Скільки вбив кульбертинів

0 Comments

Кім Чен Ин вперше показав тактичну ядерну зброю. Чому це може зашкодити Україні

КНДР давно заявляє, що має тактичну ядерну зброю, здатну вражати цілі в Південній Кореї.

Але фотографії, опубліковані в державній газеті у вівторок, ймовірно, є першими доказами. Однак неможливо точно перевірити, чи є вони справжніми. Поки Північна Корея не випробує один із цих пристроїв, нам залишається лише здогадуватися.

Поява нових розробок КНДР може мати непряму загрозу для України.

Пхеньян провів за останні два тижні випробування, за твердженнями влади КНДР, носіїв ядерної зброї, одночасно імітуючи ядерні атаки на Сеул.

Наразі важко відстежувати запуски ракет Північною Кореєю. Ізольовані випробування більше не потрапляють на перші шпальти, як раніше, але якщо ми подивимося на це все разом, ми можемо багато чого дізнатися.

Північна Корея заявляє, що “карає” США та Південну Корею за проведення найбільших за останні роки військових навчань. Союзники відпрацьовували, як перемогти КНДР у випадку нападу Пхеньяна.

Це не той сценарій, який подобається північнокорейському лідеру Кім Чен Ину. Тільки це не типовий північнокорейський протест. У минулому КНДР відповідала на такі навчання пуском ракет малої, середньої та великої дальності та, можливо, кількома артилерійськими снарядами.

Цього разу Пхеньян запустив свою найпотужнішу міжконтинентальну балістичну ракету, яка теоретично може досягти будь-якої материкової частини США.

Військові КНДР також випустили ракети з підводного човна та з об’єкта, який, ймовірно, є підземним бункером, й змоделювали ядерний удар по аеродрому Південної Кореї.

А Кім Чен Ин представив новий підводний безпілотник, який, за його словами, може використовувати ядерну зброю під водою, щоб викликати “надмасштабне радіоактивне цунамі” та знищити військові кораблі противника.

Тепер він показав ще і ядерні боєголовки, які, як стверджує, можна розмістити у цій зброї.

Автор фото, KCNA

Кім Чен Ин з донькою Кім Чжу Е відвідав випробування ракети минулого тижня

Це еклектичний і тривожний перелік. Аналітикиня Еллен Кім із Центру стратегічних і міжнародних досліджень(CSIS) описала це як “північнокорейський еквівалент показу моди” – натяк на піджак у стилі Dior на доньці Кім Чен Ина під час однієї з демонстрацій.

Аналітики, включно з Еллен Кім, стурбовані різноманітністю колекції, яку Кім Чен Ин демонструє цього сезону. Пхеньян представив нову та більш досконалу зброю, якою можна вести вогонь з моря та суші по територіях США, Південній Кореї та Японії.

“Раніше ми не знали, що вони здатні запускати крилаті ракети з підводних човнів або ракети з-під землі. Його зброю стає набагато важче відстежувати та перехоплювати”, – каже Еллен Кім.

Це підвищує ядерну загрозу.

Автор фото, KCNA

Підводне випробування КНДР викликало занепокоєння

Візьмемо, наприклад, крилаті ракети, випущені з підводного човна. Ці ракети найбільше хвилюють Янг Ука, експерта зі зброї з Інституту Асан у Сеулі. Як він пояснює, пуск ракети з-під води ускладнює її виявлення перед запуском. Після старту ракети летять низько, ними можна маневрувати в польоті, щоб перехитрити протиракетний захист.

Кім Чен Ин завжди боявся, що США першими нападуть на його країну і знищать її зброю, перш ніж він матиме можливість її застосувати. Повідомлення, яке він, здається, надсилає цим набором випробувань полягає в тому, що Північна Корея тепер має можливість завдати удару у відповідь або навіть завдати удару першою. Важко знищити зброю, заховану під землею або під водою.

Іншими словами, він каже “не думайте про напад на нас”.

Однак треба бути уважними. Кім Чен Ин має тенденцію перебільшувати здібності своїх військових.

Завжди залишалося актуальним питання про те, чи дійсно Північна Корея має ядерні боєголовки, які можна прикріпити до цих ракет. Більшість зброї, яку представляли нещодавно, могла б нести лише маленьку, легку боєголовку. І досі ми не бачили доказів того, що Пхеньяну вдалося подібне розробити.

Автор фото, KCNA

Кім Чен Ина часто звинувачують в тому, що він перевищує військові можливості КНДР

У вівторок він надав перші докази. На фотографіях, опублікованих у головній газеті держави, видно, як Кім Чен Ин оглядає начебто низку невеликих ядерних боєголовок.

Немає жодного способу перевірити, чи дійсно боєголовки за характеристиками відповідають твердженням влади. Ось чому розвідувальна спільнота так затамувала подих, чекаючи згаданого ядерного випробування.

У той момент, коли Північна Корея зможе створювати мініатюрні боєголовки в масовому масштабі, у той момент, коли її симульовані загрози стануть реальними, вона зможе вдарити Південну Корею та Японію ядерною зброєю.

Дехто стверджує, що США та міжнародна спільнота повинні зробити більше, щоб повернути Північну Корею за стіл переговорів, щоб запобігти цьому ядерному випробуванню. Переговори між двома сторонами зайшли в глухий кут понад чотири роки тому. Але Пхеньян не показав жодних ознак того, що бажає перемовин. Він схильний обирати момент, коли вважає, що може отримати найбільшу вигоду.

Оскільки Китай і Росія відмовляються покарати Північну Корею в Раді безпеки ООН, вона може продовжувати розробку своєї зброї без наслідків. Навіщо зупинятися зараз? Чим краща зброя, тим Пхеньян сильніший, і йому ще є, що довести.

Окрім мініатюрних боєголовок, йому ще належить продемонструвати, що його звичайні боєголовки можуть витримати повний міжконтинентальний політ. Зараз Північ випробовує ракети великої дальності, але запускає їх високо в космос. КНДР також хоче розробити більш досконалу міжконтинентальну балістичну ракету, яку не потрібно заправляти паливом перед запуском.

Янг Ук вважає, що Кім Чен Ин також керує безвихідною ситуацією вдома. В умовах занепаду економіки і голоду серед народу його програма ядерної зброї є “єдиною картою, яку йому залишилося розіграти”, каже експерт.

Північна Корея, схоже, буде рухатися вперед, розробляти дедалі більш різноманітну та смертоноснішу зброю.

Еллен Кім переконана лише в одному: “Будуть нові випробування”.

Чому це загроза для України

На думку українського експерта з питань ядерного нерозповсюдження, професора ІМВ КНУ ім. Шевченка Сергія Галаки, КНДР докладає зусиль до розробки ракет, які є менш вразливими для попереджувальних ударів, таким чином керівний режим ускладнює їхнє виявлення.

Крилаті ракети з підводних човнів, випробування яких провів Пхеньян, можуть нести тактичні ядерні заряди, й їх складно збити.

“Це шантаж, вимога домовлятися, це схоже на поведінку Росії у війні. І водночас з такими ракетами вона поступово перетворюється в повноцінну ядерну державу. Потенціал в неї поки що невеликий, але не рахуватися з ним вже не можна”.

Теоретично виключити, що в КНДР є тактична ядерна зброя, на думку Галаки, не можна, але є й можливість блефу. Кількість ядерних боєзарядів в КНДР зараз можна лише спрогнозувати, оцінивши кількість збагаченого урану в країні.

Автор фото, Getty Images

Американські військові, які проводять навчання у Південній Кореї, є потенційною ціллю для КНДР

Для України північнокорейські розробки несуть непряму загрозу, адже КНДР з новими озброєннями буде легше завдати ударів по американських військових базах в Південній Кореї та Японії.

“Прямої загрози немає для України. Але будь-який конфлікт в Східній Азії матиме наслідки для України – чи то війна за Тайвань, чи то конфлікт навколо КНДР. Якщо буде подібна війна, Україна випаде з пріоритетів першого рівня для США. Подібні конфлікти вимагатимуть американської уваги та ресурсів, а також ресурсів їхніх азійських союзників – Японії, Австралії та Кореї, які допомагають Україні та які зацікавлені у стримуванні Росії”.

Смертоносна робота. Як у США загинув вчений, який розробляв атомну бомбу

Одного разу в рамках Мангеттенського проєкту Оппенгеймера через випадкову необережність один вчений загинув, а іншого важко поранило. У цій ілюстрованій історії художник і письменник Бен Платтс-Міллс розповідає про те, що трапилося з цими творцями атомних бомб і чому цей інцидент може стати для нас важливим уроком.

“. У пошуках гармонійного ставлення до життя ніколи не можна забувати, що ми самі є і акторами, і глядачами драми буття”, – Нільс Бор, фізик

Під час Другої світової війни уряд США створив Мангеттенський проєкт, до якого залучив вчених та інженерів з усієї країни, які жили та працювали в секретному дослідницькому центрі в Лос-Аламосі, Нью-Мексико. На цій базі в пустелі під керівництвом Роберта Оппенгеймера вони розробили перші у світі атомні бомби.

21 травня 1946 року фізик Луї Слотін допрацьовував у проєкті останні тижні. Він був експертом зі збирання бомб і відіграв центральну роль, вручну створивши вибуховий пристрій “Трініті” для першого випробування в липні 1945 року, лише за місяць до того, як на Японію скинули атомні бомби “Товстун” і “Малюк”.

Але, як і Оппенгеймер, у наступні місяці він почав виступати проти програми ядерної зброї та вирішив повернутися до цивільного життя.

Слотін саме проводив екскурсію для Елвіна Грейвза, вченого, який мав його замінити. Незадовго до 15:00 посеред однієї з лабораторних будівель Грейвз помітив дещо знайоме – так звану “критичну збірку”, яка була спеціалізацією Слотіна. Як і експериментальну ядерну бомбу, її використовували для безпечного тестування реакційної здатності осердя з плутонію.

Автор фото, Ben Platts-Mills

“Критична збірка” складалася з осердя з плутонію та двох напівсферичних нейтронних “рефлекторів”, виготовлених з берилію

Грейвз зазначив, що ще ніколи не бачив, як працює збірка. Слотін запропонував запустити її для нього.

“Ми можемо зробити це десь за дві хвилини, так, Шрайбере?” – запитав він.

З іншого боку кімнати Рамер Шрайбер, колега Слотіна, погодився. Однак він закликав його діяти повільно й обережно:

“Я можу ще трохи тут побути, думаю, це займе принаймні пів години”, – сказав він.

Пізніше Шрайбер скаже, що це було сказано напівсерйозно, оскільки усі учасники проєкту були впевнені у вміннях Слотіна.

Ідея полягала в тому, щоб довести осердя до стабільного рівня реактивності та підтримувати його на цьому рівні, подібно до запуску автомобільного двигуна вхолосту.

Автор фото, Ben Platts-Mills

За допомогою викрутки Слотін опустив верхню півсферу над осердям, відбиваючи нейтрони назад у нього, поступово збільшуючи швидкість реактивності всередині

Думки з приводу того, що далі пішло не так, розходяться.

Один спостерігач зазначив, що підхід Слотіна в цьому випадку був “імпровізацією”. Інші казали, що він діяв абсолютно нормально – так, як завжди.

В офіційному звіті Шрайбера йдеться, що Слотін діяв “надто швидко і без належного обмірковування”, але що інші присутні в кімнаті “своїм мовчанням погодилися з цим”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Викрутка зіслизнула, і верхній рефлектор закрив осердя

“Я повернувся через якийсь шум чи різкий рух, – писав згодом Шрайбер. – Я побачив синій спалах. і одночасно відчув хвилю тепла”.

Викрутка зіслизнула, і плутоній миттєво став критичним, коли на нього впав рефлектор. За словами Шрайбера, усе відбулося за “кілька десятих секунди”.

Слотін відкинув верхній рефлектор на підлогу, але було вже запізно. Кілька хвилин після інциденту в кімнаті панувала тиша.

Потім Слотін тихо сказав: “Що ж, оце й усе”.

Слонін розумів, що щойно трапилось.

Спогади про подальші події є хаотичними. Вчені зібралися в коридорі біля лабораторії. Слотін накреслив схему того, де кожен з них стояв у момент інциденту. Шрайбер, який перебував найдалі, повернувся та спробував узяти радіаційні показники. Він також забрав із лабораторії свою куртку.

У внутрішньому звіті про аварію йдеться, що люди “не здатні до раціональної поведінки” після опромінення радіацією, а також можуть відчувати “запаморочення”. Там не сказано, чи є це прямим наслідком дії високоенергетичних частинок чи певною реакцією організму на неминучість смерті.

Через дев’ять днів Слотін помер від поліорганної недостатності.

“Найочевидніший випадок смерті від радіації”, як пізніше опише його колега.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Ліва рука Слотіна через три дні (ліворуч) і дев’ять днів (праворуч) після аварії – замальовка з архівних фотографій

Чи дійсно Слотін просто був необережним, як свідчить офіційна версія? Чи інцидент спричинили якісь менш очевидні причини?

У 1940-х роках, паралельно з розробкою атомної бомби, данський фізик Нільс Бор працював над новою наукою – квантовою механікою, дисципліною, яка має деякі важливі наслідки для ідеї наукової об’єктивності.

На відміну від подій, які описує класична фізика, за словами Бора, квантову активність можна виміряти лише через фізичну взаємодію з відповідними частинками. Ця взаємодія неминуче змінює як самі частинки, так і обладнання, яке використовують для їхнього вимірювання.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Фізик Нільс Бор

Об’єктивність полягала не в пасивному спостереженні, а в “постійних слідах – таких як пляма на фотопластинці, спричинена ударом електрона, – що залишаються на тілах, які визначають умови експерименту”.

Квантові явища невіддільні від обладнання, яке використовували для їхнього вимірювання, і, відповідно, якщо піти ще далі, від людей, які використовували це обладнання.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Завдяки своєму вибору Слотін перетворив власне тіло на частину експерименту

Коли Бор говорив про “тіла”, що визначають умови експерименту, він, мабуть, мав на увазі апаратуру, яку використовують під час експерименту, а не людські тіла.

Але того дня, коли Слотін вручну запустив критичну збірку, він перетворив власне тіло на частину цієї апаратури, одночасно на біологічний реєстр квантових ефектів і на один із матеріалів, які спричиняли ці ефекти.

Реконструкція інциденту 2018 року показала, що осердя не досягло б критичного стану, якби його долоня на берилієвій півсфері не діяла як додатковий рефлектор для нейтронів.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Слотін за кілька хвилин до інциденту

На жаль, смерть Слотіна не була безпрецедентною. Він сам був свідком того, як його колега гине після дуже подібної аварії роком раніше, за участю того самого осердя.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Колега Слотіна, Гаррі Дагліан, загинув під час роботи з тим самим плутонієвим осердям роком раніше, у 1945 році

Насправді його бос, Енріко Фермі, лише за кілька місяців до того прямо попередив Слотіна про його підхід до роботи з критичними збірками.

“Якщо продовжуватимеш це робити, то помреш за рік”, – сказав він.

Але, здається, голос Фермі був самотнім в установі, яка прагнула применшити небезпеку своєї роботи. Лейтенант Едвард Вайлдер, який служив у групі з потужних вибухових речовин у Лос-Аламос під час Другої світової війни, пізніше згадував про пожежі, ураження електричним струмом і вибухи в лабораторії.

Одного разу він бачив, як чоловік проковтнув частинку потужної вибухової речовини, яка випадково залетіла йому до рота.

“У ті часи, – казав він, – не було організації безпеки”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Едвард Вайлдер з бомбою “Товстун” перед тим, як її скинули на Нагасакі. Малюнок з оригінальної фотографії, яку надав син Вайлдера Маршалл

У Лос-Аламосі одночасно існували дві реальності. Над першою тяжіла надзвичайна серйозність роботи. Як сказав фізик Філліп Моррісон у 1986 році: “У нас не було жодних сумнівів, що німецький уряд… володіє найпотужнішою зброєю, яку коли-небудь бачив світ… реакцією були велика тривога та страх”.

В іншій реальності звичною практикою було використання людських тіл для визначення умов експерименту, а наслідки роботи були замасковані тим, що фізикиня і теоретикиня фемінізму Карен Барад називає культурою “гри” та “антиреалізму”.

“Коли ти бачиш щось технічно “солодке”, ти береш і робиш це”, – казав Роберт Оппенгеймер.

Невгамовну гонитву за “солодким” досі можна спостерігати в науці та техніці – наприклад, у галузі штучного інтелекту, що бурхливо розвивається. Навіть проєкти, які здаються благодатними, можуть мати згубний потенціал.

У 2022 році дослідники компанії з розробки ліків вирішили перевірити, чи може її програмне забезпечення також створювати біохімічну зброю. Протягом шести годин штучний інтелект виявив понад 40 000 сполук, які “вважалися більш токсичними. ніж загальновідомі бойові отруйні речовини”.

“Раніше це ніколи не спадало нам на думку, – написали автори. – Ми були наївними, коли думали про потенційне зловживання нашою технологією… Неживий автономний творець смертоносної хімічної зброї цілком можливий”.

Нільс Бор колись визначив експеримент як “ситуацію, коли ми можемо розповісти іншим, що ми зробили і чого навчилися”. З цієї точки зору аварія Слотіна була втраченою можливістю. Незначним інцидентом у довгій історії технологічних тривожних дзвіночків, які погано реєстрували та в кращому випадку лише частково розслідували.

Тисячі людей прийшли на його похорон. На його честь рідне місто назвало парк. Але публічно мало говорили про те, що може означати його смерть. За словами одного дослідника, у відповідь на смерть Слотіна уряд США “встановив режим секретності”, який зберігається досі.

Шрайбер, який майже не постраждав унаслідок аварії, продовжив роботу зі зміни процесів, подібних до того, під час якого загинув Слотін, з більшим акцентом на безпеці.

Грейвз, який стояв біля Слотіна, отримав високу дозу опромінення і серйозно захворів. Офіційні звіти, як виглядає, применшують наслідки для його здоров’я – у них ідеться про постійне погіршення зору на ліве око та багато місяців, які знадобилися для відновлення кількості сперми.

В одному звіті йшлося: “Пацієнт почувався добре через 38 місяців після опромінення. Він надзвичайно важко працював на дуже відповідальній посаді. “

Автор фото, Ben Platts-Mills

Як відростало волосся Елвіна Грейвза. Малюнок з анонімних архівних фотографій, зроблених через один, два та чотири місяці після аварії

Флой Агнес Лі, гематологиня, яка лікувала Грейвза після нещасного випадку, описала в інтерв’ю 2017 року, наскільки важким був його стан.

“У нього було настільки мало лейкоцитів, що вони не могли розуміти, чому він досі живий, – сказала вона. – Я не пам’ятаю, скільки часу минуло, перш ніж його волосся знову почало відростати».

Грейвз став головним науковим співробітником Лос-Аламоса. Під час холодної війни він спостерігав за багатьма найруйнівнішими випробуваннями зброї в історії, що випарували цілі тихоокеанські острови, опромінили значні частини океану та залишили жахливу ядерну спадщину для людей, які там живуть.

Були повідомлення про підвищення рівня раку та мертвонародження серед місцевого населення, не кажучи вже про шкоду, спричинену евакуацією з батьківщини.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Мешканці атола Бікіні, яких евакуювали в 1946 році, щоб звільнити місце для випробувань ядерної зброї, за фотографією Карла Майданса

У свідченнях у Міжнародному суді ООН у 1995 році активістка Лійон Екніланг з острова Ронгелап, який є частиною Маршаллових островів, розповіла про вплив випробувань на наступні покоління її громади:

“Радіоактивні опади були в повітрі, яким ми дихали, у прісній воді, яку ми пили, і в їжі, яку ми їли. Деякі з наших продовольчих культур, такі як маранта, повністю зникли. Макмок, рослина, з якої роблять тапіоку, перестала давати плоди. Від того, що ми їли, у нас з’явилися пухирі на губах і в роті, ми страждали від жахливих проблем зі шлунком і нудотою. Пізніше ми пережили інші, ще серйозніші проблеми. Наші хвороби погіршувалися, і багато з нас померли. Довелося повірити, що наш острів радіоактивний, і ми евакуювалися з Ронгелапа в 1985 році. Відтоді ми живемо у вигнанні”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Для формування коралових атолів, таких як на Маршаллових островах, потрібно до 10 000 років. Американські ядерні випробування знищили цілі острови, залишивши кратери, видимі на супутникових знімках

Колишній міністр внутрішніх справ США Стюарт Удал пізніше припустив, що досвід Грейвза під час аварії в 1946 році захистив вченого від критики: “Ніхто не мав сміливості оскаржувати [його] безрозсудну політику безпеки, тому що він сам отримав дозу радіації”.

Шматок плутонію, який вбив Слотіна, пізніше прозвали “демонічним ядром”. У березні 1965 року, за чотири місяці до власної смерті, Грейвз виступив із промовою, у якій використав іншу, але не менш яскраву метафору, коли порівняв ядерну зброю з “акулами-людожерами”.

“Усі інстинкти акули повинні підказувати їй, що цей безпорадний соковитий шматочок у воді з нею – саме те, що вона хоче і повинна мати, – сказав він. – Питання аморальності не виникає. Мені здається, що питання моралі з’являється у той момент, коли з’являється людина, а не раніше. Отже, я можу думати про те, що атомні бомби використовують в аморальних цілях, але самі по собі вони не аморальні”.

Він пояснив, що запаси атомної зброї роблять ядерну війну “немислимою” і виграють час для переговорів між ворогами.

“Нові досягнення в знаряддях війни, – додав він, – майже завжди спричиняли нові досягнення в інструментах миру”.

Щодо смерті Слотіна Грейвз не зробив жодного коментаря. Згідно з офіційною запискою, він “не бажав цього обговорювати”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

*Автор ілюстрацій та тексту – Бен Платтс-Міллс, письменник і художник. У 2018 році були опубліковані його мемуари Tell Me The Planets. Його інстаграм – @benplattsmills.

Редактор матеріалу – Річард Фішер