Де легалізовано чоловічу проституцію

0 Comments

Чи прийшов час вважати проституцію звичайною професією?

Амстердамський Квартал червоних ліхтарів багато років був відомий як центр сексуальної розкутості. Але скоро сюди можуть прийти серйозні зміни.

Цей район Амстердама зі звивистими провулками і підсвіченими малиновим світлом вікнами, з яких жінки ваблять перехожих зайти і розважитися, став не лише туристичною пам’яткою і культурним символом, але й надзвичайно показовим прикладом місця, де безпечний і легальний секс практикувався протягом десятиліть.

Але дуже скоро цьому може прийти кінець.

Парламент Нідерландів готується до дебатів про законність проституції в країні.

Секс-індустрія вже давно знайшла своїх супротивників в особі як правих, так і лівих, як християн, так і феміністів. І тепер секс-працівники в Кварталі червоних ліхтарів відчувають все більшу необхідність захистити своє право на роботу.

Чи призведуть парламентські дебати в Нідерландах до великих змін для секс-працівників – не лише в цій країні, але й у світі загалом? І якщо так, то як це вплине на роботу й життя людей в індустрії?

Голландські зміни

“А якби це була ваша сестра?”

Таким є один із слоганів молодіжної кампанії в Нідерландах за криміналізацію певних аспектів проституції.

Ця ініціатива знизу привела до того, що за сім років зібрано понад 46 тис. підписів громадян, що в підсумку і стало приводом для обговорення в парламенті, розповідає Сара Лус, що працює в оргкомітеті кампанії “Ik ben onbetaalbaar” – “Я безцінна”.

Сподіваючись знизити рівень насильства щодо секс-робітниць, активісти добиваються змін в законах – щоб, як і в “скандинавській моделі”, клієнти-чоловіки, які наймають повій, платили штраф.

Зараз в Нідерландах (ще з 1971 року) платний секс за обопільної згоди між двома дорослими вважається законним.

Автор фото, Getty Images

Протести на підтримку проституції як відповідь на кампанію “Я безцінна”

Але Сара Лус вважає, що в епоху #MeToo ця модель застаріла – і неважливо, символом чого є Квартал червоних ліхтарів: “Це більше не з нашого часу”.

Утім, що про це думають самі робітниці Кварталу?

Одна з них приїхала сюди з Румунії, вигадане ім’я – Черрі.

За її словами, така робота – просто можливість платити за оренду квартири і дещо відкладати до тих часів, коли Черрі знайде “нормальну роботу” й почне “нормальне життя”.

Вона працює в Кварталі вже десять років.

“Якщо ця петиція пройде через парламент, для мене це стане хорошим поштовхом, щоб вибратися звідси”, – розповіла Черрі кореспондентці BBC Анні Холліган.

Однак колега Черрі на ім’я Фоксі вважає, що ухвалення петиції зашкодить повіям, зробить їхню роботу більш табуйованою і непрозорою – а, отже, менш прийнятною для суспільства та менш контрольованою: “Нам доведеться піти у тінь, нам стане складніше звертатися за допомогою до поліції або до медичних установ”.

“Я роблю це з власної волі, – продовжує вона. – А такі проблеми, як торгівля людьми, властиві не тільки секс-індустрії”.

Так що ж – нехай дозволена проституція і далі дозволяє жінкам самим робити вибір, чим їм займатися та як заробляти гроші? Або насправді це пригнічення жінок?

Чи працюють закони проти проституції?

Чи захищають жінок закони проти проституції, ухвалені у різних країнах? Скрізь по-різному, залежить від конкретної держави.

Експерти кажуть, що в бідніших країнах заходи проти проституції часто зводяться до покарання секс-працівниць за те, що вони на свій розсуд розпоряджаються своїм тілом.

Крім того, такі закони не завжди ефективні у контексті запобігання хворобам, торгівлі людьми та насильства щодо жінок.

“Закони проти секс-індустрії незмінно ведуть до погіршення становища секс-робітниць й ущемлення їхніх прав”, – коментує Прабха Котісваран, професор права і соціальної справедливості лондонського Королівського Коледжу.

“Що в підсумку відбувається: секс-працівницям самим доводиться платити хабарі поліції (або грошима, або сексом), щоб уникати виконання закону щодо себе. Це просто-напросто означає, що вони змушені ще більше займатися своєю роботою, щоб компенсувати ті гроші, які [неофіційно] платять державі “.

Активісти, які називають себе “аболіціоністами” (історично аболіціонізм – це громадський рух кінця XVIII-XIX століть за скасування рабства в США. – Ред.), домагаються штрафів для тих (в основному чоловіків), хто платить за секс.

Інші ж вважають, що треба зосередитися на тому, щоб розширити права жінок із секс-індустрії, які є дуже вразливими.

Який же найкращий вихід з ситуації? Як вважають деякі – зробити проституцію повністю, на 100%, законною.

Переваги, які дасть узаконення

“Це правильно і добре – платити за секс”, – говорить Христина Паррейра.

“І, я думаю, це так нерозумно, що феміністки намагаються позбутися від однієї з небагатьох галузей, де жінки заробляють більше за чоловіків”, – додає вона.

Паррейра час від часу підробляє в секс-галузі американського штату Невада, але в той же час має вчений ступінь і досліджує секс-індустрію.

Автор фото, Getty Images

Білборд законного борделя в Лас-Вегасі, штат Невада

Вона – противник того, щоб зробити проституцію незаконною, і каже, що її секс-підробітки забезпечили їй гідний спосіб життя: “У мене зараз достатньо грошей, щоб завершити дисертацію, і для того, щоб майже не працювати. Це дійсно розкіш. Заборона залишить без роботи сотні тисяч”.

“З публічним будинком добре те, що він законний, і коли ти там, ти захищена”, – пояснює Христина Паррейра.

Йдеться про борделі Невади – в цьому штаті у деяких місцях проституція дозволена.

“І якщо клієнт починає поводитися небезпечно, для цього є кнопка сигналу тривоги”, – відзначає дівчина.

Однак, як стверджує журналістка і активістка кампанії за заборону проституції Джулі Біндел, у тих країнах, де проституція дозволена, від рук сутенерів і клієнтів гине більше жінок. Вона звертає увагу, що їй як журналістці ще ніколи не була потрібна “тривожна кнопка”.

Пані Біндел подобається “скандинавська модель”, про яку говорять напередодні дебатів у парламенті Нідерландів. Вона вийшла за межі скандинавських країн – у ній декриміналізується секс-працівник, але криміналізується той, хто платить за секс.

Джулі Біндел вважає, що робота в секс-індустрії, як і раніше, недостатньо безпечна для жінок і тому ніяк не може бути поставлена ​​в один ряд з тими професіями, які регулюються державою.

За її словами, проблема буде існувати до того часу, поки на секс-робітниць будуть дивитися як на видатковий матеріал.

Вона наводить як приклад “мегаборделів” в Німеччині: “Під час обідньої перерви йде реклама для чоловіків: ви можете взяти стільки жінок, скільки захочете, плюс бургер і пиво. Це стало частиною культури споживання. Вони [жінки в публічному будинку] – як м’ясо в бургері”.

Біндел переконана, що коріння проституції – у нерівності статей.

Ось чому вона підтримує модель, за якої секс-працівниця може зателефонувати в поліцію, навіть якщо чоловік (клієнт) не зробив нічого поганого, але, схоже, збирається зробити.

Автор фото, Getty Images

Амстердамський Квартал червоних ліхтарів – для декого це символ сексуальної свободи

Однак Паррейра каже, що з нею ніколи не ставалося нічого схожого, й жоден її клієнт ніколи не порушував правил поведінки в борделі – наприклад, відмовлявся користуватися презервативом.

Вона посилається на міжнародну правозахисну організацію Amnesty International і на авторитетний медичний журнал Lancet, які підтримують ідею повної декриміналізації проституції.

Наприклад, між 2003 і 2008 роками у американському штаті Род-Айленд відбулося 30% падіння кількості випадків насильства щодо секс-працівниць – після того, як їх заняття було визнано законним.

“Кількість секс-працівниць не росте. Це міф, що все більше жінок займаються цим (ніби це обов’язково погано)”, – говорить Паррейра.

Вони можуть обговорювати в публічних будинках, як зробити їхню роботу безпечнішою, покращити її умови, стверджує Паррейра. Вони навіть можуть подати в суд на порушення їхніх прав.

А що дівчина думає про “скандинавську модель”?

“Вона побудована на хибному посиланні – що жінки не можуть погоджуватися на платний секс, що вони ніколи не отримують від нього задоволення. Ну а чоловіки обов’язково хижаки. Але для тих жінок, хто працює в секс-індустрії, все це не так”, – пояснює Христина Паррейра.

Вона каже, що “скандинавська модель” базується на оманливому радикально-феміністичному уявленні, що ми “торгуємо нутрощами нашого тіла”: “Послухайте, що говорять аболіціоністи – в їхніх словах набагато більше деградації і сексуального фетишизму, ніж у будь-якого з моїх клієнтів”.

Ті, хто вимагають заборонити проституцію, між тим, стверджують, що ставлячи певні аспекти секс-індустрії поза законом (переносячи вину на клієнта), ми робимо життя жінок безпечніше і даємо їм більше прав на “робочому місці”.

Поки парламент Нідерландів збирається обговорювати це питання, суперечка між представниками різних точок зору розгорається не на жарт.

Христина Паррейра вважає, що аболіціоністам треба б зустрітися віч-на-віч з великою кількістю секс-робітниць, щоб поговорити. Але Джулі Біндел стверджує, що досвід Паррейри далеко не універсальний.

Так чи інакше, ця дискусія привертає увагу до предмету й наштовхує на роздуми про те, чому ми називаємо проституцію найдавнішою в світі професією.

“Поки існують чоловіки, буде попит на секс, – говорить Паррейра. – І якщо доросла жінка з власної волі вибирає цим займатися – це нормально”.

Стаття написана за мотивами однойменного епізоду радіопрограми Business Daily Всесвітньої служби ВВС. Адаптація для сайту Брайана Лафкіна.

Хочете отримувати головні матеріали в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram!

Проституція в Україні: як ми можемо її врегулювати

Петиції про легалізацію проституції з’являлися неодноразово на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України. Саме ж питання зазвичай призводить до початку дискусії. У дискурсі здебільшого розглядають три моделі: хтось виступає за повну легалізацію, інші за впровадження декриміналізації, а дехто просуває ідею імплементації шведської моделі.

“Наш Київ” вирішив розібратися, за що виступають прихильники різних варіантів регуляції проституції. Які нюанси українського законодавства та що кажуть експертки — читайте далі.

Детальніше про юридичні аспекти

Проституцію в Україні частково декриміналізували ще у 2006 році. Тоді було знято покарання за заняття індивідуальною проституцією. Втім, надання послуг комерційного сексу передбачає штраф у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зокрема про це йдеться в Кодексі України про адміністративні порушення у статті 181-1. Також карається створення та утримання місць розпусти штрафом або позбавленням волі (від 3 до 15 років) за статтею 302-303 Кримінального кодексу України.

Варіанти регуляції: від легалізації до шведської моделі

У питанні регуляції проституції виділяють три основні методи: легалізацію, декриміналізацію та шведську модель.

Легалізація полягає у створенні конкретних законів, що мають на меті регулювати проституцію. Зокрема займатися секс-роботою можна лише в законодавчо окреслених місцях. Для початку роботи потрібно подати заявку на ліцензію, для прикладу, як-от в Нідерландах та Німеччині. Також часто легалізація передбачає обов’язковий медичний огляд секс-працівників.

Особливість декриміналізації полягає у відсутності особливих законів для проституції. Тобто заняття секс-роботою стає таким, що не відрізняється від жодної іншої професійної діяльності. Всі трудові закони та регуляції для інших професій стосуються й осіб, що займаються проституцією. Декриміналізація як підхід запроваджена в Новій Зеландії.

Щодо шведської або нордичної моделі, то її особливість в тому, що вона криміналізує покупця секс-послуг, а не людину, яка надає саму послугу. Також створюються програми для реабілітації проституйованих осіб. Основна мета шведської моделі — зменшення попиту на проституцію шляхом криміналізації купівлі секс-послуг. Швеція та Норвегія впровадили цю модель регуляції проституції.

Який підхід ми можемо запозичити — розповідають експертки

Моделі регуляції проституції — це не конкретний перелік правил, яким потрібно беззаперечно слідувати. Саме так вважає Дафна Рачок, магістерка критичних гендерних досліджень та антропології. Вона зазначає, що ми можемо спиратися на дослідження різних методів регуляції проституції, але все ж маємо обрати власний шлях.

Для прикладу, регуляція A дала результати B, C, D. Вже тоді ми можемо думати, як зробити це А в Україні. Ми не повинні копіювати чужий досвід повністю. Тим паче варто також долучати секс-робітників до цієї розмови. Питати їх, як вони хочуть, щоб регулювалася проституція.

Утім, експертка є прихильницею впровадження декриміналізації секс-роботи в Україні. За її словами, ця модель добре проявила себе в Австралії та Новій Зеландії:

“Секс-працівниці в цих країнах відчувають, що в них є право скаржитися. Там їх визнали людьми, які працюють”.

Дафна Рачок підкреслює, що декриміналізація може стати актуальним підходом для України, оскільки такі моделі як легалізація та шведська модель передбачають більше втручання в регуляцію проституції зі сторони держави. Цього, на її думку, через слабкість українських органів виконавчої влади, варто було б уникнути. Експертка до того ж звертає увагу: зараз в Україні кожен третій працює як ФОП, тобто фізичною особою-підприємцем. Секс-роботу теж можна адаптувати під уже наявні в Україні трудові механізми:

“У країнах, де декриміналізована проституція, секс-робітники працюють як приватні підприємці, тобто як аналоги нашого ФОПа. Секс-робітники таким чином мають змогу платити податки”.

Іншу позицію поділяє Марія Дмитрієва, гендерна дослідниця та засновниця інтернет-спільноти “Фемінізм-УА”. Вона наполягає на впровадженні шведської моделі регулювання проституції. На її думку, легалізація та декриміналізація не працюють, адже вони направлені на спрощення життя сутенерів та “споживачів” послуг проституйованих осіб:

У нас чомусь дуже багато людей вважає, що легалізація проституції – це прогресивно. Це дуже спрощенський підхід, який змушує жінок ризикувати своїм життям та здоров’ям кожен день. Легалізація в жодній країні не привела до покращення становища жінок в проституції.

Марія Дмитрієва вважає, що в країнах, де була імплементована шведська модель, можновладці визнають, що не змогли допомогти жінкам в проституції вчасно. Саме тому у Франції, Швеції, Канаді виділяють гроші на реабілітацію проституйованих осіб. Також експертка зазначає, що в Україні обов’язково потрібно впровадити програми, які допоможуть постраждалим жінкам покинути заняття проституцією:

“Варто зосередитися на тому, що ми робимо для допомоги постраждалим у проституції. Потрібно створити законодавство для покарання клієнтів та програми реабілітації. Звичайно, треба ще й реформувати роботу поліції для зміни їхнього ставлення до проституйованих осіб”.

Зміни до законодавства необхідні сьогодні

Марія Дмитрієва наголошує, що статтю 181-1 Кодексу України про адміністративні порушення, яка передбачає штраф за заняття проституцією, потрібно скасувати:

“Стаття 181-1 має бути викреслена із законодавства, а адмінпротоколи про жінок, які були притягнуті до відповідальності за цією статтею, потрібно знищити. Зараз поліція використовує ці записи, щоб шантажувати жінок. Щобільше, наявність таких записів робить процес пошуку нормальної роботи важчим”.

Дафна Рачок також пропонує внести зміни до статей 302-303 Кримінального кодексу України, за якими карається утримання місць розпусти та сутенерство:

“Ці статті варто проредагувати так, щоб вони не були такими універсальними до застосування. Насправді часто, коли відкриваються справи за володіння місцем розпусти, нерідко ці справи відкриваються на самих секс-працівниць”.

На часі: чому тема регулювання проституції є актуальною

Дафна Рачок вважає, що саме сьогодні українське суспільство може бути готовим до обговорення теми регуляції проституції:

“Зараз тему, для прикладу, декриміналізації проституції можна розвивати. Зокрема велика кількість людей з інвалідністю, у тому числі ветерани війни, можуть потребувати послуг секс-робітників. Зважаючи на початок російського вторгнення в Україну, варто порушити це питання”.

Експертка також зазначає, що в Україні треба вносити зміни в законодавство щодо проституції вже зараз, адже це перший крок, який допоможе зробити становище секс-робітників кращим у найближчій перспективі.

У 2015 Ammensty International ухвалила резолюцію, яка передбачає проведення кампанії за декриміналізацію проституції у всьому світі. Правозахисна організація вирішила просувати цю модель регулювання секс-бізнесу після консультацій із працівниками секс-бізнесу, активістами прав жінок та ЛГБТІ, ВІЛ-агенціями, групами боротьби з торгівлею людини й вченими, які досліджують цю тему.

Легалізація Проституції в Україні: Бути чи не Бути

23.09.2015 народний депутат України Андрій Немировський зареєстрував законопроект, який узаконює проституцію в Україні і розглядає повій як фізичних осіб-підприємців, які надають послуги інтимного характеру на платній основі. Згідно з законом, такі послуги можуть надаватися як фізичними особами, так і організаціями (наприклад, борделями). Законопроект передбачає регулювання таких послуг і встановлює правові бар’єри (такі як обмеження за віком і медичні огляди).

Коротка історія питання

Проституція є спірним питанням у багатьох сучасних суспільствах. Вважаючись «найдавнішою» професією, вона часто розглядається як аморальне і навіть ганебне явище. Історія проституції бере свій початок з давніх-давен , коли священною проституцією займалися не заради вигоди, а з ритуальною метою. Протягом історії людства уряди постійно експериментували з регуляцією і дерегуляцією ринку секс-послуг. Наприклад, у середньовічній Англії регулювання функціонування будинків розпусти включало заборону на примус до проституції та надання сексуальних послуг у святкові дні. Пізніше, в 1546 році, Генріх VIII здійснив невдалу спробу закрити борделі, щоб попередити розповсюдження сифілісу. Ухвалений три століття тому в 1864 році Закон про інфекційні захворювання дозволив поліції заарештовувати повій в портах і військових містечках та приводити їх на примусовий огляд для перевірки на наявність венеричних захворювань.

У сучасних західних країнах застосовують різні підходи до проституції, іноді діаметрально протилежні. На одному боці спектру знаходяться такі країни як Німеччина та Нідерланди, де проституція не на вулицях (і навіть на вулицях) дозволена, але в той же час регулюється законодавчо, наприклад, стосовно вікових обмежень і ліцензування борделів. На іншому боці спектру – такі країни, як Швеція, де платний секс є протизаконним і тягне за собою кримінальне покарання у вигляді штрафів для клієнтів. Проте багато країн обрали середній шлях між цими двома крайнощами, коли одні види діяльності в індустрії комерційних сексуальних послуг заборонені, а інші дозволені.

Наприклад, у Великобританії надання сексуальних послуг за гроші не вважається злочином, хоча існує ціла низка незаконних видів діяльності, пов’язаних з ним. Зокрема, домагання в громадському місці, пересування на авто в пошуку повій, сутенерство та звідництво вважаються злочинами. Крім того, закон передбачає кримінальну відповідальність за купівлю сексуальних послуг в осіб, які не досягли 18-річного віку, або в осіб, які «стали жертвами насильства». Також, забороняється володіти або керувати секс-закладами/борделями, якими вважаються приміщення, де знаходиться більше, ніж один працівник. Тим не менш, повії, які працюють самі на себе, жодним чином не порушують закон. Незважаючи на велику різноманітність різних підходів, більшість західних країн поділяють такий принцип – політика уряду повинна бути перш за все спрямована на зниження ризиків насильства, злочинів і поширення захворювань, що передаються статевим шляхом, які пов’язані з індустрією комерційних сексуальних послуг, а не на покращення суспільної моралі чи подібні цілі.

Британські працівники комерційного сексу також можуть обирати, працювати їм на себе чи на агентство. В останньому випадку агентства можуть надавати послуги маркетингу (наприклад, розробки веб-сайтів), забезпечувати квартирами й певним захистом, а також домовлятися про ціну від імені секс-працівників, вираховуючи при цьому до 50% комісійних від заробітку. Робота на агентство також забезпечує повіям додатковий захист та оптимізацію робочого часу, оскільки агентство може направляти декілька клієнтів з повіями в одну квартиру в різний час. Остання обставина дозволяє агентствам діяти в рамках закону, тому що в одному приміщенні в кожен момент часу присутній тільки один працівник.

Які факти?

Цікаво, що країни, які застосовують два діаметрально протилежні підходи відносно індустрії комерційного сексу, вважаються зразковими прикладами успіху. Наприклад, нещодавнє дослідження (Paul Bisschop, Stephen Kastoryano, Bas van der Klaauw, [1]) показало, що виокремлення спеціальних зон для вуличної проституції в Нідерландах на початку 1980-х сприяло зниженню злочинності. Зокрема, «поява легальної зони для вуличної проституції сприяла зменшенню кількості зареєстрованих випадків сексуального насильства і зґвалтувань на 30%-40% протягом перших двох років. У містах, які визначили легальні зони для вуличної проституції з системою ліцензування» було також відзначено суттєве зниження злочинності, пов’язаної з вживанням наркотиків, а також стійкий ефект щодо посягань сексуального характеру. Тим не менш, подібний позитивний ефект відзначається також і в Швеції, яка криміналізувала грошову винагороду за послуги інтимного характеру, прийнявши Закон про заборону проституції (1999р). У той же час, пропозиція сексуальних послуг залишається абсолютно легальною. В результаті істотного зниження попиту на сексуальні послуги, кількість повій різко скоротилась . Крім того, в роботі Якобсона і Котсадама [2] стверджується, що Швеція стала менш привабливою країною для торгівлі людьми.

Який принцип?

З економічної точки зору, аналізуючи індустрію комерційного сексу, варто враховувати максимальну ціну, яку клієнт готовий заплатити за сексуальні послуги, і мінімальну ціну, яка прийнятна для секс-працівника або секс-закладу. Кінцева ціна на секс-послуги в кожному конкретному випадку обумовлюється структурою ринку та переговорними позиціями секс-працівника/агентства та клієнта. Будь-яке зростання ціни може привести до зниження споживання і таким чином скоротити негативні медичні та соціальні наслідки, пов’язані з проституцією. У цьому сенсі криміналізація проституції та її моніторинг можуть привести до збільшення мінімальної ціни, прийнятної для секс-працівника, у зв’язку зі зростанням витрат на підкуп правоохоронних органів, приховування діяльності або забезпечення напівлегального захисту. Такі витрати ведуть до скорочення галузі, але також роблять її частиною «тіньового сектору» економіки з усіма негативними наслідками.

Легалізація проституції призведе до збільшення числа секс-працівників та обсягів платних сексуальних послуг в результаті скорочення витрат, включно з ризиками кримінального переслідування й хабарами, як для клієнтів, так і для постачальників. Водночас легалізація дозволить секс-працівникам, секс-агентствам і клієнтам використовувати стандартні ринкові механізми для зниження ризиків у плані здоров’я таі підвищення якості послуг. Коротше кажучи, легалізація проституції, швидше за все, сприятиме збільшенню обсягів реалізації комерційних секс-послуг, але також і зменшенню ризиків захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), і встановленню правових бар’єрів для неповнолітніх секс-працівників. Це потягне за собою перехід контролюючих функцій від поліції та інших правоохоронних органів (мається на увазі отримання хабарів за непереслідування проституції) до законодавчої та виконавчої гілок влади (мається на увазі отримання хабарів за збереження ліцензії). Нарешті, це також дозволить оподатковувати доходи секс-індустрії.

Нещодавнє дослідження Олександра Муравйова та Олександра Талавери [3] підтверджує переваги легалізації секс-агентств у країні, де дозволена тільки індивідуальна проституція. На прикладі Великобританії вони показали, що рівноважна ціна (угоди) наближається до максимуму, який готові платити клієнти, якщо повія працює на агентство, а не самостійно. Таким чином, агентство з надання сексуальних послуг, напевно, має більше можливостей для встановлення кращої ціни завдяки кращому розумінню клієнтів і ринку, а також завдяки використанню ультимативного підходу до цін. Звісно, неясно і навіть сумнівно, що вищі ціни агентств означатимуть більший дохід секс-працівників. Тим не менш, секс-агентство також може мати більше можливостей для забезпечення захищеного сексу та інших заходів, що знижують ризики для здоров’я. Крім того, агентство зацікавлене у зниженні медичних, соціальних і кримінальних ризиків для того, щоб заробити гарну репутацію, залучити більше клієнтів і встановити вищі ціни.

Ситуація в Україні

Сьогодні індивідуальна проституція в Україні не є кримінальним злочином. Тим не менш, на секс-працівників може бути накладений штраф за вимагання грошової винагороди за послуги інтимного характеру. Незважаючи на такий напівлегальний статус, західна преса описує Київ як « місто красивих жінок і процвітаючої секс-індустрії ». Існує безліч путівників англійською мовою щодо секс-туризму в Україні. Але проституція часто йде пліч-о-пліч із вживанням наркотиків, торгівлею людьми, експлуатацією, в тому числі неповнолітніх осіб, і високими показниками поширеності захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ) та ВІЛ-інфекцією. Отже, які справи в Україні з ризиками, пов’язаними з проституцією?

На Малюнку 1 (за основу якого взята Таблиця 1.1 з дослідження Моніторинг секс-працівників – 2008 ) показана вікова структура секс-працівників в Україні. Варто відзначити, що більшість секс-працівників належать до вікової категорії 20-29 років. Тим не менш, наводяться шокуючі дані, що 24% секс-працівників у Херсоні знаходяться у віковій категорії від 13 до 17 років. Опитування також показало, що лише 8% секс-працівників по всій країні мають постійне місце роботи (не пов’язане з наданням секс-послуг), у той час як 41% опитаних вказали статус «безробітний/а». Останні події в економіці України та економічна криза, швидше за все, змусять більшу кількість жінок працювати в сфері надання секс-послуг.

Малюнок 1. Вікова структура секс-працівників у 12-ти містах України (1602 респонденти)

У Таблиці 1 (яка базується на Таблиці 3.2.1 з дослідження Моніторинг секс-працівників – 2008 ) наведені дані про використання презервативів. Презервативи завжди або переважно використовувалися лише у 86% випадків вагінального сексу. Стосовно орального сексу, близько 19% респондентів повідомили, що ніколи не використовують презервативи. Як при оральному, так і при вагінальному сексі може передаватися безліч інфекцій, включаючи хламідіоз, гонорею, генітальний герпес, сифіліс та ВІЛ. Такий високий відсоток незахищеного сексу в українській секс-індустрії вимагає вживання дуже серйозних і систематичних заходів, включаючи законодавче регулювання та проведення освітньо-інформаційних кампаній.

Таблиця 1. Використання презервативів (%) при наданні секс-послуг

Що робити?

Яка нормативна база найбільш прийнятна для України? На це питання немає простої (або єдиної) відповіді. Легалізація проституції може призвести до зростання галузі сексуальних послуг в Україні, але в той же час надасть можливість краще її контролювати. Один із чинників, який, безсумнівно, варто врахувати, – це слабка робота міліції та інших правоохоронних органів, принаймні порівняно з багатьма західними країнами, що може зробити законодавчу заборону проституції вкрай неефективною. Криміналізація проституції за прикладом Швеції може виявитися просто недосяжною через слабкість державних інститутів. В Україні відомо багато випадків, коли працівники правоохоронних органів де-факто виступали як сутенери, вимагаючи собі частину заробітку за надання «захисту».

Зрештою, легалізація проституції може призвести як до позитивних, так і до негативних наслідків стосовно захворюваності ЗПСШ, наркоманії, торгівлі людьми та корупції. Одним із можливих варіантів є проведення експериментів з легалізацією проституції в деяких районах країни і вивчення їхніх фактичних наслідків перед прийняттям рішення про легалізацію проституції на національному рівні. Ще одна цікава можливість – це передача права щодо прийняття рішень про статус проституції від центрального уряду до муніципалітетів і місцевих громад. Подібні прецеденти відомі в Західній Європі – наприклад, в Нідерландах, де на початку 1980-х років були створені легальні зони для вуличної проституції в дев’яти містах з різними системами їх регулювання (Bisschop et al, 2 015).

Примітки

[1] Bisschop, P., Kastoryano, S., Van der Klaauw, B. (2015). « Зони вуличної проституції і злочинність » (№ 9038). Інститут досліджень ринку праці (IZA). http://ftp.iza.org/dp9038.pdf

[2] Jakobsson, N., Kotsadam, A.. «Правові основи та економіка міжнародного сексуального рабства: закони про проституцію та торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації». Європейський журнал права та економіки, 35.1 (2013): 87–107.

[3] Муравйов, О., Талавера, О. (2015). «Секс у великому місті: Цінові ризики в Лондоні та в околицях». Повний текст статті можна прочитати тут .