Які функції домашніх господарств

0 Comments

Зміст:

Фінанси домашніх господарств

Сутність і функції фінансів домашніх господарств; фінансові ресурси домогосподарства; бюджет домашнього господарства (доходи і грошові витрати домашнього господарства); заощадження домогосподарств.

Сутність і функції фінансів домогосподарств

Ринкова економіка характеризується складною суб’єктної структурою. Суб’єктами ринкової економіки є: підприємці, наймані працівники, власники позичкового капіталу, власники цінних паперів, торговці, кінцеві споживачі і т.д. Суб’єктна структура ринкового господарства – це система взаємовідносин між безліччю учасників товарно-грошових відносин, що виражає їхні цілі, економічні інтереси, форми організації та взаємодії з приводу руху товарів і послуг. Основними суб’єктами ринкового господарства є домашні господарства, організації і держава. Домашнє господарство є одним з основних суб’єктів сучасної економіки, її первинним елементом, оскільки і організації, і держава створені для задоволення потреб та захисту інтересів громадян.

Поняття “домашнє господарство” включає господарство спільно проживаючих людей, що здійснюють різні види діяльності, внаслідок чого утворюються і використовуються фінансові ресурси і доходи, формується загальний бюджет. Домашнє господарство часто ототожнюватися з поняттям сім’ї, разом з тим до складу домашнього господарства може входити одна людина. Воно може включати осіб, які не є родичами, але провідними спільне господарство. Домашнє господарство – це економічна одиниця, яка функціонує в споживчій сфері економіки, забезпечує виробництво і відтворення людського капіталу, самостійно приймає рішення, є власником і постачальником будь-якого фактора виробництва в ринковій економіці, прагне до максимального задоволення особистих потреб. Домашні господарства є не тільки кінцевими споживачами різних благ, але і їх виробниками. Вироблена домашніми господарствами продукція призначена як для власного споживання, так і на продаж, тому відповідно виділяють неринкові і ринкові домашні господарства.

Роль домашнього господарства в економіці велика, тому що велика частина ВВП у вигляді товарів і послуг споживається домогосподарствами, отже, домогосподарства формують попит. Домогосподарства створюють накопичення фінансових ресурсів, утворюються заощадження, які є джерелом інвестицій у різних сферах економіки. Домашнє господарство є обліково-статистичним показником, що використовується для аналізу стану суспільства, оскільки домашні господарства беруть участь у всіх процесах, що відбуваються в економіці.

Фінанси домашніх господарств є частиною фінансової системи Росії. Фінанси домашніх господарств беруть участь у відтворювальному процесі, через фінанси домашніх господарств здійснюється процес накопичення і заощадження фінансових ресурсів приватних осіб. Фінанси домашніх господарств є економічною категорією зі своєю специфікою, що полягає в соціальному призначенні, і в найменшій мірі схильні регулюванню з боку держави. Домашні господарства самостійно формують і використовують свої грошові фонди. Однак держава може змінити загальну величину доходу, одержувану домашніми господарствами, наприклад, шляхом збільшення податків на доходи фізичних осіб або виплачуючи додаткові бюджетні кошти у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення.

Фінанси домашніх господарств являють собою об’єктивні, реально існуючі грошові відносини, що виникають у процесі формування та розподілу грошових коштів. Такі грошові відносини бувають внутрішніми і зовнішніми по відношенню до домашнім господарствам.

Внутрішніми фінансовими відносинами є грошові відносини, що беруть участь у формуванні сімейних бюджетів з метою поточного використання, довгострокового застосування на цілі капітального характеру або вкладень у реальні і фінансові активи.

Зовнішніми фінансовими відносинами виступають грошові відносини між домашніми господарствами і державою по сплаті податків та обов’язкових внесків та платежів; страховими компаніями в процесі сплати страхових внесків при формуванні страхових фондів; банками при отриманні споживчих кредитів, їх погашенні та сплаті відсотків за ними. Такі фінансові відносини можуть виникати між домашніми господарствами та іншими фінансово-кредитними інститутами в процесі різних фінансових операцій, а також представниками фірм, організацій, підприємств, корпорацій при виплаті заробітної плати та формуванні валового внутрішнього продукту, іншими домашніми господарствами в процесі формування загальних грошових фондів.

У процесі розподілу загальної вартості всього виробленого суспільного продукту виникають фінанси домашніх господарств. Приватні особи продають свою робочу силу в процесі виробництва цього продукту і тому мають право на її оплату. Фінанси домашніх господарств беруть участь як у первинному, так і вторинному розподілі вартості сукупного суспільного продукту. Виплата заробітної плати є первинним розподілом, а отримання соціальних трансфертів, наприклад пенсій, дотацій населенню, – вторинним розподілом створеного продукту.

Фінанси домашнього господарства виконують такі функції: розподільну, контрольну, регулюючу, які відображені на рис. 3.4.1.

Рис. 3.4.1. Функції фінансів домогосподарств

Як видно з рис. 3.4.1, функції розкривають економічну сутність домашнього господарства. Інші функції домашніх господарств, наприклад інвестиційна або функція забезпечення життєвих потреб, є похідними від загальних функцій фінансів.

Сутність фінансів домашніх господарств проявляється через функції, до яких відносяться розподільна, контрольна та регулююча. Всі інші функції є похідними від загальних функцій фінансів, наприклад, інвестиційна або функція забезпечення життєвих потреб населення.

Розподільна функція фінансів виражається в розподілі на останньому щаблі вартості валового внутрішнього продукту між усіма учасниками домашніх господарств. До учасників домашніх господарств відносяться діти, повнолітні непрацюючі члени сім’ї. Тому через розподільну функцію кожна людина отримує кошти для підтримки життя. Розподіляється сімейний бюджет після виплати всіх податків та інших обов’язкових платежів.

Контрольна функція домашніх господарств виражається в підтримці певного рівня споживання, звичайного для кожної родини та її членів, оскільки цей рівень може змінюватися, підвищуючись або знижуючись, під впливом різних макроекономічних чинників і мікроекономічних ситуацій.

Регулююча функція домашніх господарств полягає в збалансованому розвитку домашніх господарств при узгодженні інтересів і взаєморозуміння учасників домашніх господарств на основі перерозподілу грошових коштів або шляхом саморегулювання.

Дж. Кейнс до похідних функцій фінансів домашніх господарств можна віднести інвестиційну функцію. Вона виражається у вкладеннях накопичених коштів в реальне виробництво або фінансові інструменти. Тут доцільно врахувати, що зростання споживчих витрат сприяє розвитку виробництва.

До особливостей функціонування фінансів домашніх господарств доцільно віднести підпорядкованість економічних цілей і рішень соціальної складової. Самі рішення не формалізовані і запрошували нерідко на основі інтуїції або життєвого досвіду. Як правило, домашні господарства не ведуть балансу доходів і витрат грошових коштів, але формують структуру своїх майбутніх активів (житло, садові ділянки і т.д.), крім того, домашні господарства планують фонд робочого часу.

Фінансові рішення домашніх господарств виражаються в основному у розподілі отриманих доходів. Домашні господарства можуть розташовувати початковим капіталом, представленим соціальними трансфертами, споживчим кредитом, наявними доходом домашніх господарств або іншими ресурсами (наприклад, виграшем).

До специфіки фінансів домашніх господарств можна також віднести значну частку неоплачених робіт, наприклад, з ведення домашнього господарства, вихованню дітей і т.п. Частка неоплачених робіт у фінансах домашніх господарств вище, ніж оплачуваних. Причому чим більше дітей, тим вище частка неоплачених робіт, і вище повинен бути рівень доходів. Держава шляхом використання соціальної допомоги вирівнює доходи домашніх господарств з різною кількістю дітей і доходом.

ДОМОГОСПОДАРСТВО В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Домогосподарство і його місце в економічній системі суспільства

В економічній теорії важливе місце як один з найголовніших суб’єктів ринкової економіки посідає домашнє господарство. Воно є власником більшої частини ресурсів і відіграє велику роль в організації всього суспільного виробництва. Для вітчизняної економічної науки цей феномен є новим з точки зору його дослідження, бо в попередній нашій історії економісти, по суті, не вивчали домогосподарство з позиції економічної теорії.

Домашнє господарство це соціально-економічне утворення, яке є первинною ланкою в організації суспільного життя. Це незалежна економічна одиниця, яка включає кілька осіб (але це може бути й одна особа), які пов’язані спільним веденням господарства, забезпечують економіку факторами виробництва і разом користуються заробленим чи отриманим доходом виключно для споживання. Останнє підкреслюється і в тому визначенні домашнього господарства яке йому дає Організація Об’єднаних Націй (ООН). Воно ототожнює домогосподарство з “особою чи групою осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя”. Це може бути сім’я, але це може бути й просто об’єднання тих хто не є родичами. Важливо щоб це об’єднання мало свої територіальні межі, спільний бюджет і щоб вони проживали разом. Члени домогосподарства є власниками ресурсів, необхідних для економіки і за ці ресурси отримують гроші необхідні для купівлі товарів та послуг.

Природа домашнього господарства певною мірою подвійна. З одного боку, домашнє господарство – це соціальний осередок суспільства, який реалізує ті завдання, що знаходяться поза економічною діяльністю, принаймні в класичному розумінні останньої. Так, домашнє господарство може дуже часто виступати у формі сім’ї, яка функціонує на суто родинних зв’язках. Сім’я в процесі свого функціонування значною мірою орієнтується на позаекономічні цінності. До них можна віднести виховання дітей, розвиток особистості членів сім’ї, взаємодопомогу, організацію відпочинку тощо.

З іншого боку, домашнє господарство – це певною мірою первинна економічна ланка суспільства, бо тут має місце виробничий процес. Він здійснюється всіма членами сім’ї і тими, хто належить до цієї одиниці не за ознакою родинних зв’язків. Цей процес спрямований виключно на потреби домашнього господарства. Це приготування їжі, ремонт особистих речей, будівництво житла. У нашій країні з її недостатньо розвиненим ринковим господарством значне місце у функціонуванні домашніх господарств займає підсобне господарство, ведення дрібного сільськогосподарського виробництва на присадибній ділянці, дачі чи огороді. Цей аспект діяльності домашнього господарства має досить суттєве значення. Проте його роль в економічній системі суспільства пов’язана головним чином: 1) з власністю домашніх господарств на ресурси; 2) їх місцем у формуванні сукупного попиту; 3) їх роллю в забезпеченні безперервності відтворювального процесу в суспільстві.

Суб’єкти домашніх господарств виступають власниками значної частини ресурсів суспільства. Саме їм належить трудовий ресурс, земля і капітал. Саме ці ресурси домашні господарства і доставляють на ринок ресурсів. Тому чим вищий рівень розвитку домашнього господарства, тим більш якісними будуть ресурси, які воно запропонує на ринку. При цьому стосовно землі і капіталу рівень розвитку домашнього господарства виявляється непрямо і може реалізуватись не стільки як ресурс, скільки в можливих варіантах їх пропонування. Так, на ринку ресурсів земля, може здаватись в оренду, у суборенду, у заставу, об’єднуватись у межах колективної власності для ведення сільськогосподарського виробництва або для реалізації інших проектів тощо. Те саме можна сказати й про капітал, форми пропозиції якого обумовлюються як рівнем розвитку суспільного виробництва, так і рівнем розвитку суб’єкта власності.

Що ж стосується такого ресурсу, як робоча сила, то її якість, як і форми пропозиції, майже виключно залежить від рівня розвитку домашнього господарства. Дійсно, рівень освіти, культури людини, її ціннісна орієнтація, її мобільність, здатність реагувати на зміни в суспільному виробництві тощо усе це значною мірою формується в сім’ї, яка є визначальною ланкою в організації життя суспільства.

Таким чином, саме власність на ресурси є базовою категорією, яка визначає місце домогосподарства в економічній системі суспільства, і чим вищий розвиток цих відносин власності, тим мобільніше й ефективніше функціонує ринкова економіка. За великим рахунком, усі ресурси належать домашнім домогосподарствам, хоча на значну частину їх власність розповсюджується тільки формально. Наприклад, у нашій державі відповідно до Конституції України й Закону України “Про власність” природні ресурси, водний і повітряний простір належать народу України. Зрозуміло, що персоніфікувати цю власність до рівня домогосподарства досить проблематично, хоча в деяких країнах є певні спроби це зробити. Так, у Туркменії таке природне багатство, як газ, є безкоштовним для громадян цієї країни. У деяких нафтодобувних країнах від кожної проданої на експорт тонни цього чорного золота частку виручки зараховують на рахунок кожного жителя країни. У більшості ж держав ця власність народу представлена у власності держави. Це не зовсім оптимальний варіант, бо він дає можливість багатьом державним чиновникам отримувати незароблені прибутки. Очевидно, що в перспективі ці ресурси не тільки формально, але й реально повинні належати громадянам України, а отже, і домашнім господарствам. Цивілізований шлях до цього лежить через прозорість і відповідальність дій державних чиновників, які безпосередньо розпоряджаються цією власністю всього народу.

Друга важлива сторона ролі домашнього господарства в економічній системі суспільства – це його попит, який виступає вирішальною ланкою сукупного попиту на кінцеві блага. Попит домогосподарств, по суті, реалізує їх споживчу функцію. Вона закладена вже в самій меті формування домогосподарства, яка передбачає об’єднання зусиль для задоволення потреб людини, для забезпечення її життя. В ринкових умовах споживання домогосподарств є визначальним моментом адже це є кінцеве споживання, а саме задля його задоволення і функціонує урешті-решт суспільне виробництво.

Розміри (обсяги) і структура споживання домогосподарств залежить перш за все від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин як невід’ємних складових будь-якої системи суспільного виробництва. Окрім цього на рівні цих загальних умов формування обсягів і структури споживання домашніх господарств важливу роль відіграє стадія розвитку економічної системи і її стан. Так, в умовах високорозвиненої ринкової системи, рівень споживання домогосподарств достатньо високий, а диференціація в споживанні для основної маси населення утримується в межах які зводять до мінімуму загрозу великих соціальних потрясінь на кшталт революції.

Інша справа в країнах які, як наша Батьківщина, тільки розпочали розбудову ринкових відносин. Тут обсяги споживання домашніх господарств з одного боку обмежені недостатньо високим рівнем розвитку продуктивних сил, а з іншого боку величезною диференціацією в доходах різних верств населення, що стало в значній мірі наслідком приватизаціє державного майна, яка здійснювалась бувшою партійно-номенклатурною верхівкою за наявності дуже недосконалої правової бази цього процесу і психологічної неготовності величезних мас населення до здійснення приватизації.

За даних для конкретної країни рівня розвитку продуктивних сил і стадії на якій знаходиться дане суспільне виробництво обсяги і структура споживання визначаються багатьма чинниками і перш за все ціннісною орієнтацією і мотивацією членів домашнього господарства. Цей феномен оцінюється представниками різних напрямів в економічній теорії по різному.

Так, представники класичної школи політекономії вважають, що домашнє господарство, а його вони визначають як цілісну одиницю, що володіє певними ресурсами (робоча сила, капітал, земля) і намагається їх продати в найбільш вигодному для себе варіанті, в своєму споживанні керується раціоналізмом. Він проявляється в тому, що витрата грошей (а це визначальна і не5обхідна стадія в задоволенні потреб) або іншими словами поведінка споживача визначається пошуком найкращого співвідношення між ціною і якістю. Це безсумнівно має місце, проте зводити всю ідеологію споживчої функції домашніх господарств до цього не можна. На це справедливо вказують представники такої течії в економічній теорії як інституціоналізм.

В працях інституціоналістів, присвячених аналізу сутності і функцій домогосподарств значне місце відводиться тим відносинам які формуються в середені домогосподарства при визначенні мети його створення, цілей які прагнуть досягти члени домогосподарства, межі задоволення потреб тощо. При цьому одним з ключових моментів стає те, що в формуванні цільової і мотиваційної складової домогосподарства визначальним фактором стає наявність соціальних цінностей які вже сформовані в суспільстві. Саме суспільство через вже сформовані цілі, стереотипи і т.ін. формує мету, цілі, мотивацію і т.ін. конкретного домогосподарства. Безсумнівно, кожен індивід, або їх група, що утворюють домогосподарство певним чином теж впливають на визначення цілей, мети і т.ін., але все ж таки домінуючим є та система або сукупність соціальних цінностей, яка вже сформована в суспільстві.

З огляду на зростання обсягів споживання, яке (принаймні в високорозвинених країнах) характеризується значною динамікою і формуванням у людської спільноти потужної споживацької психології такий підхід інституціаналістів до розглянутої функції є обгрунтованим і практично значущим. Адже нарощування споживання напряму через виснаження ресурсів і опосередковано через шкоду навколишньому середовищу, яке спричиняє постійне зростання виробництва, ведуть до загострення загальнолюдських проблем, пов’язаних з загрозою для існування прийдешніх поколінь. В цих умовах перед кожною державою постає питання про формування потреб домашніх господарств в напрямку раціонального і ощадливого використання необхідних для їх задоволення ресурсів. В цьому відношенні теоретичний висновок про формування цільової спрямованості споживчої функції домогосподарств переважно під впливом сформованих в суспільстві цінностей, відкриває механізм можливого і ефективного впливу суспільства і перш за все в особі її владних структур на формування бажаних стереотипів споживчої поведінки членів домашніх господарств.

Поряд з цим варто підкреслити і те, що представники інституціоналізму, розглядаючи споживчу функцію домогосподарств, заперечують поведінку його членів як оптимізуючу (досягнення максимуму корисності в споживанні матеріальних благ та послуг на основі співставлення якості і ціни). Аргумент представників цього напряму в розвитку економічної теорії полягає в тому, що індивід, як представник домогосподарства, як правило, не може зробити раціональний вибір через складність інформації, її величезні обсяги і часто свою некомпетентність в споживчих характеристиках тих товарів і послуг які він бажає отримати. Через це реальна поведінка індивіда, як члена домашнього господарства, не може бути зведена тільки до раціоналізму, що визначається оптимальним співвідношенням ціни і якості товарів і послуг, які він обирає для задоволення своїх потреб. В значно більшій мірі споживча функція домогосподарств формується під впливом цілої низки суспільних інститутів. Так, в різних країнах суб’єкти цього господарства по різному усвідомлюють свої потреби залежно від сукупності своїх уявлень, національних традицій, усталених звичок, менталітету тощо. Ці чинники будуть досить помітно впливати на сукупний попит домашніх господарств в різних країнах. Так, в українській сім’ї приготування їжі займає велике місце в організації життєдіяльності домашнього господарства. Тут на цей процес відводиться значно більше часу, ніж у родинах, у більшості розвинених країн Західної Європи. Досить помітною буде і різниця в структурі попиту. Вона має місце як між домашніми господарствами різних країн, так і серед цих суб’єктів у межах однієї країни.

Великий вплив на формування сукупного попиту домашніх господарств має і загальна форма організації суспільного виробництва. Для прикладу візьмемо такий фактор, як рівень територіальної мобільності робочої сили. Якщо він високий, то і попит домашніх господарств на транспортні засоби буде великим. При цьому важливе значення мають також інші чинники. Скажімо, у нашій державі має місце помітна міграція населення невеликих міст і сіл до великого міста у зв’язку з тим, що це населення знаходить у місті собі роботу. Ця так звана маятникова міграція, у свою чергу, зумовлює потребу в транспортних засобах, яка може бути задоволена як власними автомобілями, так і суспільним транспортом, наприклад, приміськими потягами. А оскільки придбання та експлуатація автомобіля в наших умовах вимагає значних коштів, то ця потреба значною мірою задовольняється для переважної частини населення суспільним транспортом приміського сполучення, оскільки він відносно дешевий для споживача.

В процесі задоволення своїх потреб індивід, як член домашнього господарства, певну частину грошового еквівалента нагромаджує, перетворюючи його в заощадження. Вони обумовлені тим, що реальні доходи населення, особливо в високорозвинених країнах, зростають. Це дає можливість певну їх частку накопичувати. Мотиви цього накопичення дуже різноманітні і індивідуальні, але серед них все ж таки можна виділити найбільш типові.

По-перше, заощадження нагромаджуються як певний страховий резерв на випадок непередбачуваних обставин, як то хвороба, безробіття, вихід на пенсію і т.ін. Ця частина доходів, які акумулюються у вигляді заощаджень, постійна і достатньо велика, бо ринок завжди дуже непередбачуваний по відношенню до людини і вона намагається накопичити певну суму грошей на “чорний день”.

По-друге, частину доходів члени домашнього господарства нагромаджують з метою придбання товарів довгострокового користування (машини, меблі і т.п.), житла або для відпочинку. За високого рівня задоволення потреб домогосподарств це теж постійна і потужна складова заощаджень.

По-третє, певна частина доходів домашнього господарства накопичується з метою використання їх для збільшення свого доходу за рахунок купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Цю частину заощаджень акумулюють переважно такі елементи небанківських кредитних установ, як інвестиційні компанії і фонди, трастові компанії й інші установи аналогічного характеру.

Слід відмітити, що кошти, які нагромаджують домогосподарства за всіма переліченими найбільш типовими мотивами нагромадження в країнах з усталеною ринковою системою акумулюються банківською системою або системою інших фінансових установ (кредитні спілки, страхові компанії тощо) і в своїй масі виступають надзвичайно потужним фінансовим ресурсом для розвитку суспільного виробництва.

Для будь-якої країни з ринковою економікою заощадження населення виступають головним джерелом кредитних ресурсів банківської системи. В нашій державі з її постійною нестачею фінансових ресурсів ці накопичення домашніх господарств відіграють особливо важливу роль. В разі масового відтоку цих коштів, наприклад, під час кризи, під загрозу існування попадають не тільки окремі банки, а і вся банківська система країни. Прикладом може бути світова фінансова криза 2008-2009 p.p. яка зачепила Україну і одним з проявів якої стало масове дострокове відкликання населенням своїх вкладів в комерційні банки. Тільки своєчасні дії Уряду і Верховної Ради, які вилились в суттєві збільшення гаратованого внеску фізичних осіб в банки з 50 тис. грн. до 150тис. грн., а також підтримка проблемних банків з боку держави, загальмували цей руйнівний процес і сприяли тому, що вже в кінці 2009 р. вклади населення в комерційні банки стали зростати.

За ті ресурси, які домашні господарства пропонують на ринку як капітал, вони отримують одну з форм доходу на капітал. Це може бути рента (у разі пропозиції такого ресурсу як земля), прибуток, коли ресурс представлений речовими формами існування капіталу і відсоток за умови пропозиції на ринку грошової (вартісної) форми існування капіталу.

В Україні навселення в своїй основній масі не має в своєму розпорядженні значної кількості нагромадженого майна і особливо нерухомості. Приватизація державного майна була здійснена бувшою партійно-номенклатурною верхівкою і як наслідок привела до того, що майже усе населення втратило свої майнові паї, які сконцентрували у своїх руках олігархи. В цих умовах доходи домашніх господарств від майна дуже невеликі. Дещо інша ситуація в сільському господарстві, де була розпайована земля, а на продаж земельного паю було введено заборону на п’ять років, яка Верховною Радою постійно продовжувалась. Мораторій на продаж землі подовжено і на наступний.

Земельний пай отримали 7млн. наших громадян. Більша частина селян свої паї здає в оренду. В 2009 р. в оренду здано 17,5 млн. га, що склало 64 % від усієї землі, яка була передана селянам у приватну власність. Загальна сума отримана селянами за оренду своїх паїв в 2009 р. склала 4,2млрд. грн., в тому числі селяни-пенсіонери отримали 2млрд. грн. Усе це стало певним додатком до доходів домашніх господарств, які розташовані в сільській місцевості.

Проте хоча загальна орендна плата в останні роки помітно збільшилась (4,2млрд. грн. у 2009 р. проти 2,5млрд. грн. у 2002 р.) це джерело доходів домогосподарств має і суттєві недоліки. По-перше, це низький рівень орендної плати. В середньому в 2009 р. він склав 260,2грн. за 1га зданої в оренду землі. По-друге, як і раніше орендна плата в основному (71,6 %) є натуральною, що значно обмежує можливості селян в її використанні. По-третє, ціни на продукцію, що передається в оплату оренди встановлює сам виробник, а це веде до того, що вони виявляються істотно вищими від ринкових. Певним недоліком є і те, що терміни розрахунків по оплаті оренди порушуються. Так, на 01.01.2010. розрахунки по орендній платі склали всього 91,6 %.

Домашні господарства

Домогосподарство (англ. Household), також домашнє господарство — є одночасно економічною одиницею (наприклад, сім’єю чи громадою), а також організацією пов’язаної роботи з забезпечення їжі, одягу та житла для цього домогосподарства. Члени домогосподарства проживають в одному будинку.

Домашнє господарство в економічній науці

Домогосподарство (також домашнє господарство [прим. 1] ) в економічній науці — є категорією, і, одночасно, економічною одиницею, — особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. [1] Це основна економічна одиниця, яка спрямована на задоволення загальних та особистих потреб його членів. Це економічна одиниця із соціальними цінностями, яка потребує товарів і послуг. Одним із різновидів домогосоподарства є сімейна економіка. Проте, в економічній науці сімейна економіка є синонімічним, тотожним поняттям будь-якій первинній економічній одиниці, яка виконує таку ж низку важливих економічних функцій, які є відображенням сутності такої одиниці, — це, — спільне «господарство»: спільне проживання в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечення себе всім необхідним для життя, повністю або частково об’єднуючи та витрачаючи кошти.

Таким чином, це соціально-економічна одиниця, що об’єднує людей у відносинах організації їх спільного побуту. [2] Це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. [2] Домогосподарство може складатися з однієї особи, або декількох осіб, що можуть перебувати у споріднених відносинах або відносинах свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих відносин або бути і в тих, і в інших відносинах. [2]

Однією з рис категорії, що виділяють домогосподарство, є квартира — домогосподарство — група людей, які проживають в одній квартирі. [3] Іншою з цих рис категорії, що виділяють домогосподарство, є категорія домогосподарств, що здійснюють сільськогосподарську діяльність з метою як самозабезпечення продуктами харчування, так і виробництва товарної сільськогосподарської продукції. [2] Ще іншим прикладом виділення рис категорії, котра виділяє домогосподарство, є приклад опису поняття колективне домогосподарство — сукупність осіб, не пов’язаних родинними стосунками, але об’єднаних загальним джерелом засобів існування й однорідністю соціальних функцій, які постійно проживають в інституційних установах, призначених для колективного проживання: будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати для дітейсиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, монастирі, казарми, установи виконання покарань тощо (тобто, як номен; відносно довільна “етикетка”, конвенційно “прикріплена” представниками відповідної галузі знання). До складу інституційного населення не включаються члени домогосподарств обслуговуючого персоналу, які можуть проживати в приміщеннях та на території вищезазначених установ, але належать до індивідуальних домогосподарств. [2]

Наприклад, основний документ перепису населення (лист переписний), який є бланком для запису відповідей на зазначені в ньому запитання програми Перепису населення, і залежно від методу перепису, способу опитування та подальшої розробки матеріалів буває в формі індивідуального листа переписного (для запису відомостей про одну особу), або лист переписний у вигляді брошури, який містить дані про всіх членів домогосподарства, що проживають у житловому приміщенні. Інструктори-контролери (часто це переписні працівники) організовують та контролюють під час перепису (обстеження) населення роботу декількох обліковців перепису, котрі безпосередньо займаються збиранням відомостей про людей чи домогосподарства.

Визначення домогосподарства залежить від конкретних соціально-економічних умов і відрізняється за країнами. [2] Відповідно до рекомендацій статистиків ООН, домогосподарство розглядається переважно як споживча одиниця, а елементи виробничої діяльності враховуються лише настільки, наскільки вони необхідні для задоволення власних потреб. [2] Поняття домогосподарства часто займає центральне місце в дослідженні соціального й економічного розвитку. [2]

Згідно з визначенням К. Р. Макконнелла і С. Л. Брю, домогосподарство — економічна одиниця, яка складається з однієї або більшої кількості осіб, вона постачає ресурси для економіки і використовує отримані за них гроші на придбання товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби.

Домогоспода́рство — це автономний суб’єкт економічної діяльності, пов’язаний з веденням домашнього господарства, і переважно зі споживанням. Поняття домогосподарства охоплює економічні об’єкти і процеси, які відбуваються там, де постійно проживає людина, сім’я, група людей.

У радянській фінансовій науці феномен домогосподарства взагалі не розглядався, зважаючи на економічні та ідеологічні причини. Відсутність глобальних ринкових відносин позбавляла необхідності розглядати домогосподарства як суб’єкти ринкових відносин, а рішення, що приймалися домогосподарством, практично не залежали від економічних параметрів. [4]

Загальномовний тлумачний «Словник української мови» в 11 томах» не подав цього слова. [5] Вітчизняна фінансова література дає різноманітні тлумачення домогосподарств. [6]

Головні риси

Головними рисами домашнього господарства є:

  • приватна власність на економічні ресурси (земельні, капітальні, трудові, підприємництво);
  • здатність самостійно приймати власні рішення ( суверенітет споживача );
  • прагнення до максимального задоволення своїх потреб.

Домашні господарства використовують доходи, отримані від продажу своїх ресурсів, для придбання товарів і послуг фірм.

Домогосподарство в мікроекономіці

Споживач економічних благ

У мікроекономічному аналізі домогосподарство виступає як споживач економічних благ (товарів і послуг). Цей суб’єкт (дійова особа, актор) має у власності економічні ресурси (землю, капітал, працю, підприємництво), які пропонує виробнику економічних благ – фірмі – на відповідних ресурсних ринках. При продажу ресурсів фірмі домогосподарство отримує доходи на ресурси (факторні доходи): ренту, оренду (на землю), процент (на капітал), заробітну плату (на робочу силу), прибуток (на підприємництво). В навчальних курсах мікроекономіки, як правило, розглядають лише два види ресурсів, які домогосподарство пропонує фірмі — капітал (на ринку капіталу) і працю (на ринку праці).

Домогосподарство і фірма – моделі поведінки, ролі у макроекономіці. Одна й та сама людина, працюючи, відноситься до фірми (виробника), споживаючи – до домогосподарства (споживача).

Зароблені доходи від продажу ресурсів на ресурсних ринках домогосподарство витрачає на ринках благ (споживчому ринку), купуючи блага для задоволення своїх потреб.

Таким чином, на ресурсних ринках (капіталу і праці) домогосподарство виконує роль продавця ресурсів, на ринках благ — покупця благ (товарів і послуг).

Вибір споживача

Домогосподарство здійснює вибір при купівлі благ (вибір споживача), прагнучи використати обмежений бюджет (бюджетна лінія) для отримання максимальної корисності від придбаних благ (наборів благ). Для опису вибору споживача (домогосподарства) використовуються основні навчальні моделі корисності — модель кардиналістської (кількісної) і ординалістської (порядкової) корисності.

Важливими положеннями при аналізі споживчого вибору є ідеї про взаємозамінні блага ( субститути , ефект заміни ) та взаємодоповнювані блага (комплементи).

Для аналізу поведінки споживача в мікроекономіці використовуються моделі «дохід-споживання» (залежність між рівнем доходу споживача і обсягом споживання благ, ефект доходу), «ціна-споживання» (залежність між ціною на благо і обсягом споживання блага, основа моделі попиту), криві Енгеля , товари Гіффена та інші.

Розділ мікроекономіки, який вивчає споживчу поведінку домогосподарства має назву теорія споживання (теорія споживчого вибору, теорія вибору споживача).

Досягнутий стан, у якому домогосподарство розподіляє обмежений бюджет для досягнення максимальної корисності (максимально ефективно), має назву «рівновага споживача» .

Таким чином метою діяльності домогосподарства в мікроекономіці є максимізація корисності від споживання благ за умови обмеженості бюджету на споживання.

Суверенітет споживача

Важливою передумовою поведінки домогосподарства для мікроекономіки виступає суверенітет споживача — прийняття рішення про витрачання (розподіл) бюджету на купівлю благ на споживчому ринку і про продаж ресурсів на ресурсних ринках добровільно, самостійно, на власний розсуд, згідно власних вподобань.

Крім того важливим є те, що домогосподарство в мікроекономіці розглядається як «чорна скриня» — модель, в якій відомі тільки вхід і вихід. При цьому внутрішні процеси прийняття рішень домогосподарством, внутрішньої структури і взаємодії між членами домогосподарства, розглядалися в інших суспільнознавчих дисциплінах. Але роботи Гері Беккера, зокрема «Трактат про родину» (A Treatise on the Family, 1981), відкрили цю “чорну скриню” для економічних досліджень.

Домогосподарства в макроекономіці

Сектор домогосподарств

В макроекономічному аналізі домогосподарство розглядається не окремо, а як сектор домогосподарств — агрегований суб’єкт макроекономіки, який відповідає за споживання. Сектор домогосподарств (домогосподарства, сектор споживання, споживчий сектор) — агрегований суб’єкт макроекономіки, який складається з усіх наявних домогосподарств в економіці.

Аналогічно до домогосподарства в мікроекономіці, сектор домогосподарств є споживачем економічних благ (товарів і послуг), купуючи їх на споживчому ринку (ринку благ) у сектора фірм, й постачальником ресурсів на ресурсні ринки (землі, капіталу, праці).

Якщо в мікроекономіці метою діяльності домогосподарства є максимізація корисності, яка досягається вибором варіантів найкращого (найкориснішого) розподілу обмеженого бюджету (обмежених доходів), то в макроекономічному аналізі метою діяльності сектору домогосподарств є максимізація споживання, яка проявляється як збільшення споживчих витрат і збільшення факторних доходів (національного доходу).

Розгляд вибору споживача неможливий, оскільки розглядаються не окремі споживчі вибори, а агрегований (сукупний) вибір, який опосередковується через споживчі витрати сектору домогосподарств і національних дохід за певний період. Також при в макроекономічному аналізі відсутні ефект доходу і ефект заміни , які розглядаються на мікрорівні дослідження.

Тобто сектор домогосподарств, як агрегований суб’єкт, купує агреговане благо або макротовар (ВВП) на агрегованому споживчому ринку у агрегованого виробника (сектора фірм), і продає агреговані ресурси (землю, капітал, працю, підприємництво) сектору фірм.

Факторні доходи та національний дохід

Отже, сектор домогосподарств заробляє факторні доходи на ресурсних ринках відповідно до видів ресурсів – ренту (оренду) на землю, процент на капітал, заробітну плату на працю, прибуток на підприємництво. Сукупність факторних доходів сектору домогосподарств розглядається як національний дохід (один з показників Системи національних рахунків — міжнародної системи макроекономічного обліку).

Національний дохід складає більшу частину ВВП при його розрахунку за доходами (див. методи розрахунку ВВП).

Зароблений національний дохід витрачається на ринку благ (споживчому ринку) — сектор домогосподарств купує товари і послуги у сектора фірм для задоволення власних потреб, здійснюючи споживчі витрати.

Види діяльності домогосподарств

Домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності і виконують відповідні ролі:

1) пропонують і продають ресурси (фактори виробництва) на ринку ресурсів — продавець ресурсів;

2) споживають частину заробленого національного доходу, купуючи блага на споживчому ринку (ринку благ) — покупець благ;

3) заощаджують частину національного доходу (відкладене споживання, споживання майбутніх періодів, фонд накопичення) — заощаджувач;

4) примусово віддають частину заробленого національного доходу у вигляді податків державного сектора (до державного бюджету) — платник подактів;

5) пред’являють попит і купують блага іноземного виробництва у закордонного сектора — споживач закордонних благ.

Грошові потоки сектору домогосподарств

Відповідно до цих видів діяльності і ролей, сектор домогосподарств в моделі кругових потоків пов’язаний з ринками та іншими суб’єктами такими грошовими потоками:

вхідний грошовий потік:

1) національний дохід з ринку ресурсів;

вихідні грошові потоки:

2) споживчі витрати на споживчому ринку;

3) заощадення на фінансових ринках;

4) чисті податки до державного сектора;

5) платежі за імпортні блага до закордонного сектора.

Домогосподарства в моделі економічного кругообігу

Споживчі витрати домогосподарств на ринку благ — частина сукупного попиту (агрегованого попиту) і є значною частиною ВВП, підрахованого за витратами макроекономічних агентів (суб’єктів) (див. методи розрахунку ВВП). Крім споживчих витрат домогосподарств, розглядаються ще три компоненти сукупного попиту (відповідно для кожного з трьох інших суб’єктів макроекономіки): інвестиційні витрати (сектор фірм), державні витрати (державний сектор) і чистий експорт (як витрати закордонного сектора на наше виробництво (можуть бути від’ємними або позитивними).

Сектор домогосподарств — один з чотирьох макроекономічних суб’єктів. Крім нього до суб’єктів макроекономіки відносяться сектор фірм (виробничий сектор), державний сектор, закордонний сектор. У деяких макроекономічних моделях як п’ятий суб’єкт розглядають фінансові ринки.

Модель, яка показує участь сектору домогосподарств в макроекономічному обігу має назву модель кругових потоків (модель економічного кругообігу).

Основні функції

Домашні господарства виконують три групи функцій:

  1. Особисте кінцеве споживання товарів і послуг або ринкового походження (придбаних у фірм на ринку благ), або власного виробництва.
  2. Заощадження і участь у нагромадженні капіталу такими шляхами:
    • відкриття депозитів у кредитних установах;
    • купівля акцій підприємств;
    • надання позик, зокрема, з використанням боргових документів, наприклад, облігацій.
  3. Надання факторів виробництва (продаж економічних ресурсів, якими вони володіють, на ресурсних ринках) — капіталу, найманої праці, землі й природних ресурсів, підприємницьких здібностей.

Склад домогосподарств

Склад домогосподарства варіюється від однієї особи до чотирьох і більше.

В Україні середній розмір домогосподарства становить приблизно 2,59 особи [7] . Серед домогосподств превалюють ті, які не мають дітей. Разом з тим, серед домогосподарств із дітьми переважають ті, які мають одну дитину. Частка таких серед домогосподарств із дітьми має тенденцію до зростання. Серед домогосподарств із двома та більше дітьми більшість має двох дітей, але їх частка має тенденцію до зменшення. [8]

Домогосподарство і родина

Важливо розрізняти поняття «домогосподарство» і «родина» («сім’я») попри те, що їхні найбільш характерні ознаки збігаються.

  • одна людина може бути домогосподарством, але не може бути родиною;
  • домогосподарство може складатися з людей, які не пов’язані родинними відносинами.

Також слід розрізняти діяльність домогосподарства, як більш широке поняття, і домоведення (хатнє господарювання, хазяйнування) — домашню економіку.

Домоведення (домашня економіка) включає в себе господарську діяльність всередині домівки силами членів домогосподарства:

  • підтримання у нормальному стані домівки і придмової території;
  • приготування їжі;
  • догляд за дітьми й непрацездатними членами домогосподарства;
  • інша подібна діяльність.

Діяльність домогосподарства передбачає як домоведення, так й зовнішню взаємодію членів домогосподарства із зовнішніми суб’єктами в інтересах домогосподарства.

Зовнішня економічна взаємодія домогосподарства включає два основних види:

  • взаємодія на ресурсних ринках (землі, праці, капіталу) у зв’язку із продажем ресурсів домогосподарств (в основному, робочої сили);
  • взаємодія на ринку благ (ринку товарів і послуг) у зв’язку із купівлею товарів і послуг для задоволення потреб домогосподарств.

Індивідуальне підприємництво

На практиці виробничо-комерційної діяльності склалося така підприємницька форма, як індивідуальне підприємництво.

Індивідуальне підприємництво — засноване на індивідуальній або сімейній власності підприємця. Відмінності між капіталом і особистим майном підприємця не проводяться. Майнова відповідальність розповсюджується на все майно підприємця незалежно від його включеності в капітал. В Україні виділяють дві форми індивідуального підприємництва:

  • Індивідуальна трудова діяльність. В даному випадку підприємництво засноване виключно на власній праці підприємця і членів його сім’ї. Юридично використовується організаційно-правова форма фізична особа-підприємець.
  • Індивідуальне (сімейне) приватне підприємство. Тут використовується праця найнятих робітників. Підприємство обов’язково реєструється і несе відповідальність, обмежену майном підприємства, а не повну відповідальність всім майном як при індивідуальній трудовій діяльності.

Економічні дослідження домогосподарств

Перші економічні дослідження домогосподарств проводив англійський економіст XVIII-XIX ст. Томас Мальтус.

Одним з основоположників сучасних досліджень економіки домогосподарств став американський економіст Гері Бекер (1930-2014), лауреат Нобелівської премії у сфері економічних наук 1992 р. «за розповсюдження сфери мікроекономічного аналізу на цілий ряд аспектів людської поведінки і взаємодії, включаючи неринкову поведінку». Г. Беккер започаткував унітарний підхід до вивчення поведінки домогосподарства. Згідно з цим підходом домогосподарство діє як єдиний механізм, яким керує один лідер і єдина функція корисності визначає поведінку колективу людей, об’єднаних у домогосподарство. Рішення в домогосподарстві приймаються спільно, через що воно максимізує єдиний набір цілей для всіх його учасників [9] .

Статистика домогосподарств в Україні

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 1998 року №1725 “Про проведення обстеження умов життя у домогосподарствах” [10] Держкомстатом з 01 січня 1999 року запроваджено вибіркове обстеження умов життя домогосподарств, яке здійснюється на постійній основі і відповідає міжнародним стандартам [11] .

Примітки

Закон України «Про сільськогосподарський перепис»: Домогосподарство — сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти (Офіційний вебпортал «Верховна Рада України». Доступ: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/575-17)

Джерела

Ємець О.І. Політекономія: словник термінів та понять для самостійної роботи студентів, які навчаються за освітньою програмою 076 “Підприємництво, торгівля та біржова діяльність” галузі знань 07 “Управління та адміністрування” для здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти / Ємець О. І. — Івано-Франківськ: Видавець Кушнір Г.М., 2019. — 44 с.

Статистичний словник / [О.Г. Осауленко, О.О. Васєчко, М.В. Пугачова та ін.]; за ред. д-ра держ. упр., проф., член-кор. НАН України О.Г. Осауленка; НТК статистичних досліджень. — К.: ДП “Інформ.-аналіт. агентство”, 2012. — 498 с. ISBN 978-617-571-067-8

Калабихина И.Е. Некоторые аспекты теоретического анализа домохозяйства // Вестник МГУ. Серия 6. Экономика. — 1995. — № 5 (стор.: 30)

Лариса Мовчун. Чи є синонімами терміни домоволодіння і домогосподарство? / ЛЕКСИКОГРАФІЧНИЙ БЮЛЕТЕНЬ. Зб. наук. праць / Відпов. ред. Є. А. Карпіловська. — Вип. 26. — К., 2017. — 184 с. ISBN 966-02-3450-3 (серія) ISBN 978-966-489-624-2 (вип. 26)

Кізима, Т. О. (2008) Домогосподарство як інституційна економічна одиниця та суб’єкт фінансових відносин. Наукові записки. Серія “Економіка”. Фінансова система України. Частина 2 (Вип.10). с. 134-145.

Жук М. О. Оптимізація споживання та заощаджень домогосподарства у неперервному часі / Актуальні проблеми економіки. – 2016. – № 2 (176). – С. 377-386