Коли було надруковано перший долар

0 Comments

Історія долара: як з’явилася американська валюта

Долар сьогодні є могутньою світовою валютою. Вперше він був випущений в 1785 році. Але мало хто знає, звідки саме взялася ця валюта, чому вона так називається і інші, не менш важливі нюанси історії. На насправді історія долара вельми цікава. Адже спочатку він мав зовсім інші колір і назва. Тому не варто забувати про історії даної банкноти. А якщо не знаєте можна її вивчити, в чим вам і допоможе даний матеріал.

Звідки взялося слово «долар»?

Знак і назва цієї валюти існують дуже давно. Вони з’явилися задовго до створення безпосередньо грошової одиниці. Варіантів того, як саме з’явився долар, дуже багато. І це цілком зрозуміло адже це трапилося так давно, що до правди докопатися буде проблематично.

Більшість істориків сходяться на думці, що виникла назва купюри в Чехії. Саме тут карбували талер. &Nbsp; час його назву «иоахимталер». Англійці, незрозумілих причин, вирішили трохи перебрехати назва і називати його талером. Так ж вони обійшлися і з реалами, які виготовлялися у Португалії. Американці, які не намагалися придумати щось своє, просто вирішили запозичити вподобаний їм назва, і талери почали називати «далерами». Але це лише одна з небагатьох версій, яку можна вважати самою популярною. Є ще кілька варіантів становлення американського долара:

  1. Народ у якого американці перейняли назву валюти, був скандинавським, і англійці тут взагалі не причому. Монети, які використовуються як гроші в цей час в Данії, називалися «далерами» і звідси походить назва долар.
  2. Місцем народження слова «долар» є Північна Америка. Саме тут користувалися валютою, назва якої звучить як «левендаалдерсы». Або, простіше кажучи, «талери» так назвали народі.

Проте ніхто не заперечує, що назва явно звідки запозичили. Але звідки зрозуміти складно

Який би варіант з вищеперелічених ні виявився правдивим, ясно одне. Ці самі талери/далеры використовували в якості грошових знаків, хоча вони не мали статусу національної валюти. Ніяка країна не прагнула їх присвоїти, ніж американці і скористалися. У 1784 році ця валюта стала їх національної. Втім, навіть після визнання долара офіційними грошовими знаками без веселих ситуацій не обійшлося. Історія США свідчить, що влада Америки тільки після 200 років використання змогла приватизувати емісію валюти. То до середини дев’ятнадцятого століття Сполучені Штати мали право друкувати будь-які долари, які були в смак: колір, розмір, дизайн та т.д.

Історія долара і виникнення знака «$»

Без секретів і загадкових історій в даному випадку теж не обійшлося. Варіантів походження цього знака досить багато, але тільки один вважається більш-менш офіційним.

Вважається, що предком символу «$» було іспанське песо (пиастр), знак якого був «Р». До цього символу додавали «S» для того, щоб показати множина. З часом два символи почали накладатися один на друга, щоб спростити символ. Втім, це пояснює наявність однієї смужки. Але це пояснюється наступною версією. Смуги, які проходять вертикально знаку «S», вийшли причини гравіювання Геркулесових стовпів на пиастре.

американці пропонують свою версію появи символу «$». Згідно їй, знак є похідною від абревіатури «USA». Друга літера абревіатурі є головною, а від першій та залишилися дві вертикальні смужки. Якщо порівняти, то історія англійського фунта набагато простіше: цей символ походить від «Libra» і перша літера слова їм і стала.

Президенти на купюрах

Незважаючи на те, що з’ясувати, яка з представлених версій насправді є правдивою, неможливо, це не зменшує впливовості цієї валюти в світовій економіці. До всього іншого, символом долара сьогодні користується не тільки Америка, але і такі країни, як Куба, Тонго, Аргентина, Мексика і багато інші держави. Кожен все одно буде вірити в ту версію, яка більше йому душі. Спростувати або підтвердити, ні одну з них не представляється можливим. Надто вже історія виникнення цього знака далеко йде в старовину. Вона обросла чималою кількістю легенд і подробиць.

Всю історію Сполучених Штатів Америки можна дізнатися за валюті цієї країни. Президенти, чия діяльність внесла величезний внесок у становленні США, прикрашають своїми портретами купюри:

  • банкноті в $1 надрукований портрет Джорджа Вашингтона, першого президента країни;
  • воїн в боротьбі за свободу слова і демократичний устрій, Томас Джефферсон. Він був третім президентом, увічнений на банкноті в $2;
  • $5 доларів прикрасив своїм портретом Авраам Лінкольн, який став 16-м президентом США. Він не пошкодував власного життя боротьбі за демократію, був дійсно дуже розумним і грамотним президентом, який переміг у відомою всьому світові війні півночі і півдня;
  • вважається, що Гамільтон є засновником США, і за свою діяльність його портрет висів на банкноту в $10;
  • Ендрю Джексон прикрасив своїм портретом банкноту в $20, він був 7-м президентом країни.
  • переможець громадянської війни XVIII століття, 18-й президент Улісс Грант. Його портрет сьогодні розташований на $50;
  • всі чудово знають, хто надрукований на $100. Це Бенджамін Франклін, який запам’ятався всьому світові як чудовий публіцист, талановитий і перспективний вчений, а також чудовий дипломат.

Дуже давно в в Америці побуті були купюри номіналом в 500, 1000, 5 і 10000 доларів. Сьогодні такі банкноти є великою рідкістю і в побуті не застосовуються. Також крім портретів президентів на банкнотах надруковані різні пам’ятки США.

Друкувати живих президентів на купюрах заборонено

Це не просто принциповість або марновірство: існує закон, який свідчить, що на купюрах категорично заборонено друкувати портрети живих правителів країни. Він був прийнятий в 1864 році. Причина його прийняття, просто смішна.

час громадянської війни один честолюбний чиновник, який відповідав за випуск банкнот, вирішив увічнити свій портрет на одній з купюр. Так як в той момент йшла війна, усім було абсолютно не до його витівок, нехай навіть настільки великих. Якщо не певний збіг обставин, ніхто не подумав критикувати і протестувати проти такого марнославного вчинку. Так ось тільки цей самий чиновник був не тільки честолюбний, але і дуже охочий до жінок. Природно, через якийсь час почався скандал державного масштабу: його звинувачували в домаганні багатьох підлеглих жіночої статі. І законодавство США внесли закон про заборону друку портретів живих і чинних державних осіб, щоб ті не могли подібним чином псувати репутацію національної валюти.

Фальшивомонетники і боротьба з ними

Банкноти ретельно охороняються від підробок з з використанням різних методів. Але незважаючи на досить серйозний захист, фальшивомонетникам вдається обманювати громадян США, нехай і недовго. Творці долара і президенти США практично всі були масонами. Це відбилося на купюрах, які були створені у епоху: всі символи на банкнотах невипадкові, і підробити їх не так просто, як може здатися спочатку. На кожній купюрі нанесено безліч прихованих знаків і символи, позначення яких зрозумілі небагатьом обраним.

Звичайним людям видно тільки те, що число 13 на всіх наявних купюрах країни. Ця цифра невипадкова — вона означає кількість штатів-засновників нової незалежної держави, США. Спочатку штатів було всього 13, і в такій кількості була підписана декларація про незалежності в 1776 році. І тільки через якийсь час все решта 37 штатів приєдналися до ним.

Американські долари в народі до дотепер називаються «зеленню». Але варто зауважити, що колір банкнот не можна назвати чисто зеленим: тут присутні помаранчеві, рожеві, сірі відтінки. Чому був обраний саме зелений колір? Відповідь на це питання проста — це ще один рівень захисту від фальшивомонетників. Справа в те, що вже в 70-х роках XIX століття стався великий стрибок у розвитку фотографії, і шахраї дуже легко змогли б відтворити купюри в чорно-білому кольорі. І цієї причини банкноти зробили зеленими.

Сучасний долар

сьогодні долар є світовою валютою. Саме з його допомогою виробляються всі міждержавні угоди. Також він є найпопулярнішою і найпоширенішою грошовою одиницею, причому на протягом досить довгого часу. І незважаючи на те, що прогнози деяких аналітиків і експертів вже років 200 свідчать, що з дня на день долар впаде остаточно, він завжди залишається на плаву. Ніхто не заперечує, що у Америки перед різними державами є величезні борги, але і у світу перед нею теж чимало боргів. При цьому США вдається тримати весь світ «в вузді» та змушувати «танцювати всіх під свою дудку».

Незважаючи ні на які обставини, прогнози та т.д. долар продовжує себе чудово відчувати під всіх планах і стосунках. І навіть прогнози п’ятого рахунку дефолту в історії США не завадять їм впоратися з цією проблемою і залишитися на же позиціях, що і сьогодні.

«Кобзар» 1860-го

– Знову какось буде!? – мітингує Хомівна. – Коли ж у нас буде український міністр освіти, а не міністриня від освіти в Україні? Питаю Івасика, що їм сьогодні у школі говорили про «Кобзаря»? Ніц. Передивилася все Інтернеті про знаменну дату, і що знайшла? 180 років тому, 27 січня 1860 р. у м. С. Петербург вийшов друком повний «Кобзар» Тараса Шевченка.
Подаються його короткі реквізити: Коштом Платона Семеренка. С. Петербург: Друкарня П. А. Куліша, 1860. – 245 с.
Третє (останнє) прижиттєве видання. Наклад 6050 примірників.
На початку книги — портрет Тараса Шевченка, виконаний художником Михайлом Микешиним. До збірки увійшли: присвята Марку Вовчкові та 17 окремих поетичних творів.
От скажи мені: чи можна викладати так сухо? Згадай, що ти розповідала учням про це видання?
– Лишенько моє, баба згадала, як дівувала… Я просила дітей подумати, чи справді цар такий добрий, що після заборони Шевченку писати й малювати дозволив друк «Кобзаря»? Звідки у Тараса Григоровича після заслання з’явилися гроші на видання? Як збірник 1860-го року поєднав імена Шевченка та Сковороди?
– Виявилося, що після армійської каторги у грудні 1858 року Шевченко звернувся до голови петербурзького цензурного комітету І. Делянова: «Нуждаясь в пропитании, прошу ваше превосходительство дозволить мне новое издание моих сочинений, напечатанных в царствование почившего государя Николая І, под заглавием «Кобзарь». На жаль, жандармське управління вважало неможливим видання книги, доки не буде відмінено «височайшу» заборону на друк творів Шевченка, накладену покійним царем у 1847 році. Коли тодішній міністр освіти Російської імперії – українець Євграф Ковалевський дізнався про перепони шеф-жандарма Василя Долгорукова, головного цензора Спиридона Палеузова, цензора від міністерства внутрішніх справ Олександра Тройницького, котрі вважали вірші Шевченка ворожими й шкідливими для злиття Малоросії з Великоросією, він таки здобув над ними перемогу.
Євграф Петрович – козацький нащадок з діда-прадіда. Засновник роду – генеральний осавул Іван Ковалевський брав участь у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Зборовом, Берестечком. Помічник і радник Богдана Хмельницького був опікуном сина Богдана Хмельницького – Юрія.
Після знищення Гетьманщини Ковалевські не виїхали з України, вирішили так: «Будуємо українську Україну, якщо не можемо незалежну!». Серед таких будівників була Варвара Ковалевська, дружина Назара Каразіна, котра в родовому маєтку Кручик створила з кращих представників слобожанської інтелігенції унікальне просвітянське середовище, матеріально його підтримувала. Після смерті чоловіка Варвара вийшла заміж за свого далекого родича Андрія Ковалевського, народила йому сина Петра. У родовому маєтку в Пан-Іванівці мала велику бібліотеку, створила осередок освіти. В будинку була особиста кімнатка Григорія Сковороди, де зберігалися речі твори великого філософа. Григорій Савич був учителем дітей поміщиці – Василя Каразіна, Петра Ковалевського та її племінника – Петра Івановича Ковалевського. Місяцями Сковорода жив у цьому домі, тут він і знайшов вічний спочинок. Після смерті вчителя його учні втілили його мрію — заснували перший на підросійській Україні університет, що носить ім’я Василя Каразіна.
Петро Іванович Ковалевський надавав значну матеріальну підтримку університету, разом з іншим своїм родичем — Григорієм Квіткою-Основ’яненком — він 1812 року заснував у Харкові Інститут шляхетних дівчат. Сини Петра Івановича Ковалевського – гідні продовжувачі дій учня Сковороди. Найстарший, Євграф (1790 -1867), по навчанні у Харківському колегіумі за наполяганням закінчив із золотою медаллю Гірничий інститут у Санкт-Петербурзі. Він склав першу стратиграфічну схему і зробив перший опис геологічної будови та корисних копалин Донбасу, першим обґрунтував і подав прогноз про наявність покладів камінної солі в районі Бахмута (нині м. Артемівськ). До речі, він автор назви «Донецький басейн» від чого згодом було утворено скорочення «Донбас». Наступні майже тридцять років життя Є.П.Ковалевського пов’язані з Сибіром — як томського губернатора. Почесний член Академії наук, з 1858 р. – міністр народної освіти, який опікувався відкриттям народних і недільних шкіл. Міністр освіти імперії мав списки українських студентів у Петербурзі й опікувався ними.
Міністр брав участь у розробці практично всіх реформ, укладав «План всеобщаго обученія» (втілений у життя його онуком) й отримав особисту монаршу нагороду, якої було удостоєно лише двадцять осіб у всій імперії — золоту медаль з написом «Благодарю». Від запропонованого царем графського титулу міністр категорично відмовився: така відзнака «ничего не прибавит к той фамилии, которую с честью носили мои предки».
Отак син учня Григорія Сковороди дав можливість українцям імперії читати «Кобзаря». А ви закидаєте «царський міністр»… Так, царський міністр, який відмовився від графської корони, президент Імператорського Вільного економічного товариства, який займався етнографією. Так, на похороні Євграфа Ковалевського був присутній сам імператор Олександр ІІ.
А подивіться на сучасних міністрів; з чим вони ввійдуть в історію України?
Дозвіл отримано. Тарас мчиться до видавця – свого друга Панька Куліша, просить позичити кошти. Друзі-друзями, але Панько не тільки скупенький, він знає, що Шевченко свої борги всім прощає, тому відмовляє.
Під час третьої подорожі в Україну наприкінці червня 1859-го Шевченко відвідав Платона Симиренка в Городищі, на Черкащині. Український цукрозаводчик та меценат на умовах анонімності позичив поетові 1100 карбованців на видання другого «Кобзаря» й погодився, щоби борг було повернуто примірниками книжки.
У друкарні П.Куліша, де друкувався «Кобзар» 1860 р. з цензурними купюрами, було надруковано кілька примірників без пропусків («вклейки»). 15 (3) січня 1860 р. Шевченко в листі до Платона Симиренка дякував за позичені гроші на видання «Кобзаря», писав, що 15 або 20 січня книга вийде з друку і що «нецензурный экземпляр вам доставит брат Варфоломей».
Пізніше Платон Симиренко дуже зобижався, що Шевченко накликав гнів урядовців на його голову опублікуванням імені та позацензурним виданням.
От тобі, сусідонько, пара слів про «Кобзар» 1860-го…