Яке знеболювальне можна дати коту при сечокамяній хворобі

0 Comments

Зміст:

Сечокам’яна хвороба у котів: симптоми та лікування в домашніх умовах

Наявність піску та/або каміння в органах сечовидільної системи називають сечокам’яною хворобою, або МКЛ. Освіта можуть мати будь-яку локалізацію, мають різний хімічний склад, розміри і кількість. У котів і котів сечокам’яна хвороба зазвичай носить хронічний характер, має свої особливості перебігу, лікування та профілактики.

  1. Які види каміння бувають у котів при МКБ
  2. Чому коти хворіють на сечокам’яну хворобу.
  3. Як проявляється патологія
  4. Чи можна діагностувати сечокам’яну хворобу у кота
  5. Лікування сечокам’яної хвороби у котів
  6. Особливості медикаментозної терапії
  7. Що робити після лікування
  8. Чим годувати кота (кішку) при сечокам’яній хворобі
  9. Сухий корм для кота з МКБ: який вибрати
  10. Як годувати кішку домашньою їжею
  11. Важливі факти про сечокам’яну хворобу у котів
  12. Сечокам’яна хвороба у кастрованих котів: правда чи ні
  13. Як попередити сечокам’яну хворобу у котів (кішок)

Які види каміння бувають у котів при МКБ

Сечокам’яна хвороба у котів проявляється в освіті двох видів каменів: струвітів та оксалатів. Перші формуються у лужному середовищі, мають тверду структуру. Лужування сечі, в основному, відбувається через надлишок в їжі кішки фосфору і магнію.

Другий вид виникає, якщо рН сечі має велику кислотність, причиною якої є підвищений вміст кальцію. Для оксалатів характерна наявність гострих країв та пухкої структури.

Чому коти хворіють на сечокам’яну хворобу.

Серед причин уролітіазу (ще одна назва сечокам’яної хвороби) у котів виділяють:

  • похибки в раціоні (переважання їжі будь-яких речовин);
  • нестача води або її надмірна насиченість солями;
  • наявність хронічних захворювань, осередків запалення, порушення обміну речовин в організмі тварини;
  • вроджені чи набуті особливості анатомії;
  • спадковий фактор.

Як проявляється патологія

Дізнатися, що у вихованця сечокам’яна хвороба спочатку її розвитку не вийде: він не може поскаржитися на дискомфорт або проблеми з сечовипусканням, тому власники дізнаються про наявність небезпечної патології, коли вона зайшла занадто далеко. Бігти в клініку потрібно, якщо з’являються такі симптоми МКЛ:

  • кіт ходить у туалет не на звичне місце, а де завгодно;
  • сечі виділяється мало, у ній можуть бути помітні піщинки, кров;
  • самі позиви до виділення сечі, навпаки, стають частими;
  • болючі відчуття і подразнення сечовивідних шляхів піском змушують кішку вилизувати уретру.

Поступово у вихованця піднімається температура тіла (до 40?С), він відмовляється від їжі, мало рухається. Коли сеча не може пройти шляхами, кіт приходить у сильне занепокоєння, нявкає, приймає характерну позу, щоб полегшити відтік.

Особливо важливо встигнути до ветеринарного лікаря при критично небезпечному стані кота, що характеризується такими симптомами сечокам’яної хвороби:

  • живіт ущільнюється, його обсяг стає помітно більшим;
  • оскільки сеча не може вийти, вона застоюється в сечовому міхурі, викликаючи сильну інтоксикацію тканин;
  • кішка майже не рухається;
  • з пащі виділяється піниста слина;
  • температура тварини падає, вихованець тремтить;
  • можливе блювання.

За відсутності своєчасної допомоги тварина гине.

Важливо: інтоксикація настає вже за добу після того, як припиняється сечовиділення!

Чи можна діагностувати сечокам’яну хворобу у кота

МКБ кота можна діагностувати і на початкових стадіях розвитку хвороби, якщо регулярно проводити обстеження. Виявити захворювання або диференціювати його від інших патологій (пухлин, циститу та інших) допомагають такі методи, як:

  • аналізи сечі (загальний та мікроскопічний поляризований);
  • рентген;
  • УЗД органів черевної порожнини.

Під час діагностики ветеринарний фахівець обов’язково розпитає власника про умови утримання кота, його фізичні особливості, перенесені хвороби та інші нюанси. Важливо розповісти, коли помітили перші ознаки хвороби, як часто вони проявляються і таке інше.

Лікування сечокам’яної хвороби у котів

При зверненні до ветеринару з нападом МКБ у котів лікування хвороби обов’язково починається з відновлення прохідності сечовивідних шляхів. Щоб прибрати сечовий камінь або вичистити пісок, що скупчився, використовують катетер. Усі маніпуляції проводять під загальним наркозом. Після того, як утворення видалено, просвіт уретри ретельно промивають розчином антисептичного препарату.

У складних ситуаціях лікарям необхідно попередньо створити штучну протоку виділення – таке втручання називається уретростомія. Однак при дуже великих відкладеннях, які сильно перевищують діаметр уретри, проводять порожнинну операцію безпосередньо витягуючи камені.

Подальше лікування спрямоване на нормалізацію кислотно-лужного балансу в організмі вихованця, очищення від токсичних продуктів. Паралельно усувають запальний процес, призначаючи антибіотики та протизапальні засоби. Загальна тривалість терапії може становити 14 і більше днів, залежно від складності втручання, стану тварини та інших обставин.

Особливості медикаментозної терапії

Вусатому пацієнту для лікування сечокам’яної хвороби можуть бути призначені різні групи лікарських препаратів:

  • знеболювальні засоби (часто – Папаверін, Анальгін);
  • антибіотики (наприклад, Цепарин);
  • ліки, що усувають запальний процес (Палін, Фурагін та інші);
  • спазмолітичні препарати (Баралгін).

При необхідності показана підтримуюча терапія. Це можуть бути: вітамінні комплекси, засоби, спрямовані на нормалізацію роботи серця, препарати для відновлення травного тракту. Всі ліки призначаються тільки ветеринарним лікарем відповідно до віку та статі кота.

Що робити після лікування

Незалежно від складності проведеного лікування (навіть якщо сечокам’яну хворобу у кішки виявили на ранній стадії) подальше життя вихованця має відбуватися в умовах постійних профілактичних заходів. Від власника потрібно регулярно проводити обстеження вихованця: здавати сечу на аналіз і робити ультразвукову діагностику органів сечовидільної системи.

Крім того, кіт повинен бути одразу переведений на відповідну дієту, що виключає провокують розвиток хвороби компоненти. Якщо потрібно, то вусатому другу потрібно буде періодично давати антибіотики та сечогінні препарати.

Чим годувати кота (кішку) при сечокам’яній хворобі

Тільки за правильного харчування кіт з діагнозом МКБ може безболісно прожити ще кілька років. Так як деякі вихованці віддають перевагу виключно сухим кормам, а інші – домашню їжу, то підходи до дієти будуть відрізнятися.

Сухий корм для кота з МКБ: який вибрати

Більшість сухого корму дуже непридатна харчування кішки з сечокам’яної хворобою – у складі занадто багато мінеральних солей. Але існують і спеціальні суміші, які можна підібрати залежно від виду сечового каміння, наприклад:

  • Оксалати – Роял Каннін Urinary S/O LP34, Hill’s PD Feline K/D;
  • Струвіти – Purina Pro Plan Veterinary Diets UR, Hill’s Prescription Diet С/D.

Купувати потрібно лише корми, які відносяться до преміум та супер-преміум класу.

Як годувати кішку домашньою їжею

Домашня годівля кота із сечокам’яною хворобою також залежить від типу каменів. Так як висока кислотність сечі обумовлена кальцієм, потрібно обмежити вихованця в яйцях та молоці (та їх похідних). Овочі, багаті на цей елемент, теж слід виключити з котячого раціону. Крім того, при оксалатах вкрай небажано давати вихованці субпродукти, тому що в них міститься велика кількість щавлевої кислоти.

Одноманітності в їжі треба уникати. В основі кішки меню повинні бути м’ясні страви, при цьому додавати в їжу промислові корми будь-яких видів забороняється.

Важливо забезпечити тварині вільний доступ до води. Так як коти п’ють мало, потрібно постаратися привчити вихованця регулярно відвідувати «водопою». Миска з водою не повинна знаходитися поряд з кормовою, щоб кіт не перемикав увагу на їжу.

Важливі факти про сечокам’яну хворобу у котів

Існує кілька важливих фактів про МКБ у котів, які має знати кожен власник.

  • У групі ризику знаходяться коти, що живуть у жарких умовах середовища, оскільки підвищена температура викликає згущення сечі та збільшення її концентрації.
  • Зазначено, що найчастіше сечокам’яна хвороба розвивається у тварин віковому періоді 2-6 років.
  • Гладкі кішки, що мають зайву вагу, також більш схильні до розвитку МКБ, ніж худі або з нормальною масою тіла.
  • Схильність до відкладення каменів у сечовидільній системі відзначається у котів довгошерстих порід.
  • Через вузький сечівник хвороба вражає частіше котів, ніж кішок.
  • Захворювання частіше відзначають у котів після кастрації, а також кішок, у яких тічка проходить «марно».
  • Фахівці помітили, що у котів, які страждають на сечокам’яну хворобу, рецидиви спостерігаються частіше в осінній період (особливо спочатку) і з 1-го по 4-й місяць року.
  • Формування струвітів частіше відзначається у тварин, які не досягли 6-річного віку. У той же час, утворення оксалатного каміння більше характерне для котів старше 6-7 років.

Сечокам’яна хвороба у кастрованих котів: правда чи ні

Розвиток сечокам’яної хвороби у кастрованих котів підтверджено даними статистики. Однак наукового підтвердження факту прямого впливу кастрації на утворення каміння немає. Виходить, що обидва факти суперечать один одному. Насправді кастрація надає непрямий вплив і призводить до МКБ опосередкованим шляхом.

У кастрованої тварини відбувається різкий гормональний збій. Зміни в діяльності ендокринних залоз сприяють появі у котів повільності, деякої пасивності (хоча молодий вихованець може бути дуже активним), спокою в поведінці. З віком кіт повільніше рухається, менше реагує на подразники, у тому числі на протилежну стать, більше їсть. Все разом викликає появу зайвої ваги, іноді ожиріння.

Відомо, що більшість тварин, які мають зайву вагу, рано чи пізно захворює на сечокам’яну хворобу. Більш того, уповільнений обмін речовин у кастратів спричиняє рідкісне спорожнення сечового міхура, що призводить до застійних явищ. А якщо операцію було проведено дуже рано, то сечовивідний канал залишається недорозвиненим і вузьким, що також провокує утворення каменів. Можна дійти невтішного висновку, що кастровані коти, справді, перебувають у групі ризику.

Як попередити сечокам’яну хворобу у котів (кішок)

Профілактика МКБ у котів полягає в наступному:

  • стежити за різноманітністю раціону вихованця, а якщо виникає необхідність, набувати спеціалізованого корму;
  • уникати розвитку ожиріння, контролюючи калорійність їжі (для цього можна звернутися до фахівця);
  • стимулювати регулярне вживання води, забезпечивши її доступність та свіжість;
  • підтримувати активність тварини, не дозволяючи розвиватися лінощі;
  • раз на півроку робити УЗД, особливо якщо є схильність до МКЛ;
  • регулярно здавати в клініку сечу кота виявлення солей;
  • проходити повний курс лікування при виявленні піску чи каміння.

Такі нескладні заходи забезпечать вусатому вихованцю здоров’я на довгі роки. Якщо ж кота вже лікували від сечокам’яної хвороби, то вони допоможуть уникнути рецидиву, адже повністю позбутися цієї патології не можна.

Сечокам’яна хвороба

Що таке сечокам’яна хвороба та які причини її виникнення?

Сечокам’яна хвороба (нефролітіаз, нирковокам’яна хвороба) — це наявність у сечовивідних шляхах конкрементів (у поточній мові: сечових каменів), утворених із хімічних речовин, наявних, як правило, у сечі. У нормі ці речовини наявні у сечі у розчиненому стані. Проте іноді їх концентрація стає надто високою і їх повного розчинення не відбувається.

Із деяких нерозчинених речовин утворюються кристалики, початково дрібні (у поточній мові „пісок у нирках„), які з часом поєднуються у щоразу більші, що призводить до виникнення конкрементів (сечових каменів), наявність яких призводить до появи симптомів сечокам’яної хвороби. Найчастіше (у майже 80 % хворих) вони складаються із оксалату або фосфату кальцію, рідше із сечової кислоти, магнієво-амонієвого фосфату (так зв. струвіту; такі камені в основному наявні в осіб із хронічною інфекцією нирок), дуже рідко з цистину.

Іноді до розвитку сечокам’яної хвороби призводять наступні розлади та порушення:

  • сеча правильно не відтікає із обидвох або однієї нирки (напр. з приводу доброякісної гіперплазії простати)
  • у сечі наявна надто мала кількість речовин, які гальмують утворення конкрементів (напр. цитрати, магній)
  • наявне інше захворювання або патологія, яка сприяє сечокам’яній хворобі, напр. гіперпаратиреоз, захворювання (напр. хвороба Крона) або операція на тонкому кишківнику, прийом надто великих доз вітаміну D або препаратів кальцію, або надто великих доз вітаміну С.

Проте у більшості хворих із сечокам’яною хворобою попри правильне проведення відповідної діагностики не вдається виявити безпосередньої причини утворення сечових каменів.

Як часто зустрічається сечокам’яна хвороба?

Сечокам’яна хвороба — це часте захворювання. Симптоми сечокам’яної хвороби у формі приступу ниркової кольки спостерігаються принаймні 1 раз у житті у близько 10 % чоловіків та 5 % жінок. Перший приступ ниркової кольки, як правило, з’являється між 20-м та 40-м роками життя. Ниркова колька найчастіше зустрічається у чоловіків віком 40–50 років, а у жінок у віці 50–70 років. Після першого приступу ниркової кольки у половини хворих протягом 5–10 років спостерігаються чергові приступи. У деяких хворих сечокам’яна хвороба триває протягом декількох десятків років і протягом цього часу хворі багато разів видаляють („народжують”) камені та переносять урологічні операції.

Сечокам’яна хвороба може бути сімейною і тоді у членів сім’ї хворого часто виявляють порушення метаболізму певних речовин, які сприяють утворенню сечових каменів.

Сечокам’яна хвороба не має зв’язку із жовчокам’яною хворобою (камені у жовчному міхурі та жовчовивідних шляхах).

Як проявляється сечокам’яна хвороба?

Камінь або каміння, що знаходяться у нирках, можуть не викликати жодних симптомів протягом років. За цей час вони можуть повільно збільшуватися, іноді до великих розмірів, та заповнювати цілу миску та чашечки нирки (так зв. коралоподібні камені). У таких випадках може спостерігатися тупий біль у спині, який іноді помилково приписують хворобі хребта.

Рисунок 1. Сечокам’яна хвороба

Типовим симптомом сечокам’яної хвороби є ниркова колька. Ниркова колька — це раптовий, надзвичайно сильний біль, який жінки часто описують, як значно сильніший, ніж біль під час пологів. Причиною ниркової кольки є переміщення каменя із нирки у сечовід, що викликає його подразнення та часткове або повне блокування. Біль, супроводжуючий ниркову кольку, є гострим, іноді спастичним (поперемінно посилюється та послаблюється), локалізований в області нирки (якщо камінь розташований високо) або внизу живота (якщо розташований поблизу сечового міхура), іррадіює у пахвинну ділянку з тої самої сторони.

У багатьох хворих під час приступу ниркової кольки спостерігається нудота та/або блювання.

Інші симптоми сечового каменя, який переміщується сечоводом до міхура, це:

  • часті позиви на сечовипускання (відчуття потреби видалити сечу)
  • печіння при сечовипусканні
  • відчуття неповного випорожнення сечового міхура
  • у чоловіків — біль, іррадіюючий у головку статевого члена.

Що слід робити при появі симптомів?

Якщо описані вище симптоми з’явилися вперше або їх супроводжує гарячка чи озноб, то слід негайно звернутися до лікаря. Лікарської допомоги слід також шукати, якщо нудота та блювання настільки інтенсивні, що прийом ліків та їжі стає неможливим.

Особи з вже діагностованою сечокам’яною хворобою, у яких типові симптоми спостерігалися у минулому та зникли через короткий проміжок часу (до декількох днів), часто із видаленням дрібного каменя, та у яких немає інших, особливо хронічних захворювань, можуть самі розпочати лікування, приймаючи доступні без рецепту та рекомендовані раніше лікарем знеболювальні та спазмолітичні препарати (дивіться нижче) та приймаючи велику кількість рідини (3–4 літри). Заборонено робити спроби самостійного лікування симптомів ниркової кольки у дітей та вагітних жінок.

Слід звернутися до лікаря у наступних випадках:

  • якщо скарги з’явилися вперше
  • у цьому випадку лікар встановить їх причину, також може прийняти рішення про негайне направлення до спеціаліста або до лікарні
  • якщо скарги відрізняються від попередніх або більш виражені, ніж у минулому, та не зникають протягом короткого часу
  • негайно, якщо одночасно спостерігаються такі симптоми як: гарячка, червоне забарвлення сечі (гематурія), зменшення кількості виділеної сечі, будь-які інші тривожні симптоми.

Як лікар встановлює діагноз?

Безсимптомна сечокам’яна хвороба іноді діагностується випадково при проведенні УЗД з інших причин або рентгенографії черевної порожнини. Однак частіше за все ці дослідження виконують у осіб, які скаржаться на болі типу ниркової кольки, або при появі червоного забарвлення сечі. УЗД та рентгенографія надають інформацію про розмір та кількість сечових каменів, а також про їх локалізацію. Іноді (напр. перед урологічним втручанням) необхідною є додаткова інформація і лікар призначає проведення подальших досліджень.

  • урографія, тобто радіологічне дослідження сечовидільної системи після довенного введення контрастної речовини
  • комп’ютерна томографія черевної порожнини, яка є найточнішим дослідженням і виявляє усі типи сечових каменів (як правило на рентгенівському знімку не видно каменів, що не містять кальцію).

Після постановки діагнозу сечокам’яної хвороби деяким особам рекомендують виконати дослідження крові та сечі для того, щоб виявити причину утворення конкрементів, якщо вона існує. Для цього лікар призначає добовий аналіз сечі, щоб визначити її об’єм, реакцію рН (кисла чи лужна реакція сечі), вміст кальцію, натрію, сечової кислоти, оксалатів, цитратів та креатиніну. Надмірна та надто велика кількість певних речовин може вказувати на причину утворення каменів, і, базуючись на цьому, лікар призначає подальшу тактику (відповідна дієта, прийом ліків). Після певного часу може бути показаний повторний добовий аналіз сечі для того, щоб оцінити, чирекомендована тактика є ефективною для профілактики виникнення каменів.

Дослідження для виявлення причини сечокам’яної хвороби слід виконати:

  • у випадку повторного приступу кольки
  • при виявленні великого сечового каменя або численних конкрементів, особливо в обох нирках
  • завжди у дітей.

Які існують способи лікування сечокам’яної хвороби?

Урологічна консультація є обов’язковою:

  • якщо колька не проходить, незважаючи на проведене лікування
  • в осіб без ниркової кольки, якщо у контрольному дослідженні (УЗД або рентгенографія) виявлено збільшення сечового каменя або появу нових конкрементів.

Урологічне втручання необхідне, якщо:

  • сечовий камінь надто великих розмірів для самовільного видалення
  • сечовий камінь заблокував відтік сечі
  • одночасно із сечокам’яною хворобою зберігається інфекція сечовивідних шляхів (гарячка)
  • зберігається кровотеча (червоне забарвлення сечі).

У наш час рідко виникає необхідність у проведенні хірургічної операції для усунення сечового каменя або каменів. Існують інші ефективні способи їх видалення. До них належать:

1. Екстракорпоральна літотрипсія (скорочено англ. extracorporeal shockwave lithotripsy — ESWL), тобто роздроблення сечового каменя в організмі при використанні так зв. ударної хвилі. Це втручання використовується при сечокам’яній хворобі найчастіше. Сечовий камінь роздрібнюється на частинки розміром з піщинку, які легко видаляються із сечею. Як правило втручання виконується амбулаторно і не вимагає знеболювання. Воно є безпечним, не призводить до ушкодження тканин, а протягом декількох днів після операції пацієнт може повернутися до своєї звичайної активності. Принаймні за 2 тижні до операції слід припинити прийом усіх ліків, що знижують згортання крові, у тому числі ацетилсаліцилової кислоти. При сечових каменях більших розмірів буває необхідним проведення декількох сеансів літотрипсії. У більшості осіб протягом декількох днів після операції спостерігається гематурія, а досить часто неінтенсивний біль у животі чи у ділянці нирок або скарги при сечовипусканні (часте сечовиділення, печіння при сечовипусканні), викликані видаленням дрібних фрагментів роздробленого конкременту. Протипоказанням до екстракорпоральної літотрипсії є вагітність.

2. Черезшкірна нефролітотрипсія (англ. percutaneous nephrolithotomy — PCNL) як правило виконується тоді, коли сечовий камінь у нирці великих розмірів (>2,5 см) або розташований у такому місці, що не може бути роздрібнений за допомогою літотрипсії. Операція проводиться під знеболенням. Вона полягає у введенні через невеликий розріз шкіри в області нирки до ниркової миски інструменту, який називається нефроскопом, за допомогою якого уролог може оглянути сечовий камінь, детально визначити його розташування та за допомогою відповідних інструментів роздрібнити його на менші шматки, які у подальшому усуває. Переважно пацієнт залишається у лікарні протягом декількох днів, а до звичайної активності повертається через приблизно 2 тижні.

3. Уретерореноскопія (уретерореноскопічна літотрипсія), (скорочено англ. URS або URLS), як правило слугує для усунення сечових каменів із серединного та нижнього відділу сечоводу. Операція виконується під знеболенням без необхідності будь-якого розрізу тканин. Уролог вводить гнучкий ендоскоп через уретру до сечового міхура, а потім до сечоводу. Через ендоскоп можна безпосередньо оглянути сечовий камінь у сечоводі та за допомогою відповідних інструментів видалити його повністю або попередньо роздрібнивши на менші фрагменти. Після операції, як правило, у сечоводі залишають на декілька днів відповідний катетер для того, щоб сеча нормально відтікала із нирки. Після цього пацієнт може повернутися до своєї звичайної активності.

Чи можливе повне вилікування?

У половини пацієнтів сечокам’яна хвороба спостерігається лише 1 раз у житті і немає потреби у застосуванні жодного подальшого лікування. У решти протягом 5–10 років відбувається рецидив сечокам’яної хвороби і у цих осіб завжди слід провести обстеження для виявлення причини, а потім застосувати профілактичне лікування (відповідна дієта та прийом ліків).

Використовуючи урологічні втручання практично в усіх випадках можна усунути сечові камені, а дотримання відповідного способу життя та прийом ліків у багатьох осіб запобігає утворенню нових конкрементів. Тому у багатьох випадках сечокам’яну хворобу можна вилікувати. У цьому випадку найважливішим є дисциплінованість пацієнта, який вже до кінця життя повинен строго дотримуватися визначених принципів профілактики сечокам’яної хвороби.

Неодноразово рецидив сечокам’яної хвороби виникає саме з вини пацієнта. Проте у частини осіб існують причини утворення сечових каменів, при яких профілактика є неефективною і сечокам’яну хворобу не можна тривало вилікувати, проте завжди можна істотно знизити частоту її рецидивів та їх вираженість.

Що слід робити після закінчення лікування сечокам’яної хвороби?

Можна значною мірою запобігати сечокам’яній хворобі. Простий та найважливіший спосіб профілактики сечокам’яної хвороби полягає у прийомі такої кількості рідини, щоб об’єм сечі завжди становив щонайменше 2 літри на добу.

На ніч слід випивати склянку рідини, безпосередньо перед сном, а також вночі, якщо сон був перерваний для сечовипускання.

Рекомендується обмежити вживання м’яса, також риб, якщо їх споживали у великих кількостях, оскільки м’ясо є джерелом речовин, закислюючих сечу, які сприяють утворенню сечових каменів.

Рекомендується також обмеження споживання солі, оскільки натрій, що міститься у ній, викликає посилене видалення із сечею кальцію, з якого можуть утворюватися сечові камені. Немає потреби обмежувати вживання кальцію у формі молочних продуктів, проте заборонено без призначення лікаря приймати препарати кальцію та вітаміну D.

Якщо склад каменя визначено і він містить оксалати або у пацієнта виявлено надмірне видалення оксалатів із сечею, то слід обмежити вживання продуктів, багатих оксалатами:

Слід ретельно дотримуватися рекомендацій лікаря, який може призначити ліки для профілактики утворення каменів. Як правило ці ліки слід приймати роками, іноді до кінця життя.

Завжди слід лікувати інфекцію сечовидільної системи, особливо хронічну, та усувати, при можливості, усі перешкоди для нормального відтоку сечі.

Що робити, щоб уникнути захворювання?

У більшості випадків сечокам’яної хвороби причину не можна виявити, тому не можна передбачити її появу та заздалегідь розпочати дії для зниження ризику захворювання. Проте відомо, що сечові камені утворюються із речовин, наявних у сечі, коли їх концентрація стає надто високою. Тому слід завжди вживати відповідну кількість рідини, особливо при зростанні потреби, напр. при високій температурі оточення, тяжкій фізичній праці, при гарячці. Також дієта із обмеженням м’ясних продуктів та солі, але із більшою кількістю овочів та фруктів, знижує ризик появи сечокам’яної хвороби. Такі засоби профілактики слід особливо рекомендувати особам із сімейним анамнезом сечокам’яної хвороби.

Сечові камені частіше утворюються в осіб із хронічною інфекцією сечовидільної системи або із утрудненим відтоком сечі, тому лікування цих станів істотно знижує ризик сечокам’яної хвороби.