Як називається меч Іллі Муромця

0 Comments

Як Іллю Муровлянина «переоформили» Муромцем – історія київського святого і билинного богатиря

Київ. Пам’ятник богатирю часів України-Русі Іллі Муромцю (Іллі Муровцю). Він часто згадувався в українському фольклорі. Разом із Добринею Микитичем та Олешком Поповичем оберігав рідну землю від ворогів Фото:Shutterstock

Як Іллю Муровлянина «переоформили» Муромцем – історія київського святого і билинного богатиря

Першого січня день пам’яті преподобного Іллі Муромця. Мощі цього православного святого зберігаються в печерах Києво-Печерської лаври. Згадуємо про нього з огляду на декілька ювілейних дат.

Можливо, цьогоріч минає 880 років (1143) з дня його народження, але це неточна дата. Більш ймовірна дата його загибелі – 820 років тому (1203), під час нападу на Київ овруцького князя та його союзників половців.

І точно відома дата – 380 років з дня канонізації Іллі Печерського. Отут немає сумнівів, що це сталося 1643 року. Треба зазначити, що канонізований він був у той час, коли православна церква на українських землях була під юрисдикцією Константинополя. Тобто це святий домосковської доби.

Цілком імовірно, що Ілля Печерський і билинний богатир Ілля Муромець чи то Муровець – одна і та сама особа. Святого зображають із мечем з огляду на те, що він до чернечого постригу був воїном. До речі, 35 років тому мощі святого вперше дослідили експерти і серед іншого встановили, що той справді мав хворобу кісток, як і билинний богатир, який змолоду не міг ходити. За висновками дослідників, хвороба кісток вплинула на те, що Ілля Печерський мав надто кремезну статуру.

Більше про Іллю Муромця, святого і билинного героя, «Історична Свобода» спілкувалася з істориком та воїном, який зараз боронить Україну, Олександром Алфьоровим.

– Билинний Ілля Муромець чи то Муровець і той, чиї мощі покояться в лаврських печерах – чи є підстави їх ототожнювати?

– Мощі, які знаходяться в Києві – центрі східноєвропейського православ’я – належать саме билинному богатиреві Іллі Муровлянину або, як його останні кількасот років називають, Муромцю.

– Історичних даних про нього обмаль, є билинні. То він «Муромець», тобто з Мурома, що біля Рязані, чи він із Моровійська з-під Чернігова?

– Уперше про Іллю Муровця в другій половині XVI століття згадав Філон Кміта-Чорнобильський – яскравий представник нашої руської шляхти ранньомодерного часу.

В листі до іншого шляхтича він пише, що настане час, коли буде потрібна оця міць, честь і слава воїнів, коли повернуться наші Ілля Муровлянин і Соловей Будимирович.

Отже, в 1570-і роки ці імена були добре відомі. Адже Кміта не пояснював своєму адресатові, хто це. Тобто вони були відомі і були частиною нашої воїнської культури.

Згодом козацький епос наклався на руський, козацькі думи про Хмельниччину і подальші події наклалися на попередні шари.

Але згадка 1570-х років про Іллю Муровлянина свідчить, що це була знана людина у воїнській традиції Русі-України. Слід зауважити, що це перша згадка джерельна, яка нам фіксує ім’я – Ілля Муровлянин, тобто з Муровлі чи то Моровійська.

Муромцем він стає набагато пізніше, коли починають діяти фольклорні експедиції. Тоді звели кількох людей до однієї постаті.

Бо насправді існував герой московського епосу Ілько Муромець (справжнє ім’я Ілля Коровін, видавав себе за племінника царя Дмитра ­– ред.). Це був розбійник із козацького стану, активний діяч періоду Смути, тобто початку ХVІІ століття.

І на нашого Іллю Муровлянина наклали їхнього Ілька Муромця. Тому Ілля Муромець – це такий збірний образ.

Так буває, що накладають різних людей на одну постать.

Нашого Іллю Муровлянина в ХІХ столітті фольклористи фіксували як Іллю Муромця.

В часи СРСР він був абсолютно штучно притягнутий до міста Мурома

Вже в часи СРСР він був абсолютно штучно притягнутий до міста Мурома. Хоча тут треба розділяти: у них був свій Ілько Муромець, і був наш Ілля Муровлянин, який походив із Моровійська, що знаходився на півдорозі від Києва до Чернігова.

За билинним циклом бачимо, що Ілля Муровлянин є героєм Київщини і Чернігівщини. Ці території для нього рідні. Він добирався до Києва за один день. А одного разу, переплутавши дорогу, виїхав не на Київ, а на Чернігів. Ця географічна близькість міст орієнтує нас на те місце, звідки походить богатир Ілля.

– Очевидно, з Моровійська їхав. Бо з Мурома до Києва близько тисячі кілометрів – на коні за один день не здолаєш.

– Слід наголосити, що в часи Іллі місто Муром існувало. Це був один з адміністративних центрів.

– До речі, Чернігівського князівства попервах.

– Дійсно, якщо говорити про ХІ століття – це Чернігівське князівство, а потім Муром виокремився і фігурує в джерелах як один із князівських центрів.

Ілля – герой руського билинного циклу, а Русь – це Чернігів, Київ, Переяслав.

Але Ілля – герой руського билинного циклу, а Русь – це Чернігів, Київ, Переяслав. Він саме київський богатир. Тому будь-які спроби Іллю Муровлянина витягувати з Мурома – безпідставні.

З якого приводу у 1643 році відбулася канонізація печерських угодників, серед яких був Ілля? До речі, як святого, його пишуть «Муромець».

– Справді, за ним класично зафіксований цей топонім – Муромець.

У часи гетьмана Сагайдачного в Україні була відновлена православна ієрархія (1620). Невдовзі митрополитом став Петро Могила, який був блискучим адміністратором і реформатором. Він зрозумів, що нашу православну церкву необхідно долучати до світового християнства, приймати виклики, які тоді почалися з Реформацією. Наприклад, Волинське воєводство було одним із центрів реформаторських рухів.

Петро Могила (1596–1647) – український політичний, церковний і освітній діяч. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1633–1647), екзарх Константинопольського патріарха. Архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627 року)

– Не забуваймо і Контрреформацію, яка теж тоді набрала обертів.

– Абсолютно. Тут, серед іншого, європейська Тридцятирічна війна (1618–1648), яка почалася саме як міжконфесійна.

В певні часи в Києво-Печерській лаврі мощі святих угодників безконтрольно перекладали

Петро Могила розуміє, що треба піднімати престиж церкви, треба оновлення церкви. Саме тоді знаходять поховання святого Володимира Великого, саме тоді починається впорядковування в печерах Києво-Печерської лаври. Тоді проходить освячення і визнання нетлінних тіл мощами. Бо це були паломницькі місця, ба навіть, сучасною мовою кажучи, паломницько-туристичні. Бо туди водили в тому числі католиків і протестантів, які дивилися на мощі.

Треба зауважити, що в певні часи в Києво-Печерській лаврі мощі святих угодників безконтрольно перекладали і змішували. Тому, дехто виказує сумніви, що на місці багатьох святих їхні автентичні рештки.

Києво-Печерська лавра – православний монастирський комплекс у Києві. Визначна пам’ятка історії та архітектури. Заснований 1051 року як печерний монастир за межами Києва. 1994 року разом із Софійським собором внесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО

Але якраз у випадку з Іллею Муромцем-Муровлянином це точно можна сказати. Бо вони були ще в часи Петра Могили знані чи якось підписані.

У випадку з Іллею Муромцем-Муровлянином це точно можна сказати

Бо ті травми і хвороби, які дослідники побачили на нетлінному тілі Іллі, дійсно засвідчують, що він, як це зазначають билини, хворів на розлади рухомого апарату, сьогоднішньою мовою, це остеохондроз у важкій формі, і загинув, що теж обумовлено в легенді про його загибель ченцем.

У Києво-Печерській лаврі знаходиться саме той легендарний богатир, але не в сенсі «міфічний», а від нього дійсно пішов один із культів воїнських.

Це дало митрополиту Петру Могилі привід не тільки звернути увагу на нетлінність мощів, як на одне з чуд, притаманних для київських угодників, але й піднести цей культ до загальноукраїнських масштабів.

Пам’ятник богатирю часів України-Русі Іллі Муромцю на Трухановому острові Києва. Він часто згадувався в українському фольклорі. Разом із Добринею Микитичем та Олешком Поповичем оберігав рідну землю від ворогів

– До речі, в давнину його називали Ілля «Чобіток». «Муровець» чи «Муромець» – тоді це людей не хвилювало. А чому «Чобіток»?

– Це цікава історія, пов’язана з легендою про походження київського шляхетського роду Чобітків.

За цією легендою, якось Ілля, не маючи зброї, відбивався чоботом від ворогів і переміг. Зараз на ворога часто дивляться через тепловізор чи через монітор. А в часи холодної зброї переважна більшість убитих супротивників дивилися тобі в очі.

Усім нам відомий гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Але мало хто задумується над тим, що Сагайдачний – це його позивний, як в Іллі Муровця – «Чобіток».

Тобто позивні для українців – це дуже давня традиція. В Іллі Муровця справді міг бути такий позивний. Або ще такий приклад: князь Дмитро Іванович з Вишнівця був «Байдою».

Дмитро з Вишнівця, Ілля з Муровлі, а позивні, відповідно, «Байда» і «Чобіток». Можна ось таку паралель провести, і це логічно вибудовується.

– Дуже цікава аналогія, дуже сучасна.

Коли зацікавився цією темою, то спілкувався з одним діячем, який запевняв, ніби Ілля Муромець у лаврських печерах немає стоп. Чув навіть таку, як на мене, непереконливу версію, ніби він був такий великий, що в труну не поміщався. Мені здається, що у ХІІ-ХІІІ століттях не було проблем зробити велику труну. Мені цей добродій, в якого дещо містичне бачення, доводив, що це не просто так. Утім, ми говоримо не про містику-езотерику, а про історію.

Дослідники вказують, що в Іллі Муромця бракує кількох пальців на одній руці. До речі, один із пальців печерського угодника зберігається у Муромі, як мощі. Те, що мощам інколи чогось бракує – це типова ситуація чи нетипова?

– Це абсолютно типова ситуація, коли святих після канонізації розбирали на частинки. Це не обов’язково тіло, це могли бути й елементи одягу. Зауважу, що ця традиція характерна як для православних, так і для католиків.

Наприклад, у ті часи, коли жив Ілля Муровець, в князівській родині була реліквія – ніготь святого Гліба. Ці частинки цінували. І вони мають назву «реліквія». Сама реліквія є частинкою якогось дива.

Тому з Іллею Муромцем та сама ситуація. Справді, не вистачає кількох пальців і, можливо, інших частинок. Але треба зауважити, що відсутність стоп – абсолютно недоведена річ. Тому що науковці описали тіло, яке зберігається…

– Справді, науковці про відсутність стоп не згадують.

– Існувала легенда, ніби Ілля Муромець був велетнем. Коли відкрили поховання і виміряли зріст Іллі, то це близько 180 сантиметрів.

– Як на сьогодні, не надто високий. Але для того часу дуже високий.

– Справді, з того часу середній зріст людини виріс, але ненабагато – на 10-15 сантиметрів. Тобто він був нашої середньої статури.

Билинний Ілля Муровець ніколи не позиціонувався гігантом. Ця легенда про велетня пов’язана з місцем його ховання. Адже паломники в печерах бачили тіло Іллі поховане у стінці між двома галереями. І вони бачили голову в одній галереї, а ноги в іншій. Це призводило до такого оптичного обману, що тіло велике.

– Коли в 1988 році, до тисячоліття хрещення Русі, мощі Іллі Муромця дослідили науковці, то за черепом відтворили обличчя. Мені здається, що він тут нагадує персонажа з картини Васнецова «Три богатирі». Чи то фахівець, який робив реконструкцію, надихався картиною Васнецова, чи то Васнецов щось таке знав.

– Васнецов, коли малював «Богатирів», то зобразив їх за образом московських сторожових бояр, які виходили в роз’їзди на південно-західні кордони Московського царства, з дещо вигаданими обладунками.

Це московіти початку ХVІІ століття ось так виглядали. А слідом за Васнецовим почали копіювати цей образ. Хто першим вдало реконструював образ, того й наслідують.

Віктор Васнецов, «Богатирі»: Добриня, Ілля Муромець, Олешко Попович (Tretyakov Gallery)

Зараз реконструкція обличчя достатньо складний процес. А коли робили реконструкцію за черепом Іллі, то додали величезну бороду.

Бороди ліпили, щоб якомога більше закрити елементів обличчя, які не піддаються реконструкці

Ці бороди ліпили і через те, щоб якомога більше закрити елементів обличчя, які менше піддаються реконструкції.

Якщо ж подивитися на литий пам’ятник Іллі Муромця в парку «Муромець» у Києві, то це просто образ із картини Васнецова переданий скульптором, який не відійшов від шаблону, нав’язаного нам Російською імперією.

Сьогодні маємо розуміти: якщо богатир Ілля Муровець-Муровлянин існував, то це, очевидно, була людина з довгими вусами, мабуть, він був лисим або з пасмом волосся, яке називають «чубом» чи «оселедцем».

В нього було не таке озброєння, як на картині Васнецова. Тобто це була людина типова для свого ХІІ століття.

– Ілля Муромець, якщо казати спрощено, радше московський святий. Православна церква України чому про нього не аж так згадує?

– Це, до речі, дуже цікаво, що канонізований за Петра Могили святий прийшов в Московську церкву через Константинопольський патріархат, через Київську митрополію.

Культ Іллі Муромця через через кіно і мультиплікацію в СРСР став асоціюватися саме з російськими героями

І на сьогодні культ Іллі Муромця через продукцію нецерковну, а насамперед через популяризацію в Радянському Союзі, через кіно і мультиплікацію, став асоціюватися саме з російськими героями.

І тепер, безперечно, Московська патріархія апелює до таких героїв, у тому числі до Іллі Муромця.

Преподобний Ілля Муромець

Народився Ілля близько 1143 року в Карачарові, недалеко від Мурома, в селянській сім’ї.

Ілля мав важкий недуг параліч, яким страждав все дитинство і свою юність. Звичайно ж він змирився з долею, не нарікаючи на неї, зі смиренням ставав до молитви. Сум обійняв Іллю за те, що у такому стані не може захистити Русь від ворогів та розбійників. Господь не залишив Іллю паралітиком, оскільки почув його молитви.

До паралізованого Іллі зайшли подорожні й попросили напитися води. Не звертаючи уваги на власну неміч тіла, підвівся і щоб не образити старців приніс води, відчув свої ноги, зцілившись від давньої хвороби. Подорожні благословляють Іллю на захист матері –Русі в боротьбі з ворогом.

Ілля збирається до Києва, бо знав, що його поміч ще як потрібна князеві. Батьки теж благословили сина і попередили про не пролиття крові християнина. Ілля Муромець увійшов до складу княжої дружини.

Проявив неабияку військову хоробрість, отримав перемогу в не одному військовому подвигу, бо наділений був надзвичайною силою, використовуючи її з мудрістю задля боротьби з ворогом Русі, захисту русичів та відстоювання справедливості.

Він проводив битву з печенігами, Соловеєм – розбійником, хазарином Жидовином. Усе сказане засвідчує істинність християнського смирення, лагідності, величного спокою, душевного миру, прояву людяності, відмові від матеріальних благ.

Для Іллі Муромця важливішим багатством є богатирська сила, якою він наділений та справа – служіння Русі. Муромець продемонстрований як справжній захисник Русі, що характеризує його честь та гідність перед правителем держави – князем Володимиром. Він ніколи не приписував собі якихось заслуг.

Служіння його проходило на військовій заставі, жоден ворог не міг пройти. Багато ворогів впали від меча богатиря. Про усі подвиги героя дізнаємося із билин, з якими той пов’язаний із руським народом. Руський епос зображає Іллю Муромця як заступника Русі.

Ним ведеться війна з чужоземними ворогами від яких рятує руську землю, перемагаючи полчища непроханих гостей, богатирів з ворожими намірами. Про його славу чули практично усі русичі і до нашого часу дійшли згадки про цю людину. На цьому подвиги Іллі не припиняються, він воює з половцями.

У цій битві зазнав поранення в груди і змушений був за покликом серця залишити військову службу, піти в монастир. Чернечий постриг над Іллею звершили у Києво-Печерському Успенському монастирі. Цього разу йому знадобився меч духовний, замість залізного.

Останні роки свого життя преподобний Ілля вів духовну боротьбу, в якій важливими ставали для нього, духовні, а не земні цінності. Через мощі преподобного дізнаємося цікаві факти: розміри людини вищі за ту, що середнього росту. Для віруючого залишається здогадка про духовний подвиг преподобного, котрий з гідністю та доблестю носив меч духовний, за що й тіло нетлінним стало.

Преподобний Ілля помер близько 1188 року, у сорока п’ятирічному віці. У 1643 році через проявлення багатьох чудес, був канонізований і зарахований до шістдесяти дев’яти святих Києво-Печерської Лаври. До його нетлінних мощей як і інших угодників прибуває велика кількість паломників з усіх куточків.

Паломники звертають особливі молитви до преподобного отця Іллі і просять у нього духовної допомоги як і в інших угодників Києво-Печерських. Із досліджень ми дізнаємося про неправильність наведених фактів німецького посла Лясоти, який говорить про зруйновану гробницю Іллі Моровліна.

У співставленні «Тератургімів» і даних Лясоти, науковці висунули дві версії. За однією версією, тіло Іллі перенесли до Софіївського собору в самі печери, іншою – німецьким послом допущена плутанина і помилкове назва ним у соборі порожньої гробниці Іллі.

У ХVІІІ столітті священиком Лукяновим звучало переконливе твердження про тіло Іллі Муромця. Він здійснив опис, в якому чітко охарактеризував преподобного нетлінного Іллю як воїна високого росту, з пробитою лівою рукою, вочевидь міг бути поранений списом, про що свідчить рана, з правою рукою і вигляді зображення хресного знамення.

Таке ж саме підтвердження отримуємо у ХХ столітті 80-х років: високий ріст, виключно розвинута система м’язів, що демонструє неабияку силу, а також проблема з поясницею. Переламані ребра і права ключиця і рана грудної клітки за допомогою плоского колючого предмету, а також пошкоджена внутрішня сторона рука підтверджує настільки фізичне протиборство зі своїм суперником у військовій битві.

Святий богатир Ілля Муромець, або Людина, яка змінила меч на хрест

1 січня (19 грудня за старим стилем) – день пам’яті преподобного Іллі, що спочиває у Ближніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Угодник Божий преподобний Ілля жив у XII столітті, подвизався у Києво-Печерській обителі, де і помер близько 1188 року. Достовірних відомостей про його життя збереглося до нашого часу дуже мало – чи не все передання про його подвиги збереглося лише у давньоруському фольклорі – билинах.

Єлизавета Пронь – про Іллю Муромця (для СПЖ)

Пам’ятаю своє здивування, коли під час першого відвідування Антонієвих печер Києво-Печерської Лаври дізналася, що тут спочивають мощі преподобного Іллі Муромця.

Як – богатир, захисник землі Руської, герой билин, які ми вивчали в 5 класі – тут, серед святих угодників Печерських? Ця думка тоді, в кінці 90-тих, привела мене в невимовне захоплення. Як і більшість своїх ровесників, я сприймала Іллю Муромського як явно вигаданий напівміфічний персонаж. Зібравшись всім класом біля раки преподобного, ми уважно слухали екскурсовода.

Я стояла біля стіни, притулившись до древньої кам’яної кладки і, не відриваючи очей, дивилася на нетлінні мощі під прозорим склом. Здавалося, що ось-ось, немов на підтвердження слів ченця, святий Ілля підніме руку з пальцями, складеними для хреста, і неквапливо осінить себе і нас. Вже потім, в автобусі, по дорозі додому, ми з однокласниками навперебій обговорювали побачене. Десь в старому альбомі в батьківському домі збереглися і старі фотографії з тієї пам’ятної поїздки: серйозні шестикласники з вчителькою під величезною лаврською липою.

З того часу минуло багато років, але в рідкісні і щасливі хвилини, коли буваю в Лаврі, я завжди намагаюся забігти в печери – помолитися, помовчати, – в тому числі – і у раки преподобного Іллі Муромського, чудотворця.

Десятки століть минули з того дня, коли під стінами стародавнього Києва перестала дзвеніти зброя його захисників – хоробрих русичів. Проте, питання походження найвідомішого з богатирів, який щитом і мечем захищав рідну землю, залишається відкритим і сьогодні. Більше того – на билинного героя претендують відразу три країни – Україна, Росія і Білорусь, оскільки існують різні легенди про місце його народження, та й сам він є центральною фігурою в 15 із 53 героїчних билин, що мають, до того ж, безліч варіацій.

Цікаво, що Ілля Муромець під ім’ям Іліас ще у XIII столітті згадується в норвезькій «Сазі про Тідреке Бернського» і в німецькій поемі «Ортніт».

Мощі преподобного Іллі спочивають в Антонієвих печерах Києво-Печерської лаври. Фото: krsk.aif.ru

Згідно з найбільш поширеною версією його життєпису Ілля Муромець народився на території сучасної Росії – в селі Карачарово неподалік від Мурома Володимирської області. Є ще одна версія, відповідно до якої батьківщиною богатиря міг бути місто Моровійськ – тепер це село Морівськ в Козелецькому районі на Чернігівщині. Звідси і перші згадки про Іллю Моровліна або Муравленіна.

На користь цього варіанту говорить і билинна згадка про те, що дорога до Києва зайняла в Іллі зовсім небагато часу: «заутреню молився в селі Карачарова, а обідню у вас стояв». Білоруські вчені в свою чергу стверджують, що рідне село Муромця – Карчево – збігається з назвою містечка в Білорусі, і сам Ілля – родом з тих земель. Як підтвердження цієї теорії – перша згадка про богатиря від Кміта Чорнобильського – старости білоруського міста Орша, і згадані в билинах «грязі великі», через які він пробирався на шляху до Києва.

Втім, залишимо кесарю кесареве: нехай пошуками історичної правди займаються фахівці. Історики Церкви сходяться на одному – угодник Божий преподобний Ілля Муромець, на прізвисько Чоботок, і Ілля Муромець син Іванович, також відомий як Ілля Моровлін (Муравленін, Муровець, Муромлян) – це один і той же чоловік.

Життєпис майбутнього святого Православної Церкви рясніє яскравими деталями. Так, богатир, який став згодом ченцем, не був сином знатних батьків, а народився в простій селянській родині. Переказ уточнює: його дід був затятим язичником і, не визнаючи християнство, порубав сокирою ікону. З того часу всі хлопчики в їхньому роду народжувалися каліками.

Не минула така ж доля і Іллю – з дитинства він не міг ходити, і всі спроби вилікувати хлопчика не увінчалися успіхом, він залишався паралізованим: «сиднем сидів Ілля і не мав в ногах ходіння», – каже билина. Але, попри все, хлопець не здавався – напівлежачи наполегливо розвивав руки, працював сокирою, рубав дрова, місив глину, лагодив шкіри, піднімав важкі скриньки. Ходити він як і раніше не міг, але до тридцяти років його сила стала дійсно вражаючою.

І тут, як каже житіє, сталося щось незрозуміле. Одного разу в будинок увійшли жебраки старці-мандрівники, «каліки перехожі», і попросили хлопця подати випити «пива хмільного» «півтора відра». Він пояснив, що не може ходити, але гості буквально вимагали, і Ілля, раптово відчувши силу, вперше піднявся на ноги. Від цих же мандрівників він отримує благословення битися з ворогами рідної землі і попередження, що «смерть ним на бою не писана». Така алюзія на святу Трійцю, або ж, за іншою версією, Христа з двома апостолами збереглася в дореволюційних виданнях билин. За радянських часів старців-мандрівників традиційно називали волхвами, чаклунами або чарівниками.

Преподобний Ілля Муромець. Фото: kazakvd.blogspot.com

Ілля поступив на службу до князя Володимира (очевидно, Мономаха) і став князівським дружинником – був «перший богатир у Києві», який не знав поразок.

У короткому житії преподобного вказано його прізвисько – Ілля Чоботок, тобто чобіток. За переказами, половці, увірвавшись в монастир, де був богатир, застали його зненацька, в момент, коли він взувався. Ілля встиг надіти тільки один чобіт, а іншим оборонявся від нападників і розігнав їх. Численні билини в один голос наголошують благородство воїна. Свою небачену силу він використовував тільки для боротьби з ворогами Вітчизни, для захисту русичів і відновлення справедливості. А кривдників в той час вистачало: степ дихав загрозою від печенігів – билинного «ідолища поганого», в лісах нишпорили солов’ї-розбійники, «Жидовин проклятий» – Хозарський каганат нависав з іншого боку.

З «гласом народу» погоджувалися і вчені. Костянтин Аксаков в «Замітці про значення Іллі Муромця» писав: «Ілля б’є неохоче, а тільки в крайніх випадках; а де немає цієї неприємної для нього необхідності, він тільки показує нешкідливо свою богатирську силу, щоб змусити поступитися собі».

Найвідоміший історик літератури і фольклорист 19 століття Орест Міллер в праці «Ілля Муромець і богатирство київське» писав, що «характерною рисою богатиря Іллі Муромця є те, що він ніколи не піддавався пристрастям, не спокушався ні красою, ні золотом, ні владою, ні будь-якою особистою солодкістю, що явно вказує на його аскетично-духовний образ життя, згідно чернечому».

Билини підтверджують таку характеристику унікального богатиря. Так, сам він на прохання чернігівців стати їх воєводою, відповідає: «Я простий руський богатир, селянський син. Я рятував вас не з користі і мені не треба ні срібла, ні золота. Я рятував руських людей, красивих дівчат, малих діточок, старих матерів. Не піду я до вас воєводою в багатстві жити. Моє багатство – сила богатирська, моя справа Русі служити, від ворогів обороняти».

Можна припустити, що саме ці риси – скромність, миролюбність, щирість – і піднесли Іллю Муромця на п’єдестал улюбленого героя народного епосу, поряд з Альошею Поповичем і Добринею Микитовичем. Пам’ятаєте картину Васнецова «Три богатирі»? У легендах вони здійснюють подвиги разом, ніколи і не зустрічаючись при цьому в реальному житті. Добриня Микитич жив трохи раніше – в Х столітті, Ілля Муромець – у ХІІ-му, а Альоша Попович – у ХІІІ столітті. У народній уяві тимчасові рамки розмилися, але пам’ять про героїв залишилася живою і яскравою.

Віктор Васнєцов. Богатирі. 1881—1898. Державна Третяківська галерея. Фото: opisanie-kartin.com

Ще одна легенда згадує, як богатир ледь не загинув в жорстокому бою і дивом залишився живий. Після цього він вирішив піти в монастир і дати Богу обітниці чернецтва, щоб більше ніколи не орудувати мечем. Біля стін Феодосієвого монастиря (нинішньої Лаври), Ілля склав свої військові обладунки, але так і не зміг кинути меч, за переказами, забравши його з собою. Він прийняв постриг в обителі (ймовірно, під час ігуменства преподобного Полікарпа Печерського (1164-1182)) і провів усі свої дні в пості і молитвах.

Одного разу, коли вороги підступили до монастиря, Ілля знову взяв у руки меч, але відчув, що ноги відмовляються йому служити («ковзнула у Ілейка ніжка ліва, Пав Ілля на сиру землю...» – каже билина) і отримав смертельний удар в груди.

«Прилітає невидима сила ангельська і стягувала його з добра коня і заносила в печери під Киевски, і тут старий помер, і понині його мощі нетлінні», – так описав народ кончину святого.

Захисника рідної землі, ймовірно, поховали з великими почестями – в так званому богатирському придилі Софійського собору. Це підтверджують і документальні джерела: в 1594 році до Києва прибув Еріх Лясота – посланник Рудольфа II – імператора священної Римської імперії. Він відвідав гробницю Іллі Муромця в богатирському приділі Софії. А вже в 1638 році мощі преподобного описав у своїй книзі «Тератургіма, або чудеса, що відбулися як в самому Печерському монастирі, так і в обох його печерах» інок Лаври Афанасій Кальнофойський, – очевидно, на той час святі останки вже перенесли до Ближніх печер. Цей же чернець і визначив рік смерті Іллі Муромця – за 450 років до написання «Тератургімі», тобто близько 1188 року.

У 1701 році паломник Іван Лук’янов так описав побачене в Лаврі: «Ми бачили хороброго воїна Іллю Муромця в нетлінні під покровом золотим; зростанням яко нинішні великі люди; рука у нього ліва пробита списом, виразка вся знать на руці; а права рука його зображена хресним знаменням».

Легенди легендами, але переказ про Іллю Муромця як богатиря і людину незвичайної сили в 1988-1990 роках був підтверджений медичними та антропологічними дослідженнями із застосуванням новітніх методик і надточної апаратури. Результати виявилися вражаючими: у раці в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври з величезною часткою ймовірності спочивав той самий билинний богатир. Єдине – датування його загибелі було встановлена дуже приблизно – XI-XII століття.

Вчені підтвердили, що досліджуваний мав дуже високий для свого середньовічного часу зріст (177 см), виключно розвинену м’язову систему, в юності страждав на захворювання хребта. Зокрема, експерти розглянули на хребцях скелета сліди спондилоартрозу, що дозволяє говорити про перенесений в юності параліч кінцівок. Також вчені виявили декілька переломів ребер і правої ключиці, а також наскрізну рану руки і проникаюче поранення грудей, – це, очевидно, і стало причиною смерті богатиря у віці 40-55 років. За методом реконструкції антрополога Михайла Герасимова криміналістом і скульптором Сергієм Нікітіним був відтворений скульптурний портрет Іллі Муромця.

Скульптурна реконструкція зовнішності святого Іллі Муромця. Фото: kp.ua

Український історик Сергій Хведченя реконструював останній бій преподобного. Аналізуючи характер і можливу відповідність ран різних видів зброї, вчений зробив висновок, що Ілля Муромець в цій битві схопився одразу з двома супротивниками. Їм вдалося збити богатиря з ніг, після цього нападник прибив його ліву руку до землі, а другий – пронизав груди списом зверху вниз, потрапивши в область серця. На жаль, не представляється можливим визначити точнішу хронологію отримання цих поранень: чи були вони отримані до постригу богатиря в чернечий чин або пізніше, під час руйнівного нападу половців на стольний град Київ. Нам не відомі подробиці про останні хвилини преподобного, але кожен, хто побував біля мощей святого Іллі, бачив, що він і зараз спочиває в особливому молитовному положенні, склавши пальці правої руки для хреста.

В наші лукаві дні говорити про Іллю Муромця стало не те, щоб незручно, але якось не комільфо – занадто слизька тема. Історики так і не визначили, якій країні належить честь називати богатиря своїм сином, і замість них це взялися вирішувати політики. Державний комітет з телебачення і радіомовлення у 2017 році відніс низку російських видань казок про богатирів, зокрема, «Ілля Муромець і Соловей-розбійник: казки про руських богатирів» і «Богатирські руські казки» в список заборонених в Україні. Вітчизняні «фахівці» називають «привласненням історії» версію про Муром як батьківщині святого Іллі, а спецслужби обох країн нишком редагують – кожен по-своєму – статті про богатиря у Вікіпедії. У свою чергу «Пошта Росії» назвала точну адресу Іллі Муромця у відповідь на спроби Міноборони України оскаржити його місце народження: 602267, Росія, Володимирська область, місто Муром, вулиця Комуністична, будинок 33. За цією адресою знаходиться театр-музей героя билинного епосу, а гендиректор установи назвала спроби оскаржити походження Іллі Муромця нісенітницею.

І це – тільки вершина айсберга. У підсумку –що після всіх цих примітивних войнушек дізнаються і запам’ятають про преподобного Іллі Муромця наші діти і внуки – залежить тільки від нас. Чи зможемо ми зберегти пам’ять не тільки про неймовірні подвиги богатиря, а ще й про його мужність і шляхетність, про хоробре серце, що вмістило у себе і безмірну любов до Батьківщини, і ще більшу любов до Бога – питання риторичне.

Святий Ілля Муромець символічно стоїть на сторожі громадянського нового року. А тут якраз і 1 січня держава дарує нам вихідний день. Чи зуміємо ж прожити його з користю – молитовно зітхнемо до преподобного святоруського воїна, під чернечого рясою якого навіть крізь століття поблискує богатирська кольчуга.

Дослідження нетлінних мощей

Мощі прп. Іллі у Ближніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври

У радянські часи замовчували той факт, що у героя фольклору є реальний прототип – Печерський преподобний Ілля, проте дослідження його нетлінних мощей розпочалося саме в ту пору. Так науковці встановили, що святий мав зріст 177 см, міцну статуру, помер у віці від 45 до 55 років від обширної рани в області серця.

Більше того, як і сказано в билинах, Ілля довгий час не міг ходити – цей факт засвідчують особливості будови хребта.

Перша офіційна згадка про святого датується 1574 роком. Офіційно канонізований Церквою – у 1643 році разом з ще 69-ма угодниками Києво-Печерськими.