Що за село у серіалі жуки

0 Comments

В Україну не пустили зірку серіалу Жуки на телеканалі ТНТ

Прикордонна служба не пустила до України ще одного російського актора. За інформацією “ Української правди ”, йдеться про зірку серіалу “Жуки” на телеканалі ТНТ В’ячеслава Чепурченка.

– Під час проведення необхідних заходів контролю прикордонники Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» встановили, що росіянин, який є актором театру та кіно, порушував порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію Криму. Там він брав участь у зйомках російського серіалу, – повідомили у ДПСУ.

Артист прибув до Борисполя авіарейсом зі Стамбула. Йому заборонили в’їзд до України на три роки та повідомили, що його депортують до Туреччини за рахунок авіакомпанії, на літаку якої він прибув.

На фрагменті відео, опублікованому прикордонною службою, чути, що актор заявив, що не знає географії України, на відміну від географії Росії.

В’ячеславу Чепурченку 34 роки. 2021 року він пішов із Московського театру Олега Табакова, в якому пропрацював 11 років. У 2020 році актор брав участь у проекті російського Першого каналу «Льодовиковий період». Чепурченко катався з олімпійською чемпіонкою Тетяною Тотьмяніною, а після її травми – із призеркою чемпіонату світ Яною Хохловою. Пара зайняла друге місце на шоу.

У серіалі «Жуки» В’ячеслав Чепурченко зіграв Микиту Давидова. На російському телеканлі ТНТ вийшло два сезони: перший у 2019 році, другий – у 2021-му. Серіал зняла студія “Comedy Club Production”.

Мотря зі “Спіймати Кайдаша”: “Прочитала сценарій і подумала: ну і стерво”

Це – рімейк класичної повісті “Кайдашева сім’я”, який жорстко й чесно зобразив сучасне українське село.

BBC News Україна у форматі Фейсбук-лайву поговорила з Антоніною Хижняк, яка зіграла колоритну Мотрю.

Чи виставляє серіал село в непривабливому світлі? Чи буде другий сезон? І головна інтрига: від кого ж Таньчина Анжеліна? Читайте в текстовій версії розмови.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Обережно – можливі спойлери! 12-серійну стрічку, зняту каналом СТБ, можна подивитися тут.

ВВС: Якби вашу героїню, Мотрю, закрити на карантин з Марусею Кайдашихою, як думаєте – як би це виглядало і чим могло б закінчитися?

А.Х.: (сміється) Думаю, кунсткамера би просто відпочивала, і хтозна, чи звідти б хтось вийшов живим.

Із цього можна було б зробити спін-офф на злобу дня – “Кайдаші на карантині”.

До речі, сьогодні – 1 квітня, і за серіалом саме в цей день у Марусі Кайдашихи був день народження. Це якраз восьма серія, вона дзвонить брату Омелька і каже: “Шо, який карантін? Та ніяких вірусів ми не боїмося”.

Зараз люди просто угорають з цього моменту. Сценарій був написаний роки два-три тому, хто міг тоді передбачити, що зараз ми будемо дивитися цей серіал, зачинені вдома? Таке навмисно не придумаєш.

ВВС: Багато глядачів вашого серіалу відзначають особливу хімію в трикутнику Мотря-Карпо-Кайдашиха. З одного боку – говорять про особливі стосунки між Мотрею і Карпом, але з іншого – лайки вашої героїні з її свекрухою, Кайдашихою, були надзвичайно органічними, щирими і невимушеними. В чому секрет такої хімії?

Головні герої серіалу

А.Х.: Із Тарасом (Цимбалюком – виконавцем ролі Карпа Кайдаша. – Ред.) ми знайомі давно, мені з ним було легше працювати.

З Ірою (Іриною Мак, виконавицею ролі Марусі Кайдаш. – Ред.) і зі всіма акторами ми познайомилися вже на майданчику, в кадрі. І я, скажу чесно, навіть боялася заходити у вагончики, в яких актори відпочивали чи чекали на свою сцену. Пам’ятаю, думала: “Боже-Боже, такі великі артісти, всі відомі, а я тут прийшла оце, якесь мале непонятне”.

Але потім вона мені стала, наче рідна. Можливо, тому, що вона з Вінниччини і бабуся моя теж, – і я від неї чула дуже багато знайомих мені змалечку слів, виразів, інтонацій. Може, це спрацювало. Тим паче, ми любили на зйомках бєса погнати, анекдоти порозповідати чи з життя якихось історій, і так ми зблизилися. Правда, за три місяці зйомок ми дуже-дуже зріднилися. Може, воно й на добре було, бо в кадрі ми виглядали, наче справжня сім’я.

ВВС: А важко було з людиною, з якою ви зріднилися, грати настільки сильний антагонізм, таку ядерну війну, яка у Мотрі з Кайдашихою?

А.Х.: Це чисто технічна штука в акторів – коли ти щось мочиш не від себе, а від свого героя.

Але, звісно, були такі сцени, – наприклад, коли Кайдашиха нас проклинає, чи я їй прямо в обличчя заряджаю якоюсь лайкою, – після яких ми просто підходили одна до одної, і я Іру обнімала, бо ми обидві розуміли, що так жить насправді – хай Бог помилує.

ВВС: Запитання від нашого читача Богдана Хмаровського: чи не тяжко вам було грати таке стерво?

А.Х.: Скажу чесно, я коли вперше прочитала сценарій, так і подумала: ффух, ну і стерво, реально.

Я в житті не з таких людей, чесно. Але мені було цікаво зіграти не себе. Я спостерігала людей, для яких такі сварки є звичним способом життя, які не знають інших способів комунікації, які прямо на старті кричать одне на одного, навіть якщо нічого не сталося, бо одне одного не чують. І я це все підглядала, вкладала в свій акторський багажничок, і на цьому проєкті це все реалізувалося.

Звісно, в мене теж є свої внутрішні демони. Це вибір кожного: яку свою сторону показувати, а яку ні. Мотрі я віддала всі свої темні сторони. Проєкт закінчився – все, всі назад.

Тобто я чітко розуміла, де проходить грань між нею і мною, але в цьому є якийсь феномен, коли тобі іншу людину грати легше, ніж себе. Хоча й мого особистого в ній дуже багато.

Мені було дуже цікаво зіграти роль, яка б зовсім відрізнялася від тих, які мені пропонували раніше – просто красивої дєвочки, яка десь поплаче, або чиєїсь подружки… Для мене це був акторський виклик.

ВВС: А Мотря Кайдаш чогось навчила Антоніну Хижняк? Ви після цього серіалу якось змінилися?

А.Х.: Я в неї настільки влізла, що зараз інколи включаю Мотрю і в реальному житті – такого командира, який любить, щоби все було по її.

І, звісно, мене дуже окрилюють відгуки людей. Ми насправді не очікували такого резонансу, скажу чесно. Я не очікувала такої підтримки – радше хейту. Ви ж розумієте, антагоністів не дуже люблять.

Але тут люди мені такі теплі слова пишуть, що я думаю: “Боже, як вони мене не зненавиділи після тих собак”.

Хоча є й такі, що реально вірять, що я така. Часом думаю: “Боже-Боже, вони ж мене вислідять і хату спалять”.

ВВС: Давайте вирішимо це питання остаточно. Собаки не постраждали?

А.Х.: Ні, ви що? Ні-ні-ні. Це ж кіно, воно створює ілюзію, в яку люди вірять. Звичайно, жодна тварина на зйомках не постраждала.

ВВС: Одне з найпопулярніших запитань, які ставлять після перегляду “Спіймати Кайдаша”, – про другий сезон серіалу. Наприклад, наш читач Анатолій Байдаченко пише: “Дуже хочеться дочекатися Лавріна з війни і побачити, якою мамою стане Мотря”. Отож, відкрийте таємницю, чи буде другий сезон?

А.Х.: Я би хотіла всім дати надію, але скажу чесно: сценаристка Наталка Ворожбит не планувала другий сезон. Вона чесно сказала, що не вірить, що Кайдаші зможуть помиритися.

Тобто всі хотіли би побачити під грушею якийсь спільний обід і хепі-енд. Але відкритий фінал — це такий драматургічний прийом. Кожен сам собі може придумати кінцівку серіалу. Я дуже розумію людей, які хочуть продовження, бо їхній гештальт має закритися, вони хочуть хепі-енду. Я й сама люблю, щоб історія була логічно доведена до кінця.

Але якщо подивитися на речі реально, то Наталці, щоб написати щось схоже і не занизити планку, висмоктуючи з пальця якісь події, потрібно плюс-мінус стільки ж часу, скільки вона писала цей матеріал, тобто десь із півтора роки. Плюс зйомка, монтаж, все інше. Ці строки, на жаль, неприйнятні для телебачення. Всі хочуть щось швиденько зробити, але Наташа так не працює, вона не хоче писати абищо.

Тим паче, що в Нечуя-Левицького історія ж на цьому закінчується. А в реальному житті Україну після закінчення подій у серіалі чекають трагічні події – війна, дуже багато горя.

Тому я все ж за те, щоб ця історія закінчилася там, де закінчилася. А глядач хай краще залишається трохи голодним, ніж перегодованим.

ВВС: А все ж, як думаєте, якою мамою була б Мотря? Так само сварилася б зі своєю дитиною, як і з усім навколишнім світом?

А.Х.: Я, якщо чесно, про це й не думала. Але моїй дитині майже три, і, може, що б я зараз не сказала, це буде моя особиста проєкція.

Мені здається, вона б не слухала нічиїх порад, бо краще знає, як краще для її дитини. Але мені самій це цікаво.

Другий сезон поки не планується

ВВС: Ви почуваєтеся зіркою? Вас почали впізнавати на вулиці, просити автографи?

А.Х.: Я б не сказала, що прямо зіркою в класичному розумінні. Звичайно, багато людей пишуть у соцмережах, часом просять якесь відеопривітання записати, сестрі, мамі чи ще кому. Якщо в мене є час, я стараюся відповісти, зробити приємне людям. Класно, що є таке живе спілкування, бо дуже багато людей пишуть надзвичайно приємні речі. Реально, люди, я вас усіх обожнюю.

Але живу я в маленькому містечку Українка. І, якщо чесно, мене влаштовує, що тут мене ніхто особливо не впізнає. Містечко маленьке, і коли всі на тебе дивляться, що ти там у носі десь поколупався, то нащо воно треба?

До того ж, я дуже світлочутлива, тому завжди, взимку, влітку, за кермом, часом навіть у магазин заходжу – в сонцезахисних окулярах.

ВВС: Ви не боїтеся, що, зігравши настільки яскравий образ, станете акторкою однієї ролі і так і залишитеся Мотрею?

А.Х.: Якщо чесно, ні. Зараз я знімаюся в іншому серіалі, де граю експертку з балістики – дуже розумну дівчину, яка вміє користуватися зброєю, розбирається у всіляких наукових і цифрових новинках. Тому сподіваюся, що після нього глядачі трішки змінять свою точку зору на мене.

Звичайно, у яскравих ролей завжди є ризик, що ти закріпишся в одному амплуа, і все. Але я до цього десять років знімалася в малесеньких епізодах, в настільки інших ролях, ніж Мотря, що я вдячна їй за те, що саме через цей матеріал я розкрилася повністю, в усіх акторських аспектах.

Автор фото, Антоніна Хижняк

ВВС: Дуже багато говорять про мову, якою ваша героїня користується в серіалі. Читачі запитують, якою мовою ви розмовляєте в реальному житті, і чи знали до серіалу – яке воно, село XXI століття?

А.Х.: Я все життя провела на Київщині, тому для мене суржик не був чимось таким, чого треба було вчитися. Я до 17 років виключно на суржику спілкувалася. Я вчилася у Василькові, в Калинівці, я народилася в Українці, де зараз живу. Тут усі люди так спілкуються – особливо васильковський суржик нашумєвший, це канєшно отдєльна тєма, але там усі так балакають, вся моя сім’я так розмовляє.

І з приводу того, де я бачила село: мій тато – з Донеччини, там пів села Хижняків, моїх родичів (Новоукраїнка – привіт всім!). Щороку літні канікули я проводила у бабусі з дідусем, і ми бачили, як люди живуть, чим живуть, як розважаються. Тому мені не потрібно було з кимось консультуватися – я з цими людьми виросла. Ми з братом брали участь у копаннях картоплі, підбиранні цибулі, не знаю, там курочок покормить, свинку почухать… Я серед цього всього виросла. Ці всі драки, слова – я це чула з самого дитинства, тож мені було досить легко працювати.

ВВС: Читачі питають і про те, чи “Спіймати Кайдаша” підходить для дітей. І, до речі, у зв’язку з цим варто згадати, що ваш серіал не тільки хвалять, а й критикують за те, що там багато бухають, лаються, показують ранні вагітності, відсутність перспектив на селі, суцільний треш. Закидають виставлення українського села у непривабливому світлі, скажімо так. У вас немає такого відчуття?

А.Х.: Щодо питання про дітей – то там є віковий ценз, 16+. Хоч формально це серіал, для мене це кіно, 12-серійний фільм, і цей фільм не призначений для сімейного перегляду, дітям і людям із вразливою психікою краще його не дивитися. Він призначений для глядачів, які вміють аналізувати і відсікати для себе: де ми бачимо правду, а де йде прийом “від зворотнього”, тобто: люди, дивіться, це просто жахливо, так, як ви бачите на екрані, робити не можна!

А щодо трешу, що всі бухають і немає перспектив… Розумієте, це дзеркало нашого життя. Я, коли приїжджала до дідуся на Донеччину, то, звичайно, була дуже рада бачити всіх родичів. Але після трьох місяців канікул розуміла, що в моєму селі реально немає жодних веселощів, окрім того, щоб увечері піти на магазин купити пива.

Вдавати, що цього немає, що села прямо процвітають? Розумієте, серіал показує дуже болісну картину життя, але він є закликом щось змінювати. Це не те, що “от ми тут бухаєм, ідіть і ви бухайте”. Це інше: люди, дивіться, як ми погано живемо в серіалі, хоча б ви так не живіть, змініть хоч щось!

Людям тяжко дивитися серіал? Я згодна, тяжко. З боку на себе дивитися тяжко, бо в нас, українців, є багато недоліків – і цей наш інфантилізм, і хитрожопість, і все інше… Але разом із тим, є й багато достоїнств. Ми щедрі, ми добрі. Мені здається, в цьому й секрет серіалу, саме це людей і зачепило: що ми там не показані якимись правильними чи неправильними, ми всі живі люди, зі своїми недоліками і достоїнствами, як у житті.

Ми показуємо, як є насправді. А що молодь спивається в селі, бо немає нормальної роботи і перспективи – ну, вибачайте, давайте з тим щось робити. А закривати очі, ховатися, як страуси, і чекати, що всі вийдуть у вишиванках, шароварах і брилях, як маленькі хлопчики з букварика, – оце і є шароварщина.

ВВС: Ви зараз говорите, прямо як політик.

А.Х.: Хай Бог милує!

ВВС: Про це першим написав, мабуть, письменник Андрій Бондар, але багато хто в Facebook підхопив тезу, що Мотря могла б стати чудовим президентом України. Як ви ставитеся до таких ініціатив?

А.Х.: Не знаю, мені смішно чогось. З одного боку мені, звісно, лестить, такий широкий резонанс, і що коли говорять “Мотря”, всі розуміють, про кого йдеться. А з іншого боку – люди, Боже, вам одних граблів не вистачило, то ви інших хочете? Як каже моя бабуся, ну нахіба воно тобі нада?

Тому, з одного боку, мені з цього смішно, бо люди жартують, фантазують, якісь мемчики клепають, а я людина з гумором, люблю пошуткувати, поіронізувати над собою. А з іншого – мені приємно. Не про багатьох так кажуть.

ВВС: І останнє питання, яке, можливо, буде спойлером! Ви говорили, що багато відзнятого матеріалу не потрапило до фінальної версії серіалу, і, можливо, йдеться саме про це. Отож, найсокровенніше питання, яке турбує сотні, тисячі глядачів: чия Таньчина Анджеліна?

А.Х.: Я зараз розкрию великий секрет: цього не знає ніхто. На майданчику всі в Наташі (сценаристки Наталі Ворожбит. – Ред.) запитували: “Наташ, чуєш, так а чия це дитина виходить?”. А вона казала: “А яка різниця? Хіба це має значення?”. Тобто я вам клянуся – ми не знаємо!

Звичайно, шкода, що багато відзнятого не увійшло до телеверсії, але навіть у самому сценарії є дуже багато зачіпок, які незрозуміло, до чого там і куди ведуть.

Одна з них, до речі, – момент, коли Мотря, поки всі на виборах, біжить дивитися на новий будинок Таньки, а після цього баба Параска знаходить під килимком біля дверей зв’язане волосся – типу зурочили.

Я запитувала: “Наташ, а це я насправді зробила чи ні?” А вона: “Цього не має бути зрозуміло”. І тому той, хто симпатизує Мотрі, скаже: “Та нє, ти шо? Коли б вона встигла?”. А той, хто її хейтить, зразу такий: “Ага! От курвисько! Пішла і вроки якісь наробила!”

У сценарії дуже багато таких моментів. І саме ці маленькі родзиночки, мабуть, і додають до серіалу інтриги.

Тому я правда не знаю, чия вона донька. Я вам клянуся, не знаю. Ніхто не знає.

Автор фото, Антоніна Хижняк

Хочете отримувати найцікавіше в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!