Тільки став задер голову — птаха заворушилась

0 Comments

Безсполучникове речення (скорочено)

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана.

Доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

Під вікном у городі співав соловій, здалека від ставу доходив хлюпіт води.

Ось скоро почнуться мости, а там за мостами гора і потім — закрут.

Укажіть безсполучникове складне речення, у якому друга частина зазначає причину того, про що говориться в першій.

Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують.

Кузька задки виборсався з-під порога, оглядівся й завмер од переляку: край розсадника, високо підкидаючи землю довгим писком, рився величезний вепр.

Кожна деревина має свій образ: ось цей в’язистий граб нагадує вузлуватого й міцного дядька Семена.

Укажіть безсполучникове складне речення, у якому перша частина зазначає умову дії, що названа в другій.

Будеш сіяти з сумом — вродить печаль.

Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась.

Володіли селом шляхтичі, потім панували австрійці й німці — усе одно не змусили селянство забути українську й втратити жагу свободи.

Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину

Між частинами безсполучникового складного речення треба поставити кому в рядку (розділові знаки пропущено)

Ловив рибку впіймав рака.

Лягло сонце за горою зірки засіяли.

Міцна сім’я міцна держава

Подивлюся серце защемить

Виберіть речення, яке відповідає схемі [ ] – [ ]. (розділові знаки пропущено).

Вона вірила коханий ніколи не покине її.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

Стою під кленом біля джерела у серці йдуть пісні привітні.

Я навіть подумав пахне нещастям.

Правильно розставлено розділові знаки в реченні

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тобі чужа.

Земля віддала людям, що могла віддати і чи то з жалю до себе чи з жалю до людей заплакала осінньою сльозою.

Якщо очі кажуть одне, а язик говорить інше досвідчена людина більше вірить очам.

Хоча б над тобою було сто вчителів — вони будуть безсилі, якщо ти не можеш сам себе змусити до праці і сам вимагати її від себе.

Укажіть безсполучникове складне речення, яке співвідноситься зі складнопідрядним із підрядною частиною умови

Не навчив батько – не навчить і дядько.

Роса блищить на сонці – чисте срібло.

Працював дві ночі, не думав про сон і відпочинок, завершив переклад за три доби – отримав лише стандартну плату

Агент Фікса прийняв єдино правильне рішення: зустріти ворога у всеозброєнні, але з максимально вигідної позиції.

Двокрапку треба поставити, якщо до частини

«Люблю теплу весняну пору…» додати фрагмент рядка

… час пробудження природи від тривалого зимового сну.

… ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

… у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

… коли з-під снігу виглядають перші блакитні проліски.

Після речення Гамір умить стих… треба поставити двокрапку, якщо серед варіантів його продовження вибрати.

А стало чути навіть політ бджоли.

Б навіть дерева стоять безшелесно.

В пролунав дзвоник на урок.

Г усе навколо принишкло.

Д навколо запанувала дзвінка тиша.

Після речення Ранок сонячний… треба поставити тире, якщо серед варіантів його продовження вибрати.

А подуває легкий вітерець.

Б у небі жодної хмаринки.

В море виграє хвилями.

Г вечір доволі холодний.

Д сади буяють ароматами.

Між частинами безсполучникового складного речення треба поставити двокрапку в рядку (розділові знаки пропущено).

А Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

В Здасться чую лопають каштани жовто-зелену викидають брость.

В Править хтось малим човенцем в’ється стежечка злотиста.

Г Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Д Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Після речення Сонце сідає. треба поставити тире, якщо серед варіантів його продовження вибрати

. місяць вступає у свої права.

. вітерець гуляє, тиша настає.

... одягаючи небо в червоні шати.

. забираючи із собою тепло.

Двокрапку треба поставити між частинами безсполучникового складного речення (розділові знаки опущено)

Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

Закрався вечір одшуміла праця.

Дощ упав на трави оживуть отави.

Світило сонце парувала земля

Безсполучниковим реченням є.

Така собі, всього у ній потроху.

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет…

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну.

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді.

Я відриваю голову від землі, а біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимось напакована торбинка, і дівчинка кладе її на те саме місце, до якого тиснулось моє вуху.

Правильну кількість граматичних основ у цьому реченні зазначено в рядку

Собор

У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім’я шанується в усьому світі, роман “Собор” посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховане прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам’ятства, звироднілого кар’єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли “Собор” різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності.

Після організованих тоталітарним режимом лютих цькувань “Собору” твір було вилучено з бібліотек, книгарень та видавничих планів на довгі двадцять років.

У цій, повнішій, авторській редакції “Собор” виходить уперше.

Напередодні виходу роману в житті творця “Собору” та в українській літературі відбулася важлива подія — Олеся Гончара першим з письменників України обрано почесним доктором літератури університету Альберти (Канада).

У жодній енциклопедії світу не знайти вам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло. В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то завертали сюди, щоб запастися списами. Отоді, може, котрийсь козак і зачепився тут за якусь молодицю, поклавши початок династії.

Живуть на Зачіплянці здебільшого праведні люди, або, як Микола-студент сказав би, правильні. Роботяги. Металурги. Ті, чиє життя розбите на зміни, денні і нічні. З одного краю селища сага блищить, з другого — облуплений собор біліє. Старовинний, козацький. А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно. Там народжується метал. Небо тремтить і глибшим стає щоразу, коли металургійний випліскує заграви, бурхаючи з крутого берега лавою розпечених шлаків.

Буре небо над містом, бурі дими.

Опівночі, після того, як промчить, прошурхоче велосипедами нічна зміна у бік заводів; і, зморена денними клопотами, Зачіплянка нарешті поринає в сон, і висне над нею з просторів неба місяць зеленорогий, собор стоїть над селищами в задумі один серед тиші, серед світлої акацієвої ночі, що більше навіть не на ніч схожа, а на якусь, сказати б, антиніч. Вона тут незвичайна, ця антиніч, вона мовби зачаклована видивом собору, заслухана німої музики його округлих, гармонійно поєднаних бань, наростаючих ярусів, його співучих ліній. Для неї, зачаєної в бажанні розгадати дивні якісь загадки, розшифрувати тайнописи віків, собор ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, піснеспівами, шепоче жагою спокут, він ще повен гріхами, в яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій.

  • Олесь Гончар — Перекоп
  • Олесь Гончар — Дорога за хмари
  • Олесь Гончар — Пороги
  • Ще 58 творів →
  • “Собор” (скорочено)
  • “Собор” (шкільні твори)
  • “Собор” (реферати)
  • Визначте головну ідею роману “Собор”
  • Біографія Олеся Гончара

Заводи дають плавку, і, мов над вулканами під час виверження, заграви бурхають у небо, і вся глибінь його, враз оживши, починає дихати, пульсувати: відблиски неба грають ночами на стінах собору, на його верхах. Якщо о такій порі повертається з інституту Микола Баглай, студент металургійного, то він, ясна річ, зупиниться на майдані і за звичкою послухає собор, його мовчання, послухає оту не кожному доступну “музику сфер”. Зачувши людину, замушкотить на соборі плавнева лелека, що вимостила собі гніздо в риштованні, обкинутому довкола однієї з бокових бань. Тільки став, задер голову — уже занепокоїлась, заворушилась, чи загравою розбуркана, чи за лелечат тривожиться, щоб не повипадали з гнізда. Підвелася над гніздом, і між плавкими обрисами куполів вималювався ще один обрис — граціозний, на високій нозі силует.

Стоїть птаха, поглядає з соборної висоти на улюблену свою з жабенятами сагу, що віддалік поблискує при місяці плесом, озирає сріблясті шатра акацій, що окутали Зачіплянку густим медвянистим духом.

Материзна все тут, предківщина студентова. Віки промовляють до нього в цей опівнічний час, коли вже не джмелять моторчики по садках, не шелестить вода із шлангів і над заколисаною в місячнім сяйві Зачіплянкою, над її тихими вуличками панує тільки червона сторожкість неба та спокійна ясність собору. Вночі собор ніби ще величавіший, ніж удень. І ніколи не набридає студентові на нього дивитись. Один із тих велетів тисячолітніх, що розкидані по всій планеті, — то мов похмурі цитаделі стоять з щілинами вікон-бійниць, то стрілчастими шпилями десь черкаються хмар, то в розлогих опуклостях бань відтворюють образ неба. Серед людських поколінь, серед текучих віків височать незрушно, оклечавши себе символами-оздобами, кам’яними химерами, вкарбувавши в собі пристрасті епох. І коли ті, далекі, прийдущі, виринувши з глибин всесвіту, наблизяться колись до нашої планети, перше, що їх здивує, безсумнівно, будуть. собори! І вони;, інозоряні, теж стануть дошукуватись тайни пропорцій, ідеального суголосся думки й матеріалу, шукатимуть ніким досі не розгадані формули вічної краси!

Так буде, студент певен цього.

Безвітряно, і коксохімівського диму сьогодні не чути. Медом акацій пахне зачіплянська вуличка Весела. Споришем затяглась під парканами, а посередині пухкий килим пилюки, і по ньому легко пахкають студентські, розбиті на тренуваннях кеди. Хоч нікуди ще хлопець і не літав, а йде по зачіплянському килиму, мов космонавт.

Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя. Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рослинною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах. Вночі при місяці більше, ніж удень, вражає тебе оце розкошисте зачіплянське бароко з кетяжистих акацій та виноградного буйнолистя. Все змінилося, розрослось, переплелось, і в усьому, в єдності всього — гармонія. І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці й поезію людських взаємин? І щоб навчитися цим дорожити, відчути потребу все це берегти. Спочиває Весела, натрудившись, нагаласувавшись за день, розметавши натовпи своїх сірих, канючливих клопотів. Міцно спить під наркозом акацій, що аж до відчинених вікон звисають своїм рясним сріблястим суцвіттям. Не видно ні веранд, ні парканів, ні нужників — все повите нічними фантазіями акацій, химер’ям тіней. Тиша, сон і цвіт. Щось є чаклунське в таємничості нічного цвітіння, в місячнім мареві й тиші цих світлих акацієвих ночей. Все у спочинку, тільки дихають повно легені неба та височить над селищем собор, чатує зачіплянські сни й сновидіння.

Повагом чвалає Баглай-студент у своєму трикотажному спортивному костюмі, щось намугикує йдучи. Запізнілий гук чути десь на Клинчику, йому відгукнулося на Циганівці чи на Колонії, хочеться й студентові гогокнути на всю горлянку, та, проте, совісно, люди ж сплять, тому й далі тільки впівголоса мугиче щось незрозуміле Зачіплянці, як і його інтеграли.

Крім Баглая-молодшого, є ще Баглай-старший, ідо за свій темперамент та задерикуватість раніше був знаний на селищах як Іван-дикий, чи Іван-рудий, а з певного часу відомий більше як “отой Баглай, що в Індії”, або просто Віруньчин Іван. 3ійшлися характерами Іван та Вірунька. Живуть душа в душу, біля їхнього двору, ніби знак ідилічної згоди в сімействі, під навислим цвітом акацій — лавиця чепурненька, зручна, з бильцем. Лавка, можна сказати, історична. Невдовзі після одруження Іван власноручно змайстрував її, щоб можна було вийти увечері й посидіти при тихих зорях з молодою дружиною в парі. Вгадав, видно, Іван вибрати місце якраз там, може, лавку спорудив, де пращури колись сиділи на колодках. Бо як вечір, так і збіговисько біля лавки, з усієї вулиці — сюди, наче їм тут каша закопана. Цілий вечір товчуться під вікном, на гітарах бренькають. Доки Іван був дома, не раз гульки розганяв, в самих трусах вискакував, сухоребрий, закудланий зі сну, витрішкуватий, злий:

— Ану, киш мені звідси, гайдуряки, варакути! Як ви мені вбрунькалисьі Після зміни й відпочити не дають.

Сьогодні розжене тих брунькачів, а завтра вони знов тут, знов бренькають, регочуть під вікнами, ніби навмисне випробовуючи Іванів терпець та оту його “дикість”, коли від найменшого доторку чоловік уже завівся, уже спалахнув, як порох.

Здавна відомо, що заборонений плід — найсолодший. Живе за Баглаями, у бік саги, Ягор Катратий, запеклий садолюб. Одного літа, коли в садку його виноград наливався гронами, намислив старий поставити над кущами електропастуха. Тільки шарпне яке-небудь шпаченя за кущ — уже і “єсть контакт!”, уже деренчить дзвінок у дідовій хаті, — вискакує розкошланий господар по тривозі. Звичайно, після цього нововведення навіть ті, кого раніше й не приманював Ягорів садок, тепер не минали нагоди потрясти кущі — цілу ніч дзвінок у хаті не змовкав. Довелося відмовитись старому від своєї раціоналізації. Те ж саме і з Івановою лавкою.

Зараз лавка вільна, — чи не тому й вільна, що господаря в хаті нема, що нікому вискакувати та полохати? Сама наче запрошує: сядь, студенте, відпочинь після трудів праведних! Навіть можна прилягти на лавці горілиць та ще й тут помугикати до нічних світил.

Тільки-но студент розлігся, відчувши себе в блаженстві супокою, як у відчиненім вікні з’явилася заспана Вірунька. Кругловида, повноплеча, злягла на підвіконня, білою пазухою до місяця світить.

Дивацтва контрактованого студента Віруньці добре знайомі, це ж тільки Микола має звичку о такій порі, не добрівши додому, розлягтися горічерева на чужій лавці, щоби знічев’я помугикати до зірок.

— Ловко ж ти вмостився, — подає Вірунька голос із вікна. — І співаєш гарно, тільки якби замовк, було б ще краще. Дітей мені побудиш.

— Мовчу. Співати заборонено. А думати?

— Нагнала якась уже думок?

— Ні, думки мої іншого характеру.

— Якого ж саме, коли не секрет?

— Обмислюю, Вірунько: чи не записатися мені в секцію класової боротьби?

— Об’яву таку в нас біля деканату вивішено: “Записуйтесь у секцію класової боротьби”. в розумінні класичної тобто. Здорово?

Вірунька тихо сміється. Білі яблука щік поблискують, і плечі біліють, купаючись в місячнім молоці, і здається — пахне від неї молочно.

Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні

А Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям.

Б Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком!

В Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель.

Г А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне!

2. Укажіть безсполучникове складне речення, у якому друга частина зазначає причину того, про що говориться в першій.

А Кузька задки виборсався з-під порога, оглядівся й завмер од переляку: край розсадника, високо підкидаючи землю довгим писком, рився величезний вепр.

Б Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують.

В Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити.

Г Кожна деревина має свій образ: ось цей в’язистий граб нагадує вузлуватого й міцного дядька Семена.

3. Укажіть безсполучникове складне речення, у якому зміст частин протиставляється або зіставляється.

А Дощ надворі — восени хліб у коморі.

Б Це ще не сльози — це квітуча вишенька.

В А зійдеш на пагорб — перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої.

Г Менше вкусиш — більше ковтнеш.

4. Укажіть безсполучникове складне речення, у якому перша частина зазначає умову дії, що названа в другій.

А Минув рік, минув другий — козака немає.

Б Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась.

В Сіроманець уже не котився — його котив вітер.

Г Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину.

5. Укажіть безсполучникове складне речення, у якому друга частина виражає наслідок, висновок з дії, що названа в першій.

А Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває.

Б А ясновельможний на воронім коні блисне булавою — море закипить.

В Уже немає хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами.

Г То не хмара — біла пташка хмарою спустилась.

6. Укажіть безсполучникове складне речення, у якому ставиться крапка з комою (розділові знаки пропущено).

А У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг.

Б Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік.

В Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

Г Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання.

7. Укажіть безсполучникове складне речення, у якому ставиться двокрапка (розділові знаки пропущено).

А Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги.

Б А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки.

В Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця.

Г Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився.

8. Укажіть безсполучникове складне речення, у якому ставиться тире (розділові знаки пропущено).

А Сій вчасно вродить рясно.

Б Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба.

В От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова.

Г Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка.

9. Укажіть речення, у якому є пунктуаційна помилка.

А На луках туманець при самій воді стелиться — лелеки вздовж болота походжають.

Б Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові.

В Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину.

Г Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво.

10. Після речення Ранок сонячний… треба поставити тире, якщо серед варіантів його продовження вибрати

А подуває легкий вітерець.