Як формується довіра

0 Comments

Як і коли формується довіра?

Довіра – це базове відчуття, яке починає формуватися з перших днів життя. Коли новонароджений малюк, ще повністю залежний від дорослих, відчуває, що мама завжди поруч. Вона відгукується на плач, з’являється в полі зору щораз, як малюка щось турбує, він бачить її, коли засинає і коли прокидається. З мамою асоціюються відчуття тепла, спокою, ситості, а отже безпеки. На основі цих відчуттів у дитини формується переконання, що величезний незрозумілий і такий хаотичний світ довкола не є ворожим. Що йому можна довіряти.

Дослідження показали, що діти, позбавлені батьківської опіки, котрі зростали у дитячих будинках, незважаючи на належні побутові умови, суттєво відставали у своєму психічному розвитку. Почитали пізніше ходити і розмовляти, часто хворіли і проявляли негативні емоції. У підлітковому віці таким дітям було складно сформувати міжособистісні стосунки, бо зближення з незнайомими людьми викликало у них сильну тривогу через постійну недовіру до всього навколо. На відміну від людей зі сформованою базовою довірою до світу, які легко йдуть на контакт, проявляють ініціативу при знайомстві, а у спілкуванні поводять себе невимушено і відкрито. Таким людям набагато легше зорієнтуватися у мінливих життєвих обставинах та швидко обрати нову стратегію поведінки. Їх адаптивні властивості набагато вищі, ніж у тих, хто був вимушений зростати без постійної турботи та уваги близьких дорослих.

Є простий тест, за яким можна легко визначити чи сформована у вашої дитини базова довіра до світу. Якщо дитина легко може залишитися сама у кімнаті на деякий час і відпускає дорослого без плачу та істерик, спокійно грається, коли поруч нікого немає, і так само спокійно реагує, коли дорослий повертається, тоді все гаразд. Діти ж, у яких немає цього відчуття, будуть вередувати, плакати і не відпускати маму далеко від себе, тривожитися, поки її немає, і ображатися, коли вона повертається.

Як побудувати довірливі стосунки зі своєю дитиною?

Довіра, любов та безпека складають основу щасливих сімейних стосунків. Щоб сформувати довірливі взаємини зі своєю дитиною, батькам варто притримуватись декількох правил.

По-перше, підтверджувати свої слова на власному прикладі. Погодьтеся, непросто привчити дитину правильно харчуватися, якщо батьки при цьому їдять шкідливу їжу. В такому випадку їхні аргументи втрачають свою вагу.

По-друге, важливо дослухатися до всього, що розповідає вам дитина. Так у неї формується відчуття, що її світ, події в ньому, та її переживання важливі і цікавлять близьких. Тому не зводьте спілкування виключно до наказових інструкцій та повчань. Нехай це буде повноцінний діалог із взаємною зацікавленістю. Завдяки такій стратегії дитині хотітиметься поділитися з вами ще і ще.

По-третє, завжди кажіть дитині правду. З урахуванням її віку, звісно, але все одно будьте максимально чесні. Якщо, наприклад, дитина запитує чи боляче їй буде під час уколу, скажіть як є. Невиправдані очікування неприємно вражають ніжну дитячу психіку.

По-четверте, не порушуйте своїх обіцянок. Звісно, життя мінливе і обставини можуть вносити свої спонтанні корективи, але все одно старайтеся дотримати слова. Діти чудово запам’ятовують все, що ми їм говоримо. Навіть якщо ми необачно пообіцяли їм щось, аби тільки вгамувати їх допитливість. Якщо, наприклад, ви сказали, що не зможете погуляти з дитиною на вихідні через те, що робитимете генеральне прибирання, то ви маєте робити саме це. Інакше наступного разу дитина сумніватиметься, чи дійсно тато з мамою зроблять для неї те, що обіцяли. Це провокує постійне відчуття стривоженості.

По-п’яте, не використовуйте гучних покарань. Буває, в запалі роздратованості ми можемо пригрозити дитині на місяць позбавити її комп’ютерних ігор. Але задумайтеся перед тим, чи дійсно ви зможете дотриматися цього терміну. Якщо обмеження протриває декілька днів замість обіцяних тридцяти, ви неминуче послабите свій авторитет в очах дитини. Адже вона буде пам’ятати, що покарання не таке страшне, як ви його анонсуєте.

Будьте послідовними у всьому, що робите на очах своєї дитини. Розмовляйте з нею відверто і чесно. Пояснюйте причини, через які ви змушені діяти не так, як обіцяли раніше. Лише власний приклад, спілкування на рівних та дотримання встановлених правил всіма сторонами сприятиме довірливим та теплим взаєминам всередині родини.

Взаємини, засновані на довірі: як і навіщо будувати їх з дітьми

Довіра — це відкриті, позитивні взаємини між людьми. Коли людина довіряє комусь, то вона впевнена у порядності й доброзичливості іншого. Довіра вважається основою всіх соціальних інститутів, у тому числі сім’ї. Батьки часто прагнуть контролювати всі дії своїх дітей, щоб убезпечити їх від потенційних небезпек. Наприклад, можуть читати листування своїх дітей, слідкувати за ними і через це повністю втрачають довіру дитини. Як будувати з дитиною стосунки, засновані на довірі, та навіщо це потрібно — розбиралися з психологинею Тасею Осадчею.

Роль довіри в житті людини

Базова довіра формується в дитини ще на першому році життя. Ця довіра тісно пов’язана з матір’ю або особою, яка її замінює. У перший рік життя дитина не може ні фізично, ні емоційно вижити без людини, якій вона повністю себе довіряє.

Базова довіра тісно пов’язана з явищем безумовної любові. Безумовна любов — це любов без умов, коли дитину люблять просто за те, що вона є. Згодом наявність або брак безумовної любові та базової довіри впливає загалом на довіру людини до всесвіту.

Для формування почуття довіри також важливо, щоби мама (або інший значимий дорослий) проявляла власні почуття та емоції: сміялася, коли весело, та сумувала, коли погано. Так дитина навчиться довіряти не лише іншим, а й самій собі: вірити власним очам та почуттям.

Довіра між батьками і дітьми — міф чи реальність?

Довіра між батьками і дитиною — це однозначно реальність, яка необхідна всім родинам. Менше з тим, довіра між батьками і дітьми відрізняється від довіри між двома дорослими. Важко заперечити, що батьки і діти мають різні права та обов’язки, а тому відрізняється і рівень їхньої відповідальності. До певного віку батьки несуть повну відповідальність за дитину і за те, як забезпечено її комфорт.

Трирічна дівчинка цілком точно може обрати, яку їй одягнути сукню: синю чи фіолетову. Однак якщо на вулиці різко похолоднішало й наступного дня вже не 25 градусів тепла, а лише 15, то дитина в такому віці навряд чи прийме правильне рішення про відповідний одяг. Тому батьки можуть і мають підключити власну відповідальність та окрім сукні одягти дитині светрик.

Це не означає, що дитині не довіряють, а лише що прагнуть комфорту для неї. Проявом довіри в цьому випадку може стати така фраза: «Ти одягнула светрик, бо сьогодні прохолодно. Якщо тобі стане спекотно, можеш його зняти». Батьки довіряють дитині, але і забезпечують її комфорт, а дитина чує чесне пояснення ситуації, що також стимулює довіру.

Відносини батьків і дітей мають будуватися на довірі, коли вони діляться своїми думками, емоціями та переживаннями. З другого боку, довіра між дитиною і дорослим відрізняється від довіри між двома дорослими, тому не потрібно залучати дітей у деякі теми, як-от проблеми в стосунках між батьками.

Довіра має свої межі. Розповісти, що мамі сумно і як вона почувається — це добре, але двері в батьківську спальню треба тримати зачиненими.

Довіра між батьками й дітьми — це пошук балансу та встановлення конкретних меж. З віком ці межі змінюються і спектр тем, про які потрібно говорити, та виборів, які може робити дитина, розширюватиметься. Нікому не спаде на думку давати новонародженій дитині м’ясо, бо вона просто до цього не готова. Те саме і з балансом довіри та відповідальності.

Довіра VS вседозволеність: як знайти межу

Довіру часто плутають із вседозволеністю. Здається, що якщо повністю довіряти дитині, то її стане неможливо контролювати. Щоби контролювати не доводилося, а довіряти стало легше, варто вибудовувати дуже чіткі межі для дитини.

Межі — це розуміння того, яка поведінка і в яких умовах є прийнятною та неприйнятною. Так дитина матиме свою свободу, але в зрозумілих для неї межах.

Таких меж мають дотримуватися і батьки. Якщо в дитини є своя кімната, то перш ніж увійти, варто завжди стукати, і якщо дитина не хоче пускати батьків у свою кімнату, то це її право, оскільки це її особисті кордони.

Щоб уникнути вседозволеності, дитина має також розуміти, що всі її дії мають певні наслідки. Якщо вона сказала комусь неприємні речі, то має розуміти, що ця людина буде на неї ображена. Батьки повинні не вирішувати конфлікти замість дитини, а давати їй інструменти або поради щодо поведінки в тій чи тій ситуації. Це і є довіра, впевненість у тому, що дитина зможе впоратися сама. Якщо дитина розумітиме наслідки своїх дій, то почуватиметься самостійною, а батьки довірятимуть тим рішенням, які вона приймає. Це вміння неодмінно знадобиться і в дорослому житті.