Генеративні органи рослин

Генеративні органи — це органи, які виконують функцію статевого розмноження, формування зачатків нового покоління, їх захисту та розселення. У рослин вони разом з органами нестатевого (спорангії), статевого (гаметангії) і вегетативного (цибулина, кореневище, бульба) розмноження належать до репродуктивних органів.

У водоростей генеративними органами є одноклітинні гаметангії та спорангії, у вищих спорових рослин — багатоклітинні гаметангії та спорангії, у голонасінних органами статевого розмноження є чоловічі та жіночі шишки, у покритонасінних — квітка, насіння та плід.

Квітка — це генеративний орган пристосований до статевого розмноження з подальшим утворенням насіння і плодів. Насінина є генеративним органом, який містить усередині зародок майбутньої рослини та запас поживних речовин для його розвитку. Зверху вона захищена насінною шкіркою, яка дозволяє їй переносити несприятливі умови середовища. Плід — це генеративний орган із насіниною, яка вкрита сухим чи соковитим оплоднем. Призначення плоду полягає у захисті насіння та його поширенні в середовищі.

Отже, вегетативні органи забезпечують потреби та існування окремої особини, а генеративні — існування виду в цілому.

Квітка, її будова та функції. Різноманітність квіток

Квітка — це видозмінений, нерозгалужений та обмежений у рості пагін, що служить для статевого розмноження покритонасінних рослин. Розвиваються квітки як на верхівці стебла, так і в пазухах листків генеративних бруньок. Частини квітки здійснюють захист утворів статевого розмноження, формують гамети, забезпечують запилення та запліднення. Після запліднення із насінного зачатка, який міститься в маточці, формується насінина. У насінині є захищений шкіркою зародок та запас поживних речовин. За настання сприятливих умов насінина проростає і дає початок новій рослині.

Основними функціями квітки є:

• утворення чоловічого (пилкове зерно) й жіночого (зародковий мішок) гаметофітів;
• утворення гамет (сперміїв та яйцеклітин);
• запилення;
• запліднення;
• формування насіння і плодів.

Будова квітки

Квітконіжка — частина квітки, яка прикріплює її до стебла. Це видозмінене стебло пагона, що розташований між верхнім листком і власне квіткою, тобто міжвузлям під квіткою. Більшість квіток містяться на квітконіжках, а ті, що їх не мають, називаються сидячими. На квітконіжці перпендикулярно до покривного листка розміщуються приквітки, або передлистки, у вигляді невеликих листочків. У однодольних є один такий листочок, розміщений збоку головної осі, а у дводольних листочків зазвичай два, розміщених по боках квітконіжки. Нерідко приквітки взагалі відсутні, а у деяких рослин не розвиваються покривні луски. Квітконіжка переходить у вкорочену вісь квітки, її стеблову частину — квітколоже.

Квітколоже — це вкорочена частина квітки, на якій розташовані всі інші її складові елементи. Всі частини квітки закладаються на квітколожі.

Квітколоже буває плоске (півонія), конічне (малина), витягнуте (гравілат), увігнуте (вишня, троянда, приворотень). Квітколоже, або тор — це вкорочена вісь з дуже зближеними вузлами й коротким міжвузлям.

Будова квітки: І — повна двостатева квітка; II — квітка півонії; III — окремі частини квітки; 1 — маточка; 2 — тичинки; 3 — чашолистки; 4 — пелюстки; 5 — квітколоже; 6 — квітконіжка

До квітколожа прикріплюються всі частини квітки, які мають листкове походження. Частини квітки прикріплені до квітколожа або колами (циклічно), коли одне коло розташоване за другим, або спірально. Частіше будова квітки буває 5-циклічною, тобто частини квітки утворюють п’ять кіл, або циклів: два кола утворюють оцвітину, два кола — тичинки й одне коло — маточки або маточку. Інколи оцвітина розташована колами, а тичинки й маточки — спірально. Така квітка названа геміциклічною (жовтець).

Оцвітиною, або покривом квітки, є чашечка й віночок. Якщо оцвітина віддиференційована на виразну чашечку та віночок — її називають подвійною (дзвоники, хрестоцвіті, яблуня, вишня, огірки, шипшина).

У багатьох видів рослин оцвітина забарвлена в один колір, тобто вона однорідна — її називають простою оцвітиною. За характером забарвлення проста оцвітина буває чашечкоподібною, коли її складові частини нагадують чашечку (будяк, щавель, кропива, конопля, вороняче око), або віночкоподібною, коли вона схожа на віночок (гусяча цибулька, тюльпан, лілія, сокирки, конвалія, проліска, гречка, рис). Слід пам’ятати, що у простої оцвітини немає ні чашечки, ні віночка, тобто оцвітина не диференційована. Квітки можуть бути взагалі без оцвітини, тому їх називають голими (верба, ясен, образки). Оцвітина — неістотна частина квітки: якщо вона відсутня, то квітка своїх функцій не втрачає.

Оцвітина відіграє захисну роль для тичинок і маточок та є до певної міри «рекламою», яка приваблює комах-запилювачів.

Чашечка складається з листочків (чашолистків), які здебільшого забарвлені в зелений колір. Кількість чашолистків різна, вони можуть зростатися між собою або бути вільними. Чашечку, у якій чашолистки зрослися між собою, називають зрослолистою (горох, шипшина); в іншому випадку — вільнолистою (роздільнолистою) (жовтеці, капуста). Чашечка правильна, якщо всі чашолистки рівні й мають однакову форму та неправильна, якщо чашолистки мають різну форму й розміри.

За симетрією чашечка буває правильною, або актиноморфною (через яку можна провести кілька площин симетрії), і неправильною (зигоморфною) — з однією лінією симетрії. Чашечка захищає внутрішні частини квітки у фазі бутона від дії несприятливих умов. Поряд з цією основною функцією у деяких рослин чашечка, змінюючись, може виконувати функцію поширення плодів (наприклад, у череди утворюються зазубрені щетинки; чубок — у кульбаби; у фізалісу чашечка роздувається). Інколи чашечка яскраво забарвлюється й стає віночкоподібною. У такому стані вона замінює віночок, де він недорозвинений. У цьому випадку вона виконує функцію віночка — приваблює комах. У більшості рослин чашечка опадає під час формування плодів, інколи вона зберігається при плодах (яблуня, смородина), а в моху вона присутня лише в бутонах й опадає, коли бутони розпускаються.

Є рослини, у яких, крім чашечки, утворюється ще й підчаша.

Підчаша — це друге, зовнішнє коло чашолистків, які зазвичай за величиною менші від чашолистків основної чашечки (суниці, мальви). У мальвових підчаша утворюється з приквітників, а в перстача й суниці — з прилистків.

Віночок — це здебільшого забарвлена й добре помітна частина квітки. Віночок складається із різноманітних за формою та забарвленням пелюсток. Це зв’язано з біологією запилення, бо основна функція віночка — приваблення запилювачів і сприяння запиленню.

Розрізняють віночок вільнопелюстковий, якщо пелюстки не зростаються, і зрослопелюстковий, якщо вони зрослися. Пелюстки вільнопелюсткового віночка мають розширену верхівку, яку називають відгин, і звужену нижню частину — нігтик. Зрослопелюстковий віночок має звужену частину — трубочку, відгин і зів (місце переходу трубочки у відгин).

Віночок буває правильним, неправильним та асиметричним. Правильним (актиноморфним) називають віночок (квітку), що має радіальну симетрію, однакову форму та розміри пелюсток (квітка вишні). Неправильним (зигоморфним) називають віночок, що має лише одну вісь симетрії, різний розмір і форму пелюсток (квітка гороху, шавлії). Асиметрична квітка — це квітка або віночок, через який не можна провести ні одної площини симетрії (квітка зозулинця, валеріани).

Форма віночка буває дзвоникоподібною (у дзвоників), трубчастою (у соняшника — центральні квітки кошика), двогубчастою (у шавлії), лійкоподібною (у волошки), язичковою (у кульбаби), метеликоподібною (у квасолі).

Забарвлення пелюсток віночка зумовлене здебільшого пігментами антоціану, антохлору, які розчинені у клітинному соці, а також каротиноїдами.

Форми зрослопелюсткових зигоморфних віночків: (1 — двозубчастий; 2 — язичковий; 3 — двозубчастий зі шпоркою) та асиметричного віночка (4)

Біле забарвлення зумовлене наявністю в пелюстках повітряних порожнин. Забарвлення віночка сприяє запиленню, а сам віночок має також захисне значення.

Форми зрослопелюсткових актиноморфних віночків: 1 — правильний; 2 — дзвоникоподібний; 3 — лійкоподібний; 4 — трубчастий; 5 — блюдцеподібний (а — відгин; б — зів; в — трубка)

Кількість пелюсток у квітці неоднакова й залежить від виду рослин. Є квітки із занадто збільшеною їх кількістю. Трапляються вони у троянди, півонії та ін. Такі квітки називають махровими (повними). Прояв махровості залежить від кількох причин. Інколи тичинки перетворюються на пелюстки, інколи — на плодолистки. Махровість зумовлена розщепленням пелюсток, а в гвоздики — через розчленування тичинок з перетворенням їх на пелюстки.

Андроцей

Андроцей — це сукупність тичинок (мікроспоролистків) квітки, що служать для утворення пилку, а з них — сперміїв, які при заплідненні несуть ознаки чоловічої статі.

Тичинки, або мікроспорофіли, складаються з тичинкової нитки й пиляка.

Тичинкова нитка зазвичай має циліндричну форму, хоча бувають і плоскі, крилаті нитки.

Пиляк іноді сполучений із в’язальцем на деякій відстані і буває нерухомим (капуста, тюльпан). Якщо він прикріплений до в’язальця в якійсь точці так, що може коливатися, його називають рухомим (жито, тимофіївка). Пиляк при дозріванні викидає пилок. Розкриття пиляка відбувається з допомогою дірочок, клапанів або поздовжньої тріщини. У квітці може бути одна, дві та більше тичинок. Якщо їх більш ніж 12, то кажуть, що їх багато. Тичинки у квітці бувають вільними, (жовтець) або зрослими. Вони можуть зростатися своїми нитками (у гороху й квасолі пиляки вільні) або пиляками (у волошки нитки залишаються вільними); в огірка чотири тичинки повністю зростаються парами, а одна залишається вільною; у представників родини гарбузових зростання поширюється на тичинкові нитки й пиляки.

Будова тичинки: а — тичинка; б — поперечний зріз пиляка; 1 — нитка тичинки; 2 — пиляк; 3 — в’язальце; 4 — гнізда пиляка

Зрослотичинковий андроцей називають однобратнім (аморфа, кислиця). Якщо у квітці зростається лише частина тичинок, а інші залишаються вільними, то такий андроцей називають двобратнім (у більшості бобових). Якщо всі тичинки вільні — це багатобратній андроцей.

У ряду рослин (льон, грабельки) деякі тичинки недорозвинені й не утворюють пиляків. Їх називають безплідними, або стамінодіями. Іноді вони перетворюються на нектарники (купальниця). Функції тичинок — це не лише утворення пилку. Інколи вони яскраво забарвлюються і виконують функцію приваблювання комах, особливо в тих рослин, віночок яких слабо розвинений (справжня акація, мімоза, евкаліпт).

Формування та розвиток пилкових зерен відбувається у пиляку. Пиляк під час дозрівання викидає пилок. Гаплоїдні мікроспори, що виникли в гніздах, до розкриття пиляків починають ділитися способом мітозу без цитокінезу (без утворення оболонки між клітинами). Внаслідок поділу виникає проросла мікроспора, або пилкове зерно з двома неоднаковими голими клітинами. Більшу називають вегетативною, меншу — генеративною.

У деяких рослин генеративна, перебуваючи в пиляку, ще раз поділяється способом мітозу і дає два спермії. Тоді пилкове зерно стає триклітинним.

Різні форми тичинок

В інших рослин спермії утворюються пізніше. Пророслу мікроспору (двоклітинну або триклітинну) вже називають чоловічим гаметофітом, або пилком (пилковим зерном). Пилок містить у собі запас поживних речовин (олію, цукор, крохмаль). Зовні він має дві оболонки: зовнішню (товсту, часто кутинізовану) — екзину та внутрішню (тонку, що складається головно з пектинових речовин) — інтину.

Екзина буває вкрита потовщеннями у вигляді горбочків, шишечок, сіточки та має тонші місця — пори. Забарвлення пилку найчастіше жовтувате, але може бути червоним, синюватим тощо. За формою пилинки різні — кулясті, трикутні, овальні, паличкоподібні та ін. У квітці деяких рослин утворюються тисячі та навіть мільйони пилкових зерен. Розмір пилку становить 0,008-2 мм. У воді пилок легко набухає і тріскається.

Гінецей

Гінецей — це репродуктивна частина квітки, утворена одним, кількома мегаспорофілами, або плодолистками. Плодолистки, зростаючись краями, утворюють замкнене вмістище, де формуються насінні зачатки. Маточка може утворюватись з одного або кількох плодолистків і складається з трьох частин: приймочки, зав’язі і стовпчика.

Приймочка — це верхня частина маточки, що сприймає пилок. Вона може бути цілісною чи лопатевою. Кількість лопатей приймочки відповідає кількості плодолистків, що утворюють маточку. Інколи, незалежно від кількості плодолистиків, приймочка залишається цілісною.

Зав’язь — найважливіша частина маточки, бо в ній розміщуються насінні зачатки, захищені від несприятливих впливів стінкою зав’язі. Цим покритонасінні істотно різняться від голонасінних, у яких насінні зачатки лежать відкрито на насінних лусках.

Стовпчик зв’язує приймочки та зав’язь. У деяких рослин буває кілька стовпчиків (груша, зірочник), здебільшого їх кількість відповідає кількості плодолистків. Інколи стовпчик відсутній — тоді приймочку називають сидячою.

Положення зав’язі у квітці залежить від ступеня зростання її з оцвітиною та квітколожем. Розрізняють верхню, нижню та напівнижню зав’язь.

Поперечні розрізи зав’язей різних типів гінецею: 1 — апокарпний (сусак); 2, 3, 4, 5 — ценокарпні (2 — синкарпний у беладонни; 3 — паракарпний в агрусу; 4 — паракарпний у маку; 5 — лізикарпний у смілки широколистої)

Верхня зав’язь не зростається з оцвітиною, всі частини квітки кріпляться під нею. Квітку в такому випадку називають підматочковою (горох, гвоздика, жовтець). Нижню зав’язь повністю називають надматочковою (соняшник, огірок). Напівнижня зав’язь частково зростається із квітколожем і чашечкою та виступає з квітки лише наполовину (бузина, жимолость). Еволюційно прогресивною вважають нижню зав’язь, бо вона краще захищає насінні зачатки.

Залежно від кількості плодолистків і характеру їх зростання у квітці розрізняють кілька типів гінецею.

Якщо кожна маточка в квітці формується з окремого плодолистка, гінецей називають апокарпним (горох, жовтець, анемона). Якщо в квітці одна маточка, але вона виникла з кількох плодолистків, то її називають ценокарпною (цибуля, дика редька). Залежно від характеру зростання плодолистків розрізняють кілька типів ценокарпного гінецею.

Синкарпний гінецей — плодолистки зростаються, доходячи краями до центра зав’язі, та ділять зав’язь на камери. В інших випадках плодолистки зростаються краями, залишаючи центральну частину порожнистою, — це паракарпний гінецей.

Лізикарпний гінецей має одногнізну зав’язь, яка розвивається із синкарпного гінецею шляхом розчинення перетинок усередині зав’язі.

Насінний зачаток — це овальне тільце, зверху вкрите одним-двома покривами (інтегументами), які після формування насінини перетворюються на насінну шкірку. Інтегументи своїми кінцями не зростаються, тому утворюється мікроскопічний отвір — пилковхід (мікропіле). Частину насінного зачатка, звідки відходять інтегументи, називають халазою. Під інтегументами міститься багатоклітинний утвір — нуцелус, у якому формується зародковий мішок. За допомогою ніжки насінний зачаток прикріплюється до плаценти. Місце прикріплення називають рубчиком.

У зав’язі може бути найрізноманітніша кількість насінних зачатків: у злаків — один, у винограду — кілька, в огірка, маку — доволі багато. Однак не всі насінні зачатки перетворюються на насіння.

Під час формування і розвитку зародкового мішка відбуваються два послідовних процеси: мегаспорогенез і проходження жіночого гаметофіта. Мегаспорогенез у насінному зачатку, як і мікроспорогенез в пиляках, починається із закладання археоспорія та, на відміну від останнього, тут він представлений зазвичай лише однією клітиною. Археоспоріальна клітина ділиться редукційно, утворюючи чотири гаплоїдні клітини — мегаспори. Три з них розчиняються (дегенерують), а одна залишається. Подальшими змінами в зародковому мішку є процес проростання мегаспори в жіночий гаметофіт. Розвиток гаметофіту, як і в голонасінних, відбувається на материнській рослині в насінному зачатку.

Ортотропний насінний зачаток у гірчака: 1 — обтуратор; 2 — внутрішній інтегумент; 3 — зовнішній інтегумент; 4 — синергіди; 5 — нуцелус; 6 — яйцеклітина; 7 — вторинне ядро; 8 — зародковий мішок; 9 — антиподи; 10 — гіпостаза; 11 — халаза; 12 — провідний пучок

У більшості рослин він починається до запилення, у деяких — після. Мегаспора, що залишилася, починає рости, ядро її тричі ділиться способом мітозу.

Таким чином, з мегаспори утворюється зародковий восьмиядерний мішок, на обох полюсах якого розміщені по чотири клітини. Потім по одному ядру з кожного полюса мігрує до центра і, зливаючись, утворюють центральне ядро, яке має диплоїдний набір хромосом. Біля кожного ядра, що залишилися на полюсах, концентрується цитоплазма та утворюється по три клітини. Клітини, які містяться на мікропілярному полюсі, диференціюються на яйцеклітину та дві синергіди (допоміжні клітини). На халазальному полюсі зародкового мішка розміщені три клітини-антиподи. Утворений зародковий мішок із сімома голими клітинами готовий до процесу запліднення.

Двостатеві та одностатеві квітки

У більшості квіток є і тичинки, і маточки. Це двостатеві квітки (яблуня, вишня, льон, картопля, жито та ін.). Але деякі квітки мають лише маточки. Їх називають маточковими (жіночими). Інші, навпаки, мають лише тичинки. Це тичинкові (чоловічі) квітки. І перші, і другі квітки — одностатеві. Якщо маточкові й тичинкові квітки можна знайти на одній рослині, то ця рослина — однодомна (таких рослин 5-8 %). Так, у кукурудзи жіночі квітки містяться в початках, а чоловічі зібрані у верхівкове суцвіття — волоть. В огірка є жіночі квітки, які дають плоди, і чоловічі, що утворюють лише пилок. До цієї групи належать також рогіз, дуб, береза, ліщина, вільха, бук, кавун, гарбуз, диня.

Рослини, в яких одні особини мають лише маточкові квітки, а інші — лише тичинкові (два доми), називають дводомними (хміль, конопля, верба, тополя, дводомна кропива, обліпиха, чозенія). Дводомних рослин серед покритонасінних — 3-4 %. Нарешті, є й багатодомні рослини (ясен, клен). Кількість їх становить 10-20 %. У них на одній особині можуть бути і двостатеві, і одностатеві квітки. Доволі рідко трапляються тридомні види, в яких одні рослини утворюють лише чоловічі квітки, другі — лише жіночі, треті — мають двостатеві квітки (смолянка).

У деяких рослин (соняшник, кульбаба) частина квіток по краях кошика є нестатевими, оскільки не мають ні тичинок, ні маточок. Їх ще називають стерильними, тому що вони не дають насіння і плодів. Але користь від них для рослини все ж таки є: вони забарвлені, а тому виконують функцію приваблювання комах для запилення.

Формули квіток

Уявлення про квітку можна одержати завдяки умовним позначенням її частин, що розміщуються колами або по спіралі. Просту оцвітину позначають великою латинською буквою Р (Perigonium — перигоній). Чашечку звичайно позначають буквами Са (Calyx — калікс), віночок — Co (Corolla), андроцей — A (Androeceum), гінецей — G (Gynoeceum).

Розміщення однорідних членів двома колами позначають цифрами, з’єднаними знаком плюс. Якщо в квітці частини одного кола зрослися, то цифру кількості членів беруть у дужки. Біля гінецею зазначають кількість плодолистків, що входять до зав’язі. Якщо зав’язь верхня, то під цифрою кількості плодолистків проводять горизонтальну рисочку, якщо зав’язь нижня, то рисочку ставлять над цифрою.

Для позначення правильної (актиноморфної) квітки перед формулою ставлять зірочку (*) або кружечок з хрестом (⊕). Неправильну зигоморфну квітку позначають стрілкою (↑) або вертикальною рискою з двома точками по боках (•|•). Для жіночих квіток використовують астрономічний знак планети Венера (♀). Тичинкові квітки позначають знаком планети Марс (♂). Двостатеві квітки мають комбіноване поєднання вказаних значків (⚥). Кількість тичинок чи маточок позначають цифрами та якщо ця цифра перевищує 12, ставлять знак ∞.

Ще один варіант формули — скорочений запис морфологічної будови квітки. Уявлення про особливості будови квітки можна отримати завдяки умовним позначенням її частин: Ч — чашолистки, П — пелюстки, Т — тичинки, М — маточка (маточки), О — оцвітина. Кількість частин квітки більше 12 — ставлять знак ∞. Дужки [ ] у формулі квітки вказують на зростання частин. Симетрично правильну квітку позначають — *, симетрично неправильну квітку — ↑, одностатеві тичинкові квітки — ♂, одностатеві маточні квітки — ♀.

Формули деяких квіток:

Повніше уявлення про будову квітки дає діаграма. Це проекція квітки на площину, перпендикулярну до осі. Діаграма демонструє наявність частин квітки, кількість членів та їх розташування. Прийнято єдиний спосіб орієнтації діаграми: вісь суцвіття вгорі, а покривний листок знизу. Члени будь-якої частини квітки, які зрослися, на діаграмі з’єднують пунктиром або суцільною лінією.

Зображення будови квітки за допомогою діаграми та формули: А — квітка в поперечному розрізі; б — діаграма квітки; в — формула квітки; 1 — вісь квітки; 2 — чашолистки; 3 — пелюстки; 4 — тичинки (андроцей); 5 — зав’язь (гінецей); 6 — покривний листок

Які бувають квіти? Назви садових квітів. Біологія: квіти (будова)

Відділ квіткових являє собою великий клас рослин, що утворюють у процесі своєї життєдіяльності особливі вкорочені видозмінені втечі – квітки. На відміну від вегетативних органів (коренів, листя і втечі), вони, разом з насінням і плодами, виконують найважливіші генеративні функції. У цій статті ми розглянемо кілька серйозних тем, у тому числі будову квітки і функції її головних частин. Ми обговоримо, які бувають квіти, як вони класифікуються і чим відрізняються один від одного.

• Біологія: квіти. Будова та функції їх стеблевої частини
• Аркуш кольору
• Генеративна частина квітки
• Різноманіття кольорів
• Фарбування пелюсток
• Польові кольори
• Лісові квіти. Якого кольору бувають проліски?
• Прекрасні садові квіти

Біологія: квіти. Будова та функції їх стеблевої частини

У природі існує велика різноманітність кольорів, що відрізняються один від одного будовою, забарвленням і розмірами. Кожен з них по-своєму прекрасний. Біологи розглядають квітку як складний орган, необхідний для насіннєвого розмноження. У загальному вигляді він складається з трьох частин:

• стеблевий (квітоложе, кольороножка);
• листовий (пелюстки, чашелістики);
• генеративної (пестик (и), тичинки).

Квітка прикріплюється до верхівки втечі за допомогою квітножки – особливого подовженого органоїда, продовження стебля.

У квіток деяких рослин, наприклад, соняшнику, кукурудзи, вербени, подорожника, наклепи кольороножки практично не помітні внаслідок їх сильного укорачивання. У вузлах кольороволодіння – верхній, більш широкій частині кольороножки – розташовуються чашечка, тичинки, вінчик і пестики (один або кілька). Колірніше може бути різного розміру і має різноманітну форму – випуклу (малина), плоску (ромашка), увігнуту (шипшина, черемуха) або подовжену (гравілат).

Аркуш кольору

Чашечка – це орган, що складається з видозміненого листя (чашелістиків). Її основною функцією є захист внутрішньої частини квітки до моменту розпускання бутону. Чашечка може бути або роздільнолистою (у разі якщо чашелістики відокремлені один від одного), або сростнолистою (якщо вони зростаються). Вінчик являє собою найяскравішу, помітну частину квітки. Він складається з пелюсток, які біля квіток різних рослин можуть сильно відрізнятися за формою (трубчаста, дзвіночка, колесовидна, воронковидна та ін.) і фарбуванням. Основні функції вінчика – запобігання пестика і тичинок від несприятливих умов зовнішнього середовища і залучення комах-запилювачів. Вінчик і чашечка складають покриви квітки, які іменуються навколоколоцвітником. Він може бути простим, що складається з подібних вільних або зростаючих листочків, або складним, чітко диференційованим на вінчик і чашечку, які істотно відрізняються один від одного за розмірами і фарбуванням. Простий навколокольоровик є у ландиша і тюльпана, а складний – у дзвіночка, гвоздики, петунії та вишні. Існують квітки і зовсім позбавлені згаданого елемента, їх називають голими (верба, ясен). Тепер ви знаєте, які бувають квіти з точки зору будови вінчика і чашечки. Далі ми розповімо про органи квітки, які здійснюють репродуктивні функції.

Генеративна частина квітки

Тичинки і пестики – найважливіші частини квітки. Вони знаходяться в його центрі. Тичинки розташовуються в один або кілька кіл біля внутрішнього краю навколоколоцвітника і складаються з тичиночної нитки і пилку, в якому утворюється пилок. Пестик складається з 3 частин: стовпчик, рильце і зав’язок. Остання містить семязачатки, з яких після запліднення з’являється насіння. У більшості рослин є один пестик і кілька тичинок – від трьох до сотні. Вони називаються обопільними. У деяких кольорах, наприклад, біля канн, тичинка є тільки одна. Існують рослини, у яких присутні або тичинки, або пестики. Їх називають одностатевими – тичиночними або пестичними. У деяких квітів, наприклад у василька і соняшнику, взагалі немає ні того, ні іншого органу. Тому їх називають безстатевими. Які бувають квіти в даному випадку? Види рослин, які одночасно мають і тичиночні, і пестичні квітки, називаються однодомними. Представниками цієї групи виступають гарбуз, 1916, огірок, кукурудза. Якщо ж чоловічі та жіночі квітки знаходяться на різних особинах (екземплярах), рослини іменуються двудомними. Прикладом подібних служать верба, тополя, обліпиха.

Різноманіття кольорів

Незважаючи на те що у різних видів рослин видозмінені втечі, які виконують генеративні функції, мають схожу будову, зовні вони можуть дуже сильно відрізнятися. Їх розміри можуть варіюватися в межах від міліметра (біля рясок) і до одного метра в діаметрі. Одним з найцікавіших представників флори є тропічна раффлезія. Вона має найбільші квітки у світі, які видають відштовхуючий запах гниючого м’яса. Інші рослини, наприклад садовий жасмин, шипшина, ландыш, джерелять приємний аромат. Цей ніжний, чудовий запах обумовлюється особливими ефірними маслами, які утворюються в клітинах епідермального шару пелюсток і навколоцвітника. Квітки багатьох рослин наділені особливою красою і дарують людям естетичну насолоду. Одними з найпрекрасніших кольорів вважаються троянди та орхідеї.

Фарбування пелюсток

Давайте розглянемо, які бувають квіти по фарбуванню. Відтінок їхніх пелюсток обумовлюють не тільки хромопласти, а й особливі барвисті речовини – пігменти клітинного соку. Наприклад, антоціан визначає рожеву, червону, синю або фіолетове забарвлення вінчика, антофеїн – коричневу, каротиноїди – жовту, червону і помаранчеву та ін. Цікаво, що колір пелюсток може змінюватися протягом дня – залежно від кислотності клітинного соку. Наприклад, квітки рослини Victoria amazonica змінюють свій колір зі снігово-білого на рожевий, а потім на червоний.
Білий окрас пелюсток (наприклад, у вишні, глечику, яблуні) визначається відсутністю пігментів і відображенням променів світла. Чи бувають чорні квіти? Ні, такого пігменту у пелюсток не буває. Темне забарвлення являє собою насичені темно-фіолетові або згущені темно-бордові відтінки.

Польові кольори

Відомо близько півмільйона різних видів лісових і польових рослин. Але лише 290 з них були описані і отримали своє найменування. Знущання польові квіти (фото демонструє їх різноманіття) використовувалися для виготовлення лікарських засобів. І немудрено, адже дуже багато з них мають цілющі властивості. Найбільш яскравими представниками вважаються: волошка, ромашка, мак, дзвіночки, одуванчик, фіалка, незабудки. Васильки – це надзвичайно красиві квіти яскраво-синього кольору. Найчастіше вони ростуть у посівах пшениці. Польові маки виділяються своїми насичено червоними, “вогняними” “пелюстками. Зустрічаються по узбіччях доріг, на пустирях, але особливо поширені в степах. Польова ромашка має красиві квітки з жовтою головкою і пелюстками білого кольору. Аптечну ромашку широко застосовують при лікуванні багатьох захворювань, у тому числі для лікування органів ЖКТ, печінки, горла і порожнини рота.

Лісові квіти. Якого кольору бувають проліски?

Найвідомішими кольорами, що ростуть у лісі, є анемона, звіробій продірявлений, ландиші, проліски, кислиця звичайна та ін. Їхня краса нікого не залишає байдужим. Але найніжнішим з усього розмаїття лісового квіткового царства є пролісок. Він першим з’являється на проталинах, прямо з-під тане снігу, і символізує настання весни. А ви знаєте, якого кольору бувають проліски?

Найчастіше ці ніжні первоцвіти мають білі пелюстки дзвіночої форми. Але є і блідо-блакитні, і навіть сині. Рід пролісків включає близько двох десятків видів, найвідомішими серед яких вважаються пролісок білосніжний, пролісок Елвіса, кавказький та ін. Вони люблять рости в полутені, під пологом чагарників і дерев.

Однією з найцінніших лісових рослин вважається звіробій продірявлений. Впізнати його можна за гілковим стеблем і продовгувато-яйцюздним листям, що мають гладку поверхню. Квіточки цього трав’янистого багаторічника мають яскраво-жовте забарвлення. Звіробій використовується в медицині як протизапальний, протимікробний і кровоспинний засіб.

Прекрасні садові квіти

Садові квіти – це велика група декоративних рослин, які покликані прикрашати наше життя і облагороджувати дачні та присадибні ділянки. Їх можна класифікувати за деякими параметрами. Наприклад, садові квіти часто ділять на три підгрупи – однорічники, дволітники і багаторічники.

Самими невибагливими і в той же час яскравими і красивими однорічниками вважаються анютини очі, ніготки (календула), аліссум, настурція. Багаторічники – це декоративні квіти, що зберігають свої чудові властивості протягом декількох років. Вони ідеально підходять для будь-якого саду, при цьому не вимагають щорічної пересадки і серйозного відходу. Які бувають квіти? Назви найвідоміших багаторічників такі: астильба, троянда, піон, бадан, лілійник, ліхніс, крокус, нарцис, тюльпан тощо. Найбільш відомими дволітніми культурами вважаються маргаритки, віоли, турецька гвоздика, наперстянка, мальва тощо.