Чому в Україні немає Лозапа

0 Comments

Зеленський пояснив, чому Макрон різко змінив риторику щодо Росії

Французький лідер Еммануель Макрон змінив свою позицію і почав говорити про «неодмінну поразку» Росії через те, що більше не довіряє російською диктатору Володимиру Путіну. Про це заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю Le Monde та BFMTV.

«Я думаю, він зрозумів, що Путін обдурив його особисто. Путін дав слово деяким лідерам, що масштабного вторгнення не буде, всього за кілька днів до цього. Ось чому Макрон більше не довіряє Путіну», – заявив глава держави.

За його словами, це зайняло деякий час, але результат очевидний. «Є ще одна причина, і я не думаю, що Макрон заперечуватиме, якщо я її озвучу. Учора (в неділю, 10 березня – «Главком».) під час нашої розмови я подякував йому за те, що він так багато часу приділяє Україні. Він відповів: «Звичайно, але я хочу, щоб ви знали, що я роблю це заради Франції». Він прекрасно розуміє, що, захищаючи Україну, він захищає Європу – і Францію. Думаю, він це зрозумів», – наголосив Зеленський.

Макрон під час зустрічі з лідерами основних політичних партій країни пояснив, що для підтримки Францією України «немає обмежень», «немає червоних ліній».

Нагадаємо, президент Володимир Зеленський 11 березня провів телефонну розмову з президентом Франції Еммануелем Макроном.

Раніше президент Франції Еммануель Макрон заявив, що Північноатлантичний союз (НАТО) не виключає введення військ для допомоги Україні. При цьому він наголосив, що наразі серед європейських країн консенсусу з цього питання немає.

Як повідомлялося, влада Франції допускає відправлення своїх військовослужбовців в Україну для зміцнення протиповітряної оборони, навчання української армії, а також захисту кордонів, заявив прем’єр-міністр країни Габріель Атталь на слуханнях у сенаті.

Читайте також:

Чому Україна досі не легалізувала лобізм

С трашне слово “лобізм”. Понад 10 років його бояться вимовляти вголос у владних кабінетах України, шукаючи весь час вдалі синоніми.

А коли ж мова все-таки заходить про лобізм, то більшість політиків старої школи одразу намагаються переконати, що це прямий шлях до корупції і нашій державі це не потрібно.

Лобіюванню намагаються приписати увесь спектр негативних ознак – від тиску на представників влади до просування особистих інтересів. Але це все – звичайні маніпуляції.

Лобізм є невід’ємною частиною життя кожного з нас, навіть тих, хто не займається політикою.

Ми навіть не усвідомлюємо, що щоденно можемо представляти чиїсь інтереси у побуті. До прикладу, ваша дитина хоче піти з друзями на концерт улюбленого гурту. Ви не бачите в цьому нічого поганого, тому погодились.

Але ваш чоловік/дружина категорично проти і будь-які прохання дитини не працюють. Тому дитина просить у вас допомоги переконати чоловіка/дружину відпустити її на концерт.

Тож ви маєте задіяти усі свої комунікаційні здібності, аби рішення було прийнято на користь вашого “клієнта”. В цій ситуації ви стаєте лобістом, але не за гроші, а заради щасливих членів родини.

Можна з впевненістю говорити, що лобізм з’явився разом з людством. Зі стрімким розвитком економіки держави-лідери не соромляться визнавати на законодавчому рівні це явище.

У США закон про лобістську діяльність був прийнятий на федеральному рівні ще у 1946 році. В Україні ж досі не виходить легалізувати лобіювання.

Індустрія впливу, або Хто і як займається лобіюванням

Ще в минуле не відійшло радянське мислення, яке не передбачало будь-яких приватних інтересів, лише “загальнонародні”. Тому досить часто лобістів намагаються прирівняти до “ворогів держави”.

Але будуючи демократичну та розвинену країну, ми не можемо робити вигляд, що цього явища в нас не існує. По-перше, в українському суспільстві є різні групи інтересів.

По-друге, політика та влада стають дедалі відкритішими. Ці два фактори вже спонукають до існування лобізму, попри намагання ігнорувати цей факт.

Та не варто думати, що в Україні через відсутність закону не розвинений лобізм. Він є, але повністю тіньовий. “Нелегальні” лобісти працюють за хабарі, відкати та через тиск, продовжуючи розвивати корупцію в країні.

Це призводить до голосних скандалів, які лише збільшують негатив до лобістської культури. Така ситуація вигідна для найбільш впливової групи “тіньових” лобістів – олігархів.

Те, що в Україні зацікавлені в легальних лобістських послугах та цивілізованих інструментах співпраці з владою, говорить той факт, що український та іноземний бізнес звертаються до лобістів, але іноземних.

Що, звісно, ускладнює весь процес співпраці. Тому майже кожна міжнародна компанія або фінансово-промислова група має власного GR-спеціаліста.

Але фахових робітників на нашому ринку замало. Законний лобізм дозволить виростити професіоналів у цій сфері, що зможуть офіційно налаштовувати механізми співпраці держави та бізнесу.

Легалізація лобіювання дозволить зробити діяльність великих груп прозорою. Діяльність лобістів потребуватиме реєстрації й декларування, а отже, буде чітко підзвітною.

Американські лобісти, які не реєструють діяльність, можуть потрапити, і потрапляють, за ґрати, навіть попри близькість до політичних еліт.

Конкуренція на ринку лобізму сприятиме природному гармонійному збалансованому розвитку відносин між державою та бізнесом.

В боротьбі за клієнта лобістські компанії будуть зацікавлені надавати якісні послуги. А самі замовники зможуть не хвилюватися – тепер їхні інтереси відстоюватимуть законно. Більше спокою – більше клієнтів.

Прийняття закону про лобізм гальмується, попри велику кількість аргументів “за”. Палиці в колеса ставили усі скликання українського парламенту, в яких з’являлися законодавчі напрацювання.

Незважаючи навіть на те, що у 2016 році Україна взяла на себе зобов’язання перед ЄС легалізувати лобістську діяльність.

На сьогодні існує кілька законодавчих ініціатив, спрямованих на врегулювання лобістської діяльності в Україні.

Концептуально всі вони мають одну основну мету — визначити чіткі законодавчі рамки цього виду діяльності, але значно відрізняються нюансами визначення лобізму і рішень, які можуть бути пролобійовані, регулювання прав і обов’язків суб’єктів-учасників, встановлення організаційних форм самоврядування лобістів.

Немає єдиної думки серед ініціаторів законопроєктів і в частині визначення суб’єктів і методів лобістської діяльності.

Можна сказати, існує негласний консенсус як щодо суб’єктів лобіювання, так і щодо суб’єктів владних повноважень, на яких спрямований законний лобістський вплив.

Але за методами здійснення лобістських взаємодій є значні відмінності — від взагалі не встановлених обмежень у виборі методів лобіювання до жорсткого обмеження інструментарію діяльності лобістів.

Зокрема, що стосується організації пропагандистських кампаній, що ганьблять честь і гідність суб’єктів владних повноважень або об’єктів лобіювання, підкупу чи спроби підкупу об’єктів лобіювання, внесення коштів на користь політичних партій, громадських об’єднань та ін.

Відрізняються підходи авторів законопроєктів і до відповідальності за порушення під час лобістської діяльності.

Якщо одні пропонують ввести кримінальну відповідальність тільки за здійснення лобіювання без державної реєстрації, а до адміністративної відповідальності притягати легальних суб’єктів або об’єктів лобіювання, то інші передбачають встановлення безумовної кримінальної відповідальності лобістів і об’єктів лобіювання.

Зокрема, КК України пропонується доповнити одразу трьома статтями: “Порушення законодавства про лобіювання”, “Порушення порядку здійснення лобіювання” (здійснення лобістської діяльності без реєстрації), “Зловживання повноваженнями суб’єкта лобіювання”.

Особливих відмінностей у авторів законопроєктів немає тільки стосовно самоврядування лобістської діяльності.

Є згода в тому, що поряд з державним регулюванням легального лобізму, повинні бути створені автономні саморегульовані організації та об’єднання лобістських структур, а також регламентовано порядок скликання та визначені повноваження їх керівних органів.

Дисциплінарні питання пропонується віднести до компетенції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій суб’єктів лобіювання України.

Якщо українські законотворці будуть нездатні знайти спільну мову, позбавляючи державу ще одного інструменту в боротьбі з корупцією, цим користуватимуться монопольні сили, які тримають в своїх руках канали впливу на владні структури.

І без закону про лобіювання ці сили – олігархат – побороти буде не просто.

Правове регулювання лобізму дозволить забезпечити гласність та прозорість прийняття державних рішень. Це і є основа демократичної країни.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

П’ять запитань про “поправки Лозового”: в чому суть проблеми?

Найближчим часом Верховна Рада може прийняти зміни, що стосуються так званих “поправок Лозового”. Ми вирішили розібратися детальніше, в чому суть проблеми цих норм закону і як саме варто їх змінювати.

У 2017 році екснардеп від “Радикальної партії” Андрій Лозовой напевно не очікував, наскільки стане “популярним” вже зовсім скоро. Тоді він запропонував низку змін в Кримінальний процесуальний кодекс (КПК), що, на його думку, мало надати підозрюваним повноцінний захист їхніх прав та інтересів. Але вже тоді геть не всі підтримували цю думку нардепа.

Проте поправки в КПК тодішня Рада таки прийняла. І от майже через 5 років після внесення цих змін, які так охрестили “поправками Лозового”, відновилася публічна дискусія щодо їхньої доцільності. Ще в момент прийняття цього оновлення КПК України експерти застерігали народних обранців від негативних наслідків таких змін. І на сьогодні ми ледь не щомісяця пожинаємо плоди того, що парламентарі не дослухалися до таких застережень.

Проте і щодо ефекту від скасування цих “поправок” нині теж думки розділилися. На необхідність їхнього скасування наголосили посли G7, але, здається, правоохоронний комітет своєрідно сприйняв ці рекомендації.

Що називають “поправками Лозового”?

Як ми уже говорили раніше, цим словосполученням визначають комплекс змін до КПК України, який набрав чинності 16 березня 2018 року. Ці зміни стосувалися широкого кола процесуальних дій – призначення експертиз через ухвали слідчого судді, порядку проведення обшуків, встановлення строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру, а також порядку їхнього продовження.

Однак у публічній дискусії зараз “поправки Лозового” вживаються саме на позначення змін до КПК України щодо встановлення строків досудового розслідування. Тобто ідеться про відрізок часу між реєстрацією кримінального провадження в ЄРДР до повідомлення особі про підозру, а також від такого повідомлення і до направлення обвинувального акту в суд чи закриття кримінального провадження.

Ці зміни також визначали спеціальний порядок продовження таких строків. Так, продовжувати строки досудового розслідування може або слідчий суддя за клопотанням сторони обвинувачення (це він може робити до повідомлення про підозру, причому неодноразово), або керівник органу прокуратури (після повідомлення про підозру, щонайдовше до 3 місяців), або слідчий суддя (після повідомлення про підозру, щонайдовше до 12 місяців).

Крім цього, судді отримали повноваження закривати кримінальні провадження, якщо строки досудового розслідування сплили. Але це не можна робити, якщо ідеться про повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я.

Отже, коли йдеться про “поправки Лозового” в публічній площині, найчастіше говорять саме про строки досудового розслідування та надання повноважень суддям закривати справи, у яких ці строки закінчилися.

“Поправки Лозового” хороші чи погані?

Означені вище зміни до КПК України не погані самі собою – проблеми виникають вже на рівні їх застосування. Дійсно, не зовсім виправдано, що слідчий суддя повинен продовжувати строки досудового розслідування до повідомлення про підозру. Адже права, за якими повинен здійснюватися судовий контроль, ще відсутні, бо ж і підозрюваних немає.

Основна проблема “поправок Лозового” виникла через роз’яснення з боку законодавця щодо регулювання цього процесу. Власне, нардепи ніби й описали, як саме варто продовжувати строки досудового розслідування у старих та нових кримінальних провадженнях, однак зробили це вкрай невдало.

Річ у тім, що у своєму роз’ясненні парламентарі використали слова та терміни, які не мають однозначного розуміння у лексиці кримінального процесуального закону. А оскільки правоохоронці можуть обʼєднувати та виділяти кримінальні провадження, то незрозумілим залишається порядок продовження строку досудового розслідування в обʼєднаних кримінальних провадженнях, коли перша з об’єднаних справ могла початися задовго до прийняття “поправок Лозового”.

Ситуацію ще погіршила непослідовна та непередбачувана практика застосування цих змін Верховним Судом. Одні судді вважали, що новий порядок продовження строків досудового розслідування не поширюється на “старі” кримінальні провадження, а інші – що поширюється. А обʼєднана палата ККС ВС взагалі сформулювала позицію, що в обʼєднаних кримінальних провадженнях, тобто в тих, де відомості вносилися як до, так і після набрання чинності “поправками Лозового”, строк досудового розслідування повинен був би продовжуватися по-новому. І це попри спеціальну вказівку в законі!

Через такі ось невизначеності та різні підходи й виникають проблеми з оцінкою того, чи правильно продовжили строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, а відтак чи він не закінчився взагалі. І, ясна річ, говорити про повноцінний захист прав та інтересів підозрюваних у таких ситуаціях уже теж не доводиться.

Які справи вже постраждали від “поправок Лозового”?

Тільки цього року через сплив строків досудового розслідування вже були закриті деякі гучні справи – це і справа “Роттердам+”, і справа Альперіна. І вже найближчим часом така ж доля може спіткати провадження щодо заволодіння 9,2 млрд грн Приватбанку.

Через те, що відомості в ЄРДР вносилися до набрання чинності “поправками Лозового”, сторона обвинувачення у цих кримінальних провадженнях не вважала за доцільне звертатися до слідчих суддів з клопотаннями про продовження строків досудового розслідування.

І їхня позиція була обґрунтована. Адже в законі, який запроваджував “поправки Лозового”, написано, що “зміни не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін“.

Тому видаються досить дивними закиди тих фахівців, які стверджують, що сторона обвинувачення “лінувалася” чи помилково не продовжувала строки у таких кримінальних провадженнях через слідчого суддю.

Чи є щось хороше в “поправках Лозового”? Що точно не варто змінювати?

Найімовірніше, запровадження строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру мало метою позбавити правоохоронців можливості “кошмарити” бізнес у фактових кримінальних провадженнях. Адже до прийняття та ж Нацполіція мала можливість проводити обшуки, вилучати та арештовувати майно, і при цьому роками нікому не повідомляти про підозру.

Це приклад того, як із проблемою тиску на бізнес борються неналежними засобами. І оскільки тепер, як і раніше, обшуки санкціонують слідчі судді, вони ж і вирішують питання арешту чи розглядають скарги на неповернення тимчасово вилученого майна. Тобто засоби судового контролю за дотриманням прав особи є.

Більше того, навіть з обмеженням строків досудового розслідування до повідомлення про підозру тиск на бізнес з боку правоохоронців продовжується.

Однозначно позитивним є судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування після повідомлення особи про підозру. Це цілком доречні норми, адже в таких справах є підозрювані, і слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням їхніх прав.

Повернення до попередньої моделі, коли строки продовжував керівник органу прокуратури, може негативно вплинути на гарантування прав людини, бо той же прокурор надалі може представляти сторону обвинувачення в суді, що вже створює певний дисбаланс. Про це ми більше говорили в юридичному аналізі проєкту закону №10100 – саме цей документ, на думку нардепів, і має виправити всі проблеми з “поправками Лозового”.

Що ж треба змінити в нинішньому КПК і як це вплине на наявні справи НАБУ-САП?

Щоб покращити стан справ зі строками досудового розслідування потрібно зробити кілька кроків.

  1. Слідчий суддя не повинен продовжувати строки досудового розслідування, коли у кримінальному провадженні немає підозрюваних. Але ті особи, чиї права обмежуються без повідомлення про підозру, мають бути спроможними оскаржити тривалість досудового розслідування.
  2. Водночас у провадженні з підозрюваними строки досудового розслідування має продовжувати слідчий суддя. А якщо такі строки продовжуватиме керівник органу прокуратури, його рішення повинне оскаржуватися в суді.
  3. Сплив строку досудового розслідування не повинен безумовно призводити до закриття кримінального провадження. Тому положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України треба вилучити.

Якщо ж говорити про вплив такого оновлення КПК України на нинішні справи НАБУ-САП, то треба враховувати, що за загальним правилом процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. І так само допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, чинними на момент їх отримання таких даних (друга частина цієї ж статті).

Як ми вже згадували, “поправки Лозового” не поширювалися на “старі” кримінальні провадження. Проте таке застереження не вберегло від плутанини в судовій практиці.

Відтак якщо просто скасувати “поправки Лозового” в частині порядку продовження строку досудового розслідування, це вплине на ті кримінальні провадження, де продовжуватимуть строки досудового розслідування або станом на день набрання чинності цими змінами, або в майбутньому. І це вже теж дуже добре.

А ось на кримінальні провадження, в яких триває ознайомлення з матеріалами досудового розслідування чи вже скеровано ці матеріали до суду, таке оновлення КПК України, найбільш імовірно, не справить жодного ефекту.

Хоча, якщо прибрати повноваження суду закривати кримінальне провадження через сплив строку досудового розслідування, дискусія повернеться в русло допустимості доказів, зібраних після спливу строку досудового розслідування. А це вже продуктивніше, ніж просто закрити кримінальне провадження через різницю поглядів на читання положень КПК України в органу досудового розслідування, прокуратури та суддів.

Тож потрібно якісно підійти до вдосконалення положень КПК України, а не обходитися півмірами, як це, здається, намагалися зробити в правоохоронному комітеті. Навіть більше – потенційно такі півміри можуть створити ще більше проблем. І це чудово розуміють як вітчизняні експерти, так і наші міжнародні партнери – про що прямо наголошувала G7 у своєму нещодавньому повідомленні.

Павло Демчук, юридичний радник Transparency International Ukraine

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.