Де навчався Масхадов
Зміст:
- 1 Масхадов Аслан Алієвич
- 2 СКОНЧАЛСЯ АСЛАН МАСХАДОВ
- 3 «Не повіриш: ХАМАС вже не самогубці». Неформальна розмова журналіста NV із старшиною ЦАХАЛу Алексом у 5 км від Сектору Газа
Масхадов Аслан Алієвич
чеченський військовий і державний діяч, президент Чеченської Республіки Ічкерія (1997—2005) / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Коротка інформація Масхадов Аслан Алієвич, 2-й Президент Чеченської Республіки Ічкерія .
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» | Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» |
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) | Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР) | Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) |
Життєпис
Раннє життя
Народився 21 вересня 1951 року в селі Шокай Осакаровського району Карагандинської області Казахської РСР, куди його родина разом з іншими чеченцями була депортована Сталіним. У 1957 році його батьки повернулися до Чечні.
Освіта і військова служба
У 1972 році закінчив Тбіліське вище артилерійське училище , у 1981 р. — військову академію ім. Калініна в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург).
Служив на Далекому Сході, у Південній групі військ в Угорщині, у Прибалтійському військовому окрузі. Службу в Радянській армії закінчив у званні полковника. У 1992 році подав рапорт про відставку зі Збройних Сил та повернувся на батьківщину.
У штабі Дудаєва
З 1992 року очолює цивільну оборону Чечні, потім призначається заступником начальника головного штабу чеченської армії, у 1994–1996 р. — начальник головного штабу.
Перша російсько-чеченська війна
У Першу російсько-чеченську війну з грудня 1994 р. по січень 1995 р. Аслан Масхадов очолював оборону президентського палацу в Грозному. У лютому 1995 року Джохар Дудаєв присвоїв Масхадову звання дивізійного генерала.
За планом Масхадова, чеченці пропустили російські танки в центр міста, після чого завдали ударів так, щоб підбиті бойові машини блокували іншим шляхи відходу, а потім з верхніх поверхів будинків розстріляли танки, які не могли маневрувати на вузьких вулицях. [5]
Штаб збройних сил Ічкерії був розміщений їм в горах на кордоні Віденського і Ножай-Юртовського районів . У травні 1995 року під час оголошеного російськими військами мораторію на бойові дії Масхадов провів перегрупування, реорганізувавши сили.
У серпні-жовтні 1995 року очолював чеченських повстанців на переговорах з російським урядом. Відповідно до досягнутих домовленостей, Масхадов був призначений головою спеціальної спостережної комісії.
Під керівництвом Масхадова було здійснено напади на Грозний, Аргун і Гудермес 6 серпня 1996 року. Згідно з його заявою, операція була зроблена для того, «щоб показати всьому світу і перш за все Росії бойовий потенціал Збройних сил ЧРІ». 1995 року прокуратура РФ порушила проти Масхадова кримінальну справу (створення збройних формувань, зрада батьківщині, бандитизм) і оголосила його в розшук. [6]
1995 і 1996 рр. він неодноразово представляв владу Чечні на переговорах з російською владою, а 31 серпня 1996 року підписав з Олександром Лебедем Хасавюртівські угоди, згідно з якими розгляд питання про статус Чечні відкладалося до 31 грудня 2001 року.
Міжвоєнний період
17 жовтня 1996 року призначений на посаду прем’єр-міністра коаліційного уряду Чечні.
27 січня 1997 року Масхадов був обраний президентом Чеченської Республіки Ічкерія, а з лютого 1997 року зайняв посаду і голови уряду. Навесні 1999 року він вводить в Чечні шаріатське правління, створює державно-релігійну раду — Шуру, розпускає парламент.
Зовнішня політика
У листопаді 1997 року їздив в США, де зустрівся з кількома американськими конгресменами і координатором Держдепартаменту по країнах СНД Стівеном Сестановичом.
У березні 1998 року їздив до Лондона, де зустрівся з лордом Алістером Макальпіном і колишнім прем’єр-міністром Маргарет Тетчер. [7]
У серпні 1998 Масхадов провів другу поїздку в США, де виступив на Міжнародній конференції ісламської єдності в Вашингтоні. Чеченська делегація запропонувала вкласти в Чечню 30 млрд дол. [8]
Загострення ситуації в Ічкерії
Під час міжвоєнної кризи в Ічкерії у 1998—1999 рр. у Чечні сталося кілька гучних викрадень — іноземних та російських працівників з вимогами викупу. В грудні 1998 року під приводом «проросійської позиції» проти Масхадова виступили польові командири Шаміль Басаєв, Салман Радуєв та Хункар Ісрапілов . Однак шаріатський суд не знайшов причин для його звільнення з посади президента. В результаті конфлікту з польовими командирами Масхадов втратив контроль над більшою частиною території за межами Грозного.
До середини 1998 року в Чечні налічувалося близько 300 загонів бойовиків, що не входили в структуру «збройних сил ЧРІ». [9] Найбільші з них: Армія генерала Дудаєва під командуванням Радуєва, загони Шаміля Басаєва і Хаттаба. [9] Угруповання Радуєва налічувало до 3000 бійців і 16 одиниць бронетехніки, в угрупованні Басаєва людей і бронетехніки було не менше, загони Хаттаба налічували близько 500 осіб. Протиставити їм Масхадов міг 7000 бойовиків і 60 одиниць бронетехніки.
Влітку 1999 року протистояння між прихильниками Масхадова і радикальною опозицією різко загострилося. 4 червня чеченське телебачення передало звернення Масхадова до опозиції: «Встаньте поруч зі мною. Підтримайте мене, як ви це зробили під час війни і на президентських виборах. Допоможіть мені позбавити Чечню від ганебного викрадення людей», і оголосив, що «республіка знаходиться на межі міжусобної і міжтейпової війни». [10]
Після вторгнення бойовиків Шаміля Басаєва до Дагестану влітку 1999 року Масхадов виступив з осудом, однак заходів для протидії бойовикам не робив.
Друга російсько-чеченська війна
З наступом російських військ у вересні 1999 року Аслан Масхадов пішов у підпілля.
2 березня 2000 року Аслан Масхадов був оголошений Росією у федеральний розшук, а в 2002 році — у міжнародний розшук. Масхадову було висунуте заочне «звинувачення» в збройному заколоті, організації незаконних збройних формувань, а також у замаху на життя співробітників правоохоронних органів. До 2002 року Масхадов з невеликим загоном перебував переважно в гірській частині Чечні. У 2002 році на загальних зборах всіх польових командирів («Великий Меджліс») повстанці домовилися про єдине командування, і підрозділи раніше опозиційної терористичної організації «Маджлісуль Шура» Шаміля Басаєва і Хаттаба перейшли під командування Масхадова (був сформований новий колегіальний орган «Державний Комітет Оборони — Маджлісуль Шура», до якого, згідно з прийнятими поправками до конституції ЧРІ, на час війни переходила вся повнота влади).
Аслан Масхадов до самого кінця свого життя засуджував напади на цивільних і називав організаторів Бесланської трагедії божевільними, які втратили глузд від російської брутальності. В останні роки свого життя Масхадов втратив опору серед населення і бойовиків, формально залишаючись обраним керівником Чечні, з яким, на думку зарубіжної громадськості, російське керівництво могло б вести переговори про політичне врегулювання в республіці. Багато його соратників, не витримавши партизанської війни, здалися владі і припинили відкритий опір.
Був вбитий 8 березня 2005 року спецпідрозділом ФСБ Росії у селищі Толстой-Юрт, де він переховувався в підземному бункері під будинком одного з далеких родичів. В ході штурму росіяни привели в дію вибуховий пристрій, від ударної хвилі якого було зруйновано половину будинку. Затримані помічник Масхадова Вахід Мурдашев, племінник Масхадова Вісхан Хаджимуратов, а також Скандарбек Юсупов і Ільяс Ірісханов засуджені на різні терміни позбавлення волі. [11]
Джерела
СКОНЧАЛСЯ АСЛАН МАСХАДОВ
Аслан Масхадов, убитый в Чечне 8 марта, был трагичной фигурой, чьи мечты о руководстве своей республикой потерпели крах отчасти из-за его, как политика, ошибок, а отчасти из-за ужасающих проблем, потрясающих Чечню на протяжении последнего десятилетия.
Масхадов не был ни великим националистическим лидером Чечни, ни «террористом», как утверждали русские, а скромным человеком, который, если бы события сложились по-иному, мог закончить свою жизнь как генерал российской армии.
Он был человеком противоречивым. Получив образование в советской армии, он во многих отношениях был столь же русским, сколь и чеченцем. Будучи профессиональным военным, он старался быть политиком. Оставшись в изоляции после начавшейся в 1999 г. второй войны в Чечне, он старался апеллировать как к Западу, так и к исламскому миру за поддержкой в борьбе, какой он ее себе представлял.
Как и большинство чеченцев его поколения, Масхадов родился в 1951 г. в Казахстане, куда Сталин сослал весь его народ. В отличие от большинства соотечественников, он смог сделать карьеру при советской системе после того, как чеченцам было позволено вернуться на родину в конце 50-х.
Масхадов стал офицером артиллерии и служил по всей территории России и в Восточной Европе. Он служил в Вильнюсе, когда в январе 1991 г. советские солдаты убили несколько мирных жителей Литвы. Позже Масхадов говорил, что этот эпизод вызывал у него чувство стыда.
Его жизненные ценности во многом совпадали с ценностями офицера царской армии XIX в., совмещенными с романтизированным кавказским пониманием рыцарства. Не случайно он озаглавил свою автобиографию «Честь дороже жизни».
Наблюдая за российской армией изнутри, Масхадов видел ее растущую слабость и коррумпированность и старался внедрять дисциплину и уважение как среди своих подчиненных советского времени, так и в новоиспеченной армии, которую он постарался создать в Чечне после объявления независимости от России в 1991 г.
Когда российские федеральные войска вторглись в Чечню в декабре 1994 г. с целью уничтожить режим мятежного президента Джохара Дудаева, Масхадов взял на себя преобразование разношерстной группы партизан в подобие регулярной армии. Его успех на данном поприще помог чеченским бойцам нанести унизительное поражение российской армии в 1996 г.
Однако, Масхадов не любил войну, как это свойственно многим военным. В интервью, данном в селе Гойты в феврале 1994 г., когда вокруг шли ожесточенные бои, он едва мог скрыть свое раздражение, вызываемое Дудаевым и его пылкими речами, наперекор которому он говорил о необходимости перемирия.
В отличие от Дудаева, он легко находил общий язык со сравнительно разумными российскими оппонентами. Именно благодаря своему умению говорить с ними он и оказался в центре внимания, так как смог достичь договоренностей о прекращении огня и начать мирные переговоры в 1995 г. С одним из генералов, Анатолием Романовым, у него сложились такие тесные взаимоотношения, что эти два человека превратились почти в друзей. Позже, Романов тяжело пострадал от взрыва, происшедшего при неясных обстоятельствах.
В 1996 г., тактика совмещения военного и политического нажима принесла свои результаты и, после убийства Дудаева в апреле того же года, Масхадов сделался его естественным наследником. В своей речи, произнесенной после смерти Дудаева в буковом лесу на юге Чечни, обычно мягкий в речах Масхадов вдруг предстал исполненным самоуверенности. Он ведь только что получил сообщение о своем приглашении на переговоры с президентом Борисом Ельциным. А это означало, что он скоро поменяет лес на залы Кремля.
Пиком Масхадова были 1996-97 гг. В январе 1997 г. он был избран президентом в результате выборов, проведенных под контролем международных наблюдателей и признанных как Россией, так и международным сообществом. Поддержка была впечатляющей – более 300 тысяч чеченцев проголосовали за него.
Затем, в мае того же года он опять встретился с Ельциным в Кремле и подписал с Москвой историческое соглашение, в которое были включены намеренно неясные положения по поводу статуса Чечни, наряду с обещаниями наладить сотрудничество и положить конец насилию.
Однако, развязка уже наступала. Радикальные командиры, нанесшие поражение русским, теперь делили трофеи. Преступность и похищение людей стали обычным делом. Радикальные исламисты находили новых сторонников. Ведущее лицо в аль-Кайде, Айман аль-Завахири, даже попытался посетить Чечню.
Основные сильные стороны Масхадова, гибкость и прагматизм, оказались его слабостями.
Он постарался примирить все интересы в Чечне, включая интересы радикальных исламистов, но не избирателей, которые и привели его к власти. В Чечне воцарилась анархия. Изначально обещав построить светскую Чечню, он без энтузиазма объявил верховенство шариата, исламского закона.
Во время нескольких своих поездок за границу, в том числе в Лондон и Вашингтон, Масхадов вызвал к себе симпатию, но не смог ясно выразиться или представить веские аргументы по поводу способов оказания помощи Чечне.
После прихода к власти Владимира Путина и очередного вторжения российских войск в Чечню в 1999 г., Масхадов тщетно добивался переговоров. Эта попытка была сделана еще раз в прошлом месяце после того, как Москва проигнорировала объявленное им прекращение огня.
Масхадов и его посланники за рубежом осудили захват театра в Москве в 2002 г. и прошлогодний захват школы в Беслане, однако, эти акты запятнали его в глазах многих, так как это, по крайней мере, доказывало его неспособность обуздать более радикальные действия давнишнего соперника Шамиля Басаева. Неспособность полностью отмежеваться от Басаева позволило российскому правительству говорить о соучастии Масхадова в экстремистских действиях.
Маирбек Вачагаев, несколько лет работавший представителем Масхадова, ныне живущий в изгнании в Париже, заявил по телефону о своих опасениях, что после смерти Масхадова чеченское повстанческое движение станет более радикальным.
«Хоть он и был мягким и культурным человеком, он мог сдерживать людей. Масхадов убеждал их не совершать террористические акты», заявил Вачагаев. «А теперь, вместо одного Шамиля [Басаева] мы получим десять и вместо одного Беслана – тоже десять».
«Ошибка Масхадова в том, что он был искренен, а слабость в том, что он был чересчур честным. Он искренне верил, что если б только он сумел встретиться с Путиным, стало бы возможно решить проблему Чечни».
Никто не спорит, что Масхадов был уникальной личностью. Никто не сможет заменить его как политического лидера чеченского движения сопротивления.
Как чеченцы, так и русские потеряли важного человека, бывшего значительной величиной. Его кончина толкнет чеченский конфликт далее вглубь.
Томас де Ваал, редактор IWPR по Кавказу, Лондон
«Не повіриш: ХАМАС вже не самогубці». Неформальна розмова журналіста NV із старшиною ЦАХАЛу Алексом у 5 км від Сектору Газа
NV відправився на кордон із Сектором Газа, щоб зустрітися з тими, хто захищає Ізраїль від терористичних угрупувань.
Ця світлина з Сектору Гази облетіла російськомовні, івритські та арабські соцмережі. На будинку міста Хан-Юніс хтось чорним по жовтому вивів мем російсько-української війни про « русский военный корабль», а далі точні координати прямування. Тепер авторство цього геополітичного графіті не є воєнною таємницею. Воно належить заступнику командира оперативного центру 98-й дивізії Армії Оборони Ізраїлю ( АОІ, ЦАХАЛ) старшині Алексу.
Його прізвище, як і прізвища військових з інших бойових частин Ана Уколова, майор з прес-служби ЦАХАЛу, просила в пресі не називати. Разом з нею NV виїжджає до місця дислокації 98-й дивізії, що розташована в 5 км від самого Сектору Газа. За ізраїльськими мірками це далеко, але достатньо, щоб постійно чути вибухи, постріли та запуск ракет.
Нас зустрічає вже проанонсований старшина Алекс. 7 жовтня він залишив свою родину вдома та роботу в лікарні і як резервіст повернувся до лав Армії Оброни Ізраїлю.
Світлини з особливим змістом
Не пізно ввечері дістаємося прикордонного поселення перед Сектором Газа. Заходимо до приміщення, де відпочивають ті, хто щойно повернувся з Гази, і ті, хто зараз готується відправитися в те пекло.
ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ: Алекс на базі 98-го дивізії ЦАХАЛу запрошує на каву тільки запрошених гостей. Непрошених він зустрічає зброєю. / Фото: НВ
— Каву хочете? — перше, про що питає нас Алекс. Хутко погоджуємося.
— Я думав, ви чемні люди, — посміхається він. — Спочатку, як годиться, маєте відмовитися: немов дякую, не переймайся, ми не голодні.
— Ні-ні, обійдемося без зайвих ритуалів — відповідаємо ми. — Тож нам, будь ласка, кави, і бажано міцної.
Ця єдина правильна тактика спілкування в Ізраїлі, і вона має конкретну назву — хуцпа. Українською — зухвалість. Ймовірно саме в цей момент журналіст NV вже не почував себе тут як у гостях, а Алекс вже точно поводився як вдома.