. На цій службі пробув я п’ять років. Вона була мені не до вподоби і сповнила ненависти до імперіялізму, хоч у той час націоналістичні настрої в Бурмі не відзначались особливою силою, а відношення англійців до бурманців не було особливо пагане. Повернувшись в 1927 р. до Англії у відпустку, я відмовився від старшинського чину і вирішив стати письменником; на початку без особливих успіхів. В 1928-1929 р. р. жив у Парижі й писав повісті, яких ніхто не хотів друкувати (я їх потім усі понищив). У наступні роки жив як щастило, і нераз голод заглядав мені в вічі. Тільки починаючи з 1934 року, зміг утримуватись з заробітків за власні твори. У переходові роки я, бувало, цілими місяцями жив між біднотою, між півзлочинними елементами, що мешкають у найгірших частинах бідних кварталів або снуються по дорогах, жебраючи чи крадучи. Часто через брак грошей мені доводилось перебувати між ними; а втім їхнє життя дуже мене цікавило. Кілька років я посвятив (на цей раз більш систематично) вивченню умовин побуту й праці шахтарів у північній Англії. Більш-менш до 1930 року я не вважав себе за соціяліста. По суті я не мав тоді ясно окреслених політичних поглядів. Я став соціялістом більш через відразу до знедоленого, занедбаного життя бідніших частин промислового робітництва, ніж через теоретичне захоплення пляновим суспільством.

У 1936 році я одружився. Майже того самого тижня почалася громадянська війна в Еспанії. Ми обоє з дружиною виявили бажання поїхати до Еспанії та взяти учать у війні по боці еспанського уряду. Ми зробили це через півроку, коли я закінчив працю над книжкою, що її якраз тоді писав. В Еспанії я пробув біля шости місяців на арагонському фронті, поки мені біля Huesca фашистівський снайпер не прострелив шиї.

У ранньому періоді війни чужинцеві нелегко було розібратися у внутрішній боротьбі, що точилася між ріжними політичними партіями, прихильними до уряду. Через ряд випадкових подій я вступив, як більшість чужинців в Еспанії, не до міжнародньої бригади, а до міліції Р. О. V. М., до т. зв. еспанських троцькістів. Таким чином в половині 1937 р., коли комуністи здобули контролю (чи часткову контролю) над еспанським урядом і почалося переслідування троцкістів, ми обоє з дружиною опинились між переслідуваними. Ми справді мали щастя, що нам вдалося покинути Еспанію живими та ще й не бувши ні разу арештованими; багато з поміж наших друзів розстріляно, інші просиділи довгий час по в’язницях чи просто позникали. Ці переслідування в Еспанії йшли поруч з великими чистками в СССР і були лише їх відгомоном. Суть обвинувачень — (а саме: змова з фашистами) була тут і там однакова; коли йшлося про Еспанію, я мав повні основи знати, що ці обвинувачення неправдиві. Увесь цей досвід був для мене цінною наукою: він показав мені як легко тоталістичній пропаганді керувати опінією освічених верств у демократичних країнах.

Ми обоє з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в’язниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних почуваннях. А повернувшсь в Англію, ми побачили, що порівнюючи розсудливі й добре інформовані обсерватори вірять в усякі неймовірні оповідання про змови, зраду та саботажі, про які інформувала преса з московської судової залі.

Я тоді збагнув, ясніше як до того, — негативний вплив Совітського міту на західній соціялістичний рух.

Та тут варто спинитись і окреслити моє становище до совєтського режиму.

Я ніколи не був у Росії і знаю про неї тільки те, що можна довідатись читаючи книжки та часописи. Коли б навіть (уявімо це собі) я мав силу, я не бажав би собі втручатися у советські внутрішні справи; я не засуджував Сталіна та його прибічників тільки за те, що вони, мовляв, стосували варварські та недемократичні методи. Воно зовсім можливе, що в тамошніх обставинах вони не могли діяти інакше, навіть, коли й у них були добрі наміри.

Та мені незвичайно залежить на тому, щоб люди на Заході, Европи побачили совєтський режим таким, яким він є. Більш-менш від 1930 р. я не бачу жадної ознаки, що СССР дійсно поступає в напрямку чогось, що можна б обосновано назвати соціалізмом, зате я помічаю дуже багато ознак, що СССР перетворився в гієрархічне суспільство, де володарі мають не більше причин відректися від влади, як яканебудь інша панівна кляса. Назагал робітники та інтеліґенти у країні такій як Англія не розуміють, що СССР сьогодні зовсім інший як у 1917 році частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціялістична країна десь таки існує), а частково також тому, що відносна свобода і мирність їхнього життя робить тоталізм для них незрозумілим.

Не треба думати, що Англія — справжня демократія. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями та (навіть зараз, після війни, що підвела всіх під одну мірку) поважними ріжницями жодо багатства. З другого боку, це країна, де люди вже живуть сотні років укупі і не знають громадянської війни, де закони відносно справедливі, а вісткам і статистикам можна порівнюючи йняти віри, і, нарешті, — де мати опозиційні погляди та висловлювати їх прилюдно не зв’язане з небезпекою. У цій атмосфері середня людина не має дійсного зрозуміння що таке концтабори, масові депортації, ув’язнення без процесу, цензура преси, тощо. Коли вона читає про події в країні такій, як Совєтський Союз, вона перекладає все на мову англійських уявлень і не враховує безсоромної забріханости тоталістичної пропаґанди. Аж до 1939 р., а може ще пізніше, більшість англійського народу неспроможна була розгадати суті нацистівського режиму в Німеччині, а коли йдеться про совєтський режим, — вони у великій мірі оманені й досі.

Це заподіяло поважну шкоду соціалістичному рухові в Англії, а посередні наслідки такої настанови для англійської закордонної політики — жахливі. На мою думку, ніщо так не привело до перекручення давнього, спертого на однаковому всюди розумінні, поняття соціалізму, як погляд, що Росія — соціалістична країна і що кожен вчинок володарів Росії заслуговує вибачення, коли не наслідування.

Тимто за останніх 10 років в мене виробилось переконання, що коли хочемо відродити соціялістичний рух, то знищення совєтського міту є необхідною передумовою для цього.

Незабаром після повернення з Еспанії прийшло мені на думку виступити проти совєтського міту, вживаючи казкової форми, доступної майже кожному читачеві, і що легко можна б перекласти на чужі мови. Такі міркування, трохи неясні, приходили мені вже від деякого часу в голову, коли одного дня (жив я тоді якраз у малому селі) я побачив як малий, може десятилітній, хлопець гнав по вузькій доріжці величезну їзджалу коняку та лупцював її як тільки вона хотіла. звертати у бік. Мені майнуло крізь голову, що коли б тільки оці тварини усвідомили собі свою міць, ми не були б в силі над ними панувати, та що людина визискує тварин майже так само, як багаті кляси визискують пролетаріят.

Продовжуючи прогульку, я взявся перекладати теорію Маркса на мову тваринячих понять. З тваринячої точки погляду, міркував я, клясова боротьба між людьми — чиста омана: коли треба визискувати тварин — усі люди в союзі між собою. Правдива боротьба йде між тваринами й людьми. Здобувши таку вихідну: точку, не важко було побудувати казку. Я не записував її аж до 1943 року, бо інша праця завжди віднімала в мене час. Вкінці а включив у неї деякі події, наприклад, конференцію в Тегерані, що тим часом відбулася. Проте, головні нариси оповідання були чітко накреслені в моїй уяві ще за шість років до їх літературного опрацювання.

Не хочу писати коментаря до оповідання; коли воно само по собі незрозуміле, то є це літературний неуспіх. А втім я хотів, би підкреслити дві точки. Ось перша: окремі епізоди, хоч і, назагал, вірно переспівують історію революції, не тільки спрощені, а й поперемішувані під хронологічним оглядом. Це було необхідно для симетричної побудови оповідання. На другу точку більшість критиків не звернули уваги, може тому, що й я сам не поклав на неї відповідного натиску. Багато читачів закрили книжку під враженням; що вона кінчається цілковитим помиренням між свиньми та людськими істотами. Та не такий був мій намір — навпаки, я нарочито закінчив оповідання гучною бучею.