Як розпалося Велике князівство Литовське
До кінця XIV ст. Велике Князівство залишалося конгломератом регіонів із дуже строкатим статусом, обіймаючи: домен великого князя; «збезкняжені» землі, підпорядковані його намісникам; службові княжіння васалів великого князя; врешті — удільні князівства тих чи тих представників правлячої династії.
Засновником князівства вважають князя Міндовга (1219—1263), який впродовж 1230-1240-тих років об'єднав частину східно-балтських племен, приєднав до Литви Чорну Русь з містами (Волковиськ, Слонім і Новгородок) і був урочисто коронований 1253 року в її центральному місті Новгородку.
Велике князівство Литовське – одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, що існувала впродовж 1236–1795 років (з 1569 року – у складі Речі Посполитої).
Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв'язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським (О.
В результаті війни Великим князем Литовським став Вітовт. Він проводив політику «великого княжіння на всій Руській землі», розбудовує на півдні українських земель систему опорних укріплень (в Брацлаві, Черкасах, та інших містах), ставить фортеці у південних степах (Дністровський лиман), здійснює у 1397-1398 рр.
Лито́вське князі́вство (лат. Ducatus Lithuaniae) — державне утворення на території литовських племен, що виникло на початку ХІІ ст.
Велике князівство значно розширилося — від Балтики до Північного Причорномор’я — у XIV столітті за правління Гедиміна та його нащадків [⇨]. 1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно з якою обидві монархії об’єднувались під …