Які є категорії у медицині

0 Comments

Основні принципи доказової медицини («Evidence-Based Medicine») Розділ

Фармакотерапія (лікування хворих медикаментозними засобами) відома дуже давно. Вітчизняна фармакотерапія завжди вирізнялася перш за все індивідуальним підходом і демократичними засадами. Дуже влучно про це сказав відомий російський клініцист Б. Вотчал у 1963 р.: «Лікар повинен через вузький фарватер поміж мілинами надмірної обережності та скелями нерозсудливої сміливості провести корабель фармакотерапії».

До появи поняття «доказова медицина» існувала думка, що медицина — це друга за точністю наука після богослужіння. Однак тепер критерієм діагностики, лікування та профілактики є доказова медицина. Відома річ, що можливості лікування нині різко зросли за рахунок великої кількості нових фармацевтичних засобів, однак підвищення ефективності фармакотерапії є не таким значним. Практичний лікар отримує величезний обсяг медичної інформації про застосування фармацевтичних препаратів для лікування пацієнтів із різними внутрішніми захворюваннями. У зв’язку з цим розроблений новий підхід до оцінки ефективності методів діагностики та лікування захворювань згідно з доказовою медициною.

«Evidence-Based Medicine» (доказова медицина) стала відомою ще на рубежі 80–90-х років ХХ століття завдяки роботам канадських вчених Університету МакМас­тер (Торонто). У 1998 р. опубліковано монографію провідних кардіологів Канади, США, Великої Британії під назвою «Evidence-Based Cardiology». Доказова медицина ґрунтується на медичній інформації, достовірність якої не викликає жодних сумнівів; спрямована вона на ефективне лікування конкретного пацієнта. Нова програма клінічної медицини відрізняється від попередніх тим, що зменшується вплив суб’єк­тив­но­го фактора на вибір критеріїв діагностики та лікування відповідно до рекомендованих алгоритмів, що вимагає від лікаря критичної оцінки поглядів різних експертів і результатів клінічних досліджень. Для цього використовується найбільш достовірна інформація, отримана з якісних клінічних досліджень і систематизованих оглядів [1, 2].

Доказова медицина — це нова галузь медицини, яка характеризується безперервним навчанням практичних лікарів на основі результатів багатоцентрових пла­це­бо-контрольованих досліджень. М.П. Скакун [10] вважає, що доказова медицина — це стратегічний напрямок сучасної медичної науки і практики, який ґрунтується на бездоганній науковій інформації та зорієнтований на підвищення рівня наукових досліджень, суттєве поліпшення діагностики, профілактики, лікування і прогнозу захворювань людей, оптимізацію діяльності органів державної системи охорони здо­ро­в’я.

В Україні існує значна кількість стандартів діагностики, профілактики і лікування різних внутрішніх захворювань з урахуванням рекомендацій доказової медицини. Основою надання медичної допомоги мають стати принципи доказової медицини та клінічної епідеміології. Однак золотим стандартом у контролі за лікуванням є рандомізовані контрольовані дослідження з подвійним або потрійним сліпим контролем.

Доказова медицина має на меті вирішення таких завдань [3, 5, 7, 9]:

  1. Стандартизувати діяльність науковців, лікарів та організаторів охорони здо­ро­в’я на принципах доказової медицини;
  2. Підвищити ефективність фармакотерапії та виліковування гострих захворювань і синдромів (особливо невідкладних станів), а стосовно хронічних захворювань — стабілізувати тривалу ремісію, знизити летальність і поліпшити якість життя хворих;
  3. Підвищити безпеку лікування та знизити ризик появи ускладнень і погіршення перебігу захворювання шляхом раціонального призначення лікарських засобів і методів лікування;
  4. Оптимізувати діяльність національних систем охорони здоров’я;
  5. Оптимізувати економічне забезпечення лікування, надаючи перевагу менш дорогим і водночас достатньо ефективним лікарським засобам, методам діагностики і лікування.

Доказова медицина покликана звільнити медичну науку і лікувальну практику від застарілих і неефективних методів діагностики та лікування з практичною перевіркою наукових гіпотез розвитку різних захворювань. Один із героїв книги «Діти Гіппократа» Джузеппе Д’Агата зазначав: «Поки всі лікарі не будуть здатні встановити ідентичний діагноз одному і тому ж хворому і призначити йому однакову терапію, про медицину як про науку не можна говорити всерйоз». Мабуть, точніше і більш влучно сказати про завдання доказової медицини дуже важко.

Новизна доказової медицини полягає в тому, що нею розроблені критерії доказовості результатів клінічних досліджень численних методів діагностики, профілактики та лікування, а також нових методів управління системою охорони здоров’я. Тому наразі, згідно з концепціями доказової медицини, кожне відповідальне рішення лікаря або чиновника має базуватися на основі тільки наукових фактів, що виключає суб’єктивізм у медицині.

Одним із постулатів доказової медицини є твердження про те, що до прийняття лікарських рішень слід підходити максимально обережно і критично. Доказова медицина не замінює собою клінічне судження (!) .

Відомо, що отримані лікарем знання з певним часом неминуче забуваються. Сучасна система післядипломної безперервної освіти в Європі, США, Україні мало­ефективна. Якщо порівняти дві провідні моделі надання медичної допомоги, американська модель більше нагадує науку в рамках надання медичної допомоги; водночас європейська модель швидше нагадує мистецтво, оскільки дає лікарю простір для творчості [1]. На лекціях студенти та лікарі-інтерни недостатньо засвоюють прочитаний матеріал; він краще засвоюється під час науково-практичних конференцій. Тому доцільно друкувати навчальні посібники або довідники з доказової внутрішньої медицини з доповненнями кожні 1–3 роки.

На думку Шведської ради з технологій систем охорони здоров’я, якість доказів залежить від таких важливих чинників:

  1. Pандомізоване контрольоване дослідження — найбільш об’єктивне дослідження, оскільки можливість виникнення систематичної помилки значно менша, ніж при інших дослідженнях. Вони здійснюються на великій популяції хворих, часто в різних країнах, за тривалого (1–25 і більше років) спостереження. У цих випадках часто застосовують плацебо або «пустушку» (індиферентний засіб терапії) чи лікарські засоби з відомою активністю;
  2. Когортні дослідження здійснюються з формуванням двох чи більше груп пацієнтів, коли спостереження триває роками чи десятиліттями. У деяких випадках когортні дослідження мають перевагу над РКД, але їх висновки завжди будуть менш обґрунтованими;
  3. Поперечні дослідження здійснюються шляхом опитування здорових людей чи хворих для визначення рейтингу методу дослідження або частоти застосування препарату;
  4. Дослідження «випадок — контроль» розпочинається з формування групи осіб з окремими випадками відповідного захворювання чи клінічного ефекту, а вже потім формується група контролю з осіб без такої хвороби чи стану, але схожа за важливими прогностичними характеристиками (вік, стать, наявність супутніх захворювань тощо);
  5. Описання випадку чи серії випадків — це короткі повідомлення про успішне лікування хворих або появу загрозливих побічних ускладнень фармакотерапії. Незважаючи на те що таким повідомленням властива слабка доказовість, вони необхідні саме у зв’язку з їхньою оперативністю.

Клінічна епідеміологія — це методологічна основа доказової медицини. Вона вивчає закономірності поширення будь-яких захворювань, а також здійснює їхнє прогнозування у кожного конкретного пацієнта на основі вивчення клінічного перебігу хвороби. Клінічна епідеміологія забезпечує доказову медицину необхідними методами біостатистики, об’єктивними критеріями достовірності об’єктивних лабораторних та інструментальних досліджень і способами їхнього узагальнення. Поряд із цим клінічна епідеміологія вивчає ускладнення та прогнозування захворювань, а також результати багатоцентрових плацебо-контрольованих досліджень з визначення об’єк­тив­нос­ті різних методів лікування та побічної дії препаратів.

Суть клінічної епідеміології на Заході в англомовному варіанті зводиться до п’яти «Д»:

  1. смерть (Death) пацієнта, особливо коли вона передчасна;
  2. захворювання (Disease), яке завжди сприймається пацієнтом як небезпечна хвороба;
  3. дискомфорт (Discomfort) у вигляді болю, нудоти, задишки, набряків тощо;
  4. незадоволеність (Dissatisfaction) — емоційна реакція на хворобу;
  5. інвалідизація (Disability) — нездатність пацієнта до звичайної діяльності вдома, на роботі, під час відпочинку.

Захворювання слід розглядати як гіпотези, які повинні пройти клінічні випробування. Практичний лікар на основі клінічної епідеміології повинен:

  • постійно отримувати інтелектуальне задоволення та почуття впевненості (замість здивування та розчарування);
  • отримувати інформативну та ефективну медичну інформацію (які препарати можуть бути використані для підвищення ефективності й безпеки лікування);
  • отримувати єдину наукову базу, яка ґрунтується на добре організованих та достовірних результатах клінічних випробувань;
  • судити про те, якою мірою його зусилля в боротьбі з біологічними, фізичними та соціальними факторами здатні позитивно впливати на результати лікування (лікар переконується в тому, що він у змозі зробити і чого зробити не в силі);
  • оцінювати фінансові можливості хворого та суспільства, якщо воно може йому допомогти.

Отже, основною метою клінічної епідеміології слід вважати активне застосування методів клінічного спостереження і аналізу даних, які забезпечують прийняття правильних та адекватних рішень у лікуванні хворих з урахуванням економічного забезпечення.

Розрізняють такі наукові дослідження: експериментальні (в яких вивчається ефективність лікування) та обсерваційні. У свою чергу, обсерваційні дослідження діляться на проспективні та ретроспективні; одномоментні (поперечні) та поздовж­ні (впродовж певного часового інтервалу). Дослідження «випадок — контроль» дає рет­роспективну оцінку різних груп пацієнтів. РКД діляться на відкрите та сліпе (хворому не повідомляють про вид лікування). Подвійне сліпе дослідження — це коли ні лікар, ані хворий не знають, яке проводиться лікування. Сліпі дослідження належать до І класу; добре сплановане відкрите експериментальне дослідження, обсерваційне проспективне і ретроспективне дослідження належать до ІІ класу, а дослідження, в яких допущені помилки або враховується індивідуальний досвід лікаря-на­у­ков­ця — до ІІІ класу.

Пошук нових лікарських засобів здійснюється спочатку на експериментальних тваринах (доклінічні дослідження). Після завершення експериментальних досліджень їхні результати надходять до Державного експертного центру МОЗ України (в США — до Управління з контролю за харчовими продуктами і лікарськими препаратами (Food and Drug Administration — FDА), США, в Європі — до Європейського агентства з оцінки лікарських препаратів (European Medicines Agency — ЕМЕА)). У середньому на розроблення нового лікарського засобу від стадії пошуку до повного схвалення необхідно витратити понад 12–15 років. Приблизно одна із 15 досліджуваних речовин, які переходять у стадію розроблення, досліджується у ІІІ фазі й отримує схвалення. В Україні у 2002 р. створено Міжнародну громадську організацію «Міжнародний фонд клінічних досліджень» (МФКД), яка планує надавати допомогу в створенні відповідної бази у сфері клінічних досліджень (організація виставок, семінарів, симпозіумів, створення проектів, програм досліджень, матеріальне фінансування досліджень і підтримка членів фонду).

Клінічні випробування проводяться у 4 фази. Перша фаза проводиться за участю 20–80 здорових добровольців, зазвичай чоловіків молодого віку, з метою встановлення діапазону доз препарату, його переносимості та безпеки. Друга фаза клінічного випробування — це перший досвід застосування діючої речовини у пацієнтів із захворюваннями. Головна мета — довести клінічну ефективність при дослідженні 200–600 хворих, визначити рівні терапевтичних доз речовини, схеми дозування. Третя фаза клінічних випробувань становить суворі контрольні дослідження, які здійснюються з метою визначення безпеки та ефективності діючих речовин в умовах, найближчих до їх застосування для терапії пацієнтів. У цих дослідженнях беруть участь більше 2000 пацієнтів (понад 10 000 осіб — мегадослідження). Вивчають дію речовини у поєднанні з іншими препаратами, здійснюють контрольовані дослідження з плацебо, референтним препаратом чи стандартом лікування. Можуть здійснюватися також неконтрольовані клінічні дослідження (сліпі та відкриті). Четверта фаза клінічних випробувань (постмаркетингові дослідження) відбувається після реєстрації (ліцензування) лікарського препарату з метою отримання ще більшого обсягу інформації стосовно його безпеки та ефективності. Дослідження дозволяють удосконалити схеми та строки застосування препарату; встановлюють його взаємодію з їжею чи іншими лікарськими засобами; виявляють вплив окремих факторів лікарського засобу на виживаність тощо.

Для контролю за лікуванням використовують метод об’єктивного конт­ролю — порівняльне дослідження (comparative study), рандомізація (randomization) і засліплення (маскування) (blinding (masking)). Результати дослідження порівнюють зі стандартом. Для визначення ефективності дослідження використовують плацебо — фармакологічний препарат, який не має активних інгредієнтів, а за зов­нішнім виглядом не відрізняється від основного засобу. За останні десятиліття витрати на дослідження і розроблення одного препарату в США різко зросли (з 54 млн дол. США у 1976 р. до 450 млн дол. — у 2001 р., тобто за 25 років витрати збільшилися у 8 разів).

Етичні принципи таких випробувань були сформульовані після Другої світової війни на Нюрнберзькому процесі. Для монополізованого етичного контролю існують комітети з біомедичної етики. Хворий має дати згоду про включення його до наукового дослідження, і це підтверджується документально.

Практична медицина — це не тільки лікарські засоби, але й хірургічні операції, різноманітні процедури, спостереження хворих, організація охорони здоров’я. Зазначені методи лікування теж використовуються в доказовій медицині.

На Заході проблема доказовості вирішена однозначно; на жаль, в Україні досі здійснюються переважно відкриті, неконтрольовані, нерандомізовані клінічні дослідження, тому їхня цінність невисока. Проте в останнє десятиріччя багато вітчизняних медичних центрів задіяні у великих багатоцентрових міжнародних дослідженнях з вивчення, перш за все, ефективності та безпеки різних препаратів для лікування пацієнтів із внутрішніми захворюваннями.

Практикуючі лікарі щодня стикаються з величезним обсягом медичної інформації. У світі щоденно публікуються близько 6 тис. медичних журнальних статей. Світова бібліографічна база MEDLINE вже тепер має у своїх фондах понад 12,5 млн рефератів статей із медицини. Безумовно, жоден лікар не спроможний перечитати (пропустити через себе) таку інформацію. З цією метою досвідчені спеціалісти певного профілю складають клінічні рекомендації. Клінічні рекомендації — це дуже серйозні медичні документи, в яких відображені технології дій лікарів у певних клінічних ситуаціях. Це найкращі стандарти клінічної практики для підвищення якості діагностики, лікування та профілактики захворювань, а також покращення діяльності органів системи охорони здоров’я. Доказова медицина перешкоджає застосуванню неефективних методів діагностики та лікування. Отже, клінічні рекомендації — один із найважливіших інструментів підвищення якості медичної допомоги. Слід зазначити, що клінічні рекомендації — це дуже дорогий документ (на його підготовку та видання в США витрачається 500–750 тис. дол.), але ці затрати виправдовуються високою економічною ефективністю. Відомо, що в Німеччині щомісяця з’являються до 100 наукових рекомендацій; у США їх уже налічується понад 5 тисяч. Вони зручні у використанні, створюються за певною сучасною методологією з узагальненням кращого світового досвіду та знань і можливістю їх застосування у клінічній практиці. Ці особливості надають перевагу клінічним рекомендаціям. В Україні вони ґрунтуються перш за все на європейських рекомендаціях, які у більшості випадків зіставні з американськими. Створені протоколи надання медичної допомоги пацієнтам із захворюваннями внутрішніх органів знач­но підвищують ефективність діагностики, лікування та профілактики захворювань.

Клінічні рекомендації ґрунтуються на рівнях достовірності А, В, С і D:

А — висока достовірність;

В — помірна достовірність;

С — обмежена достовірність;

D — незначна достовірність.

На сьогодні рівень достовірності А мають близько ⅓ клінічних рекомендацій; всі інші ґрунтуються на менш якісних дослідженнях. Зазначимо, що найвищий рівень доказовості забезпечують РКД. Водночас в окремих випадках, особливо в оцінці небезпечних реакцій, кращий рівень можна отримати у ретроспективних «випадок — контроль» або когортних дослідженнях.

Останнім часом нерідко застосовують метааналіз досліджень — особливу форму статистичного аналізу, в процесі якого об’єднують результати багатьох клінічних досліджень будь-якого методу лікування. Такий підхід забезпечує велику статистичну потужність порівняно з окремими випробуваннями. Загалом метааналіз дозволяє узагальнити інформацію, отриману з різних джерел з певною достовірністю (або без неї).

У доказовій медицині часто використовують золотий стандарт — добре проведене клінічне випробування відповідного дизайну і розміру вибірки, організоване з метою оцінки ефективності лікарського засобу. Для цього застосовують відомий найефективніший фармакологічний препарат.

Дуже відповідальним рішенням лікаря є вибір методу терапії пацієнта. Залежно від ефективності розрізняють базисне, спеціальне та додаткове лікування:

1) базисне лікування дозволяє перервати перебіг захворювання і сприяти виліковуванню;

2) спеціальне лікування дозволяє запобігти виникненню та усунути можливе загострення основного захворювання чи появу рецидивів супутніх патологічних процесів, а також прояви можливої побічної дії лікарських засобів за спеціальними показаннями;

3) додаткове лікування сприяє доліковуванню хворого, часто вже після його виписки зі стаціонару.

Вартість і ефективність лікування вираховують за такою схемою:

  1. Здійснюють аналіз мінімальної вартості економічної ефективності терапії, коли ефективнішим вважається те лікування, яке потребує використання меншої кількості ресурсів;
  2. Вартісно-утилітарний аналіз дозволяє у грошовому еквіваленті оцінити вплив будь-якого медичного втручання, особливо при захворюваннях із високою летальністю, на показник тривалості життя в поєднанні з показником його якості;
  3. Вартість аналізу прибутку — це метод економічної оцінки ефективності лікування, при якому його вартість та ефективність оцінюють тільки у грошовому еквіваленті, коли вартість затрат зіставляється з прибутком;
  4. Оцінка економічної ефективності затрат — найпоширеніший метод економічної оцінки ефективності лікування, однак йому притаманні певні недоліки, особ­ливо коли використовується декілька критеріїв ефективності медичного втручання (наприклад збільшення тривалості життя і покращення його якості за рахунок проявів захворювання).

У доказовій медицині застосовують чотири зазначених методи фармакологічного аналізу для вибору препаратів групи аналогів. Нерідко лікар призначає хворому препарати з низькою вартістю, або, навпаки, дорогі. Саме тому дуже важливим є здійснення фармакологічного аналізу лікарських засобів, де враховується як вартість лікарських засобів, так і ефективність терапії ними. Особливо важливий цей метод в оцінці ефективності дорогих хірургічних методів лікування захворювань серця (аортокоронарного шунтування, транслюмінальної балонної ангіопластики коронарних артерій та стентування).

Нині активно розробляються нові методи діагностики та лікування внутрішніх захворювань. Їх обов’язково слід порівнювати із золотим стандартом, який відзначається високою точністю. Клінічні випробування нових лікарських засобів розпочалися ще наприкінці 40-х років ХХ століття. За цей час здійснено понад 500 тис. таких випробувань, однак багато з цих методів терапії, описаних у журнальних публікаціях, залишилися неефективними і не застосовуються.

Існує три категорії первинних досліджень:

  1. експериментальні дослідження на тваринах;
  2. клінічні випробування (clinical trial), при яких фармацевтичні, хірургічні, променеві методи лікування застосовуються за спеціальною методикою і протоколом на групах спостереження;
  3. дослідження (survey), які здійснюються на невеликих групах пацієнтів.

Вторинними дослідженнями вважають огляди літератури, метааналізи декількох рандомізованих досліджень, клінічні рекомендації, економічний аналіз, описані методи діагностики, лікування та профілактики захворювань тощо.

Важливою умовою оцінки об’єктивності результатів дослідження є застосування «сліпого» методу. Організація клінічного випробування, за якої хворий не повинен знати, яке лікування він отримує, називається «простим сліпим випробуванням» (sing­le-blind tri­al). Ідеалом таких досліджень вважається «подвійне сліпе випробування» (dou­ble-blind tri­al). У цьому разі ні лікар, ані хворий не знають, який препарат був призначений пацієнту; про це знають лише організатори клінічного випробування. В Україні проводяться переважно відкриті дослідження, що зменшує їх значущість, а останнім часом закордонні фірми залучають медиків і науковців України до проведення РКД. Слід критично і вимогливо ставитися до фірм, що пропонують нові препарати і вимагають публікацій, в яких описано ефективність і побічні дії препаратів.

Для підвищення ерудиції та поглиблення знань лікаря широко застосовують Інтернет-­ресурси, однак для роботи в мережі лікар повинен знати корисні сайти та вміти здійснювати певний медичний пошук із використанням ключових слів. Серед сайтів, які забезпечують доступ до баз даних, безумовним лідером вважається Pub­Med MEDLINE . У ньому пошук здійснюється за словами, наявними у назвах статей, в рефератах, за прізвищами авторів, назвами журналів. Електронна бібліографічна база даних на сайті MEDLINЕ організована і підтримується Національною медичною бібліотекою США. На сайті MD Consult можна отримати платний доступ до багатьох ресурсів, зокрема журналів, підручників і посібників. UpToDate — навчальна база даних, яка поновлюється кожні 4 міс та існує в електронному форматі. Cli­nical Evidence — база даних, доступна в друкованому та електронному варіантах. Це не навчальний посібник, а короткий аналіз найсучасніших знань із профілактики і лікування найпоширеніших і клінічно значущих захворювань чи станів.

У 1979 р. відомий англійський епідеміолог Арчі Кокрейн (Archie Cochrane) вперше у світі обґрунтував необхідність використання у практичній медицині лише тих даних, які можуть бути отримані у процесі правильно організованих і перевірених наукових досліджень. Він запропонував написання наукових медичних оглядів на основі систематизованого збирання та аналізу фактів з регулярним поповненням нових даних. Мрію А. Кокрейна після його смерті втілено в життя: створено Кокрейнівське товариство і Кокрейнівську бібліотеку , де зберігається ця інформація, які стали великим надбанням медицини. У Росії створено філіал Кокрейнівського співтовариства (127238, Москва, Дмитрівське шосе, буд. 46, корп. 2, 7-й поверх). Електрон­ний варіант Кокрейнівської бібліотеки має значні переваги щодо пошуку, розповсюдження інформації, її поповнення, оновлення, а також виправлення помилок. Спонсорами Кокрейнівської бібліотеки є державні установи, університети, різні фонди.

Незважаючи на дуже короткий термін існування (всього 40–45 років), доказова медицина досягла значних успіхів. Основна її мета — застосування в медичній практиці лише тих методів і рекомендацій, які отримані або ще будуть отримані в результаті клінічних досліджень на людях.

Для цього доказова медицина створила єдину методологію наукового пошуку, до якого належать:

  1. етап доклінічних досліджень шляхом використання міжнародних стандартів Good Laboratory Practice (GLР) — Належної лабораторної практики;
  2. етап клінічних досліджень шляхом використання міжнародних стандартів — Good Clinical Practice (GCP) — Належної клінічної практики;
  3. етап планування і проведення клінічних досліджень, обробка та аналіз їхніх результатів шляхом використання міжнародних стандартів Good Stаtіstісаl Practice (GSР) — Належної статистичної практики.

Згідно з принципами доказової медицини, гарантом будь-якого високоякісного дослідження є беззаперечне дотримання єдиної методології пошуку, такої як міжнародні стандарти GLP, GCP, GSP, а дороговказом — алгоритм: ідея → гіпотеза → результат клінічного випробування → клінічна рекомендація. При цьому ідея народжується в голові науковця (наукового керівника чи консультанта), гіпотеза формується згідно з даними експериментального дослідження, а результати клінічного випробування сприяють трансформації гіпотези в клінічну рекомендацію або відкиданню її. Варто зазначити, що не слід вживати вислів «експериментальне обґрунтування» певного методу лікування чи діагностики в літературі або в дисертаціях; списки джерел дисертацій не повинні містити методичних рекомендацій, метааналізів, систематичних оглядів тощо.

У доказовій медицині перш за все слід спиратися на результати рандомізова них плацебо-контрольованих подвійних клінічних випробувань, на клінічні рекоменда ції і державні стандарти лікування, систематичні огляди, метааналізи та алгоритми фармакотерапії. Комп’ютер у повсякденній роботі лікарів повинен стати таким самим обов’язковим атрибутом, як фонендоскоп, тонометр тощо. Доказова медицина дозволяє створювати науково обґрунтовані індивідуальні програми високо­ефективного, безпечного і економічно оптимального лікування хворого та запобігати поліпрагмазії (шкідливий напрямок фармакотерапії). Один із основних постулатів доказової медицини — мінімальною кількістю препаратів досягти максимального ефекту. Призначати потрібно достатню кількість препаратів і жодного більше (!) .

Доказова медицина дозволяє створювати індивідуальні програми терапії при захворюваннях на будь-якому рівні надання медичної допомоги, навіть на рівні націо­нальних стандартів якості. Відомо, що пацієнти прагнуть отримати найкращу медичну допомогу за мінімальних витрат.

Отже, доказова медицина охоплює всесвітній досвід діагностики та лікування внутрішніх захворювань в економічно розвинених країнах. Про доказову медицину знають не тільки медичні працівники і пацієнти, але й урядовці усіх рівнів, тому зростає відповідальність за планування та здійснення реформ у галузі медицини. Велику роль у цьому відігріють досягнення науки (перш за все доказової медицини), пропаганда здорового способу життя, первинна та вторинна профілактика захворювань.

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) часто трапляються в кардіологічній практиці. Відомо, що смертність від ССЗ в Україні найвища в Європі, тож постала необхідність її суттєвого зниження. У Фінляндії смертність від ССЗ теж була високою, проте в цій країні відбулося суттєве зниження смертності (на 75% за 40 років) завдяки цілеспрямованій корекції факторів ризику (гіперхолестеринемії, артеріальної гіпертензії (АГ), тютюнопаління) та пропаганді здорового способу життя (!) .

Лікування хворих на ССЗ повинно бути ефективним, безпечним і доступним зав­дяки невисокій вартості. Дві основні мети лікування полягають у зниженні смертності та покращенні якості життя. У будь-якому разі після детального роз’яс­нен­ня хворому про стан і прогноз його захворювання остаточне рішення про метод лікування повинен прийняти хворий, а не лікар [7] (!) .

При лікуванні хворих із ССЗ можлива така дія препаратів:

  • некардіальні побічні реакції;
  • органна токсичність;
  • кардіальні побічні реакції (аритмогенез, негативний інотропний ефект).

Результати аналізу причин зниження захворюваності та смертності від ССЗ у країнах Західної Європи та Америки свідчать, що 70–80% успіху досягається за рахунок реалізації заходів щодо первинної профілактики ССЗ, до яких слід віднести такі [2–7]:

  1. Суворе наукове обґрунтування підходів до профілактики та лікування ССЗ (доказова медицина). Наявність програми боротьби та стандартів лікування основ­них ССЗ;
  2. Підвищення професіоналізму лікарів;
  3. Медична поінформованість населення;
  4. Виявлення факторів ризику ССЗ;
  5. Ефективна первинна профілактика ССЗ;
  6. Раннє виявлення ССЗ;
  7. Виявлення хворих із ССЗ з високим ризиком смерті;
  8. Своєчасний початок лікування, що знижує смертність;
  9. Ефективна вторинна профілактика ССЗ.

В кардіології та інших розділах внутрішньої медицини використовують такі типи наукових досліджень:

2. Проміжні з доказовості:

3. Високодоказові (більше 1000 хворих):

  • подвійне сліпе плацебо-контрольоване рандомізоване дослідження;
  • рандомізоване порівняльне дослідження.

Мета лікування різних хворих визначається кінцевими та сурогатними кінцевими точками — параметрами захворювання, які передбачають безпосередній або віддалений результат дії токсичного фактора. Розрізняють три типи кінцевих точок: первинні (прямі), вторинні (сурогатні) і третинні.

Первинні (прямі) кінцеві точки є провідними показниками, які вказують на можливе подовження життя хворого. До них належать зниження загальної летальності, смертності від самого захворювання (наприклад ІМ чи інсульту), видужання, скорочення терміну і кількості госпіталізацій.

Вторинні (непрямі, або сурогатні) кінцеві точки характеризують покращення якості життя хворого через зниження захворюваності нелетальними формами ІМ чи інсульту або через полегшення клінічних ознак захворювання (зменшення частоти нападів, стадії та функціонального класу (ФК) хронічної серцевої недостатності (ХСН), збільшення переносимості фізичного навантаження, нормалізація артеріального тиску (АТ) тощо). Сурогатна кінцева точка повинна бути надійною, відтворюваною, доступною клінічно та економічно, істинним предиктором захворювання, чутливою до позитивного результату, специфічною, швидко і точно відображати ефективність лікування (особливо при ремісії чи виліковуванні). На жаль, більшість досліджень присвячено вивченню сурогатних точок (динаміки деяких інструментальних показників — фракції викиду (ФВ), хвилинного об’єму кровообігу (ХОК), сегмента ST на електрокардіограмі (ЕКГ)) або лабораторно-біохімічних параметрів (тропоніни, креатинфосфокіназа, МВ-фракція (КФК-МВ), лейкотрієни тощо), однак робити висновки за сурогатними точками слід обережно [11].

Третинні кінцеві точки — це показники, які не стосуються покращення якості життя чи його подовження, але можуть свідчити про можливість запобігати ішемічній хворобі серця (ІХС) шляхом усунення факторів ризику [6].

Отже, сурогатні кінцеві точки віддзеркалюють дві важливі характеристики їхнього застосування:

  • знижують величину вибірки, тривалість і фінансування клінічних випробувань;
  • дозволяють оцінити ефективність лікування в ситуації, коли використання основних показників є складним або неетичним.

З метою визначення ефективності лікарських засобів часто вивчають такі сурогатні точки:

  • кількісне визначення параметрів фармакокінетики (вимірювання концентрації препарату чи його активних метаболітів);
  • макроскопічна картина ерозії слизової оболонки шлунка при ендоскопічному дослідженні;
  • рівень «біологічних маркерів захворювання» (тропоніни, КФК-МВ-фракції), ліпідний спектр крові;
  • рентгенологічні дані, дані ЕКГ, ехоКГ тощо.

Зростання вартості лікування певних захворювань у деяких країнах створило серйозну суспільну та економічну проблему, що потрібно враховувати в лікуванні цих пацієнтів.

Згідно з рекомендаціями доказової медицини, лікування слід призначати з урахуванням його дії на кінцеві точки (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Рекомендовані кінцеві точки в дослідженнях у пацієнтів із ССЗ (Temple R., 1999)

Стан

Рекомендовані кінцеві точки

Медичні науки

Це категорія Медичні науки. Медицина ― галузь наукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі людини, різноманітні захворювання, патологічні стани, методи їх запобігання та зміцнення здоров’я людини.

Модератор категорії

Cтатті, що потребують авторів

  • Бергстрем, Карл Суне Детлоф
  • Берінг, Еміль Адольф фон
  • Бетлер, Брюс
  • Білоус, Аполлон Максимович
  • Біль
  • Біобезпека
  • Біомедицина
  • Біоміцин
  • Біофармакологія
  • Біофармація
  • Бішоп, Джон Майкл
  • Бламберг, Барух Самуель
  • Бластема
  • Бластома
  • Блек, Джеймс Вайт
  • Блекберн, Елізабет Елен
  • Блефарохалазис
  • Блобель, Гюнтер
  • Блокатори кальцієвих каналів
  • Блоковий нерв
  • Блох, Конрад Еміль
  • Блукаючий нерв
  • Блювання
  • Блювотні засоби
  • Бове, Даніель
  • Богач, Петро Григорович
  • Бодяга
  • Болезаспокійливі засоби
  • Бондар, Григорій Васильович
  • Боржомі (мінеральна вода)
  • Братусь, Василь Дмитрович
  • Браун, Майкл Стюарт
  • Брахіморфність
  • Бронхіома

Підкатегорії

Показано 7 підкатегорій із 7.

К

М

П

С

Т

Х

Сторінки в категорії «Медичні науки»

Показано 457 сторінок цієї категорії (із 457).

А

  • Абартикуляція
  • Абашев-Константиновський, Авраам Львович
  • Абластика
  • Абляція
  • Аборт
  • Абражанов, Олександр Олексійович
  • Абрикосов, Олексій Іванович
  • Абрупція
  • Абрупція у медицині
  • Абстинентний синдром
  • Абстиненція
  • Абсцес
  • Абу Бакр Мухаммад ібн Закарія Ар-Разі
  • Абулія
  • АВ0-несумісності реакція
  • Авербах, Михайло Йосипович
  • Авіаційна медицина
  • Авілова, Ольга Матвіївна
  • Авітамінози
  • Авіценна
  • Автовакцина
  • Автоімунізація
  • Автоінфекція
  • Автоклавування
  • Авторадіографія
  • Автостерильність
  • Автофонія
  • Автофонія у медицині
  • Агаммаглобулінемія
  • Агнозія
  • Агонія
  • Аграматизм
  • Агранулоцитоз
  • Аграфія
  • Адамантинома
  • Адаптаційний синдром
  • Адаптогени
  • Адаптометр
  • Аддісон, Томас
  • Аддісонова хвороба
  • Аддукція
  • Адекватний подразник
  • Аденіт
  • Аденоз
  • Аденоїди
  • Аденокарцинома
  • Аденологія
  • Аденома
  • Аденофтальмія
  • Адефагія
  • Адинамія
  • Адипсія
  • Адреногенітальні порушення
  • Адсорбуючі засоби
  • Аерогеліотерапія
  • Аерозольтерапія
  • Аероіонотерапія
  • Аеротерапія
  • Аерофітотарапія
  • Аерофітотерапія
  • Аерофобія
  • Азооспермія
  • Азотемія
  • Акалькулія
  • Акантоамебіаз
  • Акардія
  • Акінезія
  • Акіургія
  • Акродерматит
  • Акромегалія
  • Акроцефалія
  • Акроціаноз
  • Активне вугілля
  • Актинофаг
  • Актопротектори
  • Актопротектори (препарати)
  • Акупресура
  • Акупунктура
  • Акустика медична
  • Акустика фізіологічна
  • Акустикофобія
  • Акушерство
  • Алалія
  • Алейкія
  • Алерген
  • Алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ)
  • Алергічні хвороби
  • Алергологія
  • Алі ібн Сахль Раббан аль-Табарі
  • Аліментарні захворювання
  • Алкалоз
  • Алкоголізм
  • Алогізм
  • Алопатія
  • Алопеція
  • Алопластика
  • Алотрансплантат
  • Алотрансплантація
  • Алфер’єв, Сергій Петрович
  • Альберт, Зигмунт
  • Альбрехт, Фрідріх-Вільгельм Карлович
  • Альбумінурія
  • Альвеолярна піорея
  • Альгодисменорея
  • Альошин, Борис Володимирович
  • Альперн, Данило Овсійович
  • Альперович, Павло Маркович
  • Альтгаузен, Аарон Якович
  • Альтманн, Ріхард
  • Альфа-терапія
  • Альцгеймер, Алоїс
  • Альцгеймера хвороба
  • Алюмінієва хвороба кісток
  • Алюміноз
  • Амбліопія
  • Амбодик-Максимович, Нестор Максимович
  • Амбулаторія
  • Амебіаз
  • Аменорея
  • Аменція
  • Амілоїдоз
  • Амімія
  • Аміхофобія
  • Амнезія
  • Амосов, Микола Михайлович
  • Амосова, Катерина Миколаївна
  • Ампелотерапія
  • Ампутація
  • Амфодонтоз
  • Аналгія
  • Аналептики
  • Анальгетичні засоби
  • Анамнез
  • Анаплазмоз
  • Анартрія
  • Анафілаксія
  • Анафілактичний шок
  • Ангельські, Стефан Зигмунт
  • Ангідроз
  • Ангіїт
  • Ангіна
  • Ангіографія
  • Ангіокардіографія
  • Ангіологія
  • Ангіома
  • Ангіоневроз
  • Ангіопластика
  • Ангіопротектори
  • Ангіоспазм
  • Андрієвський, Борис Юрійович
  • Андрологія (В. М. Лісовий)
  • Андрологія (О. М. Радченко)
  • Андропауза
  • Андростендіон
  • Андрофобія
  • Аневризма
  • Аневризма серця
  • Анемія
  • Аненцефалія
  • Анестезіологія
  • Анестезія
  • Анестетики загальні
  • Анестетики місцеві
  • Анетодермія
  • Анізейконія
  • Анічков, Микола Миколайович
  • Анкілоглосія
  • Анкілоз
  • Анкілостомідоз
  • Анксіолітики
  • Ановуляція
  • Анозогнозія
  • Аноксемія
  • Аноксія
  • Аномалія (біологія та медицина)
  • Аноніхія
  • Анорексигенні засоби
  • Аносмія
  • Анофтальм
  • Антацидні засоби
  • Антиагрегантні засоби
  • Антиадренергічні засоби
  • Антиангінальні засоби
  • Антиандрогени
  • Антианемічні засоби
  • Антиаритмічні засоби
  • Антиатеросклеротичні препарати
  • Антибактеріальні засоби
  • Антибіотики
  • Антигельмінтні засоби
  • Антигеморагічні засоби
  • Антиген — антитіло реакція
  • Антиген австралійський
  • Антигіпертензивні засоби
  • Антигістамінні засоби
  • Антидепресанти
  • Антидіуретичний гормон
  • Антидоти
  • Антиестрогенні засоби
  • Антиінфекційні препарати
  • Антикоагулянти
  • Антилімфоцитарна сироватка
  • Антиметаболіти
  • Антимікробні засоби (М. М. Мішина)
  • Антимікробні засоби (Н. О. Вринчану, М. Л. Дронова)
  • Антипротозойні засоби
  • Антипсихіатрія
  • Антипсихотичні засоби
  • Антисептика
  • Антисептики та дезінфектанти
  • Антисептичні засоби
  • Антитиреоїдні засоби
  • Антитіло
  • Антитоксини
  • Антиферменти
  • Антиферментні засоби
  • Антифібринолітичні засоби
  • Антифунгальні засоби
  • Антракоз легень
  • Антрит
  • Антропозоонози
  • Антропометрія (медицина)
  • Антропофобія
  • Анурія
  • Анфімов, Яків Опанасович
  • Аньюм
  • Апарат штучного кровообігу
  • Апатія
  • Апгар шкала
  • Апендицит
  • Апетит
  • Апіпрепарати
  • Апітерапія
  • Аплазія
  • Аплікатор
  • Аплікація (медицина)
  • Апное
  • Апоплексія
  • Апоплексія (медицина)
  • Апраксія
  • Аптека
  • Арахнози
  • Арахноїдит
  • Арахнофобія (Н. О. Макарчук)
  • Арахнофобія (О. С. Чабан)
  • Аритмії серця
  • Аркавін, Яків Сергійович
  • Арнольда — Кіарі синдром
  • Арнштейн, Карл Августович
  • Ароматерапія
  • Арт-терапія
  • Артерії
  • Артеріїт
  • Артеріоли
  • Артеріосклероз
  • Артерія легенева
  • Артралгія
  • Артродез
  • Артроз
  • Артропатія
  • Артюс, Нікола Моріс
  • Асептика
  • Асинхронність
  • Асистолія
  • Аскаридоз
  • Асклепій
  • Асклепійон
  • Аспергера синдром
  • Аспергілотоксикоз
  • Аспергільоз
  • Аспіратор
  • Астазія
  • Астенічний синдром
  • Астенія
  • Астигматизм
  • Астигматизм ока
  • Астма бронхіальна
  • Астма серцева
  • Асфіксія
  • Асцит
  • Атака (медичні науки)
  • Атаксія
  • Ателектаз
  • Атерома
  • Атеросклероз
  • Атиреоз
  • Атлас анатомічний
  • Атонія
  • Атрезія
  • Атрепсія
  • Атрофія
  • Атрофодермія
  • АТХ класифікаційна система
  • Аудіограма
  • Аудіологія
  • Аудіометр
  • Аудіометрія
  • Ауербах, Леопольд
  • Аура
  • Аура (медицина)
  • Аурикулотерапія
  • Аускультація
  • Аутизм
  • Аутоагресія
  • Аутогенне тренування
  • Аутоеротизм
  • Аутоімунні захворювання
  • Аутосеротерапія
  • Афазія
  • Афакія
  • Афанасьєв, Михайло Іванович
  • Афект
  • Афонія
  • Афти
  • Ахалазія кардії
  • Ахілія
  • Ахондроплазія
  • Ацетонурія
  • Ацефалія
  • Ацидогастрограф
  • Ацидоз
  • Ашофф, Карл Альберт Людвіг
  • Аюрведа (А. Л. Філіпюк)
  • Аюрведа (О. А. Луцишина)

Б

  • Бабезіоз
  • Багасоз
  • Базаліома
  • Базальна мембрана
  • Базальні ядра
  • Базедова хвороба
  • Базилевич, Іван Вікторович
  • Базофіли
  • Базофілія
  • Бак, Лінда
  • Бактерициди
  • Бактеріальна культура
  • Бактеріальні препарати
  • Бактеріоліз
  • Бактеріологія
  • Бактеріориза
  • Бактеріоскопія
  • Бактеріурія
  • Баланіт
  • Балантидіаз
  • Балістокардіографія
  • Балтімор, Девід
  • Бальзамування
  • Бальнеологія
  • Бальнеотерапія
  • Бандаж
  • Банк біологічний
  • Бантінг, Фредерік Грант
  • Бар’єрна функція
  • Барані, Роберт
  • Барбар, Аркадій Олексійович
  • Барбітал
  • Барбітурати
  • Баротерапія
  • Баротравма
  • Барре-Сінуссі, Франсуаза
  • Бартолініт
  • Барченко, Дмитро Максимович
  • Безоар
  • Безпліддя
  • Безсоння
  • Бекеші, Д’єрдь (Георг) фон
  • Белл, Чарльз
  • Бенасерраф, Барух
  • БЕР, біологічний еквівалент рентгена
  • Бері-бері
  • Берінг, Еміль Адольф фон
  • Бернет, Френк Макфарлейн
  • Бернштейн, Микола Олександрович
  • Бета-терапія
  • Бетлер, Брюс
  • Бехтерєв, Володимир Михайлович
  • Бешиха
  • Білоус, Аполлон Максимович
  • Бінокулярний зір
  • Біогенні стимулятори
  • Біогеохімічні аномалії
  • Біоетика
  • Біомедицина
  • Біофармація
  • Благоговіння перед життям етика
  • Бламберг, Барух Самуель
  • Бластема
  • Бластома
  • Блекберн, Елізабет Елен
  • Блефарохалазис
  • Блукаючий нерв
  • Блювання
  • Блювотні засоби
  • Бове, Даніель
  • Богданов, Олександр Олександрович
  • Богомолець, Олег Олександрович
  • Богомолець, Олександр Олександрович
  • Богомолець, Ольга Вадимівна
  • Болезаспокійливі засоби
  • Бондар, Григорій Васильович
  • Боржомі (мінеральна вода)
  • Братусь, Василь Дмитрович
  • Браун, Майкл Стюарт
  • Брахіморфність
  • Бронхіома

В

Десять проблем української медицини

Новітні наукові досягнення рятують безліч життів у світі, серед яких повинні бути й українці.

  1. Збільшення доступу до сучасних методів лікування, профілактична медицина та подовження середньої тривалості життя українців

Одним з пріоритетних напрямків трансформації галузі охорони здоров’я повинна стати синхронізація вектору розвитку української системи охорони здоров’я з системою охорони здоров’я провідних країн, що дозволить всім українцям отримувати медичну допомогу у відповідності до останніх світових тенденцій та здобутків. Цей крок прискорить побудову моделі з акцентом на профілактичну медицину, що базується на оцінці показників здоров’я та призведе до подовження середньої тривалості здорового життя населення.

Середня тривалість життя українців впродовж тривалого часу залишається найнижчою у Європі, тому підтримка роботи Національної служби здоров’я, як важливої інституції, що сприятиме подовженню тривалості життя населення (пріоритетна допомога в лікуванні гострого мозкового інсульту, гострого інфаркту міокарда, допомога в пологах і неонатальна допомога, рання діагностика онкологічних захворювань) повинна стати пріоритетною для держави.

Новітні наукові досягнення рятують безліч життів у світі, серед яких повинні бути й українці, тому в нашій державі необхідно створити законодавчо привабливі умови для залучення новітніх технологій та інновацій (біотех, біорегенеративна медицина, 3D-друк живих тканин, терапія стовбуровими клітинами).

У наступні роки важливо продовжити програми з забезпечення доступу населення до лікування важливих медико-соціальних проблем (орфанні хвороби, гемофілія, ювенільний ревматоїдний артрит, аутизм, нанізм, розсіяний склероз, первинні імунодефіцити, муковісцидоз, дитячий церебральний параліч, хвороба Гоше, гепатит, СНІД), програми невідкладної допомоги при кровотечах.

Україна має потужний потенціал для розвитку медичного туризму

Не менш важливим за професійність лікарів та якість лікарських засобів в медичній галузі є операції з інформацією, що стосується як окремого пацієнта, так і нації в цілому. Саме тому необхідно вкрай гостро ставити питання відходу від «паперового документообігу» та переходу до цифрового збору, оцінки, систематизації інформації та введення поняття цифровий профіль здоров’я. Ці кроки значно оптимізують медичну інформаційну мережу. Проте перехід до «цифри» у відношенні інформації повинен проходити паралельно з наближенням до стандартів ЄС у процесах збереження, обробки та обміну електронними медичними записами, реєстрами, рецептами та іншою медичною документацією, а також з розробкою основних засад у галузі кібербезпеки.

Використання цифрових пристроїв та програм (додатків) для них у медицині останнім часом збільшується. В багатьох розвинених країнах доведено, що використання медичних додатків для розумних пристроїв збільшує продуктивність, ефективність та точність роботи лікаря, покращує доступ пацієнтів до медичних служб. Враховуючи нову стратегію керівництва України — «держава у смартфоні», правильним кроком у розвитку галузі охорони здоров’я стане розробка стратегії інтегрованої охорони здоров’я з впровадженням цифрових технологій та цифрових пристроїв у парадигму здоров’я людей. Цей процес має бути підкріплений розробкою регуляторних вимог щодо кібербезпеки медичних пристроїв, як компонентів критичної інфраструктури.

  1. Створення умов для переходу до страхової медицини

Забезпечення якісних базових медичних послуг для населення з введенням поняття індивідуальної відповідальності громадян за своє здоров’я. Ці 2 складові, що є базовими стовпами здоров’я нації в провідних країнах, повинні стати такими і в Україні. І якщо медичні послуги в Україні є постійними об’єктами критики та трансформацій, то просвітня робота зі сторони держави практично відсутня, про що свідчить низька обізнаність населення та недбале відношення до власного здоров’я.

За останні 5 років зроблено чимало для прозорості функціонування та фінансового обігу лікувальних закладів, проте попереду багато роботи. Наступним кроком повинна стати автономізація закладів охорони здоров’я, що надають спеціалізовану та амбулаторну допомогу, та можливість менеджменту вибудовувати прозору мотиваційну систему та створити управлінську модель: головний лікар — менеджер — наглядова рада.

У 2018 році були зроблені перші за майже 20 років спроби на законодавчому рівні оновити систему трансплантології в Україні. Однак цей процес зупинився на початку 2019 року і стагнує, в той час як тисячі українців страждають від неможливості отримати необхідну медичну допомогу у своїй країні. Тому необхідно продовжити побудову трансплантології в державі. Обов’язкові елементи — створення єдиної системи, що містить детальні дані про донора, дозволить забезпечити швидке доставлення органів від донора до реципієнта, наявність у системі трансплант-координаторів та взаємодії всіх учасників процесу, розвиток реабілітаційної допомоги в ранній післятрансплантаційний період.

Важко пригадати тему охорони здоров’я, яка б викликала настільки багато суперечок та коливань в суспільстві як питання вакцинації. В цьому питанні є два ключових моменти — розуміння населенням необхідності у вакцинації та безпосередньо якість вакцин. Є очевидним, що міністерство охорони здоров’я повинно зосередитись на просвітницькій роботі та забезпеченні українців необхідними вакцинами високої якості, чому буде на законодавчому рівні сприяти продовження можливості спрощеної реєстрації та закупівель вакцин та сироваток у світових фармацевтичних компаній.

Задля забезпечення населення доступними та якісними ліками нове керівництво галузі охорони здоров’я мусить якнайшвидше взятись за розробку фармацевтичної політики держави, в якій основні акценти будуть направлені поряд з продовженням роботи системи реімбурсації ліків на впровадження економічної ідеї фармакотерапії. Не менш важливою є державна політика у відношенні до вітчизняних фармацевтичних виробників. Так значним кроком держави у сторону вітчизняної фармації стане пріоритетне право українських виробників отримувати замовлення на життєво необхідні ліки з доведеною ефективністю, якістю та безпекою.

Окремо стоїть питання фармацевтичної регуляції. Переведення регуляторної документації в електронну площину та перехід до електронної подачі всіх регуляторних процедур створить чесну, прозору та рівну для всіх учасників систему. Крім того потребують нагального вироблення загальних правил — рекламування ліків, виробів медичного призначення, продуктів лікувально-профілактичного харчування, діагностикумів та контролю обігу функціональних харчових продуктів.

  1. Залучення приватних інвестицій в медичну сферу, медичний туризм

Галузь охорони здоров’я в Україні на сьогоднішній день залишається малопривабливою як для вітчизняних, так і міжнародних інвестицій, що не в останню чергу обумовлено законодавством. Для збільшення її привабливості мають бути встановлені правила та гарантії державно-приватного партнерства. Також необхідно прибрати законодавчі перешкоди для можливості залучення приватних інвестицій в службу крові та розбудову хоспісної допомоги. Для залучення інвестицій у вторинну ланку медичної допомоги треба забезпечити можливість механізму концесії. Не потрібно залишати без уваги інвестиції в інноваційні методи лікування, для отримання яких в Україні необхідно створити науково-дослідний центр генно-інженерної діагностики та терапії стовбуровими клітинами.

Україна має потужний потенціал для розвитку медичного туризму, проте на початковому етапі ця галузь потребуватиме державної законодавчої та фінансової підтримки. Розвиток медичного туризму в Україні – як нового джерела доходів до державного бюджету та формування карти медичного туризму — повинен бути в першому ешелоні пріоритетних завдань держави.

Останні декілька років у зв’язку з військовими діями на Сході країни стали важким випробовуванням для реабілітаційної та відновної галузей медицини, які просто не були готові до таких викликів. Пріоритизація державних кроків в цьому напрямку повинна відбуватись у двох паралельних та взаємозв’язаних площинах:

1)Фізична реабілітація військових з використанням інноваційних можливостей світових систем охорони здоров’я (3D принт, терапія стовбуровими клітинами, таргетна терапія, екзоскелет).

2)Психотерапевтична та психіатрична реабілітація військових. Підтримка створення регіональних центрів психологічної, психотерапевтичної та психіатричної допомоги військовим.

Попереднім керівництвом Міністерства охорони здоров’я були зроблені правильні кроки щодо розвитку медичної освіти, проте залишається багато проблем та питань в розрізі фінального бачення системи медичної освіти в нашій державі. Основні зусилля необхідно зосередити на продовжені трансформації медичної освіти з використанням незалежної системи оцінювання згідно з міжнародними стандартами, але детально переглянути та адаптувати до чинної системи охорони здоров’я України та можливостей української системи медичної освіти. Важливим кроком в розвитку медичної освіти та науки стане стимулювання програм обміну досвідом під час навчання з провідними країнами Європи.

На жаль, у відношенні до психічного здоров’я населення на Україні досі стоїть клеймо радянської системи де психіатричні пацієнти знаходяться поза суспільством, а між лікарем психотерапевтом і психіатром немає різниці. В цьому відношенні Україна, в порівняні з розвиненими країнами світу, знаходиться далеко позаду. До сих пір ніхто не наважувався починати трансформацію такої важливої сторони медичної допомоги, тому у нового керівництва країни є можливість дійсно зробити важливі та вкрай необхідні для громадян кроки, щоб трансформувати чинну модель та зробити кроки проти стигматизації психотерапевтичних та психіатричних пацієнтів. Здебільшого психотерапевтична та психіатрична допомога повинна надаватись у психоневрологічних відділеннях, які мають бути звичайним підрозділом загальнотерапевтичних лікарень. Також необхідно впроваджувати міжнародні стандарти лікування та зміщувати акценти від біологічних методів (фармакотерапія) лікування пацієнтів до психотерапевтичних (створення умов для надання психотерапевтами допомоги) та соціальних методів допомоги.

Олександр Торгун, Експерт Українського інституту майбутнього в галузі охорони здоров’я

Вперше опубліковано: НВ