Як прасловяни називали листопад

0 Comments

Листопад – місяць опалого листя. Народні прикмети, приказки

Листопад – місяць опалого листя, тому ще мав зворотну назву – падолист. Останній місяць осені, який дуже часто підпадає під владу зими, також іменували «напівзимником».

Наймолодший син Матері-Осені, якому вона доручає зустріти Бабу-Зиму та її сивобородих синів. Тому він більше прихильний до свого двоюрідного брата Грудня, аніж до рідного – Жовтня, і дозволяє Бабі-Зимі сніжити на полях і лісах. В цей же час Мати-Осінь, щоб прискорити прихід зими, вкорочує листопадові дні. Природа останнього місяця осені у стурбованій задумливості. То згадає про минуле літо, і тоді сонечко прогляне з-за хмар. А то подумає про близьку зиму, і небо відразу закошлатиться важкими темними хмарами, а по землі вперіщать холодні байдужі дощі.

Його європейська назва «новембр» походить від латинського слова «дев’ять», бо в дореформеному календарі він був дев’ятим місяцем року.

На українському Поліссі довгий час зберігалася ще одна назва листопада — «братчини». Для сучасників слово це майже незнане. Хоч раніше воно віддзеркалювало глибокий зміст. Саме так називали гуртівні обрядодійства, що їх влаштовували в кінці осені. З початком листопада для хліборобів наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин, спочиває примерзла нива, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати. Під цю пору вже справляли весілля, юнаки й дівчата сходилися на вечорниці та досвітки, влаштовуючи всілякі забави.

У народі кажуть

  • В листопаді світанок з сутінками в полудень зустрічаються.
  • Листопадовий день, що заячий хвіст.
  • Листопад не лютий, проте спитає, чи одягнутий та взутий.
  • В листопаді голо в саді.
  • В листопаді зима з осінню бореться.
  • У листопаді сонця, як у старої баби чепуріння.
  • Листопад і колесо, і полоз любить.
  • Коли в листопаді небо заплаче, то слідом за дощем і зима прийде.
  • Листопад заспів зими і сутінок року.

Народні прикмети

  • Хоч скільки б випало снігу в листопаді, але відлиги його зженуть.
  • Пізньої осені вітри зі сходу — весна буде холодна.
  • Якщо восени рано нанесе снігу, а над ним хмара — хорошої погоди не чекай.
  • Хмари висять низько — чекай вітру і снігу.
  • Якщо свійська птиця ховає голову під крило — буде холодно.
  • Коти на піч лізуть грітися, знай: ніч буде з приморозками.
  • Потріскалася кора на ясенах — буде холодна весна.
  • Якщо осінь багата на гриби — зима буде тепла.
  • Якщо листя з дерев нечисто опаде — буде сувора зима.
  • Калина вже достигла, а листя на ній ще зелене — тепла осінь. Буває і навпаки: листя опаде, а плоди аж до морозів тверді.
  • Ранній сніг на ранню весну.
  • Якщо в листопаді появляються комахи — зима буде теплою.
  • Качки або гуси все частіше почали перелітати з місця на місце — на холодну зиму.
  • Якщо кури ходять дотемна — наступного дня буде негода.
  • Пізній листопад — до суворої і затяжної зими.
  • Яка погода в листопаді, така і в квітні.

Деякі прикмети погоди тісно пов’язані з певними датами

4 листопада — свято Казанської ікони Пресвятої Богородиці. Вважалося, що з цієї пори починаються заморозки: “До Казанської — не зима, з Казанської — не осінь”. Для незаміжніх дівчат — останній шанс вийти заміж цього року.

8 листопада — Дмитрів день, з якого починається поминальний тиждень: “Живих батьків вітай, померлих — поминай!”.
Кажуть: “Якщо Дмитро без снігу, то і Великдень буде теплим”; “Якщо Дмитро зі снігом, то і Коляда буде засніжена, а весна пізня”.

10 листопада — день великомучениці Параски або “святої П’ятниці”. Вважається, що в цей день не можна користуватися голками — шити, вишивати, майструвати і т. п., бо все це ранить тіло святої.

14 листопада — Кузьминки в честь чудотворців Кузьми і Дем’яна (цілителів древності Косьми і Даміана з Малої Азії ІІІ ст. н. е.). З часом їх почали вважати ще й покровителями домашнього затишку і сімейного благополуччя

21 листопада — день Михаїла Архістратига, який вважається покровителем міста Києва і символізує собою перемогу добра над злом. В селах відзначали просто “Михайлів день”, коли бажано було задобрювати свого Домовика, залишаючи йому на ніч чашку з пивом, щоб “… спати не лягав, худобу не лякав, житло оберігав, нечисть відганяв…”.
Вважалося: “Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна”.

27 листопада — Пилипівка або день завершення весільних свят і підготовки до Різдвяного посту, який починається наступного дня, що зветься днем Гурія (28 листопада).

Прикмети свідчать: “Якщо Пилип в сніговому кожусі — травень буде в дощовій завірюсі; Пилип у гарній папасі (іній на деревах) — овес в коморі у запасі”; “Пилип плаче — пшениця вгору скаче”; “Пилип лисий (дерева без інею) — врожаю не мисли”. Найвишуканішою стравою цього дня вважаються вареники з капустою.

Як прасловяни називали листопад

Марнували літечко, марнували.

А тепер осінні вже карнавали.

Українські назви місяців мають досить прозоре значення і чітке мотивування: всі вони пов’язані з певними явищами природи або господарською діяльністю українців.

Про осінні й зимові місяці, а саме про походження їх назв, народні найменування, традиційні обрядові дійства йдеться у відео, яке підготували на ТРК «Рудачі» за участі доцента кафедри української мови, кандидата філологічних наук Світлани Андріївни Бузько.

Сучасне українське літературне найменування вересень, безперечно, утворене від назви вересу, цвітіння якого припадає саме на перший місяць осені. Вересень – сезон сівби озимих. На цьому ґрунті сформувалася в усній українській мові назва сівень (від сіяти). У вересні перелітні птахи відлітають у теплі краї, або, як здавна казали на Україні, у вирій. Через це вересень ще називали довирій, довирійник. Священники називали цей місяць богородинець, оскільки саме у вересні українці відзначали свято Різдва пресвятої Богородиці. Інші назви – хмурень (від хмуритися – небо хмуриться), ревун (саме в цей час починаються холодні осінні дощі й ревуть вітри).

Вересень має й двослівне найменування – «бабине літо», так прийнято називати погідні теплі дні на початку осені, коли в повітрі літає павутиння. Таку назву місяць дістав у зв’язку з домашньою роботою жінок, основною колись для цього періоду: обробка конопель, вибілювання полотна тощо. Павутиння, що літає в цей період, пов’язують із деякими видами жіночої роботи, яка припадала саме на цей час, – прядіння, вишивання тощо.

Сучасна назва місяця листопад походженням завдячує осінньому опаданню листу. У словниках української мови кінця XIX – початку XX ст. фіксуються такі форми місяця: листопад, падолист, листопадень. Українська усна і писемна мова знає й інші варіанти назви місяця листопад: листогуб, листогубець, листосій, листосівень, листотрус, листольот, листокидень.

Назва першого зимового місяця грудень, на думку багатьох дослідників, походить від іменника грудь, або грудка (це був час непроїзних доріг, коли земля після осінніх дощів перетворювалася на грудки́). Інша поширена раніше назва цього місяця – студень (пов’язана зі стужею, тобто настанням холодів). Говірки іменують грудень трусим. Породили таку назву асоціації з першим снігом, першою сніговою порошею. Грудневе задощів’я викликало іменування грудня мочарець. Коли ж грудневий густий дощосій довго-довго звисає з неба, то грудень іменують не інакше як мжичик, мрякач, мжичник. Проте ці назви не ввійшли в єдину систему назв української літературної мови

Назва місяця січень бере свій початок від традиції, пов’язаної з вирубуванням (просічуванням, висічуванням) лісів. Січення (просіка, вирубка) проводилися найбільше в ту пору, що припадала приблизно на місяць січень. Імовірно, що слово січень етимологічно пов’язане з поняттям сильний (сікучий) мороз. Січень мав ще й іншу назву – просинець (від просині – частини чистого неба в міжхмар’ї). У говірках південно-західного наріччя й досі назва просинець активно функціонує як назва другого зимового місяця.

Сучасна українська назва лютий відповідає своїм значенням давнім назвам морозів у цей місяць: сердитих і тріскучих, уїдливих і жорстоких, лютих. Протягом тривалого часу лютий мав форму лютень, яка навіть у словниках XIX – початку XX ст. фіксується першою паралельно з назвою лютий. Лютий – єдина назва прикметникової форми поміж усіх сучасних українських найменувань місяців.

Як бачимо, українська мова багата народні назви місяців, у яких наш народ зафіксував своє світосприйняття, спостереження за порами року й цінування світу природи. Нехай ці слова поселяться в мовленні українців, аби шанувати рідне слово й оберігати його.

Хай буде сніг, і музика, і вечір.

Хай серце серцю сплачує борги.

О покладіть гілки мені на плечі,

з мого життя пострушуйте сніги!

Кафедра української мови бажає всім теплої й благодатної осені, непохитної й витривалої зими.

Віримо в ЗСУ! Віримо в Перемогу!