Скільки відсотків людей у світі мають свійських тварин

0 Comments

Людство знищило 60 відсотків чисельності тварин на Землі

У звіті організації йдеться про те, що чисельність популяцій хребетних видів тварин (ссавці, риба, птахи, амфібії та рептилії) з 1970 по 2014 рік знизилася на 60%.

“Земля втрачає біорізноманіття з такою швидкістю, яку можна було побачити лише під час масового знищення”, – йдеться у Звіті WWF про живу планету.

Автори доповіді закликають запровадити нові цілі для сталого розвитку.

Звіти WWF про живу планету, які оприлюднюють раз на два роки, містять оцінку стану дикої природи у світі.

У цьогорічній доповіді йдеться про те, що лише чверть території суші у світі залишається вільною від людського впливу. До 2050 року цей показник становитиме лише 1/10 території.

Зміни відбуваються через постійне зростання обсягів виробництва їжі та попит на джерела енергії, землю та воду, що постійно збільшується.

Хоча втрати лісів уповільнилися через те, що лісові масиви в деяких регіонах за останні десятиріччя відновлювалися, втрати “прискорилися у тропічних лісах, де міститься одне з найбільших біорізноманіть на Землі”, йдеться у звіті.

Автор фото, CARL DE SOUZA/AFP/Getty Images

Через діяльність людини тропічні ліси опинилися під загрозою

Згідно з доповіддю, в Південній та Центральній Америці стався найбільший спад в популяціях хребетних тварин – їхня чисельність впала на 89% в порівнянні з 1970 роком.

Особливий ризик загрожує морським видам. Забруднення пластиком помітили навіть у найглибших частинах світового океану, зокрема в Маріанському жолобі в Тихому океані.

Популяції прісноводних видів, тобто тих, що мешкають в озерах, річках та болотах, з 1970 року зменшилися на 83%, йдеться у звіті.

Всесвітній фонд дикої природи закликає укласти нову світову угоду для природи та людства, схожу на Паризьку угоду 2015 року, покликану боротися зі змінами клімату шляхом зменшення викидів парникових газів.

Дані звіту, отримані з досліджень, охоплюють понад 16 700 популяцій чотирьох тисяч видів тварин у всьому світі.

Деякі науковці критикують методологію фонду. У 2016 році один з науковців заявив BBC, що дані у звіті за 2016 рік здебільшого стосуються країн Західної Європи, оскільки щодо них простіше отримати інформацію.

Стежте за нами в Telegram! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.

Втрачений баланс: Про тварин, які зникли і зникають з території України через людські діла

Останній звіт Світового фонду дикої природи містить невтішну статистику – за останні 40-50 років кількість хребетних тварин у світі скоротилась на 60%, – і все через людську діяльність. Прогрес нашої цивілізації ставить під загрозу існування балансу у природі: вирубування лісів, всезростаюче виробництво, зміни клімату, глобальне потепління, браконьєрство – все це призводить до зникнення видів та цілих екосистем. Більше того, науковці кажуть, що ми чи не останнє покоління, яке дійсно може щось змінити. Саме ми можемо врятувати наш спільний дім або знищити його і зрубати гілку, на якій так зручно сидимо. Все це виклики теперішнього часу – боротьба за природу, а не із природою. Це стосується кожного, і України у тому числі Кореспондент ІА ZIK спробував проаналізувати те, що ми втратили і що ще можемо втратити найближчим часом, якщо не почнемо змінювати наш стиль думання і, відповідно, життя.

Основним ворогом природи за останнє століття стала людина і все більші потреби нашої цивілізації. Адже серед основних причин стрімкої втрати біорізноманіття науковці називають «Велике прискорення» – явище, коли, починаючи з 1950 року, усі показники людської діяльності стрімко зросли (видобуток корисних копалин, урбанізація, збільшення кількості населення) і спровокували різке збільшення попиту на енергію і територію. Це, своєю чергою, призвело до безпрецедентних змін на планеті. Сьогодні людство вступає у нову геологічну епоху – антропоцен – коли саме людина є ключовим фактором, який змінює клімат, біорізноманіття та довкілля в цілому. Тому науковці почали говорити про чергове шосте масове вимирання тварин. Сьогодні темпи вимирання тварин та рослин на Землі оцінюють від 0,01% до 0,7% видів на рік.

У статті, нещодавно опублікованій у журналі Nature, дослідники проаналізували найпоширеніші загрози для понад 8500 видів, які, згідно з Червоним списком Міжнародного союзу охорони природи, перебувають під загрозою вимирання або наближаються до цього. Виявлено, що основними факторами зниження біорізноманіття все ще залишаються надмірна експлуатація територій та розвиток сільського господарства. Справді, з-поміж усіх рослин, амфібій, рептилій, птахів і ссавців, що вимерли починаючи з 1500 року, 75% постраждали від надмірної експлуатації або сільськогосподарської діяльності (чи від обох факторів одразу). Крім цих двох чинників, ще однією значною загрозою є інвазивні види. Їх поширення часто пов’язують з торговельною діяльністю, зокрема, з перевезеннями. Забруднення та вплив зовнішніх факторів: спорудження гребель, виникнення пожеж та видобуток корисних копалин, є додатковими джерелами навантаження. Зміна клімату відіграє все більшу роль і починає впливати на екосистеми і види навіть на генетичному рівні.

В межах дослідження науковці з 11 країн світу проаналізували дані 16 704 популяцій 4 005 видів за 1970-2014 роки. Про що свідчать отримані результати? Трохи більше за 40 років у світі стрімко зменшилась чисельність популяцій по всій планеті. Всесвітній фонд природи WWF у звіті «Жива планета» 2018 повідомляє, що:

60% – саме на стільки зменшилась кількість хребетних тварин у світі;

83% – число скорочення чисельності популяцій прісноводних видів (риб, тварин і рослин, які живуть в річках, озерах і так далі);

89% – становить скорочення біорізноманіття у Південній та Центральній Америці через масове вирубування лісів довкола річки Амазонка.
«Загроза зникнення видів ще ніколи не була на стільки серйозною, як це є сьогодні. І, на жаль, мало хто розуміє, як тісно ми пов’язані із мережею життя, яку називають біорізноманіттям. Найшвидше зникають види, пов’язані із прісноводними екосистемами. Одна із останніх українських втрат – це осетер європейський, якого ще називають атлантичним. Цей вид пережив динозаврів і масштабне вимирання видів на планеті, однак був знищений внаслідок діяльності людини. Сьогодні на черзі зникнення – наступні види осетрових», – пояснила координаторка прісноводного напрямку WWF в Україні Ольга Денщик.

Українські реалії

Кількасот років тому на території сучасної Україні водилося чимало видів диких тварин, про яких вже багато поколінь людей нічого не чули. Однак і за останні 50 років людська діяльність стала причиною скорочення чи вимирання не одного виду.

“Пасуться тіні вимерлих тарпанів. ” (Вірш Ліни Костенко) Фото: Вікіпедія

Дикий кінь або тарпан (Equus caballus ferrus) – найімовірніший пращур одомашнених свійських коней. Це були не великі на зріст чотирилапі тварини з темним пасмом вздовж хребта і з малим чубом на голові, загостреними вухами та майже кучерявою шерстю. Тарпани водилися табунами, іноді по кілька сотень голів. Тарпани були вкрай дикі, обережні і полохливі. Через те, що ці коні завдавали великої шкоди посівам їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи містили загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля. Окультурення степів України призвело до зникнення тарпанів. Останній дикий екземпляр тарпана зловлено у 1886 біля села Нововоронцовка на Херсонщині, який помер поблизу Миргорода у 1918 році. Зараз в Україні нащадків цих тварин можна побачити лише у кількох національних парках чи цирках. Зокрема, у Яворівському національному парку у напіввільних умовах живуть тарпанопобні коні польські, які виведені на території Польщі з тарпанів, що колись якимось чином потрапляли у сільські господарства і залишилася там.

Імовірне фото тарпана, яке зроблене у Росії ще у 1868 році. Фото: Вікіпедія

Дикий осел. Фото: Вікіпедія

Азіатський дикий віслюк, або кулан (Equus hemionus) – вид, що зовні дуже нагадує африканського віслюка, але має немало спільних ознак з конем, через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Він не піддавався прирученню, на відміну від віслюка. Голова відносно велика, вуха довші, ніж у коня, але коротше, ніж у осла, а хвіст короткий, як у ослів і зебр. Уздовж спини від холки до хвоста йде вузька чорно-бура смуга. Кулан дуже витривала тварина, пристосувався жити в суворих умовах пустелі. Довгий час кулан був важливою промисловою твариною. У народній медицині вважалося, що печінка і жир куланів виліковують багато захворювань. З території України кулан зник близько XVII століття. Загальна чисельність куланів у світі становить близько 20 тис. осіб. Цей вид занесений до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи.

Тур. Фото: Вікіпедія

Бик первісний, або Тур (Bos primigenius) – вимерлий безпосередній пращур свійського бика (великої рогатої худоби). Тур був поширений в Європі, центральній і південно-західній Азії, північній Африці. Тварина існувала в умовах як лісів, так і степів. Тур – був великою твариною (жива маса до 1200 кг), з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міцними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур відзначався великою силою, швидкістю, різким норовом. Полювання скорочували поголів’я турів. Та справжнім стихійним лихом для цих тварин стало винищення лісів задля збільшення оброблюваної землі. Якщо в ранньому Середньовіччі ліси вкривали 3/4 території Західної Європи, то в пізньому цей показник знизився в кілька разів. До XV-XVI ст. тури практично вимерли у світі (у тому числі і на території України) і жили лише в малонаселених і важкодоступних лісах на території сучасної Польщі, Білорусії та Литви. Тут вони були взяті під охорону закону і жили як паркові тварини в королівських угіддях. У 1599 році в королівському лісі в 50 км від Варшави ще жило маленьке стадо турів – 24 особини. До 1602 року в цьому стаді залишилося всього чотири тварини, а в 1627 році у Біловезькій Пущі загинув останній тур на Землі.

Огляд популяції зубрів у Національному природному парку «Сколівські бескиди». Фото: Микола Тис/ZIK

Зубр (Bison bonasus) – європейський вид роду бізонів. Зубр – це великий і могутній бик. Його біловезький підвид вважається найбільшим серед усього роду Bison. Маса сучасних дорослих самців біловезького підвиду сягає 850 кілограмів, кавказького 700 кг. Зубр у диких умовах був поширений у давнину в лісах Європи, в Україні зник приблизно в XVII ст. Зубр завдяки розмірам був дуже зручним та вигідним об’єктом полювання, тож наприкінці XIX – на початку ХХ століття вціліло лише дві природні популяції – у Біловезькій пущі та на Північному Кавказі. В Біловезькій пущі наприкінці XIX століття жило до 1700 голів – тварин охороняли і регулярно влаштовували царські полювання. Перша світова війна та пов’язане з нею браконьєрство призвели до катастрофічного скорочення поголів’я. В 1918 році у Пущі залишилося лише 76 зубрів. Частину тварин було вивезено до Німеччини. В лютому 1919 року був вбитий останній вільний біловезький зубр. Внаслідок громадянської війни припинилася охорона зубрів і на Кавказі. Браконьєри винищили основну популяцію до 1924 року, в 1926 році бачили останніх особин. У 1923 році виникло Міжнародне товариство з охорони зубра. Було здійснено облік усіх зубрів, що залишалися у зоопарках світу – було знайдено 53 особини. До 1938 року чисельність зубрів збільшилася до 97. Зубр став одним з перших видів, який зберігся у зоопарках після винищення в природі. В Україні вид почали розселяти починаючи з 1965 року. У 1988 році в Україні на волі налічувалося близько 440 особин. Та за останні 20-30 років ця тварина зникла в Україні у багатьох місцях, де раніше була відновлена. Цих унікальних тварин можна побачити лише у спеціальних господарствах. І навіть зараз, у цивілізованому світі, зубр є популярним об’єктом полювання серед багатіїв.

Огляд популяції зубрів у Національному природному парку «Сколівські бескиди». Фото: Микола Тис/ZIK

Сагайки на заході Казахстану, 2017 рік. Фото: Вікіпедія

Сайгак (Saiga tatarica) – належить до групи родів антилоп. Мешканець степів, який раніше широко заселяв Європу й Азію, а нині зберігся лише в Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, в РФ (Калмикія) та на заході Монголії. Сайги є кочовими тваринами та здійснюють сезонні переселення з літніх пасовищ у степах до зимових пасовищ у пустельних районах. Ще у XVII–XVIII століттях сайгак населяв усі степи та напівпустелі Європи та Азії: від передгір’я Карпат на заході до Монголії і Західного Китаю на сході. На півночі у ті часи доходив до Києва, Барабинського степу в Сибіру. Однак у другій половині XVIII століття внаслідок освоєння людиною степових просторів сайгак майже зник у Європі. У минулому сайгак заселяв степи України на захід до самих Карпат (степ Пантелиха). Вид зник на теренах України у XIX столітті внаслідок прямого переслідування людиною. Останню тварину було забито у 1898 р. біля с. Преображенка за 43 км від Асканії-Нова. Сьогодні в умовах напіввільних умовах сайгаків утримують в Україні в Біосферному заповіднику «Асканія-Нова». Станом на 2015 рік стадо нараховувало до 600 голів.

Соболь. Фото: Вікіпедія

Соболь (Martes zibellina) – один з восьми видів роду куна (куниця) (Martes). Спритний і дуже сильний для своїх розмірів хижак. Веде наземний спосіб життя. Як правило мешкає в верхів’ях гірських річок, в заростях, серед кам’яних розсипів, зрідка піднімається в крони дерев. Пересувається стрибками. Довжина стрибка – 30-70 см. Найбільшу активність проявляє вранці і ввечері. Нині соболь зустрічається по всій тайговій частині Росії – від Уралу до узбережжя Тихого океану на північ до меж лісової рослинності. Також зустрічається в Японії, на острові Хоккайдо. До XVII століття соболь також водився в Фінляндії, а до XIX століття – в Прибалтиці і Західній Польщі. Соболь був промисловим звіром за часів Київської Русі, вірогідно, що останній представник зник з території України кілька сотень років тому.

Росомаха. Фото: Вікіпедія

Росомаха – хижий ссавець родини куницевих, єдиний представник роду Gulo (в перекладі з латинської «ненажера»). Величиною росомахи з собаку, мають трішки котячу морду, а тілом і хвостом схожі на лисицю, темного кольору. Вага варіюється в діапазоні від 9 до 30 кг. Вважається надзвичайно лютим хижаком, через що його завжди переслідували. До кінця XIX століття – початку XX століття зустрічалася на Поділлі, Черкащині та Житомирщині. Цей вид тварин тепер зниклий не тільки в Україні, але й Білорусі. Сучасні представники росомах живуть далеко на півночі: Канада, Естонія, Фінляндія, Норвегія, Російська Федерація, Швеція, Сполучені Штати Америки, Китай та Монголія. Росомаха в основному наземна тварина, але вона може лазити по деревах з великою швидкістю і є чудовим плавцем. Є свідчення, що ці тварини відганяють навіть ведмедів і пум від здобичі, оскільки є дуже лютими і мають гострі зуби та пазурі.

Ведмеді бурі у реабілітаційному центрі. Фото: Микола Тис/ZIK

Ведмідь бурий (Ursus arctos) – цей звір є найбільш знаним видом своєї родини, одним з найбільших наземних хижаків у світі та найбільшим хижаком фауни України. В Україні бурий ведмідь водиться в Карпатах, хоч може забрести і в ліси на півночі Чернігівської та Сумської областей. Загалом в Україні не більше 300 особин, і на тварин досі полюють браконьєри. Ведмеді зазнають і інших знущань: їх дресирують у цирках, тримають як розвагу у ресторанах чи приватних господарствах. На території Національного природного парку «Синевир» існує великий реабілітаційний центр для бурих ведмедів. Там тварин лікують як фізично, так і психологічно. Раніше бурий ведмідь був звичайним звіром на всій території Європи, включаючи Велику Британію та Ірландію, у північній Африці (Атлаські гори), в Азії його суцільний ареал покривав всю лісову зону (північ, Сибір), гірські масиви включно до Гімалаїв, північний Китай та Японію. В Північній Америці цей вид мешкав в західній частині континенту від Аляски до півночі Мексики. Загалом у світі нараховується зараз близько 200 тисяч бурих ведмедів. Найбільша популяція існує в Росії – близько 120 тисяч.

Ведмідь бурий у реабілітаційному центрі. Фото: Микола Тис/ZIK

Кіт лісовий. Фото: Вікіпедія

Кіт лісовий (Felis silvestris) – це не розпещений домашній котик. Лісовий кіт – справжній витривалий мисливець, який вполює здобич і витримає люті морози. Також він відрізняється від свійського кота більшими розмірами (довжина тіла до 90 см) і відносно коротким хвостом. Сучасний ареал займає лісові області Середньої та Південної Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є східним кордоном для лісового кота, який водиться у лісах Карпат, Вінницької, Кіровоградської та Одеської області. Популяція котів зменшується кожного року (зараз в Україні їх 400–500 особин) і все через масову вирубку листяних лісів, зокрема, дібров. Також тварини часто гинуть під час полювання та у браконьєрських пастках.

Пискуха. Фото: Вікіпедія

Пискуха, або степова сіноставка (Ochotona) – рід гризунів ряду зайцеподібних. Довжина тіла 12–28 см, маса 170–240 г. У пискух короткі вуха, а довжина задніх і передніх ніг майже однакова. Зовні вони більше схожі на хом’яків. Пискуха названа через свій характерний свист. Ареалом їх розповсюдження є Сибір, Східна Європа і Північна Америка. До XIX століття пискуха степова (Ochotona pusilla) мешкала в степовій і лісостеповій зонах України, однак через людську діяльність – зникла.

Горностай. Фото: Вікіпедія

Горностай (Mustela erminea) – це маленька пухнаста та прудка тваринка з красивим хутром, яке влітку стає коричнево-жовтувато-сірим, а взимку – білим. Горностаї стали жертвами модної індустрії – з їхнього щільного і м’якого хутра і досі виготовляють шуби. Поширений горностай у лісостепових районах Західного Сибіру і Північного Казахстану. Майже по всій території України, крім Криму і приморських районів Запорізької та Донецької областей. В Україні ці милі тваринки під охороною держави, їх включено до Червоної книги України, і полювання на них заборонене навіть з метою дослідження.

Рись. Фото: Вікіпедія

Рись (Lynx) також стала жертвою модної індустрії. На цих довершених та граційних тварин тривалий час полювали заради хутра. Зараз ці хижі коти рідкісні в Україні: у Карпатах – близько 350–400 особин, а на території Полісся – до 80–90. Рись – типова кішка, хоча величиною з великого пса, якого частково нагадує своїм зменшеним тілом та довгими ногами.

Їжак вухатий. Фото: Вікіпедія

Їжак вухатий – ссавець роду Їжачок (Hemiechinus ). Ці милі їжачки мають статус зникаючих, і якщо ви їх зустріли – вважайте себе щасливцем. Експерти припускають, що на території України їх лише кілька десятків особин. За останні 20 років вухастих їжачків зустрічали тільки раз у дикій природі – в околицях Луганська. Цей вид стрімко зникає через деградацію степових екосистем, у яких водиться. Веде нічний спосіб життя. Живе в норах; як тимчасові схованки використовує ямки в землі, щілини між камінням тощо.

Жолудниця європейська. Фото: Вікіпедія

Жолудниця європейська (соня садова) – (Eliomys quercinus) – це маленький гризун з велетенськими очима. Жолудниця водиться у лісах (хвойні, листяні та мішані), хоча іноді зустрічається в садах і городах. В Україні знахідки виду відомі у Черкаській, Київській, Рівненській і Закарпатській областях. Ареал інтенсивно скорочується зі сходу й з півдня. Вид найімовірніше зберігся на Волині та у Центральному Поліссі. Причини зміни чисельності: суттєве скорочення площ природних деревостанів, поширення лісових монокультур та масштабні санітарні рубки, спрямовані на знищення дуплистих дерев.

Тюлені-монахи. Фото: Вікіпедія

Стада тюленів-монахів (Monachus) були звичним явищем на чорноморському узбережжі ще в XIX столітті. Цих миролюбних тварин активно знищували звіробої, заради їх м’яса, хутра та жиру, який використовувався як масло для ламп і змащення обладнання. Це призвело до їх майже повного зникнення. Тим не менш, не чисельні популяції подекуди, кажуть, ще збереглися на скелях Болгарії та Туреччини. Останні достовірні свідчення про тюленів на українських берегах відносяться до середини XX століття. Тому, фактично, його можна вважати зниклим з території/акваторії України. Ці тварини полюбляють усамітнені кам’яні пляжі. Таких, особливо з розвитком туризму, у нас обмаль, тож на повернення монахів на вітчизняні береги можна не розраховувати. Існує три види тюленів-монахів, їх чисельність у світі коливається у межах кількох тисяч особин.

Степовий орел. Фото: Вікіпедія

Подібна доля спіткала й хижого птаха степового орла (Aquila nipalensis), який вільно літав над Диким полем сотні років. Разом із суцільним освоєнням степу зруйнувалося й середовище для цих птахів. Довжина тіла птаха – 65-75 см, розмах крил – 1,7-2 м, вага самця 2,2-4,5 кг, самки – 3,5-5 кг. Орел степовий живиться переважно, а часом і виключно, ховрахами, меншою мірою – мишоподібними гризунами. Навіть поширення орла степового значно залежить від поширення ховрахів. Полює орел на гризунів у відкритій степовій місцевості. Трапляється від сходу Румунії через степи України, Росії, та Центральної Азії до Монголії. В Україні до 1980-х років гніздився в заповіднику Асканія-Нова. Ще наприкінці XIX століття був не тільки звичайним, а навіть фоновим птахом багатьох степів, але згодом майже повністю зник з території України через суцільне освоєння степів людиною. Європейську гніздову популяцію оцінено у 5-20 тис. пар.

Гриф чорний. Фото: Вікіпедія

Гриф чорний – хижий птах, єдиний представник роду Гриф (Aegypius Savigny ). Дуже великі птахи. Загальна довжина 75-100 см, довжина крила 72-85 см, розмах крил 250-300 см. Маса самок до 7,5, самців до 6,5 кг, іноді навіть більше. Поширений в Південній Європі, Північній Африці, Передній і Центральній Азії. Зимують у південних районах. В Україні гніздяться лише в Криму поодинокими парами. В інших областях рідкісні залітні птахи. Улюблені місця перебування – верхня межа лісу у високих гірських пасмах. Видання Червоної книги України за 2009 рік вказує, що популяція на нашій території цих птахів – не більше 50 особин. Загальна чисельність у світі не перевищує 10 тис. пар.

Чорний лелека. Фото: Вікіпедія

Чорного лелеку (Ciconia nigra) також не так просто зустріти у природі, бо він, попри те, що рідкісний, веде потайний спосіб життя і намагається уникати людей. Загалом в Україні цих птахів близько 400-450 пар. Чорні лелеки гніздяться переважно на Поліссі та в Карпатському регіоні.

Глухар. Фото: Вікіпедія

Глушець, або глухар (Tetrao urogallus) цей красень – один із найбільших птахів Українських Карпат. Глухарі занесені до Червоної Книги України, але це не заважає браконьєрам полювати на них. Також на зниження популяції впливає вирубування лісів, випасання великої рогатої худоби і навіть туризм у місцях висиджування маленьких пташенят.

Сипуха. Фото: Вікіпедія

Ви боїтеся сов, їх величезних очей та моторошного крику? Якщо так, то дарма. Сови, зокрема, регулюють кількість гризунів, які завдають шкоди господарствам. Один серед видів сов, які водяться в Україні – це сипуха (Tyto alba). Таку мав відомий персонаж книг і фільмів Гаррі Поттер. Сипуха – це рідкісний птах, який гніздиться в західних і центральних областях України, а також на півночі Одещини. Сипух у світі стає все менше і менше: у цілій Європі їх 110-220 тисяч пар, а в Україні всього близько 30 пар. У більшості країн відзначено тенденцію до зменшення чисельності, що обумовлено зменшенням кількості придатних для гніздування місць, загибеллю птахів у суворі багатосніжні зими, збідненням кормової бази, застосуванням отрутохімікатів у сільському господарстві, загибеллю на дорогах.

Вухань австрійський. Фото: Вікіпедія

Вухань австрійський (Plecotus austriacus) – це вид кажанів з великими вушками. В Україні ці рідкісні тварини під охороною в заповідниках Карпатського регіону, Розточчя, Поділля і Криму. Якщо побачите, що на вас летить вухастий кажан – не лякайтеся, адже ця тварина налякана ще більше і потребує піклування. Якщо в Україні живе приблизно 3000 особин цього птаха, то наприклад в Карпатському біосферному заповіднику – приблизно 300.

Полоз леопардовий. Фото: Вікіпедія

Полоз леопардовий (Zamenis situla) – це надзвичайно красива і рідкісна неотруйна змія, яка має статус зникаючого виду. Якщо вам пощастить зустріти цього плазуна, то лише у кримських заповідниках, і то не щороку. Зараз на полоза леопардового активно полюють любителі змій для особистих колекції та для продажу.

Жук-олень. Фото: Вікіпедія

Жук-олень (Lucanus cervus) – вид жуків роду Lucanus. Цього жука не сплутаєш із жодним іншим. Йго роги – це зовсім не роги, а дуже розвинені верхні щелепи. Спершу жук-олень був звичайним видом по всій території Європи, однак зараз його популяція постійно зменшується. Жукам-оленям загрожує вимирання, адже зменшується кількість старих дерев, а молоді посадки не придатні для харчування та розмноження цього рідкісного жука.

Заєць-біляк. Фото: Вікіпедія

Також варто згадати про: зайця-біляка (можливо зберігся на півночі Чорнобильської зони), білу куріпку (до ХІХ ст. гніздились, а тепер може залітати в північні райони Сумщини, Чернігівщини й Житомирщини); птаха кречітку (гніздилися у середині ХІХ ст. на Донеччині та Полтавщині, а до середини ХХ ст. траплялась на перельотах в південних регіонах); кульона тонкодзьобого або тонкодзьобого кроншнепа (Numenius tenuirostris) – найрідкіснішого виду в Європі, Близькому Сході та Північній Африці, який був дуже поширеним ще в ХІХ столітті, але зазнав величезних втрат у ХХ ст. (у світі залишилось від кілька сотень особин, в Україні під час міграцій і літування спостерігалися окремі особини та зграйки по 10-40 птахів); стерв’ятників (до другої половини ХХ ст. гніздився в Гірському Криму та на скелястих берегах Дністра. В 2000-х рр. літали у Крим, Одеську, Дніпропетровську та Сумську області); ховраха європейського (за останні 20 років достовірні відомості, що підтверджують існування в Україні – відсутні, хоча на прилеглих територіях Молдови цей вид ще на початку 1990-х рр. досить масово траплявся); довгокрила звичайного (остання знахідка в Рахівському районі Закарпаття – в 1993 р.); три види осетрових риб та два десятка видів рослин практично зникли з території України.

Це далеко не повний список видів, які зникли чи майже зникли на території України. Зокрема, українська частина Всесвітнього фонду природи WWF запустила кампанію «Зниклі сторінки української природи».

«Зниклі сторінки. 404». Фото: wwf.panda.org

«Ми запустила креативну кампанію «Зниклі сторінки. 404», в якій звертаємо увагу українців на ті види, популяції яких зникли в країні протягом останнього півстоліття. «Обличчями» кампанії стали тюлень-монах, ховрах європейський, довгокрил звичайний та осетер європейський. Відповідно до даних Червоної книги, ці тварини вважаються зниклими», – повідомляють в організації.

Наш спільний дім, планета Земля, – це маленька планета у безкінечному космічному просторі. Можливо, що існує ще десь життя подібне до нашого, але ми цього точно не знаємо, відповідно, свідомо чи несвідомо, та своєю діяльністю, ми знищуємо щось настільки унікальне, що годі собі уявити. Це безглуздий геноцид, мета якого збагатитися, – жодного розуміння наслідків.

Збереження природи полягає не тільки в тому, щоб захистити від вимирання тварин і все дивовижне розмаїття життя, яке ми так «любимо» та цінуємо на Землі. Все значно складніше. Процвітаюче майбутнє людей на планеті неможливе в умовах нестабільного клімату, виснажених океанів і річок, деградованих земель і спорожнілих лісів. Людству потрібно стати вуглецевонейтральною спільнотою, зупинити знищення природи та розпочати її відновлення. Потрібні міжнародні рішення у цьому питанні, фінансування природоохоронних ініціатив, добування відновлюваної енергії та екологічного виробництва продуктів харчування, розумна переробка сміття, зменшення площ земель під сільське господарство. Ми також мусимо зберегти та привести до природного стану достатні площі суходолу та океану, дати шанс природі вижити, якщо хочемо далі жити на цій Голубій планеті. Надмірна експлуатація та постійне нарощування масштабів сільськогосподарського виробництва є наслідками зростання темпів споживання людством ресурсів. За останніх 50 років наш екологічний слід – показник споживання природних ресурсів – збільшився приблизно на 190%.

Наразі лише чверть суходолу Землі не зазнала впливу людської діяльності. За прогнозами, до 2050 року ця частка може зменшитися до катастрофічних 10%. Водно-болотні угіддя зазнали найбільшого впливу, втративши 87% своєї площі вже у сучасний період. Саме через все це природоохоронні організації закликають до створення найамбітнішої міжнародної угоди – нової глобальної домовленості задля природи та людства, мета якої зупинити деградацію, зберегти наявні види і дати можливість їм знову відчути себе своїми у нашому спільному домі. Для цього конче важливо, щоб нищення природи, яке за ці сотні років стало частиною великого і малого бізнесом – припинилося. Новим бізнесом XXI століття має бути збереження та відновлення природи. Ми потребуємо зміни системи цінностей і протиотрути у нашій свідомості проти того неекологічного споживацького вірусу, яким зараз заражені. Саме до цієї цілі ми повинні рухатися, щоб не лише брати й брати, але й оберігати й давати взамін щось корисне нашій планеті.

Кілька десятків цікавих практичних порад, як допомогти природі своїми щоденними діями, можна знайти тут.

Стаття підготовлена на основі звіту «Жива планета» Всесвітнього фонду природи WWF, Вікіпедії та інформації із відкритих інтернет-джерел.