Що трапилося з ногами Мельника

0 Comments

Г. К. Андерсен. «Снігова королева». Перемога щирих людських стосунків над багатствами Снігової королеви – ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА – I семестр

Мета: допомогти учням глибше усвідомити ідейно-художній зміст казки, сприйняти її моральні настанови; розвивати навички виразного читання переказу, аналізу образів, художнього тексту; образне мислення; виховувати кращі якості людського характеру — цілеспрямованість, доброту, милосердя.

Обладнання: портрет письменника, збірки казок, ілюстрації до казки «Снігова королева».

Теорія літератури: літературна казка, образи-персонажі.

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

— Казкар Ганс Крістіан Андерсен зазнав багато лиха — бідність, розчарування, невизнання таланту. Хоч він бува набагато розумніший і здібніший за інших письменників, багато його сучасників не визнавали творів свого земляка, критикували їх або замовчували. І все ж Андерсен не втратив віри в людей, любові до них. Він згадував: «Скільки найкращих благородних людей мого часу пестили мене й відкривали мені свою душу! Моя віра в людей рідко була обманута».

Мабуть, тому в андерсенівських казках чітко видно, кого й що автор схвалює, а що засуджує, вважає потворним. Сьогодні ми продовжимо знайомство з казкою «Снігова королева» й спробуємо порівняти свою та авторську позиції стосовно зображуваних подій.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

1. Літературний диктант (письмово, кожна правильна відповідь — 1 бал, взаємоперевірка під час роботи в парах)

1) Де жили герої казки Кай і Герда? (У великому місті, в дешевих квартирах — у мансардах)

2) Чим розважалися діти? (Читали книжки, доглядали за квітами)

3) Які незвичайні властивості мало дзеркало троля? (Усе красиве зображувало потворним)

4) Хто розважався зі дзеркалом троля, доки воно не розбилося? (Учні троля)

5) Якого лиха завдавали людям скалки із дивного дзеркала? (Робили їх злими)

6) Що трапилося з Каєм, коли якось вони з Гердою читали книжку? (Скалка троля потрапила через око до серця хлопчика, зробивши його крижаним.)

7) Як змінився Кай? (Став злим і насмішкуватим, неслухняним)

8) Скільки разів Кай зустрічався зі Сніговою королевою? (Двічі)

9) Як Снігова королева забрала Кая? (Він, розважаючись, прив’язав свої санчата до її саней.)

10) Про кого це: «Була вона дивовижно гарна й ніжна. її очі блищали, як дві ясні зірки, проте не було в них ані лагідності, ані тепла»? (Про Снігову королеву)

11) У кого перетворилися сніжинки, які летіли разом зі Сніговою королевою та Каєм? (У величезних білих курей)

12) Чим стала для Кая краса Снігової королеви? (Взірцем досконалості)

2. Стислий переказ другого оповідання з казки від імені різних персонажів казки: Герди, Кая, бабусі, Снігової королеви, троля, трояндових кущів

3. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

Проблемне запитання: «Який прихований алегоричний зміст першого оповідання казки?»

— Деякі люди злі й помічають в інших лише погане.

— Глузування до добра не доводять.

— Страшно, коли в людини холодне й байдуже до чужого горя серце.

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Виразне коментоване читання третього та четвертого оповідань

2. Словникова робота

Корма — протилежний носові кінець човна;

стріха — солом’яна чи очеретяна покрівля хати;

костур — палиця; вельми — дуже;

чаклувати — чарувати, ворожити;

вензель — художньо написані ініціали, що утворюють узор (ініціали — перші літери ім’я та прізвища людини);

атлас — коштовна блискуча тканина;

склепіння — верх, стеля;

оксамит — коштовна м’яка ворсиста тканина;

зі щирого золота — зі справжнього золота;

форейтори — верхівці, що сидять на передніх конях у великій упряжці.

3. Обмін враженнями про прочитане, спостереження над текстом

• Що нового ви дізналися про Герду? (Ця дівчинка смілива, рішуча, самовіддана.)

• Хто ще вірив у те, що Кай живий і що необхідно вирушати на його пошуки? (Сонячні промінці, ластівки)

• З чого видно, що Герда заради порятунку друга готова на все? (Вона віддала свої нові черевички, продовжила пошуки босоніж.)

• Які думки викликала у вас бабуся-чарівниця, як ви до неї поставилися? (Вона егоїстична; зло може бути й у привабливому вигляді, маскуватися під добро.)

• Чому бабуся послала під землю всі трояндові кущі у своєму саду? (Щоб дівчинка не згадала про свої кущі троянд під вікном і про Кая)

• Як крук і його наречена, королевич та королівна поставилися до дівчинки? (Зі співчуттям, готовністю допомогти)

• Що викликає посмішку? (Мовлення крука)

• Які нові цікаві фантастичні образи з’явилися в оповіданні четвертому? (Сни)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1. У казці багато героїв. Умовно їх можна розподілити на тих, у кого гаряче серце, і тих, в кого серце крижане. Зробіть це

(Зобразити на дошці або прикріпити малюнки із зображеннями червоного і синього сердець.)

2. Проблемне запитання

— А до яких героїв ми віднесемо Кая? Чому?

VI. Домашнє завдання

Навчитись виразно читати й переказувати третє й четверте оповідання казки; характеризувати героїв; зробити ілюстрації.

VII. Підсумок уроку

Учні від імені героїв казки говорять про себе, свою мету. Наприклад

Герда. Я все-таки знайду Кая!

Снігова королева. Не отримає вона свого Кая!

Бабуся-чарівниця. От лихо, втекла-таки дівчинка! З ким же я тепер гратимусь?

Крук. Яка сильна та смілива ця дівчинка! От якби й моя подруга була такою!

Трояндовий кущ. Добре все-таки, що я нагадав дівчинці про те, куди вона повинна йти!

Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

Андрій Мельник

Андрій Мельник народився 12 грудня 1890 р. у селі Якубова Воля (Дрогобицького району, Львівської області).
Батько, Атанас Мельник, працював на власному господарстві, був заможною людиною. Він закінчив сільську школу, згодом дяківський інститут у Дрогобичі. Мав приємний баритон і співав у церковному хорі. Атанас Мельник передплачував газети, журнали, був знайомий з Іваном Франком. Мати, Марія (у дівоцтві — Коваль), була домашньою господинею. Спокійний, чемний хлопчик ріс віруючою, чесною дитиною, дуже любив рослини та тварин. Навіть у поважному віці Андрій Мельник любив повторювати: «Як казали в нас на селі».
Найбільшим горем для шестирічного Андрійка була смерть матері. Батько одружився вдруге, з удовою Павлиною Матчак.
Допитливій, працьовитій дитині цікаво було навчатися у дрогобицькій школі, коли він навчався в 5-му класі Стрийської гімназії, від сухот помер батько. За виховання підлітка взялися мачуха та вітчим, Кость Мисів. У Андрія тоді виявили хворі легені, тому він активно зайнявся спортом, більше бував на свіжому повітрі. Попри його боротьбу туберкульоз узяв своє. По закінченні гімназії Андрій переніс складну операцію: йому видалили два ребра, аби полегшити дихання. Потім Андрій ще майже два роки лікувався. Щоб оплатити операцію, лікування, мачуха продала частину власної землі.
У 1912 р. вступив у Відні до Лісової академії, вчився за спеціальністю «інженер-лісівник». На формування його світогляду мав великий вплив довголітній посол до Віденського парламенту, доктор Євген Олесницький.
У 22 роки А. Мельник вступив до Високої земельної школи у Відні. З початком Першої світової війни, 1914 p., добровольцем став до лав Українських Січових Стрільців, хоч медкомісія заперечувала. Як командант сотні УСС брав участь у боях на горі Маківка та Лисоня. “Влітку 1916 року на фронт приїхав майбутній екс-герцог Карл, який потім став імператором Австро-Угорщини. Військовиками, які відзначилися, він вручав нагороди. Серед інших він вручив медаль за Хоробрість і Андрію Мельнику. Але чимось йому ця людина заімпонувала, щось йому таке розказала, ми не знаємо, але він знімає свою імператорську шаблю, і вручає Андрію Мельнику. Міг би якомусь німцю чи австрійцю — ні, він нагородив цього русина. Медаль міг отримати кожен, а шабля була одна імператорська, і її отримав саме Андрій Мельник».
У 26 років А. Мельник потрапив у російський полон, перебував у таборах військовополонених у Тамбові, Уфі та Царицині. Там він познайомився з Євгеном Коновальцем, який став на все життя другом і свояком. Потім 6 січня 1917 р. була втеча з табору до Києва. Разом із Є.Коновальцем вони сформували Галицько-Буковинський курінь, згодом перетворений на курінь Українських Січових Стрільців, а потім — полк, дивізію і корпус. А. Мельник – начальник штабу, полковник; у грудні 1918-го – отаман армії УНР, із січня 1919-го – виконувач обов’язків командира корпусу. Із маловідомих фактів хочу згадати такий. У Києві Андрій Мельник захворів на тиф. Його вилікував полковий лікар Федір Богатирчук, киянин, автор першого підручника з шахів українською мовою «Шахи. Підручник гри».
Мельник брав активну участь у звільнені заводу «Арсенал» від більшовицьких військ та у протигетьманському повстанні. Разом із Коновальцем вони склали міцний тандем: амбіції вождя у першого та логічність мислення А. Мельника, його вміння бути заступником доповнювали дует.
Поет Євген Маланюк був високої думки про Мельника. Згадував, як улітку 1919-го він, тоді ад’ютант Василя Тютюнника, зустрівся в Кам’янці-Подільському з полковником. Після вирішення питань Андрій Мельник стримано-дружнім тоном запросив відвідати театр. Незабутньо. «Останній сніп» Людмили Старицької-Черняхівської за участю М.Садовського і вони в урядовій ложі. Після спектаклю пропозиція-наказ відвідати вечерю у «клюбі» Франка. Після самогону, м’ясної печені та пустих розмов Мельник неслужбово сказав:
– Вибачте, що затягнув вас. Ніколи в житті я так не змарнував часу, як оце тепер.
У грудні 1919 р. А. Мельник захворів на тиф, лікувався у Рівному, потім у Луцьку. Звідти виїхав за кордон як контролер військових місій УНР. У Празі закінчив студії і отримав диплом інженера. За наказом Голови Директорії УНР С.Петлюри Є.Коновалець і А.Мельник згуртували сили для ведення підпільної боротьби за визволення України. У 1920 році сто сотників утворили таємну Українську Військову Організацію (УВО), яку очолив Є.Коновалець.
УВО поставила завдання:
– здійснити реєстрацію військовиків,
– оформити їх в організовані формації (ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії);
– збір і комплектування зброї, купівля її за кордоном.
Поза українськими землями УВО утримувала експозитури у Бразилії, Канаді, Литві, США, Чехо-Словаччині. Експозитури ставили завданням легалізувати членів УВО за кордоном, підтримувати зв’язки з чужинецькими колами, транспортувати зброю та літературу, організувати вишкільні курси. Гуртки УВО за океаном політично та фінансово підтримували УВО. Відповідальним за фінансування УВО, пізніше за фінансування ОУН був Степан Федак-старший. До скарбниці УВО надійшли:
– частина фондів, вивезених Січовими Стрільцями з України;
– дотації уряду УНР на формування відділів у Чехо-Словаччині (відповідальний ад’ютант С. Петлюри С. Федак-молодший;
– пожертви Канадського Червоного Хреста та інші пожертви заокеанської еміграції (скарбник – Олена Федак-Шепарович, дочка С. Федака, журналістка, представник уряду ЗУНР у справах Червоного Хреста, співзасновник і заступник голови Союзу українок у Львові);
– допомога від українських фінансових установ за посередництва С. Федака-старшого;
– кошти, здобуті в експропріаціях: державних грошей (під Богородчанами, Калушем), напади на пошту у Львові, під Печеніжином і Бірчею, у Трускавці, а також у Польщі — в Сьремі (Познанщина).
Литовські урядові й військові кола підтримували друк і транспорт «Сурми» й інших матеріалів УВО, допомагали видачею паспортів для членів УВО та фінансовими дотаціями.
Німецькі військові кола покривали кошти курсів, допомагали в транспорті осіб і матеріалів.
У цей час відбулося знайомство двох полковників із Степаном Федаком-молодшим, сином відомого банкіра. Сам же банкір Степан Федак-старший у 1918 році був державним секретарем харчових справ уряду ЗУНР, потім до кінця життя був головою Комітету допомоги політичним в’язням. Через короткий час полковник Коновалець став чоловіком Ольги, улюбленим зятем Федака-старшого. Молоді отримали литовське громадянство й оселилися в Римі.
Після від’їзду Є.Коновальця з Галичини А.Мельник став крайовим командантом. У лютому 1924 року за діяльність в УВО Андрія Мельника заарештувала польська поліція і покарала 4 роками ув’язнення. Його сокамерники згадували, що полковник завжди був сумний і маломовний, про себе не говорив ніколи. Відзначали витончену культуру, ґречність, любов до історії. Він любив Платона, розповідав про героїв – це Іван Богун і Павло Полуботок, про трагедію Калнишевського.
Після звільнення А.Мельника обрали головою Сенату УВО, головою легальної української організації колишніх вояків армії УНР «Молода громада», організації католицької молоді «Орли».
28 лютого 1929 року Андрій Мельник став чоловіком Софії, невеличкої чорнявки з бистрими очима в окулярах і тонкими рисами обличчя; став зятем Федака-старшого. Тесть, Степан Федак-старший, який з дитинства дружив із Андреєм Шептицьким, був особистим радником і банкіром митрополита, влаштував Андрія Мельника інспектором лісів і дібров (лісівником) до митрополичих угідь. Дітей подружжя не мало, життя родини Мельник не любив виставляти на показ, забороняв про це писати.
По створенню у 1929 р. Організації Українських Націоналістів (ОУН) А. Мельник виконував спеціальні завдання Голови Проводу ОУН Є.Коновальця.
На Святвечір, 6 січня 1937 р., д-р С. Федак помер. Справи скарбника ОУН лягли на плечі А. Мельника; банківські номери доларових рахунків були відомі тільки А.Мельникові та Ріхарду Карпат-Ярому. Після загибелі Є.Коновальця 23 травня 1938 року А.Мельник із родиною виїхав у Люксембург і очолив Провід Українських Націоналістів та УВО.
27 серпня 1939-го року у столиці муссолінівської Італії, в Римі на вулиці Корзо д’Італія, в будинку колишньої української амбасади, в пансіоні професора Євгена Онацького розпочався ІІ Великий збір Українських націоналістів («Римський ВЗУН»), який тривав 3 години.
На II Великому Зборі Українських Націоналістів у Римі самолюбство вождя було потішено й підкріплено Уставом, який надавав Голові Проводу права диктатора. Далі усі 22 учасники ВЗУНу слухали стоячи Андрія Мельника, який за підтримки митрополита А Шептицького, оголосив усний заповіт Є.Коновальця. Усі підтвердили промовця на посаді Голови Проводу (ПУН) і ОУН. Усі делегати встали й трикратно проскандували: «Слава Вождеві Андрієві Мельникові. ».
Коли учасники Великого Збору роз’їжджалися, почалася Друга світова війна. За образним висловом Зиновія Книша за «п’ять хвилин перед дванадцятою ОУН під проводом Андрія Мельника стала готова до нового бою».
У Кракові 10 лютого 1940 р. 14 підписантів проголосили «Акт», який оголосив А. Мельника «тимчасовим явищем» і виключив його з посади голови ОУН. 5 квітня 1940 р. о 19 год. на Півночі Італії відбулася зустріч Андрія Мельника та Степана Бандери, на якій останній пред’явив Вождеві ОУН «Акт» і ультиматум – дати відповідь упродовж 72 годин. Обоє мали характер диктатора, оба безкомпромісні політики у розмові на підвищених тонах не знайшли спільної мови. Андрій Мельник більше був військовим, ніж політиком, тому рідко знаходив консенсус із політичними опонентами.
З початком німецько-радянської війни Андрій Мельник керував діяльністю ОУН на українських землях. Його заступник О.Ольжич перебував в Україні, вів опосередковане керівництво діями ОУН. А.Мельника гітлерівці утримували під домашнім арештом, 26-го лютого 1944 р. його й дружину було заарештовано й ув’язнено в концентраційний табір Саксенгаузен, де утримували й Степана Бандеру з 1941 року. Після звільнення 1945-го жив у Німеччині та Люксембургу. III Великий Збір (1947) обрав А. Мельника дожиттєвим Головою ОУН.
1 листопада 1964 р. Андрій Мельник помер від пневмонії у м. Клерво (князівство Люксембург). Похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа. Софія Мельник по його смерті жила в м.Люксембург.

Що пише на руці мати загиблого героя — історія Наталії Ліпей у проєкті “Я не забуду”

Українці вже протягом двох років ведуть відмінний від усього світу відлік часу — ми рахуємо дні війни. Героїня нового випуску програми Я не забуду з Іриною Хоменко веде ще й власний календар на своєму зап’ястку.

Наталія Ліпей — мати загиблого військового Віктора Ліпея. У грудні 2022 року її син повернувся зі служби додому на щиті. Після трагедії жінка, не зважаючи на свій стан здоров’я, влаштувалася на роботу, а всю зарплату віддає на потреби військових. Також вона відвідує госпіталі, здає кров та щиро вірить в перемогу, про яку так мріяв її старший син.

Залізничниця і волонтерка, син якої зазнав поранення

Залізничниця Леся Поліщук займається волонтерською діяльністю від початку повномасштабного вторгнення. Вона розповіла про знайомство з пані Наталією, про поранення свого сина та їх спільну допомогу Збройним силам України.

— Як ви познайомилися з пані Наталією?

— 12 грудня 2022 року усі в Жмеринці проводжали в останню путь її сина. 11-го зустрічали його живим коридором. Я там була. На похороні не була, тому що була в рейсі. Я залізничник.

Це була важка втрата. Молода, активна, позитивна людина. Наталя Борисівна пише всім волонтерам у з усіма знайомиться. Я займаюся волонтерською діяльністю з перших днів війни. Влітку 2023 року Наталя Борисівна мені написала, що вона є матір’ю загиблого героя з позивним “Аміго” і хоче зі мною зустрітися. Ми зустрілися, обійнялися і розплакались, не знаючи одна одну. Потім вона дала мені 500 гривень на мій збір. Це був перший донат на той збір. Вона плакала і розповідала, що важко хвора, що ноги болять, але вона працює і всі кошти віддає на ЗСУ.

Мій син теж військовий. У той день, коли ми познайомилися [з Наталією], мені посеред ночі зателефонували з невідомого номера. Я дуже цього боялася. Мого сина було поранено — мінно-вибухова травма. Ми мали їхати на наступний день у Київ: я — в рейс, а вона тим же потягом — на роботу. І ось, вона прийшла, а мене немає. Вона звернулася до моїх колег, і ті їх розказали, що трапилося. Подзвонила мені… Як за рідну дитину. Я провела чотири доби в шпиталі і не було, напевно, й години, щоб вона мені не писала чи не телефонувала. Таким чином у нас зав’язався такий родинний зв’язок. Маючи своє горе, вона підтримує на всі сто — і морально, і фінансово, і фізично. Це не жінка, а титан. Сталеві нерви і велика сила волі.

— Я знаю, що пані Наталя ще й приїжджала у лікарні, щоб допомагати військовим.

— Так, вона приїжджає з оберегами, освяченими в церквах — в українській і в греко-католицькій. Багато ж є військових і серед католиків. Вона їх усіх цілує, гладить, масаж їм робить, віддає всю свою материнську любов.

— Де вона працює?

— Працює посудомийкою в кафе у Києві. Тиждень працює, тиждень дома. Інколи по два тижні. Працює тяжко, до пізньої ночі чи навіть до трьох годин ранку. Всю заробітну плату віддає на донати, а виживає за рахунок пенсії. Каже, що працює і буде працювати, доки не буде перемога. Усі в Жмеринці називають її “мама Наташа”.

Їхала я в Київ із сином на ВЛК. Вона каже: “Доця, так хочу сходити на Майдан”. Кажу: “Давайте сходимо”. Ми приїхали на Майдан і підписали три прапорці в пам’ять про загиблих героїв. Але цього було замало для Наталі Борисівніи, тому через два дні вона перевернула всіх у Жмеринці з ніг на голову, щоб їх протягом двох днів надіслали фото, дати та імена всіх загиблих військових. Вона закупила прапорці, розписала їх, а на другий день поїхала в Київ і встановила на Майдані стенд пам’яті загиблих героїв Жмеринського району.

— І при цьому пані Наталя має проблеми зі здоров’ям?

— Так, у неї хворі ноги, їй важко ходити.

— Вона не лікується?

— Ні. На запитання, чи у неї щось болить каже: “Ні, я здорова”. В неї немає ані часу, ані коштів на лікування.

— Намагалися її вмовити полікуватися?

— Це просто нереально.

— Ви на початку сказали, що вона пише і знайомиться з усіма. Мабуть, їй не вистачає спілкування і хочеться трішки уваги.

— Так, і ми її їй приділяємо по можливості. О другій ночі вона може зателефонувати і ми будемо плакати і годину розмовляти. Ми слухаємо її, підтримуємо зв’язок. Вона підтримує нас, а ми її. Вона боїться залишатися наодинці.

Матір загиблого військового веде свій власний календар на руці

Наталія Ліпей втратила на війні свого старшого сина Віктора. У грудні 2022 року він повернувся зі служби додому на щиті. Після трагедії жінка, не зважаючи на свій стан здоров’я, влаштувалася на роботу, а всю зарплату віддає на потреби військових. Також Наталія відвідує госпіталі, здає кров та щиро вірить в перемогу, про яку так мріяв її старший син.

— Пані Наталю, ми знаємо, що ви на руці ведете свій власний календар. Що саме ви там пишете?

— Що сьогодні минає 415 день як загинув мій син. Кожного дня цифру пишу. Це вже, дійсно, мій календар. Таким чином він поряд зі мною і ніби тримає за руку. Я завжди була проти татуювань, але якось думала написати “Аміго”. Ще поки не знайшла, як саме хочу це написати.

Коли я в Жмеринці, я йду на кладовище і розмовляю з ним. Коли знаходжуся в Києві, то вмикаю його відео і так само з ним розмовляю.

Скоріше б ця війна закінчилась, бо я вже не можу дивитися, як привозять нових хлопців на щиті, як знову мама оплакує свого сина, жінка лишається без чоловіка, а дитятко без батька. У нас у Жмеринці є алея в центрі міста зі світлинами загиблих хлопців. Коли маленькі діти тягнуться ручками до якогось фото зі словами: “Тату”. Не те що ком у горлі, а кричати хочеться.

— Віктор ваш єдиний син?

— Є ще один син, працює в Києві. Між ними різниця 3,5 років. Брат був для нього всім.

Вітя якось дуже швидко дорослим став. Був мов промінчик — світленький із блакитними оченятами. Займався спортом: спочатку греко-римською боротьбою, потім боксом, а згодом пішов у кікбоксинг. Зайняв на змаганнях перше місце по Україні. Навчався в Черкаській пожежній академії.

— Я знаю, що за станом здоров’я ваш син був змушений покинути роботу у пожежно-рятувальній частині. Тоді він поїхав до Польщі на заробітки. Чим він там займався?

— На фабриці з курми працював. Згодом менший мій син захотів одружитися зі своєю дівчиною. Вітя мав приїхати. Дату весілля обрали символічну — 22.02.2022. Вітя взяв квиток на літак, але поляки казали йому не їхати, бо буде війна. Він прилетів 20-го, 22-го розписалися, а 24-го почалася війна. 25 лютого з самого ранку він пішов у військкомат. Я навіть не знала, що він пішов.

— Де саме служив ваш син?

— Спочатку він був у Жмеринці в теробороні, а потім їх перевели в Житомир на навчання і зразу на Донецьк.

— Коли і за яких обставин загинув ваш син?

— Вони цілий день воювали, а ввечері мали забрати їжу. Коли стали обходити з іншого боку, почався обстріл. Він мені завжди казав, що йому щастить. А цього разу одна куля пройшла крізь тіло з лівого боку, ще дві — в голову.

Коли його мені повернули, то не хотіли спершу показувати. Молодший син казав не знімати з Віті шапку. Але це моя дитина, я хочу бачити все. Йому було 32 роки.

— Ми уже дізналися від Лесі, що ви грошима дуже допомагаєте з військовими зборами і ходите в лікарню до наших захисників. Ще ви долучилися до збору крові для поранених бійців, так?

— Так, було таке. Я в інтернеті вичитала, що потрібна кров. Ті, хто вже когось втратили, йдуть перші. Я до того ніколи не здавала кров, але збрехала їм, що здавала. Здала, бо це теж чиїсь діти. Хочу, щоб усі вони повернулися в сім’ї.

Хто їм що дасть, як не ми? Їм і колеса треба, і авто, і дрони, і прибори нічного бачення. Нам коли холодно, ми вдома вкриваємося теплою ковдрою, а вони там на холоді продовжують воювати. А коли дощить, вони мокрі й брудні теж воюють. Так хворіють там… У них ніби “все ок” і “все норм”, але ж ми знаємо, що це насправді не так.

— Ми знаємо, що ви віддаєте всю зарплатню на потреби військових, а самі живете на пенсію. Також почули про ваше здоров’я — що насправді не все так добре і є проблеми з ногами, які треба б вирішити.

— Допоможіть скоріше здобути перемогу, і тоді я візьмуся за своє здоров’я. Зараз якось пристосовуюся, бо дуже хочу цієї перемоги. На жаль, із цією перемогою я прийду вже до могили свого сина. Але я знаю, що продовжила його справу.

— Я знаю, що після загибелі сина ви почали писати вірші.

— Коли я прийшла на його могилку, написала такий вірш:

А я могилу обіймаю, шепочу ніжності слова:

“Синочку, Вітєнька, благаю я Бога раю і тепла”.

Не вірю я, що в тій могилі

З вінками, з купою квіткíв

Лежить моя, моя дитина

В алеї мужніх козаків.

— Ви знаєте, що вас усі називають “мама Наташа”?

— Знаю, бо вони всі молодші за мене. Я їх дуже люблю, як своїх дітей. Вони супердіти, вони волонтери, які допомагають там.

По відеозв’язку до розмови долучилася Руслана Іваха, котра отримала від Наталії Ліпей кошти на дрон. Жінка розповіла, як матір загиблого героя допомагає чоловіку Руслани, який також захищає Україну.

До студії проєкту “Я не забуду” мав завітати і Роман Абдуназаров — побратим загиблого військового Віктора. У відеорежимі він розповів про знайомство із сином Наталії, їх службу та спілкування з мамою воїна.

Попередні випуски “Я не забуду”: