Білий овоч як редиска

0 Comments

Скандальний шпинат і суперзірка редиска. Як відрізнити овоч від фрукта

Класифікацією їстівних частин рослин подекуди спантеличують дітей під час співбесід у дитячі садки. Про те, куди відносити кабачок, – до фруктів, овочів чи на кухню – чубляться ботаніки та майстри приготування їжі, а стосовно приналежності помідора навіть влаштовують судові засідання.

Спробуємо у цій суперечці розібратися. Дуже часто для розрізнення фруктів та овочів використовують кулінарні принципи – якщо частина рослини солодка, то це фрукт, якщо прісна, кисла, крохмалиста, гірка чи солона – то це точно овоч.

Цей поділ поживних рослинних продуктів підкупає свою простотою та природністю, але, як і багато простих рішень, він не працює.

Автор фото, Unsplash

Якщо ми візьмемо для прикладу батат чи моркву, які є овочі овочами, то відповідно до кулінарної класифікації ми б мали їх вважати фруктами. Обидва продукти солодкі, обидва можна їсти сирими та використовувати для приготування десертів.

І от згідно законодавства Європейського союзу (Додаток III (A) (1), Директива Ради 2001/113 / ЄС від 20 грудня 2001 року) морква – цілком собі фрукт. А от лимон та айву згідно критеріїв смакової гами варто було б віднести до овочів.

Навіть сорти одного виду можуть потрапити в такому разі до різних груп: яблуко Симиренка – до овочів, а якийсь там Голден Делішес – до фруктів.

Сучасна кулінарія позбулась багатьох стереотипів – існує помідорне морозиво, баклажанові десерти, гострі соуси з полуниці, пундики з ревеня та кабачка.

Вавилонська башта кулінарної класифікації завалилась, але, можливо, у нас є інша опора для розрізнення їстівних частин рослин?

Автор фото, Unsplash

Часто використовують біоморфологічний критерій, тобто якщо у нас в руках продукт з дерева чи куща, то це фрукт, а якщо щось споживається з трав, то це овоч. У помірному поясі таке правило ще якось працює, але от у тропіках доведеться миритись з тим, що солодкий десертний банан – це овоч, а листя лавра – фрукт. Не дуже логічно, чи не так?

Ще більшої пікантності класифікації рослинних продуктів надає те, що в українській мові, як і в деяких інших слов’янських, тривалий час словом “овочем” позначали саме плоди рослин. І тут дилема “фрукти-овочі” вирішується найлегше – це слова-синоніми.

Раніше українці користувалися господарським критерієм розрізнення їстівних частин рослин: те, що збиралося з саду, називалось садовиною, а продукти городу – городиною. З одного боку, це теж зручно та легко, а з іншого – невідомо, що робити з перцем рокота, наприклад, який може вирости 5-метровим деревом у саду і низенькою рослиною на городі.

Всі перелічені способи класифікації цілком мають право на життя, якщо вони полегшують читання рецептів чи способи зберігання рослин у приватному господарстві, але всі вони мають логічні хиби, яких позбавлена єдина система розрізнення – ботанічна.

Це не значить, що над нею невпинно працюють вчені в лабораторіях, просто в її основі лежать знання про будову рослин.

Автор фото, Unsplash

Овочем з ботанічної точки зору буде будь-яка вегетативна частина рослини – корінь, стебло, пагін чи листок. Навіть квітка чи суцвіття до моменту утворення плоду буде цілком собі овочевим продуктом, а от кабачок, авокадо чи кавун – ні.

До фруктів варто відносити їстівні плоди – без різниці чи солодкі вони, чи сухі, одно- чи багатонасінні. Протиставлення фруктів та ягод з ботанічної точки зору не має сенсу. Ягода – це лише один з типів фруктів, тобто всі ягоди – це фрукти, але не кожен фрукт – це ягода.

І не варто забувати, що класифікуючи фрукти та овочі, ми не класифікуємо всю рослину, а лише окремі її частини. Якщо ви посмажили квітку гарбуза, то приготували овоч, а якщо потушкували його плід, то скористались його фруктом.

Щоб не бути голослівними, давайте спробуємо розібратися з рослинами, які можна знайти на базарі чи в супермаркеті просто зараз.

Розпочнемо з овочів – вони навесні домінують над фруктами, і на полицях їх справді на будь-який смак.

Овочі-корені

До цієї когорти з весняних продуктів належить і хрін, і перша ніжна морква та буряк, але справді весняною суперзіркою у стані овочів-коренів є редиска (Raphanus raphanistrum subsp. sativus).

Ця рослина видозмінила свої підземні органи на запасаючі структури – коренеплоди, які і стали об’єктом неабиякої цікавості представників нашої цивілізації.

Історія одомашнення цієї культури оповита таємницями через брак надійних археологічних свідчень. Але вважається, що походить рослина з Південно-Східної Азії, де подекуди ще можна знайти справді дикі популяції, тоді ж як у решті регіонів, якщо редиска й трапляється поза межами городів, то в результаті випадкової “втечі” з культури.

Уже в першому столітті нашої ери цей овоч широко вирощувався Давньому Римі та в інших частинах Європи.

Автор фото, Unsplash

Редиска буває різного кольору – від білої до фіолетової. Якщо у складі видозміненого кореня немає природних барвників антоціанів, то він білий, у червоний цей овоч фарбується пеларгонідином (ця сполука відповідальна й за колір герані, і малини та полуниці), а от якщо редиска фіолетова, то тут попрацював ціанідин (присутній також у винограді та чорницях).

За гостроту продукту відповідають сполуки глюкозинолати та фермент мірозиназа, які ми активовуємо у роті своїм жуванням, запускаючи біохімічну реакцію, що призводить до утворення аліл-ізотіоціанатів та відчуття пожежі у роті. Той же процес відбувається під час ласуванням гірчицею, хроном та навіть васабі.

З дієтологічної точки зору редиска – це низькокалорійний продукт (16 ккал на 100 гр.). Ще б пак, адже в ньому 95% води. Редиска є важливим джерелом вітаміну С, якого в цьому овочі є 18% від денної норми у 100 г, та хрумкоту, а от концентрація інших поживних речовин тут мізерна.

Овочі-листки

Цих овочів навесні справді безліч. І пучечки кропу, і петрушки, і кропиви, і салат готові до озелення та збагачення вітамінами ваших фірмових страв. Але найскандальнішим з них буде, напевно, шпинат.

Стереотип про його неймовірну корисність звів надійне кубло в масовій свідомості за допомогою помилок вчених та одного відомого персонажа мульфільмів – моряка Попая.

Шпинат виник на теренах Персії, звідки почав спочатку торувати шлях не на Захід, а на Схід. У 7 ст. нашої ери його активно вирощувавли в Китаї, тоді ж як до Європи цей овоч дістанеться лише через 200 років.

До середини 16 ст. людство вирощувало високорослу форму з гострими насінинами та виразною гіркотою у смаковій гамі. З 1552 року починають фіксувати шпинат, схожий на сучасний.

Автор фото, Unsplash

Під час Першої Світової війни у французьких шпиталях сік шпинату додавали до вина з надією на краще загоєння ран пацієнтів через високий вміст вітаміну К у рослині.

Проте тривалий час шпинату приписували чудодійні властивості через наявність великої кількості заліза. Зокрема популярна преса розтиражувала думку, що концентрація цього металу у листі – цілих 35 мг заліза на 100 г.

Реальність повна розчарувань і ця цифра у 10 разів менша. У результаті виник інший міф – що помилка виникла через те, що посіпаки-вчені поставили у цифрі кому не в тому місці.

Цей анекдот і понині розповідає багато людей, але все значно прозаїчніше. Науковці наводили свої дані для сухого шпинату, а не для сирого, що й спричинило плутанину інтерпретацій.

Попри те, що заліза в шпинаті значно менше, ніж рекламувалось, так ще й сполуки оксалати міцно утримують його при собі та можуть під час перебування в кишківнику не лише не збагатити організм металом, а й навпаки – забрати його з організму.

Овочі-пагони

До них належить і ріпчаста цибуля, і часник, і селера, які перебудовують весь свій пагін на поживну вегетативну масу.

Щось подібне робить і картопля, адже попри те, що зростають її бульби під землею, але утворюються вони не з коренів, а з наземних пагонів.

Автор фото, Unsplash

Шлях цього овоча до наших шлунків та сердець розпочався уже 10 000 років тому на теренах Південної Америки. У Європу рослина потрапила аж у 16 ст. і тут її спочатку справді прийняли не дуже гостинно.

Проте зневагу до заморської екзотики охолодив Малий Льодовиковий період 16-19 ст. В умовах похолодання картоплю вирощувати було легше, ніж зернові культури, і поступово вона стала головною їжею континенту.

Овочі-бруньки

Навесні нові листки та суцвіття розвиваються з зачаткових пагонів – бруньок. І один з найпопулярніших весняних овочів є теж великою брунькою. Це – білокачанна капуста.

Вона утворилася з дикого різновиду Brassica oleracea var. oleracea, але поки подробиці цього перетворення скромного бур’яна в пишного овоча оповиті мороком часу.

Спочатку одомашнювались неголовчаті форми на кшталт капусти-кале, яку вирощували вже 1000 р. до н.е. Але вже в Давній Греції та Риму качани капусти вже були добре знаними гостями на столах.

Автор фото, Unsplash

Влітку та восени ранню качанну капусту доповнять видозмінені бруньки червоноголової, яку фарбують у яскраві кольори пігменти антоціани, а також значно скромніші за розмірами бруньки брюссельської капусти, бо вони утворюються не з верхівкової бруньки, а з бічних.

У всіх різновидів капусти високий вміст вітаміну С та вітаміну К, але от у брюссельської капусти його особливо багато. Ця сполука є кровоспинним фактором і описаний один клінічний випадок передозування цим овочем. Один пацієнт в Шотландії настільки перебрав тушкованих бруньок, що йому знадобилась кроворозріджувальна терапія.

А от пекінська капуста, попри свою назву, не є капустою. Це ріпа, а саме її підвид Brassica rapa subsp. pekinensis, овочі якої також є видозміненими бруньками.

Овочі-квіти та суцвіття

З-поміж весняних квітів як овочі використовують не так багато рослин. Це вже згодом настане час яскравих пелюсток красолі на канапках та смажених гарбузових квіток.

З-поміж дикоросів до їстівних суцвіть належать кошики кульбаб. Їх іноді кидають до салату, де вони виконують важливі декоративні функції, проварені з сиропом вони переходять у ранг десертів.

Нашу звичну кульбабку називають лікарською, але під цією назвою ховається добрячих 50 видів, для розрізнення яких потрібно мати бінокуляр та визначник.

У травні дерева густо вкриваються китицями білих суцвіть, які несамовито солодко пахнуть, затикаючи за пояс усі можливі пундики цього світу. Але, як і решта десертиків, ця смакота може вилізти боком (і на боках, звісно).

Це квіти робінії, несправжньої акації або як її ще іноді називають білої акації, хоч ця назва вводить в оману, адже єдина справжня акація, яка продається на наших ринках – це акація срібляста, яка широко відома під назвою мімоза, але до справжньої мімози вона теж не має жодного стосунку.

Існує невелика проблема з квітами робінії – наявність там глікозидів робініну, акаціїну, апігеніну робить їх вживання у надмірних кількостях небажаним через можливі побічні ефекти цих речовин.

Проте, якщо ви не зривали китиці робінії над дорогою чи неподалік сміттєспалювального заводу, ретельно їх помили, то скуштувати цю річ цілком можна – я з друзями в дитинстві фанатів по такій страві. Ще б пак – цукерки на дурняк!

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему

Білий редис: популярні сорти і способи їх вирощування

У даній статті мова піде про білу редиску, а саме про її кращих сортах з детальним описом особливостей, а також способи вирощування і подальшого догляду.

  • Корисні властивості білого редису
  • найпопулярніші сорти та їх опис
    • Світлячок
    • Біле ікло
    • Альба
    • Крижана бурулька
    • Вировский білий
    • Дайкон
    • У теплиці
    • У відкритому грунті
      • Відео: маленька хитрість при посадці редиски
      • Полив
      • Видалення бур’янів
      • Профілактика захворювань і шкідників

      Корисні властивості білого редису

      –>Редис містить велику кількість корисних речовин, серед яких: клітковина, ефірні олії, вітаміни і мінерали. Крім цього, калорійність всього 15 ккал на 100 г продукту, що дозволяє вносити редис в раціон бажаючих скинути вагу.

      Знаєте ви? Для того, щоб позбудеться головного болю, досить змастити скроні та перенісся соком з редиски.

      • Також культура чинить сприятливий вплив на людський організм:
      • запобігає утворенню ракових клітин;
      • зміцнює захисний функції організму;
      • виступає в ролі антидепресанту;
      • природний антисептик;
      • виводить холестерин;
      • розріджує кров;
      • очищає організм і поліпшує травлення;
      • знімає больові відчуття при болях у суглобах.

      найпопулярніші сорти та їх опис

      Нижче наведено опис найбільш популярних сортів білого редису.

      Світлячок

      Середньостиглий сорт виведений в Чехії, у 1998 році внесено до Держреєстру і рекомендований для вирощування на відкритому грунті в центральному районі. Розетка рослини відноситься до пряморастущим. Листя жовто-зелена, трохи розсічена, середнього розміру. Поверхня слабо опушена. Форма яйцеподібна.

      Плоди рівна і витягнуті, до кінця завужені. Поверхня гладка, білого кольору. М’якоть світла, ніжної текстури, трохи просвічується. Під час росту, коренеплід заглиблюється в землю на 1/4 своєї довжини, яка становить 6-8 см Маса редиски близько 20-25 р. Врожайність — 1,6–2,4 кг/м2. Вегетаційний період триває 35-38 днів.

      Біле ікло

      Сорт призначений для вирощування в умовах відкритого грунту. Виростає за 33-42 дня. Овоч гладкий, конусовидної форми, довжиною до 12 см і вагою до 20 р. Шкірка і м’якоть білого кольору. Остання має трохи гоструватий смак і довго зберігає свої поживні властивості. Зібраний урожай зберігається близько 3-4 місяців. З 1 м2 отримують до 1 кг плодів.

      Альба

      Сорт білоруської селекції, виведений співробітниками інституту картоплі – і овочівництва. З 1981 року допущений до вирощування. Коренеплоди овальні з невеликою втиснула головкою. Поверхня гладка і біла.

      Знаєте ви? Редис містить велику кількість аскорбінової кислоти, а 250 г продукту забезпечують денну потребу організму в цьому речовині.

      Виростає завдовжки близько 2,9–5,9 см і масою — 23-25 р. М’якоть щільна і соковита. Сорт відносять до середньостиглих, період вегетації яких триває близько 23-32 днів. Врожайність — 1,2–1,8 кг/м2.

      Крижана бурулька

      Середньостиглий сорт з крупними плодами. Свою назву отримав завдяки зовнішньому вигляду і білизні забарвлення, схожими з бурулькою. З моменту висадки до збору врожаю необхідний період в 35-40 днів. Коренеплоди витягнуті, конічні, білосніжного кольору. Довжина в межах 15 см, маса — 50 р. Що стосується смакових якостей, текстура овоча щільна і соковита, трохи гостра.

      Вировский білий

      Сорт культивується з 1956 року, відомий також, як Білий ведмідь. Розетка редиски розлога і виростає заввишки близько 15 див. Сформована 6-9 овальними, злегка опушеними, цільними листами, пофарбованими в зелений колір. Плід круглий, діаметром 3-4 див Поверхня біла, іноді у підстави може бути забарвлена в світло-зелений або бузковий відтінок.

      Важливо! Часте вживання редиски протипоказано людям страждаючим порушенням функцій ШЛУНКОВО-кишкового тракту, так як це провокує загострення недуг.

      Структура коренеплоду гладенька й масляниста. Ростуть при повному зануренні в грунт. Середній показник маси — 20-30 р. Сорт середньостиглий, виростає за 26-32 дня. Врожайність на рівні 1,6–2,2 кг/м2.

      Дайкон

      Досить великоплідний сорт родом з Японії. Являє собою розетку з розсіченою листя сизо-зеленого кольору, яка виростає до 60 см у висоту. Коренеплід занурений в грунт на 2/3 довжини і поспіває за 40-60 днів. Овоч білосніжного кольору, конусоподібної витягнутої форми. По мірі звуження корінь змінює свій смак: верхівка Дайкона солодка, а кінчик — гострий. Довжина редиски близько 40-50 см, вага — близько 5 кг Урожайність може досягати 500 кг/м2.

      Способи та умови вирощування білого редису

      Придатною для посіву вважається грунт після таких культур:

      Грунт готують з осені, видаляючи всі залишки біомаси і проводячи перекопування.

      Паралельно вносячи добрива в розрахунку на 1 м2:

      • 1 відро компосту або перегною;
      • 15 г суперфосфату;
      • 20 г хлористого кальцію.

      Навесні, перед посадкою, грунт перекопують і формують грядки висотою 15 см Перед процедурою, грунт поливають теплим розчином гумату натрію, і гострою паличкою формують лунки глибиною 2 см з інтервалом 3 див. В кожне поглиблення поміщають по пару насіння і засипають почвосмесью з землі, перегною і піску в співвідношенні 2:1:1, відповідно.

      Важливо! Необхідно дотримуватися глибину сівби редиски, так як при надмірному заглибленні коренеплоди виростають дуже витягнутими, а зворотної ситуації — формується поверхнева коренева система і рослині не вистачає поживних речовин.

      Після чого злегка утрамбовують. На 5 день проростають сходи. Коли рослина випустить пару листочків, насадження проріджують, залишаючи самі сильні паростки, дотримуючись інтервал не менше 5 див. Технологія вирощування культури в теплиці і у відкритому грунті відрізняється лише термінами висадки.

      У теплиці

      У тепличних умовах, посадкову кампанію починають у березні-квітні, коли температура повітря досягає +10°С. Після появи сходів, показник утримують на рівні +18. +20°С.

      У відкритому грунті

      Висівають редиску початку червня, а в умовах теплого клімату, можна починати навіть у травні.