Як знайти родовий відмінок

1. У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього значення мають закінчення –а, -я або –у, -ю.

1) Іменники середн. роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на –а (у твердій та мішаній групах), –я (у м’якій групі): мі́ста, села́; плеча́, прі́звища; знання́, знаря́ддя, мо́ря, обли́ччя, по́ля.

2) Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення –а (у твердій та мішаній групах), –я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) Назви осіб, власні імена та прізвища: промо́вця, робітника́, студе́нта, тесляра́, учи́теля; Андрі́я, Дмитра́, Дороше́нка, Франка́; також персоніфіковані предмети та явища: Ві́тра, Лі́са, Моро́за та ін.

б) Назви тварин і дерев: ведме́дя, во́вка, ду́ба, кілка́, коня́, пса, я́сеня.

в) Назви предметів: гвинта́, замка́, малю́нка, ножа́, олівця́, піджака́, плаща́, портфе́ля, стола́ (й сто́лу).

г) Назви населених пунктів: Воро́нежа, Голосі́єва, Жито́мира, Ки́єва, Ло́ндона, Лу́цька, Ми́ргорода, Но́вгорода, Пари́жа, Свято́шина, Терно́поля, Ха́ркова.

Примітка. Але –у, –ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення –у: Дави́дового Бро́ду, Зеле́ного Га́ю, Кра́сного Лима́ну, Криво́го Ро́гу, Черво́ного Ста́ву, Широ́кого Я́ру тощо.

д) Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності –ов, –ев (-єв), –ин (-їн): Дінця́, Дністра́, Іртиша́, Колгу́єва, Орла́, Остра́, Пиря́тина, Псла, Пско́ва, Те́терева.

е) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гекта́ра, гра́ма, ме́тра, мі́сяця, проце́нта, ти́жня (але ві́ку, ро́ку); назви місяців і днів тижня: вівто́рка, жо́втня, листопа́да (але листопа́ду — назва процесу), понеді́лка; назви грошових знаків: гроша́, до́лара, карбо́ванця, фу́нта сте́рлінгів, черві́нця; числові назви: деся́тка, мільйо́на, мілья́рда.

є) Назви машин та їх деталей: автомобі́ля, ди́зеля, комба́йна, мото́ра, по́ршня, тра́ктора.

ж) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: а́тома, като́да, ко́нуса, ра́діуса, ро́мба, сегме́нта, се́ктора, си́нуса, шкі́ва тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмі́нка, дода́тка, займе́нника, іме́нника, трику́тника, чисе́льника, числі́вника тощо, але: ви́ду, ро́ду, також си́нтаксису, скла́ду, спо́собу (про інші категорії термінів див. п. 3).

2. Закінчення –у (у твердій і мішаній групах), –ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) Речовину, масу, матеріал: азо́ту, асфа́льту, бальза́му, борщу́, во́дню, во́ску, га́су, гі́псу, грані́ту, ква́су, кваску́, ки́сню, льо́ду, ме́ду, медку́, піску́, по́роху, си́ру, спи́рту, але хлі́ба.

б) Збірні поняття: анса́мблю, а́тласу, батальйо́ну, березняку́, вишняку́, га́ю, гу́рту, зага́лу, капіта́лу, карава́ну, катало́гу, ко́дексу, колекти́ву, лі́су, орке́стру, па́рку, по́лку, пролетаріа́ту, ремане́нту, ро́ю, са́ду, сушняку́, те́ксту, това́ру, тріумвіра́ту, хо́ру; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барві́нку, бузку́, буркуну́, горо́ху, звіробо́ю, молоча́ю, очере́ту, чагарнику́, щавлю́, ячме́ню (але вівса́), а також назви сортів плодових дерев: кальві́лю, рене́ту, ренкло́ду та ін.

в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокза́лу, ґа́нку, да́ху, заво́ду, за́лу, за́мку, кана́лу, коридо́ру, магази́ну, мезоні́ну, метрополіте́ну, мо́лу, пала́цу, по́верху, сара́ю, ти́ну, універма́гу, ши́нку, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа́, гаража́, куреня́, млина́, хліва́; –а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: карни́за, е́ркера, по́ртика; обидва закінчення — -а (-я) та –у (-ю) приймають іменники: мо́сту й моста́, парка́ну й паркана́, пло́ту й плота́.

г) Назви установ, закладів, організацій: інститу́ту, клу́бу, комісаріа́ту, коміте́ту, радго́спу, університе́ту, шта́бу.

д) Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абза́цу, ва́лу, байра́ку, кра́ю, лима́ну, лу́гу, майда́ну, ро́ву, ручаю́, сві́ту, ури́вку, я́ру, але: горба́, ху́тора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска́, майда́нчика, ста́вка, ярка́.

е) Явища природи: ви́хору, вогню́, ві́тру, гра́ду, гро́му, дощу́, жа́ру, землетру́су, і́нею, моро́зу, тума́ну, урага́ну, хо́лоду.

є) Назви почуттів: бо́лю, гні́ву, жа́лю́, стра́ху́.

ж) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авра́лу, бі́гу, ви́нятку, га́ласу, гри́пу, дисона́нсу, до́гмату, екза́мену, е́кспорту, е́кскурсу, зву́ку (але, як термін, зву́ка), ідеа́лу, інтере́су, кано́ну, ка́шлю, кло́поту, коло́квіуму, конфлі́кту, кри́ку, ле́ту (льо́ту), ля́пасу, мажо́ру, міражу́, мі́німуму, мо́дусу, моме́нту, при́нципу, прогре́су, проце́су, реалі́зму, регре́су, ре́йсу, ремо́нту, ри́тму, ру́ху, світо́гляду, со́рту, спо́рту, спо́собу, сти́ду, сто́гону, ти́фу, то́лку, хи́сту, хо́ду, шу́му, але: ривка́, стрибка́, стусана́.

з) Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: ана́лізу, електро́лізу, і́мпульсу, си́нтезу, ферме́нту, а також літературознавчі терміни: альмана́ху, е́посу, жа́нру, журна́лу, мі́фу, на́рису, о́бразу, памфле́ту, рома́ну, сти́лю, сюже́ту, фейлето́ну тощо.

и) Назви ігор і танців: баскетбо́лу, ва́льсу, волейбо́лу, краков’я́ку, танку́, танцю́, те́нісу, футбо́лу, хоке́ю, але: гопака́, козака́.

і) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водого́ну, вододі́лу, водопро́во́ду, живо́пису, живопло́ту, манускри́пту, родово́ду, руко́пису, суходо́лу, трубопро́воду, але: електрово́за, паропла́ва.

ї) Переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): ви́бою, ви́падку, ви́слову, відбо́ю, ві́дгуку, заробі́тку, зато́ру, за́пису, о́піку, о́пуху, по́буту, по́штовху, прибу́тку, при́кладу, про́воду (дріт), суво́ю, у́сміху, у́спіху.

й) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Аму́ру, Бу́гу, Га́нгу, До́ну, Дуна́ю, Єнісе́ю, Ні́лу, Ре́йну, Се́йму; Байка́лу, Ельто́ну, Мічига́ну, Сві́тязю, Ча́ду; Алта́ю, Ельбру́су, Памі́ру, Ура́лу; Ко́тліну, Кі́пру, Кри́ту, Ро́досу, Сахалі́ну, Ка́ніну, Пелопонне́су; Алжи́ру, Афганіста́ну, Казахста́ну, Єги́пту, Іра́ку, Кита́ю; Донба́су, Ельза́су, Кавка́зу, Сибі́ру.

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алма́за (коштовний камінь) — алма́зу (мінерал), а́кта (документ) — а́кту (дія), апара́та (прилад) — апара́ту (установа), бло́ка (у техніці) — бло́ку (об’єднання держав), буряка́ (одиничне) — буряку́ (збірне), ва́ла (деталь машини) — ва́лу (насип), елеме́нту (абстрактне) — елеме́нта (конкретне), інструме́нта (одиничне) — інструме́нту (збірне), ка́меня (одиничне) — ка́меню (збірне), кли́на (предмет) — кли́ну (просторове поняття), по́яса (предмет) — по́ясу (просторове поняття), раху́нка (документ) — раху́нку (дія), те́рміна (слово) — те́рміну (строк), фа́ктору (чинник) — фа́ктора (маклер) і т. ін.

Для розвитку сайту і оплату хостингів було вирішено привнести рекламу на сайт :(. Вибачаємося за незручності.

Відмінювання за відмінками

Відмінювання за відмінками, яке називається також деклінацією.
В українській мові налічують сім відмінків. Легко зв’язати це з кількістю днів тижня. У багатьох мовах відмінків взагалі немає. Наприклад, англійська.
В інших мовах зустрічаються різні кількості відмінків. Змінюються за відмінками ті частини мови, що прийнято звати іменами — іменники, прикметники, числівники, а також дієприкметники і займенники.
Не відмінюються зате, наприклад прийменники, сполучники, частки тощо. Відмінки відповідають на конкретні питання. Обговоримо послідовно всі 7 відмінків української мови.

1. Називний

Називний відмінок, або номінатив (лат. casus nominativus, від nomino – «називаю», «іменую») відповідає на запитання «хто?», «що?». Умовно вважається основним відмінком, від якого утворюють інші. Зазвичай він виконує функцію підмета та позначає суб’єкт, який творить дію (агенс).
Він також називається прямим відмінком, оскільки протистоїть усім іншим непрямим відмінкам (напр. Петро знає багато мов. Землю вкрив пухнастий сніг.)

2. Родовий

Родовий відмінок, або генетив, генітив (лат. casus genetivus, casus genitīvus, від gigno — «народжую») відповідає на питання «кого?», «чого?». (напр.
Дім Петра, зона комфорту, Петро не купив книги), виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини
з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень

3. Давальний

Давальний відмінок, або датив (лат. dativus, від do — «даю») відповідає на запитання «кому?», «чому?». Позначає роль отримувача чого-небудь внаслідок дії суб’єкта. напр.: Андрієві прислав листа його тато. Викладач роздав нове завдання студентам).

Давальний відмінок вживається:

– для позначення особи, до якої направлена певна дія:

Він дарує квіти своїй сестрі. – Кому він дарує квіти? Чиїй сестрі він дарує квіти?

– для визначення віку:

Цьому студентові(-у) двадцять років. – Кому 20 років? Якому студенту 20 років?

– у безособових реченнях:

Мені тут холодно. – Кому холодно?

– із словами, що виражають необхідність: (не) треба, (не) потрібно, необхідно:

Йому потрібно купити новий одяг. – Кому потрібно купити новий одяг?

– із словами, що означають дозвіл: (не)можна:

Мені можна пити каву. – Кому можна пити каву?

Найпоширеніші закінчення іменника це: у давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення: -ові, -еві, -єві або -у, -ю. ;
У жіночому роді: -і (-ам) подрузі (подругам) дочці (дочкам), -і (-ям) Каті (Катям), -ії (-ям) армії (арміям). У прикметниках чоловічого роду, зазвичай закінченнями є: -ому(-им) хворому (хворим), -ьому(-ім), літньому (літнім); для жіночого: -ій(-им) хворій (хворим), -ій(-ім) літній (літнім)

4. Знахідний

Знахідний відмінок, або акузатив (лат. accusativus; від accuso – «звинувачую») відповідає на запитання «кого?», «що?».

Виражає об’єкт, що зазнає прямої дії з боку суб’єкта, напр.: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму.

У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м’якої -ю: книжку, машину; перемогу, ручу, межу, сім’ю, статтю. У знахідному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини, причому:

– іменники — назви осіб та істот мають форму, однакову з формою родового відмінка множини: ведмедиць, вовчиць, листонош, молодиць, робітниць, українок. ;

– іменники, що не означають істот, уживаються у формі, однаковій із формою називного відмінка множини: книжки, машини, фабрики; вулиці, друкарні, мрії, сім’ї; кручі, межі, площі.

Також прийменники про, через уживаються тільки зі знахідним відмінком.

5. Орудний

Орудний відмінок, або інструментал (лат. instrumentalis, від instrumentum — «знаряддя») відповідає на запитання «ким?», «чим?», означає засіб, інструмент, яким виконують дію. Частіше за все виражає обставину: часову (днями, ночами, часом), просторову (шляхом, морем, вулицею), образу дії (рукою, працею). Рідше слугує для вираження іменного присудка (він став моряком).

Чим? (ручкою, молотком, фломастером, викруткою, олівцем), може також відповідати на питання, хто ми (інформатиком, письменником, велосипедистом, муляром), але також використовується для визначення виду транспорту (трамваєм, автомобілем, велосипедом, літаком) також може використовуватися для показу того, чим ми зацікавлені (велоспортом, футболом, баскетболом, живописом, літературою).

В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

В орудному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми.

6. Місцевий

Місцевий відмінок або локатив (лат. locativus, від locus – «місце») – відмінок, чиїм основним значенням є вираження місця дії. Відповідає
на питання «На/у кому?», «На/у чому?». Висловлює місце або час дії, Напр.: сидить, як чорт у болоті; У хаті тепло й затишно.

Закінчення в однині: -у (-ю) або -і залежить від наголосу – на бокУ – на бОці,
у краЮ – у краЇ, або прийменника – на вікні – по вікну, на подвір’ї – по подвір’ю. Із прийменником по – паралельні форми незалежно від наголосу:
по Дніпру – по Дніпрі, по лісу – по лісі, по місту – по місті, по селу – по селі, по тілу – по тілі

Закінчення в множині: -ах (-ях), форми з «-ам (-ям)» є ненормативними!
– по полях, селах, містах; на воротах (воротях), штанах (штанях); у чоботах (чоботях), а НЕ «по полям, селам, містам» тощо.

7. Кличний

Кличний або звертальний відмінок чи вокатив (лат. casus vocativus, від voco — «кличу», «зову») позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Кличний відмінок (не має свого питання) слугує для звертання. Окремі форми кличного мають іменники чоловічого і жіночого роду однини (за винятком слова мати), в іменників середнього роду, а також у множині для звертання вживається форма називного відмінка. Для слова пан існує форма кличного відмінка множини — панове, що походить від архаїчної форми множини називного.

Кличний відмінок властивий тільки іменникам, адже закінчення кличного відмінку іменника залежить від закінчення цього ж іменника в називному відмінку. Всі іменники кличного відмінка незалежно від їхнього лексичного значення можуть закінчуватися всього на 5 (!) різних літер: е, є, о, у, ю.

Ми маємо використовувати кличний відмінок під час звертання до будь-якої особи або навіть неживої істоти. в кличному відмінку вживаються не тільки імена, прізвища та по батькові. При звертанні ви також можете вказувати на посаду, особистий статус чи наукове звання людини. Також допускається використання загальних звертань, залежно від ситуації: жінко, чоловіче, хлопче, студенте та інші.

Винятки

Існує також багато винятків при відмінюванні частин мови за відмінками
в українському правописі. Наприклад: іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини мають закінчення -а, -я чи -у, -ю.
У ряді іменників вибір закінчення суттєво впливає на значення слова.
У той же час правила чинного правопису, що регламентують вибір правильного закінчення (їх наведено нижче), є доволі складними, заплутаними та розмитими. Нерідко мовці та, насамперед, літературні редактори мусять звіряти правильне написання таких слів у родовому відмінку з орфографічним словником.

Іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини приймають закінчення -а(я) (залежно від групи іменника), коли вони мають значення напр.: Назви осіб, власні імена та прізвища, а також персоніфіковані предмети та явища, приклади: козака (особа), промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Франка, Дорошенка;

Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -у(ю) (залежно від групи), коли вони мають значення напр.: Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо, а також їх зменшені форми на -к, приклади: рову, ручаю, світу, уривку, яру Винятки: горба, хутора тощо; ліска, майданчика, ставка, ярка

Існує також багато іменників прикметникового походження, до них належать: загальні назви, що означають істот (приїжджий, трудящий, молодий, старий, черговий, вартовий, дню вальний) і неістот (минуле, май бутнє, сучасне, пальне), слова, які є прізвищами, псевдонімами, географічними назвами (3арудний, Мудрий, Сміла, Тальне, Київ, Львів, Миколаїв, Проскурів, Яготин, Кам’янець-Подільський, Переяслав-Хмельницький). Усі іменники прикметникового по ходження (не з присвійних) відмінюються, як прикметники твердої чи м’якої групи тощо.

Відмінювання за відмінками онлайн

Пряме посилання на відмінювання за відмінками:
http://aztekium.pl/vidminki, однак ви можете відмінювати слова, запам’ятавши лише початок адреси сторінки та додаючи слово, яке ви хочете змінити наприкінці.
Наприклад, якщо ми хочемо змінити слово “мама”, ми вводимо:
http://aztekium.pl/vidminki/мама
якщо ми хочемо змінити слово табурет, ми використовуємо адресу:
http://aztekium.pl/vidminki/табурет

Щоб Відмінювання слово за відмінками, просто введіть його нижче в місці де вказує стрілка і натисніть кнопку пошук. Відмінювання відбудеться автоматично.