Де навчався Масхадов

0 Comments

Масхадов Аслан Алієвич

чеченський військовий і державний діяч, президент Чеченської Республіки Ічкерія (1997—2005) / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Коротка інформація Масхадов Аслан Алієвич, 2-й Президент Чеченської Республіки Ічкерія .

Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)

Життєпис

Раннє життя

Народився 21 вересня 1951 року в селі Шокай Осакаровського району Карагандинської області Казахської РСР, куди його родина разом з іншими чеченцями була депортована Сталіним. У 1957 році його батьки повернулися до Чечні.

Освіта і військова служба

У 1972 році закінчив Тбіліське вище артилерійське училище , у 1981 р. — військову академію ім. Калініна в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург).

Служив на Далекому Сході, у Південній групі військ в Угорщині, у Прибалтійському військовому окрузі. Службу в Радянській армії закінчив у званні полковника. У 1992 році подав рапорт про відставку зі Збройних Сил та повернувся на батьківщину.

У штабі Дудаєва

З 1992 року очолює цивільну оборону Чечні, потім призначається заступником начальника головного штабу чеченської армії, у 1994–1996 р. — начальник головного штабу.

Перша російсько-чеченська війна

У Першу російсько-чеченську війну з грудня 1994 р. по січень 1995 р. Аслан Масхадов очолював оборону президентського палацу в Грозному. У лютому 1995 року Джохар Дудаєв присвоїв Масхадову звання дивізійного генерала.

За планом Масхадова, чеченці пропустили російські танки в центр міста, після чого завдали ударів так, щоб підбиті бойові машини блокували іншим шляхи відходу, а потім з верхніх поверхів будинків розстріляли танки, які не могли маневрувати на вузьких вулицях. [5]

Штаб збройних сил Ічкерії був розміщений їм в горах на кордоні Віденського і Ножай-Юртовського районів . У травні 1995 року під час оголошеного російськими військами мораторію на бойові дії Масхадов провів перегрупування, реорганізувавши сили.

У серпні-жовтні 1995 року очолював чеченських повстанців на переговорах з російським урядом. Відповідно до досягнутих домовленостей, Масхадов був призначений головою спеціальної спостережної комісії.

Під керівництвом Масхадова було здійснено напади на Грозний, Аргун і Гудермес 6 серпня 1996 року. Згідно з його заявою, операція була зроблена для того, «щоб показати всьому світу і перш за все Росії бойовий потенціал Збройних сил ЧРІ». 1995 року прокуратура РФ порушила проти Масхадова кримінальну справу (створення збройних формувань, зрада батьківщині, бандитизм) і оголосила його в розшук. [6]

1995 і 1996 рр. він неодноразово представляв владу Чечні на переговорах з російською владою, а 31 серпня 1996 року підписав з Олександром Лебедем Хасавюртівські угоди, згідно з якими розгляд питання про статус Чечні відкладалося до 31 грудня 2001 року.

Міжвоєнний період

17 жовтня 1996 року призначений на посаду прем’єр-міністра коаліційного уряду Чечні.

27 січня 1997 року Масхадов був обраний президентом Чеченської Республіки Ічкерія, а з лютого 1997 року зайняв посаду і голови уряду. Навесні 1999 року він вводить в Чечні шаріатське правління, створює державно-релігійну раду — Шуру, розпускає парламент.

Зовнішня політика

У листопаді 1997 року їздив в США, де зустрівся з кількома американськими конгресменами і координатором Держдепартаменту по країнах СНД Стівеном Сестановичом.

У березні 1998 року їздив до Лондона, де зустрівся з лордом Алістером Макальпіном і колишнім прем’єр-міністром Маргарет Тетчер. [7]

У серпні 1998 Масхадов провів другу поїздку в США, де виступив на Міжнародній конференції ісламської єдності в Вашингтоні. Чеченська делегація запропонувала вкласти в Чечню 30 млрд дол. [8]

Загострення ситуації в Ічкерії

Під час міжвоєнної кризи в Ічкерії у 1998—1999 рр. у Чечні сталося кілька гучних викрадень — іноземних та російських працівників з вимогами викупу. В грудні 1998 року під приводом «проросійської позиції» проти Масхадова виступили польові командири Шаміль Басаєв, Салман Радуєв та Хункар Ісрапілов . Однак шаріатський суд не знайшов причин для його звільнення з посади президента. В результаті конфлікту з польовими командирами Масхадов втратив контроль над більшою частиною території за межами Грозного.

До середини 1998 року в Чечні налічувалося близько 300 загонів бойовиків, що не входили в структуру «збройних сил ЧРІ». [9] Найбільші з них: Армія генерала Дудаєва під командуванням Радуєва, загони Шаміля Басаєва і Хаттаба. [9] Угруповання Радуєва налічувало до 3000 бійців і 16 одиниць бронетехніки, в угрупованні Басаєва людей і бронетехніки було не менше, загони Хаттаба налічували близько 500 осіб. Протиставити їм Масхадов міг 7000 бойовиків і 60 одиниць бронетехніки.

Влітку 1999 року протистояння між прихильниками Масхадова і радикальною опозицією різко загострилося. 4 червня чеченське телебачення передало звернення Масхадова до опозиції: «Встаньте поруч зі мною. Підтримайте мене, як ви це зробили під час війни і на президентських виборах. Допоможіть мені позбавити Чечню від ганебного викрадення людей», і оголосив, що «республіка знаходиться на межі міжусобної і міжтейпової війни». [10]

Після вторгнення бойовиків Шаміля Басаєва до Дагестану влітку 1999 року Масхадов виступив з осудом, однак заходів для протидії бойовикам не робив.

Друга російсько-чеченська війна

З наступом російських військ у вересні 1999 року Аслан Масхадов пішов у підпілля.

2 березня 2000 року Аслан Масхадов був оголошений Росією у федеральний розшук, а в 2002 році — у міжнародний розшук. Масхадову було висунуте заочне «звинувачення» в збройному заколоті, організації незаконних збройних формувань, а також у замаху на життя співробітників правоохоронних органів. До 2002 року Масхадов з невеликим загоном перебував переважно в гірській частині Чечні. У 2002 році на загальних зборах всіх польових командирів («Великий Меджліс») повстанці домовилися про єдине командування, і підрозділи раніше опозиційної терористичної організації «Маджлісуль Шура» Шаміля Басаєва і Хаттаба перейшли під командування Масхадова (був сформований новий колегіальний орган «Державний Комітет Оборони — Маджлісуль Шура», до якого, згідно з прийнятими поправками до конституції ЧРІ, на час війни переходила вся повнота влади).

Аслан Масхадов до самого кінця свого життя засуджував напади на цивільних і називав організаторів Бесланської трагедії божевільними, які втратили глузд від російської брутальності. В останні роки свого життя Масхадов втратив опору серед населення і бойовиків, формально залишаючись обраним керівником Чечні, з яким, на думку зарубіжної громадськості, російське керівництво могло б вести переговори про політичне врегулювання в республіці. Багато його соратників, не витримавши партизанської війни, здалися владі і припинили відкритий опір.

Був вбитий 8 березня 2005 року спецпідрозділом ФСБ Росії у селищі Толстой-Юрт, де він переховувався в підземному бункері під будинком одного з далеких родичів. В ході штурму росіяни привели в дію вибуховий пристрій, від ударної хвилі якого було зруйновано половину будинку. Затримані помічник Масхадова Вахід Мурдашев, племінник Масхадова Вісхан Хаджимуратов, а також Скандарбек Юсупов і Ільяс Ірісханов засуджені на різні терміни позбавлення волі. [11]

Джерела

СКОНЧАЛСЯ АСЛАН МАСХАДОВ

Аслан Масхадов, убитый в Чечне 8 марта, был трагичной фигурой, чьи мечты о руководстве своей республикой потерпели крах отчасти из-за его, как политика, ошибок, а отчасти из-за ужасающих проблем, потрясающих Чечню на протяжении последнего десятилетия.

Масхадов не был ни великим националистическим лидером Чечни, ни «террористом», как утверждали русские, а скромным человеком, который, если бы события сложились по-иному, мог закончить свою жизнь как генерал российской армии.

Он был человеком противоречивым. Получив образование в советской армии, он во многих отношениях был столь же русским, сколь и чеченцем. Будучи профессиональным военным, он старался быть политиком. Оставшись в изоляции после начавшейся в 1999 г. второй войны в Чечне, он старался апеллировать как к Западу, так и к исламскому миру за поддержкой в борьбе, какой он ее себе представлял.

Как и большинство чеченцев его поколения, Масхадов родился в 1951 г. в Казахстане, куда Сталин сослал весь его народ. В отличие от большинства соотечественников, он смог сделать карьеру при советской системе после того, как чеченцам было позволено вернуться на родину в конце 50-х.

Масхадов стал офицером артиллерии и служил по всей территории России и в Восточной Европе. Он служил в Вильнюсе, когда в январе 1991 г. советские солдаты убили несколько мирных жителей Литвы. Позже Масхадов говорил, что этот эпизод вызывал у него чувство стыда.

Его жизненные ценности во многом совпадали с ценностями офицера царской армии XIX в., совмещенными с романтизированным кавказским пониманием рыцарства. Не случайно он озаглавил свою автобиографию «Честь дороже жизни».

Наблюдая за российской армией изнутри, Масхадов видел ее растущую слабость и коррумпированность и старался внедрять дисциплину и уважение как среди своих подчиненных советского времени, так и в новоиспеченной армии, которую он постарался создать в Чечне после объявления независимости от России в 1991 г.

Когда российские федеральные войска вторглись в Чечню в декабре 1994 г. с целью уничтожить режим мятежного президента Джохара Дудаева, Масхадов взял на себя преобразование разношерстной группы партизан в подобие регулярной армии. Его успех на данном поприще помог чеченским бойцам нанести унизительное поражение российской армии в 1996 г.

Однако, Масхадов не любил войну, как это свойственно многим военным. В интервью, данном в селе Гойты в феврале 1994 г., когда вокруг шли ожесточенные бои, он едва мог скрыть свое раздражение, вызываемое Дудаевым и его пылкими речами, наперекор которому он говорил о необходимости перемирия.

В отличие от Дудаева, он легко находил общий язык со сравнительно разумными российскими оппонентами. Именно благодаря своему умению говорить с ними он и оказался в центре внимания, так как смог достичь договоренностей о прекращении огня и начать мирные переговоры в 1995 г. С одним из генералов, Анатолием Романовым, у него сложились такие тесные взаимоотношения, что эти два человека превратились почти в друзей. Позже, Романов тяжело пострадал от взрыва, происшедшего при неясных обстоятельствах.

В 1996 г., тактика совмещения военного и политического нажима принесла свои результаты и, после убийства Дудаева в апреле того же года, Масхадов сделался его естественным наследником. В своей речи, произнесенной после смерти Дудаева в буковом лесу на юге Чечни, обычно мягкий в речах Масхадов вдруг предстал исполненным самоуверенности. Он ведь только что получил сообщение о своем приглашении на переговоры с президентом Борисом Ельциным. А это означало, что он скоро поменяет лес на залы Кремля.

Пиком Масхадова были 1996-97 гг. В январе 1997 г. он был избран президентом в результате выборов, проведенных под контролем международных наблюдателей и признанных как Россией, так и международным сообществом. Поддержка была впечатляющей – более 300 тысяч чеченцев проголосовали за него.

Затем, в мае того же года он опять встретился с Ельциным в Кремле и подписал с Москвой историческое соглашение, в которое были включены намеренно неясные положения по поводу статуса Чечни, наряду с обещаниями наладить сотрудничество и положить конец насилию.

Однако, развязка уже наступала. Радикальные командиры, нанесшие поражение русским, теперь делили трофеи. Преступность и похищение людей стали обычным делом. Радикальные исламисты находили новых сторонников. Ведущее лицо в аль-Кайде, Айман аль-Завахири, даже попытался посетить Чечню.

Основные сильные стороны Масхадова, гибкость и прагматизм, оказались его слабостями.

Он постарался примирить все интересы в Чечне, включая интересы радикальных исламистов, но не избирателей, которые и привели его к власти. В Чечне воцарилась анархия. Изначально обещав построить светскую Чечню, он без энтузиазма объявил верховенство шариата, исламского закона.

Во время нескольких своих поездок за границу, в том числе в Лондон и Вашингтон, Масхадов вызвал к себе симпатию, но не смог ясно выразиться или представить веские аргументы по поводу способов оказания помощи Чечне.

После прихода к власти Владимира Путина и очередного вторжения российских войск в Чечню в 1999 г., Масхадов тщетно добивался переговоров. Эта попытка была сделана еще раз в прошлом месяце после того, как Москва проигнорировала объявленное им прекращение огня.

Масхадов и его посланники за рубежом осудили захват театра в Москве в 2002 г. и прошлогодний захват школы в Беслане, однако, эти акты запятнали его в глазах многих, так как это, по крайней мере, доказывало его неспособность обуздать более радикальные действия давнишнего соперника Шамиля Басаева. Неспособность полностью отмежеваться от Басаева позволило российскому правительству говорить о соучастии Масхадова в экстремистских действиях.

Маирбек Вачагаев, несколько лет работавший представителем Масхадова, ныне живущий в изгнании в Париже, заявил по телефону о своих опасениях, что после смерти Масхадова чеченское повстанческое движение станет более радикальным.

«Хоть он и был мягким и культурным человеком, он мог сдерживать людей. Масхадов убеждал их не совершать террористические акты», заявил Вачагаев. «А теперь, вместо одного Шамиля [Басаева] мы получим десять и вместо одного Беслана – тоже десять».

«Ошибка Масхадова в том, что он был искренен, а слабость в том, что он был чересчур честным. Он искренне верил, что если б только он сумел встретиться с Путиным, стало бы возможно решить проблему Чечни».

Никто не спорит, что Масхадов был уникальной личностью. Никто не сможет заменить его как политического лидера чеченского движения сопротивления.

Как чеченцы, так и русские потеряли важного человека, бывшего значительной величиной. Его кончина толкнет чеченский конфликт далее вглубь.

Томас де Ваал, редактор IWPR по Кавказу, Лондон

«Не повіриш: ХАМАС вже не самогубці». Неформальна розмова журналіста NV із старшиною ЦАХАЛу Алексом у 5 км від Сектору Газа

NV відправився на кордон із Сектором Газа, щоб зустрітися з тими, хто захищає Ізраїль від терористичних угрупувань.

Ця світлина з Сектору Гази облетіла російськомовні, івритські та арабські соцмережі. На будинку міста Хан-Юніс хтось чорним по жовтому вивів мем російсько-української війни про « русский военный корабль», а далі точні координати прямування. Тепер авторство цього геополітичного графіті не є воєнною таємницею. Воно належить заступнику командира оперативного центру 98-й дивізії Армії Оборони Ізраїлю ( АОІ, ЦАХАЛ) старшині Алексу.

Його прізвище, як і прізвища військових з інших бойових частин Ана Уколова, майор з прес-служби ЦАХАЛу, просила в пресі не називати. Разом з нею NV виїжджає до місця дислокації 98-й дивізії, що розташована в 5 км від самого Сектору Газа. За ізраїльськими мірками це далеко, але достатньо, щоб постійно чути вибухи, постріли та запуск ракет.

Нас зустрічає вже проанонсований старшина Алекс. 7 жовтня він залишив свою родину вдома та роботу в лікарні і як резервіст повернувся до лав Армії Оброни Ізраїлю.

Світлини з особливим змістом

Не пізно ввечері дістаємося прикордонного поселення перед Сектором Газа. Заходимо до приміщення, де відпочивають ті, хто щойно повернувся з Гази, і ті, хто зараз готується відправитися в те пекло.

ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ: Алекс на базі 98-го дивізії ЦАХАЛу запрошує на каву тільки запрошених гостей. Непрошених він зустрічає зброєю. / Фото: НВ

— Каву хочете? — перше, про що питає нас Алекс. Хутко погоджуємося.

— Я думав, ви чемні люди, — посміхається він. — Спочатку, як годиться, маєте відмовитися: немов дякую, не переймайся, ми не голодні.

— Ні-ні, обійдемося без зайвих ритуалів — відповідаємо ми. — Тож нам, будь ласка, кави, і бажано міцної.

Ця єдина правильна тактика спілкування в Ізраїлі, і вона має конкретну назву — хуцпа. Українською — зухвалість. Ймовірно саме в цей момент журналіст NV вже не почував себе тут як у гостях, а Алекс вже точно поводився як вдома.